ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 565/1354/19

провадження № 51-443км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_42,

суддів ОСОБА_43., ОСОБА_44.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_45.,

прокурора ОСОБА_46.,

засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_40 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_41 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_48. (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_49. (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_50. (в режимі відеоконференції),

представника потерпілих ОСОБА_51. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_41 в інтересах засудженого ОСОБА_2 , захисника ОСОБА_40 в інтересах засудженого ОСОБА_1 , захисника ОСОБА_49 в інтересах засудженого ОСОБА_3 , засудженого ОСОБА_3 , засудженого ОСОБА_4 , потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та представників потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - п. 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), громадянина України,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця та жителя АДРЕСА_3 ), громадянина України, раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 березня 2017 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70, ч. 5 ст. 72 КК ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця та жителя АДРЕСА_4 ), громадянина України,

засуджених за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 - п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року визнано винуватими та засуджено:

ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;

ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 28 - п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців з конфіскацією майна, ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, на підставі ч. 1, ч. 3 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим їм призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців з конфіскацією майна.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової, фізичної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відмовлено повністю.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову скасовано і призначено новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на початку лютого 2019 року організував та очолив стійке злочинне об`єднання, до якого за грошову винагороду у розмірі 2000 доларів залучив ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які 06 лютого 2019 року погодилися на його пропозицію та вступили до організованої злочинної групи під керівництвом останнього з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_9 , з яким у ОСОБА_1 були неприязні відносини. Також останній з 06 по 07 лютого 2019 року у невстановлений слідством спосіб придбав дві дерев`яні бити та вогнепальну зброю. Ввечері 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 на автомобілі марки «Форд Транзит» (д.н.з. НОМЕР_1 ) перевіз ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до АДРЕСА_1, де 07 лютого 2019 року, перебуваючи на території занедбаного господарства по АДРЕСА_5 , передав ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 бойовий нарізний автомат конструкції Калашнікова, моделі АКС-74У, калібру 5,45Х39 мм, який був споряджений не менше, ніж 29 бойовими проміжними патронами, а також одноствольну короткоствольну гладкоствольну багатозарядну зброю, яка виготовлена шляхом переробки саморобним способом стартового пістолету моделі «Stalker 914-UK» № НОМЕР_2 , калібру 9 мм Р. А. К. шляхом видалення захисного елементу з каналу ствола та блокування газовідвідного отвору за допомогою стороннього предмету, який був споряджений 9 пістолетними патронами «М.А.К.», калібру 9 мм Р. А. і які боєприпасами не є. В подальшому 07 лютого 2019 року приблизно о 22:40, коли ОСОБА_9 зайшов на територію господарства за місцем свого проживання по АДРЕСА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 здійснили озброєний напад на потерпілого, під час якого ОСОБА_3 заподіяв ОСОБА_9 не менше одного удару дерев`яною битою в ділянку голови, а ОСОБА_4 не менше одного удару дерев`яною битою по голові та не менше одного удару по інших ділянках тіла потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Під час вказаного нападу ОСОБА_2 здійснив не менше 5 пострілів з бойової автоматичної вогнепальної зброї в напрямку тіла потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_9 помер на місці події.

Окрім цього, ОСОБА_1 незаконно придбав та зберігав у невстановленому місці вогнепальну зброю та бойові припаси до неї, які передав ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для вбивства ОСОБА_9 . Також з 07 по 08 лютого 2019 року ОСОБА_2 переніс автоматичну зброю та 24 бойові проміжні патрони до неї до лісового масиву, що розташований на території 57-го кварталу ДП «Рокитнівське ЛГ» Березівського лісництва, де заховав її на поверхні ґрунту під шаром листя та трави та яку 09 лютого 2019 року було вилучено працівниками поліції. ОСОБА_4 переніс вогнепальну короткоствольну зброю по типу пістолета, яка була споряджена 9 патронами калібру 9 мм, до АДРЕСА_8, яку 08 лютого 2019 року було вилучено в нього під час огляду його речей.

Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, та заперечень на них

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_40 в інтересах ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого через суворість та просить скасувати вирок місцевого і ухвалу апеляційного судів і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю в його діях інкримінованих складів злочинів.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що засуджені були стійкою організованою злочинною групою, мали постійні міцні внутрішні зв`язки, їх дії були системними, мали у своєму володінні певні фінансові та інші матеріальні засоби. Вважає, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки згідно з показаннями ОСОБА_2 , останній з ОСОБА_3 приїхав до ОСОБА_9 , аби останній віддав гроші за бурштин, однак той відмовився і між ними розпочалася бійка, внаслідок якої ОСОБА_2 , коли вставав після завданого ОСОБА_9 удару, схопився за автомат, з яким був потерпілий, та вистрелив в останнього. Зазначає, що аналогічні показання в суді надали ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які нічим спростовані не були. Наголошує, що жоден із перелічених судом письмових документів не свідчить про те, що ОСОБА_1 замовив умисне вбивство ОСОБА_9 . На думку захисника, суд першої інстанції у своєму рішенні допустив припущення про те, що під час зустрічі засуджених біля залізничного вокзалу в м. Рівне ОСОБА_1 довів до відома усіх присутніх план вчинення вбивства потерпілого із застосуванням вогнепальної зброї. Зазначає, що ОСОБА_1 вказівки на позбавлення життя потерпілого нікому не надавав, а матеріали справи не містять інформації про придбання чи зберігання засудженим зброї чи бойових припасів, або їх передачу іншим засудженим. На переконання захисника, конструкція обвинувачення щодо мотивів вбивства потерпілого (перешкоджав ОСОБА_1 займатися злочинною діяльністю та встановленню сфер кримінального впливу) не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.

Вказує, що проведені за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 09 лютого 2019 року слідчі експерименти не відповідають вимогам ст. 240 КПК щодо відтворення дій, обставин та обстановки певної події, а фактично є допитами підозрюваних, а проведенню цих слідчих експериментів передували фізичне та психічне насильство з боку працівників поліції на них, оскільки згідно з висновком службового розслідування підтвердити чи спростувати ці обставини не виявилося можливим, що свідчить про недопустимість цих слідчих експериментів як доказів. З цих підстав стверджує, що й всі похідні від них докази на підставі доктрини плодів отруйного дерева є недопустимими. Вважає, що місцевий суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про визнання недопустимими протоколів слідчих експериментів та похідних від них доказів.

На переконання сторони захисту, огляд місця події 08 лютого 2019 року проведено без отримання відповідного дозволу слідчим суддею. Акцентує увагу, що слідчий ОСОБА_20. під виглядом проведення огляду місця події провів вилучення речей у свідка ОСОБА_10 за відсутності ухвали слідчого судді всупереч ст. 159 КПК. Стверджує, що заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 08 лютого 2019 року на ім`я начальника поліції є недопустимими доказами, оскільки не є джерелом доказів.

Також захисник наголошує, що постанова прокурора ОСОБА_47. від 26 березня 2019 року про визначення підслідності суперечить вимогам ч. 5 ст. 36 КПК, внаслідок чого прийнято незаконну постанову про продовження строку досудового розслідування. Звертає увагу на те, що начальник СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_11. не повідомив прокурора про те, що він розпочав досудове розслідування. Зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять документів, які б підтверджували, що проведення досудового розслідування прийнято ОСОБА_11 , або ж доручено будь-якому слідчому чи слідчій групі місцевого відділу поліції після прийняття постанови прокурором ОСОБА_47. Вказує, що слідчий ОСОБА_24. не мав повноважень на здійснення досудового розслідування, оскільки доручення про проведення та повідомлення про початок досудового розслідування були прийняті до внесення відомостей у ЄРДР та без прийняття постанови про доручення проведення досудового розслідування слідчому ОСОБА_24., а тому всі проведені ним слідчі (розшукові) дії є недопустимими доказами. З цих же підстав захисник вважає повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, про нову підозру та обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 такими, що не відповідають вимогам КПК.

Сторона захисту наголошує на розгляді кримінального провадження щодо обвинувачених як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанцій незаконними складами суддів з підстав того, що цими судами безпідставно було відмовлено стороні захисту у задоволенні відводів суддям. Зазначає, що місцевим судом без постановлення відповідних умотивованих ухвал постійно змінювався порядок дослідження доказів; судові засідання проводилися в обідню перерву і позаробочий час, чим порушувалися права обвинувачених; із запізненням скеровувалися апеляційні скарги сторони захисту на ухвали суду першої інстанції про продовження строків тримання під вартою, у зв`язку з чим ці скарги не розглядалися судом апеляційної інстанції через закінчення строку дій оскаржуваних ухвал.

За твердженнями захисника, місцевий суд призначив ОСОБА_1 надто сувору міру покарання, не звернувши увагу на його молодий вік, відсутність судимості та створення ним юридичної особи. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився із тим, що засуджені мали намір саме на вбивство ОСОБА_9 , а не на заподіяння йому тілесних ушкоджень. Рішення апеляційного суду, на думку захисника, не узгоджується із вимогами статей 407, 419 КПК, оскільки цим судом не надано відповіді на всі доводи апеляційних скарг сторони захисту, безпідставно задоволено апеляційну скаргу потерпілої сторони та скасовано вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову з призначення нового судового розгляду в порядку цивільного судочинства.

У касаційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_41 в інтересах ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого через суворість та просить скасувати вирок місцевого і ухвалу апеляційного судів і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 у зв`язку із відсутністю в його діях складів інкримінованих злочинів.

На переконання захисника, сторона обвинувачення не довела мотиву та умислу на умисне вбивство на замовлення ОСОБА_9 , а також наявність між ОСОБА_2 та іншими обвинуваченими попередньої змови на вчинення цього злочину, не було встановлено, хто саме натиснув на спусковий гачок автомату та здійснив постріли у потерпілого. Вказує, що суди попередніх інстанцій не з`ясували чи мав реальну можливість ОСОБА_1 сплатити іншим засудженим кошти за вбивство потерпілого, що свідчить про відсутність кваліфікуючої ознаки - вбивство вчинене на замовлення. Зазначає, що орган досудового розслідування не довів вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК. Стверджує про порушення місцевим судом вимог статей 370, 372 КПК під час відмови у задоволенні клопотань сторони захисту. Акцентує увагу, що фактичне затримання ОСОБА_2 не було належним чином оформлено та відбувалося за відсутності захисника, а в протоколі вказано недостовірні відомості про дату, час та місце затримання. Вважає недопустимими низку доказів:

- протокол огляду речей від 12 лютого 2019 року (відеозаписів із камер відеоспостереження на залізничному вокзалі м. Рівного), оскільки він складений неуповноваженою на те особою, а саме старшим оперуповноваженим ОВС відділу розкриття злочинів проти особи, оперативних розробок і боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки управління карного розшуку ГУ НП в Рівненській області ОСОБА_12 , який не був включений до групи слідчих у цій справі;

- постанову та протокол освідування засудженого, оскільки на момент прийняття постанови він не мав статусу підозрюваного і, відповідно, експертизи, які проведені з використанням результатів цієї слідчої дії були отримані у незаконний спосіб;

- протоколи слідчих експериментів від 09 лютого 2019 року, оскільки слідчий не роз`яснив прав та обов`язків учасникам цієї слідчої дії, а обстановка слідчих експериментів не була максимально наближеною до тієї, що була на момент вчинення злочину. Крім того, надані під час слідчих експериментів показання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 різняться між собою, а зміст відповідних протоколів свідчить про те, що фактично відбувався допит засуджених, а не відтворення обставин та обстановки події;

- висновки судових експертиз, оскільки сторону захисту не було повідомлено про їх проведення, що є порушенням права на захист, яке виразилося у позбавленні підозрюваного та його захисника можливості заявляти експертам відводи, а також стороною обвинувачення не надано документів, які б підтверджували наявність достатніх знань та вмінь експертів для проведення відповідних експертиз. Крім цього, слідчий чи прокурор не попереджали експертів про кримінальну відповідальність, а суд не з`ясовував чи були обставини, які виключали участь експерта.

Також захисник зазначає про порушення права ОСОБА_2 на захист, яке виразилося у формальному врученні йому пам`ятки про права і обов`язки підозрюваного без фактичного роз`яснення цих прав; нероз`ясненні прокурором та місцевим судом усупереч вимог ст. 384 КПК права на розгляд справи судом присяжних. Акцентує увагу, що ОСОБА_2 не було вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК, а також матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28 - п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, було вручено засудженому у день його складення та у присутності захисника.

Стверджує, що в суді першої інстанції не здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою технічних засобів, а журнали судових засідань від 05 серпня 2019 року, 24 січня, 24 лютого, 28 лютого, 10 квітня, 15 липня 2020 року містять недоліки у їх оформленні, оскільки містять дописану прописом дату ще одного судового засідання. За твердженнями захисника, місцевий суд проводив судові засідання у позаробочий час, а перерви, які оголошувалися, були недостатніми для того, аби засуджені могли задовольнити свої фізіологічні потреби, що свідчить про порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звертає увагу на те, що суди не проаналізували у своїх рішеннях кожен наданий стороною обвинувачення доказ з точки зору належності та допустимості. На думку захисника, суди попередніх інстанцій не зазначили чому мінімальний строк покарання, передбачений ч. 2 ст. 115 КК, буде недостатнім для виправлення засудженого. Вважає, що суд апеляційної інстанції не виправив порушень КПК, допущених місцевим судом.

Серед іншого захисник ОСОБА_41 стверджує, що постанова прокурора ОСОБА_47. від 26 березня 2019 року про визначення підслідності суперечить вимогам ч. 5 ст. 36 КПК.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить закрити кримінальне провадження щодо нього у зв`язку із відсутністю в його діях складів інкримінованих злочинів.

Засуджений стверджує, що не мав жодних домовленостей на вчинення вбивства. Вказує про застосування щодо нього фізичного та психічного насильства в ході первісних слідчих дій. Заперечує вчинення злочину організованою групою та корисливий мотив вбивства, оскільки він мав інші джерела заробітку. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо розроблення плану вчинення злочину організатором ОСОБА_1 . З посиланням на ексцес виконавця засуджений вказує, що вогнепальні поранення потерпілого не охоплювалися його умислом, адже він не тримав в руках автомат. Стверджує, що апеляційний суд посилається на показання потерпілої ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які не допитувалися цим судом. Апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про дослідження матеріалів відеофіксації зустрічі засуджених. На думку засудженого, низка доказів є недопустимими, зокрема:

- протокол огляду місця події у зв`язку з тим, що слідчим суддею було надано дозвіл на проведення огляду в АДРЕСА_6 , однак фактично огляд відбувся за іншою адресою на АДРЕСА_6;

- огляд місця події 08 лютого 2019 року відбувся без ухвали слідчого судді, без дозволу володільця майна, а тому й інші похідні докази є недопустимими (висновки експертів, постанова про визнання речових доказів тощо);

- рукописний та друкований протоколи огляду місця події від 08 лютого 2019 року, оскільки за змістом вони містять різну інформацію, а свідок ОСОБА_17 піддав сумніву справжність його підпису у них;

- протокол огляду місця події (рукописний), оскільки його не було відкрито в порядку ст. 290 КПК;

- протокол огляду трупа та висновок експерта, складений на його основі, так як слідчий ОСОБА_30 не мав повноважень на проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні; а також відсутні відомості про належне упакування зразків, не проведено рентгенологічне дослідження трупа;

- висновок судово-психологічної експертизи від 29 листопада 2019 року, оскільки ОСОБА_3 не направляли на проведення цієї експертизи;

- постанова та протокол про відібрання зразків біологічного походження від 18 лютого 2019 року, так як протокол не містить часу проведення цієї слідчої дії;

- протокол затримання від 08 лютого 2019 року у зв`язку із недостовірними відомостями про час та місце затримання, а протокол про затримання поліцією не складався;

- висновок додаткової судово-медичної експертизи від 25 травня 2019 року №26, оскільки показання підозрюваного не можуть бути предметом дослідження судово-медичного експерта та відсутній підпис експерта про те, що він попереджений про кримінальну відповідальність;

- висновок молекулярно-генетичної експертизи від 26 червня 2019 року №10/197, оскільки огляд трупа ОСОБА_9 проведено з порушеннями КПК, а сам висновок ґрунтується на доказах, отриманих всупереч положенням статей 105, 160-166, 245 КПК.

- постанова прокурора та результати освідування, оскільки він не мав статусу підозрюваного, а слідчий ОСОБА_30 не був включений у групу слідчих і, як наслідок, протокол обшуку затриманої особи.

Крім того, засуджений вказує про недопустимість як доказів його заяви на ім`я начальника поліції, так як вона не є джерелом доказів; протоколу слідчого експерименту за його участю з тих же підстав, що зазначені й у касаційних скаргах захисників ОСОБА_41 та ОСОБА_40 Також з аналогічних у цих касаційних скаргах підстав вказує про постановлення судами попередніх інстанцій судових рішень незаконними складами судів. Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_3 є аналогічні тим, які висловлені у вищевказаних касаційних скаргах.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_49 в інтересах засудженого ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить скасувати вирок місцевого і ухвалу апеляційного судів і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 у зв`язку із відсутністю в його діях складів кримінальних правопорушень.

На обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що судами не встановлено об`єктивної та суб`єктивної сторони інкримінованих злочинів, мотиву вбивства. Вказує, що ОСОБА_3 не заподіював потерпілому вогнепальних поранень. Стверджує, що процесуальне становище експерта ОСОБА_18 не було визначено, а у матеріалах кримінального провадження відсутній висновок, складений нею. Інші доводи касаційної скарги захисника аналогічні тим, які виклав засуджений ОСОБА_3 у своїй касаційній скарзі.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить скасувати вирок місцевого і ухвалу апеляційного судів й закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 у зв`язку із відсутністю в його діях складів кримінальних правопорушень.

Вказує, що його незаконне засудження за злочин, до якого він не причетний, потягло за собою факт відбуття ним покарання. Інші доводи касаційної скарги засудженого є ідентичними тим, які викладено у касаційних скаргах ОСОБА_3 , захисників ОСОБА_41 та ОСОБА_40

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та представники потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 посилаються на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених і просять скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначають, що засудженим призначено покарання без урахування особи замовника вбивства - ОСОБА_1 . Вказують, що судами залишено поза увагою суспільну небезпечність вчинених кримінальних правопорушень, наявність попередніх судимостей, негативні характеристики ОСОБА_1 та його антигромадський спосіб життя. Наголошують, що у судових рішеннях не зазначено про обставини, які обтяжують покарання засуджених, хоча такі були встановлені під час судових розглядів. Стверджують, що засуджені не відшкодували потерпілим завданої шкоди. На їхню думку, засудженим слід призначити покарання у виді довічного позбавлення волі. Зазначають, що судами не в повній мірі враховано думку потерпілих під час призначення покарання, яке не відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.

Засуджений ОСОБА_3 письмово повідомив Суд про те, що підтримує доводи, викладені у касаційній скарзі захисника засудженого ОСОБА_2 , та просить скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 закрити у зв'язку із відсутністю у їхніх діях складу інкримінованих кримінальних правопорушень.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні:

- засуджені та їхні захисники підтримали свої касаційні скарги і просили їх задовольнити, проти задоволення касаційної скарги потерпілих та їхніх представників заперечували;

- представник потерпілих заперечував проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, а касаційну скаргу потерпілих та їхніх представників просив задовольнити;

- прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг сторони захисту. З доводами касаційної скарги потерпілих та їхніх представників щодо м`якості призначеного засудженим покарання погодився, тому підтримав її частково.

Потерпіла ОСОБА_5 надіслала до Суду клопотання, в якому просила проводити касаційний розгляд кримінального провадження за відсутності потерпілих у зв`язку з тим, що потерпілий ОСОБА_6 перебуває у зоні проведення бойових дій, а у неї наявні сімейні обставини, які унеможливлюють її прибуття до суду касаційної інстанції. Також вона вказала, що підтримує касаційну скаргу потерпілих та їхніх представників, а у задоволенні касаційних скарг інших учасників кримінального провадження просила відмовити.

Мотиви Суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення сторін, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення злочинів, встановлених судами попередніх інстанцій.

Перш за все Суд вважає за необхідне розглянути доводи касаційних скарг, які стосуються питання недопустимості доказів, здобутих у цьому кримінальному провадженні.

Щодо твердження захисника ОСОБА_40 про те, що начальник СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_11. не повідомив прокурора про те, що він розпочав досудове розслідування, то таке не ґрунтується ні на нормах кримінального процесуального закону, ні на матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 214 КПК (в редакції, що діяла на момент проведення досудового розслідування) слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені ч. 5 ст. 214 КПК.

У цьому кримінальному провадженні згідно з повідомленням старшого слідчого ОСОБА_21. від 08 лютого 2019 року №1121/207/02-2019 про початок досудового розслідування кримінального провадження №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 115 КК за фактом вбивства ОСОБА_9 повідомлено начальника Рокитнівського відділу Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_38. (а. с. 3, Т. 1).

Тобто органом досудового розслідування виконано положення ч. 6 ст. 214 КПК.

Натомість ст. 39 КПК не передбачає наявності саме у керівника органу досудового розслідування такого обов`язку як повідомлення прокурора про початок досудового розслідування, тому такого обов`язку саме у ОСОБА_11 і не було.

Відтак аргументи, згідно з якими керівник органу досудового розслідування порушив ч. 6 ст. 214 КПК, Суд відхиляє.

Щодо доводів сторони захисту про проведення досудового розслідування особами, які не були уповноважені на його проведення, то Суд враховує таке.

Як вбачається із постанови про створення слідчої групи для проведення досудового розслідування від 08 лютого 2019 року, прийнятої заступником начальника СУ ГУНП в Рівненській області ОСОБА_52., здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019180190000069 було доручено слідчим: ОСОБА_11 (старший групи), ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_53., ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24., ОСОБА_30., ОСОБА_54 та ОСОБА_55. (а. с 10-11, Т. 1).

З огляду на наявність у вказаних слідчих повноважень на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, проведені ними слідчі (розшукові) дії є допустимими доказами, зокрема, протоколи: огляду трупа (а. с. 154-159, Т. 1), освідування ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (а. с. 9-10,73-74,148-149, Т. 2), обшуку затриманої особи ОСОБА_3 (а. с. 164-169, Т. 3), допустимість яких ставиться під сумнів з наведених підстав.

Твердження захисника ОСОБА_40 про те, що слідчий ОСОБА_24. не мав повноважень на здійснення досудового розслідування, оскільки доручення про проведення та повідомлення про початок досудового розслідування були прийняті до внесення відомостей до ЄРДР є надуманими.

Адже відповідно до матеріалів кримінального провадження заява про вчинення кримінального правопорушення надійшла до органу досудового розслідування 07 лютого 2019 року (а. с. 1, Т. 1), на підставі якої 08 лютого 2019 року о 02:02:24 відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР.

На підставі постанови про створення слідчої групи для проведення досудового розслідування від 08 лютого 2019 року, до складу якої було включено слідчого ОСОБА_24., останнім здійснювалося досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні (а. с. 10-11, Т. 1).

В подальшому з дотриманням правила ч. 6 ст. 214 КПК та п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК було повідомлено прокурора про здійснення досудового розслідування та видано доручення про проведення досудового розслідування.

Положення КПК не передбачають, щоб кожен слідчий, який входить у групу слідчих, повідомляв прокурора про початок проведення ним досудового розслідування. Водночас у цьому кримінальному провадженні на підставі ч. 6 ст. 214 КПК таке повідомлення здійснив старший слідчий СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_21, який входив у групу слідчих для проведення досудового розслідування (а. с. 3, Т. 1.).

У розглядуваній справі місцем вчинення кримінальних правопорушень є Рокитнівський район Рівненської області, тому першочергові повідомлення та доручення були видані місцевим органом досудового розслідування, а в подальшому після визначення групи слідчих досудове розслідування було продовжено особами, вказаними у постанові від 08 лютого 2019 року, у тому числі й ОСОБА_24 після внесення відомостей до ЄРДР.

Отже, як слідчий ОСОБА_24., так і слідчий ОСОБА_30, повноваження якого на проведення досудового розслідування також ставляться під сумнів стороною захисту, були уповноважені на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.

Також сторона захисту наголошує на тому, що до групи слідчих, уповноважених на проведення досудового розслідування, не було включено ОСОБА_12 , у зв`язку з чим складений ним протокол огляду речей від 12 лютого 2019 року слід визнати недопустимим доказом.

Колегія суддів не погоджується з вказаним аргументом і звертає увагу на таке.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження огляд речей 12 лютого 2019 року було проведено старшим оперуповноваженим в ОВС відділу розкриття злочинів проти особи, оперативних розробок і боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Рівненській області ОСОБА_12 . Здійснення ним цієї слідчої (розшукової) дії здійснювалось на підставі доручення про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК від 11 лютого 2019 року №1178/24-2019, виданого слідчим ОСОБА_24. Цим дорученням, зокрема, слідчий просив здійснити огляд вилучених відеозаписів (з виготовленням відповідних фототаблиць) з метою встановлення будь-якої інформації про підозрюваних ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , кола їх зв`язків, а також транспортних засобів, які вони можуть використовувати, що у даному випадку було зроблено оперативним працівником.

З огляду на наведене, твердження сторони захисту про невключення ОСОБА_12 в групу слідчих, яка здійснювала досудове розслідування, не ґрунтується на нормах кримінального процесуального закону, оскільки вказана особа є оперативним працівником, який виконував свою функцію у кримінальному провадженні на підставі положень п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК.

У касаційних скаргах сторона захисту стверджує про порушення положень ч. 5 ст. 36 КПК, внаслідок чого в подальшому прийнято незаконну постанову про продовження строку досудового розслідування.

Однак з цим твердженням колегія суддів не погоджується, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК (в редакції, що діяла на момент проведення досудового розслідування) Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

У цьому кримінальному провадженні були прийняті такі постанови:

- заступником прокурора області ОСОБА_56 від 11 лютого 2019 року, згідно з якою з врахуванням факту неефективного проведення досудового розслідування СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року було доручено слідчому управлінню ГУНП в Рівненській області (а. с. 15, Т. 1);

- прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області ОСОБА_47 від 26 березня 2019 року, відповідно до якої з врахуванням місця вчинення кримінального правопорушення та правила ч. 1 ст. 218 КПК підслідність кримінального провадження №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року визначено за слідчими Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області (а. с. 25, Т. 1);

- заступником прокурора області ОСОБА_56 від 02 квітня 2019 року, згідно з якою було встановлено порушення вимог ч. 2 ст. 28 КПК та факт неефективного проведення досудового розслідування СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року було доручено слідчому управлінню ГУНП в Рівненській області (а. с. 38, Т. 1).

Таким чином останньою постановою від 02 квітня 2019 року здійснення досудового розслідування було передано СУ ГУНП в Рівненській області. При цьому колегія суддів враховує як положення ст. 36 КПК, так і положення ст. 218 КПК і вважає, що порушення положень про визначення підслідності у цьому провадженні не допущено. Сторона захисту не вказала як зміна органу, який повинен проводити досудове розслідування вплинула на її процесуальні права та обов`язки, в чому саме полягає порушення таких прав та яким чином воно вплинуло на допустимість доказів у цьому провадженні.

Також Суд звертає увагу, що в період від 26 березня по 02 квітня 2019 року слідчі (розшукові) дії, які б було покладено в основу доказової бази за обвинуваченням засуджених, взагалі не проводилися.

Також необґрунтованим є твердження сторони захисту про незаконність постанови про продовження строку досудового розслідування від 02 квітня 2019 року. Адже за правилами ч. 3 ст. 294 КПК (в редакції, чинній на момент прийняття постанови) саме до повноважень керівника місцевої прокуратури належало продовження строку досудового розслідування до трьох місяців, якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у пункті 2 абзацу третього частини першої статті 219 цього Кодексу. В даному випадку постанову, законність якої ставиться під сумнів, було прийнято виконувачем обов`язків керівника Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_57., що відповідало наведеним вище правилам КПК.

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_41 в інтересах засудженого ОСОБА_2 стверджують про порушення положень ст. 208 КПК під час затримання засуджених, у тому числі про порушення права на захист.

Колегія суддів вважає ці доводи необґрунтованими та звертає увагу на таке.

Перш за все Суд зазначає, що згідно із матеріалами кримінального провадження 08 лютого 2019 року о 14:00 засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було затримано в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, у зв`язку із тим, що вони перебували в прикордонній смузі без документів, що посвідчують особу, чим вчинили адміністративне правопорушення, передбачене ст. 202 КУпАП. На підставі вказаного працівниками прикордонної служби було складено протоколи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 (а. с. 230, Т. 1 ), ОСОБА_2 (а. с. 233, Т. 1) та ОСОБА_4 (а. с. 237, Т. 1) та адміністративне затримання вказаних осіб із зазначенням дати, години та місця (а. с. 229, 235, 238, Т. 1).

В подальшому начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ОСОБА_25 було скеровано до місцевого правоохоронного органу повідомлення від 08 лютого 2019 року №145 про виявлення ознак кримінального правопорушення у зв`язку із виявленням у ОСОБА_4 пістолета марки Stalker 914-UK та 9 набоїв до нього.

В цей же день засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було затримано за правилами, визначеними кримінальним процесуальним законодавством.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, зокрема у випадку, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Саме таку підставу для затримання було вказано у протоколах затримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в яких також було зазначено час затримання ( ОСОБА_2 о 18:15, ОСОБА_3 о 21:05), дату (08 лютого 2019 року) та місце ( АДРЕСА_7 ) (а. с. 13-17, 152-156, Т. 2).

Водночас положення КПК містять вимоги не лише щодо порядку затримання певної особи, а й щодо його оформлення.

Так, ч. 5 ст. 209 КПК передбачає, зокрема те, що про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов`язково складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ст. 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов`язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору.

З матеріалів розглядуваної справи видно, що у протоколах затримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 детально відображено підстави затримання, роз`яснено їм права та обов`язки, передбачені ст. 42 КПК, засуджених ознайомлено зі змістом положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, про що ними поставлено власноручні підписи. Також на виконання вимог ч. ч. 1, 4 ст. 213 КПК про затримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлено їхніх матерів та регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Рівненській області в особі ОСОБА_26 та ОСОБА_27 телефонним зв`язком. Затримання проводилося за участю двох понятих, яким було роз`яснено їхні права та обов`язки згідно з нормами статей 11, 13, 15, 223 КПК.

Окрім цього, за наслідками складення протоколів затримання заяв, зауважень чи клопотань ні від кого не надійшло. Протоколи підписані усіма учасниками цієї процесуальної дії, зокрема, засудженими, понятими та слідчими, які їх склали, а копії вручено засудженим та їхнім захисникам ОСОБА_28 та ОСОБА_29 . Також кожному засудженому вручено під підпис пам`ятку про процесуальні права та обов`язки як підозрюваної особи (а. с. 18-21, 157-163, Т. 2).

Суд акцентує й на тому, що у протоколі затримання ОСОБА_3 вказано, що він складений 08 лютого 2019 року з 23:30 по 23:55 з одночасним відображенням у його тексті години фактичного затримання - 21:05 тієї ж дати, а норми кримінального процесуального законодавства не вимагають складення протоколу затримання в ту ж годину, в яку особу було затримано. Зокрема, ч. 5 ст. 208 КПК вказує на саму обов`язковість складення протоколу затримання із зазначенням у ньому години і хвилини затримання, що означає, що КПК допускає випадки, коли фактичне затримання особи і складення протоколу про це можуть не співпадати у часі з урахуванням певних умов (наприклад, віддаленість місця затримання особи від адміністративної будівлі уповноваженого органу, введення правового режиму воєнного стану тощо). При цьому Суд зауважує, що запізніле складення протоколу про затримання особи є виправданим у тій ситуації, коли об`єктивні причини спонукали уповноважену особу діяти саме таким чином.

З наведеного вище слідує, що органом досудового розслідування не були порушені норми статей КПК, які регулюють порядок затримання особи та його оформлення.

Однак попри дотримання названих положень сторона захисту стверджує про порушення права засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на захист, з чим суд касаційної інстанції не погоджується, виходячи з такого.

Затримання в порядку статей 207 або 208 КПК, за визначенням, є несподіваною для його учасників подією. Оскільки закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання (постанова ККС ВС від 15 червня 2021 року у справі №204/6541/16-к).

Разом з тим ч. 1 ст. 52 КПК передбачено, що участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Тобто лише після затримання особи, щодо якої є обґрунтовані підстави вважати, що вона вчинила особливо тяжкий злочин, визначення якого міститься у ст. 12 КК, відповідна службова особа зобов`язана забезпечити участь захисника у такому кримінальному провадженні. При цьому слід зважати на те, що КПК дає можливість особі мати захисника як за рахунок держави за певних умов, так і за власним вибором.

З протоколів затримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вбачається, що вони виявили бажання мати захисника з числа адвокатів, наданих центром безоплатної вторинної правової допомоги, що підтверджується їхніми підписами у цій графі протоколів (а. с. 16, 156, Т. 2).

В подальшому Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Рівненській області було видано доручення від 08 лютого 2019 року, якими уповноважено захисників ОСОБА_28. здійснювати захист ОСОБА_2 (а. с. 6, Т. 2) та ОСОБА_29 представляти інтереси ОСОБА_3 (а. с. 146, Т. 2).

Аналіз цих фактів свідчить про те, що право засуджених на захист не було порушено, адже після встановлення підозри засуджених в особливо тяжкому злочині внаслідок їхнього затримання їм одразу було забезпечено захисників як того і вимагають правила КПК.

Отже, доводи засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_58. про порушення права на захист є невмотивованими, з огляду на що Суд їх відхиляє.

Серед іншого захисники ОСОБА_41 та ОСОБА_49 в інтересах своїх підзахисних і засуджений ОСОБА_3 у своїх касаційних скаргах стверджують, що постанови на освідування особи та результати цієї слідчої (розшукової) дії є недопустимими доказами, оскільки на момент прийняття вказаних постанов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали статусу підозрюваних в розумінні КПК, з огляду на що слід визнати недопустимими й похідні докази.

Такі аргументи сторони захисту Суд вважає невмотивованими.

Адже ч. 1 ст. 42 КПК альтернативно визначено, що підозрюваним є (1)особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК, повідомлено про підозру, (2) особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або (3) особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Іншими словами особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, є підозрюваною особою відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК (постанова ККС ВС від 02 березня 2021 року у справі №737/641/17).

Колегією суддів вже було звернуто увагу на те, що засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до протоколів від 08 лютого 2019 року було затримано за підозрою в особливо тяжкому злочині із зазначенням конкретного часу такого затримання, що свідчить про те, що з цього моменту вони набули статусу підозрюваних осіб, як це передбачено ч. 1 ст. 42 КПК, та констатується судовою практикою суду касаційної інстанції.

Відтак постанови на освідування особи від 08 лютого 2019 року прийняті з урахуванням норм ч. ч. 1, 2 ст. 241 КПК (а. с. 8, 145, Т. 2).

Також не підтвердилися і доводи засудженого ОСОБА_3 про те, що у протоколі відібрання біологічних зразків не вказано часу проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Адже безпосередньо у тексті цього протоколу вказано, що 08 лютого 2019 року на підставі постанови прокурора ОСОБА_59 за участю захисника ОСОБА_29. проведено відбирання біологічних зразків у підозрюваного ОСОБА_3 , який надав їх добровільно. Протокол підписано усіма учасниками цієї слідчої (розшукової) дії без будь-яких зауважень. (а. с. 151, Т. 2).

На підставі наведеного Суд вважає, що результати освідування засуджених та відібрання біологічних зразків є допустимими доказами, а тому відсутні підстави для визнання недопустимими й похідних доказів.

У касаційних скаргах сторона захисту зазначає про порушенням норм ст. 159 КПК під час вилучення речових доказів у свідка ОСОБА_10 , однак, на переконання колегії суддів, цей аргумент є безпідставним та не ґрунтується на правильному трактуванні положень ст. 159 КПК.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК (ч. 2 ст. 93 КПК).

Тобто орган досудового розслідування самостійно визначає види слідчих (розшукових) дій та їх обсяг задля розслідування того чи іншого кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

В першу чергу положення цієї норми застосовуються у тих випадках, коли ті чи інші докази не можуть бути отримані внаслідок наявності певних перешкод для цього (наприклад, відсутність добровільної згоди певної особи).

Схожу правову позицію було висловлено у постанові ККС ВС від 02 листопада 2021 року у справі №757/3303/15-к, відповідно до якої якщо потерпілий добровільно надає доступ до речей або документів, які перебувають у його володінні, іншій стороні або експерту, то така дія не вимагає дозволу слідчого судді. Такий дозвіл потрібен лише у разі, якщо необхідно примусити особу в інтересах кримінального провадження робити те, що вона відмовляється робити добровільно.Відсутність ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні особи і які особа надала добровільно, жодним чином не може зумовити їх недопустимість як доказів.

Проте таких обставин у цьому кримінальному провадженні встановлено не було.

З оскаржуваного вироку місцевого суду вбачається, що під час повторного допиту свідок ОСОБА_10 вказував, що після вбивства ОСОБА_9 він виявив на подвір`ї померлого перебиту биту та гільзи, а потім видав їх працівникам поліції. Під час огляду місця події 08 лютого 2019 року свідок показував працівникам поліції місце, де саме лежали ці речі. Також у судовому засіданні ОСОБА_10 підтвердив дійсність обставин, які викладено у протоколі огляду місця події (а. с. 59-64, Т. 1).

Згідно із наявною у матеріалах кримінального провадження заявою від 08 лютого 2019 року ОСОБА_10 добровільно видав працівникам поліції мобільний телефон, 5 гільз та переломлену бейсбольну биту, які 07 лютого 2019 року близько 23:00 виявив на території господарства по АДРЕСА_6 .

Отже, у цій ситуації має місце факт добровільної видачі речових доказів, які за правилами ч. 5 ст. 237 КПК слідчий вправі був вилучити, а тому твердження скаржників про недотримання органом досудового розслідування положень ст. 159 КПК колегія суддів відхиляє.

Щодо наведених у касаційних скаргах сторони захисту доводів про невідповідність адреси, зазначеної в ухвалі слідчого судді, фактичній адресі будинку, то Суд враховує таке.

Як вбачається із ухвали слідчого судді від 08 лютого 2019 року було надано дозвіл на огляд за місцем виявлення трупа ОСОБА_9 в АДРЕСА_6 та прилеглій до нього території з метою виявлення та вилучення 5 стріляних гільз 5,45 калібру, дерев`яної палиці деформованої та мобільного телефону марки Iphone 7. Вказану ухвалу було постановлено на підставі клопотання слідчого, який вказував, що проведений 08 лютого 2019 року огляд був невідкладним, оскільки було встановлено, що на території знаходиться труп людини з ознаками насильницької смерті.

Суд звертає увагу на те, що огляд місця події з подальшим вилученням у свідка ОСОБА_10 відповідно до протоколу від 08 лютого 2019 року предметів, зазначених в ухвалі слідчого судді, відбувся саме за місцезнаходженням трупа потерпілого, а не в іншому місці, відмінному від того, яке вказав слідчий суддя.

Окрім цього, під час апеляційної перевірки вироку місцевого суду суд апеляційної інстанції слушно вказав про те, що з ілюстративних таблиць до протоколу огляду місця події від 08 лютого 2019 року вбачається, що територію подвір`я, яке є спільним для двох домогосподарств, які розташовані поруч - АДРЕСА_6 , жодні розмежувальні знаки чи паркани не відмежовують, а сам огляд відбувався з дозволу та в присутності батьків потерпілого, які вказували, що їхні з сином будинки розташовані на території, спільній для обох садиб (а. с. 76-87, Т. 1).

Також старшим слідчим ОСОБА_24. було прийнято постанову про уточнення даних від 08 липня 2019 року, відповідно до якої постановлено рахувати як правильні у всіх процесуальних документах у кримінальному провадженні №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року дані про місце події (місце виявлення трупа ОСОБА_9 , місце реєстрації та проживання останнього) - АДРЕСА_6 .

За вказаних обставин доводи сторони захисту щодо невідповідності адреси, зазначеної у протоколі огляду місця події від 08 лютого 2019 року, Суд вважає такими, що не мають такого кримінально-процесуального значення, яке б могло свідчити про недопустимість протоколу огляду місця події.

Серед іншого сторона захисту ставить під сумнів результати огляду місця події від 08 лютого 2019 року з мотивів наявності двох протоколів у рукописному та друкованому варіанті.

Такий аргумент був предметом дослідження апеляційного суду, який надав аргументовану та чітку відповідь з цього приводу, зазначивши, що ці протоколи не відрізняються між собою щодо змісту і порядку проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Вказане підтвердили слідчі ОСОБА_24 та ОСОБА_30 , які надали в місцевому суді показання щодо вказаного факту.

Слушними є і висновки місцевого суду про те, що друкований протокол огляду місця події від 08 лютого 2019 року є більш детальним та повністю відповідає даним, наявним на відеозаписі. Зазначення свідком ОСОБА_17 про те, що він сумнівається в належності йому підпису, наявного на другому аркуші протоколу під роз`ясненням прав та обов`язків учасникам слідчої дії (а. с. 66, Т. 1), з врахуванням підтвердження ним факту роз`яснення слідчим прав та обов`язків учасникам слідчої дії та відповідності вказаного протоколу фактично проведеній слідчій дії, а також підтвердження належності йому підпису, виконаного в цьому протоколі (а. с. 73, Т. 1) свідчить про допустимість доказів, зібраних 08 лютого 2019 року в ході огляду місці події.

Колегія суддів погоджується з наведеним в ухвалі апеляційного суду та вироку місцевого суду обґрунтуванням щодо незгоди із доводами сторони захисту про наявність у кримінальному провадженні двох протоколів огляду місця події.

Також Суд звертає увагу на невмотивованість тверджень про невідкриття за правилами ст. 290 КПК протоколу огляду місця події від 08 лютого 2019 року у рукописному варіанті.

Перш за все суд касаційної інстанції зазначає, що в основу обвинувачення засуджених було покладено друкований протокол огляду місця події від 08 лютого 2019 року з ілюстративною таблицею до нього, планом - схемою та матеріальним носієм, що відображає хід та порядок цієї слідчої (розшукової) дії (а. с. 65-87, Т. 1).

Матеріали судового розгляду цього кримінального провадження свідчать, що у суді першої інстанції сторона захисту порушила питання про невідкриття їй у порядку ст. 290 КПК рукописного протоколу огляду місця події. Після висловлення вказаних доводів, які раніше стороною захисту не висловлювалися, вказаний протокол було надано стороною обвинувачення суду першої інстанції.

Так, рукописний протокол огляду місця події було відкрито стороні захисту та потерпілим під час судового розгляду кримінального провадження, що підтверджується повідомленням про відкриття додаткових матеріалів, отриманих під час судового розгляду (в порядку ч. 11 ст. 290 КПК), яке містить відмітки про ознайомлення та отримання його копій стороною захисту (а. с. 130, Т. 13), та підписами потерпілих (а. с. 129, зворіт, Т. 13).

Отже, доводи про порушення вимог КПК щодо наявності у кримінальному провадженні рукописного та друкованого протоколів огляду місця події Суд відхиляє.

Щодо аргументів сторони захисту про визнання недопустимими протоколів слідчих експериментів за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з мотивів того, що слідчими було фактично проведено допит засуджених та не роз`яснювалися права та обов`язки учасникам цієї слідчої (розшукової) дії, то Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

На переконання колегії суддів, мета слідчих експериментів за участю засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була досягнута, а сама слідча (розшукова) дія відповідає положенням КПК щодо її проведення.

Як вбачається з досліджених судом першої інстанції протоколів проведення слідчих експериментів від 09 лютого 2019 року:

1) за участю ОСОБА_3 слідчий ОСОБА_24. детально розповів усім учасникам мету слідчого експерименту та яких саме обставин вона стосується, пояснив, що в ході експерименту будуть використовуватися макети зброї та бити. Крім цього, слідчий наголосив, що у кримінальному провадженні №12019180190000069 підозрюваному ОСОБА_3 було вручено пам`ятку про його процесуальні права та обов`язки, передбачені ст. 42 КПК (а. с. 157-163, Т. 2). Засуджений вказав, що роз`яснень цих прав та обов`язків не потребує, зміст ст. 63 Конституції України йому зрозумілий. Інші учасники слідчого експерименту вказали, що не потребують роз`яснень прав та обов`язків;

2) за участю ОСОБА_4 слідчий ОСОБА_30 оголосив про проведення слідчого експерименту. Ніхто з учасників слідчого експерименту не заявив про незрозумілість йому прав чи обов`язків, а підозрюваному ОСОБА_4 не лише вручалася пам`ятка про процесуальні права та обов`язки, передбачені ст. 42 КПК, про що свідчить його власноручний підпис, а й було роз`яснено положення ст. 63 Конституції України (а. с. 82 - 85, Т. 2).

Обидва слідчі експерименти проводилися за участю захисників підозрюваних із залученням понятих, спеціалістів та при відеофіксації цієї слідчої (розшукової) дії. Складені за результатами проведених слідчих експериментів протоколи підписані усіма учасниками цієї слідчої (розшукової) дії без будь-яких заяв чи зауважень.

Крім цього, Суд наголошує й на відповідності протоколів слідчих експериментів положенням ч. 2 ст. 240 КПК, згідно з якою під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.

Той факт, що слідчі склали протоколи з детальним відтворенням обставин його проведення (у тому числі частково й у форматі питань - відповідей) не свідчить про те, що відбувався допит підозрюваних, а не слідчий експеримент. Адже досліджені місцевим судом матеріали слідчих експериментів свідчать про те, що засуджені відтворювали механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, вказували (на гугл-карті) адреси свого перебування з моменту, коли отримали вказівки ОСОБА_1 на вчинення злочину. Окрім того, під час цієї слідчої (розшукової) дії було віднайдено речові докази, зокрема у лісопосадках, де після вбивства переховувалися засуджені (зокрема, мотоцикл, газовий балончик, автомат, магазин та патрони до нього) з подальшим оформленням відповідних протоколів (а. с. 313-314, 315-317, Т. 2). Місцезнаходження цих предметів було відомо лише засудженим і саме вони під час проведення слідчого експерименту показали, де викинуті чи сховані відповідні речові докази.

З огляду на наведене Суд вважає, що протоколи слідчих експериментів за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є допустимими доказами та обґрунтовано використані у числі доказової бази, представленої стороною обвинувачення суду першої інстанції.

Захисник ОСОБА_41 у своїй касаційній скарзі стверджує про відсутність документів, які б підтверджували кваліфікацію експертів, які проводили експертизи у цьому кримінальному провадженні.

Однак таке твердження є необґрунтованим, оскільки безпосередньо у тексті вироку суду першої інстанції під час посилання на певний висновок експертизи вказано кваліфікацію кожного експерта, який проводив ту чи іншу експертизу (а. с. 166, зворіт, 167, зворіт, 169, зворіт, 170, зворіт, 171,зворіт, 172, зворіт, 173, зворіт, 175, зворіт, 176, 177, зворіт, 178, 179, 180, зворіт, 182, зворіт, Т. 16), у зв`язку з чим Суд вважає вказаний аргумент голослівним.

Також Суд зазначає про невмотивованість доводів про порушення права на захист ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що ні його, ні захисника не було повідомлено про проведення експертиз.

Положення КПК, якими врегульовано статус сторін кримінального провадження та порядок зібрання доказів, свідчать, що як сторона захисту, так і сторона обвинувачення мають право самостійно визначати, які докази слід надати для обстоювання своєї позиції перед судом. Не є виключенням і можливість органу досудового розслідування вирішувати питання про проведення певного виду експертиз, якщо це сприятиме ходу досудового розслідування в цілому. При цьому у деяких випадках судові експертизи є обов`язковими, проведення яких не залежить від ініціативи того чи іншого учасника кримінального провадження.

Так, суд звертає увагу на те, що засудженому ОСОБА_2 неодноразово під час досудового розслідування було роз`яснено його права, серед яких широкий спектр прав, якими КПК наділяє підозрюваних осіб, у тому числі і право заявляти клопотання, яке ні засудженим, ні його захисниками реалізовано не було (а. с. 13-17, 18- 21, 26- 29, 30 - 33, Т. 2). При цьому КПК не покладає на слідчого обов`язку повідомляти підозрювану особу про проведення експертизи.

Також сторона захисту ставить під сумнів висновок додаткової судово - медичної експертизи трупа ОСОБА_9 від 25 травня 2019 року №26, оскільки експерт ОСОБА_31 не була попереджена про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК.

Проте цей аргумент, висловлений у більшості касаційних скарг сторони захисту, не підтвердився в ході касаційної перевірки оскаржуваних судових рішень, оскільки відповідно до ухвали слідчого судді від 20 травня 2019 року, якою було призначено додаткову судово - медичну експертизу, експертів було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК(а. с. 42, Т. 3). Окрім цього, допитана місцевим судом експерт ОСОБА_31 вказувала, що у дійсності вона попереджалася про кримінальну відповідальність і їй про це відомо (а. с. 169, Т. 16).

Судом першої інстанції детально відтворено висновки, до яких дійшла експерт під час проведення експертизи, яку їй було доручено ухвалою слідчого судді в порядку судового контролю під час досудового розслідування, із зазначенням питань, на які слід надати відповіді.

За таких обставин, а також з урахуванням стажу роботи експерта за фахом (понад 25 років, 4-й кваліфікаційний клас, вища кваліфікаційна категорія) Суд не вважає, що є підстави для визнання недопустимим висновку експерта від 25 травня 2019 року №26.

У своїх касаційних скаргах засуджений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_49 наголошують на недопустимості висновку молекулярно - генетичної експертизи від 26 червня 2019 року №10/197 у зв`язку із тим, що було порушено правила проведення огляду трупа, зокрема статті 245, 160 - 166, 105 КПК, а також правила упакування зразку крові потерпілого.

На переконання колегії суддів, вказані доводи є необґрунтованими.

Так, статті 245, 160 - 166 КПК, про порушення яких зазначає сторона захисту, регулюють зовсім інші питання, ніж огляд трупа.

Огляд трупа у КПК визначено як окрему слідчу (розшукову) дію, правила проведення якої врегульовано ст. 238 КПК.

У цьому кримінальному провадженні протокол огляду трупа від 08 лютого 2019 року складено у цілковитій відповідності положенням статей 104, 105 та 238 КПК, підстав вважати його недопустимим Суд не вбачає (а. с. 154 - 159, Т. 1).

До того ж місцевим судом була допитана експерт ОСОБА_32 як завідувач відділення Обласного бюро судово - медичної експертизи РОР, яка детально відповіла на питання, які стосувалися надходження в установу зразків крові потерпілого (а. с. 169, зворіт, Т. 160). Ці показання відтворено у вироку суду першої інстанції і суд касаційної інстанції вважає їх переконливими.

Відтак Суд не вбачає будь - яких ознак недопустимості висновку молекулярно - генетичної експертизи від 26 червня 2019 року №10/197, а тому відповідні доводи сторони захисту вважає неспроможними.

Серед іншого ОСОБА_3 та його захисник ставлять під сумнів результати судової психологічної експертизи від 29 листопада 2019 року №19/23/2/21 - СЕ/19, оскільки засуджений не направлявся на її проведення.

Такі доводи Суд вважає непереконливими.

Відповідно до п. 6. 3 Розділу VI Науково - методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року №1950/5) психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки.

У цьому кримінальному провадженні судову психологічну експертизу ОСОБА_3 було проведено за методикою судово - психологічної експертизи комунікативної діяльності особи, зафіксованої у відеозвукозапису (а. с. 15, Т. 11), із наданням експерту матеріалів допитів та слідчого експерименту за його участю з тим, аби визначити, психологічний стан ОСОБА_3 під час цих слідчих (розшукових) дій.

Тобто ті завдання, які в собі несла слідча дія у вигляді проведення експертизи, були досягнуті, тому Суд констатує відсутність підстав для визнання судової психологічної експертизи від 29 листопада 2019 року недопустимим доказом.

Щодо доводів захисника ОСОБА_2. про те, що матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що повідомлення про підозру про вчинення злочину, передбаченого п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, було вручено засудженому у день його складення та у присутності захисника, то Суд їх відхиляє. Адже матеріали кримінального провадження свідчать, що вказане повідомлення було вручено підозрюваному 09 лютого 2019 року о 02:50, тобто в день його складення, з дотриманням положень ст. 278 КПК (а. с. 24 - 29, Т. 2). В подальшому засудженому було вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлення про нову підозру від 11 липня 2019 року з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 2 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК (а. с. 109 - 118, Т. 6), як того і вимагають правила КПК.

З твердженнями сторони захисту про те, що заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 08 лютого 2019 року на ім`я начальника поліції не є джерелом доказів Суд погоджується, однак звертає увагу на те, що вказані заяви не покладені судами в основу обвинувачення засуджених і не враховані в сукупності з іншими доказами для доведення винуватості засуджених в інкримінованих злочинах. Натомість суд першої інстанції вказав у вироку, що не враховує їхній зміст на предмет наявності зізнання у вчиненому, оскільки до моменту затримання вони мали намір ухилитися від суду і слідства. Суд звернув увагу на вказані заяви лише в контексті розгляду питання про призначення покарання засудженим ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в частині з`ясування наявності обставин, які можуть пом`якшувати покарання.

Ґрунтовний аналіз доводів касаційних скарг сторони захисту дозволяє Суду стверджувати про допустимість усіх доказів, покладених в основу обвинувачення засуджених.

На переконання сторони захисту, винуватість засуджених у вчиненні інкримінованих злочинів не доведено поза розумним сумнівом, а в їхніх діях відсутній склад кримінальних правопорушень.

Колегія суддів не погоджується із названими доводами та враховує таке.

Судом першої інстанції було постановлено обвинувальний вирок щодо засуджених, який апеляційний суд вмотивовано залишив без змін у цій частині.

Так, визнано винуватими:

1) ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - п. п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК (як організатора вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині - ОСОБА_9 , вчиненого на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, у складі організованої групи, та незаконне поводження зі зброєю і бойовими припасами, тобто носіння, зберігання, придбання, передача вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу, вчинене організованою групою);

2) ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 28 - п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК (як виконавці скоїли вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині - ОСОБА_9 , вчинене з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, у складі організованої групи, та незаконне поводження зі зброєю і бойовими припасами, тобто носіння, зберігання, придбання, передача вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу, вчинене організованою групою).

В оскаржуваному вироку місцевий суд встановив, що вбивство ОСОБА_9 було вчинено 07 лютого 2019 року приблизно о 22:40 на території господарства за місцем його постійного проживання в АДРЕСА_6 . Ці обставини підтверджуються даними, які відображені у протоколах огляду місця події від 08 лютого 2019 року, огляду трупа від 08 лютого 2019 року, висновку судово - медичної експертизи №26 трупа ОСОБА_9 .

Смерть ОСОБА_9 заподіяно внаслідок сліпих, проникаючих вогнепальних (кульових) поранень грудної клітки справа, здухвинної ділянки зліва та живота з ушкодженням органів грудної та черевної порожнини, поперекового відділу хребта, тазу зліва (з ушкодженнями правої легені, передньої стінки частки черевного відділу аорти, лівої долі печінки, передньої поверхні тіла першого поперекового хребця, нижнього полюсу селезінки, відрізків петель кишечника, тканини тазу зліва), що супроводжувалося гострою масивною внутрішньою крововтратою, швидким розвитком травматичного (комбінованого) шоку, що в найкоротший проміжок часу (після отримання вогнепальних ушкоджень) - зумовило зупинку серцевої діяльності та дихання, припинення функцій центральної нервової системи.

Тобто низка проведених судово - медичних експертиз, досліджених місцевим судом, свідчить про те, що смерть ОСОБА_9 заподіяно шляхом спричинення йому тілесних ушкоджень у життєво важливі органи - у голову з використанням дерев`яних бит, та в органи грудної та черевної порожнини з використанням з невеликої відстані знаряддя з підвищеними травмуючими властивостями - бойової вогнепальної зброї - автомата моделі АКС - 74У калібру 5,45Х39 мм.

Що ж до самих обставин заподіяння вказаних смертельних ушкоджень та їх виконавців, то Суд зазначає, що належними та допустимими доказами встановлено беззаперечну участь засуджених у вбивстві потерпілого.

Зокрема, як встановлено місцевим судом постріли з вогнепальної зброї (автомата) у ОСОБА_9 було здійснено ОСОБА_2 , про що вказують дані судової вибухо - технічної експертизи об`єктів та судової молекулярно - генетичної експертизи, згідно з якими на марлевих тампонах змивів з рук, обличчя та лобної ділянки голови ОСОБА_2 та на його штанах наявні сліди продуктів згоряння (пострілу) бездимного пороху, а генетичні ознаки клітин у змивах з поверхонь ців`я і затвора предмета, схожого на автомат, збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_2 , як і генетичні ознаки особи, що домінує у змішаних генетичних ознаках клітин, виявлених у змивах з поверхонь ствольної коробки предмета, схожого на автомат (а. с. 149-159, 282-292, Т. 3).

Окрім цього, суд першої інстанції обґрунтовано врахував те, що у слідах крові на куртці ОСОБА_2 присутні генетичні ознаки крові ОСОБА_9 , що підтверджує факт перебування засудженого на близькій відстані від потерпілого та спричинення пострілів фактично прицільно (а. с. 110-119, Т. 4).

У судових засіданнях місцевого суду працівники прикордонного органу ОСОБА_33 , ОСОБА_25. , ОСОБА_35 та ОСОБА_36 як свідки детально розповіли суду обставини виявлення у лісопосадковій смузі трьох осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ). Приводом для їх затримання стало виявлення в останнього під час поверхневого огляду пістолета, який є одноствольною, короткоствольною гладкоствольною багатозарядною вогнепальною зброєю, придатною для проведення пострілів. Даний об`єкт є переробленим саморобним способом стартовим пістолетом моделі «STALKER 914-UK» № НОМЕР_2 калібру 9мм Р.А.К. шляхом видалення захисного елементу з каналу ствола та блокування газовідвідного отвору за допомогою стороннього предмету (гвинт, заклепка). Наданий предмет, ззовні схожий на магазин до пістолета, який 08 лютого 2019 року вилучений у підозрюваного ОСОБА_4 є змінним дворядним магазином до стартового пістолета «STALKER 914-UK» (« НОМЕР_3 та іншої зброї, конструктивні особливості якої дозволяють його використовувати). Дані об`єкти є пістолетними патронами «М.А.К.» калібру 9 мм Р.А., виробництва компанії «ZBROIA», м. Харків, Україна. Досліджувані патрони до стрільби придатні (висновок судової експертизи зброї від 05 липня 2019 року №1.2-248/19, а. с. 237-246, Т. 3).

Під час відтворення обставин вчинення злочинів ОСОБА_4 вказував, що ОСОБА_1 до моменту вчинення вбивства потерпілого в присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надав йому вказаний вище пістолет, з яким він прибув на місце, де було вбито ОСОБА_9 , був з ним під час цього вбивства та після цього з пістолетом залишив місце події.

Також в ході проведення слідчого експерименту ОСОБА_4 зазначав, що під час вбивства потерпілого він застосував дерев`яну биту, якою спричинив ОСОБА_9 по верхній частині тіла не менше двох ударів, стоячи біля нього на відстані приблизно 1 м з лівого боку. До моменту спричинення смертельних ушкоджень потерпілому цю биту надав йому ОСОБА_1 , свідками чого були інші засуджені.

Важливим фактом, зокрема у доведенні винуватості ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій вмотивовано визнали результати судової молекулярно - генетичної експертизи від 26 червня 2019 року №10/197, згідно з якою генетичні ознаки крові на лицевій стороні передньої поверхні куртки ОСОБА_3 , містять генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_9 . Генетичні ознаки (ДНК-профіль) особи, що домінує серед змішаних генетичних ознак крові практично по всій площині лівого манжета на светрі ОСОБА_3 збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_9 . Ця обставина вказує на наявність контакту одягу ОСОБА_3 із раною на тілі ОСОБА_9 , з якої виділялась кров.

Судами було встановлено, що з метою вбивства ОСОБА_9 спільно з іншими засудженими ОСОБА_3 прибув з битою, наданою ОСОБА_1 , про застосування якої він детально розповів під час проведеного з ним слідчого експерименту, зокрема відтворив механізм нанесення нею тілесних ушкоджень ОСОБА_9 (спричинив один удар, від якого бита переламалася). Отримані під час слідчого експерименту дані кореспондують з тією інформацією, яка була встановлена під час огляду місця події та вилучення у ОСОБА_10 речових доказів (зокрема, двох частин переломаної бити, яка згідно з висновком експерта складала одне ціле, про що у вироку місцевого суду докладно наголошено).

Наведене дає обґрунтовані підстави колегії суддів вважати, що спільними діями ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 потерпілому було спричинено смертельні тілесні ушкодження (вогнепальні поранення з автомата), яким передувало нанесення кількох ударів битою по голові.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, спонукаючим фактором до вбивства ОСОБА_9 стало його замовлення ОСОБА_1 , який вчинив низку активних дій для його організації.

В оскаржуваному вироку акцентовано на наявності напередодні вбивства 06 лютого 2019 року 5 телефонних з`єднань між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , причому перше з них є вихідним з мобільного телефону ОСОБА_1 (а. с. 50-68, Т. 6). В подальшому, за даними відеозаписів території біля центрального входу до залізничного вокзалу в м. Рівне, до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підійшли інші двоє засуджених. Обстановка вказаної зустрічі з похвилинним кроком дій її учасників детально відображена у тексті вироку (спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з15 годині 38 хвилин до 15 години 51 хвилини).

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що у цьому кримінальному провадженні є достатньо належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_1 було утворено організовану групу у складі ОСОБА_1 як організатора, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як виконавців для заняття злочинною діяльністю. В тому числі ним було доведено до всіх учасників цієї групи детальний план вчинення злочинів, спосіб, засоби і знаряддя, та для досягнення спільної злочинної мети розподілено ролі кожного із учасників.

Згідно з матеріалами кримінального провадження у подальшому після зустрічі у м. Рівне між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 06 лютого 2019 року було 7 телефонних з`єднань, а між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було 1 телефонне з`єднання, що свідчить про наявність між ними подальших взаємозв`язків.

Із посиланням на довідку Управління оперативно - технічних заходів ГУ НП в Рівненській області від 10 травня 2019 року у вироку місцевий суд встановив, що факт вихідного з`єднання 06 лютого 2019 року о 23 годині 13 хвилин 19 секунд, тривалістю 10 секунд із мобільного телефону, належного ОСОБА_1 , на мобільний телефон, належний ОСОБА_4 , та факт вхідного з`єднання мобільного телефону, належного ОСОБА_4 , із мобільним телефоном, належним ОСОБА_1 у цей же час, доводить, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 у вказаний час перебували в одному місці. Так, встановлено, що LAC і CID абонентського номеру НОМЕР_7, IMEI НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_1 , та LAC і CID абонентського номеру НОМЕР_6, IMEI НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_4 , у один і той самий час - 06.02.19. о 23:13:19 є одними і тими ж самими, зокрема: LAC - 14001 і CID - 23458, що вказує на їх спільне перебування у цей час в одній локальній зоні та в одному секторі базової станції (а. с. 50-68, Т. 6). Факти перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на одній території в момент телефонного з`єднання також відображені місцевим судом у судовому рішенні.

Перебування всіх засуджених в одному місці у м. Сарни і в смт. Рокитне згідно з трафіками телефонних з`єднань мобільних телефонів, належних ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_1 організував і забезпечив доставку інших засуджених з м. Сарни у АДРЕСА_1 приховано від інших осіб у нічну пору доби. При цьому місцевий суд слушно зауважив, що на такі обставини покликалися ОСОБА_3 і ОСОБА_4 під час проведення за їх участю слідчих експериментів (протоколи проведення слідчих експериментів від 09 лютого 2019 року, а. с. 271-292, 293-312, Т. 2, в тому числі підозрюваний ОСОБА_3 зазначив про те, що ОСОБА_1 віз їх із м. Сарни у АДРЕСА_1 через смт. Рокитне).

Щодо предметів, які були із засудженими під час вчинення вбивства, та зброї, переданої ОСОБА_1 іншим засудженим, то Суд звертає увагу, що встановлені під час слідчих експериментів відомості, надані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , в поєднанні із фактичними даними про речові докази, які виявлені та вилучені з місця події, з лісової місцевості, на яку вказали ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та виявлені і вилучені при затриманні ОСОБА_4 свідчать про те, що до моменту вчинення умисного вбивства ОСОБА_9 . ОСОБА_1 передав засудженим бойовий нарізний автомат, конструкції Калашнікова, моделі АКС-74У, калібру 5,45х39 мм., з номером на бойовій личинці 0747, споряджений не менше як 29 бойовими проміжними патронами, калібру 5,45х39 мм., з кулями зі сталевими сердечниками а також одноствольну, короткоствольну гладкоствольну багатозарядну вогнепальну зброю, придатну для проведення пострілів - перероблений саморобним способом стартовий пістолет моделі «STALKER 914-UK» № НОМЕР_2 калібру 9мм Р.А.К. шляхом видалення захисного елементу з каналу ствола та блокування газовідвідного отвору за допомогою стороннього предмету (гвинт, заклепка), та 9 пістолетних патронів «М.А.К.» калібру 9мм Р.А., а також дві дерев`яні бити, одна з яких виявлена на місці події (два фрагменти дерев`яної бити). Крім цього, ОСОБА_1 до моменту вчинення умисного вбивства ОСОБА_9 надав ОСОБА_4 кайданки, що підтверджується протоколом проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_37 , а ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мали при собі газовий балон, виявлений на місцевості, на яку вказували ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час проведення слідчих експериментів 09 лютого 2019 року, а також мотузку білого кольору, довжиною 186 см, яка з обох боків містить петлі, що вказує на те, що вона була заздалегідь пристосована для удушення людини, обмеження її рухів, яка була виявлена та вилучена при затриманні ОСОБА_4 (протокол обшуку затриманої особи від 09 лютого 2019 року на а. с.86-87, Т. 2), які є речовими доказами та досліджувалися судом першої інстанції в судовому засіданні.

Окрім цього, встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 07 лютого 2019 року під час вчинення умисного вбивства ОСОБА_9 використовували засоби маскування - балаклави, які вони в подальшому викинули, про що зазначив ОСОБА_3 у ході проведення за його участю слідчого експерименту.

Отже, під час підготовки до вчинення умисного вбивства ОСОБА_9 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в складі організованої групи під керуванням ОСОБА_1 (організатора) заздалегідь заготовили знаряддя вчинення злочину (автомат, конструкції Калашнікова, моделі АКС-74У та 29 бойових проміжних патронів до нього, калібру 5,45х39 мм, вогнепальну зброю - пістолет моделі «STALKER 914-UK» № НОМЕР_2 калібру 9мм Р.А.К. та 9 пістолетних патронів «М.А.К.» калібру 9мм Р.А., дві дерев`яні бити, спеціально пристосовану мотузку, довжиною 186 см, кайданки, балон аерозольний та балаклави як засоби маскування).

Підтверджені у цьому кримінальному провадженні факти придбання та передачі автомата і бойових припасів ОСОБА_1 іншим засудженим в часі передували моменту прибуття виконавців ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на місце події та безпосередньо моменту нападу на ОСОБА_9 , обумовлюють висновок про те, що всі засуджені достеменно знали про те, що у них наявна зброя, що може бути застосована до потерпілого.

Матеріали касаційної перевірки оскаржуваних судових рішень вказують на правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що в готуванні та вчиненні умисного вбивства ОСОБА_9 і незаконного поводження зі зброєю та бойовими припасами брали участь 4 особи: засуджені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які попередньо 06 лютого 2019 року у м. Рівне зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення цих злочинів, та були об`єднані єдиним планом, розробленим ОСОБА_1 , з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам цієї групи. Розподіл функцій учасників організованої групи полягає в тому, що ОСОБА_1 в даному випадку діяв як організатор, а інші учасники цієї організованої групи - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 діяли як виконавці.

Таким чином Суд констатує, що всі учасники групи діяли спільно на досягнення єдиного злочинного умислу і аргументи сторони захисту про ексцес виконавця відхиляє.

Обґрунтованість висновків судів у наявності у діях засуджених кваліфікуючої ознаки вчинення умисного вбивства на замовлення, а у засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 крім цієї кваліфікуючої ознаки ще ознаки «з корисливих мотивів» підтверджується проведеними за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 слідчих експериментів, в ході яких кожен із них вказував про домовленість щодо передачі ОСОБА_1 орієнтовно 2 тисячі доларів, та наступного надання їм, у тому числі, двох предметів, які є вогнепальною зброєю, одним із яких було здійснено смертельні поранення ОСОБА_9 .

Щодо доводів сторони захисту про неправильну правову оцінку дій засуджених, то Суд з цими аргументами не погоджується. З врахуванням встановлених обставин у розглядуваній справі у випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Адже окрім факту замовлення вбивства існує й інше спонукання дій засуджених - корисливий мотив, що у цьому провадженні полягав у обіцянці передання їм грошової винагороди. Крім цього, умисне вбивство, вчинене організованою групою, повинно кваліфікуватися за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, адже вчинення злочину організованою групою як однією із форм співучасті є ще більш небезпечним, аніж вчинення такого кримінально караного діяння групою осіб за попередньою змовою.

Твердження сторони захисту про те, що суди не встановили чи були наявні у ОСОБА_1 кошти, щоб заплатити за вбивство потерпілого, кримінально-правового значення не мають, як і аргументи, за якими у засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були інші джерела заробітку, а тому у них не було корисливого мотиву.

Отже, підстав для зміни формули кваліфікації дій засуджених за результатами касаційного перегляду вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції колегією суддів не встановлено.

Захисник ОСОБА_41 акцентує увагу на тому, що ОСОБА_2 перебував у стані необхідної оборони, який виник внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 .

Ці доводи були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій і знайшли своє відображення в тексті оскаржуваних рішень. Зокрема, апеляційний суд вказав, що проведені у цьому кримінальному провадженні судові експертизи у сукупності із протоколами слідчих експериментів за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також висновок експерта №2.1-214/19 від 25 червня 2019 року, згідно з яким на змивах з рук ОСОБА_9 не виявлено слідів продуктів згоряння, об`єктивно спростовують версію сторони захисту про те, що ОСОБА_2 перебував у стані необхідної оборони та вистрелив у потерпілого випадково після того, коли забирав у нього автомат.

Колегія суддів погоджується з названими мотивами апеляційного суду, а тому відхиляє доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_2 у стані необхідної оборони.

Попри встановлення Судом допустимості доказів, покладених в основу обвинувачення засуджених, та доведеність їхніх злочинних дій у вчиненні інкримінованих злочинів, сторона захисту наводить інші міркування, які, на її думку, є підставою для скасування рішень, постановлених судами попередніх інстанцій.

Так, за твердженнями сторони захисту, до засуджених ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 застосовувалося фізичне та психічне насильство з боку працівників поліції під час проведення з ними слідчих (розшукових) дій, зокрема, допитів та слідчих експериментів.

Однак такі аргументи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження за матеріалами касаційної перевірки судових рішень щодо засуджених.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, таке діяння як отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження.

Водночас Суд вказує, що відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод для того, аби в компетентних органів виник обов`язок провести розслідування, заява про погане поводження має бути «небезпідставною».

Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити і отримати підтвердження заяви. Хоча на заявника не може покладатися надмірний тягар обґрунтування заяви, однак він має надати інформацію, яка хоча б давала підстави для висновку про те, що погане поводження могло мати місце. За відсутності будь-якої інформації, яка піддається перевірці, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і, таким чином, не створює обов`язку щодо її розслідування.

Так, питання вчинення неправомірних дій працівниками правоохоронного органу щодо засуджених ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було предметом службового розслідування за фактом можливих неправомірних дій окремих працівників Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП, за результатами якого було складено висновок від 06 січня 2021 року (а. с. 11-15. Т. 16).

Дисциплінарна комісія ГУНП в Рівненській області встановила, що ОСОБА_2 допитував слідчий ОСОБА_21 , ОСОБА_4 - слідчий ОСОБА_53, а ОСОБА_3 - слідчий ОСОБА_39 , які у своїх поясненнях заперечили вчинення будь-яких неправомірних дій щодо засуджених. Також у висновку службового розслідування йдеться про те, що засуджені відмовилися надавати письмові пояснення з приводу обставин здійснення на них тиску працівниками правоохоронного органу (а. с. 15, Т. 16).

На підставі з`ясованих даних дисциплінарна комісія дійшла висновку про те, що відомості щодо вчинення неправомірних дій окремими працівниками Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області підтвердити чи спростувати у ході проведення службового розслідування не виявилось можливим.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що жоден засуджений не скористався своїм правом на надання пояснень з тією метою, аби вказати на конкретного працівника поліції, який вчиняв щодо нього неправомірні дії.

Також матеріали кримінального провадження не містять будь-яких доказів того, що ув`язнені ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 після прибуття 08 листопада 2019 року до слідчого ізолятора мали на собі сліди заподіяння їм тілесних ушкоджень чи звертались за медичною допомогою з цих підстав.

Окрім цього, судом апеляційної інстанції було встановлено, що за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Третім слідчим відділом (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, проводилося досудове розслідування кримінального провадження №62022240030000004 від 11 січня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, а саме щодо можливого вчинення кримінального правопорушення співробітниками ГУНП в Рівненській області стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - застосування фізичного та психічного насильства під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року.

Постановою слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) ТУ ДБР у м. Хмельницькому ОСОБА_34 від 01 березня 2022 року кримінальне провадження №62022240030000004 від 11 січня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, закрито у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення. У постанові слідчий вказав, що проведеним досудовим розслідуванням та зібраними матеріалами кримінального провадження не вдалось встановити доказів, що свідчать про наявність у діях окремих працівників поліції ГУНП в Рівненській області перевищення службових повноважень, які містять склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 365 КК. Також слідчий встановив, що відповідно до інформації, наданої Сектором в Рівненській області філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» ув`язнені ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прибули 08 та 11 листопада 2019 року в ДУ «Рівненський слідчий ізолятор», де під час первинного медичного огляду скарг на здоров`я не висловлювали, тілесних ушкоджень виявлено не було, а за час перебування в установі фактів отримання тілесних ушкоджень не було зареєстровано (а. с. 22-28, Т. 20).

Серед іншого Суд звертає увагу і на той факт, що із заявами про вчинення кримінального правопорушення працівниками поліції щодо засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 останні звернулися до Державного бюро розслідувань у грудні 2021 року (а. с. 122-126, 159-160, 164-166, Т. 19), тобто майже через 2 роки після їхнього фактичного затримання та проведення з ними слідчих (розшукових) дій, під час яких, за їхнім переконанням, правоохоронці застосовували до них фізичне та психічне насильство.

Сукупність вказаних відомостей свідчить про те, що твердження сторони захисту про застосування фізичного та психічного насильства з боку працівників поліції до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні є надуманими та такими, що не підтвердилися під час касаційного перегляду судових рішень, а доказів, які б доводили застосування заборонених методів слідства до засуджених стороною захисту не надано.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє аргументи сторони захисту про здійснення щодо засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фізичного та психічного тиску працівниками правоохоронного органу.

Щодо доводів касаційних скарг про порушення права засуджених на розгляд справи судом присяжних в судових засіданнях 05 серпня та 02 жовтня 2019 року, то Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 384 КПК прокурор, суд зобов`язані роз`яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Як вбачається із журналу судового засідання від 05 серпня 2019 року предметом розгляду суду першої інстанції під час цього судового засідання були клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо засуджених та захисника ОСОБА_40 про скасування запобіжного заходу ОСОБА_1 .

Правила КПК не передбачають роз`яснення підозрюваному права на розгляд справи судом присяжних під час розгляду питання про обрання, зміну чи продовження запобіжного заходу, а тому такого обов`язку у місцевого суду і не виникало.

В подальшому під час підготовчого судового засідання 01 жовтня 2019 року місцевим судом було роз`яснено підозрюваним право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно них судом присяжних відповідно до положень ст. 384 КПК. Однак, як вбачається із журналу судового засідання від 01 жовтня 2019 року, обвинувачені не заявили такого клопотання (а. с. 101, Т. 3).

Окрім цього, в ході комплексної перевірки доводів щодо порушення у розглядуваній справі норм ст. 384 КПК касаційний суд звертає увагу на те, що прокурором до обвинувального акта було долучено повідомлення з витягами з КПК - параграф 2 глави 30 КПК, що стосується провадження в суді присяжних, в яких обвинуваченим було детально роз`яснено право на розгляд кримінального провадження щодо них судом присяжних.

Як свідчать матеріали касаційної перевірки, названі повідомлення було отримано ОСОБА_3 17 липня 2019 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 16 липня 2019 року, що підтверджується їхніми власноручними підписами про отримання копій повідомлень (а. с. 80, 84, 88, 92, Т. 1).

Отже, колегія суддів констатує, що у цьому кримінальному провадженні не було порушено право на розгляд кримінального провадження судом присяжних щодо обвинувачених, а доводи про протилежне є необґрунтованими.

Щодо тверджень у касаційних скаргах про те, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, то Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Під час апеляційної перевірки обвинувального вироку судом апеляційної інстанції було розглянуто клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, в задоволенні якого цей суд обґрунтовано відмовив. При цьому в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд вмотивовано зазначив про те, що, заявляючи клопотання про повторне дослідження доказів, досліджених під час судового розгляду, апелянтами не вказано як ці вимоги кореспондуються з приписами ч. 3 ст. 404 КПК - не зазначено, які саме порушення були допущені місцевим судом під час дослідження доказів або які докази не були досліджені.

Колегія суддів погоджується із позицією апеляційного суду про те, що незгода сторони захисту із висновками місцевого суду, зробленими на підставі досліджених доказів, не є підставою для повторного дослідження тих самих доказів.

За таких обставин Суд вважає, що судом апеляційної інстанції не було порушено положень ч. 3 ст. 404 КПК, як про це вказує сторона захисту.

Сторона захисту у касаційних скаргах стверджує, що в суді першої інстанції не здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою технічних засобів, а журнали судових засідань від 05 серпня 2019 року, 24 січня, 24 лютого, 28 лютого, 10 квітня, 15 липня 2020 року містять недоліки у їх оформленні.

Однак матеріали касаційної перевірки свідчать про безпідставність цих доводів, так як у матеріалах кримінального провадження містяться не лише журнали судових засідань суду першої інстанції від 31 липня (а. с. 100, Т. 1), 05, 09 серпня (а. с. 22-28, Т. 2), 01, 02, 03 жовтня (а. с. 92-101, 123-128, Т. 3), 17 жовтня (а. с. 182-189, Т. 3), 18, 25-29 листопада (а. с. 237-247, Т. 3, а. с. 30-44, 61-63, 213-223, 224-231, 246-257, Т. 4, а. с. 8, Т. 5), 10, 11, 27 грудня 2019 року (а. с. 111-114, 115-116, 139-150, 190-197, Т. 5), 08, 20, 21, 24, 28 січня (а. с. 246-257, Т. 5, а. с. 25, 75-77, 119-126, Т. 6),04, 07, 11, 14, 19, 24, 25, 28 лютого (а. с. 209-220, 240-249,Т. 6, а. с. 16, 57-67, 99-107, 145-147, 219-223, Т. 7), 03 березня (а. с. 219-223, Т. 7), 07, 10, 14, 30 квітня (а. с. 73-74, 124-127, 227-232, Т. 8), 04, 06, 08, 14, 15, 18, 21, 25, 28, 29 травня (а. с. 247-255, Т. 8, а. с. 41-52, 69-77, 116-128, 143-147 170-177, 203-213, 240-248, Т. 9, а. с. 84-98, 109-112, Т. 10), 06, 10, 13, 15,16 липня (а. с. 228-234, Т. 10, а. с. 186-195, Т. 11, а. с. 51-58, 86-89, 89, Т. 12), 01, 29 вересня (а. с. 232-241, Т. 12, а. с. 81-95, Т. 13), 07, 19 жовтня (а. с. 137-142, 216-224, Т. 13), 04, 06, 09, 13, 23, 26 листопада (а. с. 38-40, 62-64, 113-116, 160-161, 185-195, 216-223, Т. 14), 14, 23 грудня 2020 року (а. с. 174-182, 182, Т. 15), 11 січня (а. с. 52-60, Т. 16), 09, 10 лютого 2021 року (а. с. 122-123, 126-127, Т. 16), але і технічні записи цих судових засідань, в яких наявні аудіо- та відеозаписи засідань.

Також Суд вважає невмотивованими аргументи про недоліки в оформленні деяких журналів судових засідань. Адже судові засідання 05 серпня 2019 року, 24 січня, 24 лютого, 28 лютого, 10 квітня, 15 липня 2020 року не були завершені у зв`язку із проголошенням у подальшому 09 серпня 2019 року, 28 січня 2020 року, 03 березня, 14 квітня, 15 липня 2020 року місцевим судом повного тексту ухвал, прийнятих у цих засіданнях (а. с. 28, зворіт, Т. 2, а. с. 126, зворіт, Т. 6, а. с. 223, зворіт, Т. 7, а. с. 127, зворіт, Т. 8, а. с. 89, Т. 12), що й відображено прописом на першій сторінці журналів цих засідань.

Що ж до журналу судового засідання від 24 лютого 2020 року, то це судове засідання було відкладено на 25 лютого 2020 року у зв`язку з неявкою захисника ОСОБА_60, участь якого є обов`язковою відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК (а. с. 146, зворіт, Т. 7), що й було відображено у тексті журналу.

Отже, за результатами касаційної перевірки Верховним Судом не встановлено будь-яких порушень вимог КПК щодо фіксації судових засідань у суді першої інстанції, а тому доводи сторони захисту в цій частині Суд відхиляє.

Доводи, наведені у касаційних скаргах, про те, що у суді апеляційної інстанції кримінальне провадження розглядалося, у тому числі суддею ОСОБА_61, який на момент автоматизованого розподілу матеріалів розглядуваної справи не був у складі колегії суддів палати Рівненського апеляційного суду з розгляду кримінальних проваджень, чим, на думку сторони захисту, допущено порушення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку із відсутністю в останнього кваліфікації щодо розгляду кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як вбачається із засвідченої копії рішення зборів суддів Рівненського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, наданої на запит Верховного Суду, п. п. 5.5.2 передбачає, що у разі тривалої тимчасової відсутності суддів судової палати з розгляду кримінальних справ (перебування у відпустках, на лікарняному тощо), що унеможливлює розподіл кримінальних проваджень, розподіл справ забезпечується шляхом визначення судді - доповідача (головуючого судді) із числа всіх присутніх суддів судової палати з розгляду кримінальних справ (проваджень) та визначення членів колегії здійснюється із числа усіх присутніх суддів Суду, без урахування їх приналежності до судових палат.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Рівненського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року № 355 про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 20 жовтня 2021 року повторний автоматизований розподіл судової справи № 565/1354/19 проведено на підставі службової записки судді-доповідача ОСОБА_63 про заміну судді-члена колегії ОСОБА_62., яка згідно з наказом від 07 жовтня 2021 року №41 перебувала у відпустці з 18 по 23 жовтня 2021 року.

Тобто автоматизований розподіл проведений з урахуванням положень абзацу першого ч. 5 ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішення зборів суддів Рівненського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року та визначено суддю - члена колегії (суддя ОСОБА_61.) - із числа усіх суддів суду без врахування належності до судових палат.

Отже, колегія суддів не вбачає будь-яких порушень під час здійснення автоматизованого розподілу судової справи між суддями Рівненського апеляційного суду у цьому кримінальному провадженні.

Подібну правову позицію в аналогічних обставинах відображено в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 21 червня 2022 року у справі №572/2696/18.

Окрім цього, Суд вважає невмотивованими аргументи сторони захисту щодо упередженості складу суду, який розглядав кримінальне провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, оскільки заяви про відвід судами було вирішено у точній відповідності із нормами КПК з детальним викладом мотивів своїх рішень.

У касаційних скаргах захисників ОСОБА_40 та ОСОБА_41 висловлено незгоду із покаранням, призначеним ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , через його суворість. Натомість потерпілі та їхні представники вважають, що засудженим призначено надто м`яке покарання.

Розглядаючи вказані доводи, Суд враховує таке.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Колегія суддів звертає увагу на те, що визначення розміру покарання у конкретному кримінальному провадженні є реалізацією принципу справедливості у частині індивідуалізації кримінальної відповідальності. Обираючи той чи інший вид та розмір покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК.

Так, призначаючи покарання засудженим, суд першої інстанції зважив на те, що вони вчинили умисний особливо тяжкий злочин, що посягає на життя іншої людини, а також діючи у складі організованої групи вчинили умисний тяжкий злочин проти громадської безпеки, врахував дані, які їх характеризують, а саме:

1) щодо ОСОБА_1 враховано те, що у вчиненому умисному вбивстві він виступав організатором (замовником), а за ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК діяв як організатор, а також те, що він на обліку у лікаря - нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, утриманців немає, не працює. За місцем проживання зарекомендував себе негативно (характеристика на а. с. 195, Т. 6). Обставини зайняття посади директора у ТзОВ «Аскін Ворк» місцевим судом було проаналізовано також і підстав не погоджуватися з аргументацією цього суду, наведеною у вироку, у Суду немає.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_1 , встановлено не було.

Також взято до уваги те, що ОСОБА_1 , маючи особисті неприязні відносини із ОСОБА_9 , склав ретельний план вчинення організованою групою умисного вбивства потерпілого та незаконного поводження зі зброєю та бойовими припасами, керував їх підготовкою та вчиненням, утворив організовану групу, підшукав засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як співучасників вчинення цих запланованих злочинів, згуртував їх, керував цією організованою групою, забезпечив взаємозв`язок між всіма учасниками групи, розподілив ролі, відвівши їм роль виконавців, а собі - організатора, довів до їх відома розроблений ним план вчинення злочинів, визначив спосіб їх виконання, діяв також як організатор і співвиконавець, вчиняючи незаконне поводження зі зброєю та бойовими припасами, забезпечив виконавців знаряддями і засобами вчинення злочинів, спланував свої дії та дії виконавців після вчинення злочинів, спрямовані на маскування злочинної діяльності організованої групи та приховував цю злочинну діяльність.

2) щодо ОСОБА_2 враховано те, що він не працює, участі у громадському житті села не приймає, неодружений, за місцем проживання немає негативних і позитивних характеризуючих даних, на диспансерному обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, утриманців немає.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_2 , відсутні.

Крім цього, у вироку вказано, що ОСОБА_2 був виконавцем у складі організованої групи при вчиненні умисного вбивства ОСОБА_9 та незаконного поводження зі зброєю та бойовими припасами, безпосередньо наніс кульові поранення ОСОБА_9 у життєво важливі органи з автоматичної вогнепальної зброї, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із заподіянням смерті ОСОБА_9 , вживав заходи конспірації та приховування знарядь вчинення злочину.

3) щодо ОСОБА_4 враховано, що він не працює, участі в громадському житті села не бере, неодружений, за місцем проживання немає негативних і позитивних характеризуючих даних, на диспансерному обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, утриманців немає.

Обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , відсутні, а обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, визнано рецедив злочинів. При цьому місцевий суд виходив з того, що засуджений на момент вчинення інкримінованих злочинів мав судимість за умисні злочини відповідно до вироку Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 січня 2016 року (ч. 3 ст. 187 КК) та вироку Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 березня 2017 року (ч. 3 ст. 185 КК).

Серед іншого місцевий суд зазначив, що ОСОБА_4 був виконавцем у складі організованої групи при вчиненні умисного вбивства ОСОБА_9 та незаконного поводження зі зброєю та бойовими припасами, безпосередньо наніс потерпілому удари дерев`яною битою в життєво важливий орган, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні у момент заподіяння, мав при собі вогнепальну зброю (пістолет), вживав заходи конспірації та знищення слідів злочину та приховування засобів вчинення злочину.

4) щодо ОСОБА_3 ураховано те, що він не працює, неодружений, участі у громадському житті села не приймає, за місцем проживання немає негативних і позитивних характеризуючих даних, на диспансерному обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, утриманців немає. ОСОБА_3 був виконавцем у складі організованої групи при вчиненні умисного вбивства ОСОБА_9 та незаконного поводження зі зброєю та бойовими припасами, який перший безпосередньо спричинив потерпілому удар дерев`яною битою в життєво важливий орган, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні у момент заподіяння, вживав заходи конспірації.

Встановлені судом першої інстанції відомості про засуджених та врахування ступеня вини кожного із них давали цьому суду достатньо вмотивовані підстави для призначення покарання за злочин проти громадської безпеки у виді позбавлення волі на максимально передбачений цією санкцією строк, а за злочин проти життя потерпілого у виді позбавлення волі ОСОБА_1 на максимальний строк, передбачений санкцією ч. 2 ст.115 КК, а ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк, наближений до верхньої межі санкції ч. 2 ст. 115 КК.

Окрім цього, місцевим судом під час призначення остаточного покарання засудженим було обрано найбільш сприятливий спосіб складання покарань (поглинення менш суворого покарання більш суворим).

З огляду на обрані засудженим вид та розмір покарання колегія суддів вважає, що вони є достатніми для виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Щодо доводів про вирішення цивільного позову місцевим судом, то ухвалою апеляційного суду в цій частині вирок суду першої інстанції скасовано та призначено новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, а тому вказане судове рішення в цій частині відповідно до ст. 424 КПК не може бути переглянуте в касаційному порядку.

Таким чином, за результатами касаційного перегляду колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених. Вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - положенням ст. 419 КПК.

Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_41 в інтересах засудженого ОСОБА_2 , захисника ОСОБА_40 в інтересах засудженого ОСОБА_1 , захисника ОСОБА_49 в інтересах засудженого ОСОБА_3 , засудженого ОСОБА_3 , засудженого ОСОБА_4 , потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та представників потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_42 ОСОБА_43 ОСОБА_44