Справа № 755/5301/16-ц
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" липня 2020 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - САВЛУК Т.В., за участі секретаря Бурячек О.В., розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куін Україна» про зобов`язання надати достовірну інформацію про продукцію, вилучення із продажу неякісної продукції, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживачів,
в с т а н о в и в:
24 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куін Україна» з вимогами: «Зобов`язати Рапала ВМС Корпорейшн (Фінляндія) та Дочірнє підприємство ВМС Вотер Куїн Україна (Україна), надати достовірну інформацію про продукцію, а саме риболовні приманки з акустичним пристроєм, у вигляді:
протоколів експертиз, дослідницьких звітів та інших офіційних та публічних документів, які на підставі об`єктивних даних, отриманих методами біологічної статистики, підтверджують, що риболовні приманки з акустичним пристроєм приваблюють рибу і, таким чином, дозволяють ловити більшу кількість риби, ніж аналогічні риболовні приманки без такого пристрою;
протоколів експертиз, дослідницьких звітів та інших офіційних та публічних документів, які на підставі об`єктивних даних, отриманих методами біологічної статистики, підтверджують, що рівень звукових шумів, які продукуються риболовними приманками з акустичним пристроєм, не перевищує допустимі рівні для риб та інших водних тварин (хребетних та безхребетних).
Зобов`язати відповідачів надати запитувану інформацію у 2-тижневий термін від дати оголошення відповідного судового рішення, оскільки відповідачі здійснюють виготовлення та продаж продукції, а саме риболовних приманок з акустичним пристроем, безперервно на протязі багатьох років і, таким чином мають володіти усіма підтверджуючими документами щодо споживчих властивостей цієї продукції та її якості.
У разі ненадання достовірної інформації про риболовні приманки з акустичним пристроєм або відмови від надання такої інформації вчинити наступні дії:
зобов`язати відповідачів зняти вказану продукцію з продажу протягом тижня від кінцевої дати надання достовірної інформації або дати відмови від її надання до приведення інформації про продукцію до відповідності (підстава ст.15, ч.1, п.6 Закону України «Про захист прав споживачів»;
зобов`язати відповідачів у публічних пропозиціях укласти договір купівлі-продажу, звернених до невизначеного кола осіб (підстава ст.641,699 та 700 ЦК України), замінити недостовірну інформацію про риболовні приманки з акустичним пристроєм на достовірну інформацію про них;
доручити центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, зробити відповідні приписи відповідачам, призупинити реалізацію та виробництво продукції, що не відповідає вимогам законодавства (підстава ст.26 Закону України «Про захист прав споживачів», або вчинити більш суворі заходи у відповідності до чинного законодавства.
Стягнути з Дочірнього підприємства ВМС Вотер Куїн Україна на його користь грошові кошти, витрачені ним на купівлю акустичних приманок неналежної якості компанії Рапала на суму 123 грн, сплату за відмову в реалізації прав споживача у сумі 1 230 грн, сплату через ненадання достовірної інформації про продукцію у сумі 85 грн та витрати на проведення судової експертизи у сумі 3 030 грн, а усього 4 468 грн.
Стягнути з відповідачів у рівних частинах на його користь грошові кошти на відшкодування завданої моральної шкоди у сумі 1 748 933,76 грн (вказана сума має бути відкорегована у відповідності до поточного обміного курсу НБУ евро щодо гривні на момент винесення судового рішення, а також розмірів мінімальних заробітних плат в країнах Європейського Союзу та Україні, асоціацій з ЄС)».
Обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на наступне, що відповідачі пропонують споживачам так звані акустичні (звукові) риболовні приманки, які за типом акустичного пристрою можуть бути поділені на дві головні групи: приманки з дзвіноподібним акустичним пристроєм, такі як обертові блешні(спінери); приманки з кульковим акустичним пристроєм (типу брязкальця), такі як воблери, коливальні блешні, м`які приманки з вмонтованим брязкальцем тощо. У цілому, відповідачі позиціонують усі акустичні риболовні приманки на ринку як такі, що приваблюють рибу.
Проте, існують нарікання риболовів, які скаржаться на те, що акустичні приманки не дозволяють з очевидністю ловити більшу кількість риби у порівнянні із звичайними приманками (без акустичного пристрою). Випробовування придбаних позивачем акустичних приманок також не підтверджують їх задекларованих переваг. Таким чином, задекларовані переваги акустичних риболовних приманок потребують свого підтвердження. Слід наголосити, що звичайні споживчі характеристики будь-яких риболовних приманок (матеріал, вага, довговічність тощо) треба відрізняти від їх стимульних (етологічних) характеристик, які не підпадають під звичайні технічні регламенти. За визначенням, стимульні характеристики риболовних приманок впливають на Поведінку риб чи інших водних тварин, а їх ефективність визначається не інакше як у науково-статистичний спосіб шляхом дослідження і тестування приманок (у лабораторних та природних умовах) із застосуванням стандартних методів біологічної статистики.
Крім того, не існує жодної інформації щодо допустимого впливу звуків акустичних риболовних приманок компанії Рапала на екологію риб і інших водних тварин, тобто щодо допустимого рівня акустичного забруднення водного середовища цими приманками.
Таким чином спроби позивача отримати від компанії Рапала достовірну інформацію про акустичні риболовні приманки та довести невідповідність їх властивостей описам шляхом перемовин не досягай успіху. Більше того, експертне дослідження «Українського центру судових експертиз» №1-29/05 від 29.05.2015 встановило, що внаслідок ненадання ОСОБА_1 достовірної інформації про продукцію та продаж продукції, споживчі властивості якої не відповідають її описам та рекламі, компанія «Рапала» завдала позивачу моральної шкоди.
16 травня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Гончарук В.П.) постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куін Україна» про надання достовірної інформації про продукцію та відшкодування завданої шкоди.
11 листопада 2016 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог дослівно викладена: «заявлена ціна майнового позову становить 4468+150=4618, але врахування нової суми у 150 грн. за засвідчення перекладу не впливає на розмір судового збору». (а.с.90 т.1)
02 грудня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, яка занесена до журналу судового засідання, про повернення заяви про збільшення позовних вимог позивача в зв`язку з тим, що заява не відповідає нормам ст.ст.118-119 ЦПК України. (а.с.206-209 т.1)
02 грудня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову. (а.с.210 т.1)
06 грудня 2016 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, за змістом поданої до суду заяви позивач просив суд: «Збільшити розмір позовних вимог, зобов`язавши відповідачів надати достовірну інформацію про продукцію з феромонами, у вигляді:
протоколів експертиз, дослідницьких звітів та інших офіційних та публічних документів, які на підставі об`єктивних даних, отриманих методами біологічної статистики, підтверджують, що риболовні приманки з феромонами є вибірковими щодо виду риб і приваблюють рибу на відстані, дозволяючи, таким чином, ловити більшу кількість риби, ніж приманки без феромонів;
протоколів експертиз, дослідницьких звітів та інших офіційних та публічних документів, які на підставі об`єктивних даних, отриманих методами біологічної статистики, підтверджують, що приманки з феромонами не впливають негативно на фізіологію і поведінку риб та інших водних тварин (хребетних та безхребетних).
Зобов`язати відповідачів надати запитувану інформацію у 2-тижневий термін від дати отримання заяви про збільшення позовних вимог, оскільки відповідачі здійснюють виготовлення та продаж продукції з феромонами на протязі багатьох років і, таким чином, мають володіти усіма підтверджуючими документами щодо споживчих властивостей цієї продукції та її якості.
У разі ненадання достовірної інформації про продукцію з феромонами або відмови від надання такої інформації зобов`язати відповідачів вилучити із продажів неякісну продукцію з феромонами, яка пропонується під брендами Trigger X, Ultrabite та CEFAS. (а.с.1-4 т.2)
28 грудня 2016 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, за змістом поданої до суду заяви позивач просив суд: «Збільшити розмір позовних вимог, зобов`язавши відповідачів вилучити із продажу неякісні та екологічно небезпечні харчові риболовні приманки, прикормки, гранули та атрактанти, які пропонуються відповідачами під брендами Dynamite Baits, Carp Spirit та Carp Expert з ненаданням достовірної та необхідної інформації про вказану продукцію». (а.с.18-28 т.2)
18 січня 2017 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, за змістом поданої до суду заяви позивач просив суд: «Збільшити розмір позовних вимог, зобов`язавши відповідачів відшкодувати позивачу збитки у сумі 60000х2=120000 (сто двадцять тисяч) Євро, де подвоєння суми у розмірі 60000 Євро, зафіксованої в умовах Договору про цивільно-правові відносини між сторонами, зумовлене застосуванням до відповідачами обману позивача при вчиненні ними відповідного правочину, та додатково перерахувати до загальної суми в 120000 Євро 18%, які мають бути сплачені позивачем у державний бюджет України як податок на доходи фізичних осіб, оскільки позивач має отримати фактичну, а не меншу суму відшкодування збитків.
Через обман позивача зобов`язати відповідачів відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 60-ти мінімальних заробітних плат з визначенням її середнього розміру для європейських країн (близько 1015,72 Євро на початок 2017 року за даними Eurostat), враховуючи, що шкода, завдана позивачу як резиденту Відповідачем 1 (іноземний інвестор) та Відповідачем 2 (дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями), визначаться за поточними цінами міжнародного ринку оплати праці, а також із нарахуванням до загальної суми відшкодування завданої моральної шкоди 18%, які мають бути сплачені позивачем у державний бюджет України як податок на доходи фізичних осіб, оскільки мінімальна заробітна плата (яка використана в якості родинці для кратної оцінки розміру відшкодування завданої моральної шкоди) визначається за вирухуванням податків.
Розподілити суму відшкодування збитків і завданої моральної шкоди у розмірі 90% за рахунок Відповідача 1 і 10% за рахунок Відповідача 2, оскільки неправомірні дії Відповідача 2 є похідними і залежними від неправомірних дій Відповідача 1.
Визначити кінцеві суми відшкодування збитків і завданої моральної шкоди з урахуванням поточних даних Eurostat та обмінного курсу Національного банку України євро щодо гривні на момент винесення остаточного судового рішення або залишити суму нарахувань визначеними в іноземній валюті». (а.с.218-226 т.1)
16 лютого 2017 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, за змістом поданої до суду заяви позивач просив суд: «Збільшити розмір позовних вимог, зобов`язавши відповідачів відшкодувати позивачу упущену вигоду у сумі 650416,00 Євро.
Зобов`язати відповідачів відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 71988,00 Євро.
Розподілити суми відшкодування упущеної вигоди і завданої моральної шкоди у розмірі 90% за рахунок Відповідача 1 і 10№ за рахунок Відповідача 2, оскільки неправомірні дії останнього є похідними і залежними від неправомірних дій першого.
Залишити суми відшкодування завданої майнової та моральної шкоди в іноземній валюті на підставі положень Закону України «Про режим іноземного інвестування» або визначити ці суми у національній валюті з урахуванням обмінного курсу євро до гривні на момент винесення остаточного судового рішення. (а.с.69-78 т.2)
13 травня 2017 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куїн Україна» про надання достовірної інформації про продукцію та відшкодування завданої шкоди, відмовлено.
16 серпня 2017 року Апеляційним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2017 року залишено без змін.
02 жовтня 2019 року Верховним Судом винесено постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
31 жовтня 2019 року вказану цивільну справу, у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано в провадження судді Савлук Т.В.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.
Відповідно до п.п. 9 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи в судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
05 листопада 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Савлук Т.В.) постановлено ухвалу про прийняття до свого провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куїн Україна» про вилучення із продажу продукції без належної інформації про її споживчі властивості, проведення інформації про продукцію до відповідності та відшкодування шкоди, завданої порушенням прав споживачів, призначено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.
04 лютого 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про роз`єднання позовних вимог, яка подана через канцелярію суду 02 січня 2020 року (вх.№2442).
04 лютого 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою заяву про збільшення позовних вимог, яка подана позивачем ОСОБА_1 до суду 02 січня 2020 року (вх.№224), - повернуто позивачу.
24 лютого 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою визнано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В., - необґрунтованою.
Передано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В. датована 15 лютого 2020 року, зареєстрована в канцелярії суду 19 лютого 2020 року (вх.№12194/1), яка подана в межах розгляду цивільної справи №755/5301/16-ц, для її вирішення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України. Провадження у цивільній справі зупинено.
27 лютого 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Марфіна Н.В.) постановлено ухвалу про відмову у задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Савлук Т.В. та передано цивільну справу для продовження розгляду в тому ж складі суду.
08 квітня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відновлення провадження у цивільній справі.
08 квітня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою визнано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В., - необґрунтованою.
Передано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В. датована 04 березня 2020 року, зареєстрована в канцелярії суду 10 березня 2020 року (вх.№17097), яка подана в межах розгляду цивільної справи №755/5301/16-ц, для її вирішення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
10 квітня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Яровенко Н.О.) постановлено ухвалу про відмову у задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Савлук Т.В. та передано цивільну справу для продовження розгляду в тому ж складі суду.
15 квітня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про повернення заяв позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі датовані 08 квітня 2020 року, які надійшли на електрону адресу суду у вигляді фотокопій, зареєстровані в канцелярії суду за вх. №Еп3101 від 09.04.2020 р., вх. № Еп3231 від 13.04.2020 р., вх. № Еп3382 від 14.04.2020 р., - позивачу ОСОБА_1
15 квітня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.
13 травня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про повернення заяв позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі датовані 27 квітня 2020 року (вх.№Еп3927), 28 квітня 2020 року (вх.№Еп4000), 29 квітня 2020 року (вх.№ЕП4049), 12 травня 2020 року (вх.№ЕП4548), які надійшли на електронну адресу суду у вигляді фотокопій, - позивачу ОСОБА_1
27 травня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою визнано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В., - необґрунтованою.
Передано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В. датована 18 травня 2020 року, зареєстрована в канцелярії суду 25 травня 2020 року (вх.№30869), яка подана в межах розгляду цивільної справи №755/5301/16-ц, для її вирішення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
02 червня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Марфіна Н.В.) постановлено ухвалу про відмову у задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Савлук Т.В. та передано цивільну справу для продовження розгляду в тому ж складі суду.
12 червня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою визнано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В., - необґрунтованою.
Передано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В. датована 04 червня 2020 року, зареєстрована в канцелярії суду 10 червня 2020 року (вх.№35324), яка подана в межах розгляду цивільної справи №755/5301/16-ц, для її вирішення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
17 червня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Арапіна Н.Є.) постановлено ухвалу про відмову у задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Савлук Т.В. та передано цивільну справу для продовження розгляду в тому ж складі суду.
Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Представник відповідача - адвокат Середа Р.А. подав до суду заперечення на позов, висловлюючи свою позицію щодо предмету позову представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, оскільки позивач не звертався до відповідачів за отриманням будь-якої інформацією про продукцію, яку виготовляє та реалізує по всьому світу компанія Рапала, позивачем жодним чином не доведено екологічну небезпеку товарів компанії та необхідність вилучення цих товарів з продажу. Позивач не є споживачем, між ним та відповідачем не виникало жодних правовідносин щодо купівлі-продажу товарів належної/неналежної продукції, як наслідок не може бути обов`язку з боку Відповідача надавати будь-яку інформацію. Крім того, відносинам між Позивачем та виробником продукції, яку продає Відповідач в період до 2015 надана оцінка судом при ухвалені вироку Дніпровського районного суду від 06.03.2015 р, встановлені вироком суду обставини мають приюдиційне значення для цієї справи.
Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити на підставі наявних у справі доказів.
Представники відповідачів до суду не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, оцінивши викладені відповідачем заперечення щодо предмету позову, які наведено у відзиві на позов, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.п.3, 4 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст.3 ЦК України.
Як вбачається зі статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України)
За ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Проте, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Виходячи з положень частин 1, 3 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч.3 ст.11 ЦК України, крім договорів, цивільні права та обов`язки виникають також з актів цивільного законодавства.
Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів" встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів (ст.2 Закону).
Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. (п. 22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»)
Виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послугу; продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації. (ч. ч. 3,18 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»)
Договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами. ( п.7 ст.1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів»)
Відносини, які складаються в процесі задоволення потреб споживачів, між виконавцями робіт і надавачами послуг та споживачем установлюються на підставі договору.
Таким чином, правовідносини щодо захисту прав споживачів повинні ґрунтуватися на договірній основі.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» , споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).
Вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред`являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.
Споживач має право пред`явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.
Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі договору з виробником.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право», право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Відповідно до ст. 45 Закону України «Про міжнародне приватне право», до договорів споживання належать договори щодо придбання товарів та одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємницької діяльності.
Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. ( ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право»)
Виходячи з положень ч.1 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
Як роз`яснено у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року №5 (із змінами), вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов`язання продавців, виготівників, виконавців.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЗУ «Про захист прав споживача» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об`єм тощо), умови використання; відомості про вміст шкідливих для здоров`я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров`ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов`язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.
Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.
Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв`язку.
Згідно із п.16 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 року № 104, здійснюючи продаж непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, працівники суб`єкта господарювання зобов`язані надати споживачам необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів. Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.
Відповідно до п.12, п.15 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недоступним використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
Недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).
За змістом положень ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;7) ціну продукції визначено неналежним чином;8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особа, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
До фактів, які підлягають доказуванню у справах про захист прав споживачів, насамперед, слід віднести: чи мало місце придбання продукції (замовлення послуги); чи надавалась інформація про товар (послугу) і яка саме; відомості про властивості товару та відповідність їх потребам споживача та вимогам встановлених нормативів; чи мало місце використання товару; чи мало місце заподіяння шкоди, що завдана життю, здоров`ю або майну споживача.
Разом з тим, при зверненні з цим позовом до суду, позивачем не доведено сам факт виникнення між сторонами договірних відносин, що є предметом доказування в межах даного спору, оскільки відносини, які складаються в процесі задоволення потреб споживачів, між виконавцями робіт і надавачами послуг та споживачем установлюються на підставі договору.
Суд критично відноситься до позиції позивача, який посилається як доведений факт придбання товару неналежної якості, виготовленого компанією Рапала ВМС Корпорейшн, на касовий чек від 20 листопада 2014 року на суму 40,00 гривень, виданий ТОВ «Терра Маркет» (придбано товар - спінер Класік Вібракс ) та касовий чек від 01 листопада 2014 року на суму 83,00 гривні, виданий ТОВ «Терра Маркет» (придбано товар - акустичний воблер Рinin'Pen), оскільки долучені докази не можуть слугувати безумовною підставою виникнення договірних відносин між позивачем та відповідачами у справі, взаємовідносини між продавцем товару та позивачем є окремими предметом доказування та підлягають захисту у спосіб визначений чинним законодавством в залежності від предмета спору.
Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити звернення позивача до відповідачів з приводу надання інформації щодо конкретного товару (отримання послуги) та/або з пропозицією придбати певний вид товару (отримати певну послугу), сам факт ознайомлення позивача через доступні засоби інформації з товарами, які реалізуються відповідачем, як суб`єктом господарювання, та зацікавленість позивача придбати та використовувати в майбутньому певний асортимент товарів у доступний для споживача спосіб, не може розцінюватись судом як доведений факт виникнення між сторонами відносин, що регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення майнових вимог позивача в частині присудження до стягнення з Дочірнього підприємства ВМС Вотер Куїн Україна на користь позивача грошових коштів, витрачених на купівлю акустичних приманок на суму 123,00 грн, сплату за відмову в реалізації прав споживача у сумі 1 230 грн (п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів»), сплату через ненадання достовірної інформації про продукцію у сумі 85 грн(п.7 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів»), за відсутності доведених підстав порушення прав позивача, як споживача, що тягне за собою застосування до господарюючого суб`єкта цивільно-правових санкцій в сфері захисту прав споживачів.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.
Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим та підтвердженим.
Зі змісту ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України вбачається можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача суб`єктивного права чи інтересу, порушення такого права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для позивача зумовлює відмову у задоволені позову.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Визначаючи предмет позову як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Для застосування встановлених законом санкцій за порушення умови договору про якість товару необхідно довести той факт, що товар є справді неналежної якості, має недоліки чи фальсифікований, тобто виявлення цього факту слугує достатньою правовою підставою для покладення на продавця (виробника) відповідальності .
Для застосування до продавця санкцій, які є мірою цивільно-правової відповідальності (стягнення збитків, неустойки, передбаченої законом або договором), необхідно встановити його вину.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність лише за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено законом або договором.
Вина не є неодмінною умовою відповідальності за порушення зобов`язання: договором або законом може встановлюватися відповідальність боржника незалежно від його вини. Але, якщо інше не передбачене договором або законом, відповідальність за порушення зобов`язання настає за наявності вини порушника.
Внаслідок придбання споживачем товару неналежної якості в нього виникає право на застосування правових способів відновлення порушених прав та законних інтересів, порядок використання яких встановлений чинним законодавством України.
Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу він у разі укладення договору має право відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди (частина третя статті 700 ЦК України).
У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків (підпункт 1 частини сьомої статті 15 Закону).
Враховуючи норми матеріального права, які підлягають застосуванню до склавшихся відносин, з урахуванням підстав позову та визначеного позивачем способу захисту для відновлення порушених прав споживача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позов в частині вимог зобов`язального характеру, які пред`явлено до відповідачів - Рапала ВМС Корпорейшн та Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куін Україна», стосовно надання достовірної інформації про продукцію, а саме риболовні приманки з акустичним пристроєм, та вилучення із продажу неякісні та екологічно небезпечні харчові риболовні приманки, прикормки, гранули та атрактанти, які пропонуються відповідачами під брендами Dynamite Baits, Carp Spirit та Carp Expert з ненаданням достовірної та необхідної інформації про вказану продукцію, у спосіб визначений позивачем у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено сам факт придбання продукції (замовлення послуги) та її використання за призначенням, відсутні відомості щодо звернення до відповідачів з метою отримання інформації про товар (послугу) та відмова виробника (продавця) товару надати відомості про властивості конкретного товару, їх відповідність потребам споживача та вимогам встановлених нормативів, що унеможливлює в цілому надати належну оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору (за відсутності укладеного між сторонами договору), та правомірність застосування до відповідачів заходів цивільно-правової відповідальності у спосіб, визначений позивачем.
Загальні принципи господарювання визначені ст. 6 Господарського кодексу України, якими визначено, зокрема, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. (ст. 3 ГК України)
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України яка визначає, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). (ч.1 ст. 633 Цивільного кодексу України)
Таким чином, кваліфікуючою ознакою публічного договору у сфері господарської діяльності є те, що зобов`язаний укласти договір суб`єкт господарювання здійснює діяльність, пов`язану, зокрема, з енергопостачанням, наданням послуг, перевезенням тощо.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог викладено дослівно: «у разі ненадання достовірної інформації про риболовні приманки з акустичним пристроєм або відмови від надання такої інформації вчинити наступні дії: зобов`язати відповідачів зняти вказану продукцію з продажу протягом тижня від кінцевої дати надання достовірної інформації або дати відмови від її надання до приведення інформації про продукцію до відповідності (підстава ст.15, ч.1, п.6 Закону України «Про захист прав споживачів»; зобов`язати відповідачів у публічних пропозиціях укласти договір купівлі-продажу, звернених до невизначеного кола осіб (підстава ст.641,699 та 700 ЦК України), замінити недостовірну інформацію про риболовні приманки з акустичним пристроєм на достовірну інформацію про них; доручити центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, зробити відповідні приписи відповідачам, призупинити реалізацію та виробництво продукції, що не відповідає вимогам законодавства (підстава ст.26 Закону України «Про захист прав споживачів»), або вчинити більш суворі заходи у відповідності до чинного законодавства», оскільки обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на нормах чинного законодавства, містить вимоги спрямовані на втручання в господарську діяльність відповідачів, як суб`єктів господарювання, обмеження вільного вибору цих суб`єктів на укладання цивільно-правових договорів, що є недопустимими в силу імперативних норм чинного законодавства.
Відповідно до частин 4 та 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
Як роз`яснено у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.
Судове рішення, яке має преюдиційне значення, саме по собі не є доказом для суду, а має значення лише при вирішенні питання про допустимість доказів. Так само не є доказом і фактичні дані (факти), що містяться в судовому рішенні іншого суду.
При вирішення даного спору, враховуючи позицію відповідача, яка викладена у запереченнях на позов, суд не вбачає підстав для визнання обставин, які мають преюдиційне значення при вирішення даного спору, встановлені вироком Дніпровського районного суду від 06.03.2015р. у справі №755/30014/14-к, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.189 КК України, оскільки рішення суду іншої юрисдикції не є доказом, не містить доказів і не має безпосереднього впливу на доказову базу в межах даного спору.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності, оскільки відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Верховний Суд України у Постановах від 14 червня 2017 року у справі № 923/2075/15 та від 09 грудня 2014 року у справі № 5023/4983/12 зазначив, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі відсутності порушення його права відповідачем. Звертаючись із вимогою про стягнення упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір, однак цього позивачем зроблено не було.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідачів збитків (упущеної вигоди) в розмірі 650416,00 Євро безпідставними та таким, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено факт спричинення збитків, безпосередній причинний зв`язок між завданими позивачу збитками та протиправною поведінкою відповідачів, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України.
Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Аналогічну позицію висловив і Верховний Суд України у постанові від 24 лютого 2016 р. у справі № 6-1790цс15.
Відповідно до частини другої ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів" при задоволенні позовних вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
В той же час, що стосується вимог Закону України «Про захист прав споживачів», то відповідно до п.5 ст.4 цього Закону споживачі мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією, у випадках, передбачених законом.
За ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення особистих потреб.
Продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації;
Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Також, положеннями статті 16 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що шкода, завдана внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відшкодовується відповідно до закону.
У свою чергу відповідно до статті 711 Цивільного кодексу України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у зв`язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень глави 82 цього Кодексу.
Законом України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» №3390-VI від 19.05.2011, яким внесено зміни в положення пункту 5 статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів", що передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), визначено термін такої шкоди - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров`я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.
Отже, законом передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), тільки за умови, що така шкода - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров`я або смерть у зв`язку з придбанням товару неналежної якості.
Як роз`яснено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону «Про інформацію», ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»; - при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Висуваючи вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивач посилається на положення ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, що у разі задоволення вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Крім того, пунктом 5 чапстини1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, серед іншого, на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Таким чином, стягнення моральної шкоди на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» можливо лише у вказаному випадку. Закон не містив та не містить на даний час підстав для стягнення моральної шкоди у разі порушення прав споживача внаслідок ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію, тому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, яка визначена в розмірі 71988,00 Євро, не підлягають задоволенню.
Враховуючи позицію суду щодо відсутності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, суд не надає оцінку Висновку №1-29/05 експертного дослідження фахівця-психолога, складений 29 травня 2015 року фахівцем у галузі судово-психологічної експертизи С.В. Лінник , долучений позивачем до позову як доказ заподіяння моральної шкоди та визначення розміру заподіяної шкоди, у зв`язку з чим не вирішує питання відшкодування позивачу понесених витрат на проведення експертного дослідження в розмірі 3030,00 гривень.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Процесуальний закон також містить норми, відповідно до яких судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес (статті 1-4 ЦПК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст.2 ЦПК України)
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст.89 ЦПК України)
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куін Україна» про зобов`язання надати достовірну інформацію про продукцію, вилучення із продажу неякісної продукції, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживачів, є обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподілу судових витрат, з урахуванням вимог статі 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.
Враховуючи наведене та керуючись статями 15, 16 Цивільного кодексу України, статями….. Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 2, 4, 12, 76-82, 89, 263-265, 274-279, 280, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
у х в а л и в:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куін Україна» про зобов`язання надати достовірну інформацію про продукцію, вилучення із продажу неякісної продукції, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживачів.
Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
С у д д я
