Єдиний державний реєстр судових рішень
Єдиний унікальний номер 233/2935/15-к
Номер провадження 11-кп/775/510/2016
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2016 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 (далі - прокурора) та апеляційну скаргу представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області ОСОБА_9 (далі відповідача) на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.02.2016р., яким
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця с. Кочубеївка Чутівського району Полтавської області, громадянина України, який має вищу освіту, одружений, мешкає у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на дванадцять років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на три роки, частково задоволений цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 22802 ( двадцять дві тисячі вісімсот дві) грн. та моральної шкоди у розмірі 300000 ( триста тисяч) грн.,
за участю прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.02.2016р., ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на дванадцять років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на три роки, також вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.02.2016р. частково задоволений цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 22802 ( двадцять дві тисячі вісімсот дві) грн. та моральної шкоди у розмірі 300000 ( триста тисяч) грн.
Вирок суду був оскаржений учасниками кримінального провадження.
В апеляційній скарзі прокурор:
-вважає, що вирок суду відносно обвинуваченого ОСОБА_7 є незаконним та підлягає скасуванню через невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення;
-зазначає, що обвинувачений, будучи працівником правоохоронного органу, який повинен виконувати свої посадові обов`язки відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі охороняти громадський порядок у зоні АТО, вчинив умисні тяжкий та особливо тяжкий злочини із застосуванням вогнепальної зброї проти життя та здоров`я осіб, які відповідно до ст. 3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю; вину у вчиненні кримінальних правопорушень обвинувачений не визнав;
-вказує, що потерпілі наполягали на призначенні обвинуваченому найсуворішого покарання, та за таких обставин призначене йому покарання за ч.1 ст. 115 КК України є занадто м`яким;
-прохає вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на п`ятнадцять років з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на три роки.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 :
-вважає вирок суду першої інстанції незаконним та прохає скасувати його у зв`язку істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність;
-зазначає, що суд першої інстанції, встановлюючи винуватість ОСОБА_7 не дав оцінки показанням свідка ОСОБА_12 , який був понятим під час проведення слідчого експерименту, а також статистом під час проведення слідчого експерименту в одному кримінальному провадженні, що є грубим порушенням діючого КПК України;
-вказує, що суд у вироку не навів обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого;
-вказує, що оригінальні примірники технічних носіїв інформації, за допомогою яких фіксувались під час досудового розслідування слідчі дії, до матеріалів кримінального провадження не долучались, а резервні копії з них взагалі не використовувались, чим на його думку було порушено право обвинуваченого на справедливий судовий розгляд;
-зазначає, що текст вироку в частині викладення пояснень учасників процесу не відповідає поясненням потерпілого ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які вони надали під час судового розгляду;
-зазначає, що у вироку не обґрунтовані висновки суду про критичне ставлення до трьох висновків криміналістичних експертиз, показань свідка ОСОБА_17 в частині проведення ним вказаних вище криміналістичних експертиз ;
-вказує, що також у вироку необґрунтовані висновки суду про неприйняття ним до уваги квитанції про прийняття ОСОБА_7 автомату та 120 набоїв до нього, пояснень свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_16 в частині причетності ОСОБА_7 до вчинення правопорушення з виданого йому автомату, висновки балістичної експертизи №68 від 24.02.2015р., пояснень ОСОБА_7 при проведенні з ним слідчих експериментів, від яких він відмовився у судовому засіданні; пояснень свідка ОСОБА_21 ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , які були понятими при проведенні з ОСОБА_7 слідчих експериментів;
-прохає вирок скасувати та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за відсутністю достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 :
-вважає, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження та були досліджені під час судового розгляду та на які посилається у вироку суд, у їх сукупності свідчать, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення є недоведеним;
-зазначає, що ні сторона обвинувачення, ні суд у вироку не навели достатніх, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо чи разом у сукупності свідчили про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень ;
-зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, частково ґрунтуються на доказах, які відповідно до вимог закону є недопустимими, не спростовують доводів та обставин, на які посилалась сторона захисту, як на підставу невинуватості ОСОБА_7 у інкримінованих кримінальних правопорушеннях;
-вказує, що ні обвинувачення, ні суд у вироку не навели, у зв`язку з чим та яке ж саме запитання потерпілого ОСОБА_25 призвело до крайнього ступеню роздратованості ОСОБА_7 та спонукало його до пострілу із зброї;
-зазначає, що суд пославшись у вироку на висновки комплексної психолого - психіатричної експертизи, залишив без уваги її висновки про нормальний психічний стан ОСОБА_7 , його особисті позитивні характеристики;
-вказує, що у зв`язку із наведеним вище не було і не могло бути обставин, які б змусили ОСОБА_7 умисно позбавити життя ОСОБА_25 та заподіяти тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_26 з причин раптово виниклої неприязні;
-вважає, що обвинувачення не надало доказів прямого умислу вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення відносно ОСОБА_25 , та суд у вироку вказав, що постріл був зроблений ОСОБА_7 в сторону ОСОБА_25 , що свідчить на його думку про відсутність прямого умислу у ОСОБА_7 на позбавлення життя ОСОБА_25 , зазначає, що при прямому умислі повинен бути зроблений прицільний, не поодинокий постріл в життєво важливу область тіла потерпілого;
-підкреслює, що при проведенні слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 , він визнав факт пострілу тільки з необережності, проте обвинувачення не перевірило ці пояснення ОСОБА_7 шляхом проведення додаткових слідчих експериментів, проведення трасологічних , балістичних, судово-медичних експертиз, що свідчить про однобічність та неповноту досудового розслідування;
-вважає, що об`єктивним доказом непричетності ОСОБА_7 до події є висновок експерта про те, що на форменому одязі та інших речах вилучених за місцем проживання ОСОБА_7 слідів крові не виявлено;
-вказує, що в кримінальному провадженні відсутні докази, якими було б безперечно доведено, що на місці злочину був саме ОСОБА_7 , та він вчинив інкриміновані йому злочини, а саме відсутні процесуальні документи про впізнання потерпілим ОСОБА_13 та свідком ОСОБА_14 людини, яка спілкувалась з ними 17.12.2014р. на блокпості, та скоїла злочин, та тільки в суді потерпілий ОСОБА_13 заявив про те, що на досудовому слідстві з їх участю проводили впізнання ОСОБА_7 , та він особисто впізнав його по очах, а свідок ОСОБА_14 по статурі;
-зазначає, що потерпілий ОСОБА_13 особисто за себе, та за свідка ОСОБА_14 розповів в інтерв`ю журналісту 04.03.2015р. про те, що їм невідомо хто стріляв;
-вважає хибними висновки суду про те, що цей доказ не може бути використаний, оскільки ОСОБА_13 боявся, тому не розповів журналістам всієї правди;
-вважає, що покази потерпілого ОСОБА_13 про те, що людина із зброєю зробила постріл на відстані 70 см від потерпілого в ту мить, коли вони розмовляли, хто стріляв і був звернутим до нього обличчям, не узгоджуються з висновком експерта криміналіста з наведеними вище показаннями потерпілого, оскільки ушкодження від пострілу повинні бути на обличчі ОСОБА_25 , проте за висновками експерта канал кульового пошкодження був виявлений на правій боковій поверхні шиї, тобто коли потерпілий був звернутий до стріляючого правою частиною шиї;
-вказує, що не узгоджуються покази потерпілого відносно того, що перед пострілом особа, що його зробила, зняла зброю із запобіжника, який знаходився на лівій частині стволової коробки автомата з висновком експерта №737 від 24.04.2015р., оскільки запобіжник знаходиться з правої сторони стволової коробки автомата;
-вказує, що в інтерв`ю потерпілий ОСОБА_13 показав, що коли машина наблизилась до неопізнаного блокпосту, на відстані 500м вдарили по них автоматною чергою, почали стріляти без перевірки документів на блокпості, що свідчить про необізнаність ОСОБА_13 про фактичні обставини справи, а саме про місце події кількість та дальність пострілів, але сім висновків експертиз свідчать про те, що на шкіряному клапті з правої поверхні шиї трупа ОСОБА_25 , яких-небудь сторонніх включень (текстильних волокон, скла, деревини ,металевих частин тощо) не знайдено, яких небудь накладень заліза, меді та свинцю не знайдено, відсутність навколо рани ознак термічного впливу, високої температури на шкірі, а також на капоті і нашарування незгорілих та напівзгорілих порошинок, пошкодження утворилися внаслідок проходження скрізь шкіру вогнепального снаряду ( кулі) при пострілі з якоїсь вогнепальної зброї з неблизької відстані або скрізь перепону; пошкодження на лівій боковій поверхні шиї ( вихідний отвір) сторонніх включень ( текстильних волокон, скла, деревини, металевих та інших часток) не знайдено; на лівій боковій поверхні капюшона куртки ОСОБА_25 знайдено сковзне пошкодження всіх шарів тканини без утворення дефектів, які б дозволили віднести його до вогнепального кульового вихідного пошкодження, на вхідному отворі капюшона куртки утворились внаслідок проходження через тканину куртки при пострілі з якоїсь вогнепальної зброї з неблизької відстані або скрізь перепону, в них відсутні накладення яких набудь сторонніх включень термічного впливу, накладення мінеральних мастил;
-зазначає, що з наведених вище висновків експертиз вбачається, що дистанція від вогнепальної зброї до потерпілого ОСОБА_25 була неблизькою;
- вказує, що суд не отримав достатніх доказів, хто зробив постріл, чи був він неодиночним та на якому блокпосту;
-вважає, що свідок ОСОБА_14 не мав права серед ночі виїжджати на службовому автомобілі до зони АТО;
-вказує, що відповідно до протоколу огляду місця події вбачається, що згідно положення трупа ОСОБА_25 , розташування частин тіла, він якийсь час можливо залишався живим після того, як його залишив ОСОБА_14 , про це, на думку апелянта, свідчать залишення біля ОСОБА_25 речей, документів, пакету з пляшками з під напоїв, їжі;
-зазначає, що свідок ОСОБА_14 і потерпілий ОСОБА_13 не змогли пояснити, чому після події при наявності мобільного телефону вони одразу не повідомили про це до міліції;
-вказує, що він не згодний з висновком суду про те, що смерть ОСОБА_25 настала практично миттєво, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні процесуальні документи про визначення місця та часу настання біологічної смерті потерпілого ОСОБА_25
-вважає, що показання ОСОБА_13 та ОСОБА_14 можуть бути прийняті до уваги лише у порівнянні з іншими об`єктивними доказами;
-вважає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, що саме з автомата АК 74 калібром 5.45 мм № НОМЕР_1 , який був закріплений за ОСОБА_7 , був зроблений постріл в ОСОБА_25 та ОСОБА_13 , відсутність на фрагменті оболонки кулі з одягу ОСОБА_13 слідів каналу ствола унеможливила встановити тип, калібр та модель зброї;
-зазначає, що неприпустимим у висновку експерта від 07.04.2015р. є припущення про те, що пошкодження на капюшоні куртки ОСОБА_25 могло утворитися при проходженні кулі 5.45 мм стріляної із зброї, якою може бути АК та його модернізації, оскільки калібр кулі 5.45 мм визначений експертом без наведення параметрів розміру пошкоджень, які утворилися від дії кулі, без дослідження останків цієї кулі, в протиріччя висновку експерта від 22.01.2015р. та своєму висновку про рану шиї «Н- образної» форми, яка ніяким чином не містить в графічному зображенні закруглення, які б наближали цю літеру до округлих форм для визнання калібру кулі 5.45 мм;
-зазначає, що без приведення у дослідній частині експертизи метрично визначених розмірів закруглень, а не отворів в пошкоджених матеріалах, неможливо зробити висновок про калібр вогнепальної зброї, тому посилання на цей доказ у вироку є безпідставним;
-зазначає, що після повернення із зони АТО ОСОБА_7 здав всі видані йому набої у повній кількості, та зброю без слідів стрільби з неї, проте суд не спростував цей факт;
-зазначає, що суд необґрунтовано не визнав недопустимими доказами по справі три протоколи слідчих експериментів з участю ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , оскільки відсутні оригінальні примірники технічних носіїв інформації фіксації цих процесуальних дій;
-вказує, що відеозапис слідчого експерименту з участю потерпілого ОСОБА_13 за своїм змістом не співпадає із текстом протоколу; висновки суду з цього приводу є необґрунтованими;
-вважає неправильними висновки суду про те, що знаходження понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_27 у стані алкогольного сп`яніння під час проведення слідчих експериментів з участю потерпілого ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_14 ніяким чином не вплинула на оцінку якості їх процесуальних можливостей в якості понятих під час проведення слідчих дій, оскільки такі докази повинні визнаватись недопустимими;
-вказує, що під час проведення слідчого експерименту з участю свідка ОСОБА_14 статист виконував дії з аналогічним автоматом, а не з АК відповідної модифікації, що на його думку не відповідає вимогам КПК України;
-вказує ,що суд позбавив можливості ОСОБА_7 оскаржити дві постанови про закриття кримінального провадження за фактом перевищення службових повноважень працівниками правоохоронних органів за відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 365 КК України;
-зазначає, що покази ОСОБА_7 , тобто невизнання їм своєї вини у зв`язку із застосуванням до нього незаконних методів ведення досудового розслідування залишились без перевірки та оцінки суду, та вказані вище постанови не могли бути визнаними судом допустимими доказами по справі;
-прохає, скасувати вирок відносно ОСОБА_7 та закрити кримінальне провадження у зв`язку із невстановленням достатніх доказів доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
В апеляційній скарзі цивільний відповідач:
-вказує, що суд помилково послався на вимоги ч.1 ст. 1172 ЦК України, оскільки це загальна норма матеріального права, проте в деяких правовідносинах необхідно застосовувати спеціальні норми ст. 1174 ЦК України, які передбачають спеціальний суб`єкт, що завдає шкоду незаконними діями працівник міліції; з урахуванням цієї норми відшкодовувати заподіяну ОСОБА_7 шкоду повинна Держава за рахунок державного бюджету України;
-вважає, що суд помилково поклав на відповідача цивільну відповідальність за моральну шкоду із посиланням на вимоги ст. 25 ч.2 ЗУ «Про міліцію»; даними нормами не визначений суб`єкт відповідальності за моральну шкоду, завдану громадянину незаконними діями працівника міліції; судом не взята до уваги вимога ч.13 ст. 5 ЗУ « Про міліцію», згідно якої саме працівники міліції несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах встановлених законом, в супереч цьому суд поклав відповідальність не на ОСОБА_7 , а на державну установу, в якій проходив службу ОСОБА_7 ;
-зазначає, що судом першої інстанції не враховані вимоги п.9, 10 ч.2 розділу 6 Бюджетного Кодексу України, де чітко визначено, що у разі встановлення в діях службової, посадової особи органів державної влади складу злочину та обвинувальним вироком щодо неї, який не набрав законної сили, лише для такої особи може бути пред`явлені вимоги фізичних та юридичних осіб щодо відшкодування упущеної майнової вигоди та моральної шкоди у встановленому порядку;
-зазначає, що судом при розгляді цивільного позову грубо порушені норми матеріального права, тому вирок в частині задоволення цивільного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку із додержанням норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги та прохав її задовольнити у повному обсязі, доводи захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційних скарг та прохали їх задовольнити у повному обсязі, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав доводи апеляційних скарг захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , прохав їх задовольнити у повному обсязі, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг прокурора, захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , та відповідача за таких підстав.
Потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , відповідач належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг, але вони підтвердили апеляційному суду про свою згоду на розгляд апеляційних скарг у їх відсутності.
Судом першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 15.09.2013р. № 198 о/с ОСОБА_7 було призначено на посаду помічника начальника Чутівського районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Чутівського РВ УМВС України в Полтавській області.
Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника УМВС України в Полтавській області від 13.11.2014р. № 537 о/с ОСОБА_7 на період часу з 17.11. 2014р. по 17.12.2014р. було відряджено до м. Краматорська Донецької області з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст.ст.1, 10, 20 Закону України «Про міліцію» ОСОБА_7 , перебуваючи на займаній посаді, був службовою особою та постійно виконував функції офіційного представника державного озброєного органу виконавчої влади, який має захищати життя, здоров`я , права і свободи громадян, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення.
Згідно з вимогами ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» ОСОБА_7 являвся працівником правоохоронного органу, на якого відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, ч.1 ст.3, ч.1 ст.5 Закону України «Про міліцію» покладено обов`язки діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та законами України.
ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу, безпосередньо виконуючи свої службові обов`язки, 17.12. 2014р. близько 06.30 год. ніс службу на блокпосту Міністерства внутрішніх справ України М-09, розташованому при в`їзді до м. Костянтинівка Донецької області з боку вулиці Мірошніченко, де здійснював контрольно-пропускний режим осіб та транспорту, що рухалися в напрямку м. Костянтинівка Донецької області.
В зазначений час на вказаному блокпосту зупинився автомобіль ВАЗ 2113 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_13 , в салоні якого в якості пасажирів на передньому пасажирському сидінні знаходився ОСОБА_25 , на задньому ОСОБА_14 . Після зупинки до автомобіля підійшов помічник слідчого слідчого відділу Миргородського МВ з обслуговування м. Миргороду та Миргородського району УМВС України в Полтавській області ОСОБА_15 , що також ніс службу на зазначеному блокпосту, який здійснив огляд вмісту багажника автомобіля та перевірку документів ОСОБА_13 , ОСОБА_25 і ОСОБА_14 , після чого дозволив зазначеним особам продовжувати рух у напрямку м. Костянтинівки Донецької області, не змігши при цьому відповісти на запитання ОСОБА_25 про те, як проїхати до м. Вуглегірська Донецької області .
Після того, як ОСОБА_15 пішов перевіряти інші автомобілі, що рухались в напрямку м. Костянтинівка Донецької області ОСОБА_7 , знаходячись неподалік від автомобіля ВАЗ 2113, будучи роздратованим запитанням ОСОБА_25 , наказав водієві вказаного автомобілю з`їхати в бік правої обочини дороги та став безпідставно повторно оглядати вміст багажника та перевіряти документи ОСОБА_13 , ОСОБА_25 та ОСОБА_14 , висловивши своє незадоволення відсутністю у ОСОБА_13 та ОСОБА_25 паспортів громадян України.
В той час, коли ОСОБА_7 , перевіривши документи та оглянувши вміст багажника автомобіля ВАЗ 2113, знаходився біля водійської двері, ОСОБА_25 , який сидів на передньому пасажирському сидінні, спитав у нього про те, як проїхати до м. Вуглегірська Донецької області, після чого у обвинуваченого на грунті раптово виниклих неприязних стосунків виник умисел на вбивство останнього.
Реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_25 , ОСОБА_7 17.12.2014р. близько 06.30 год., будучи працівником правоохоронного органу, обійшов автомобіль ВАЗ 2113 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 зі сторони його передньої частини, привів ввірений йому по службі автомат «АК-74» калібру 5,45мм заводський номер НОМЕР_3 у бойову готовність шляхом зняття його із запобіжника та досилання патрону в патронник, після чого вдарив прикладом в скло передньої пасажирської двері, яку відкрив ОСОБА_25 , оскільки зовні через механічні несправності вона не відчинялась, та направив дуло автомату в сторону пасажира ОСОБА_25 і діючи, умисно, всупереч покладених на нього обов`язків, перевищуючи свої службові повноваження, грубо ігноруючи вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, п.1 ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.3 Конституції України, п.2,3,5,6 ч.1 ст.15 Закону України «Про міліцію», п.1-3 ч.1 ст.15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», п.п.9.1, 9.5, 9.6 Інструкції із заходів безпеки при поводженні із вогнепальною зброєю, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 657, якими регламентовані порядок застосування зброї та права осіб в районі проведення антитерористичної операції, здійснив з нього один постріл, що явно виходило за межі наданих йому повноважень, внаслідок якого ОСОБА_25 отримав кульове поранення правої бокової поверхні шиї з пошкодженням 3,4 шийних хребців, речовини та оболонок спинного мозку, крововилив під м`які мозкові оболонки, загальне малокров`я внутрішніх органів, набряк головного мозку та легень, внаслідок чого помер.
Здійснюючи умисний постріл в сторону ОСОБА_25 , ОСОБА_7 , діючи неумисно відносно завдання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , не передбачав можливості настання наслідків у вигляді спричинення вогнепального поранення ОСОБА_13 , хоча будучи працівником органів внутрішніх справ, мав теоретичні знання та практичні навички поводження із вогнепальною зброєю і, розуміючи небезпечність наслідків здійсненого ним пострілу із ввіреного автомату «АК-74» калібру 5,45мм, повинен був і міг їх передбачати, внаслідок чого куля, пройшовши скрізь тіло (шию) ОСОБА_25 , спричинила поранення ОСОБА_13 , який в момент пострілу знаходився на сидінні водія автомобіля ВАЗ 2113 за ОСОБА_25 по відношенню до обвинуваченого, у зв`язку з чим ОСОБА_13 було заподіяне наскрізне вогнепальне кульове поранення правого плеча з відкритим багатооскольчастим переломом правої плечевої кістки, вогнепальне кульове поранення, проникаюче до черевної порожнини з ушкодженням печінки, підшлункової залози, тонкого та товстого кишечнику, що утворились від пробивної дії снарядів (куль), випущених з вогнепальної зброї та за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Відповідно до вимог ст. 368 ч.1, 370 КПК України вирок повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, а саме, по-перше, ухваленим судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням кримінального процесуального права щодо кримінального провадження, по-друге, ухваленим судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, та, по-третє, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, не дотримався цих вимог за закону та ухвалив незаконний, необґрунтований та невмотивований вирок.
Незаконність вироку.
Як видно з кримінального провадження формулювання обвинувачення, відносно ОСОБА_7 за ст.ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України, визнаного судом доведеним є неконкретним, та фактично співпадає з викладенням фактичних обставин кримінальних правопорушень, їх правовою кваліфікацією та формулюванням обвинувачення, що містяться в обвинувальному акті.
Як видно з обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачений в умисному заподіянні смерті потерпілому ОСОБА_25 та необережному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_13 при перевищенні ним службових повноважень. Проте при викладенні фактичних обставин кримінального провадження, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на ст. ст. 115 ч.1 , 128, 365 ч.2 КК України та формулювання обвинувачення, слідчий виклав, по-перше, формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_7 за ст. 115 ч.1 Кк України, по-друге, за ст. 128 КК України, та в останню чергу за ч.2 ст.365 КК України, що на думку колегії суддів, виходячи із змісту обвинувального акту порушує логічну послідовність обвинувачення відносно ОСОБА_7 , робить його незрозумілим та неконкретним.
Так, визначаючи винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч.2 КК України, а саме у перевищенні службових повноважень працівником правоохоронного органу, тобто умисному вчиненні дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень із застосуванням зброї, суд першої інстанції не з`ясував повно, всебічно та об`єктивно всі фактичні обставини справи, що має суттєве значення для правильного вирішення кримінального провадження.
Судом першої інстанції зазначено, що згідно наказу т.в.о. начальника УМВС України в Полтавській області від 13.11.2014р. ОСОБА_7 , як працівника міліції з 17.11.2014р. по 17.12.2014р. відряджено до м. Краматорська Донецької області з метою виконання завдань визначених ЗУ « Про боротьбу з тероризмом» та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення АТО. Зазначено, що ОСОБА_7 , як службова особа, працівник правоохоронного органу, який відповідно до вимог Конституції України, ЗУ « Про міліцію» зобов`язаний діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, передбачений ними, під час події кримінальних правопорушень ніс службу на блокпосту МВС України М-09, розташованому при в`їзді в м. Костянтинівку Донецької області з боку вул. Мірошниченка, де здійснював контрольно-пропускний режим осіб та транспорту , що рухались в напрямку м. Костянтинівка Донецької області. Крім ОСОБА_7 , в день події несли службу на зазначеному блокпосту працівники правоохоронних органів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Копія вказаного наказу відсутня в матеріалах кримінального провадження. Проте на (а.п. 249-254 т.2) міститься копія витягу з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ ОСОБА_28 № 102 від 17.12.2014р. відповідно до якого ОСОБА_7 вважається таким, що перебував у службовому відрядженні у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей, забезпечення її проведення ,з метою виконання службових завдань.
В матеріалах кримінального провадження також знаходиться довідка від 17.12.2014р. видана на ім`я ОСОБА_7 про те, що він дійсно в період з 17.11.14р. по 17.12.2014р. безпосередньо брав участь в АТО, забезпеченні її проведення, захисті незалежності , суверенітету та територіальної цілісності України в районі АТО м. Костянтинівка Донецької області. Довідка видана на підставі двох вказаних вище наказів, а також наказів керівника антитерористичного Центру СБУ від 06.04.2014р. №33/55т , від 08.04.2014р. №33/75т, талону посвідчення про відрядження Чутівського РВ УМВС України в Полтавській області від 17.11.2014р. №00019, журналу обліку бойових дій та нарядів особового складу зведеного загону працівників ОВС України в Полтавській області від 17.11.2014р. №12 /392 дск та підписана начальником Костянтинівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_29 .
Судом першої інстанції при встановленні фактичних обставин справи не було з`ясовано коло повноважень ОСОБА_7 при відрядженні його до зони проведення АТО, не досліджено коло його повноважень відповідно до ЗУ « Про боротьбу з тероризмом», вказаних вище наказів контролюючих органів, довідки, журналу тощо.
Також не було предметом дослідження нормативно-правового документу, який регулював діяльність блокпосту МВС України М-09 в м. Костянтинівка Донецької області. Не досліджувався судом нормативно правовий документ, який встановлював коло службових обов`язків ОСОБА_7 та інших осіб при несенні служби на вказаному блокпосту, ієрархію їх відносин.
Ні орган досудового розслідування, ані суд не долучив до кримінального провадження копії нормативно-правових актів, статутів, положень, інструкцій, наказів, правил , що розкривають характер повноважень ОСОБА_7 .
Таким чином судом першої інстанції не були визначені характер та обсяг повноважень ОСОБА_7 на час події кримінальних правопорушень, а також порядок їх реалізації, що закріплений у нормативно-правових актах.
Також судом першої інстанції у формулюванні обвинувачення, що визнане судом доведеним, конкретно не зазначено які дії ,вчинені ОСОБА_7 в даній обстановці, виходили за межі тих прав і повноважень, які надані були йому за службою, не з`ясовано, якими нормативним актом вони регулюються та які саме положення цього акту були порушені діями винуватого у конкретному випадку.
Що стосується зазначення у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, про порушення ОСОБА_7 при вчиненні кримінальних правопорушень п.1-3 ч.1 ст. 15 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» та п.9.1, 9.5, 9.6 Інструкції із заходів безпеки при поводженні із вогнепальною зброєю, затвердженої наказом МВС України від 07.09.2011р. без наведення повного тексту цих положень, на думку колегії суддів, це є неприпустимим за таких підстав. Так ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» визначає повноваження посадових осіб у цій сфері, порядок координації їх діяльності. Вказана вище інструкція МВС України була затверджена з метою забезпечення особистої безпеки особового складу органів внутрішніх справ, запобігання загибелі, поранення та травмування працівників міліції та інших осіб під час поводження із вогнепальною зброєю. Ненаведення повного тексту вказаних вище пунктів зазначених нормативно-правових актів, які були, на думку суду першої інстанції, порушені ОСОБА_7 також зробили неконкретним обвинувачення.
Крім того обвинувальний акт і формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_7 визнаного судом доведеним за ст. 365 ч.2 КК України містить перелік дій, вчинених ОСОБА_7 , з яких не зрозуміло, чи суд вважає, що ці дії ОСОБА_7 є перевищенням його повноважень, або ні. Так судом зазначено, що ОСОБА_7 наказав водієві вказаного автомобілю з`їхати в бік правої обочини дороги та став безпідставно повторно оглядати вміст багажника та перевіряти документи ОСОБА_13 , ОСОБА_25 та ОСОБА_14 , висловивши своє незадоволення відсутністю у ОСОБА_13 та ОСОБА_25 паспортів громадян України.
Колегія суддів звертає увагу на відсутність як в обвинувальному акті так і в фабулі обвинувачення відносно ОСОБА_7 , визнаного судом доведеним за ст. 365 ч.2 КК України характеру вчинених ОСОБА_7 дій до застосування зброї, їх мотиву, мети та зв`язку з посадовим становищем ОСОБА_7 .
Необхідність встановлення мотиву виходить з того, що він може по-різному характеризувати суспільну небезпеку вчиненого, та особу, винувату у цьому.
Мотив є внутрішньою, суб`єктивною причиною вчинення особою злочину та підлягає відповідно до вимог ст. 91 ч.1 п.2 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні.
Ані органом досудового розслідування, ані судом першої інстанції не досліджені мотив та мета вчинення ОСОБА_7 зазначених в обвинувальному акті та в вироку суду вказаних вище дій до застосування зброї, та не зазначено, з яким мотивом діяв ОСОБА_7 : чи з мотиву помилково зрозумілих інтересів службової необхідності, чи з мотиву вимушених дій, чи з особистих мотивів ( помста, користь, тощо).
Мотив злочину тісно пов`язаний з метою, мета перевищення службових повноважень з необхідністю витікає з мотиву. Вольова поведінка особи обвинуваченого є цілеспрямованою. Тому для повного з`ясування всіх обставин справи має значення, з якою метою було вчинене правопорушення: в інтересах служби, можливо з помилково зрозумілою метою, або з метою досягнення особистих інтересів, чи з якоюсь іншою метою .
Зазначене має особливе значення для правильного вирішення зазначеного кримінального провадження, оскільки однією із кваліфікуючих ознак обвинувачення ОСОБА_7 за ст. 365 ч.2 КК України є застосування зброї та додаткова кваліфікація його дій за ст. 115 ч.1 та ст. 128 КК України.
Так, в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Матточча проти Італії» від 07.03.2000р. та 04.07.2000р. та «Ващенко проти України» від 26.06.2008р., в яких Суд зауважив: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру».
У рішенні від 25.07.2000р., ухваленому у справі «Матточча проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення, а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту».
У цьому відношенні, наголосили в ЄСПЛ, обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічно, підкреслили в Страсбурзі, слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причин обвинувачення.
З огляду на наведене вище, колегія суддів прийшла до висновку про те, що як в обвинувальному акті, так і в сформованій у вироку суду першої інстанції фабулі обвинувачення щодо ОСОБА_7 , яке суд першої інстанції вважав доведеним міститься неконкретне за своїм змістом обвинувачення за ч.1 ст.115, ч.2 ст. 365 КК України, яке порушує право ОСОБА_7 на захист, оскільки не містить конкретної інформації щодо суті та причин обвинувачення, висунутого проти нього, та тягне за собою скасування вироку.
Неприпустимим є також зазначення судом першої інстанції у формулюванні обвинувачення відносно ОСОБА_7 за ст. 128 КК України про те, що ОСОБА_7 «діяв неумисно», вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України передбачає тільки вину у формі необережності.
Необґрунтованість та невмотивованість вироку
Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при викладенні у вироку результатів аналізу й оцінки зібраних у справі доказів допущені серйозні помилки.
При ухваленні вироку суд не дав остаточну оцінку багатьом доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Достовірність, допустимість та належність доказів була досліджена та перевірена в судовому засіданні поверхово, без з`ясування причин суперечностей між різними джерелами.
Прийняття одних доказів і відхилення інших доказів не мотивоване.
З огляду на обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та вимоги ст. 94 КПК України по оцінці доказів, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином не були перевірені всі обставини справи та не надано всебічної, повної та об`єктивної оцінки зібраним по справі доказам, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України.
Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України суд першої інстанції послався на показання потерпілого ОСОБА_13 та безпосереднього свідка ОСОБА_14 в судовому засіданні та під час проведення слідчих експериментів з їх участю, свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , численні висновки судово-медичних, криміналістичних та інших експертиз і письмові докази тощо.
Однак суд першої інстанції при тому, що вбивство потерпілого ОСОБА_25 було вчинено в умовах очевидності, покроково не з`ясував обставин, що передували його вчиненню, що супроводжувало злочинні дії, мету та мотив вбивства.
Судом першої інстанції при розгляді справи належним чином не були перевірена версія вбивства з необережності, про що показав ОСОБА_7 при проведенні слідчого експерименту з його участю. Суд першої інстанції у вироку без чіткого, короткого та зрозумілого пояснення з приводу прийняття одних доказів та відхилення інших зробив загальний висновок про те, що показання ОСОБА_7 про вчинення ним необережного вбивства ОСОБА_25 спростовується показаннями потерпілого ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_14 , висновками експертиз, та не узгоджується з іншими доказами по справі та відхилив їх.
Це є неприпустимим, оскільки кожний доказ по справі, у тому числі й показання обвинуваченого ОСОБА_7 , суд зобов`язаний оцінити з точки зору належності, достовірності, допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення для обвинувачення або виправдання ОСОБА_7 .
Так, судом першої інстанції не перевірені та не оцінені покази ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту від 06.03.2015р. про те, що після з`ясування ним того, що водій автомобіля та один з пасажирів не мають паспортів, він наказав водію, щоб той з`їхав з дороги та прийняв правої обочини.
Перед тим, як рухатись в бік автомобіля, тримаючи автомат за пістолетну рукоятку, а вказівний палець своєї правої руки на рамці спускового гачку підійшов до пасажирської двері автомобілю, спробував відкрити двері за ручку, однак вони були зачинені, у зв`язку з чим він цією ж рукою постукав у вікно пасажирської двері. Вікно передньої пасажирської двері привідкрилось і він сказав пасажиру, щоб той відкрив двері. Пасажир відкрив двері, при цьому автомат дульною частиною був направлений донизу (до землі). Він нахилився до салону автомобілю, зачіпив лівою рукою за плече пасажира та висловив вимогу надати документи; далі почав відхилятись назад та під час відхиляння його палець зіскочив зі скоби пускового гачку та випадково натиснув на спусковий гачок, від чого відбувся постріл. Пасажир після пострілу нахилився головою та тулубом в бік водія та водійського сидіння. Оскільки водія було поранено, останній помінявся місцями із пасажиром із заднього сидіння, після чого він сказав їм їхати до медичного закладу до м. Костянтинівки Донецької області.
Після спливу понад півтора місяці ОСОБА_7 23.04.2015р. при проведенні другого слідчого експерименту дав покази, що в той момент, коли передня пасажирська дверка автомобілю була відкрита, ОСОБА_25 своєю правою рукою вхопився за дуло його автомату, від чого він похилився назад та випадково натиснув на спусковий гачок, від чого відбувся постріл. При цьому, коли він відхилявся назад, в нього підвернулась нога, що стало причиною його відхилення назад та натискання на спусковий гачок. Нога в нього підвернулась внаслідок нерівності грунту, через що він втратив рівновагу та різко почав відхилятися назад, в результаті чого відбувся постріл з необережності.
Зазначене також залишилось поза увагою суду першої інстанції з урахуванням висновку комплексної психолого-психіатричної експертизи про те, що схильності до патологічної брехні та фантазерства у ОСОБА_7 не відмічається.
Ніяким чином не були проаналізовані покази свідка ОСОБА_16 про те, що в день події кримінального правопорушення йому стало відомо від ОСОБА_7 про те, що той випадково вистрілив із наявної у нього зброї.
Належним чином не були перевірені та оцінені судом першої інстанції показання ОСОБА_7 в суді про непричетність до вчинення вбивства потерпілого ОСОБА_25 , про що він зазначив і в суді апеляційної інстанції.
Що стосується оцінки показань потерпілого ОСОБА_13 , безпосереднього свідка події ОСОБА_30 в судовому засіданні та при проведенні слідчих експериментів, то достовірність цих доказів була досліджена та перевірена судом поверхово, без ретельного з`ясування причин суперечностей між зазначеними доказами та іншими доказами по справі.
Не з`ясував суд першої інстанції й причини суперечностей між показаннями ОСОБА_13 в судовому засіданні про те, що він впізнавав обвинуваченого саме за статурою, оскільки в момент скоєння злочину той був в балаклаві і роздивитися обличчя було неможливо ( як зазначено у вироку ) та відсутністю в матеріалах кримінального провадження протоколу пред`явлення потерпілому для впізнання ОСОБА_7 особисто чи за фотознімками при проведенні досудового розслідування відповідно до вимог ст. 228, 231 КПК України.
Відсутній в матеріалах кримінального провадження й протокол проведення зазначеної вище слідчої дії із свідком ОСОБА_14 , який був безпосереднім свідком події, проте в основу своїх висновків про винуватість ОСОБА_7 в умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_25 суд першої інстанції поклав саме показання вказаних вище сторони та учасника кримінального провадження.
Тож, показання потерпілого ОСОБА_13 свідка ОСОБА_14 в частині обставин пострілу ОСОБА_7 , а саме відстані, з якої був зроблений постріл, суперечать висновкам, як судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_25 так і висновкам експертизи дослідження його куртки про утворення ушкоджень внаслідок проходження через шкіру та куртку вогнепального снаряду ( кулі) при пострілі з будь-якої вогнепальної зброї з неблизької дистанції або через перепону.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дана передчасна оцінка висновкам експертів з цього приводу, оскільки показання потерпілого ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_14 про те, що відстань від шиї ОСОБА_25 до дульного зрізу пламегасителя автомату приблизно 60 см та 75 см носять суб`єктивний характер.
Проте вказані вище висновки експерта зроблені на підставі науково-розроблених рекомендацій та мають бути спростовані або підтверджені тільки проведенням додаткової або повторної комплексної судово-медичної, криміналістичної експертизи, оскільки дослідження цього має істотне значення для правильного вирішення справи. Показання експерта ОСОБА_17 про наявність пламегасителя та зовнішні погодні умови в момент пострілу є, на думку колегії суддів, непереконливими.
Також показання потерпілого ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_14 в частині того, що чоловік худорлявої статури знаходився від них на відстані 10 м та бачив момент пострілу та запитав у ОСОБА_7 «що той зробив» не узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_15 , який показав, що він почув звук, схожий на хлопок, не може стверджувати, що це був постріл, чому суд першої інстанції взагалі не дав оцінки.
Залишились без оцінки суду першої інстанції й показання свідка ОСОБА_16 про те, що в день події ОСОБА_7 повідомив йому, що здійснив випадковий постріл з наявної у нього зброї ( як наведено у вироку ).
Мотивувальна частина вироку суду першої інстанції викладена непослідовно, хоч і містить виклад зібраних по справі доказів, проте результати аналізу й оцінки зібраних у справі доказів викладені сумбурно та хаотично, що унеможливлює їх розуміння.
Так, непереконливо обґрунтовані висновки суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 ст. ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України. Такий висновок суду першої інстанції викладений без будь-якого обґрунтування та був зведений до констатації того, що дії ОСОБА_7 за ст. ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України кваліфіковані правильно.
Відсутнє у вироку обґрунтування кваліфікації дій ОСОБА_7 , яке повинно полягати у зіставленні ознак фактично вчиненого діяння і ознак відповідних злочинів передбачених ст. ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України та обґрунтовані фактичними обставинами справи висновки про їх відповідність.
При цьому судом першої інстанції не була перевірена й суб`єктивна сторона злочинів інкримінованих ОСОБА_7 .
Таким чином доводи апеляційної скарги захисників ОСОБА_7 з приводу незаконності, необґрунтованості та невмотивованості вироку є слушними та мають під собою підґрунтя.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про скасування вироку суду першої інстанції та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно всебічно, повно та об`єктивно встановити фактичні обставини справи, які підтвердити доказами, оціненими відповідно до вимог КПК України, з наведенням належних й достатніх мотивів та підстав ухвалення обвинувального чи виправдувального вироку.
Також при новому розгляді справи у повному обсязі врахувати доводи всіх апеляційних скарг.
Якщо суд першої інстанції при новому розгляді справи прийде до аналогічного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України, то на думку колегії суддів, покарання призначене йому за цим вироком відповідає вимогам ст. 65 КК України .
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 407, 412 КПК України,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Донецької області ОСОБА_8 на вироку Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.02.2016р. відносно ОСОБА_7 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.02.2016р. відносно ОСОБА_7 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.02.2016р. відносно ОСОБА_7 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області ОСОБА_9 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.02.2016р. відносно ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.02.2016р., який ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 115 ч.1, 128, 365 ч.2 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на дванадцять років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на три роки та частково задоволений цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 22802 ( двадцять дві тисячі вісімсот дві) грн. та моральної шкоди у розмірі 300000 ( триста тисяч) грн., скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою в Артемівській УВП УДПтСУ в Донецькій області (№6), продовжити на 60 (шістдесят ) днів, а саме по 18.11.2016р. включно.
