Справа № 127/2-2177/2005
Провадження № 22-ц/801/572/2021
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
Доповідач:Оніщук В. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2021 рокуСправа № 127/2-2177/2005м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Оніщука В.В.,
суддів: Медвецького С.К., Копаничук С. Г.,
учасники справи:
заявник: ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження: державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянка І.А.,
заінтересована особа (боржник): Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2021 року, постановлену у складі судді Венгрин О.О., в залі суду,
встановив:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянка І.А., заінтересована особа (боржник) - Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця та зобов`язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2021 року скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду.
Вказана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам частини другої статті 183 ЦПК України, оскільки до неї не додано доказів її надіслання (надання) заявником боржнику та державному виконавцю. Таким чином, скарга на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2021 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції невірно тлумачить статтю 183 ЦПК України, зокрема, частину четверту, в якій немає мови про скаргу, а вказані конкретні норми щодо письмових заяв (клопотання, заперечення), а відтак суд першої інстанції безпідставно повернув без розгляду його скаргу, неправильно застосував норми процесуального права, чим порушив його право на судовий захист.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справивпродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПКУкраїнисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПКУкраїнирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПКУкраїнисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до статті 369 ЦПКУкраїниапеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції указаним вимогам закону не відповідає.
Суд повертаючи заявнику без розгляду скаргу на бездіяльність державного виконавця застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює спірні правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернули уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
Звертається увага на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 27 січня 2021 року по справі №569/131/54/20.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, повертаючи скаргу заявнику без розгляду, не дослідив доводів заявника щодо порушення його права та помилково застосував положення статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України, які не регулюють спірні процесуальні правовідносини.
Відповідно до положень статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2021 року скасувати.
Справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянка І.А., заінтересована особа (боржник) - Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця та зобов`язання вчинити дії, направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В. В. Оніщук
Судді: С. К. Медвецький
С. Г. Копаничук
