Справа
№ 152/2419/13-ц Провадження № 22-ц/772/1531/2014
Головуючий в суді першої інстанції:Строгий І. Л.
Категорія: 27
Доповідач: Якименко М. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" червня 2014 р.
м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого : Якименко М.М.,
Суддів : Голоти Л.О., Денишенко Т.О.
при секретарі : Пантелеймоновій А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Вінницької області в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення позики за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року,-
ВСТАНОВИЛА:
Заочним рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення позики було задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 251390,00 гривень та 2513,90 гривень судового збору; на користь ОСОБА_4 кошти в розмірі 422500,00 гривень та 3441,00 гривень судового збору; на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 799000,00 гривень та 3441,00 гривень судового збору.
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 02 квітня 2014 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення.
Внаслідок чого ОСОБА_5 оскаржив його у загальному порядку. У своїй апеляційній скарзі останній, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Судова колегія, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції, заслухавши пояснення позивачів та їх представника , дослідивши матеріали та обставини справи, прийшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
Відповідно до розписки від 05.02.2012 року ОСОБА_5 одержав у ОСОБА_2 позику в розмірі 100 000,00 доларів США із зобов'язанням повернути кошти за першою ж вимогою (а.с.107).
За офіційним курсом Національного банку України( далі НБУ), станом на 21.10.2013 року офіційний курс долара США становив 7,99 гривень, а відтак, 100000,00 доларів США дорівнює 799000,00 гривень.
Відповідно до розписки від 16.04.2013 року відповідач ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 позику в розмірі 35000,00 євро та 5000,00 доларів, що згідно офіційного курсу НБУ України еквівалентно 422500,00 гривень (39950,00 + 382550,00) із зобов»язанням повернення коштів 16.05.2013 року (а.с. 108).
Відповідно до розписки від 02.06.2012 року ОСОБА_5 одержав у ОСОБА_3 позику в розмірі 23000,00 євро із зобов'язанням повернути кошти за першою ж вимогою (а.с.109).
Згідно офіційного курсу Національного банку України, станом на 21.10.2013 року офіційний курс євро становив 10,93 гривень, а відтак, 23000,00 євро = 251390 гривень.
1 липня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направили на адресу ОСОБА_5 лист з проханням повернути отримані ним кошти у семиденний строк з дня отримання листа (а.с. а.с 110,111).
Вказану вимогу відповідач отримав 05.11.2013 року (а.с. 112).
Однак ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань не виконав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції , з висновком якого погоджується судова колегія, виходив з того, що між сторонами склались правовідносини, пов'язані з виконанням договору позики.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з правовою позицією Верховного суду України, сформульовованою у постанові № 6-63цс13 від 18.09.2013 року, на яку, зокрема, посилається районний суд, письмова форма договору є доказом не лише укладення договору позики, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Районний суд правильно зазначив, що між сторонами був укладений саме договір позики. Боргові розписки, надані позивачами, є підтвердженням факту укладення такого договору та передачі зазначених сум відповідачу з визначенням умов та строків виконання зобов'язань.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України визначено, що при встановленому строку (терміну) виконання зобовязання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки відповідачем не було надано суду жодних доказів, які б свідчили про повне або часткове виконання зобов'язаннь перед позивачами, висновок суду про задоволення позову є правильним.
Отже, суд першої інстанції встановив дійсні правовідносини, що склалися між сторонами, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заявлених вимог, правильно застосувавши при цьому норми матеріального права та не порушивши норми процесуального права. Суд вирішив справу відповідно до вимог закону, на підставі достатньої кількості доказів з врахування принципу диспозитивності.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування рішення суду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст. 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
ГОЛОВУЮЧИЙ:
СУДДІ:
