Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №592/881/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/1063/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Сексуальне насильство
УХВАЛА
Іменем України
13 травня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 592/881/21 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 15.04.2024 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
У поданих апеляційних скаргах:
- захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурору і застосувати відносно його підзахисного запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт із забороною залишати житло з 23:00 до 05:00 з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК або заставу в розмірі 200000 грн, звільнивши з-під варти в залі суду, оскільки у потерпілих відсутні претензії до обвинуваченого, вони відмовляються від цивільних позовів та просять не тримати ОСОБА_9 під вартою, обвинувачений має постійне місце проживання, значні соціальні зв`язки, позитивну репутацію, активну соціальну позицію, що систематично не відображається в ухвалах районного суду. Зазначає, що під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу думка потерпілих не з`ясована, заявлені прокурором ризики ґрунтуються на припущеннях. Додатковою підставою для зміни запобіжного заходу обвинуваченому вважає різке погіршення стану його здоров`я та неможливість отримувати належне лікування в умовах СІЗО;
- обвинувачений ОСОБА_12 також просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурору і обрати йому запобіжний захід у виді застави в розмірі 200000 грн або домашній арешт із забороною залишати житло з 23:00 до 05:00 із покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, оскільки він не знайомий зі всіма потерпілими, які жодних претензій до нього не мають та в письмовому виді просять не тримати під вартою.
У Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 155, ч. 2 ст. 156, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК, розгляд якого по суті пред`явленого обвинувачення не завершений, тому прокурор звернувся з відповідним клопотанням про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, які не зменшились, а кримінальне провадження до закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою не може бути завершене.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 15.04.2024 продовжено строк дії обраного обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 12.06.2024 без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що прокурором доведена актуальність та тривалість існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а також недостатністю застосування більш м`яких запобіжних заходів для їх запобігання.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційні скарги, просили скасувати ухвалу суду, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення рішення суду без змін, а апеляційні скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Зокрема. завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК). При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого і вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК; за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування; за результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 1-3 ст. 331 КПК). При цьому згідно ч. 4-5 ст. 199 (глава 18) КПК суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу; суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Відповідно ч. 3 ст. 176 (глава 18) КПК, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам (тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, крім випадків, передбачених ч. 6 і 7 ст. 176 цього Кодексу ч. 1 ст. 183 КПК), а згідно ч. 4 цієї статті запобіжні заходи застосовуються: під час судового провадження судом за клопотанням прокурора. При цьому порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ч. 1 КПК).
Метою застосування запобіжного заходу, крім іншого, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Прокурор не має права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК (ч. 1-2 ст. 177 КПК).
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого; 7) майновий стан обвинуваченого; 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК, під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Враховуючи те, що ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 155, ч. 2 ст. 156, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК, у тому числі тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які законом України про кримінальну відповідальність встановлене покарання у виді позбавлення волі від 15 років до довічного позбавлення волі, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_9 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред`явленого йому обвинувачення, правильності кваліфікації його дій, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) подальшого тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні ряду тяжких і особливо тяжких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості неповнолітніх потерпілих, а тому існують реальні ризики того, що він може переховуватися від суду, а застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов`язків і не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_9 може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_9 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, а також обставини їх вчинення, зокрема. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
При встановленні ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, а саме впливу на потерпілих, свідків необхідно зауважити, що чинний кримінальний процесуальний закон встановлює певну процедуру безпосереднього отримання в судовому засіданні показань від потерпілих, свідків у кримінальному провадженні, а саме після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду це відбувається усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ст. 352, 353, 354 КПК).
Зокрема, відповідно ст. 23 КПК, суд досліджує докази безпосередньо; показання учасників кримінального провадження суд отримує усно; не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом; суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом; сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом, а згідно ст. 95 КПК показання це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту свідком, потерпілим щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження; потерпілий має право давати показання під час судового розгляду; свідок зобов`язаний давати показання суду; суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу.
Також існує та не зменшився ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, враховуючи кількість епізодів злочинних дій обвинуваченого та спосіб їх вчинення.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що в даному конкретному провадженні не досліджено обставин обвинувачення настільки, що можна було б судити про істотне зменшення ризиків або їх відсутність взагалі, які стали підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого про необхідність застосування до ОСОБА_9 іншого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, на думку колегії суддів, є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об`єктивно свідчать про недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, які є реальними і продовжують існувати.
Твердження апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 про те, що обвинувачений має постійне місце проживання, значні соціальні зв`язки, позитивну репутацію, активну соціальну позицію, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вказані обставини повинні враховуватись в сукупності з іншими фактичними обставинами кримінального провадження і не є такими, що унеможливлюють тримання особи під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника про незадовільний стан здоров`я ОСОБА_9 і неможливість отримання ним необхідної кваліфікованої медичної допомоги, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки апеляційний суд не має відповідної інформації із компетентного закладу охорони здоров`я чи медичної частини СІЗО про неможливість утримання обвинуваченого в умовах СІЗО через наявні у нього захворювання чи неможливість надання останньому необхідної кваліфікованої медичної допомоги.
Посилання в апеляційній скарзі сторони захисту про те, що заявлені ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК ґрунтуються на припущеннях, спростовуються матеріалами кримінального провадження, не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначалось вище, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а наявність у обвинуваченого декількох обставин, які характеризують його з позитивної сторони, хоч і заслуговують на певну увагу, але не є тими безумовними обставинами, які унеможливлюють продовження строку тримання під вартою або ж беззаперечно знижують (зменшують) ймовірність реалізації ризиків, розглянутих вище.
Щодо тверджень сторони захисту про те, що законні представники потерпілих осіб і самі потерпілі, претензій до ОСОБА_9 не мають і що його подальше тримання під вартою є не актуальним також не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи попередньо мають стати перевіркою суду першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Отже, обставини, на які посилаються в своїх апеляційних скаргах як захисник, так і обвинувачений, жодним чином не зменшують і не спростовують тих ризиків, які встановив місцевий суд, та не можуть бути підставою для застосування до ОСОБА_9 більш м`якого запобіжного заходу.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , які б були безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 15.04.2024 відносно ОСОБА_13 залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_14 та обвинуваченого ОСОБА_7 на цю ухвалу без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
