Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (надалі –"Фонд") та Міністерства охорони здоров'я України (надалі –"Міністерство") звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (надалі –"Укрпрофоздоровниця"), Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" (надалі –"Благодійний фонд") та Благодійної організації "Центр реабілітації соціальнодезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег" (надалі –"Благодійна організація") про визнання недійсним договору-купівлі продажу та витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майно санаторію 1-го Травня в м. Києві (Пуща-водиця), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавалося, у зв’язку з чим прокурор вказує на недійсність договору-купівлі продажу, за яким відповідачем 1 було відчужено спірне майно на користь відповідача 2 та наявність підстав для повернення такого майна у державну власність.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 31.08.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2011 р. вжито заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та заборони Благодійному фонду вчиняти дії, спрямовані на його відчуження.

17.08.2011 р. через канцелярію суду подано заяву про зміну позовних вимог, в якій прокурор просить визнати недійсним договір-купівлі продажу спірного майна, повернути таке майно у власність держави та визнати право власності держави в особі Фонду на спірне майно.

Заява подана до початку розгляду справи по суті позовних вимог, а з огляду на приписи ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, наведені у роз’ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 р. № 02-5/289 вказівки та те, що заявлена вимога (визнання права власності) пов'язана з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення та поданими доказами, підстави для неприйняття заяви прокурора про зміну позовних вимог для сумісного розгляду з первісним позовом відсутні.

31.08.2011 р. через канцелярію суду представником Фонду подано пояснення по справі, в якому вказується на те, що спірне є майно є державною власністю, єдиною особою наділеною правом розпоряджатися таким майном є Фонд, а тому позовні вимоги прокурора просить задовольнити повністю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2011 р. у зв’язку із клопотанням представника відповідача 1 та невиконання сторонами вимог ухвали суду розгляд справи відкладено до 19.09.2011 р.

В судове засідання прокурор з'явився, надав пояснення в якому навів додаткові обґрунтування позовних вимог, вказує на поважність причин пропуску строку позовної давності та просить його відновити. Позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну позовних вимог підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Представники позивачів в судове засідання з'явилися, позовні вимоги прокурора підтримують та просять задовольнити їх повністю.

В судове засідання представник відповідача 1 з'явився, надав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити повністю. Вказує на правомірне набуття Укрпрофоздоровницею права власності на спірне майно з огляду на: положення ст. 34 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ст.ст. 20, 28 Закону України "Про власність", ст. 18 Закону СРСР "Про громадські об'єднання", ст. 20 Закону СРСР "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності"; прийняття Декларації про утворення Федерації незалежних професійних спілок України та постанови Президії Ради Загальної конференції професійних спілок СРСР від 18.11.1990 р. "Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном", що свідчить про наявність волі держави на передачу спірного майна у її власність; здійснення відповідачем 1 ремонту та утримання спірного майна, що свідчить про виконання функцій власника; відсутність спірного майна на обліку в реєстрі державного майна, що свідчить про припинення права державної власності.

Представники відповідачів 2, 3 в судове засідання з'явилися, проти позову заперечують та в його задоволенні просять відмовити повністю.

Клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи судом відхилено з огляду на одержання відповідачем 2 ухвали суду від 31.08.2011 р. про відкладення розгляду справи 14.09.2011 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №17151693, та відсутності передбачених ст. 77 Господарського процесуального кодексу України підстав для подальшого відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні 31.08.2011 р. складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, а фіксація судового засідання 19.09.2011 р. здійснювалася за допомогою технічних засобів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Ради Міністрів Української РСР №433 від 17.04.1956 р. було зобов’язано Міністерство охорони здоров'я УРСР прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств перелічене в додатку майно (в т.ч. санаторій 1-го Травня в м. Києві (Пуща-водиця)).

Постановою Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 р. № 606 було зобов’язано Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 01.05.1960 р. Українській республіканській раді профспілок, зокрема, всі діючи госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління.

Пунктом 2 вказаної Постанови встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно.

В додатку №1 до Постанови Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 р. № 606, а саме –Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, в т.ч. значиться санаторій ім. 1-го Травня.

Постановою Президії Ради Загальної Конфедерації професійних спілок СРСР №2-1а від 18.11.1990 р. затверджено договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990 р., укладений між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік майна (в т.ч. санаторій ім. 1-го Травня (м. Київ)).

22.11.1991 р. постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України №II-II-I вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об’єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

04.12.1991 р. Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням Ленінського райвиконкому м. Києва від 23.12.1991 р. №971 було зареєстровано Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Відповідно до постанови №II-II-I від 22.11.1991 р. Федерація незалежних профспілок України передала, а Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийняла майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об’єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно додатку (в т.ч. санаторій ім. 1-го Травня), про що був складений акт прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України від 24.01.1992 р.

24.02.2000 р. Укрпрофоздоровниця звернулася до Головного управління майном Київської державної адміністрації з заявою про оформлення права власності на спірне майно, за наслідки розгляду якої 27.06.2000 р. Головним управлінням майном Київської державної адміністрації на підставі наказу про оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна від 12.06.2000 р. №302-В видано Укрпрофоздоровниці Свідоцтво про право власності на майновий комплекс Серії МК №010002992.

30.08.2002 р. між Укрпрофоздоровницею (продавець), Благодійним фондом та Благодійною організацією (покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівель (споруд, приміщень) шляхом викупу №8000109/2002-24 (надалі –"Договір"), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, загальною площею 2 732,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, а саме: спальний корпус №1 (літера Р), загальною площею 682,50 кв.м., спальний корпус №2 (літера Н), загальною площею 213,80 кв.м., спальний корпус №3 (літера И), загальною площею 248,80 кв.м., спальний корпус (літера К), загальною площею 385,00 кв.м., лікувальний корпус (літера З), загальною площею 225,10 кв.м., клуб-їдальню (літера О), загальною площею 741,20 кв.м., лабораторію (літера Л), загальною площею 105,80 кв.м., бібліотеку (літера М), загальною площею 130,00 кв.м., а також, споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою, що знаходяться за адресою: Україна, Київ, Пуща-Водиця, вул. Гамарника, 40, на земельній ділянці площею 3,8741 га, що підтверджується актом передачі основних фондів 2-го відділення Дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого Травня" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 04.09.2002 р. (надалі –"спірне майно").

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору продаж вищевказаного об’єкту здійснюється за договірною ціною, враховуючи ПДВ, яка становить 1 915 200,00 грн. покупець (Благодійний фонд) додатково до ціни продажі об’єкту, компенсує витрати продавця, пов’язані з проведенням оцінки майна –21 000,00 грн. без ПДВ на протязі 5 (п’яти) робочих днів з моменту підписання даного договору.

Згідно із п. 2.3 Договору покупець зобов’язується сплатити вказану в п.п. 2.1, 2.2 суму протягом 5 (п’яти) робочих днів з моменту підписання даного договору, а саме: 10% від Благодійної організації –191 520,00 грн., що перераховані, як залогова сума для участі у конкурсі та вже надійшли, згідно договору доручення №1-20 від 12.08.2002 р. від Благодійної організації за Благодійний фонд; 90% від Благодійного фонду –1 723 680,00 грн.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що право власності на об’єкт, що відчужується, переходить від Укрпрофоздоровниці до Благодійного фонду з моменту повного перерахування грошей на р/р Укрпрофоздоровниці. Благодійна організація проти переходу права власності на всі зазначені складові об’єкту до Благодійного фонду не заперечує.

Спір у справі стосується права власності на спірне майно та наявності підстав для його витребування у власність держави.

Прокурор вказує, що спірне майно є державною власністю та у користування Укрпрофоздоровниці не передавалося, а Укрпрофоздоровниця та відповідачі 2, 3 зазначають про набуття такого майна Укрпрофоздоровницею у власність та правомірне його відчуження за договором купівлі-продажу від 30.08.2002 р.

Із листа Державного архіву м. Києва та доданої до нього характеристики (а.с. 46-50 т.2) існуючих на території санаторію імені 1 Травня будівель вбачається, що станом на 1964 рік на території санаторію знаходилося 37 будівель (десять спальних корпусів, лабораторія, жилі будівлі, столова-клуб, бібліотека, оздоровниця, насосна станція, водонапірні башти тощо).

