Постанова
Іменем України
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 755/5301/16-ц
провадження № 61-5129св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: компанія Рапала ВМС Корпорейшн, дочірнє підприємство «ВМС Вотер Куін Україна»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.; на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі судді Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до компанії Рапала ВМС Корпорейшн, дочірнього підприємства «ВМС-Вотер Куїн Україна» (далі -ДП «ВМС-Вотер Куїн Україна») про зобов`язання надати достовірну інформацію про продукцію, вилучення із продажу неякісної продукції, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживачів.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі пропонують споживачам акустичні (звукові) риболовні приманки. Проте, існують нарікання риболовів, які скаржаться на те, що акустичні приманки не дозволяють з очевидністю ловити більшу кількість риби у порівнянні із звичайними приманками (без акустичного пристрою). Випробовування придбаних ним акустичних приманок також не підтверджують їх задекларованих переваг. Таким чином, задекларовані переваги акустичних риболовних приманок потребують свого підтвердження. Крім того, не існує жодної інформації щодо допустимого впливу звуків акустичних риболовних приманок компанії Рапала ВМС Корпорейшн (Фінляндія) на екологію риб та інших водних тварин, тобто щодо допустимого рівня акустичного забруднення водного середовища цими приманками.
Вказував, що його спроби отримати від компанії Рапала ВМС Корпорейшн достовірну інформацію про акустичні риболовні приманки та довести невідповідність їх властивостей описам шляхом перемовин не досягли успіху. Експертне дослідження «Українського центру судових експертиз» № 1-29/05 від 29 травня 2015 року встановило, що у зв`язку з ненаданням йому достовірної інформації про продукцію та продаж продукції, споживчі властивості якої не відповідають її описам та рекламі, компанія Рапала ВМС Корпорейшн завдала йому моральної шкоди.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- зобов`язати Рапала ВМС Корпорейшн та ДП «ВМС Вотер Куїн Україна» надати йому у двотижневий строк достовірну інформацію про продукцію, а саме: про риболовні приманки з акустичним пристроєм, у вигляді протоколів експертиз, дослідницьких звітів та інших офіційних та публічних документів, які на підставі об`єктивних даних, отриманих методами біологічної статистики, підтверджують, що риболовні приманки з акустичним пристроєм приваблюють рибу і, таким чином, дозволяють ловити більшу кількість риби, ніж аналогічні риболовні приманки без такого пристрою; протоколів експертиз, дослідницьких звітів та інших офіційних та публічних документів, які на підставі об`єктивних даних, отриманих методами біологічної статистики, підтверджують, що рівень звукових шумів, які продукуються риболовними приманками з акустичним пристроєм, не перевищує допустимі рівні для риб та інших водних тварин (хребетних та безхребетних);
- у разі ненадання достовірної інформації про риболовні приманки з акустичним пристроєм або відмови від надання такої інформації зобов`язати відповідача: зняти вказану продукцію з продажу протягом одного тижня від кінцевої дати надання достовірної інформації або дати відмови від її надання до приведення інформації про продукцію у відповідність; у публічних пропозиціях укласти договір купівлі-продажу, звернений до невизначеного кола осіб, замінити недостовірну інформацію про риболовні приманки з акустичним пристроєм на достовірну інформацію про них; доручити центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, зробити відповідні приписи відповідачам, призупинити реалізацію та виробництво продукції, що не відповідає вимогам, або вчинити більш суворі заходи у відповідності до чинного законодавства;
- стягнути з ДП ВМС Вотер Куїн Україна на його користь грошові кошти, витрачені ним на купівлю акустичних приманок неналежної якості компанії Рапала на суму 123 грн, плату за відмову в реалізації прав споживача у сумі 1 230 грн, плату через ненадання достовірної інформації про продукцію у сумі 85 грн та витрати на проведення судової експертизи у сумі 3 030 грн, а усього 4 468 грн;
- стягнути з відповідачів у рівних частинах на його користь грошові кошти на відшкодування завданої моральної шкоди у сумі 1 748 933,76 грн, яка має бути перерахована до поточного обмінного курсу євро щодо гривні, встановлених Національним банком України.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог в частині надання достовірної інформації про продукцію, в якій просив:
- зобов`язати Рапала ВМС Корпорейшн (Фінляндія) та ДП ВМС Вотер Куїн Україна (Україна) надати йому у двотижневий строк достовірну інформацію про продукцію з феромонами у вигляді протоколів експертиз, дослідницьких звітів та інших офіційних та публічних документів, які на підставі об`єктивних даних, отриманих методами біологічної статистики, підтверджують, що риболовні приманки з феромонами є вибірковими щодо виду риб і приваблюють рибу на відстані, дозволяючи, таким чином, ловити більшу кількість риби, ніж приманки без феромонів; протоколів експертиз, дослідницьких звітів та інших офіційних та публічних документів, які на підставі об`єктивних даних, отриманих методами біологічної статистики, підтверджують, що приманки з феромонами не впливають негативно на фізіологію і поведінку риб та інших водних тварин (хребетних та безхребетних);
- у разі ненадання достовірної інформації про продукцію з феромонами або відмови від надання такої інформації зобов`язати відповідачів вилучити із продажів неякісну продукцію з феромонами, яка пропонується під брендами Trigger X, Ultrabite та CEFAS.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог в якій просив:
- зобов`язати відповідачів вилучити із продажу неякісні та екологічно небезпечні харчові риболовні приманки, прикормки, гранули та атрактанти, які пропонуються відповідачами під брендами Dynamite Baits, Carp Spirit та Carp Expert з ненаданням достовірної та необхідної інформації про вказану продукцію.
У січні та лютому 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяви про збільшення позовних вимог майнового характеру, в яких просив зобов`язати відповідачів відшкодувати упущену вигоду у сумі 650 416 євро; відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 71 988 євро; розподілити суми відшкодування упущеної вигоди і завданої моральної шкоди у розмірі 90 % за рахунок Рапала ВМС Корпорейшн і 10 % за рахунок ДП «ВМС-Вотер Куїн Україна», оскільки неправомірні дії останнього є похідними і залежними від неправомірних дій першого;
- залишити суми відшкодування завданої майнової та моральної шкоди в іноземній валюті на підставі положень Закону України «Про режим іноземного інвестування» або визначити ці суми у національній валюті з урахуванням обмінного курсу євро до гривні на момент винесення остаточного судового рішення.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт виникнення між сторонами договірних відносин, що є предметом доказування в межах даного спору, оскільки відносини, які складаються в процесі задоволення потреб споживачів, між виконавцями робіт і надавачами послуг та споживачем установлюються на підставі договору.
Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити звернення позивача до відповідачів з приводу надання інформації щодо конкретного товару (отримання послуги) та/або з пропозицією придбати певний вид товару (отримати певну послугу), сам факт ознайомлення позивача через доступні засоби інформації з товарами, які реалізуються відповідачами, як суб`єктами господарювання, та зацікавленість позивача придбати та використовувати в майбутньому певний асортимент товарів у доступний для споживача спосіб, не може розцінюватись як доведений факт виникнення між сторонами відносин, що регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року заяву про доповнення до апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року залишено без розгляду та повернуто заявникові.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доповнення до апеляційної скарги подані ОСОБА_1 поза межами процесуальних строків на оскарження рішення суду, тому підлягають поверненню заявнику без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року й ухвалити нове судове рішення по суті його позовних вимог без направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року заявник зазначав істотні для справи обставини, що не були враховані судом, а саме: суд апеляційної інстанції формально розглянув заяву про долучення нових доказів до апеляційної скарги як доповнення, а не як долучення нових доказів до апеляційної скарги, які з`явились вже під час перебування скарги у Верховному Суді і не були відомі на час апеляційного оскарження. Відтак суд апеляційної інстанції застосував вузьку норму процесуального права замість належної, тобто проявив надмірний формалізм.
Підставою касаційного оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 338/180/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, від 17 квітня 2018 року у справі № 723/9076/16 та постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 13 січня 2019 року у справі № 264/949/19 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2021 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 755/5301/16-ц із Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року мотивована тим, що повертаючи без розгляду доповнення до апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року, апеляційний суд проявив надмірний формалізм, не врахував, що фактично заявником до апеляційної скарги були долучені нові докази, які мають істотне значення для справи та які не існували на час апеляційного оскарження.
Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, з урахуванням доповнень, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення розову, не врахували факт визнання позову відповідачами, неправильно визначилися з характером спірних правовідносин, не врахували наявність між сторонами договірних відносин та наявність підстав для відшкодування шкоди. Відповідно до статті 699 ЦК України пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, що дає підстави зробити висновок, що цивільно-правові відносини між споживачем і продавцем, виробником чи надавачем послуг, у цілому правовідносини у сфері споживання, виникають ще до укладення майбутнього договору між його сторонами (вчинення відповідних правочинів). Суди обох інстанцій порушили змагальність судового розгляду (стаття 12 ЦПК України), проігнорувавши той факт, що відповідачі не надали жодних доказів, які свідчать про якість та екологічну безпечність споживчої продукції, яку вони виробляють, рекламують і продають; позивач надав суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх вимог, які суди не досліджували та не оцінювали всупереч вимогам статті 89 ЦПК України; судами порушені вимоги частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Вважав, що через численні зловживання судів першої та апеляційної інстанцій справа розглядається більше 5 років. Судами не враховані вимоги частини четвертої статті 42 Конституції України щодо захисту прав споживачів державою (судом), а також рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 (щодо заборони прямого чи опосередкованого обману споживачів) та від 22 травня 2018 року справі № 5-р/2018 (щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів); неправильно застосовані норми Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема статті 4, 15 цього Закону та норми ЦК України щодо надання достовірної інформації про споживчу продукцію (продавець має надати споживачу достовірну інформацію про продукцію ще до вчинення з ним правочинів з метою свідомого і компетентного вибору продукції споживачем; ненадання такої інформації є ухиленням від вчинення правочинів; споживач мусить перевірити інформацію про продукцію, оскільки надавачі такої інформації не є джерелами офіційної інформації згідно статті 302 ЦК України; у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію, така продукція має бути вилучена із продажів; компенсація моральної шкоди споживачу має відбуватися у будь-якому випадку її спричинення, у тому числі, у разі ненадання необхідної інформації про продукцію або надання недостовірної інформації про продукцію); судами не застосовані положення статей 641 та 642 ЦК України щодо оферти та акцепту; не застосовані норми чинного законодавства щодо визнання правочинів, вчинених під впливом обману, недійсними та наслідків недійсності правочинів (статті 216 та 230 ЦК України); неправильно застосовані правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц щодо змісту статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів».
Вказував, що відносно компанії Рапала ВМС Корпорейшн відкриті кримінальні провадження щодо збуту неякісної та екологічно небезпечної споживчої продукції у викладі товарів для дитячого, рекреаційного та спортивного риболовства, що, на думку позивача, також підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.
Відзив на касаційні скарги не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він для власного споживання придбав штучні риболовні приманки, виробником яких є Рапала ВМС Корпорейшн, що підтверджується касовим чеком від 20 листопада 2014 року на суму 40 грн, виданим ТОВ «Терра Маркет» (товар - спінер Класік Вібракс ), та касовим чеком від 01 листопада 2014 року на суму 83 грн, виданим ТОВ «Терра Маркет» (товар - акустичний воблер Рinin'Pen). Однак, вказаний товар є неналежної якості, його споживчі властивості не відповідають встановленим нормам.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Щодо оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року
Згідно з частиною першою статті 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», передбачено, що право на доповнення чи зміну до апеляційної скарги може бути реалізовано лише протягом строку на її апеляційне оскарження. Стаття 300 ЦПК України не надає права апеляційному суду права вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги, тому відповідні заяви, подані після визначеного законом строку, не повинні прийматися до розгляду, а повертаються заявникові ухвалою судді-доповідача.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановлено законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Встановивши, що доповнення до апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року ОСОБА_1 подані поза межами процесуальних строків на оскарження рішення суду; процесуальним законом не передбачено поновлення строку для подання доповнення до апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув доповнення до апеляційної скарги без розгляду.
Щодо оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.
Згідно з частинами першою-другою статті 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов`язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов`язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним.
Згідно із частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Статтею 700 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання.
Покупець має право до укладання договору купівлі-продажу оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей товару або демонстрації користування товаром, якщо це не виключено характером товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов`язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.
Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.
Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв`язку.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Згідно зі статтею 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Статтею 708 ЦК України передбачено, що у разі придбання ним товару неналежної якості протягом гарантійного та інших строків, визначених обов`язковими для сторін правилами чи договором, при виявленні недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару за своїм вибором вимагати від продавця або виробника заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком різниці в ціні.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Частиною третьою статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред`являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача. Споживач має право пред`явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.
Істотний недолік - це недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором (пункт 12 статті 1 Закону).
Відповідно до частини шостої статті 8 Закону за наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі виникнення потреби в перевірці якості - протягом чотирнадцяти днів або за домовленістю сторін.
Саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного дефекту продукції, а тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладений на продавця.
Відповідно до пункту 5 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків (пункт 1 частини сьомої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Для застосування встановлених законом санкцій за порушення умови договору про якість товару необхідно, довести той факт, що товар є справді неналежної якості, має недоліки чи фальсифікований, тобто, виявлення цього факту слугує достатньою правовою підставою для покладення на продавця (виробника) відповідальності.
Для застосування до продавця санкцій, які є мірою цивільно-правової відповідальності (стягнення збитків, неустойки, передбаченої законом або договором), необхідно встановити його вину.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частина друга статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі, що переглядається, судами установлено, що позивачем не доведено сам факт виникнення між сторонами договірних відносин, що є предметом доказування в межах даного спору, оскільки відносини, які складаються в процесі задоволення потреб споживачів, між виконавцями робіт і надавачами послуг та споживачем установлюються на підставі договору.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на доведений факт придбання товару неналежної якості, виготовленого компанією Рапала ВМС Корпорейшн, посилався на касовий чек від 20 листопада 2014 року на суму 40 грн, виданий ТОВ «Терра Маркет» (придбано товар - спінер Класік Вібракс ), та касовий чек від 01 листопада 2014 року на суму 83 грн, виданий ТОВ «Терра Маркет» (придбано товар - акустичний воблер Рinin'Pen).
Вирішуючи спір, суди виходили із того, що вказані докази не можуть слугувати безумовною підставою виникнення договірних відносин між позивачем та відповідачами у справі, оскільки взаємовідносини між продавцем товару та позивачем є окремими предметом доказування та підлягають захисту у спосіб визначений чинним законодавством в залежності від предмета спору.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до відповідачів з приводу надання інформації щодо конкретного товару (отримання послуги) та/або звернення з пропозицією придбати певний вид товару (отримати певну послугу), а також доказів відмови відповідачів у наданні інформації щодо конкретного товару. Сам факт ознайомлення позивача через доступні засоби інформації з товарами, які реалізуються відповідачем, як суб`єктом господарювання, та зацікавленість позивача придбати та використовувати в майбутньому певний асортимент товарів у доступний для споживача спосіб, не може розцінюватись як доведений факт виникнення між сторонами відносин, що регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Надані позивачем електронні листи не містять звернень позивача щодо надання інформації щодо конкретного товару (отримання послуги).
Отже, встановивши, що позивач не надав доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення позову, не довів невідповідність властивостей придбаної приманки її споживчій якості, а також не надав доказів неправомірної поведінки відповідача щодо ненадання інформації про продукцію та продаж товару неналежної якості та необхідність вилучення цього товару з продажу, враховуючи те, що відповідач довів відсутність його вини у порушенні прав позивача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Доказів визнання позову відповідачами, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, матеріали справи не містять.
Посилання у касаційній скарзі нанаявність відкритих кримінальних проваджень відносно компанії Рапала ВМС Корпорейшн не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не доводить підстав порушення прав позивача, як споживача, що тягне за собою застосування до господарюючого суб`єкта цивільно-правових санкцій в сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (пункт 2 частини другої статті 22 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 757/18979/14-ц зазначено, що упущеною вигодою вважаються неотримані доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним. Позивач повинен довести, що з вини відповідачів він не отримав прибуток, на який мав право розраховувати.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі відсутності порушення його права відповідачем.
Звертаючись із вимогою про стягнення упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір. Разом з тим, позивачем таких доказів суду не надано, тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування за рахунок відповідачів збитків (упущеної вигоди) за недоведеністю цих вимог.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами проведена належна правова оцінка доказів.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та надали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Доводи заявника, наведені у касаційних скаргах щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційних скаргах постановах.
За змістом частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Вирішуючи спір, взявши до уваги вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 жовтня 2019 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Щодо заяви про постановлення окремої ухвали
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяви про постановлення окремої ухвали щодо суддів Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за фактом здійснення ними процесуальних порушень під час розгляду заяви про перегляд судового рішення у цій справі за нововиявленими обставинами. Також заявник вказував, що проти судді ОСОБА_5 відкрито кримінальне провадження з підстав наявності в її діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 382 Кримінального Кодексу України, а саме за неодноразове невиконання рішення Конституційного Суду України.
Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції
у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Суд касаційної інстанції не встановив порушень суддями першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, які слугували б підставою для постановлення окремої ухвали у цій справі, а тому у задоволенні такого клопотання необхідно відмовити.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 262, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяв ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.
Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
