УХВАЛА
31 січня 2023 року
м. Київ
справа №640/7964/19
адміністративне провадження № К/9901/43937/21, №К/9901/45286/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції клопотання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича про передачу адміністративної справи № 640/7964/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду
за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного підприємства "СЕТАМ", ОСОБА_2 , на стороні позивача - ОСОБА_3 , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
за касаційними скаргами приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького Олега Леонідовича та Кривка Володимира Івановича, в інтересах якого діє адвокат Гуримський Олег Віталійович,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Кобаля М.І., суддів: Мєзєнцева Є.І., Степанюка А.Г.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича (далі - відповідач, приватний виконавець), у якому просив:
1.1. визнати незаконними виконавчі дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку згідно укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1476, яке проводиться в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_2 , що не є заставодержателем і в рамках виконавчого провадження № 57401979 без участі іпотекодержателя ОСОБА_1 .
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії приватного виконавця здійсненні із порушенням статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 N 1404-VIII (далі - Закон N 1404-VIII) та перешкоджають позивачу, який не є учасником виконавчого провадження №57401979, реалізувати його переважне право для задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державне підприємство "СЕТАМ" та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_3 .
4. Протокольною ухвалою цього ж суду від 28.05.2019 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_2 .
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
5. Між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики від 22.12.2009, умовами якого передбачено, що позикодавець при укладенні цього договору передав у власність позичальникові строком до 22.06.2010 грошові кошти в розмірі 1 495 805,00 грн, що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130070,00 євро. Договір є безвідсотковим.
6. У той же день, між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., пунктом 1.1 якого визначено, що цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло в іпотекодавця на підставі договору позики, посвідченого 22.12.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1471 на суму 1 495 805,00 грн, що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130 070,00 євро, з обумовленим в основному договорі строком повернення боргу до 22.06.2010.
7. Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки, у забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житлова площа якої складає - 127,40 кв. м, загальна площа складає - 199,30 кв. м.
8. Пунктом 5.1 договору передбачено, що зобов`язання, забезпечене предметом іпотеки, вважається виконаним у повному обсязі, якщо іпотекодавцем фактично повернута позика, сплачена можлива неустойка та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за основним договором. У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання за основним договором, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено будь-яким шляхом, передбаченим Законом України "Про іпотеку", у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця (пункт 5.3 договору іпотеки).
9. Також 22.12.2009 між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, пунктом 1 якого визначено, що за цим договором сторони домовилися, що іпотекодержатель, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за Основним договором, має право продати від свого імені в порядку, передбаченому діючим законодавством: квартиру АДРЕСА_1 .
10. Згідно з пунктом 9 та 10 вказаного договору іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки протягом трьох днів з дня укладення договору купівлі-продажу. Решта коштів, що залишися після задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок майна, переданого в іпотеку, протягом трьох днів з дня укладення договору купівлі-продажу повертається іпотекодавцю.
11. Пізніше (21.06.2010) сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 22.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1474, яким змінено строк повернення боргу до 22.12.2010.
12. За результатом розгляду цивільної справи № 753/21020/14 Апеляційним судом м. Києва прийнято рішення від 20.12.2016 про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 229 466,49 грн боргу за договором позики, 70 198,74 грн. як 3% річних, 700 335,26 грн пені та 6890 грн судового збору, а всього стягнути 3 006 890 грн.
13. Поряд із цим 10.10.2018 приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. відкрито виконавче провадження № 57401979, на підставі виконавчого листа №753/9736/13-ц, виданого 18.12.2013 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з боржника ОСОБА_3 на користь стягувача - ОСОБА_2 заборгованість у загальному розмірі 2 062 623,00 грн.
14. В межах цього виконавчого провадження 08.11.2018 приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. на адресу ОСОБА_1 надіслано лист-повідомлення №1172, у якому останнього повідомлено, що у приватного виконавця на виконанні знаходиться виконавчий документ про стягнення із ОСОБА_3 на користь фізичної особи заборгованості. На підставі даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру Іпотек приватним виконавцем встановлено, що за ОСОБА_3 зареєстрований об`єкт нерухомого майна, а саме: квартира загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебуває в іпотеці у ОСОБА_1 за основним зобов`язанням в розмірі 130 070,00 євро, строк виконання якого до 22.12.2010, відповідно до іпотечного договору № 1474 від 22.12.2009 та договору позики № 1471 від 22.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.
15. У зв`язку з цим приватний виконавець Мілоцький О.Л. просив ОСОБА_1 надати письмову згоду на реалізацію вказаного нерухомого майна.
16. У цьому листі приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. було роз`яснено позивачу, що після реалізації заставного майна, відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону N 1404-VIII, у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна, одночасно позивача повідомлено про те, що в межах виконавчого провадження № 57401979 накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення.
17. У відповідь на вказаний лист-повідомлення приватного виконавця Лебединський О.М. направив заяву від 30.11.2018, у якій повідомив відповідачу, що він заперечує проти реалізації нерухомого майна, а саме: квартири загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 22.12.2009, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Також, позивачем повідомлено у вказаній заяві, що на виконання договору позики та рішення суду про стягнення боргу за договором позики, ОСОБА_3 не вжито жодних заходів щодо погашення існуючої заборгованості. У контексті наведеного, уважаючи, що приватним виконавцем порушено права позивача, останній у вказаній заяві просив Мілоцького О.Л. скасувати арешт на вказане нерухоме майно.
18. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , приватний виконавець Мілоцький О.Л., листом № 1500 від 17.12.2018 повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна боржника.
19. Пізніше заявкою від 15.02.2019 № 57401979 приватним виконавцем передано на реалізацію арештоване майно, яке прийняте філією ДП "СЕТАМ" у місті Києві та Київській області.
20. Відповідно до повідомлення № 2187/18-18-19 від 22.02.2019 визначено номер лота (№ 333727) та предмет реалізації - квартира АДРЕСА_1 , початкова ціна - 6 381 387,00 грн за вартісною грошовою оцінкою.
21. Виявивши 07.05.2019 за посиланням https://setam.net.ua/auction/333727 оголошення про продаж означеної квартири (лот на ДП "СЕТАМ" № 333727), при тому, що дозволу на її продаж позивач не надавав, уважав такі дії приватного виконавця незаконними, а свої права та законні інтереси порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
22. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено, виходячи з того, що вимогами Закону N 1404-VIII, передбачається можливість звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, зокрема у випадку, коли вартість предмета іпотеки у разі її реалізації перевищує суму вартості заборгованості іпотекодавця, як це має місце у спірних правовідносинах. Тож, ураховуючи, що нормами чинного законодавства передбачено, що вимоги заставодержателя задовольняються в першу чергу за рахунок вартості реалізованого предмета іпотеки, то це, за висновком судів обох інстанцій, виключає можливість порушення прав позивача внаслідок вчинення відповідачем оскаржуваних дій, як про це стверджує позивач у позовній заяві.
23. Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2019 частково задоволено заяву представника ОСОБА_2 про стягнення судових витрат, стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5763,00 грн. В іншій частині - заяву залишено без задоволення.
24. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.02.2020 касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
24.1. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направляючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд дійшов висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 51 Закону N 1404-VIII, відповідно до якої виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених частиною першою цієї статті (1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя). Суд, застосувавши правову позицію, сформовану Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.01.2020 у справі №910/7221/17, наголосив, що відсутність хоча б однієї із вказаних умов, встановлених частиною першою статті 51 означеного Закону, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника, а приватний виконавець не може діяти на власний розсуд у цьому випадку.
24.2. У зв`язку з цим Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, не установили обставини порушення прав ОСОБА_1 , як заставодержателя майна, власником якого є ОСОБА_3 , та на яке приватним виконавцем звернуто стягнення, в межах виконавчого провадження, в якому позивач не є учасником, а також не дослідили та не надали оцінки діям приватного виконавця, направлених на звернення стягнення на майно боржника, що стало підставою для звернення позивача до суду, як не встановили та не дослідили на якій стадії виконавчого провадження відбулося, на думку ОСОБА_1 , порушення його прав, як заставодержателя.
24.3. Приймаючи до уваги, що суди попередніх інстанцій не надали обґрунтованого аналізу застосування положень статті 51 Закону N 1404-VIII з урахуванням фактичних обставин справи, тобто не дослідили та не перевірили, відповідно до вимог КАС України, наявність обставин та доказів, що мають значення для вирішення цієї справи, а лише обмежилися наявністю підстав для звернення стягнення на майно боржника, з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 51 Закону N1404-VIII, Верховний Суд дійшов висновку про передчасність їх висновків про відсутність порушення прав іпотекодержателя майна, на яке у межах виконавчого провадження звернуто стягнення для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем.
25. За наслідками нового судового розгляду, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2020 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
26. Під час нового розгляду справи судом першої інстанції було додатково встановлено, що 16.07.2019 до відповідача надійшов лист-повідомлення ОСОБА_1 про збільшення заборгованість ОСОБА_3 перед ним, яка на момент направлення цього листа складала 4 074 455,29 грн.
27. Водночас 19.07.2019 відповідно до протоколу ДП "СЕТАМ" № 420238 відбулися торги за лотом № 350768, предмет реалізації - квартира АДРЕСА_1 , лот придбано за ціною 4 466 970,90 грн, з яких на рахунок виконавця сплачено 4 243 622,35 грн.
28. Платіжним дорученням № 230 від 23.07.2019 виконавцем перераховано на реквізити стягувача у виконавчому провадженні № 57401979 грошові кошти в розмірі 1 123 413,96 грн.
29. Приватним виконавцем 29.07.2019 сформовано акт про реалізацію предмета іпотеки №57401979 та винесено постанову про зняття арешту з майна боржника, крім того, виконавче провадження № 57401979 закінчено, на підставі частини першої статті 37 Закону N1404-VIII.
30. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вартість предмета іпотеки, згідно протоколу ДП "СЕТАМ" від 19.07.2017 № 420238 склала 4 466 970, 90 грн, тобто, є значно вищою, ніж сума заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.12.2016 у справі № 753/21020/14 і вимоги позивача, як заставодержателя, який не є стягувачем у межах виконавчого провадження № 57401979 можуть бути повністю задоволені, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що примусова реалізація вказаного об`єкту не порушує прав позивача.
31. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2020 скасоване та прийняте нове рішення, яким адміністративний позов задоволений, визнані незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 22.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471, в межах виконавчого провадження № 57401979.
32. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок, сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, підтриманий Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.02.2020 під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 у цій справі, та прийшов до висновку, що виконавець за відсутності дотримання всіх умов, передбачених частиною першою статті 51 Закону N1404-VIII (зокрема, відсутності згоди іпотекодержателя заставленого майна) не мав законних підстав для звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, а тому примусова реалізація вказаного об`єкту порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 як іпотекодержателя заставленого майна.
33. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2020 залишено без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 залишено без змін.
34. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , у якій останній просив рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі з огляду на те, що його не було залучено до участі у справі та прийнято рішення про його права й інтереси, а також те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції виходив з того, що характер встановлених спірних правовідносин у даній справі, суб`єктний склад, зміст і правова природа дій та рішень державного виконавця у своїй сукупності дають підстави визнати, що спірні відносини виникли у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень.
35. На думку суду апеляційної інстанції звернення ОСОБА_1 як фізичної особи, право якої було порушено рішенням та діями державного виконавця, зі скаргою до цивільного суду як до суду, під час виконання рішення якого були допущені порушення прав фізичної особи, не можна буде вважати зверненням до належного суду, оскільки ОСОБА_1 не належить до суб`єктів оскарження, бо не є ні стороною, ні іншим учасником виконавчого провадження, які відповідно до вимог частини першої статті 447 ЦПК, частини першої статі 74 Закону № 1404-VIII мають право оскаржити рішення виконавця до цивільного суду.
36. Своєю чергою частиною першою статті 287 КАС передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби також можуть бути оскаржені до адміністративного суду, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
37. Урахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постановах від 03.07.2019 у справі № 826/14603/17, від 20.11.2019 у справі 805/4199/16-а, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин правил адміністративного судочинства та необґрунтованість доводів апелянта про наявність підстав для закриття провадження у справі.
38. Щодо інших доводів апеляційної скарги, які стосувалися порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то суд апеляційної констатував про відсутність підстав для висновку про допущення судом першої інстанції таких порушень з огляду на підтвердження матеріалами справи залучення ОСОБА_2 третьою особою у справі, вчасного направлення всієї поштової кореспонденції в межах справи № 640/7964/19 третій особі ОСОБА_2 та її повернення до суду за незалежних від суду причин, при цьому, третьою особою не повідомлялося про зміну адреси для листування (у випадку її зміни).
39. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.09.2021 касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. задоволені частково, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 скасована, а справа № 640/7964/19 направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
40. Направляючи справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, виходячи із доводів касаційних скарг про неналежне повідомлення скаржників у цих касаційних провадженнях про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджувалося матеріалами справи ( Мілоцькому О.Л. повістка була вручення із порушенням вимог статті 126 КАС України, а ОСОБА_2 взагалі не був повідомлений про судовий розгляд справи, де він є третьою особою), дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що за частиною третьою статті 353 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
41. За наслідками нового розгляду Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.11.2021 у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Гуримського О.В. про закриття провадження по справі відмовлено; апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2020 скасоване та прийняте нове рішення, яким адміністративний позов задоволений, визнані незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 22.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471, в межах виконавчого провадження № 57401979.
42. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок, сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, підтриманий Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.02.2020 під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 у цій справі, та прийшов до висновку, що виконавець за відсутності дотримання всіх умов, передбачених частиною першою статті 51 Закону N1404-VIII (зокрема, відсутності згоди іпотекодержателя заставленого майна) не мав законних підстав для звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, а тому примусова реалізація вказаного об`єкту порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 як іпотекодержателя заставленого майна.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух в касаційній інстанції
43. Касаційна скарга ОСОБА_2 надійшла до Верховного Суду 02.12.2021, у якій цей скаржник просить задовольнити заяву ОСОБА_2 , яка подана представником Гуримським О.В. , та закрити провадження у справі № 640/7964/19, скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
44. В обґрунтування касаційної скарги цей скаржник в частині незгоди із оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, якою йому відмовлено у закритті провадження у справі з підстав непідсудності цього спору адміністративним судам, посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 № 813/1341/15, у якій Велика Палата дійшла висновку, що спір за позовом юридичної особи-іпотекодержателя до органу державної виконавчої служби про визнання протиправною та скасування постанови відповідача у частині накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та зобов`язання відповідача звільнити майно з-під арешту, враховуючи характер спірних правовідносин, які стосувалися порушення права позивача на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника, є цивільно-правовим, а тому залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства. У цій постанові, підкреслює скаржник, Велика Палата також зробила висновок, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не призведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (стаття 59 Закону №1404-VІІІ). Таким чином, на його переконання, провадження у справі № 640/7964/19 підлягає закриттю, оскільки спір між позивачем та відповідачем є цивільно-правовим та має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
45. Скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції, ігноруючи вищевказаний висновок Великої Палати, ухвалив умовне судове рішення, у якому не визначено: яка/які дія/дії приватного виконавця є предметом спору, яка/які дія/дії приватного виконавця визнані судом неправомірною (ними), яка/які дія/дії приватного виконавця скасовані судом, що свідчить про відсутність порушеного права позивача, яке могло б бути ефективно захищеним в порядку адміністративного судочинства.
46. Поряд із цим, скаржник наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору застосував норму частини першої статті 51 Закону №1404-VІІІ без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19 за скаргою ОСОБА_3 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. з мотивів порушення виконавцем норм Закону № 1404-VІІІ, серед іншого частини першої статті 51, в частині опису та накладення арешту на належне йому майно (квартиру АДРЕСА_1 ) у межах виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом м. Києва від 18.12.2013 про стягнення з нього як боржника на користь ОСОБА_2 заборгованості в загальному розмірі 2 062 263,94 грн, без отримання згоди іпотекодержателя на реалізацію предмета іпотеки (квартири), яка на підставі іпотечного договору від 22.12.2009 перебуває в іпотеці ОСОБА_1
47. ОСОБА_2 наголошує, що, залишаючи без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні його вимог про скасування постанови приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26.12.2018 відмовлено, Верховний Суд у вказаній справі надав оцінку застосуванню приватним виконавцем норм частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ.
48. У цій постанові Верховний Суд, виходячи з того, що вартість предмета застави (предмета іпотеки) значно перевищує розмір заборгованості боржника перед заставодержателем, дійшов висновку про відсутність порушення права заставодержателя, оскільки звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_3 не позбавляє права іпотекодержателя ОСОБА_1 на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок коштів, які надійшли від реалізації заставленого майна, в силу гарантій, закріплених у частині п`ятій статті 51 Закону № 1404-VІІІ та Закону України "Про іпотеку". У зв`язку із цим, за висновком Суду, дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі, його опис та накладення на нього арешту, вчинені відповідно до норм Закону України "Про іпотеку".
49. Натомість, суд апеляційної інстанції безпідставно, на переконання цього скаржника, застосував правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, яка прийнята за участю інших осіб та за наявності інших обставин справи, за яких вартість предмета застави менша ніж сума боргу боржника перед заставодержателем, і де суд не надав аналізу норми частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ у випадку, коли одна із умов дотримана, а саме вартість майна вища ніж розмір заборгованості боржника заставодержателя, що не призведе до порушення права пріоритетного іпотекодержателя, проігнорувавши при цьому постанову Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19, яка безпосередньо стосується учасників цієї справи та містить оцінку обставин саме цієї справи.
50. Скаржник доводить, що висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах № 910/7221/17 та № 753/4642/19 є протилежними за змістом щодо тлумачення частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ, а тому не можуть бути застосовані одночасно у цій справі.
51. На переконання ОСОБА_2 у цій справі має бути застосований правовий висновок щодо застосування частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ, викладений у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19, з урахуванням того, що матеріали справи не містять доказів вчинення жодних реальних дій іпотекодержателя ОСОБА_1 , спрямованих на погашення забезпеченої договором іпотеки заборгованості ОСОБА_3 (зокрема, направлення письмової вимоги, що є обов`язковим, відповідно до п. 5.2. договору іпотеки від 22.12.2009, і саме з її невиконанням боржником закон пов`язує право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки), а чинне законодавство не надає права іпотекодержателю зволікати із зверненням стягнення на предмет обтяження, якщо інша кім цього обтяжувача особа набула права стягнення на предмет обтяження. Обставини цієї справи, на думку скаржника, свідчать про відсутність порушеного права позивача та вказують на його змову із ОСОБА_3 та явну недобросовісну поведінку відносно ОСОБА_2 .
52. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2021 відкрито касаційне провадження К/9901/43937/21 за цією касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
53. Касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О.Л. надійшла до Верховного Суду 10.12.2021, у якій цей скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2020.
54. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
55. В обґрунтування доводів касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) цей скаржник наголошує, що законність дій приватного виконавця щодо звернення стягнення на вищевказаний предмет іпотеки була предметом судового контролю у справі № 753/4642/19, за результатом розгляду якої Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду ухвалено постанову від 28.07.2021, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарг на дії приватного виконавця через відсутність порушеного права іпотекодержателя ОСОБА_1 .
56. Тож у справі № 753/4642/19 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вже зроблено правовий висновок щодо застосування положень статті 51 Закону № 1404-VІІІ у спірних правовідносинах. До абсолютно ідентичного висновку дійшов і суд першої інстанції у цій справі.
57. Проте незважаючи на аналогічність спору, а також склад учасників у даній справі та справі № 753/4642/19, в порушення вимог статті 242 КАС України, судом апеляційної інстанції у цій справі повністю проігнорована постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19. Тим самим, на переконання цього скаржника, суд апеляційної інстанції грубо порушив принцип правової визначеності та гарантій розумної передбачуваності судового рішення, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права.
58. Касатор підкреслює, що наслідком постанов суду апеляційної інстанції у цій справі є рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 02.06.2021 оформленим протоколом № 62 та наказу Міністерства юстиції України № 2111/7 від 23.06.2021, якими за результатом розгляду скарги ОСОБА_3 застосовано до приватного виконавця Мілоцького О.Л. дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення вимог частини першої статті 51 Закону № 1404-VІІІ щодо звернення стягнення на заставлене майно, встановленого рішеннями судів у цій справі, що оскаржується ним у справі № 640/21750/21.
59. Приватний виконавець наполягає, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки станом на сьогоднішній день в судовій практиці відсутня однозначна відповідь на питання: "До якої категорії спорів (публічно-правового або приватно-правового спору) відноситься спір про визнання протиправними дій приватного виконавця стосовно порушення ним норм статті 51 Закону № 1404-\/ІІІ за позовом заставодержателя, який не є стороною виконавчого провадження, а саме: накладення арешту на все майно боржника без отримання згоди заставодержателя на звернення стягнення на заставне майно боржника; реалізація заставного майна без отримання згоди заставодержателя на звернення стягнення на заставне майно боржника?".
60. Наголошує на необхідності відповіді на дане питання, що викликано тією обставиною, що правові позиції Великої Палати Верховного Суду викладені у справах № 815/5585/15, № 813/1341/15, та у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду № 826/26460/15 та № 826/24525/15, якими визначено, що дана категорія спорів відноситься до приватно-правових, стосувались застосування положень статті 54 "Звернення стягнення на заставлене майно" Закону № 606-ХІV, який втратив чинність. Таким чином, станом на сьогоднішній день відсутній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду з питань визначення юрисдикції спору за позовом заставодержателя до виконавця, який обґрунтовує свою правову позицію порушенням виконавцем положень статті 51 Закону №1404-VІІІ, при тому, що розгляд подібних спорів здійснюється і в цивільному, і в господарському, і в адміністративному судочинстві.
61. Поряд із цим, цей скаржник уважає, що судом апеляційної інстанції проігноровані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.12.2020 у справі № 1.380.2019.001303, від 17.02.2021 у справі № 815/310/17, від 12.06.2018 у справі N9 826/4406/16, від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18, від 23.12.2019 у справі № 712/3842/17, від 27.02.2020 року у справі № 500/477/15-а в частині застосування наслідків відсутності порушеного права позивача чи невідповідності обраного ним способу його захисту способам, визначеним законодавством, що є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
62. Підсумовуючи описані ним у касаційній скарзі обставини, приватний виконавець доводить, що вони вказують на те, що позивач ОСОБА_1 не переслідує мету - задоволення своїх грошових вимог, а також очевидним, на думку скаржника, є те, що договір іпотеки укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 має штучний характер і єдиною метою цього договору є ухилення ОСОБА_3 від виконання зобов`язань перед ОСОБА_2 шляхом маніпулювання правом пріоритету визначеного Законом України "Про іпотеку", що об`єктивно вказує на класичний спосіб зловживання матеріальним правом зі сторони боржника та іпотекодержателя, яким є позивач у даній справі.
63. На думку скаржника, спрямування судової практики щодо застосування положень статті 51 Закону №1404-VІІІ, шляхом неврахування судами обставин відсутності порушеного права іпотекодержателя, яке полягає в наявності у приватного виконавця коштів достатніх для повного задоволення вимог іпотекодержателя та часткового задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, за рішенням суду, нівелює принцип обов`язковості судового рішення, а також призводить до формування судової практики за допомогою якої недобросовісний боржник та іпотекодержатель, можуть ухилятись від виконання зобов`язань підтверджених рішенням суду.
64. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні) приватний виконавець доводить необхідність відступлення від правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 щодо застосування положень статті 51 Закону №1404-VІІІ, застосованого судом апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених частиною першою статті 51 вказаного Закону (1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя), а відсутність хоча б однієї із вказаних умов, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника.
65. Касатор уважає, що застосований у справі № 910/7221/17 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підхід щодо застосування положень статті 51 Закону №1404-VІІІ є таким, що створює можливості недобросовісному боржнику ухилятись від виконання рішення суду. Приватний виконавець констатує, що станом на теперішній момент одним з найпоширеніших способів зловживання боржником матеріальним правом у виконавчому провадженні є укладання договорів застави, що передусім викликано трактуванням статті 51 Закону №1404-VІІІ таким чином, що: виконавець без отримання згоди заставодержателя не може реалізувати предмет застави, не зважаючи на те, що вартість майна переданого в заставу значно перевищує вимоги заставодержателя. При цьому, звісно, що заставодержатель, який домовився з боржником, ніколи не надасть виконавцю згоду на реалізацію іпотечного майна, та як наслідок виконавець не зможе виконати рішення суду, оскільки все майно боржника перебуває в заставі. Яскравим прикладом такої ситуації, на думку скаржника, є дана справа.
66. Просить відступити від означеного висновку на корить висновку про те, що умови звернення стягнення на заставне майно визначені положеннями статті 51 Закону №1404-VІІІ є самостійними та виконавцю для звернення стягнення на заставне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, достатньо дотримати одну з умов, що визначена частиною першою статті 51 Закону №1404-VІІІ.
67. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.12.2021 відкрито касаційне провадження № К/9901/45286/21 за цією касаційною скаргою.
68. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 23.12.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
69. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Качмар В.О. подав відзиви на касаційні скарги приватного виконавця та ОСОБА_2 , у яких просить відмовити у їх задоволенні, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі.
69.1. Заперечуючи проти доводів касаційних скарг в частині наявності підстав для закриття провадження у цій справі з огляду на те, що спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, позивач наполягає на їх безпідставності та уважає, що цей спір підлягає вирішенню за правилами саме адміністративного судочинства.
69.2. У цьому аспекті наголошує, що позивач не може скористатися таким способом захисту порушеного права, як звернення зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований виконавець, оскільки не є стороною виконавчого провадження, як і позбавлений можливості з цих підстав оскаржувати дії відповідача в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України до суду цивільної юрисдикції.
69.3. Поряд із цим позивач наполягає на правильності висновків суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові в частині застосування висновків Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 та постанові від 06.02.2020 у справі № 640/7964/19, у яких Суд визначив, що відсутність хоча б однієї з визначених частиною першою статті 51 цього Закону виключає можливість звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
70. Правом подати відзив (пояснення) на касаційні скарги приватного виконавця та ОСОБА_2 скористався і ОСОБА_3 , у яких підтримує доводи ОСОБА_1 та доводить, що оскаржуваними діями приватного виконавця порушено право заставодержателя майна, власником якого є ОСОБА_3 , та на яке приватним виконавцем звернуто стягнення в межах виконавчого провадження, у якому ОСОБА_1 не є учасником, при цьому належним способом захисту його прав є оскарження таких дій виконавця саме в порядку статті 287 КАС України.
71. Ухвали Верховного Суду від у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2021 та від 23.12.2021 про відкриття касаційних проваджень за касаційними скаргами приватного виконавця та ОСОБА_2 отримано третьою особою ДП "СЕТАМ" 31.12.2021 та 04.01.2022, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями за штрих-кодовим ідентифікаторами 0102935579802 та 0102935579667 відповідно. Проте правом подати відзиви на касаційні скарги в порядку статті 338 КАС України третя особа не скористалася, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
Висновки Верховного Суду
72. Одночасно із касаційною скаргою приватний виконавець Мілоцький О.Л. заявляє клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності визначення підсудності цього спору та відступлення від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 за подібних правовідносин.
73. Вирішуючи питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, колегія суддів виходить із такого.
74. Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у випадку, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
75. Обґрунтовуючи клопотання в частині наявності підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду за частиною шостої статті 346 КАС України з метою визначення підсудності цього спору скаржник посилається на відсутність єдиного підходу в касаційних судах різної юрисдикції у складі Верховного Суду у питанні визначення юрисдикції спорів ініційованих особою-іпотекодержателем, який не є учасником виконавчого провадження, про визнання протиправними дій (рішень) виконавця з підстав недотримання положень статей 51 та 59 Закону № 1404-VІІІ, якими врегульовано порядок звернення стягнення на заставлене майно та зняття арешту з такого майна, в межах виконавчого провадження для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
76. На підтвердження вказаних доводів приватний виконавець наводить правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Касаційного цивільного суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, щодо визначення підсудності спорів за позовами осіб-іпотекодержателей майна, які не є стягувачами у виконавчому провадженні, про оскарження дій та рішень державного виконавця щодо звернення стягнення на нерухоме майно, переданого в іпотеку, викладені у постановах від 11.03.2020 у справі №815/5585/15, від 12.02.2020 у справі №813/1341/15, від 24.03.2020 у справі № 826/26460/15, від 11.08.2021 у справі № 520/7497/2020 та від 28.09.2021 у справі № 640/31279/20.
77. Так у постанові від 12.02.2020 у справі № 813/1341/15 Велика Палата Верховного Суду визначила, що спір за позовом юридичної особи-іпотекодержателя до органу державної виконавчої служби про визнання протиправною та скасування постанови відповідача у частині накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, в межах виконавчого провадження для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, та зобов`язання відповідача звільнити майно з-під арешту, що перешкоджає позивачу, як іпотекодержателю, у реалізації пріоритетного права на задоволення своїх вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, є цивільно-правовим. Тому залежно від суб`єктного складу його слід вирішувати за правилами цивільного або господарського судочинства.
78. Формуючи означений правовий висновок Велика Палата виходила з того, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону № 606-ХІV (стаття 59 Закону № 1404-VІІІ).
79. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі № 813/1341/15, роз`яснивши позивачу право звернення із цим позовом до суду господарської юрисдикції.
80. Цей висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду і у справі №815/5585/15, у якій постановою від 11.03.2020 залишено без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі у подібних правовідносинах на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення судом цієї ухвали), у зв`язку з тим, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
81. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 815/2969/16.
82. Поряд із цим у постановах від 03.07.2019 у справі № 826/14603/17 та від 20.11.2019 у справі № 805/4199/16-а Велика Палата Верховного Суду у спорах за позовами осіб-іпотекодержателей, які не є учасниками виконавчого провадження, до органів державної виконавчої служби про визнання противними дій, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, звільнення з-під арешту нерухомого майна, переданого в іпотеку, в межах виконавчого провадження для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, що перешкоджає позивачу, як іпотекодержателю, у реалізації пріоритетного права на задоволення своїх вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, сформулював правовий висновок, відповідно до якого ця категорія спорів належить до юрисдикції адміністративних судів.
83. Формуючи означений правовий висновок Велика Палата виходила з того, що після надходження на виконання наказу господарського суду державний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення.
84. У цих справах Велика Палата висновувала, що коли суд господарської юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета спору, а державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно третьої особи (особи, яка не була стороною чи учасником провадження у господарському суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави презюмувати, що в такому правовому відношенні державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень. При цьому приписи частини другої статті 19 Конституції України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси інших осіб.
85. Тож, за висновком Великої Палати у наведених справах, виходячи з того, що якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, то така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в побічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.
86. Підсумовуючи наведене, Велика Палата наголосила, що висновок про необхідність застосування до описаних спірних правовідносин правил адміністративного судочинства випливає із цільового і системного розуміння положень частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII, трактування яких орієнтує на розуміння їх таким чином, що якщо порядок оскарження дій чи рішень державного виконавця до господарського суду, не передбачений законом, то до цього суду скарги на дії державного виконавця не можуть подаватися.
87. Слід констатувати, що наведені підходи Великої Палати Верховного Суду до розмежування юрисдикції судів у подібній категорії спорів за позовами осіб-іпотекодержателей, які не є учасниками судового провадження і не є стягувачами чи боржниками у виконавчому провадженні до органу державної виконавчої служби про оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, пов`язаних із зверненням стягнення на іпотечне майно в межах виконавчого провадження для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, є протилежними до тих, які Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 11.03.2020 у справі № 815/5585/15 та від 12.02.2020 у справі №813/1341/15.
88. При цьому, приймаючи постанови у справах № 815/5585/15 та №813/1341/15, Велика Палата Верховного Суду не відступила від своєї позиції щодо належності цієї категорії спорів адміністративному суду, яка викладена у справах №826/14603/17 та № 805/4199/16-а.
89. Змінюючи підходи до визначення характеру спору у подібних правовідносинах та вирішення питання про юрисдикцію суду у справах №815/5585/15 та №813/1341/15 Велика Палата Верховного Суду виходячи із процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики мала б відступити від власної правової позиції, викладеної у справах № 826/14603/17 та № 805/4199/16-а.
90. Незастосування Великою Палатою механізму відступлення призводить до неоднакового вирішення питання підсудності спорів за позовами осіб-іпотекодержателей, які не є стороною виконавчого провадження, у подібних правовідносинах в судах різної юрисдикції, на чому власне і наголошують касатори у своїх касаційних скаргах.
91. Так, Верховний Суд Касаційного адміністративного суду, зокрема, постановами від 06.12.2019 у справі № 810/3508/16, від 28.05.2020 у справі № 826/24525/15, від 24.03.2020 у справі № 826/26460/15 закрив провадження у цих адміністративних справах у подібних правовідносинах на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку з неналежністю їх розгляду за правилами адміністративного судочинства, роз`яснивши позивачу право звернення із цим позовом до цивільного та господарського суду відповідно.
92. Своєю чергою, Верховний Суд Касаційного цивільного суду постановою від 04.04.2020 у справі № 725/1324/19, застосовуючи правовий висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №826/14603/17, залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, залишеної без змін постановою суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою фізичної особи - іпотекодержателя, яка не є учасником виконавчого провадження, на постанову державного виконавця про арешт на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, з підстав недотримання останнім норм статті 51 Закону № 1404-VІІІ, мотивуючи тим, що цей спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
93. Поряд із цим спори у подібних правовідносинах розглядаються загальними судами в порядку цивільного судочинства. Прикладом тому є постанови Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 522/942/17, від 19.11.2019 у справі № 686/560/17, від 17.10.2019 у справі № 372/858/17 та інш.
94. Водночас такі спори розглядаються і в порядку адміністративного судочинства. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.08.2021 у справі № 520/7497/2020 у подібних правовідносинах, застосувавши позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.07.2019 у справі № 826/14603/17, відмовив юридичній особі (боржнику у виконавчому провадженні), залученої до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у задоволенні касаційної скарги про скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що вона не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства.
95. Відхиляючи доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11.03.2020 у справі № 815/5585/15, від 12.02.2020 у справі № 813/1341/15, та правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 24.03.2020 у справі № 826/26460/15 та від 28.05.2020 у справі № 826/24525/15, де застосовані вищевказані висновки Великої Палати, колегія суддів погодилася, що дійсно предмет спору у цих справах та справі № 520/7497/2020 є аналогічним, проте, наголосила, що на момент виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядалася, діяв Закон № 1404-VIII. Водночас, ураховуючи, що у зазначених скаржником судових рішеннях Верховний Суд висловив правову позицію щодо положень статті 54 Закону № 606-ХІV, який втратив чинність, то це, за висновком колегії суддів, виключає можливість застосування правових висновків, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, у справі № 520/7497/2020.
96. У справі № 520/7497/2020 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що характер установлених спірних правовідносин, суб`єктний склад, зміст і правова природа дій та рішень приватного виконавця у своїй сукупності дають підстави визнати, що спірні відносини виникли у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень, а тому мають вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, що випливає із цільового і системного розуміння положень частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIII.
97. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.09.2021 у справі № 640/31279/20 за подібних правовідносин та зазначив, що позивач (іпотекодержатель) не є стороною виконавчого провадження, а отже, не наділений процесуальним правом щодо оскарження в порядку статті 339 ГПК України рішень та дій приватного виконавця, які є предметом оскарження в цій справі.
98. Наведене свідчить про неузгодженість правових позицій судів як Великої Палати Верховного Суду так і судів касаційної інстанції різних юрисдикцій у питанні визначення підсудності у справах за позовами осіб-іпотекодержателей, які не є стороною виконавчого провадження про оскарження дій державного (приватного) виконавця, внаслідок чого виникає нагальність приведення судової практики до однакового тлумачення та застосування положень статей 51, 74 Закону № 1404-VІІІ, а також статей 287 КАС України, 339 ГПК України та 447 ЦПК України в частині визначення юрисдикції цієї категорії спорів.
99. Таким чином скаржник належним чином обґрунтував своє клопотання про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою визначення підсудності цієї категорії спорів, а отже наявні підстави для його задоволення.
100. На аналогічних доводах ґрунтується касаційна скарга третьої особи ОСОБА_2 , яка вмотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково виходили з того, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
101. За таких обставин та враховуючи, що приватний виконавець Мілоцький О.Л. оскаржує рішення суду першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, що відповідно до частини шостої статті 346 КАС України є підставою передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 640/7964/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
102. Вирішуючи клопотання приватного виконавця Мілоцького О.Л. в частині передачі цієї справи на розгляд Великої Палати з метою відступлення висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 за подібних правовідносин, Верховний Суд виходить із такого.
103. Частиною третьою статті 346 КАС України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
104. Спірним питанням у цьому касаційному провадженні є застосування норм частини першої статті 51 Закону № 1404-VIII, якою передбачено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.
105. У постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформовано висновок, відповідно до якого виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених частиною першою статті 51 вказаного Закону. Відсутність хоча б однієї із вказаних умов, встановлених частиною першою статті 51 Закону, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Приватний виконавець не може діяти на власний розсуд у цьому випадку.
106. Поряд із цим, застосовуючи цей висновок до обставин справи № 910/7221/17, Касаційний господарський суд виходив із обсягу встановлених у цій справі обставин, зокрема, тих, що приватним виконавцем не було взято до уваги те, що вартість предмета застави значно менша за суму вимог заставодержателя, забезпечених такою заставою, відсутня письмова згода заставодержателя щодо звернення стягнення на вказане заставлене майно (навпаки, в матеріалах справи міститься незгода заставодержателя з діями приватного виконавця щодо звернення стягнення на заставлене рухоме майно заставодавця для задоволення вимог інших осіб, які не є заставодержателями). Крім того, оскаржувана постанова приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника в порушення норм частини п`ятої статті 56 Закону № 1404-VIII не містила усієї необхідної інформації, яка обов`язково має зазначатися у постанові у цьому випадку.
107. Зрештою за обставинами справи № 910/7221/17 судом констатовано відсутність усіх трьох умов, визначених частиною першою статті 51 Закону №1404-VIII.
108. Водночас таке категоричне тлумачення щодо обов`язкової наявності сукупності усіх трьох умов, визначених частиною першою статті 51 цього Закону, не сприяє ефективному застосуванню цієї норми у випадках, коли відсутня одна з наведених умов (наприклад, вартість предмету застави (іпотеки) значно перевищує суму вимог заставодержателя, забезпечених такою заставою).
109. За цих умов можуть порушуватися права стягувачів у виконавчих провадженнях, які не є заставодержателями (іпотекодержателями) належного боржнику майна, але вимоги яких можуть бути задоволені за рахунок його вартості, яка перевищує суму вимог заставодержателя, забезпечених такою заставою.
110. При цьому права заставодержателя в такому випадку забезпечуються гарантіями, визначеними частиною п`ятою статті 51 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.
111. Так, у цій справі у постанові від 06.02.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, застосувавши правову позицію, сформовану Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 (п. 105 цієї постанови), направив справу на новий розгляд та, серед іншого, підкреслив, що суди попередніх інстанцій під час нового розгляду мають надати обґрунтований аналіз застосування положень статті 51 Закону N 1404-VIII з урахуванням фактичних обставин справи.
112. Висновки суду апеляційної інстанції, постанова якого є предметом оскарження у цьому касаційному провадженні, засновані на означеній правовій позиції щодо застосування норми частини першої статті 51 Закону N 1404-VIII, викладеній Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що іпотекодержатель, не надав письмової згоди на стягнення на заставлене майно боржника, а тому відсутня сукупність усіх трьох умов, передбачених частиною статті 51 указаного Закону, у зв`язку з чим приватний виконавець не мав законних підстав для звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем. При цьому судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що вартість предмета застави (іпотеки) перевищує суму вимог заставодержателя, забезпечених такою заставою.
113. Поряд із цим, необхідно врахувати, що постанова приватного виконавця щодо опису та арешту нерухомого майна, переданого в іпотеку, з приводу дій виконавця щодо примусової реалізації якого виник спір у справі № 640/7964/19, була оскаржена власником цього майна ОСОБА_3 (боржником у виконавчому провадженні) у порядку Розділу VII ЦПК України до суду цивільної юрисдикції з підстав порушення приватним виконавцем положень частини першої статті 51 Закону № 1404-VIII через неотримання згоди іпотекодержателя на звернення стягнення на іпотечне майно.
114. За наслідком розгляду цієї скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19, надавши оцінку діям приватного виконавця на відповідність вимогам статті 51 Закону № 1404-VIII, залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги боржником у виконавчому провадженні через відсутність порушеного права іпотекодержателя.
115. У цій постанові Касаційний цивільний суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що приватний виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом № 1404-VIII заходів для примусового виконання рішень, а дії приватного виконавця щодо винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника вчинені ним відповідно до норм зазначеного Закону, спрямовані на забезпечення реального виконання рішення.
116. У справі № 753/4642/19 Касаційний цивільний суд на основі аналізу норм статті 51 Закону № 1404-VIII дійшов висновку про необґрунтованість доводів скаржника про порушення приватним виконавцем цієї норми, оскільки вартість предмета застави значно перевищує розмір заборгованості боржника перед заставодержателем. Суд у цій справі констатував відсутність порушеного права заставодержателя, який відмовив приватному виконавцю у наданні відповідної згоди, виходячи з того, що звернення стягнення приватним виконавцем на іпотечне майно не позбавляє права заставодержателя на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок коштів, які надійшли від реалізації заставленого майна у відповідності з гарантіями, наданими йому частиною п`ятою статті 51 Закону № 1404-VIII.
117. Підсумовуючи наведене, Суд у справі № 753/4642/19 дійшов висновку про відповідність дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі, його опис та накладення на нього арешту нормам Закону України "Про іпотеку".
118. За таких обставин у цій справі № 640/7964/19 застосовано дві протилежні правові позиції двох судів касаційної інстанції (Касаційного господарського суду у справі № 910/7221/17 та Касаційного цивільного суду у справі № 753/4642/19 ) щодо застосування положень частини першої статті 51 Закону № 1404-VIII.
119. На думку колегії суддів помилковим є висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, позаяк норми частини першої статті 51 Закону № 1404-VIII не містять вказівки на обов`язкове одночасне застосування усіх трьох умов в сукупності.
120. Колегія суддів погоджується із доводами приватного виконавця, що кожна з цих умов є самостійною, такою, що не залежить від інших, та відрізняється від інших за метою, призначенням і механізмом реалізації.
121. На переконання колегії суддів, у спірних правовідносинах слід дотримуватися підходу, запровадженого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19, коли наявність (відсутність) порушеного права заставодержателя (іпотекодержателя) діями (рішеннями) державного (приватного) виконавця, спрямованими на звернення стягнення на майно, яке перебуває в заставі (іпотеці), визначається з урахуванням кожної із умов, визначених частиною першою статті 51 Закону № 1404-VIII, та забезпеченням гарантій, наданих заставодержателю частиною п`ятою статті 51 Закону № 1404-VIII.
122. У справі, що переглядається, суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржувані рішення та ухвалити законне і обґрунтоване рішення суду без відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, відповідно до якого "…виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених частиною першою статті 51 вказаного Закону. Відсутність хоча б однієї із вказаних умов, встановлених частиною першою статті 51 Закону, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Приватний виконавець не може діяти на власний розсуд у цьому випадку".
123. Згідно з положеннями частини першої статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Керуючись частинами третьою та шостою статті 346, частиною першою статті 347 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адмінінстративного суду, -
УХВАЛИВ:
Клопотання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича про передачу справи № 640/7964/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити.
Справу № 640/7964/19 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного підприємства "СЕТАМ", ОСОБА_2 , на стороні позивача - ОСОБА_3 , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду
