Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/7964/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, треті особи: Державне підприємство "СЕТАМ", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протипраними дій, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича, в якому просив суд:
- визнати незаконними виконавчі дії відповідача щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку згідно укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1476, яке проводиться в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_3 , що не є заставодержателем і в рамках виконавчого провадження № 57401979 без участі іпотекодержателя ОСОБА_1 .
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує зокрема тим, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без виклику сторін, без врахування пояснень позивача та третіх осіб, а також висновків Верховного Суду, викладених у пунктах 41, 42, 45 постанови від 06 лютого 2020 року, без надання оцінки діям приватного виконавця, а також перевірки наявності обставин та доказів, що мають значення для вирішення даної справи, обмежившись лише наявністю підстав для звернення стягнення на майно боржника, визначених п. 2 ч. 1 ст. 51 «Про виконавче провадження»
При цьому, апелянт акцентує увагу, що судом першої інстанції не було враховано, що право застави виникло до ухвалення рішення про стягнення з боржника коштів, а позивачем не надавалась згода на звернення стягнення на заставлене майно боржника. Разом з цим, апелянт наголошує, що відповідачем порушено його першочергове право на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, а сума, яка знаходиться на депозитному рахунку відповідача внаслідок реалізації іпотечного майна з електронних торгів на даний час є недостатньою для задоволення його першочергових вимог як заставодержателя.
За наведених обставин позивач вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, що відповідно до положень ст. 317 КАС України є підставами для його скасування.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У судове засідання учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, не з`явились та явку уповноважених представників до суду не забезпечили.
Разом з тим, уповноваженим представником апелянта було подано до суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неможливістю прибути до суду внаслідок введених заходів (обмежень) з метою запобіганню поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Інші учасники судового процесу про причини неявки суду не повідомили та будь-яких заяв або клопотань до суду не надали.
Розглянувши вказане клопотання представника апелянта, колегія суддів, керуючись приписами п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України дійшла висновку, що необхідність у відкладенні апеляційного розгляду справи відсутня, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення даної справи. За наведених обставин, судова колегія вирішила розглянути справу у порядку письмового провадження.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, умовами якого передбачено, що позикодавець при укладенні цього договору передав у власність позичальникові строком до 22 червня 2010 року грошові кошти в розмірі 1495805,00 грн., що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130070,00 євро. Договір є безвідсотковим.
В той же день між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., пунктом 1.1 якого визначено, що цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло в іпотекодавця на підставі договору позики, посвідченого 22.12.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1471 на суму 1495805,00 грн, що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130070,00 євро, з обумовленим в основному договорі строком повернення боргу до 22 червня 2010 року.
Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки, у забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Житлова площа квартири складає - 127,40 кв. м, загальна площа складає - 199,30 кв. м.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що зобов`язання, забезпечене предметом іпотеки, вважається виконаним у повному обсязі, якщо іпотекодавцем фактично повернута позика, сплачена можлива неустойка та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за Основним договором. У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання за основним договором, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено будь-яким шляхом, передбаченим Законом України "Про іпотеку", у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця (пункт 5.3 договору іпотеки).
Також, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, пунктом 1 якого визначено, що за цим договором сторони домовилися, що іпотекодержатель, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за Основним договором, має право продати від свого імені в порядку, передбаченому діючим законодавством: квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 9 та 10 вказаного Договору іпотеко держатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки протягом трьох днів з дня укладення договору купівлі-продажу. Решта коштів, що залишися після задоволення вимог іпотеко держателя за рахунок майна, переданого в іпотеку, протягом трьох днів з дня укладення договору купівлі-продажу повертається іпотекодавцю.
21 червня 2010 року сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1474, яким змінено строк повернення боргу до 22.12.2010.
20 грудня 2016 року Апеляційним судом м. Києва за результатом розгляду цивільної справи № 753/21020/14 прийнято рішення стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2229466,49 грн боргу за договором позики, 70198,74 грн як 3% річних, 700335,26 грн пені та 6890грн судового збору, а всього стягнути 3006890 грн (три мільйони шість тисяч вісімсот дев`яносто грн).
08 листопада 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мілоцьким Олегом Леонідовичем було надіслано на адресу позивача лист-повідомлення № 1172, в якому останній зазначає, що у нього на виконанні у знаходиться виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_2 на користь фізичної особи заборгованості. На підставі даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру Іпотек приватним виконавцем встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстрований об`єкт нерухомого майна, а саме: квартира загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває в іпотеці у ОСОБА_1 за основним зобов`язанням в розмірі 130 070,00 євро, строк виконання якого до 22.12.2010, відповідно до іпотечного договору № 1474 від 22.12.2009 та договору позики № 1471 від 22.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.
У зв`язку із наведеним, приватний виконавець просив ОСОБА_1 надати письмову згоду на реалізацію вказаного нерухомого майна.
У вказаному листі відповідачем було роз`яснено позивачу, що після реалізації заставного майна відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про виконавче провадження» у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна та разом з цим позивача було повідомлено про те, що в межах виконавчого провадження накладено арешт на все майно боржника у межах суми.
Судовою колегією на підставі наявних у матеріалах справи матеріалів виконавчого провадження встановлено, що 10 жовтня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мілоцьким О.Л. було відкрито виконавче провадження № 57401979 на підставі виконавчого листа № 753/9736/13-ц, виданого 18 грудня 2013 року Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача - ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 20589182,00 грн., судові витрати в розмірі 3441,00 грн., а всього стягнути 2062623,00 грн.
У відповідь на вказаний лист-повідомлення відповідача, позивачем 30 листопада 2018 року було направлено заяву у якій останній повідомив приватному виконавцю Мілоцькому О.Л. , що він заперечує проти реалізації нерухомого майна, а саме: квартири загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є предметом іпотеки від 22 грудня 2009 року за договором іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також, позивачем було повідомлено у вказаній заяві, що на виконання договору позики та рішення суду про стягнення боргу за договором позики, ОСОБА_2 не вжито жодних заходів щодо погашення існуючої заборгованості.
За наведених обставин, та вважаючи, що приватним виконавцем порушено права позивача, останній у вказаній заяві просив Мілоцького О.Л. скасувати арешт на вказане нерухоме майно.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , відповідач листом № 1500 від 17 грудня 2018 повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна боржника.
15 лютого 2019 року заявкою № 57401979 виконавцем передано на реалізацію арештоване майно, яке прийняте філією ДП "СЕТАМ" у м.Києві та Київській області.
Відповідно до повідомлення № 2187/18-18-19 від 22 лютого 2019 року визначено номер лота (№ 333727) та предмет реалізації - квартира АДРЕСА_1 , початкова ціна - 6 381 387,00 грн. за вартісною грошовою оцінкою.
Вважаючи незаконними виконавчі дії відповідача щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , позивач звернувся до суду з даним позовом.
Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2020 року зокрема зазначив, що судами попередніх інстанцій, у межах розгляду цієї справи, не надано обґрунтованого аналізу застосування положень ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" з урахуванням фактичних обставин справи, тобто не дослідили та не перевірили, відповідно до вимог КАС України, наявність обставин та доказів, що мають значення для вирішення цієї справи, а лише обмежилися наявністю підстав для звернення стягнення на майно боржника, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 51 Закону.
За наведених обставин, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що суди неправильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про те, що не порушено прав іпотекодержателя майна, на яке у межах виконавчого провадження звернуто стягнення для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателями.
Під час нового розгляду справи судом першої інстанції було додатково встановлено, 16 липня 2019 року до відповідача надійшов лист-повідомлення ОСОБА_1 у якому останній, зокрема, зазначає, що про розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ним становить 4 074 455,29 грн.
19 липня 2019 року відповідно до протоколу ДП "СЕТАМ" № 420238 відбулися торги за лотом № 350768, предмет реалізації - квартира АДРЕСА_1 , лот придбано за ціною 4 466 970,90 грн., з яких на рахунок виконавця сплачено 4 243 622,35 грн.
Платіжним дорученням № 230 від 23 липня 2019 року виконавцем перераховано на реквізити стягувача у виконавчому провадженні № 57401979 грошові кошти в розмірі 1 123 413,96 грн.
29 липня 2019 року виконавцем сформовано акт про реалізацію предмета іпотеки № 57401979 та винесено постанову про зняття арешту з майна боржника, крім того, виконавче провадження № 57401979 закінчено на підставі ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що вартість предмета іпотеки, згідно протоколу ДП "Сетам" від 19.07.2017 № 420238 склала 4 466 970, 90 грн., тобто, є значно вищою, ніж сума заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.12.2016 у справі №753/21020/14 і вимоги позивача, як заставодержателя, який не є стягувачем у межах виконавчого провадження № 57401979 можуть бути повністю задоволені, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що примусова реалізація вказаного об`єкту не порушує прав позивача.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 лютого 2020 року колегія суддів зазначає про таке.
Предметом спору у цій справі є правомірність дій приватного виконавця під час звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадження, яке передане в іпотеку особі, яка не є учасником виконавчого провадження, а стягувач у цьому провадженні не є заставодержателем такого майна.
Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В силу положень зазначеної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" приватного виконавця.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Положеннями ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" регламентовано, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо:
1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю;
3) наявна письмова згода заставодержателя.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.
Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, з аналізу зазначеної статті слідує, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених ч. 1 ст. 51 вказаного Закону. Відсутність хоча б однієї з вказаних умов, встановлених ч. 1 ст. 51 Закону, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Приватний виконавець не може діяти на власний розсуд у цьому випадку.
Зазначена позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 910/7221/17 та була підтримана колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у даній справі.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, право застави виникло на підставі договору іпотеки укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 грудня 2009 року, у той час як рішення про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_3 було ухвалено 04 жовтня 2013 року та набрало законної сили 26 листопада 2013 року, тобто право застави виникло до ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів.
Крім того, як встановлено судом, підтверджується наявними у справі доказами та не було спростовано відповідачем, позивач - іпотеко держатель не надав письмової згоди на стягнення на заставлене майно боржника.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що виконавець за відсутності дотримання всіх умов, передбачених ч. 1 ст. 51 не мав законних підстав для звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем.
Разом з цим, судова колегія враховує, що відповідно до положень ст. 33 ЗУ "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Крім того, положеннями ст. 37 вказаного Закону регламентовано, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Згідно з приписами ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» якщо договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи, зокрема, невиконання боржником основного зобов`язання перед позивачем, наявність договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також відсутність згоди іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно боржника, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем було порушено законні права та інтереси ОСОБА_1 як іпотеко держателя заставленого майна.
Водночас, суд першої інстанції під час вирішення даного спору не врахував та дійшов помилкового висновку, що примусова реалізація вказаного об`єкту не порушує прав позивача.
Таким чином, на підставі встановлених під час апеляційного розгляду обставин справи у їх сукупності та взаємозв`язку, колегією суддів встановлено, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, а також повністю спростовуються доводами апелянта та наявними у справі доказами.
Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 272, 287, 308, 311-313, 317, 321-322, 328-329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Визнати незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Мілоцького Олега Леонідовича щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471, в межах виконавчого провадження № 57401979.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
