Постанова
іменем України
15 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 233/2935/15-к
провадження № 51-7598км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_8 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області
від 25 квітня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040480000523, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кочубеївки Чутівського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ст. 128, ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 30 листопада 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років; за ст. 128 КК до покарання у виді обмеження волі на строк два роки; за ч. 2 ст. 365 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту фактичного затримання з 03 березня 2015 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 03 березня 2015 року по 20 червня 2017 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Крім того, ухвалено стягнути з Управління МВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_8 29052 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 500000грн на відшкодування моральної шкоди.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочинів за наступних обставин.
17 грудня 2014 року приблизно о 6-ій год 30 хв ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу, залученим до несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції, безпосередньо виконуючи свої службові обов`язки, в ході несення служби на блокпосту МВС України М-09, розташованому при в`їзді до м. Костянтинівки Донецької області з боку вул. Мирошниченка, здійснював контрольно-пропускний режим осіб і транспорту, що рухалися в напрямку м. Костянтинівки Донецької області.
У зазначений час у напрямку м. Костянтинівки Донецької області рухався автомобіль ВАЗ 2113, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_9 , в салоні якого в якості пасажирів на передньому пасажирському сидінні знаходився ОСОБА_10 , а на задньому ОСОБА_11 .
При перевірці документів цих осіб та автомобіля ОСОБА_10 запитав, як доїхати до м. Вуглегірська Донецької області. Після здійснення перевірки документів та огляду вмісту багажника автомобіля ВАЗ 2113 зазначеним особам було дозволено продовжувати рух.
Далі ОСОБА_7 , будучи роздратованим питанням ОСОБА_10 , наказав ОСОБА_9 з`їхати на автомобілі в бік правого узбіччя, після чого безпідставно почав повторно перевіряти документи та оглядати вміст багажника автомобіля ВАЗ 2113. При цьому, при перевірці документів вказаних осіб ОСОБА_7 висловив своє незадоволення відсутністю у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 паспортів громадян України.
Після перевірки документів та огляду вмісту багажника автомобіля ВАЗ 2113 ОСОБА_10 повторно запитав у ОСОБА_7 як проїхати до м. Вуглегірська Донецької області, після чого у останнього на ґрунті неприязних відносин, що створилися раптово, виник умисел на вбивство потерпілого.
Діючи з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 , порушуючи вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, пункту 1 ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України, а також положення нормативних актів, якими регламентовано порядок застосування зброї та права осіб в районі проведення антитерористичної операції, пунктів 2, 3, 5, 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про міліцію», пунктів 13 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», підпунктів 9.1, 9.5, 9.6 Інструкції із заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 657, ОСОБА_7 , перевищуючи свої службові повноваження, підійшов до передньої пасажирської дверки автомобіля ВАЗ 2113, привів ввірений йому по службі автомат «АК-74», калібру 5,45 мм, заводський номер НОМЕР_2 , у бойову готовність шляхом зняття його із запобіжника та досилання патрону в патронник, після чого умисно здійснив один постріл у бік ОСОБА_10 , внаслідок чого потерпілий від отриманого кульового поранення правої бічної поверхні шиї помер.
При цьому, здійснюючи в бік ОСОБА_10 умисний постріл, ОСОБА_7 , діючи неумисно щодо заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , не передбачав можливості настання наслідків у виді спричинення вогнепального поранення останньому, хоча, будучи працівником органу внутрішніх справ, мав теоретичні знання та практичні навички поводження із вогнепальною зброєю і розуміючи небезпечність наслідків здійсненого ним пострілу із ввіреного автомату «АК-74», калібру 5,45 мм, повинен був і міг їх передбачити, що після пострілу куля може пройти скрізь тіло (шию) ОСОБА_10 та спричинити поранення ОСОБА_9 , який в момент пострілу знаходився в автомобілі на сидінні водія за ОСОБА_10 . Внаслідок чого ОСОБА_9 було заподіяно наскрізне вогнепальне кульове поранення та спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 25 квітня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 в частині визнання його винуватим та засудження за ч. 2 ст. 365 КК скасував та закрив в цій частині кримінальне провадження в зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного злочину. Цей же вирок в частині задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 та стягнення з Управління МВС України в Полтавській області на її користь матеріальної та моральної шкоди в розмірі 529052 грн скасував і направив справу в цій частині на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. В решті вирок залишив без змін.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2018 року роз`яснено ухвалу цього суду від 25 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 в частині остаточного покарання, зокрема, додаткової міри покарання позбавлення права обіймати певні посади в правоохоронних органах. Визначено, що ОСОБА_7 вважається остаточно засудженим до дванадцяти років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади в правоохоронних органах.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції (далі прокурор), посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м`якості, просить судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним за ч. 1 ст. 115, ст. 128 КК, та призначити йому більш суворе покарання. На думку прокурора, суд при призначенні покарання не врахував того, що ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу, на якого було покладено службовий обов`язок з охорони громадського порядку в зоні проведення АТО, вчинив особливо тяжкий злочин із застосуванням вогнепальної зброї й вину не визнав, а потерпілі висловлювали думку про призначення йому суворого покарання.
У доповненні до касаційної скарги прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на те, що апеляційний суд безпідставно закрив кримінальне провадження в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 365 КК, пославшись на невстановлення факту спричинення його діями шкоди у матеріальному вимірі. Крім того, вважає призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 115 КК м`яким.
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що всупереч вимогам ст. ст. 412, 413, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) апеляційний суд не навів в ухвалі мотивів, з яких ОСОБА_7 виправдав за ч. 2 ст. 365 КК, в цій частині однобічно дослідив докази та вважає це рішення необґрунтованим. Вважає призначене ОСОБА_7 покарання м`яким. Крім того, потерпіла ОСОБА_8 просить відшкодувати їй матеріальну та моральну шкоду в розмірі, визначеному судом першої інстанції.
Засуджений ОСОБА_7 подав заперечення на касаційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_8 , просить залишити їх без задоволення, вказуючи на повне визнання вини та щире каяття.
На касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 представник ГУНП в Полтавській області ОСОБА_12 подала заперечення. Просить при ухваленні рішення взяти до уваги те, що ГУНП в Полтавській області не є правонаступником УМВС України в Полтавській області; позивачем не заявлено жодних вимог до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, а тому спірні питання між позивачем і ГУНП в Полтавській області відсутні.
Представник цивільного відповідача УМВС України в Полтавській області ОСОБА_13 подала заперечення на касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 в частині позовних вимог та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 просив касаційну скаргу потерпілої задовольнити, а касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 заперечили щодо задоволення касаційних скарг у повному обсязі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора та потерпілої необхідно задовольнити частково на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У п.2 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 414 цього Кодексу.
Як зазначено у п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ст. 128 КК, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах прокурором та потерпілою не оспорюються і не заперечуються.
Доводи прокурора та потерпілої ОСОБА_8 про те, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, є обґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 в частині визнання його винуватим та засудження за ч. 2 ст. 365 КК та закрив в цій частині кримінальне провадження, зазначивши, що обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього злочину є заподіяння шкоди матеріального характеру.
На обґрунтування цього рішення в ухвалі вказано, що Законом України від13травня 2014року №1261-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв`язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» (далі Закон №1261-VII) до пункту 3 примітки дост. 364КК внесено зміни і з нормативної дефініції поняття «істотна шкода» виключено словосполучення «якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків». Згідно з новою редакцією зазначеної правової норми істотною шкодою уст. 365 КК вважається така шкода, яка в сто ібільше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Посилаючись на положення пункту 3 примітки до ст. 364 КК в редакції Закону №1261-VII, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, з тих підстав, що на момент вчинення ним злочину істотна шкода, як кваліфікуюча ознака вказаного діяння дорівнювала 60900 грн, а майнова шкода, яку завдано діями обвинуваченого, складає 29052 грн.
Однак, ухвалюючи рішення про скасування вироку місцевого суду в частині визнання ОСОБА_7 винуватим та засудження за ч. 2 ст. 365 КК, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що ОСОБА_7 було засуджено, зокрема, за перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу, що супроводжувалось застосуванням зброї.
Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 365 КК перевищенням влади або службових повноважень є умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. За ч. 2
ст. 365 КК кримінальна відповідальність настає за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, якщо вони супроводжувалися: 1) насильством або погрозою застосування насильства; 2) застосуванням зброї чи спеціальних засобів; 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.
Отже, приконструюванні складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365КК, наслідки, на які вказано в частині першій цієї статті, заміщуються іншою ознакою. Таку ознаку злочину становить спосіб перевищення влади чи службових повноважень застосування насильства, погроза його застосування, застосування зброї чи спеціальних засобів, болісні і такі, що ображають особисту гідність потерпілого, дії. Відтак, з граматичного і формально-логічного тлумачення змісту ч. 2 ст.365КК слідує, що диспозиція цієї правової норми, навідміну відпередбаченої частиною першою, не містить прямої вказівки як на обов`язкову ознаку злочину на наслідки протиправних дій у виді істотної шкоди.
Вищенаведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 грудня 2018 року (справа № 301/2178/13-к).
Згідно з цим висновком, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2
ст. 365 КК, вичерпується діями, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чиповноважень і містять принаймні одну з ознак: супроводжуються насильством або погрозою застосування насильства; застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні пункту 3 примітки до ст.364КК не є обов`язковою умовою для кваліфікації дій зач. 2 ст. 365 КК.
Як убачається з обставин, встановлених судом першої інстанції, ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу та безпосередньо виконуючи свої службові обов`язки, діючи умисно, вчинив дії, що явно виходили за межі наданих йому повноважень, які супроводжувалися застосуванням зброї. При цьому він 17грудня 2014 року приблизно о 6-ій год 30 хв. під час несення служби на блокпосту МВС України М-09 у ході перевірки документів на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, діючи з прямим умислом на заподіяння смерті ОСОБА_10 , здійснив один постріл із ввіреного йому по службі автомату «АК-74» в шию ОСОБА_10 , від якого той помер, а ОСОБА_9 було спричинено з необережності тяжкі тілесні ушкодження.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Отже, виходячи з наведеного, висновок апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, колегія суддів вважає помилковим.
Крім того, у касаційних скаргах прокурор та потерпіла посилаються на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 115 КК тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Статтями 50і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 115 КК, дотримався вимог
ст. ст. 50, 65 КК та врахував ступінь тяжкості злочину за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК є особливо тяжким злочином, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину виходячи з конкретних обставин його вчинення.
Водночас судом враховано дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризувався задовільно, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.
Виходячи з наведеного, покарання, призначене ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК у видіпозбавлення волі на строк дванадцять років, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, є достатнім для його виправленнята попередження нових злочинів, а томувважати це покарання явно несправедливим через м`якість підстав немає.
Також у касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_8 оскаржує ухвалу апеляційного суду в частині вирішення її цивільного позову.
Однак, у зв`язку з тим, що Апеляційний суд Донецької області ухвалою
від 25 квітня 2018 року скасував вирок місцевого суду в частині стягнення з Управління МВС України в Полтавській області на користь потерпілої ОСОБА_8 529052 грн на відшкодування матеріальної та моральної шкоди з направленням справи в цій частині на новий розгляд в порядку цивільного судочинства, указане судове рішення в частині вирішення цивільного позову не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, а тому в цій частині не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Отже, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 у частині закриття кримінального провадження в зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК не відповідає вимогам ст. 370 КПК і не може вважатися законною, а тому підлягає в цій частині скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно, врахувавши зазначене в цій постанові, ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення. Водночас апеляційному суду слід звернути увагу на правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК (зарахування строку попереднього ув`язнення в строк покарання), викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018року (справа №663/537/17).
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441442 КПК України, Суд
у х в а л и в:
Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 в частині закриття кримінального провадження в зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
В решті вказану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
