Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 28.03.2023 Справа № 937/7984/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №937/7984/19 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/751/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2023 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21 лютого 2023 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області, громадянина України, який не працює, неодружений, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21 лютого 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 22 квітня 2023 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційнійскарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та обрати щодо нього більш м`який запобіжний у виді особистого зобов`язання або домашнього арешту.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що суд першої інстанції порушив ст.370 КПК України, а саме принцип законності, оскільки задовольнив клопотання прокурора на підставі не об`єктивно з`ясованих обставин, які не були підтверджені доказами під час судового розгляду, прокурором.
Крім того, не були наведені належні і достатні мотиви та підстави ухвалення такого рішення.
Апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції взяв до уваги лише клопотання сторони обвинувачення і ті, ризики, які є лише припущенням прокурора оскільки не підтверджуються жодними доказами.
Обвинувачений ОСОБА_6 вважає, що продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо нього є недоцільним та цей захід повинен бути скасованим.
Апелянт вказує, що має постійне місце проживання, де на даний час мешкають його батьки, які є переміщеними особами з тимчасово окупованої території та винаймають житло за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно зухвалою суду, прокурор Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області звернулась до суду з клопотанням про продовження строку дії застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 за п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України.
Клопотання обґрунтовано тим, що на розгляді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження № 12019080140000483 від 17 лютого 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України.
Запобіжний захід обвинуваченому обраний у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч.7 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розпорядження Голови Верховного Суду України №4/0/9-22 від 14 вересня 2022 року, враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ в умовах воєнного стану, а саме змінено територіальну підсудність Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області на Комунарський районний суд м.Запоріжжя.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2022 року продовжено щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком по 25 лютого 2023 року (включно).
Прокурор направила до суду клопотання про продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу, оскільки визначені ст.177 КПК України ризики, що були підставою для його обрання, не зникли.
В судовому засіданні прокурор підтримала клопотання, просила його задовольнити.
Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вказуючи на те, що тривалий час утримується під вартою, а розгляд справи фактично не відбувається. Вину у скоєнні даного кримінального правопорушення він не визнає. Пояснив, що має постійне місце проживання, має на утриманні неповнолітню доньку. Він не планує повертатися додому, оскільки село, в якому він мешкав до затримання, зараз є тимчасово окупованою територію. Його батьки переїхали до м. Запоріжжя, та якщо суд змінить йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, він зможе мешкати у них та за першою вимогою суду з`являтися у судові засідання. Точну адресу батьків він не знає. Також є волонтери, які можуть надати йому місце роботи.
Захисник підтримав позицію обвинуваченого, пояснив, що ОСОБА_6 наміру повертатися до с.Костянтинівка, Мелітопольського району, Запорізької області, яке є тимчасово окупованою територію, не має, у нього є можливість залишитися у м. Запоріжжі, де зраз мешкають його батьки, оформити довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, виконувати всі настанови суду, з`являтися у судові засідання. Ризики, зазначені в клопотанні, ніякими доказами не підтверджується.
Захисник у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлений належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не заявляв.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь захисника при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі захисника.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотання суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом дотримані.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, які є особливо тяжкими злочинами, за що передбачено суворе покарання виключно у виді позбавлення волі на тривалий строк або довічне позбавлення волі.
При цьому всі докази сторін ще не досліджені та будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду, незаконний вплив на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який не працює, постійного джерела доходів не має, не одружений, в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків. Наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 постійного місця проживання зменшує ризик переховування від суду останнього, однак не виключає, на що, обґрунтовано звернув суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінального правопорушення, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 , та ті, що заявлені при апеляційному розгляді обвинуваченим, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції порушив принцип законності, оскільки задовольнив клопотання прокурора на підставі не об`єктивно з`ясованих обставин, які не були підтверджені доказами під час судового розгляду - прокурором, є безпідставними та в ході апеляційного розгляду таких порушень колегією суддів не встановлено.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що він має постійне місце проживання, за адресою: АДРЕСА_2 , на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки не спростовує встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21 лютого 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 22 квітня 2023 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_9 ОСОБА_4
