ПОСТАНОВА
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 640/7964/19
адміністративне провадження № К/9901/35509/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 640/7964/19
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича, треті особи - Державне підприємство «Сетам», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Кузьменко А. І.) від 14 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Шурко О. І, Василенко Я. М., Ганечко О. М.) від 01 жовтня 2019 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича, в якому просив:
- визнати незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку згідно укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1471 та договору про задоволення вимог Іпотекодержателя посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1476, яке проводиться в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_3 , що не є заставодержателем і в рамках виконавчого провадження № 57401979 без участі Іпотекодержателя ОСОБА_1 .
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2019 року залучено до участі у вирішенні справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Сетам» та ОСОБА_2 .
3. 28 травня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва у судовому засіданні залучено в якості третьої особи ОСОБА_3
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
5. Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2019 року частково задоволено заяву представника ОСОБА_3 про стягнення судових витрат.
Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5763,00 грн.
В іншій частині - заяву залишено без задоволення.
6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року - без змін.
7. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
8. Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження; відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.
9. Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
10. Станом на 06 лютого 2020 року відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, умовами якого передбачено, що позикодавець при укладенні цього договору передав у власність позичальникові строком до 22 червня 2010 року грошові кошти в розмірі 1495805,00 грн., що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130070,00 євро. Договір є безвідсотковим.
12. 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., пунктом 1.1 якого визначено, що цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло в іпотекодавця на підставі договору позики, посвідченого 22 грудня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1471 на суму 1495805,00 грн, що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130070,00 євро, з обумовленим в Основному договору строком повернення боргу до 22 червня 2010 року.
Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки, у забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Житлова площа квартири складає - 127,40 кв. м, загальна площа складає - 199,30 кв. м.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що зобов`язання, забезпечене предметом іпотеки, вважається виконаним у повному обсязі, якщо іпотекодавцем фактично повернута позика, сплачена можлива неустойка та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за Основним договором. У разі порушення основного зобов`язання або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимог про виконання порушеного зобов`язання в не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання за основним договором, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено будь-яким шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця (пункти 5.2, 5.3 договору іпотеки).
13. Також, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, пунктом 1 якого визначено, що за цим договором сторони домовилися, що іпотекодержатель, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за Основним договором, має право продати від свого імені в порядку, передбаченому діючим законодавством: АДРЕСА_1. 14 . 21 червня 2010 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1474, яким змінено строк повернення боргу до 22 грудня 2010 року.
15. 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мілоцький Олег Леонідович надіслав лист-повідомлення № 1172, з якого слідує, що на виконанні у приватного виконавця знаходиться виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_2 на користь фізичної особи заборгованості. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру Іпотек вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстрований об`єкт нерухомого майна, а саме: квартира загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває в іпотеці у ОСОБА_1 за основним зобов`язанням в розмірі 130070,00 євро, строк виконання якого до 22 грудня 2010 року, відповідно до іпотечного договору № 1474 від 22 грудня 2009 року та договору позики № 1471 від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.
У зв`язку із наведеним, приватний виконавець просив ОСОБА_1 надати письмову згоду на реалізацію нерухомого майна, а саме - квартири загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Додатково просив надати інформацію стосовно виконання та/або невиконання зобов`язань, покладених на боржника відповідно до іпотечного договору № 1474 від 22 грудня 2009 року та договору позики № 1471 від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. Також, у разі виконання зобов`язання останнім повідомити приватного виконавця Мілоцького О.Л. про залишок розміру основного зобов`язання.
16. 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця із заявою щодо скасування арешту, накладеного на нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для задоволення своїх вимог у спосіб, передбачений статтею 36 Закону України «Про іпотеку».
17. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький Олег Леонідович листом № 1500 від 17 грудня 2018 року повідомив, що відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника.
Крім цього, відповідно до листа від 29 листопада 2018 року № б/н слідує, що у позивача наявне рішення Дарницького районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики. Тобто, у позивача є можливість пред`явити виконавчий документ до відділу державної виконавчої служби та/або приватного виконавця для задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та по процедурі примусового виконання рішення згідно Закону України «Про виконавче провадження».
18. Крім цього, судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за вказаними договірними відносинами стягнено суму коштів у розмірі 3006890,00 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року відхиллено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року, в незмінній його частині, та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 753/21020/14 (провадження № 61-6990зп18) заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року повернуто особі, що її подала.
19. З ухвалених рішень слідує, що ОСОБА_2 частково повернув ОСОБА_1 борг у розмірі 48969,00 євро. Залишок боргу за договором позики, що забезпечена іпотекою склала сума коштів у розмірі 3006890,00 грн.
20. Також, судами встановлено, що 04 жовтня 2013 року Дарницьким районним судом міста Києва у справі № 753/9736/13-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі та стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 2062623,94 грн. Оскільки боржник ОСОБА_2 рішення суду не виконував, ОСОБА_3 звернувся до приватного виконавця Мілоцького О. Л. із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду.
21. Суди встановили, що на виконані у відповідача перебуває виконавче провадження № 57401979 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 2062623,94 грн.
22. Позивач, вважаючи дії відповідача щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , в межах виконавчого провадження № 57401979, яка передана в іпотеку, протиправними, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
23. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що згідно аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» заставодержатель, чиє право або вимога стосовно предмета застави зареєстровані в установленому порядку має пріоритет над вимогами інших стягувачів, які не є заставодержателями, а також набуває права реалізації свого переважного права (вимоги) у разі, якщо інша ніж обтяжувач особа, яка не є заставодержателем, набула права на предмет обтяження, звернення стягнення на заставлене майно. Водночас, у разі якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю за рахунок предмета застави можуть бути задоволенні вимоги стягувачів, які не є заставодержателями.
24. Отже, суди дійшли висновку, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачається можливість звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
25. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
26. Зокрема, скаржник зазначив, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов`язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, а іпотекодержатель правом передбаченим статтею 38 Закону України «Про іпотеку» не скористався, відтак проведення торгів з огляду на чинне законодавство є неможливим.
27. Крім цього, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідачем не отримано згоди заставодержателя, та, як наслідок, у приватного виконавця відсутні підстави для реалізації майна боржника, що перебуває в іпотеці.
28. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, посилається на висновки Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду, у подібних правовідносинах, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
30. Предметом спору у цій справі є правомірність дій приватного виконавця під час звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадження, яке передане в іпотеку особі, яка не є учасником виконавчого провадження, а стягувач у цьому провадженні не є заставодержателем такого майна.
31. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
32. В силу положень зазначеної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
33. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» приватного виконавця.
34. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
35. Згідно ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.
У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 15 частини першої статті 39 цього Закону.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.
Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.
За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.
Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
36. З аналізу зазначеної статті Закону слідує, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених ч. 1 ст. 51 вказаного Закону. Відсутність хоча б однієї з вказаних умов, встановлених ч. 1 ст. 51 Закону, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Приватний виконавець не може діяти на власний розсуд у цьому випадку.
37. Зазначена позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 910/7221/17.
38. Отже, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди неправильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про те, що не порушено прав іпотекодержателя майна, на яке у межах виконавчого провадження звернуто стягнення для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателями.
39. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам вищезазначених норм матеріального права.
40. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій обставини порушення прав ОСОБА_1 , як заставодержателя майна, власником якого є ОСОБА_2 , та на яке приватним виконавцем звернуто стягнення, в межах виконавчого провадження, в якому позивач не є учасником, не встановлювалися та не можуть бути встановлені судом касаційної інстанції враховуючи визначені ст. 341 КАС України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, у зв`язку з чим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
41. Крім цього, судами попередніх під час розгляду цієї справи та ухвалення оскаржуваних рішень не досліджувались та не надавалась оцінка діям приватного виконавця, направлених на звернення стягнення на майно боржника, що стало підставою для звернення позивача до суду, а також не встановлено та не досліджено на якій стадії виконавчого провадження відбулося, на думку ОСОБА_1 , порушення його прав, як заставодержателя.
42. Окремо Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій, у межах розгляду цієї справи, не надано обґрунтованого аналізу застосування положень ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням фактичних обставин справи, тобто не дослідили та не перевірили, відповідно до вимог КАС України, наявність обставин та доказів, що мають значення для вирішення цієї справи, а лише обмежилися наявністю підстав для звернення стягнення на майно боржника, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 51 Закону.
43. З урахуванням вказаного, ухвалені у справі судові рішення не можуть бути визнані законними і обґрунтованими, оскільки суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази.
44. Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
45. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, ч. 4 ст. 9, п. 1 ч. 1 ст. 244 КАС України, згідно з якими суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
46. Незважаючи на те, що у межах цієї справи не можливо встановити наявність або відсутність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог без дослідження зазначених вище обставин, суди попередніх інстанцій, не запропонували особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких не вистачає та які впливають на вирішення справи по суті.
47. Отже, суди попередніх інстанцій не виконали обов`язку щодо вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування обставин справи.
48. За змістом ч. 1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
49. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
50. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
51. Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
52. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 640/7964/19 скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов
