ОКРЕМА ДУМКА
31 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/22748/16
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на ухвалу Господарського суду міста Києва
(суддя - Пукшин Л.Г.)
від 08.09.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Майданевич А.Г., судді - Сулім В.В., Коротун О.М.)
від 10.11.2021
за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго"
до 1. Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця",
2. Державного підприємства "Донецька залізниця"
про стягнення 69 179 723, 28 грн.
05.02.2021 Акціонерне товариство "Українська залізниця" (надалі - Залізниця) звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - Відділу примусового виконання рішень), в якій просило:
1) визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень, які полягають в незупиненні вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП №61625988, відкритого на підставі наказу у справі №910/22748/16;
2) усунути порушене право Залізниці шляхом зобов`язання Відділу примусового виконання рішень зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження ВП №61625988, відкритого на підставі наказу у справі №910/22748/16.
Скарга обґрунтована тим, що:
- згідно з пунктом 5 -1 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23 лютого 2012 року N4442-VI встановлений мораторій на звернення стягнення на активи Залізниці за зобов`язаннями Державного підприємства "Донецька залізниця";
- законом встановлено тимчасову заборону на виконання судових рішень, що має легітимну мету та відповідає пріоритетним напрямкам інвестиційної політики України, спрямовану на запобігання та мінімізацію завдання збитків Залізниці за невиконання зобов`язань іншими юридичними особами;
- встановлення мораторію є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій відповідно до пункту 11 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N1404-VIII;
- Відділ примусового виконання рішень не зупинив виконавче провадження, чим порушив законні права та інтереси боржника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021, відмовлено у задоволені скарги Залізниці на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень та зобов`язання зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження ВП №61625988.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, дійшов висновку, що підстави для зупинення вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження відсутні, оскільки:
- зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк, має відповідати принципу верховенства права та здійснюватися у випадках і на підставі, визначених законом;
- ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2021, мотивувальна частина якої змінена постановою Верховного Суду від 25.06.2021 у справі, що переглядається, за скаргою ПАТ "Донбасенерго" (надалі - Товариство) на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень зобов`язано орган виконавчої служби вчинити дії - вжити всі необхідні заходи з примусового виконання рішення суду у справі №910/22748/16, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", у тому числі звернути стягнення на кошти боржника у національній та іноземних валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах;
- відповідно до висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у цій справі, невиконання рішення проти державного підприємства протягом чотирьох років, неспроможність державної виконавчої служби здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь стягувача внаслідок прямої законодавчої заборони, відсутність ефективного засобу правового захисту прав стягувача є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року;
- станом на момент розгляду даної скарги, виконавче провадження №61625988 вже є закритим у зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі.
03.12.2021 Залізниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії Відділу примусового виконання рішень щодо виставлення та направлення в банківські установи боржника платіжних вимог про примусове списання грошових коштів в рамках виконавчого провадження ВП №61625988, відкритого на підставі наказу у справі №910/22748/16.
В обґрунтування касаційної скарги Залізниця посилається на те, що суди:
- не врахували висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 17.09.2021 у справі №905/2999/17, щодо застосування частин другої та третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
- неправильно застосували норми пункту 11 частини першої статті 34, пункту 10-1 Перехідних та прикінцевих положень Закону України від 2 червня 2016 року N1404-VIII "Про виконавче провадження", пункту 5-1 Перехідних та прикінцевих положень Закону України від 23 лютого 2012 року N4442-VI "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", відповідно до яких на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи Залізниці за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця", а також зупинення вчинення виконавчих дій;
- врахували правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 25.06.2021 у цій справі, яка не містить правового висновку і не є обов`язковою;
- оцінка Верховним Судом відповідності встановленого мораторію Конституції України під час розгляду скарги у постанові від 25.06.2021 свідчить про вихід суду за межі предмету судового розгляду, тому такі висновки не можуть бути застосовані при вирішенні питання дотримання норм мораторію, встановленого Законом;
- мораторій є обов`язковим, оскільки Закон не визнаний Конституційним Судом України неконституційним і не втратив чинність відповідно до статті 152 Конституції України;
- суди не надали оцінки законності дій державного виконавця з урахуванням встановленого мораторію.
11.01.2022 Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Товариство вважає скаргу необґрунтованою, оскільки:
- неможливо в межах однієї справи спочатку ухвалою зобов`язати орган ДВС виконувати рішення, а потім визнати дії, що спрямовані на виконання цього рішення, незаконними;
- доводи Залізниці щодо розповсюдження мораторію на вчинення виконавчих дій вже були предметом оцінки у постанові Верховного Суду від 25.06.2021;
- подання Залізницею касаційної скарги з вимогою ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу та зобов`язати Відділ примусового виконання рішень щодо виставлення та направлення в банківські установи боржника платіжних вимог про примусове списання грошових коштів в рамках виконавчого провадження, що відрізняється від предмету самої скарги, а саме щодо зупинення вчинення виконавчих дій, є зловживанням процесуальними правами відповідно до пункту 1 частини другої статті 43 ГПК України.
11.01.2022 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - Департамент) також надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Департамент вважає, що судові рішення прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а вимоги, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки:
- доводи Залізниці щодо розповсюдження мораторію на вчинення виконавчих дій були оцінені в постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16;
- рішення суду виконано в повному обсязі і виконавче провадження завершено, що унеможливлює зупинення вчинення виконавчих дій.
12.01.2022 Залізниця подала клопотання про зупинення провадження у справі №910/22748/17 до вирішення Конституційним Судом питання конституційності пункту 11 частини 1 статті 34; пункту 10-1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року N1404-VIII "Про виконавче провадження"; пунктів 5-1 та 5-2 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 23 лютого 2012 року N4442-VI "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".
Клопотання мотивовано тим, що Верховний Суд не наділений повноваженнями самостійно встановлювати відповідність норм законодавства Конституції України, а розгляд цієї скарги має виняткове значення не лише для Залізниці, а й для держави в цілому.
12.01.2022 Залізниця подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Представник Залізниці в судовому засіданні 31.01.2022 заявив про відмову від раніше поданого клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
19.01.2022 представник Залізниці подав клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/22858/17.
Клопотання мотивовано тим, що 19.01.2022 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу №910/22858/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, є обов`язковими.
Представник Департаменту та стягувача заперечували проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/22858/17, посилаючись на те, що судове рішення виконано; постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження не оскаржувалась.
Верховний Суд постановою від 31.01.2022 відмовив у задоволенні клопотання Залізниці про зупинення провадження у справі №910/22748/16 до розгляду Конституційним Судом України подання Пленуму Верховного Суду. Відмовив у задоволенні клопотання Залізниці про зупинення провадження у справі №910/22748/16 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/22858/17. Касаційну скаргу Залізниці залишив без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 у справі №910/22748/16 - без змін.
Вказана постанова мотивована, зокрема, тим, що:
- відсутня необхідність для зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи №910/22858/17, оскільки: у справі №910/22748/16 Верховний Суд вже переглянув ухвалу суду у цій справі, що постановлена за результатами розгляду скарги стосовно бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення; судове рішення виконано; оскаржується бездіяльність виконавця щодо незупинення вчинення виконавчих дій. Тобто ставляться питання, що раніше вже розглянуті при вирішенні іншої скарги. Натомість у справі №910/22858/17 рішення суду ще не виконано, і суд касаційної інстанції, переглядаючи ухвалу та постанову, вирішує питання, чи має державний виконавець вчиняти виконавчі дії з метою примусового його виконання. Отже, вирішення та результат справи №910/22858/17 взагалі не має значення для розгляду даної справи. Також на час ухвалення постанови Велика Палата Верховного Суду ще не прийняла справу №910/22858/17 до свого розгляду;
- головним питанням даного спору є те, чи може суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця та зобов`язати його зупинити вчиняти виконавчі дії після того, як суд раніше в порядку контролю за виконанням судового рішення зобов`язав державного виконавця вчиняти виконавчі дії, рішення суду фактично виконано, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, закінчено, і постанова про закінчення виконавчого провадження не оскаржується. Відповідь на вказане питання - ні;
- виконавче провадження завершено, що у будь-якому разі унеможливлює задоволення скарги Залізниці. Не можна зобов`язати державного виконавця зупинити виконавче провадження, якщо воно вже завершено, і постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження не визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку;
- з огляду на те, що державний виконавець не допустив неправомірну бездіяльність, правові підстави для зобов`язання його зупинити вчинення виконавчих дій відсутні, право заявника не було порушено, а касаційна скарга Залізниці подана з єдиною метою - перегляду постанови від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, що є остаточною та оскарженню не підлягає, Верховний Суд відхиляє касаційну скаргу, яка є необґрунтованою та безпідставною.
Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом тощо.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 10-1 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що на період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 5-1 розділу III "Перехідних та прикінцевих положень" Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження".
Пунктом 11 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову (частина друга статті 34 Закону України "Про виконавче провадження").
З аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку про те, що мораторій, передбачений пунктом 5-1 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (№4442-VI), поширюється на захід примусового виконання рішень - звернення стягнення на активи AT "Укрзалізниця" за зобов`язаннями підприємств, визначеними Законом №4442-VI, зокрема зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця". При цьому Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень передбачено порядок дій виконавця, які останній має вжити у разі виконання судового рішення за зобов`язаннями підприємств, визначених пунктом 5-1 Перехідних та прикінцевих положень Закону №4442-VI, та рішення, які останній приймає за наслідками вчинення відповідних дій.
Отже, зміст пункту 11 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" імперативно унормовує дії державного виконавця за умови встановлення ним певних, визначених цим пунктом обставин та покладає на останнього обов`язок зупинити примусове виконання судового рішення у правовідносинах, що склались між сторонами при виконанні судового рішення у справі №910/22748/16.
На мою думку, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, не можуть змінювати наведений вище алгоритм дій державного виконавця під час примусового виконання судового рішення, оскільки вказані висновки зроблені не щодо юридичного конфлікту стягувача, державного виконавця, інших учасників провадження в площині дослідження правомірності дій державного виконавця чи інших посадових осіб органу державної виконавчої служби, а щодо правомірності встановлення Державою Україна мораторію на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця". Водночас, застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії при прийнятті постанови від 25.06.2021, суд не зробив будь-яких висновків щодо правомірності/неправомірності дій державного виконавця, втім з його висновків в цілому вбачається, що зупинення виконання судового рішення на підставі пункту 11 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" відповідає приписам діючого законодавства України.
Вважаю, що при вирішенні питання щодо оскарження дій/бездіяльності посадової особи, яка здійснює виконання судового рішення, суди мають досліджувати саме правомірність дій виконавця щодо примусового виконання рішення та в залежності від вказаних обставин вирішувати відповідний спір. Тоді як оцінка якості закону, що встановлює мораторій на задоволення вимог кредиторів, врахування обставин фактичного виконання судового рішення та закінчення виконавчого провадження, не можуть бути самостійною підставою для відмови в задоволенні відповідної скарги на дії виконавця у разі встановлення невиконання такою посадовою особою імперативних вимог чинних нормативних актів.
З огляду на викладене вище, позицію попередніх судових інстанцій та Верховного Суду про відмову в задоволенні скарги Залізниці на дії Відділу примусового виконання рішень, з посиланням лише на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, а також на те, що рішення суду фактично виконано, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, закінчено, постанова про закінчення виконавчого провадження не оскаржується, вважаю помилковою, оскільки такі висновки не спростовують доводів заявника скарги про недотримання державним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Крім того, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 17.09.2021 у справі №905/2999/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого чинне законодавство, зокрема Закон України "Про виконавче провадження", встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати "доцільно" чи "недоцільно" вживати їх взагалі. А тому він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття "доцільності" вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні.
У вказаній постанові Суд звернув увагу на те, що відповідно до частин другої та третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувану коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувана.
Обставини, передбачені частинами другою та третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Навіть за умов розповсюдження мораторію, передбаченого пунктом 5-1 розділу 3 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону від 23.02.2012 №4442-VI на зобов`язання, що були предметом спору у даній справі, вказане не звільняє державного виконавця від необхідності вчинення дій (застосування механізмів), передбачених статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Тобто, у вказаній постанові об`єднана палата Верховного Суду хоча й не відступала від висновків, що були викладені Верховним Судом у постанові від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, втім вказала на механізм виконання судового рішення, який з одного боку забезпечить задоволення вимог кредитора та забезпечить вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання судового рішення, а з іншого боку, забезпечить дотримання встановлених законодавством тимчасових обмежень щодо неможливості задоволення вимог кредитора за рахунок боржника через запровадження мораторію та дозволить виконавцю діяти відповідно до положень нормативних актів. При цьому, за вказаною процедурою відшкодування кредитору відбувається не за рахунок боржника, а за рахунок коштів, передбачених відповідною бюджетною програмою.
На мою думку, висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 17.09.2021 у справі №905/2999/17, є пріоритетними у застосуванні по відношенню до висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, оскільки господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
Крім того, суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Враховуючи викладене вище вважаю, що дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо незупинення вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП №61625988, відкритого на підставі наказу у справі №910/22748/16, є неправомірними як з огляду на положення чинного законодавства, так і з огляду на актуальну судову практику.
У касаційній скарзі Залізниця, зокрема, посилавшись на правову позицію викладену об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 17.09.2021 у справі №905/2999/17, вказувала, що при наявності мораторію, вчинення виконавчих дій щодо Залізниці має бути зупинено, а рішення суду повинно виконуватися згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", що виключає виставлення та направлення в банківські установи боржника платіжних вимог про примусове списання грошових коштів в рамках виконавчого провадження ВП №61625988, втім, у постанові Верховного Суду від 31.01.2022 у справі №910/22748/16 відсутня належна правова оцінка вказаним доводам скаржника та не наведено мотиви їх відхилення.
Крім того зазначаю, що під час прийняття постанови від 31.01.2022 у справі №910/22748/16, було очевидно, що судова практика вирішення спірних правовідносин є суперечливою.
Так, в ухвалі від 19.01.2022 у справі №910/22858/17 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що:
- відмінність у правових позиціях, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, постановах Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №905/1987/19 та від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, створює правову невизначеність з питання, чи підлягають застосуванню до спірних відносин норми, що містяться у пункті 11 частини першої статті 34, пункті 10-1 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону "Про виконавче провадження", пункти 5-1 та 5-2 розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону №4442-VI;
- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив як від висновків, які містяться у постанові від 25.06.2021 у справі №910/22748/16 (дії виконавця за відсутності мораторію), так і від висновків, які містяться у постанові від 14.04.2021 у справі №910/8901/16 (дії виконавця за наявності мораторію), що призвело до формулювання суперечливих висновків щодо того, як саме має діяти виконавець:
- вчиняти дії з примусового виконання судового рішення і взагалі не передавати виконавчий документ центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, і, відповідно, не зупиняти провадження;
- вчиняти дії з примусового виконання судового рішення і лише якщо борг не стягнуто протягом 6 місяців, передати виконавчий документ центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів і зупинити провадження;
- одразу передати виконавчий документ центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів і зупинити провадження;
- зупинити виконавче провадження, керуючись пунктом 11 частини першої статті 34 Закону "Про виконавче провадження", без передачі виконавчого документу центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (тобто без застосування норм Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень");
- відтак, невирішеним лишається питання щодо визначення правомірності дій виконавця, які вчинялися як до дати визнання мораторію таким, що не відповідає Конституції рішенням Верховного Суду, так і після такої дати, оскільки виконавець не може самостійно оцінювати закони на предмет їх конституційності - як суб`єкт владних повноважень він не наділений такою дискрецією;
- виконавець (як державний, так і приватний) є суб`єктом владних повноважень. Питання щодо того, чи є висновок Верховного Суду про незастосування норми закону до певних правовідносин з підстав її невідповідності Конституції України та принципам верховенства права обов`язковим для виконавця та інших учасників правовідносин, становить виключну правову проблему.
Для вирішення виключної правової проблеми, пов`язаної із суперечливістю судової практики щодо застосування законодавства про мораторій на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця" справу №910/22858/17 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до пункту сьомого частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Забезпечення єдності судової практики є головним завданням Верховного Суду (стаття 36 Закону "Про судоустрій та статус суддів"). І якщо колегії суддів відомо про наявність різної практики з застосування певних норм права та наявність невирішеної виключної правової проблеми, але справа ще не прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, то розумним та законним рішенням було б зупинення касаційного розгляду або оголошення перерви. Водночас, ухвалення Верховним Судом рішення за наявності суперечливої судової практики без передання справи на відступ від відповідного правового висновку в порядку, передбаченому статті 302 ГПК України, є порушенням норм чинного процесуального законодавства.
З огляду на викладене вище Верховний Суд, як орган, завданням якого є, зокрема, забезпечення єдності судової практики, для запобігання порушенням прав люди та забезпечення правової визначеності, враховуючи предмет та підстави скарги, підстави касаційного оскарження, доводи скаржника у справі №910/22748/16, мав зупинити провадження у вказаній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/22858/17.
Отже вважаю, що у цій справі Суд дійшов неправомірних висновків про залишення без змін судових рішень попередніх інстанцій. На мою думку, Верховний Суд мав зупинити провадження у вказаній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/22858/17 або ж прийняти рішення про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо незупинення вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП №61625988. Інше, на моє переконання, не підлягало доведенню і не становило предмет доказування.
Суддя С. Бакуліна
