УХВАЛА
30 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 912/209/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г.
розглянув матеріали касаційної скарги розпорядника майна т.в.о. керівника Приватного підприємства "Вісмут" арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2021
у складі колегії суддів: Паруснікова Ю. Б. (головуючого), Вечірка І. О., Мороза В. Ф.
у справі за заявою Селянського фермерського господарства "Тіос"
про банкрутство Приватного підприємства "Вісмут"
ВСТАНОВИВ:
22.09.2021 розпорядник майна т.в.о. керівника Приватного підприємства "Вісмут" арбітражний керуючий Різник Олександр Юрійович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у справі № 912/209/21 про відмову у забезпечені вимог кредиторів.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 912/209/21 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.09.2021.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши матеріали касаційної скарги розпорядника майна т.в.о. керівника арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
05.02.2021 Господарським судом Кіровоградської області винесено ухвалу про відкриття провадження у справі № 912/209/21 про банкрутство Приватного підприємства "Вісмут".
23.06.2021 Господарським судом Кіровоградської області ухвалою у справі № 912/209/21 визнано грошові вимоги кредиторів банкрута та призначено підсумкове засідання у справі про банкрутство.
27.07.2021 Центральним апеляційним господарським судом винесено ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі № 912/209/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 23.06.2021.
Розпорядник майна Приватного підприємства "Вісмут" арбітражний керуючий Різник Олександр Юрійович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з заявою про забезпечення вимог кредиторів у справі № 912/209/21 шляхом заборони будь-яким третім особам, крім Приватного підприємства "Вісмут", використовувати земельні ділянки з наступними кадастровими номерами:
- 3522880900:02:000:7033, площею 15,9471 га;
- 3522880900:02:000:7039, площею 5,203 га;
- 3522880900:02:000:0210, площею 6,6583 га;
- 3522880900:02:000:2102, площею 3,3291 га;
- 3522880900:02:000:0077, площею 5,6761 га;
- 3522880900:02:000:5003, площею 2,0 га.
Також, розпорядник майна просить заборонити збирати, косити, використовувати посіви, що знаходяться на даних земельних ділянках, приймати рішення та вчиняти будь-які інші дії щодо відчуження цього майна.
Необхідність вжиття зазначених заходів забезпечення вимог кредиторів мотивована вчиненням третіми особами дій, які порушують право Приватного підприємства "Вісмут" на використання вказаних земельних ділянок на підставі договорів оренди. Арбітражний керуючий зазначає, що право оренди вказаних земельних ділянок є основним активом.
20.09.2021 Центральним апеляційним господарським судом винесено ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання розпорядника майна Приватного підприємства "Вісмут" арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича про застосування заходів забезпечення вимог кредиторів Приватного підприємства "Вісмут".
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення вимог кредиторів Приватного підприємства "Вісмут" апеляційний господарський суд зазначив, що Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 3522880900:02:000:7033 3522880900:02:000:7039, 3522880900:02:000:0210, 3522880900:02:000:2102, 3522880900:02:000:0077 не належать на праві власності Приватному підприємству "Вісмут", а знаходяться у підприємства в оренді на підставі відповідних договорів. Також судом апеляційної інстанції зазначено, що арбітражний керуючий не довів наявності у Приватного підприємства "Вісмут" права власності на сільськогосподарські культури, що знаходяться на цих землях.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що клопотання арбітражного керуючого Приватного підприємства "Вісмут" про застосування заходів забезпечення вимог кредиторів у справі № 912/209/21 є необґрунтованим.
Відповідно до частин першої, третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною шостою статті 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
З 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень якого визначено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до його положень.
Правові засади забезпечення позову у господарському судочинстві врегульовано главою 10 розділу І ГПК України, тоді як спеціальним законом про банкрутство (стаття 40 КУзПБ) визначено особливі різновиди забезпечувальних заходів вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі, та надано право застосування таких заходів як за клопотанням кредитора, так за ініціативою суду.
Стосовно застосування заходів забезпечення позову у справі про банкрутство, зокрема на стадії апеляційного оскарження судового рішення, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173 сформував правовий висновок, за яким господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, не позбавлений процесуального права за клопотанням кредитора вжити заходів забезпечення його вимог у справі про банкрутство шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі, виходячи із доводів кредитора та фактичних обставин справи, а також керуючись принципами законності, диспозитивності та пропорційності в силу статей 2, 14, 15 ГПК України та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство.
Такі процесуальні дії господарського суду, в тому числі на стадії апеляційного перегляду судового рішення, відповідають принципу судового контролю у справі про банкрутство, адже можуть бути засобами забезпечення як справедливого балансу між інтересами кредиторів і боржника, так і законності здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень у відповідній судовій процедурі банкрутства.
Також у вказаній постанові суд касаційної інстанції у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначив, що в силу статей 136, 137 ГПК України право здійснення забезпечення вимог кредитора у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
Отже, з метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в тому числі, на стадії ліквідаційної процедури вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, які передбачені загальними положеннями статті 137 ГПК України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм КУзПБ (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 925/100/15, від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173, від 16.09.2020 у справі № 910/13208/19).
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Відповідно до усталеної судової практики при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (див. постанови Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 917/258/19, від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20, від 13.09.2021 у справі № 910/20548/20, від 20.07.2021 у справі № 910/16691/20).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
З урахуванням зазначеного, апеляційний господарський суд відмовляючи у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення вимог кредиторів у справі № 912/209/21 виходив з того, що клопотання розпорядника майна т.в.о. керівника Приватного підприємства "Вісмут" арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича необґрунтоване та ним не доведено наявності у Приватного підприємства "Вісмут" права власності на сільськогосподарські культури, що знаходяться на цих землях.
З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Таким чином, з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення вимог кредиторів у справі № 912/209/21, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для застосування заходів забезпечення вимог кредиторів Приватного підприємства "Вісмут" у справі № 912/209/21.
З урахуванням зазначеного доводи які викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з цим заінтересовані особи, які звертаються до касаційного суду зі скаргами, мають розуміти, що Верховний Суд є "судом права", а не "фактів", який забезпечує сталість та єдність судової практики, а тому посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи чи на перевагу одних доказів над іншими не допускається.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2018 справа "ZUBAC v. CROATIA" (N 40160/12, ЄСПЛ, § 83) вказано що застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
Враховуючи, що повноваження суду касаційної інстанції обмежено перевіркою правильності застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, зважаючи на особливий статус Верховного Суду, вирішення питання про можливість відкриття касаційного провадження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг цим судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (MUSHTA v. UKRAINE 8863/06, § 37, ЄСПЛ, від 18.11.2010).
Для Верховного Суду питання правильного застосування норм права під час прийняття оскаржуваних судових рішень у справі № 912/209/21 є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою розпорядника майна т.в.о. керівника Приватного підприємства "Вісмут" арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у справі № 912/209/21 оскільки правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 233, 234, 235, 293, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою розпорядника майна т.в.о. керівника Приватного підприємства "Вісмут" арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у справі № 912/209/21.
2. Касаційну скаргу повернути заявнику з доданими до неї матеріалами.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. В. Білоус
В. Г. Пєсков
