Справа № 127/2-2177/2005
Провадження № 22-ц/801/1512/2021
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
Доповідач:Ковальчук О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2021 рокуСправа № 127/2-2177/2005м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів : Голоти Л. О., Якименко М. М.
за участю секретаря Француза М. Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянка І.А., заінтересована особа - боржник ВДВС Печерського РУЮ м. Києва (тепер Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця, зобов`язання вчинити дії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області, постановлену у цій справі 27 травня 2021 року в м. Вінниці суддею цього суду Венгрин О. О., зі складанням її повного тексту 01 червня 2021 року,
В С Т А Н О В И В:
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянка І.А. (далі державний виконавець), заінтересована особа - боржник ВДВС Печерського РУЮ м. Києва (тепер Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця, зобов`язання вчинити дії, мотивуючи її тим, що згідно ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2020 року (справа № 127/2-2177/2005) 03 квітня 2020 року було відновлено виконавче провадження № 2701885 з виконання виконавчого листа № 2-2177/2005. Проте, з дати відновлення вказаного виконавчого провадження пройшло понад 8 місяців, але судове рішення не виконане до цього часу, навіть не змінена назва боржника, що призводить до порушення прав ОСОБА_1 , який є стягувачем.
Пославшись на викладене ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо виконання виконавчого листа №2-2177/2005, виданого 07 травня 2005 року Замостянським райсудом м. Вінниці та зобов`язати його негайно виконати рішення суду, про що проінформувати стягувача згідно ст. 453 ЦПК України; винести окрему ухвалу про системні порушення закону, неналежне виконання судового рішення органами державної виконавчої служби м. Києва.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2021 року скаргу задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянка І.А. щодо невиконання дубліката виконавчого листа №127/2-2177/2005 (виконавче провадження № 2701885) через допущену помилку щодо інформації про боржника у дублікаті виконавчого листа №127/2-2177/2005, виданого 10 червня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області, а саме не повідомлення про помилку у дублікаті виконавчого листа суд, який видав дублікат виконавчого листа, і стягувача протягом часу - з червня 2020 року до 19 травня 2021 року.В решті скарги відмовлено.
Частково не погодившись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 , пославшись на порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване судове рішення змінити та доповнити його резолютивну частину:
- після слів травень 2021 року зазначити: «що порушили мої права стягувача у цьому виконавчому провадженні»;
- «визнати неправомірну і протиправну бездіяльність на протязі 15-ти років посадових осіб Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Мінюсту (м. Київ) при виконанні судового рішення від 04 липня 2005 року у справі № 127/2177/05».
Винести окрему ухвалу в адресу Мінюсту про тяганину і невиконання судового рішення органами ДВС м. Києва, що стало причиною його звернень до ЄСПЛ і прийняття Високим судом семи рішень.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 24 травня 2021 року до суду першої інстанції надійшло повідомлення Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а. с. 61), у якому зазначено, що:
«Виконавче провадження № 2701885 з примусового виконання виконавчого листа №2-2177/05, виданого 07 липня 2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці, знищене через закінчення строків зберігання.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа №127/2-2177/2005), якою скасовано постанову Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року, та залишено в силі ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2018 року, встановлено, що ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 23 квітня 2012 року скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Магди С.Г. про закінчення виконавчого провадження від 30 грудня 2011 року № 2701885 з виконання виконавчого листа №2-2177, виданого 07 липня 2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці.»
З ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2020 року (а. с. 74-79) встановлено, що 23 квітня 2012 року Замостянським районним судом м. Вінниці визнано бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Магди С.Г. щодо виконання виконавчого листа №2-2177, виданого 07 липня 2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці, в частині непроведення повного розрахунку згідно зі ст. 47 КЗпП України із ОСОБА_1 відповідно до рішення суду та виконавчого листа неправомірною, а постанову від 30 грудня 2011 року про закінчення виконавчого провадження №2701885 скасовано як незаконну; зобов`язано посадових осіб ГУЮ у м. Києві негайно і в примусовому порядку виконати виконавчий лист №2-2177, виданий 07 липня 2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці, в частині проведення повного розрахунку згідно зі ст. 47 КЗпП України із ОСОБА_1 відповідно до рішення суду та виконавчого листа.
03 квітня 2020 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянко І.А. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження згідно ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 81).
10 червня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано дублікат виконавчого листа №127/2-2177/2005, у якому боржником помилково зазначено Державну акціонерну компанію «Укрресурси». Проте, резолютивна частина судового рішення, що підлягає виконанню, у дублікаті виконавчого листа №127/2-2177/2005 (виданого на підставі рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 липня 2005 року) зазначена вірно, зокрема боржником є ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві (а.с. 85).
Вказаний дублікат виконавчого листа до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві надійшов 15 червня 2020 року (а. с. 61 зворот).
З копій документів відновленого виконавчого провадження № 2701885 з виконання виконавчого листа № 2-2177 від 07 липня 2005 року (а. с. 62-85) вбачається, що державний виконавець з моменту отримання дублікату виконавчого листа (15 червня 2020 року) до часу розгляду цієї скарги судом першої інстанції, не повідомляв суд, який видав цей дублікат та/або стягувача про допущену у ньому помилку щодо інформації про боржника.
У рішенні у справі "Савіцький проти України", no. 38773/05, від 26 липня 2012 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України", no. 15729/07, від 05 липня 2012 року).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, зокрема невчинення державним виконавцем жодних передбачених законодавством дій щодо своєчасного виконання дубліката виконавчого листа №127/2-2177/2005 (виконавче провадження №2701885), що призвело до необґрунтованої тривалої затримки виконання обов`язкового судового рішення, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення скарги ОСОБА_1 .
Апеляційний суд вважає безпідставними вимоги апеляційної скарги щодо внесення змін до резолютивної частини оскаржуваної ухвали, оскільки місцевий суд розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених скаржником вимог, зокрема прохальна частина скарги (а. с. 2) не містить таких вимог, з якими ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції, отже такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому не можуть розглядатись і апеляційним судом.
Вимоги апеляційної скарги щодо винесення окремої ухвали апеляційним судом відхиляються, оскільки апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань наявності підстав для її винесення, водночас за приписами ст. ст. 262, 385 ЦПК України, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді : Л. О. Голота
М. М. Якименко
Текст постанови виготовлено 27 липня 2021 року.
