ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
УХВАЛА
09 листопада 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі колегії суддів:
головуючий суддя ОСОБА_1
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
представника потерпілої адвоката ОСОБА_8
потерпілої ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018161500002895 від 15.10.2018 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, -
встановив:
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням, в якому просив про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, в обґрунтування якого прокурор зазначив, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу до ОСОБА_10 не зникли та існувати не перестали.
Потерпіла та її представник підтримали клопотання прокурора.
В судовому засіданні сторона захисту стверджувала, що всі ризики, зазначені прокурором в клопотанні не доведені, у зв`язку з чим заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. В обґрунтування своєї позиції, захисник ОСОБА_6 зазначив, що ризик впливу на потерпілу є надуманим, оскільки як пояснила сама потерпіла, обвинувачений не здійснював на неї тиск після події, що сталася. Крім того, зазначив, що він незгоден з доводами прокурора, про те, що обвинуваченого було оголошено у розшук, оскільки останньому не було вручено повідомлення про підозру у належний спосіб, а сама підозра є необґрунтованою. Також зазначив, що ОСОБА_10 близько двох років перебуває у цивільному шлюбі із ОСОБА_11 , має намір укласти з нею шлюб та у нього на утриманні перебуває малолітня дитина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має постійне місце проживання та характеризується виключно позитивно. Повідомив, що ОСОБА_10 є раніше не судимим, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває. Крім того, повідомив, що незадовільний стан здоров`я ОСОБА_10 перешкоджає його утриманню в умовах слідчого ізолятора.
Крім того, захисник ОСОБА_6 заявив клопотання про зупинення провадження у справі через хворобу ОСОБА_10 , що будо підтримано обвинуваченим та захисником ОСОБА_7 .
Прокурор, потерпіла та представник потерпілої заперечували проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_6 про зупинення провадження у справі.
Заслухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступних висновків.
За змістом ч. ч. 4, 5 ст.199 КПК України (далі КПК), якими суд керується в силу положень ч.2 ст.331 КПК, суд може продовжити строк тримання під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлені ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставини, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Тобто обґрунтованість застосування запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, та внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом`якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження. Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший більш або менш суворий.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує засаду верховенства права, закріплену у ст.8 КПК України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), яка у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті підлягає обов`язковому застосуванню під час кримінального провадження.
Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», N 34578/97, п. 93, ECHR 2000-IX).
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись суворістю можливого покарання, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
При цьому слід звернути увагу на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству та, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При чому ризик втечі повинен оцінюватися у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв`язки, а також будь-які інші зв`язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності (рішення у справі «Becciev v. Moldova», п. 58).
Пунктом 9 рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03.03.2022 №1/0/2-22 визначено, що при розгляді клопотань органів досудового розслідування суд використовує всі наявні документи і матеріали, зокрема й судові рішення у формі, в якій їх внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (роздруківки з Реєстру). Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів, і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.
Суд оцінює тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_10 у разі визнання його винуватим у злочині, у вчиненні якого він обвинувачується, за яке передбачено покарання у видіпозбавлення воліна строквід семидо п`ятнадцятироків, отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення в даному конкретному випадку; вік та стан здоров`я обвинуваченого, щодо якого відсутні документально підтверджені відомості, які б перешкоджали триманню його під вартою; те, що він має постійне місце проживання, раніше не судимий, до затримання не був працевлаштований, перебував у розшуку, що може свідчити про те, що він можливо вдасться до вчинків переховуватись від суду.
Також суд враховує, що судовий розгляд даного кримінального провадження ще не розпочатий та не допитана потерпіла, свідки та сам обвинувачений. Зазначені обставини свідчать про існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_10 від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Отже, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його ув`язнення у невизначеному майбутньому після затримання, у найближчій перспективі робить цей ризик переховування достатньо високим. Тому з метою нівелювання такого ризику переховування, продовження застосування строку запобіжного до обвинуваченого, на переконання суду є обґрунтованим.
Суд також вважає, що не перестав існувати доведений прокурором перед судом ризик можливого здійснення обвинуваченим впливу на потерпілу із застосуванням погроз, оскільки остання заявила про те, що протягом двох місяців, які передували події, що розглядається в даному кримінальному провадження, обвинувачений постійно погрожував їй, у тому числі й вбити, тому вона побоюється за своє життя. Таким чином, на переконання суду існує ризик можливого впливу обвинуваченим на потерпілу.
При цьому, суд наголошує, що кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії щодо ухилення від суду, впливу на потерпілу, достатньо обґрунтованого припущення, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, що спростовує твердження сторони захисту про відсутність доказів на підтвердження ризиків, заявлених стороною обвинувачення.
Таким чином, вказані обставини свідчать, що наявні достатні підстави вважати, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_10 , на даний час не зникли, оскільки є підстави вважати, що на даний час обвинувачений ОСОБА_10 перебуваючина воліможе переховатисявід судута вчинятидії щодоздійснення тискуна іншихучасників даногокримінального провадження,зокрема напотерпілу,що знайшлосвоє підтвердженняперед судомта неспростовано стороноюзахисту.
Вищезазначені обставини кримінального провадження свідчать про те, що на даній стадії кримінального провадження справжній інтерес суспільства у забезпеченні законності та запобігання порушенню прав осіб та інтересів правосуддя, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права обвинуваченого ОСОБА_10 на свободу.
При цьому, при вирішенні питання можливості зміни запобіжного заходу ОСОБА_10 на цілодобовий домашній арешт, суд приходить до висновку, що виключних обставин для зміни обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою немає, оскільки даних, які б свідчили про достатність застосування більш м`якого запобіжного заходу в даному конкретному випадку, не є достатніми запобіжними заходами, які змогли б забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_10 та виконання покладених на обвинуваченого обов`язків буде залежати виключно від волі самого обвинуваченого ОСОБА_10 та їх порушення не матиме для нього очевидних і достатньо суттєвих негативних наслідків, вірогідність настання яких спонукало би його до належної процесуальної поведінки та виконання покладених на нього обов`язків.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин та особи ОСОБА_10 , того, що судовий розгляд у даному кримінальному провадженні ще не розпочатий та існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, які були доведені прокурором, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів на даний час не може забезпечити належну поведінку ОСОБА_10 та запобігти вищевикладеним ризикам, передбаченим п.п. 1, 3 ч. 1 ст.177 КПК, а тому суд вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів і не вбачає підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.
За таких обставин клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою до ОСОБА_10 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
При цьому, суд враховує, що доцільність подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 буде перевірена судом через нетривалий час, у тому числі вона може бути перевірена за клопотанням сторони захисту.
Суд наголошує на те, що стан здоров`я обвинуваченого беззаперечно має істотне значення при вирішенні питання про вид запобіжного заходу, однак стороною захисту не надано медичних застережень щодо тримання обвинуваченого під вартою та в даному випадку зазначені обставини не дають підстав для зміни запобіжного заходу ОСОБА_10 на більш м`який, оскільки ризики негативної поведінки обвинуваченого та небезпека наслідків такої поведінки, яка загрожує належній реалізації мети та досягнення завдань кримінального провадження, мають більш вагоме значення з точки зору публічного інтересу в контексті обставин, що обумовлюють необхідність застосування такого запобіжного заходу (перебуваючи на волі може переховатися від суду та здійснити вплив на потерпілу, свідків).
На доводи захисника про порядок вручення підозри, порушення права на захист, незгода захисника з оголошенням про розшук обвинуваченого, судом зазначається, що з урахуванням специфіки кримінального процесуального законодавства в рамках розгляду клопотання прокурора про запобіжний захід відносно обвинуваченого, суд позбавлений можливості робити висновки про зазначені захисником обставини до оцінки досліджених доказів та до ухвалення вироку по суті. Також, висловлення судом думки щодо зазначених обставин без ухвалення вироку суперечитиме загальним засадам кримінального провадження.
Позиція сторони захисту щодо незаконності постанови про оголошення ОСОБА_10 у розшук, спростовується тим, що вказана постанова на теперішній час не скасована, що підтвердив сам захисник. Крім того, постанова слідчого на теперішній час вичерпала свою дію, оскільки обвинувачений постав перед судом, але сам факт існування такої обставини як переховування обвинуваченого певний період часу від органу досудового розслідування, має місце і, в сукупності з іншими обставинами даного кримінального провадження, підтверджує відсутність підстав для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу на даній стадії судового провадження (початок судового розгляду).
Вирішуючи у відповідності до положень ч.4 ст.183 КПК питання про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, суд враховує, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні замаху на умисне вбивство, у зв`язку з чим не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_10 альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Розглядаючи клопотання захисника ОСОБА_6 про зупинення провадження у справі відносно ОСОБА_10 суд виходить з наступного.
Згідно ч.1ст.335КПК України,уразі якщо обвинувачений захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його видужання і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб.
За змістом вищевказаного клопотання захисника про необхідність зупинення провадження через хворобу обвинуваченого, захисник посилається на те, що ОСОБА_10 не може приймати участь в судових засіданнях по справі у зв`язку з тим, що під час перебування під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» він захворів на туберкульоз обох легень (дисемінований), що підтверджується довідкою ЦЛК КНП «ООЦСЗХ» ООР» від 09.10.2023 року. Також захисник зазначив, що на теперішній час ОСОБА_10 знаходиться на стаціонарному лікуванні в Одеській медичній частині №21 (медична довідка № 479/ООМЧ-21-23-вн від 20.10.2023 року, що підтверджує стан здоров`я обвинуваченого. Повідомив, що до застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, ОСОБА_10 не страждав на жодну з хвороб легень, він захворів на туберкульоз саме під час його тримання під вартою. Після призначеного лікування самопочуття ОСОБА_10 не покращилося, навпаки через приймання препаратів, якими його лікують, стан обвинуваченого погіршився, оскільки він почав скаржитись на головний біль, запаморочення, затьмарення свідомості, тимчасову втрату пам`яті, панічні атаки, порушення сну. У ОСОБА_10 наявна постійна слабкість, біль у м`язах, у зв`язку з чим захисник ОСОБА_6 вважав, що це свідчить про неналежний або взагалі відсутній контроль з боку медичних працівників за прийомом ОСОБА_10 протитуберкульозних препаратів. Зазначив, що ОСОБА_10 не було призначено патогенетичних препаратів, що зменшують побічну дію препаратів і запобігають розвитку побічних реакцій, коригування лікування, проведення нових аналізів, направлення до відповідних спеціалістів для дослідження появи нових симптомів та скарг на стан здоров`я не було проведено. За таких обставин захисник дійшов висновку, що обвинувачений хворіє на тяжку тривалу хворобу, становить епідемічну небезпеку для оточуючих, приймати участь в судових засіданнях у зв`язку з цим не може, тому є необхідність у зупиненні провадження у справі до одужання обвинуваченого ОСОБА_10 .
Ґрунтуючись навищезазначених законодавчихприписах,враховуючи обставини,на якіпосилається стороназахисту,необхідним євстановлення чиє наявнеу обвинуваченогозахворювання «тяжкоюхворобою» урозумінні ст.335КПК України.
Чинний кримінальний процесуальний кодекс України не містить визначення терміну «тяжка хвороба». Відсутнє таке поняття і в медицині. За таких обставин вказане поняття належить до категорії оціночних.
У прецедентній практиці Європейського суду з прав людини зверталася увага, що зміст оціночної ознаки має встановлюватися в контексті предмета і мети відповідної статті (п. 58 рішення ЄСПЛ у справі № 10/1987/133/184-187 «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1988 року). За таких обставин, враховуючи мету ст. 138 КПК України, якою визначено обставини, що об`єктивно перешкоджають (унеможливлюють) з`явлення особи на виклик, та, як наслідок, виправдовують її неявку, на переконання колегії суддів, тяжкою у розумінні КПК України є хвороба, яка об`єктивно перешкоджала (унеможливлювала) з`явлення особи на виклик.
На користь вказаного висновку суду свідчить і зміст узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» № 9-49/0/4-17 від 12.01.2017. Так у ньому зазначено, що слідчим суддям необхідно враховувати, що однією з підстав зупинення досудового розслідування є тяжка хвороба підозрюваного, яка перешкоджає його участь у кримінальному провадженні, а тому сама лише наявність хвороби, навіть за умови її належного документального підтвердження, не може бути підставою для зупинення досудового розслідування. З огляду на це обґрунтованими є ухвали слідчих суддів, якими скасовуються постанови про зупинення досудового розслідування за тієї умови, що наявність хвороби не перешкоджала участі відповідної особи в кримінальному провадженні.
З огляду на викладене сама по собі хвороба обвинуваченого в контексті ст. 335 КПК України, за умови, що вона об`єктивно не перешкоджала (унеможливлювала) його з`явлення у судове засідання та участь у ньому, не може вважатися тяжкою.
Зі змісту копії медичної довідки № 479/ООМЧ-21-23-вн від 20.10.2023 року, 09.10.2023 року ЦЛКК КНП «ООЦСЗХ» ООР» підтверджено діагноз обвинуваченого ОСОБА_10 , а саме туберкульоз обох легень (дисемінтований), встановлено призначене йому лікування. Водночас надана медична довідка не містить жодної згадки про передреанімаційне становище пацієнта, на яке посилається сторона захисту у поданому клопотанні, госпіталізацію обвинуваченого до реанімаційного відділення через гостру загрозу його здоров`ю. Згадана довідка за своїми даними також не містить інформацію про те, що стан обвинуваченого ОСОБА_10 є задовільним і не містить жодних даних про те, що стан його здоров`я перешкоджає (унеможливлює) його з`явлення у судове засідання та участь у ньому
Таким чином, враховуючи пояснення сторони захисту, аналізуючи та співставляючи подані матеріали і наведені доводи з інформацією, яка міститься у копії медичної довідки, для стороннього об`єктивного спостерігача буде очевидним, що ОСОБА_10 проходить певне лікування має діагноз, однак при оцінці цих обставин станом на день ухвалення цього рішення, колегія суддів враховує і відсутність жодних об`єктивних даних, які б могли свідчити про тяжку тривалу хворобу ОСОБА_10 , у зв`язку з чим клопотання сторони захисту про зупинення провадження задоволенню не підлягає.
Одночасно, заслухавши інформацію сторони захисту, яка підтверджена копією медичної довідки № 479/ОММЧ-21-23-вн від 20.10.2023 року, суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з обов`язковим додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а тому, враховуючи пояснення, надані в судовому засіданні стороною захисту, дані медичної довідки за № 479/ОММЧ-21-23-вн від 20.10.2023 року про стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_10 , суд приходить до висновку про необхідність в рамках розгляду кримінального провадження зобов`язати ДУ «Одеський слідчий ізолятор», в яку поміщений ОСОБА_10 , здійснити у разі необхідності заходи щодо конвоювання філією ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях обвинуваченого та проведення медичного обстеження та за потреби інтенсивного лікування обвинуваченого ОСОБА_10 в медичній частині зазначеної установи та у разі необхідності в спеціалізованих закладах МОЗ України.
Керуючись ст.ст. 369-372, 376 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 07 січня 2024 року.
Строк дії ухвали суду про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого становить до 07 січня 2024 року.
У задоволенні клопотання сторони захисту в інтересах ОСОБА_10 про зупинення судового провадження відмовити.
Зобов`язати начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях забезпечити організацію проведення необхідного медичного обстеження та лікування (за необхідності) обвинуваченого ОСОБА_10 у зв`язку зі скаргами на стан здоров`я та повідомити суд про результати проведення медичного обстеження та/або лікування обвинуваченого ОСОБА_10 в письмовому виді з долученням копій відповідних медичних документів у разі проведення лікувальних процедур.
У разі наявності вимоги Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях, зобов`язати адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» забезпечити вивіз обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до вказаної установи (у випадку неможливості конвоювання до головної філії), для проведення обстеження та за необхідності лікування, в узгоджений медичним закладом час.
Ухвала вчастині продовженнястроку запобіжногозаходу увиді триманняпід вартою підлягає негайномувиконанню післяїї оголошеннята може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду, а обвинуваченим, який тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення копії ухвали. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено 13 листопада 2023 року о 13:30 год. в залі судового засідання Приморського районного суду м. Одеси №106.
Колегія суддів
Приморського районного суду м. Одеси
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний номер справи: №522/17059/22
Номер провадження № 1-кп/ 522/504/23
Головуючий суддя ОСОБА_1
