ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2012 р.
Справа № 132963/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,
ВСТАНОВИВ :
17 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області (далі - УПФ України в Ковельському районі) нарахувати та виплатити їй передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за попередніх шість місяців в межах строку визначеного законодавство.
Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2011 року, прийнятою у скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено та зобов'язано УПФ України в Ковельському районі нарахувати та виплатити позивачці передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 17 серпня 2010 року до 17 лютого 2011 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Крім того, зобов'язано відповідача дану постанову виконати негайно.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Ковельському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були взяті до уваги положення бюджетного законодавства України та видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
З урахуванням вимог ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки положення ст. 6 зазначеного Закону за період з 17 серпня 2010 року до 17 лютого 2011 року були чинними, тому відмова УПФ України в Ковельському районі у проведенні нарахування і виплати позивачці доплати у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за цей період є протиправною. Постанова підлягає негайному виконанню.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мала право на отримання підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність вимог позивачки у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру її пенсії, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 17 серпня 2010 року до 17 лютого 2011 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачці здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі апеляційний суд не вбачає.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Разом із тим, відповідно до ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч. 1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць. Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області задовольнити частково.
Постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2011 року у справі № 2а-2378/11 в частині її допущення до негайного виконання змінити.
На підставі п.1 ч.1 ст. 256 КАС України допустити вищезазначену постанову до негайного виконання у межах стягнення за один місяць.
В іншій частині постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2011 року залишити без змін.
Відповідно до вимог ч.10 ст. 183-2 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Я.С.Попко
В.В.Клюба
