Справа № 127/2-2177/2005
Провадження 4-с/127/6/18
ОКРЕМА УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2018 року
м. Вінниця
Вінницький
міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря Качанюк О.В.,
заявника ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2, -
ВСТАНОВИВ:
15.03.2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області розглянуто цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 і постановлено ухвалу, якою зокрема, визнано бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 з виконання виконавчого листа № 2-2177, виданого 07.07.2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці, неправомірною.
Під час розгляду цивільної справи судом встановлено обставини, які свідчать про порушення головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 законодавства України, нехтування своїми посадовими обов’язками, що призвело до порушень прав сторони виконавчого провадження.
Судом встановлено, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 не здійснено необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення за яким видано виконавчий документ, бездіяльність в ході якого була предметом розгляду у вищевказаній справі.
Судом встановлено неодноразові звернення ОСОБА_1 до суду із скаргами на дії державних виконавців в ході виконання виконавчого листа № 2-2177, виданого 07.07.2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці, і численні визнання бездіяльності виконавців, зокрема, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2, та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 13.02.2018 року з Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві судом було витребувано належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-2177, виданого 07.07.2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці. Витребувані докази було зобов’язано направити безпосередньо на адресу суду до 23.02.2018 року.
Вищевказане судове рішення, яке є обов’язковим до виконання, Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві в строк, встановлений судом, виконано не було.
01.03.2018 року Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві повідомлено суду, що згідно акту від 27.02.2015 року, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Замостянського районного суду м. Вінниці від 07.07.2005 року у справі № 2-2177 – знищено через закінчення строків зберігання, тому надати засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-2177, виданого 07.07.2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці, не виявляється можливим.
Згідно п. 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 № 2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. Таким чином, обчислення строку зберігання завершеного у 2011 році виконавчого провадження, починається з 1 січня 2015 року та закінчується 31 грудня останнього року його зберігання. У тому разі, коли органу державної виконавчої служби повідомлено про проведення слідчих дій або розгляд у суді справи, до якої можуть бути залучені документи виконавчого провадження, або про направлення заяви до Європейського суду з прав людини щодо оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби по виконанню рішення суду чи іншого органу (посадової особи) або відмови у здійсненні передбачених Законом дій, виконавче провадження, яке було передано на зберігання, підлягає поверненню державному виконавцю та може бути знищено лише після прийняття рішення по відповідній справі. При цьому в реєстрі завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, здавальному описі (завершених виконавчих проваджень), Журналі обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві, робиться відповідна позначка про повернення виконавчого провадження державному виконавцеві.
Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт, відповідно до п. 9.10. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 № 2274/5.
Згідно акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 27.02.2015 року, комісією було проведено відбір завершених у 2011 році через закінчення строків їх зберігання, та таких, що не мають науково-історичної цінності і втратили практичне значення. До переліку таких виконавчих проваджень включено й виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-2177, виданого 07.07.2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці.
В ході розгляду цивільної справи судом встановлено неправомірність знищення 27.02.2015 року виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-2177, виданого 07.07.2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці, як завершеного у 2011 році.
Судом встановлено, що станом на 23.04.2012 року вищевказане виконавче провадження не було завершене, оскільки ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 23.04.2012 року, зокрема, було скасовано постанову від 30.12.2011 року ВП № 2701885 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-2177, виданого 07.07.2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці як незаконну і зобов’язано посадових осіб Головного управління юстиції у м. Києві негайно і в примусовому порядку виконати даний виконавчий документ.
Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 року (справа «ОСОБА_1 та інші проти України» (CASE OF YAVOROVENKO AND OTHERS v. UKRAINE) заява № 25663/02), де ОСОБА_1 є одним із заявників, було встановлено зокрема, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані у належний час, відповідальність за що несуть державні органи. З огляду на свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «ОСОБА_3 проти України», заява № 40450/04, п. п. 56-58 і 66-70) Суд дійшов висновку і постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також дійшов висновку і постановив, що було порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з тим, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту для відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням. Суд постановив, що: (a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2 000 (дві тисячі) євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку (за винятком пані ОСОБА_4, заявниці з числа заявників за заявою № 54769/08, а за заявою № 18330/05 – тільки першому заявникові ТОВ «Галон») відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; (b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Згідно із Додатком до вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини, одним із судових рішень, що підлягає виконанню, є рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 року, неналежне виконання якого стало наслідком ухвалення 04.07.2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці рішення, за яким було видано виконавчий документ, бездіяльність в ході якого була предметом оскарження в цивільній справі.
Також, судом встановлено ухвалення ряду судових рішень, якими встановлено невиконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 року, що також підтверджує неправомірність знищення матеріалів виконавчого провадження.
З огляду на встановлені ухвалою суду від 15.03.2018 року обставини, неправомірне знищення матеріалів виконавчого провадження фактично є відмовою у виконанні судового рішення.
Таким чином, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 в порушення п. 9.5. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 № 2274/5, на зберігання передано незавершене виконавче провадження.
Оскільки, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, було відомо про розгляд справ в суді щодо оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби по виконанню рішення суду, дане виконавче провадження, яке було передано на зберігання, в порушення п. 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 № 2274/5, не було повернуто державному виконавцю та могло бути знищене лише після прийняття рішення у відповідній справі.
Суду не було надано доказів про те, що в реєстрі завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, здавальному описі (завершених виконавчих проваджень), Журналі обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві, була зроблена відповідна позначка про повернення виконавчого провадження державному виконавцеві, як того вимагає п. 9.9. вище вказаного Порядку.
Відповідно до п. 3.13. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 № 2274/5, на кожному виконавчому провадженні, що передане на зберігання, повинна бути резолюція безпосереднього керівника державного виконавця, яку він накладає після ретельної перевірки всіх документів у виконавчому провадженні.
Таким чином, в порушення вищевказаної норми Порядку, керівником державного виконавця, не було ретельно перевірено всіх документів у виконавчому провадженні.
Враховуючи встановлені ухвалою суду від 15.03.2018 року обставини, в порушення вимог ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час необхідності вчинення виконавчих дій), начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби, належний контроль за виконавчим провадженням здійснено не було.
Отже, судове рішення, яке перебувало на виконанні головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2, з 2005 року є невиконаним.
Судом встановлено, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 не здійснено необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення.
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 було порушено вимоги. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» (в редакції чинній на час необхідності вчинення виконавчих дій).
Так державним виконавцем всупереч вимогам закону було несумлінно виконано свої обов’язки, не вжито передбачених законом заходів примусового виконання судового рішення, несвоєчасно і не в повному обсязі вчинено виконавчі дії, допущено в своїй діяльності порушення прав громадянина України – ОСОБА_1, гарантованих Конституцією України та законами України.
Нездійснення посадовою особою та/або виконавцем своїх обов’язків, покладених на нього законом, не повинно будь-яким чином призводити до порушення чи обмеження прав суб’єктів права на оскарження його незаконних дій.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу, що право на виконання судового рішення є складовою права на справедливий судовий захист.
Крім того, виконання судових рішень – це заключна стадія цивільного процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, у цьому разі порушених прав ОСОБА_1, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду заяви й закінчується виконанням судового рішення. Отже, завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання судового рішення.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «ОСОБА_3 проти України» (заява № 40450/04) встановив, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення у справі «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine) від 29 червня 2004 року, п. 53). Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції прав людини та основоположних свобод (рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, ECHR 2002-III). Якщо йдеться сааме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (№ 1) (Scordino v. Italy) (no. 1) [GC], № 36813/97, п. 183, ECHR 2006-...). Так само й у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (рішення у справі «Метаксас проти Греції», п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення у справі Акашева, пп. 21-22). Суд постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу Конвенції; порушення статті 13 Конвенції. Також, Суд постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.
12.10.2017 року ОСОБА_5 Європейського Суду з прав людини розглянула справу «Бурмич та інші проти України» ((Burmych and others v. Ukraine) (заява № 46852/13 та ін., зокрема заяви ОСОБА_1М.)) щодо тривалого невиконання рішень українських судів. Суд наголосив, що з часу пілотного рішення у справі ОСОБА_3 Україна не зробила нічого, аби вирішити проблему – кількість подібних скарг до ЄСПЛ лише зросла. Суд відзначив, що він вже виконав свою роль у цій справі, а саме: ідентифікував системну проблему, констатував порушення права на справедливий суд і надав вказівки щодо заходів, які слід прийняти Україні. Суд не вбачає своєї подальшої ролі у вирішенні питання, а повторення тих самих висновків ЄСПЛ у тисячах подібних справ не вирішить проблему. ЄСПЛ прийняв революційне рішення і, не розглядаючи 12 143 справи, передав їх до Комітету Міністрів, аби останній разом із Урядом України знайшли вирішення цієї системної проблеми. Всі нові скарги до ЄСПЛ з цього питання будуть одразу передаватися до Комітету Міністрів. Суд повторив, що держава Україна залишається зобов’язаною виконати рішення національних судів, які залишаються обов’язковими до виконання.
Отже, враховуючи вищевикладене, не виконання державним виконавцем своїх прямих обов’язків, покладених на нього законом, є неприпустимим, внаслідок чого, зокрема, держава несе збитки.
Також, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 не виконано ухвалу суду від 07.02.2018 року, якою було зобов’язано її надати суду відповідні докази вчинення дій щодо виконання виконавчого листа № 2-2177, виданого 07.07.2005 року Замостянським районним судом м. Вінниці, або наявності певної події.
Вищезазначена ухвала суду була отримана державним виконавцем 12.02.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах цивільної справи.
Відповідно до Конституції України та ч. 1 та ч. 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, встановлені ухвалою суду від 15.03.2018 року обставини свідчать про порушення законодавства головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 та начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно положень ч. 1 та ч. 3 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.
Враховуючи положення ст.ст. 6, 12 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Порядок здійснення контролю за діяльністю працівників органів державної виконавчої служби, приватних виконавців затверджений Наказом Міністерства юстиції України 21.10.2016 № 3004/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.11.2016 року за № 1440/29570, виконання даної окремої ухвали суд покладає на Міністерство юстиції України з метою усунення виявлених судом недоліків та порушень і запобігання їх повторення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 262 ЦПК України, суд –
УХВАЛИВ:
Повідомити Міністерство юстиції України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) про виявлені судом порушення головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 та начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, під час розгляду цивільної справи № 127/2-2177/2005 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2, для вжиття відповідних заходів реагування.
Про результати виконання даної окремої ухвали повідомити Вінницький міський суд Вінницької області (місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Грушевського, 17) протягом місяця з дня отримання окремої ухвали суду.
Повідомити учасників справи про постановлення окремої ухвали.
Окрему ухвалу може бути оскаржено особами, яких вона стосується, до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя:
