ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Князєва В. С., Штелик С. П. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами, основний зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус-Трейд» (далі - відповідач) про звернення стягнення на квартиру (далі - спірне майно), яка є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, на забезпечення виконання нею зобов`язань за кредитним договором (далі - кредитний договір). Позовні вимоги обґрунтовані таким.
ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем за кредитним договором у розмірі 2 176 801,21 доларів США. Виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором було забезпечено іпотекою спірного майна. Проте, ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про визнання її банкрутом. Постановою суду фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 було визнано банкрутом та скасовані обтяження, накладені на її майно. Під час ліквідаційної процедури іпотечне майно було 13 жовтня 2011 року відчужено ліквідатором іншій особі, яка продала його відповідачу. В подальшому 10 квітня 2012 року постанова суду про визнання ОСОБА_1 банкрутом була скасована, а провадження про її банкрутство припинено через недоведеність її неплатоспроможності.
Позивач зазначає, що він не надавав згоди на відчуження спірного майна, його іпотека не припинилась, тому позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на це майно.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
Господарський суд Харківської області рішенням від 05 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року, у позові відмовив. Судові рішення мотивував так.
У справі про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 позивач звернувся з кредиторськими вимогами до боржника, його вимоги були включені до реєстру кредиторів. Таким чином позивач реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство. Іпотека спірного нерухомого майна припинилась у зв`язку із його реалізацією в межах процедури банкрутства. Результати публічних торгів з відчуження спірного майна не оскаржувались та є дійсними. Отже, у позивача відсутні права іпотекодержателя, відповідно відсутнє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року зазначені судові рішення змінені шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови. Мотивуючи вказану постанову, Велика Палата Верховного Суду дійшла низки таких висновків.
1. Щодо реалізації предмета іпотеки у процедурі банкрутства
У межах ліквідаційної процедури підлягає продажу все майно банкрута (за винятками, встановленими законом), включаючи майно, яке є предметом застави. Відповідно до частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) іпотекою є застава нерухомого майна. Отже, іпотека є різновидом застави. За частиною першою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі реалізації предмета застави (пункти 6.7.- 6.9. постанови)
Згідно із частиною першою статті 17 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV)іпотека припиняється у разі реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону. Водночас цим законом регулюється лише звернення стягнення на предмет іпотеки за ініціативою іпотекодержателя. Зокрема, статтею 39 указаного Закону регулюється реалізація предмета іпотеки у разі задоволення судом позову іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки (пункти 6.10., 6.11. постанови).
Постанова суду про визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури не є судовим рішенням про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Така постанова не визначає порядку та особливостей продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі. Вони визначаються Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ), яким передбачена реалізація предмета іпотеки незалежно від наявності чи відсутності судового рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому в межах ліквідаційної процедури застосовуються правила, передбачені Законом № 2343-ХІІ, а не Законом № 898-IV (пункти 6.12., 6.13. постанови).
За загальним правилом продаж предмета застави (іпотеки) припиняє заставу (іпотеку) відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України. Законом № 2343-ХІІ не передбачено інших наслідків щодо продажу предмета застави (іпотеки) у ліквідаційній процедурі у провадженні у справі про банкрутство. Відтак у випадку продажу предметів застави (іпотеки) відповідно до законодавства про банкрутство застосовуються загальні наслідки припинення застави (іпотеки) згідно з пунктом 3 частини першої статті 593 ЦК України (пункт 6.14. постанови).
2. Щодо скасування рішення суду про визнання боржника банкрутом
Якщо предмет іпотеки перейшов у власність набувача на виконання дійсного договору, то це не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотека є дійсною для набувача. Застава (іпотека) припиняється у разі реалізації предмета застави (іпотеки), а не у зв`язку зі скасуванням обтяження, зокрема обмеження щодо розпорядження майном боржника. При цьому виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку не є підставою для припинення іпотеки, оскільки така підстава не передбачена законом (пункти 7.1., 7.3. постанови).
Реалізація майна є завершеною з моменту виконання сторонами договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах. З цього моменту відповідно до пункту 3 частини першої статті 593 ЦК Україниіпотека проданого майна припиняється. Право іпотеки припиняється у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, крім випадків придбання предмета іпотеки з порушенням установленого порядку реалізації недобросовісним набувачем (пункти 7.5., 7.7. постанови).
Виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню (пункт 7.11. постанови).
Якщо ж іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки. Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Зазначену норму слід застосовувати разом з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункти 7.13. постанови).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду; це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек; договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Близькі за змістом висновки сформульовані також у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
Означена конкретизація висновків полягає у такому: 1) скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення; 2) виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення; 3) виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; 4) запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя; 5) за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню; 6) при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
3. Щодо належного способу захисту права
У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки (пункт 9.9. постанови).
Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно (пункт 9.10. постанови).
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
На жаль не можемо погодитись з наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду виходячи з такого.
1. Щодо реалізації предмета іпотеки у процедурі банкрутства
Згідно з частинами першою, третьою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Відповідно дочастини першої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 898-IVіпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 898-IVіпотека припиняється у разі: 1) припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; 2) реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; 3) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; 4) визнання іпотечного договору недійсним; 5) знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; 6) з інших підстав, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом другим Розділу IVПрикінцеві положення Закону № 898-IVзаконодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Указані норми ЦК України виділяють іпотеку, як окремий вид застави, та визначають, що правила про іпотеку встановлюються законом. Саме норми статті 17 Закону № 898-IV визначають підстави припинення іпотеки, серед яких реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону.
Згідно з частинами другою, третьою статті 33 Закону № 898-IV у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
З наведених норм права вбачається, що іпотека припиняється у разі звернення стягнення та реалізації предмета іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частинами першою, сьомою, восьмою статті 47 Закону № 2343-ХІІ (у редакції станом на час продажу спірного майна) заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами. Перелік майна громадянина-підприємця, яке виключається із складу ліквідаційної маси відповідно до положень цієї частини, затверджується господарським судом, про що виноситься ухвала.
Відповідно до частин четвертої, шостої статті 48 Закону № 2343-ХІІ (у редакції станом на час продажу спірного майна) якщо у встановлений частиною другою цієї статті строк громадянин-підприємець не подав доказів задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає громадянина-підприємця банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Копію постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і інформацію про відкриття ліквідаційної процедури господарський суд направляє всім відомим кредиторам із зазначенням строку пред`явлення кредиторами вимог, який не може перевищувати два місяці.
Згідно з частиною сьомою статті 48 Закону № 2343-ХІІ (у редакції станом на час продажу спірного майна) постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором. Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.
Указаними норми права врегульовано, що у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом суд відкриває ліквідаційну процедуру за результатами якої звертає стягнення на все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включалося до складу ліквідаційної маси згідно з законом. Продаж такого майна здійснюється судовим виконавцем або призначеним судом ліквідатором. Кошти, отримані від продажу зазначеного майна вносяться на депозитний рахунок нотаріуса та використовуються для задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому законом.
Отже, постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та звернення стягнення на належне йому майно є тим судовим рішенням на підставі якого може бути звернено стягнення та реалізований предмет іпотеки відповідно до статті 33 Закону № 898-IV, що має наслідком припинення іпотеки згідно з пунктом 2 частини першої статті 17 цього Закону.
Висновки Великої Палати Верховного Суду про припинення іпотеки на підставі пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України та незастосування до спірних відносин указаних норм статей 17, 33 Закону № 898-IV вважаємо помилковими, оскільки: 1) норма пункту 2 частини першої статті 17 Закону № 898-IV є спеціальною відносно норми пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України, тому саме спеціальна норма мала бути застосована у цьому випадку; 2)норма пункту 3 частини першої статті 593 ЦК Українибула прийнята раніше набрання чинності нормою пункту 2 частини першої статті 17 Закону № 898-IV, отже остання за часом прийняття норма підлягала застосуванню; 3) припинення іпотеки у разі реалізації предмета іпотеки відповідно до пункту 2 частини першої статті 17 Закону № 898-IV мало відбуватись через звернення стягнення на це майно за рішенням суду (в тому числі за постановою про визнання громадянина-підприємця банкрутом), а не внаслідок реалізації предмета іпотеки за загальними правилами припинення застави згідно з пунктом 3 частини першої статті 593 ЦК України.
Загальна норма пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України про припинення застави у разі реалізації предмета застави не передбачає будь-яких виключень з цього правила. Застосування цієї норми до відносин припинення іпотеки значно розширить кількість випадків припинення іпотеки та, як наслідок, зловживань, спрямованих на уникнення повернення кредитних коштів за рахунок іпотечного майна, що навряд чи сприятиме стабільності кредитних відносин у країні.
2. Щодо скасування рішення суду про визнання боржника банкрутом
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 898-IVіпотека припиняється у разі: 1) припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; 2) реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; 3) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; 4) визнання іпотечного договору недійсним; 5) знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; 6) з інших підстав, передбачених цим Законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Згідно з частинами першою - третьою статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Наведеними нормами встановлено, що іпотека припиняється у випадках, визначених частиною першою статті 17 Закону № 898-IV, внаслідок реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону в разі звернення стягнення на нього на підставі рішення суду. В інших випадках переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного майна навіть тоді, коли він не знав про обтяження майна іпотекою.
У цій справі судове рішення про визнання громадянина-підприємця банкрутом та звернення стягнення на належне йому майно (у тому числі іпотечне) було скасовано з підстав недоведеності неплатоспроможності боржника. Це свідчить про те, що боржник не був неплатоспроможним, безпідставно був визнаний банкрутом, до нього неправомірно була застосована ліквідаційна процедура, неправомірно було звернено стягнення та продано належне йому майно, в тому числі передане в іпотеку.
Якщо судове рішення про звернення стягнення на іпотечне майно було скасоване, то таке рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. У такому випадку неправомірне звернення стягнення на іпотечне майно та його реалізація, які відбулись з порушенням норм статей 47, 48 Закону № 2343-ХІІ, не можуть мати правовим наслідком припинення іпотекиза пунктом 2 частини першої статті 17 Закону № 898-IV. Реалізація предмета іпотеки на підставі скасованого рішення суду не припиняє іпотеку такого майна.
У постанові в цій справі Велика Палата Верховного Суду погодилась з тим, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (підпункт перший пункту 7.22. постанови) та, що право іпотеки не припиняється у разі реалізації предмета іпотеки з порушенням установленого порядку недобросовісному набувачу (пункт 7.7. постанови),проте дійшла зовсім протилежних висновків про те, що за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають (підпункт п'ятий пункту 7.22. постанови).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною (пункт 7.11 постанови).
Цими висновками Велика Палата Верховного Суду поставила припинення чи не припинення іпотеки в залежність від добросовісності набувача іпотечного майна, що очевидно не відповідає нормам частини першої статті 17 та частини першої статті 23 Закону № 898-IV, які не тільки не визначають такої умови для припинення іпотеки, а й навпаки прямо встановлюють, що при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача такого майна, навіть тоді, коли він не знав про обтяження майна іпотекою (тобто незалежно від добросовісності набувача).
У цивільному праві України інститут добросовісного набувача використовується для вирішення спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння та набуття права власності на майно, яке відчужене особою, яка не мала на це права (статті 330, 388 ЦК України). Поширення цього інституту добросовісного набувача на відносини іпотеки не передбачено ані нормами чинного законодавства України, ані правовою доктриною.
Ураховуючи вищевикладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду безпідставно відступила від свого висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, а також подібних висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
Судді Ю. Л. Власов
В. С. Князєв
С. П. Штелик
