Справа № 152/2419/13-ц
У Х В А Л А
12 листопада 2013 року м. Шаргород
Суддя Шаргородського районного суду Вінницької області Строгий І.Л., розглянувши заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про забезпечення позову,
в с т а н о в и в:
11 листопада 2013 року до Шаргородського районного суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про забезпечення позову, у якій ставиться питання про накладення арешту на належне ОСОБА_4 рухоме та нерухоме майно в межах заявленої суми.
Перевіривши відповідність заяви про забезпечення позову вимогам Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), вважаю, що її слід повернути заявникам, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 151 ЦПК України встановлено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо не вжиття забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
При цьому, положеннями ч. 4 ст. 151 ЦПК України, визначено, що за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності.
Отже змістовний аналіз зазначених вище норм дає підстави стверджувати, що заява про забезпечення позову може бути подана виключно після відкриття провадження у справі, за винятком випадку, коли заява про забезпечення позову передує поданню позовної заяви у зв'язку з порушенням права інтелектуальної власності.
Зазначений вище висновок узгоджується із позицією Пленуму Верховного Суду України, висловленою у абзаці другому пункту 1 постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9, згідно з якою, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Аналогічної позиції Пленум Верховного Суду України притримується і у постанові «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 року № 5, у пункті 1 якої вказано, що суддя не вправі до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі здійснювати будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду, зокрема, забезпечувати позов (крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 151 ЦПК).
Разом із тим, на час постановлення даної ухвали у Шаргородському районному суді Вінницької області не відкрито жодного провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, а як убачається із заяви про забезпечення позову, спір між сторонами виник у зв’язку із невиконанням договірних зобов’язань, а не у зв'язку із порушенням права інтелектуальної власності.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
За змістом ст.ст. 10, 58-60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У обґрунтування заяви про забезпечення позову, заявниками зазначено лише те, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, необхідно для уникнення наступного відчуження належного ОСОБА_4 рухомого і нерухомого майна третім особам, передання його в іпотеку, а також здійснення інших дій, пов’язаних з переходом прав на майно третім особам.
У той же час, заявниками не доведено належними та допустимими доказами існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а мотивація заяви ґрунтується виключно на припущеннях.
Також, заявниками не зазначено, конкретне рухоме і нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 та на яке слід накласти арешт.
Відтак, заяву про забезпечення позову заявниками подано без додержання вимог ст. 151 ЦПК України.
Згідно із ч. 8 ст. 153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Таким чином, заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про забезпечення позову підлягає поверненню, як така, що подана без додержання вимог ст. 151 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 10, 58-60, 151, 153, 208-210 ЦПК України,
у х в а л и в:
заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про забезпечення позову повернути заявникам.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя:
