Дата документу 15.03.2022 Справа № 937/7984/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №937/7984/19 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/851/22 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2022 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 січня 2022 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області, громадянина України, який не працює, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України,
за участю обвинуваченого ОСОБА_6 в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 січня 2022 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 25 березня 2022 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого. Крім того, ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні декількох злочинів у період іспитового строку протягом нетривалого періоду часу після засудження, а один з інкримінованих обвинуваченому злочинів є особливо тяжким злочином, що посягає на найвищу соціальну цінність життя та здоров`я особи, тому суд дійшов висновку, що обраний обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою є обґрунтованим, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються.
В апеляційнійскарзі захисникобвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції в частині продовження запобіжного заходу скасувати, змінити запобіжний захід ОСОБА_6 з тримання під вартою на домашній арешт з 19 години вечора до 07 години ранку, без застосування засобів електронного контролю та звільнити ОСОБА_6 з під варти в залі суду.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що ОСОБА_6 тримається під вартою з 01 квітня 2019 року, тому ризики передбачені ч.1 ст.177 КПК України, в цьому кримінальному провадженні відсутні або мінімальні.
За час перебування під вартою ОСОБА_6 жодного разу не висловлював думок щодо переховування від правосуддя. Обвинувачений не має ані закордонного паспорту, ані біометричного паспорту громадянина України, що унеможливлює купівлю квитка для перетину кордону України. ОСОБА_6 не має жодних родичів на території інших країн, які б надали йому тимчасовий притулок в разі переховування від правосуддя.
Разом з тим, конкретних підстав передбачати перешкоджанню здійсненню судочинству будь-яким чином також немає.
Обвинувачений ОСОБА_6 хоч раніше і притягався до кримінальної відповідальності, але за попередніми злочинами покарання відбув, нагляд після звільнення з місць позбавлення волі встановлений не був, тому відсутні жодні конкретні підстави стверджувати про наявність ризиків щодо вчинення іншого кримінального правопорушення.
Сторона захисту, зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 тримається під вартою майже 3 роки і за цей час ані від свідків, ані від потерпілого не надійшло жодної скарги, що обвинувачений, або інші особи намагаються вчинити на них тиск з метою зміни наданих раніше свідчень.
Крім цього, ОСОБА_6 має стійкі соціальні зв`язки родину, яка надавала та в подальшому буде надавати йому фінансову підтримку, що мінімізує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення обвинуваченим.
Обвинувачений ОСОБА_6 страждає на ряд хронічних хвороб, які потребують постійного медикаментозного лікування.
Виходячи з вищенаведеного, адвокат ОСОБА_7 вважає, що для ОСОБА_6 більш ніж достатнім буде застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту із забороною залишати житло з 19 години вечора до 07 години ранку, без застосування електронного засобу контролю. Застосування такого запобіжного заходу, з одного боку, забезпечить необхідний контроль за поведінкою та місцезнаходженням обвинуваченого. З іншого боку, він надасть можливість обвинуваченому повноцінно реалізовувати право на захист у даному кримінальному провадженні. Разом з тим, свою згоду в наданні житла для відбування арешту надали письмово батьки обвинуваченого. За таких обставин, обвинувачений ОСОБА_6 має відбувати альтернативний запобіжний захід у вказаному житловому приміщенні.
Згідно з ухвалою суду, в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження за обвинувальним актом щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, посилаючись на те, що під час досудового розслідування до обвинуваченого був застосований запобіжний захід у виді утримання під вартою, а 28 січня 2022 року зазначений строк спливає, тому вважає, що необхідно продовжити строк запобіжного заходу у виді утримання під вартою на шістдесят днів, оскільки підстави для зміни міри запобіжного заходу відсутні, ризики, які виправдовують утримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою нікуди не зникли, є реальними та дійсними.
Потерпілий підтримав думку прокурора та заявлене ним клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 щодо заявленого прокурором клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою заперечувала та заявила клопотання про зміну запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого під час досудового розслідування, у виді тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на те, що відсутні будь-які передбачені законом ризики, які виправдовують застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу як тримання під вартою, а тому необхідно змінити цей запобіжний захід на більш м`який у виді домашнього арешту. Обвинувачений заперечував проти заявленого прокурором клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою та підтримав заявлене захисником клопотання про зміну запобіжного заходу.
Прокурор заперечував проти заявленого клопотання про зміну запобіжного заходу, посилаючись на те, що підстави для зміни міри запобіжного заходу відсутні. Потерпілий підтримав думку прокурора щодо клопотання про зміну запобіжного заходу.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу захисника та зазначив, що має родичів, у яких може перебувати в разі застосування запобіжного заходу щодо нього у виді домашнього арешту; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, потерпілого, думка прокурора, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України, які є особливо тяжкими злочинами.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; з огляду на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні декількох особливо тяжких злочинів, які були вчинені у період іспитового строку протягом нетривалого періоду часу після засудження, та, з урахуванням конкретних обставин, інкримінованих ОСОБА_6 правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, відомостей про особу обвинуваченого, та у сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення даного провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу, не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості інкримінованих останньому правопорушень та суворість можливого покарання.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м`які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Твердження сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи сторони захисту про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.
Ці висновки суду першої інстанції захисником не спростовані з наданням відповідних доказів.
Обставини, на які посилається апелянт, а саме те, що обвинувачений не має ані закордонного паспорту, ані біометричного паспорту громадянина України, що унеможливлює купівлю квитка для перетину кордону України, не має жодних родичів на території інших країн, які б надали йому тимчасовий притулок в разі переховування від правосуддя; має стійкі соціальні зв`язки родину, яка надавала та в подальшому буде надавати йому фінансову підтримку, що мінімізує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення обвинуваченим, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки суттєво не зменшують встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.
Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законноюта обґрунтованоюі підстави дляїї скасуваннявідсутні.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 січня 2022 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 25 березня 2022 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
