ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/821/367/21 Справа № 708/638/19 Категорія: ч. 1 ст. 135 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2021 року колегія суддів Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5 за участі: прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представників потерпілого ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження № 12016250000000007 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2021 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та житель АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин України, маючий на утриманні двох малолітніх дітей, працюючий адвокатом, раніше не судимий, -
засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 49, 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку з закінченням строків давності.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь:
- потерпілого ОСОБА_11 150 000 грн. моральної шкоди, в решті позовних вимог потерпілого ОСОБА_11 відмовлено;
- держави витрати за проведення експертиз у розмірі 14660,51 грн.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України,
в с т а н о в и л а :
Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2021 року ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він, 14.01.2016 року, приблизно о 17 годині , керуючи технічно справним автомобілем «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автомобільній дорозі з боку селища Орбіта в напрямку м. Чигирин Черкаської області, перебуваючи неподалік перехрестя з грунтовою дорогою в напрямку с. Вітове Чигиринського району, в ході роз`їзду із зустрічним автомобілем, в момент виникнення небезпеки для його руху у вигляді пішохода ОСОБА_12 , який перетинав проїзну частину автодороги в недозволеному місці, зліва направо відносно руху автомобіля, не маючи технічної можливості уникнути наїзду шляхом застосування екстреного гальмування, згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 4/1347 від 17.10.2016 року, допустив наїзд на вказаного пішохода. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження від яких загинув на місці ДТП.
Після чого, ОСОБА_7 зупинився та вийшов з керованого ним автомобіля, підійшовши до потерпілого, переконався в його безпорадному стані, внаслідок завданих йому в ході наїзду тілесних ушкоджень, завідомо знаючи та усвідомлюючи, що потерпілий позбавлений можливості самостійно вжити заходів для самозбереження, умисно не виконав вимоги п. 2.10 (а), (г) Правил дорожнього руху України, не вжив усіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відправив потерпілого до лікувального закладу, не повідомив про дорожньо-транспортну подію орган поліції, не вжив усіх можливих заходів для забезпечення збереження слідів події, і з метою уникнення відповідальності за скоєне, відтяг потерпілого на ліве узбіччя автодороги. Після чого, на автомобілі, причетному до ДТП, з місця події поїхав, чим завідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_12 , який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та був зобов`язаний і мав змогу надати потерпілому допомогу.
Вказані наслідки знаходяться у причинному зв`язку з порушенням Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 , а саме:
п. 2.10 відповідно до якого у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний:
а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;
г) вжити можливих заходів для надання до медичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я.
В подальшому, того ж дня близько 19 години, ОСОБА_7 повернувся на місце вчинення дорожньо-транспортної пригоди, знайшовши тіло ОСОБА_12 на тому ж місці, де він його залишив, відтяг тіло потерпілого в лісосмугу розташовану поряд з місцем дорожньо-транспортної пригоди, де викопав яму і перемістив до неї тіло потерпілого, присипав його землею та замаскував гіллям.
Не погоджуючись з вироком суду, потерпілий ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу в якій, не заперечуючи доведеності вини та кваліфікації дій обвинуваченого, просив вирок суду змінити в частині вирішення цивільного позову, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди з ОСОБА_7 на його користь з 150000 грн. до 800000 грн..
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає тяжкості понесених ним моральних страждань, є явно неспівмірним та несправедливим, оскільки він втратив найцінніше в його житті сина.
В апеляційних скаргах, які за своїм змістом є ідентичними, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 просили вирок суду скасувати через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати невинуватим за ч. 1 ст. 135 КК України та у задоволенні цивільного позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що судом першої інстанції безпідставно, в порушення вимог ч. 6 ст. 55 КПК України, було залучено в якості потерпілого ОСОБА_11 , який є батьком померлого в наслідок ДТП ОСОБА_12 , оскільки ОСОБА_7 не обвинувачувався у вчиненні злочину, внаслідок якого настала смерть потерпілого та під час розгляду кримінального провадження не було встановлено належними доказами факту знаходження потерпілого ОСОБА_11 протягом будь-якого часу в небезпечному для життя стані, протягом якого він був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану. Відповідно до висновків експертиз потерпілий загинув внаслідок отриманих травм протягом незначного проміжку часу від декількох секунд до декількох хвилин.
Вважають, що будь-якими доказами у справі не доведено об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки смерть ОСОБА_12 настала в дуже короткий проміжок часу після травмування від декількох секунд до декількох хвилин, що об`єктивно менше часу від моменту зупинки автомобіля ОСОБА_7 та часу до того, коли він підійшов до тіла потерпілого, тому ОСОБА_7 не міг залишити ОСОБА_12 в небезпеці, без допомоги, в зв`язку із його смертю.
ОСОБА_7 не є спеціальним суб`єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки не він поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, а отримання травм та настання смерті є результатом виключно дії потерпілого ОСОБА_12 ..
Судом встановлено, що на момент зупинки автомобіля ОСОБА_7 та коли він підійшов до потерпілого, останній вже помер. Тобто станом на зазначений проміжок часу вже був відсутній об`єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, а саме життя та здоров`я людини, зважаючи на факт смерті ОСОБА_12 . На момент, коли ОСОБА_7 покинув місце ДТП ОСОБА_12 вже помер, що виключає наявність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.
Зважаючи на встановлений факт смерті потерпілого ОСОБА_12 на момент зупинення ОСОБА_7 автомобіля та коли останній підійшов до тіла потерпілого, вирок суду обгрунтовано посиланням на вчинення ОСОБА_7 не злочину, а адміністративного правопорушення, що виключає притягнення ОСОБА_7 за таким обвинуваченням до кримінальної відповідальності.
Потерпілий ОСОБА_11 , який є батьком ОСОБА_12 , не є потерпілим в даному провадженні, вирок суду не містить відомостей та посилань на докази, які свідчать про наявність факту спричинення моральної шкоди цивільному позивачу та будь-якого обґрунтування щодо часткового задоволення позову і визначення розміру відшкодування 150000 грн. Вважає, що цивільний позов потерпілого задоволено безпідставно.
Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подані ними апеляційні скарги, просили вирок суду скасувати та виправдати ОСОБА_7 за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, заперечили щодо задоволення апеляційної скарги потерпілого; думки представників потерпілого ОСОБА_11 адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_11 , просили її задовольнити та заперечили проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника; думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого, його захисника та потерпілого, просив вирок суду, як законний та обґрунтований, залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг потерпілого, обвинуваченого та його захисника, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга потерпілого підлягає до часткового задоволення, апеляційні скарги обвинуваченого та захисника до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даному провадженню в частині вирішення цивільного позову потерпілого вказані вимоги закону в повній мірі дотримані не були.
Згідно ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Так, висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.
За змістом апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , останні вважають, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки смерть ОСОБА_12 настала в короткий проміжок часу після травмування і коли ОСОБА_7 , підійшов до потерпілого, то він був вже мертвий, тому не міг залишити потерпілого ОСОБА_12 в небезпеці. Також ОСОБА_7 не є спеціальним суб`єктом злочину, оскільки не він поставив потерпілого в небезпечний для життя стан. Дані доводи були предметом перевірки суду першої інстанції та не знайшли свого об`єктивного підтвердження.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінальними процесуальними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 135 КК України, полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані.
За змістом статті 135 КК України поставлення в небезпеку виступає як основа для виникнення спеціального обов`язку надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
Об`єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність-невтручання, що полягає у невиконанні особою обов`язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 2) змішана бездіяльність - бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність за своїми соціальними та юридичними властивостями тотожна діянню, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:
а) на особу було покладено спеціальний обов`язок вчинити активні дії, якими було б відвернене настання суспільно небезпечного наслідку;
б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.
Обов`язок вчинити певні дії (діяти певним чином) може випливати з різних підстав: із закону або з іншого нормативного акта; із професійних або службових функцій особи; із договору; із родинних відносин; із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов`язана надати їй допомогу.
Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб`єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).
Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого статтею 135 КК України, полягає у небажанні суб`єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають. Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
Для кваліфікації за цим законом не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю чи здоров`ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, має нести відповідальність за ст. 135 КК України. Крім того не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.
Така позиція узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 справа № 711/798/18, від10.03.2021 справа № 742/1479/19, від 10.11.2020 справа № 552/6700/17.
Отже, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що ОСОБА_7 після вчинення ДТП, не надавши будь-якої допомоги ОСОБА_12 , який унаслідок отриманих тілесних ушкоджень її потребував, прийнявши рішення, що потерпілий помер, не викликав швидку медичну допомогу та працівників поліції, маючи на меті перешкодити встановленню істини в даній дорожньо-транспортній пригоді, самовільно покинув місце пригоди, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані, а потім, діючи зухвало, повернувся на місце ДТП, відтягнув та закопав тіло потерпілого.
Ці висновки суду першої інстанції підтверджуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що після наїзду на пішохода, переконавшись, що останній мертвий, він залишив місце ДТП, швидку медичну допомогу та працівників поліції не викликав, через деякий час повернувся на місце ДТП та приховав тіло потерпілого в лісосмузі.
Свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 в суді першої інстанції підтвердили факт здійснення наїзду на пішохода та залишення місця ДТП без виклику працівників поліції та швидкої медичної допомоги. Свідок ОСОБА_14 також показав, що він разом з ОСОБА_7 підбігли до потерпілого, перевіряли в нього ознаки життя, але вони були відсутні. Біля потерпілого вони перебували 30 хвилин, побачивши, що по автодорозі рухається автомобіль, перенесли тіло потерпілого на узбіччя, де його залишили, а потім поїхали з місця події.
За даними протоколу огляду місця події від 15.01.2016 зі схемою та фото таблицями до нього на відстані близько 100 метрів від автодороги, в ямі, виявлено труп чоловіка з тілесними ушкодженнями, який був прикиданий грунтом та гіллям.
Висновком експерта № 03-01/46 від 16.01.2016 встановлено наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_12 , їх характер та локалізацію.
Допитаний судом першої інстанції експерт ОСОБА_16 підтвердив вказаний висновок експерта, зазначивши, що точно сказати, що ОСОБА_12 загинув в момент спричинення травм і не подавав ознак життя неможливо, в період життя від декількох секунд до декількох хвилин потерпілий міг подавати ознаки життя у виді хрипів, дихання, судом.
Також судом першої інстанції, в порядку ст. 358 КПК України, досліджені надані стороною обвинувачення докази, які відповідно до ст. 86 КПК України є належними та допустимими, та в сукупності достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом.
З огляду на зазначене, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 про те, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбачений частиною 1 статті 135 КК України, оскільки смерть потерпілого ОСОБА_12 настала в проміжку часу від декількох секунд до декількох хвилин, є неспроможними з врахуванням того, що для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 135 КК України не має значення чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю чи здоров`ю особи, навіть коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини.
Також не є спроможними твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України, оскільки він не поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 135 КК України, є особа, яка в тому числі, мала можливість надати допомогу потерпілому незалежно від наслідків спричинених потерпілому тілесних ушкоджень та повідомити про стан потерпілого іншим особам або установам. ОСОБА_7 мав реальну можливість викликати карету швидкої допомоги та працівників поліції, чого не зробив, він причетний до події, через яку потерпілий ОСОБА_12 опинився в небезпечному для життя стані, тому за свою бездіяльність повинен нести відповідальність за ч. 1 ст. 135 КК України.
За результатами апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено підстав вважати, що висновки суду першої інстанції, викладені у судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та судом першої інстанції неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність, таких обставин не наведено в апеляційних скаргах сторони захисту.
Судовий розгляд судом першої інстанції проводився відповідно до ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення ОСОБА_17 , відповідно до обвинувального акту.
Доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, та про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, є неспроможними.
Твердження сторони захисту проте, що потерпілий ОСОБА_11 не є потерпілим вданому кримінальному провадженні, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ч. 6 ст. 55 КПК України, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частини першої - третьої цієї статті поширюється на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_11 є батьком потерпілого ОСОБА_12 , який внаслідок ДТП за участю обвинуваченого ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження від яких помер. Відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_7 та настанням смерті потерпілого ОСОБА_12 , при не оспорюванні ОСОБА_7 факту участі у дорожньо-транспортній пригоді в ході якої потерпілий ОСОБА_12 загинув, не є підставою вважати, що ОСОБА_11 не є потерпілим в даному кримінальному провадженні.
Апеляційні вимоги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 про скасування вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 15.03.2021 та ухвалення нового виправдувального вироку, яким ОСОБА_7 слід визнати невинуватим у скоєнні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, не узгоджуються з вимогами КПК України, оскільки апеляційний суд не має наділений правом ухвалення виправдувальних вироків.
Доводи захисника ОСОБА_8 про необхідність закриття даного кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки з обвинувальним актом прокурор звернувся до суду поза межами строку досудового розслідування, є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017 частину першу статті 284 КПК України було доповнено пунктом 10, згідно з яким кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.
Вказана норма була введена в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не має зворотної дії в часі та застосовується до справ, по яких відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.
Згідно матеріалів кримінального провадження відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.01.2016, тобто до внесення змін до ст. 284 КПК України та введення їх в дію, тому по даному кримінальному провадженню відсутні процесуальні підстави для застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки, наведених судом першої інстанції у вироці, доказів.
Таким чином у вироці суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, які суд дослідив та оцінив з дотриманням положень статей 85, 86, 88, 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їх достовірності.
Колегія суддів вважає, що доводи потерпілого ОСОБА_11 про зміну вироку суду в частині вирішення цивільного позову, шляхом збільшення розміру стягнення моральної шкоди на його користь з 150000 грн. до 800000 грн. з обвинуваченого ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Так, згідно ст. 129 КПК України, ухвалюючи вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.
Відповідно до ст. 129 КПК України та п. 14 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1989р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (зі змінами) в мотивувальній частині вироку суд на основі всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи має навести мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову або про покладення на засудженого, цивільного відповідача обов`язку відшкодувати шкоду, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, з кого саме вони стягуються, на чию користь та в якому порядку проводити стягнення, зарахувати суми, добровільно передані цивільному позивачеві, вказати матеріальний закон на підставі якого вирішено цивільний позов, давши при цьому належну оцінку зазначеним обставинам.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Також, у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
Згідно із положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в рамках кримінального провадження потерпілим ОСОБА_11 заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 на його користь 800 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 26664,90 грн. матеріальної шкоди.
Зазначений цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 судом першої інстанції задоволено частково та постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 150 000 грн..
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_11 суд першої інстанції виходив з того, що потерпілим заявлено про стягнення моральної шкоди в сумі 800 000 грн., при цьому вказану суму суд визнав явно завищеною, виходячи з міркувань розумності, справедливості, обставин провадження, та на користь потерпілого ухвалив стягнути з обвинуваченого 150 000 грн. моральної шкоди. З даним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується.
Колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому, суд першої інстанції недостатньо врахував характер та тривалість заподіяних йому моральних страждань, виходячи з засад розумності, виваженості та справледливості. Задовольняючи частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції в достатній мірі не врахував моральні та фізичні страждання потерпілого, пов`язані з втратою сина , характер вчиненого кримінального правопорушення, дії обвинуваченого ОСОБА_7 , який нехтуючи людськими цінностями, не просто залишив потерпілого ОСОБА_12 на місці ДТП , а намагаючись уникнути будь-якої відповідальності та приховати свою причетність до вчиненого, закопав тіло ОСОБА_12 ..
На переконання колегії суддів з урахуванням моральних страждань потерпілого ОСОБА_12 , який внаслідок вчиненого кримінального правопорушення зазнав фізичних та психологічних страждань, що негативно впливають на його життя, суд першої інстанції визначив завдану йому моральну шкоду в недостатньому розмірі. Тому, керуючись ч.1 п.2 ст.407 КПК України та п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України колегія суддів вважає, що слід змінити вирок суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 про стягнення моральної шкоди та збільшити розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_11 з 150 000 грн. до 500 000 грн., що не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
В решті вирок суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. 405, ч.1 п.2 ст. 407, ст.ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_11 задовольнити частково, вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2021 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_11 моральної шкоди, збільшивши розмір моральної шкоди з 150000 грн. до 500000 (п`ятсот тисяч) грн.
В решті - вирок суду залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді
