Єдиний державний реєстр судових рішень
Номер провадження: 11-кп/813/964/24
Справа № 522/17059/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 05.01.2024 року у кримінальному провадженні №12018161500002895 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.10.2018 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
УхвалоюПриморського районного суду м. Одеси від 05.01.2024 року відмовлено у задоволенні клопотань захисникам обвинуваченого ОСОБА_8 адвокатам ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та обвинуваченому ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу, та про повернення прокурору клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .
Продовжено ОСОБА_8 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 05.03.2024 без визначення розміру застави.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м`якого запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням захисник обвинуваченого ОСОБА_8 ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що у мотивувальній частині ухвали зазначено, що прокурор заявила письмове та усне клопотання про продовження запобіжного заходу, проте, на підставі якого саме клопотання було прийнято рішення суд не зазначив. Вказує, що протягом 1 року та 3 місяців усі судові засідання по справі зводяться лише до вирішення питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зазначає, що вручення повідомлення про підозру ОСОБА_8 здійснювалось без участі захисника. Також вказує, що ризики відсутні. Звертає увагу, що ОСОБА_8 близько півтори року перебуває у цивільному шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, під час перебування під вартою в ДУ «Одеській слідчий ізолятор» захворів на туберкульоз обох легень.
Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою обрати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Положеннями ч. 4 ст. 4221 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явився, клопотань про розгляд справи за його участі не заявляв, у зв`язку з чим, апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності сторони обвинувачення.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисників, які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції виконав вимоги статей 199, 331 КПК та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою останнього.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Апеляційний судвважає,що існуєризик передбаченийп.3ч.1ст.177КПК України,оскільки ОСОБА_8 може незаконно впливати на потерпілу та свідків, схиляючи їх до надання неправдивих показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності, чим перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених ризиків є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами провадження.
Апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв`язки, однак зауважує, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Посилання апеляційної скарги захисника на порушення порядку повідомлення обвинуваченого ОСОБА_8 про підозру є безпідставними, оскільки в оскаржуваному судовому рішенні цим обставинам надана відповідна правова оцінка, з якою погоджується колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги щодо не зазначення в ухвалі суду першої інстанції на підставі якого саме клопотання було прийнято рішення, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах провадження міститься письмове клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 (а.с. 7-10).
Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги сторони захисту, які не спростовані прокурором щодо відсутності в матеріалах справи доказів надання обвинуваченому ОСОБА_8 медичної допомоги відповідно до ухвали суду першої інстанції та з огляду на положення ст. 8 КПК України, вважає за необхідне повторно зобов`язати адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та Філію ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській провести медичне обстеження та забезпечити належне лікування обвинуваченого ОСОБА_8 у встановленому законом порядку, в тому числі, у разі необхідності, у закладі МОЗ.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого, якому інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
На думку апеляційного суду застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу є неможливим, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотання прокурора ризиків.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду.
Разом з цим, враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження по суті ще не розпочатий, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст. 8 Конституції України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Згідно п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява №66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, №7, с. 2627, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, №8, с. 41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, №13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та зміни ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвалу суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями183,196,199,376,404,405,407,419,422,532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 05.01.2024 року у кримінальному провадженні №12018161500002895 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.10.2018 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України - залишити без змін.
Зобов`язати адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та Філію ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях провести медичне обстеження та забезпечити належне лікування обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у встановленому законом порядку, в тому числі, у разі необхідності, у закладі МОЗ.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків у розгляді даного кримінального провадження передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
