ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2019 року № 640/7964/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького Олега Леонідовича

треті особи

Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про

визнання незаконними виконавчих дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького Олега Леонідовича (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати незаконними дії Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького Олега Леонідовича щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку згідно укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анахіною В.М. за реєстровим №1476, яке проводиться в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_3 , що не є заставодержателем і в рамках виконавчого провадження №57401979 без участі іпотекодержателя ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов`язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

На думку представника позивача, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, а іпотекодержатель правом передбаченим статтею 38 Закону України «Про іпотеку» не скористався, а відтак проведення торгів з огляду на чинне законодавство є неможливим. Перешкодою для задоволення вимог ОСОБА_1 за рахунок предмета іпотеки є те, що приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький О.Л. 10 жовтня 2018 року наклав арешт на нього.

Додатково представник позивача стверджує, що відповідачем порушено вимоги частини 3 частини 1 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не отримана згода заставодержателя.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні. Також судом залучено до участі у даній справі в якості третіх осіб Державне підприємство «СЕТАМ» (далі - третя особа-1), ОСОБА_2 (далі - третя особа-2), ОСОБА_3 (далі - третя особа-3).

У відзиві на адміністративний позов приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький Олег Леонідович зазначив, що ним дотримано порядок звернення стягнення на заставлене майно, визначений статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавцем встановлено розмір заборгованість боржника заставодержателю за наявним в єдиному державному реєстрі судових рішень у справі №753/21020/14-ц в розмірі 3 006 890,00 грн. Крім того, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», яким визначено звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Окремо відповідач звернув увагу на те, що позивач як стягувач в межах справи №753/21020/14-ц, яке чітко визначає розмір заборгованості, не звертається з примусового його виконання. При цьому, в разі реалізації квартири, яка є об`єктом іпотеки, в першу чергу задовольняються вимоги іпотекодержателя (позивача), про що останній повідомлявся листами за вих. №1172 від 08 листопада 2018 року та вих. №1500 від 17 грудня 2018 року.

У письмових поясненнях на адміністративний позов представник Державного підприємства «СЕТАМ» зазначив, що відповідно до абзацу 4 пункту 4 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2831/5, перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відповідного органу державної виконавчої служби.

Представник ОСОБА_3 у письмових поясненнях на адміністративний позов повідомив, що судовим рішенням у справі №753/21020/14-ц підтверджується, що ОСОБА_2 частково повернув позивачу борг у розмірі 48 969 тис. євро, а залишок боргу за договором позики, що забезпечена іпотекою, склала сума коштів у розмірі 3 006 890,00 грн. При цьому, вимогами Закону України «Про виконавче провадження» визначена можливість звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. Факт накладення арешту на рухоме та нерухоме майно не може порушувати переважне право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в заставі.

ОСОБА_2 у поясненнях щодо позовної заяви стверджує, що відповідач, не отримавши згоди заставодержателя на реалізацію майна, яке знаходиться в іпотеці та здійснюючи стягнення на заставлене майно, порушив вимоги пункту 3 частини 1 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження». Також, на думку третьої особи-2, відсутні правові підстави накладення арешту на майно боржника, яке передано боржником в іпотеку, оскільки дані дії приватного виконавця унеможливлюють реалізацію іпотекодержателем права задоволення своїх вимог.

В судове засідання 04 червня 2019 року представники сторін не з`явилися, в зв`язку з чим та враховуючи положення частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, умовами якого передбачено, що позикодавець при укладенні цього договору передав у власність позичальникові строком до 22 червня 2010 року грошові кошти в розмірі 1 495 805,00 грн, що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130 070,00 євро. Договір є безвідсотковим.

Крім того, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М., пунктом 1.1 якого визначено, що цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло в іпотекодавця на підставі договору позики, посвідченого 22 грудня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим №1471 на суму 1 495 805,00 грн, що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130 070,00 євро, з обумовленим в Основному договору строком повернення боргу до 22 червня 2010 року.

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки, у забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Житлова площа квартири складає - 127,40 кв.м., загальна площа складає - 199,30 кв.м.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що зобов`язання, забезпечене предметом іпотеки, вважається виконаним у повному обсязі, якщо іпотекодавцем фактично повернута позика, сплачена можлива неустойка та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за Основним договором.

У разі порушення основного зобов`язання або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимог про виконання порушеного зобов`язання в не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання за основним договором, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено будь-яким шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця (пункти 5.2, 5.3 договору іпотеки).

Того ж дня, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, пунктом 1 якого визначено, що за цим договором сторони домовилися, що іпотекодержатель, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за Основним договором, має право продати від свого імені в порядку, передбаченому діючим законодавством: квартиру АДРЕСА_1 .

В подальшому, 21 червня 2010 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим №1474, яким змінено строк повернення боргу до 22 грудня 2010 року.

Як стверджує позивач та підтверджується наявними матеріалами справи, 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 приватний виконавець виконавчого округу місто Київ Мілоцький Олег Леонідович надіслав лист-повідомлення №1172.

Зі змісту зазначеного листа-повідомлення вбачається, що на виконанні у приватного виконавця знаходиться виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_2 на користь фізичної особи заборгованості.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру Іпотек вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстрований об`єкт нерухомого майна, а саме: квартира загальною площею 199,30 кв.м., реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебуває в іпотеці у ОСОБА_1 за основним зобов`язанням в розмірі 130 070,00 євро, строк виконання якого до 22 грудня 2010 року, відповідно до іпотечного договору №1474 від 22 грудня 2009 року та договору позики №1471 від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М.

У зв`язку із наведеним, приватний виконавець просив позивача надати письмову згоду на реалізацію нерухомого майна, а саме - квартири загальною площею 199,30 кв.м., реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Додатково відповідач просив надати інформацію стосовно виконання та/або невиконання зобов`язань, покладених на боржника відповідно до іпотечного договору №1474 від 22 грудня 2009 року та договору позики №1471 від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. Також, у разі виконання зобов`язання останнім повідомити приватного виконавця Мілоцького О.Л. про залишок розміру основного зобов`язання.

30 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця із заявою щодо скасування арешту, накладеного на нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 199,30 кв.м., реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для задоволення своїх вимог у спосіб, передбачений статтею 36 Закону України «Про іпотеку».

За результатами розгляду заяви позивача, приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький Олег Леонідович листом №1500 від 17 грудня 2018 року повідомив, що відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Окрім цього, відповідно до листа від 29 листопада 2018 року №б/н вбачається, що у позивача наявне рішення Дарницького районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики. Тобто, у позивача є можливість пред`явити виконавчий документ до відділу державної виконавчої служби та/або приватного виконавця для задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та по процедурі примусового виконання рішення згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку, протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

При вирішенні спору по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

При цьому, статтею 4 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено вимоги до виконавчого документа, в якому обов`язково зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Частиною 1 статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У відповідності з пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 09 жовтня 2018 року до приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького Олега Леонідовича звернувся ОСОБА_3 із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва, виданого у справі №7539736/13 від 18 грудня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 2 062 623,94 грн.

10 жовтня 2018 року відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №57401979 з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа.

Того ж дня, приватним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника, пунктом 1 якої передбачено накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_2 у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 2 268 886,33 грн.

На підставі зазначеної постанови до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено відомості про арешт нерухомого майна, що підтверджується наявним в матеріалах виконавчого провадження витягом.

Судом з наявних матеріалів виконавчого провадження вбачається, що приватним виконавцем вживались заходи примусового характеру (надіслання викликів приватного виконавця боржнику; запитів та вимог приватного виконавця уповноваженим державним органам) з метою виконання виконавчого документа, однак такі дії не призвели до виконання судового рішення боржником.

Порядок звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна фізичної особи врегульовано статтею 50 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

Так, звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Вимогами статті 51 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII врегульовано питання звернення стягнення на заставлене майно.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 51 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі (частина 3 статті 51 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII).

Згідно частин 5, 7 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Аналіз наведених норм законодавства у сукупності дає підстави для висновку, що заставодержатель, чиє право або вимога стосовно предмета застави зареєстровані в установленому порядку має пріоритет над вимогами інших стягувачів, які не є заставодержателями, а також набуває права реалізації свого переважного права (вимоги) у разі, якщо інша ніж обтяжувач особа, яка не є заставодержателем, набула права на предмет обтяження, звернення стягнення на заставлене майно. Водночас, у разі якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю за рахунок предмета застави можуть бути задоволенні вимоги стягувачів, які не є заставодержателями.

Тобто, вимогами законодавства, зокрема Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, передбачається можливість звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Апеляційного суду міста Києва у справі №753/21020/14-ц від 20 грудня 2016 року присуджено до стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 3 006 890,00 грн.

При цьому, відповідно до наявного в матеріалах виконавчого провадження №57401979 звіту про вартість заставного майна, квартира АДРЕСА_1 оцінена на суму 6 381 387,00 грн, відтак вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Додатково суд звертає увагу, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 жовтня 2013 року у справі №753/9736/13 стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 2 059 182,94 грн; судові витрати в розмірі 3 441,00 грн, а всього вирішено стягнути 2 062 623 (два мільйони шістдесят дві тисячі шістсот двадцять три) грн 94 коп.

Тобто, у разі реалізації предмета іпотеки її вартість перевищує суму вартості заборгованості іпотекодавця.

Крім того, нормами чинного законодавства передбачено, що вимоги заставодержателя задовольняються в першу чергу за рахунок вартості реалізованого предмета іпотеки, що виключає можливість порушення прав позивача внаслідок вчинення відповідачем оскаржуваних дій, як про це стверджує позивач у позовній заяві.

З урахуванням наведеного вище в сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування правомірності вчинення оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для здійснення розподілу судових витрат - відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко