Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 лютого 2020 року
у справі № 640/7964/19
Адміністративна юрисдикція
Щодо умов звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця, треті особи - Державне підприємство «Сетам», ОСОБА_2 , ОСОБА_3, в якому просив: визнати незаконними виконавчі дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на квартиру, яка передана в іпотеку згідно укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом та договору про задоволення вимог Іпотекодержателя посвідченого приватним нотаріусом, яке проводиться в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_3, що не є заставодержателем і в рамках виконавчого провадження без участі Іпотекодержателя ОСОБА_1.
Рішенням окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення окружного адміністративного суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідачем не отримано згоди заставодержателя, та, як наслідок, у приватного виконавця відсутні підстави для реалізації майна боржника, що перебуває в іпотеці.
Правова позиція Верховного Суду: згідно ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо:
- право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
- вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю;
- наявна письмова згода заставодержателя.
У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п. 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.
Висновки: виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження». Відсутність хоча б однієї з вказаних умов, встановлених ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Приватний виконавець не може діяти на власний розсуд у цьому випадку.
Ключові слова: повноваження виконавця, забезпечення виконання зобов’язання, задоволення вимог кредиторів