Згідно із заявою Укрпрофоздоровниці від 24.02.2000 р. на оформлення права власності та доданих до неї довідок (а.с. 90, 101-103 т.1) майно санаторію було поділено на 4 відділення (1 –вул. Гамарника, 28; 2 –вул. Гамарника, 40; 3 – вул. Червонофлотська, 9; 4 –Юнкерова, 37) і даний спір стосується майна ІІ відділення санаторію, розташованого по вул. Гамарника, 40 в м. Києві.

Станом на момент будівництва перших будівель санаторію (виникнення майнового комплексу санаторію) та існування правовідносин по передачі такого майна в безоплатне відання Українській республіканській раді профспілок діяла Конституція УРСР 1937 року.

Відповідно до статті 5 розділу І Конституції УРСР 1937 року соціалістична власність УРСР має форму державної власності (всенародне майно) або форму кооперативно-колективної власності (власність окремих колгоспів, кооперативних об'єднань).

Згідно із ст. 52 Цивільного кодексу УРСР 1922 року розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Тобто, як Конституція 1937 року, так і Цивільний кодекс УРСР 1922 року не передбачали форми власності профспілок, а такі особи не відносилися до суб’єктів права власності.

Поняття власності профспілкових та інших громадських організації введено з 01.01.1964 року з моменту набрання чинності Цивільним кодексом УРСР згідно Закону УРСР від 18.07.1963 р.

Глава 9 Цивільного кодексу УРСР визначала, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Можливість існування права власності профспілкових організацій на майно закріплена в Конституції УРСР 1978 р., стаття 10 якої крім аналогічної норми, яка була закріплена Конституцією УРСР 1397 року про те, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, містить нову норму, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Таким чином, як на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я УРСР (постанова Ради Міністрів УРСР №433 від 17.04.1956 р.), так і на момент передачі (повернення) у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (постанова Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р.) чинне на той момент законодавство не передбачало існування такого різновиду соціалістичної власності, як право власності профспілок, що з'явилося пізніше (з 1964 року).

Отже, право власності профспілок (в т.ч. Української республіканської ради профспілок) на спірне майно не могло виникнути до 01.01.1964 р.

При цьому, після введення нової форми власності –права власності профспілок на майно, цивільні відносини щодо набуття та припинення права власності регулювалися в т.ч. Цивільним кодексом УРСР 1963 року.

За змістом ст. 128 Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідачами не надано доказів прийняття державою в особі уповноважених органів після 1964 року рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілкою.

Посилання Укрпрофоздоровниці на прийняття Декларації про утворення Федерації незалежних професійних спілок України та постанови Президії Ради Загальної конференції професійних спілок СРСР від 18.11.1990 р. "Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном" не свідчить про наявність волі держави чи уповноваженого нею органу на передачу спірного майна у власність будь-якій з профспілкових організацій, оскільки такі акти приймалися без волевиявлення держави.

Тобто, після 1964 року власник (держава) не вчиняла дій, спрямованих на передачу (відчуження) спірного майна, а приписи Конституції УРСР 1978 р. та Цивільного кодексу УРСР 1963 р., встановлюючи нову форму власності (власність профспілок), не містять будь-яких перехідних положень щодо автоматичного набуття у власність раніше одержаного профспілками у безоплатне відання державного майна. Відсутні норми щодо автоматичного закріплення (зміни власника) майна, яке знаходилося у безоплатному віданні профспілок до набрання чинності нових нормативно-правових актів, і в Законах України "Про власність", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" чи Законах СРСР "Про власність", "Про громадські об'єднання", "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності".

Отже, правовий режим майна, одержаного профспілками у відання до 1964 року, не змінювався та не міг змінитися лише у зв’язку із запровадженням нової форми власності. Зміна могла мати місце виключно у спосіб, передбачений діючим після 1964 року законодавством, а існування обставин з якими таке законодавство передбачало можливість вибуття права власності на спірне майно відповідачами не надано.

З цих підстав судом відхиляються посилання Укрпрофоздоровниці на ст. 32 Цивільного кодексу УРСР 1963 р., оскільки матеріали справи не містять доказів закріплення такого майна за будь-якою із професійних спілок після 1964 року, а підстави поширення наведеної норми на правовідносини, що виникли до 1964 року відсутні з огляду на зміст Указу Президії Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР" від 09.12.1963 р.

Статтею 2 наведеного Указу визначено, що по правовідносинах, які виникли до 1 січня 1964 року, але які не врегульовані діючим в момент їх виникнення законодавством, застосовуються правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

В той же час, правовідносини закріплення на праві безоплатного відання за професійними спілками державного майна до 1964 року були врегульовані Положенням про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійних спілок, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.07.1958 р., та в наступному – Положенням про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 р.

Відповідно до пункту 28 Положення про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 р. передбачалася можливість безоплатного користування профспілками державним майном.

Отже, після законодавчого закріплення нової форми власності - права власності профспілок, законодавець розмежовував власність профспілок та безоплатне користування ними державним майном як різні види речових прав. Наведеною нормою на профспілки покладався обов’язок здійснювати господарське утримання, ремонт, охорону тощо одержаного у безоплатне відання майна, що виключає твердження Укрпрофоздоровниці (в т.ч. з посиланням на висновки науково-правових експертиз нормативно-правових актів та науково-правові висновки) про те, що здійснення ремонту та утримання свідчить по виконання функцій власника.

Таким чином, на момент створення Укрпрофоздоровниці (23.12.1991 р.) спірне майно знаходилося в державній власності, а тому могло бути відчужене (в т.ч. шляхом внесення до статутного капіталу іншої юридичної особи) виключно за згоди власника (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України "Про власність").

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про власність" національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.

Згідно із п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається. Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому залишилося у державній власності.

З урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992 р. функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" від 07.07.1992 р. –Фонд державного майна України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці не надано, а тому згідно ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" (чинні на момент внесення майна до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці) відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим Укрпрофоздоровницею.

Посилання Укрпрофоздоровниці на ст. 34 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ст.ст. 20, 28 Закону України "Про власність", ст. 18 Закону СРСР "Про громадські об'єднання", ст. 20 Закону СРСР "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності" не спростовують наведеного висновку суду з огляду на наступне.

За змістом наведених норм передбачено право професійних спілок володіти, користуватися і розпоряджатися майном та коштами, що належать їм на праві власності. Також передбачено, що право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі: придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством; передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

По-перше, наведених норм не існувало на момент виникнення спірних правовідносин по передачі в безоплатне відання майна. По-друге, таке право стосується правомірно набутого у власність майна, адже з введенням з 1964 року права власності професійних спілок такі особи могли у передбаченому законодавством порядку набувати майно і здійснювати щодо нього правомочності власника. По-третє, законодавство після 1964 року розмежовувало речові режими на майно –право власності професійних спілок та безоплатне володіння держаним майном, не ототожнюючи їх, а наведені норми законів СРСР та України не містять норм щодо набуття професійними спілками права власності на закріплене за ними державою на праві безоплатного відання майно.

Таким чином, професійні спілки могли розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у їх власності, а не державним майном, що перебувало у безоплатному віданні, що виключає твердження Укрпрофоздоровниці про зворотне.

Крім цього, відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Посилання Укрпрофоздоровниці на відсутність в Законі України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" норми щодо надання його положенням зворотної сили в часі судом відхиляються оскільки, по-перше, ст. 58 Конституції України не була чинна у 1991 році, а чинна на той момент Конституція не містила подібної норми. По-друге, закон набрав чинності з 10.09.1991 р., а рішення про передачу спірного майна Укрпрофоздоровниці прийнято у листопаді-грудні 1991 року.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української РСР "Про реалізації Закону "Про економічну самостійність Української РСР" від 03.08.1990 р. №143-ХІІ встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

Фонд державного майна України чи інший державний орган не є та ніколи не був учасником чи засновником Укрпрофоздоровниці, а тому згідно п.п. 14, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 р. №13, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" відсутні підстави вважати, що захист права власності держави на спірне майно залежить від оспорення рішення, яким Укрпрофоздоровниця обґрунтовує набуття прав на спірне майно.

При цьому суд відзначає безпідставність посилань прокурора на недотримання постанов Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992 р. №2268 та "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 р. №3943, оскільки такі постанови стосуються майна, яке належало на праві власності громадським організаціям колишнього Союзу РСР (в т.ч. профспілкам), в той час як спірне майно не вибувало із державної власності (профспілки ніколи не набували права власності на нього), а тому наведені постанови не поширюються на спірні правовідносини.

Також не застосовується до даних правовідносин дія постанови Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 р. № 506, якою до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління. Вказаний нормативно-правовий акт спрямований на заборону відчуження державного майна за ініціативи чи за участі органів державної влади, в той час, як в даному випадку зміна форми власності державного майна відбулася без участі органів державної влади (з порушенням ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність").

За таких обставин, спірне майно є державною власністю, уповноваженим органом управління яким є Фонд державного майна України, вибуло з володіння держави поза її волею, з порушенням наведених норм законодавства.

З урахуванням того, що правовідносини по володінню спірним державним майном продовжують існувати (в т.ч. після 2004 року), то згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень поширюються норми Цивільного кодексу України.

Суд відзначає, що права особи (в частині витребування майна), яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 Цивільного кодексу України (реституція по недійсному правочину), а можуть бути захищені якщо є підстави, встановлені статтею 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 225 Цивільного кодексу УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно із ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 330 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Положеннями ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом встановлено, що спірне майно не передавалось продавцю майна за спірним договором (Укрпрофоздоровниця) власником чи за згодою власника (держави), а відтак вибуло із володіння держави поза її волею. Також не надано доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 50 Закону України "Про власність", чинного на момент укладання Договору).

Із наданих на виконання ухвали суду від 04.08.2011 р. Головним управлінням комунальної власності міста Києва документів, на підставі яких було оформлено право власності Укрпрофоздоровниці та видане свідоцтво на право власності серія МК №010002992 на спірне майно вбачається, що частина будівель ІІ відділення санаторію ім. 1 Травня введена в експлуатацію після 1964 року, проте з огляду на додану до листа Державного архіву м. Києва характеристику існуючих станом на 1964 рік будівель ІІ відділення санаторію ім. 1 Травня (а.с. 49 т.2) вбачається, що наведені об’єкти існували на цей момент, а відтак у наступному були лише реконструйовані.

Реконструкцією є перебудова з метою поліпшення умов проживання, експлуатації, зміни площі тощо, пов'язана із зміною геометричних розмірів, функціонального призначення, заміною окремих конструкцій, їх елементів, основних техніко-економічних показників. Отже, проведення реконструкції виключає можливість відокремлення таких поліпшень без шкоди для майна.

За таких обставин, визначення особи, яка здійснювала фінансування робіт по реконструкції спірного майна не впливає на існування підстав для витребування такого майна з огляду на зміст ст. 272 Цивільного кодексу УРСР, оскільки поліпшення у формі проведення реконструкції не можуть бути відокремлені без шкоди для майна (первісних будівель, які були реконструйовані), а тому в залежності від наявності чи відсутності дозволу власника в окремому провадженні може вирішуватися питання про відшкодування вартості таких поліпшень.

Посилання на відсутність зазначеного майна на обліку в реєстрі державного майна не свідчить про припинення права державної власності, оскільки відсутність відповідного запису не має наслідком припинення права державної власності.

Таким чином, вимога про витребування спірного майна у власність держави України в особі Фонду державного майна України є правомірною.

30.08.2002 р. між Укрпрофоздоровницею (продавець), Благодійним фондом та Благодійною організацією (покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівель (споруд, приміщень) шляхом викупу №8000109/2002-24, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, загальною площею 2 732,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, а саме: спальний корпус №1 (літера Р), загальною площею 682,50 кв.м., спальний корпус №2 (літера Н), загальною площею 213,80 кв.м., спальний корпус №3 (літера И), загальною площею 248,80 кв.м., спальний корпус (літера К), загальною площею 385,00 кв.м., лікувальний корпус (літера З), загальною площею 225,10 кв.м., клуб-їдальню (літера О), загальною площею 741,20 кв.м., лабораторію (літера Л), загальною площею 105,80 кв.м., бібліотеку (літера М), загальною площею 130,00 кв.м., а також, споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою, що знаходяться за адресою: Україна, Київ, Пуща-Водиця, вул. Гамарника, 40, на земельній ділянці площею 3,8741 га., що підтверджується актом передачі основних фондів 2-го відділення Дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого Травня" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 04.09.2002 р.

За змістом п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Судом встановлено, що спірне майно з моменту створення є державною власністю, набуття його у власність Укрпрофоздоровницею здійснено не в передбаченому чинним законодавством порядку –без згоди держави в особі уповноважених органів, що свідчить про порушення ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" та не може бути прийнято судом до уваги з огляду на зміст ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України".

Статтею 225 Цивільного кодексу УРСР визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

За змістом Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених ч.2 ст. 2 Закону принципів визначеними у статті 7 Закону органами у порядок і способи, які передбачені розділом ІІ Закону.

Укладання Договору, спрямованого на розпорядження державним майном, відбулося без дотримання наведених норм, що свідчить про порушення встановленого законодавством порядку приватизації.

Згідно із ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

За таких обставин, Договір суперечить ст. 225 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 2, 7, 11, 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", а тому відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, ч.6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" підлягає визнанню недійсним.

Посилання Укрпрофоздоровниці на п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. не стосується спірних правовідносин з огляду на таке.

За змістом п.10 наведеної постанови не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Тобто, зазначено, що у випадку відчуження майна власником та існування наступних правочинів, за позовом такого власника може бути визнано недійсним лише перший правочин, з пред’явленням до кінцевого набувача віндикаційного позову.

В даному випадку, державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди, тобто відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що не виключає можливість власника звертатися з вимогою про оспорювання законності правочину щодо відчуження належного йому майна.

Укладання правочину щодо розпорядження державним майном без згоди держави в особі уповноваженого органу порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Фонду державного майна України, а вимога в цій частині не спрямована на проведення реституції, оскільки судом встановлені самодостатні підстави для витребування майна згідно ст. 388 Цивільного кодексу України, що не виключає можливості для висновку про її правомірність.

Судом відхиляється посилання Укрпрофоздоровниці на рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 р. у справі №137/7, яким на думку відповідача 1, встановлено законність набуття Укрпрофоздоровницею права власності на наведене майно, з огляду на наступне.

За змістом частини 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

По-перше, суб’єктивний склад учасників справи №137/7 та даної справи не є тотожним, по-друге, наведене рішення містить не факти, а оціночні судження суду щодо власника певного майна, по-третє, наведені оціночні судження не відповідають висновкам щодо застосування норм матеріального права в аналогічних правовідносинах, які містяться в постановах Верховного Суду України від 25.09.2007 р. у справі №3-2767к07 та від 16.09.2008 р. у справі №38/303, в яких Верховним Судом України зазначено, що майно, яке закріплювалося на праві безоплатного відання згідно постанови Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р. є державною власністю.

Твердження Укрпрофоздоровниці про набуття права власності на спірне майно за набувальною давністю судом відхиляється, адже згідно пунктів 1, 8 Прикінцевих та перехідних положень та ст. 344 Цивільного кодексу України визнання судом права власності на нерухоме майно згідно вказаної норми не може мати місце раніше 01.01.2011 р. До того ж, відповідно до ч.4 ст. 344 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду, доказів існування якого стосовно спірного майна матеріали справи не містять.

Також є хибним посилання відповідачів на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, які передбачають право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Встановлені судом обставини вибуття спірного майна із володіння держави поза її волею, набуття його відповідачем 2 з порушенням норм чинного законодавства, наявність підстав для витребування майна та як наслідок те, що спірне майно не стало "своїм" для відповідача 2 в розумінні наведеної норми, виключає поширення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на спірні правовідносини.

Наявність самодостатніх підстав для задоволення віндикаційного позову не виключає можливість власника вимагати захисту інших своїх порушених прав в порядку визначеному чинним законодавством.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Встановлені судом обставини, якими в тому числі є подача до Головного управління майном КМДА заяви на оформлення права власності, одержання свідоцтва на право власності серія МК №010002992, розпорядження таким майном, свідчать про невизнання Укрпрофоздоровницею та відповідачами 2, 3 власності держави України на спірне майно, а тому вимога про визнання права власності на спірне майно є правомірною.

З урахуванням положень п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до вимог про визнання права власності застосовується положення Цивільного кодексу УРСР 1963 р., а до вимог про визнання недійсним Договору та витребування майна у відповідача 2, –Цивільного кодексу України, адже передбачений строк позовної давності, що діяв раніше, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно із ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Аналогічні норми містяться в ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України.

Заступник прокурора міста Києва посилається на те, що про існування спірних правовідносин, а також про наявність Договору та володіння відповідачем 2 наведеним майном йому стало відомо із завдання Генеральної прокуратури України №07/2/1-220вих-2580кв-11 від 31.05.2011 р. та одержаного на запит прокуратури міста Києва листа Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав на нерухоме майно" №32831 (И-2011) від 05.07.2011 р., до якого додані правоустановчі документи щодо спірного майна.

Заступник прокурора міста Києва не був учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності його з наявністю порушень інтересів Фонду державного майна України в частині заволодіння спірним майном, матеріали справи не містять, а тому наведені обставини визнаються судом поважною причиною пропуску строку позовної давності, що зумовлює висновок про наявність підстав для захисту порушеного права держави.

За таких обставин, позов заступника прокурора міста Києва є обґрунтованим та правомірним, що у сукупності із поважністю причин пропуску строку позовної давності та його відновлення судом, свідчить про наявність підстав для його задоволення у повному обсязі.

Беручи до уваги те, що за змістом оспорюваного Договору обов’язок відповідача 3 полягає лише у сплаті 10% вартості об’єкту без набуття ним прав на спірне майно, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (державне мито у розмірі 19 237,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.) підлягаю стягненню в дохід Державного бюджету України з відповідачів 1 та 2.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступник прокурора міста Києва задовольнити повністю.

2. Витребувати у власність держави України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) з володіння Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" (04119, м. Київ, вул. Білоруська, 23, кв. 19; ідентифікаційний код 25943470) нерухоме майно загальною площею 2 732,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, а саме: спальний корпус №1 (літера Р), загальною площею 682,50 кв.м., спальний корпус №2 (літера Н), загальною площею 213,80 кв.м., спальний корпус №3 (літера И), загальною площею 248,80 кв.м., спальний корпус (літера К), загальною площею 385,00 кв.м., лікувальний корпус (літера З), загальною площею 225,10 кв.м., клуб-їдальню (літера О), загальною площею 741,20 кв.м., лабораторію (літера Л), загальною площею 105,80 кв.м., бібліотеку (літера М), загальною площею 130,00 кв.м., а також, споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою, що знаходяться за адресою: Україна, Київ, Пуща-Водиця, вул. Гамарника, 40, на земельній ділянці площею 3,8741 га.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель (споруд, приміщень) шляхом викупу № 8000109/2002-24, укладений 30.08.2002 р. між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Всеукраїнським громадським благодійним фондом "Батьківська турбота" та Благодійною організацією "Центр реабілітації соціальнодезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег".

4. Визнати право власності держави України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) на нерухоме майно загальною площею 2 732,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, а саме: спальний корпус №1 (літера Р), загальною площею 682,50 кв.м., спальний корпус №2 (літера Н), загальною площею 213,80 кв.м., спальний корпус №3 (літера И), загальною площею 248,80 кв.м., спальний корпус (літера К), загальною площею 385,00 кв.м., лікувальний корпус (літера З), загальною площею 225,10 кв.м., клуб-їдальню (літера О), загальною площею 741,20 кв.м., лабораторію (літера Л), загальною площею 105,80 кв.м., бібліотеку (літера М), загальною площею 130,00 кв.м., а також, споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою, що знаходяться за адресою: Україна, Київ, Пуща-Водиця, вул. Гамарника, 40, на земельній ділянці площею 3,8741 га.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41; ідентифікаційний код 02583780) в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 9 618 (дев'ять тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. Видати наказ.

6. Стягнути з Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" (04119, м. Київ, вул. Білоруська, 23, кв. 19; ідентифікаційний код 25943470) в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 9 618 (дев'ять тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –26.09.2011 р.

Джерело:ЄДРСР 18464844

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 19.09.2011 по справі № 48/340 Господарський суд м. Києва

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

120 911 504

25 171

2 887

530 975

23 933 887

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 19.09.2011 по справі № 48/340 Господарський суд м. Києва

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!