ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" листопада 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2416/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
за участю секретаря судового засідання Мороз Ю.В.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус-Трейд", м. Харків 3-ті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: - ОСОБА_1 , м. Харків; - ОСОБА_2 , м. Харків про звернення стягнення на предмет іпотеки за участю представників учасників справи:
позивача - адвоката Кураксіної О.І., довіреність №2366-К-О від 11.01.2017;
відповідача - адвоката Іванченко С.М., ордер серія ДН №047203 від 20.11.2018;
3-ї особи ( ОСОБА_1 ) - адвоката Караченцева Ю.Л., ордер ПТ №088604 від 20.08.2018;
3-ї особи ( ОСОБА_2 ) - не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Бонус-Трейд (далі Відповідач), треті особи ОСОБА_1 (далі Третя особа-1), ОСОБА_2 (далі Третя особа-2) про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 271,6 м2, житловою площею 96,6 м2, яка належить на праві власності Відповідачу та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 19.04.2007 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №HAG7GA00000006 від 18.04.2007 в сумі 2 176 801,21 доларів США шляхом продажу Позивачем будь-якій особі з правом на укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також надання Позивачу всіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог Позивач з посиланням на приписи статей 589, 590 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" послався на неналежне виконання Третьою особою-2 (Позичальник) своїх зобов`язань за кредитним договором №HAG7GA00000006 від 18.04.2007, внаслідок чого існує непогашена заборгованість, яка станом на момент звернення з цим позовом становить 2 176 801,21 доларів США, що за курсом НБУ становить 58 820 967,21 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за наведеним кредитним договором, Позивачем та Третьою особою-2 19.04.2007 укладено договір іпотеки спірного майна, однак у подальшому це майно було неодноразово відчужено на користь інших осіб та 15.12.2014 зареєстровано право приватної власності на нього за Відповідачем з одночасною передачею його в іпотеку Третій особі-1. Оскільки Позивач не надавав згоди на передачу в наступну іпотеку предмета іпотеки (спірної квартири) й обтяження предмета іпотеки, накладене за договором іпотеки від 19.04.2007, має вищий пріоритет над наступними іпотеками, Позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2017, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 22.05.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Харківської області від 18.10.2018 позовні вимоги задоволено.
Рішення суду мотивовано тим, що обтяження майна іпотекою за договором іпотеки від 19.04.2007 зберігається та має першочерговість, внаслідок скасування постанови Господарського суду Харківської області від 17.08.2011 у справі №5023/5991/11 про визнання Третьої особи-2 банкрутом як незаконної, а тому на Відповідача поширюється, відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку", статус іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи, що до нього перейшло право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки. Щодо заяви Відповідача про застосування позовної давності до вимог Позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2018 змінено та викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:
"Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.
Звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 271,6 м2, житловою площею: 96,6 м2, яка належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бонус-Трейд", що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 19.04.2007 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №HAG7GA00000006 від 18.04.2007, яка стягнута:
заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08.06.2012 у справі №2018/2-4154/11 зі ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" в розмірі 4 992 276,81 грн, в т.ч. 355 983,96 доларів США (еквівалент 2 837 192,16 грн) - заборгованість за кредитом; 117 639,77 доларів США (еквівалент 937 588,97 грн) - заборгованість по процентам за користування кредитом; 44 009,65 доларів США (еквівалент 350 756,91грн) - заборгованість по комісії за користування кредитом; 108 750,16 доларів США (еквівалент 866 738,77 грн) - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором;
рішенням Київського районного суду міста Харкова від 27.04.2015 у справі №640/17746/14-ц зі ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" в розмірі 332 846,13 доларів США, що в еквіваленті становить 4 470 123,53 грн, в т.ч. 6 674,49 доларів США (еквівалент 89 638,40 грн) заборгованість за кредитом; 143 193,60 доларів США (еквівалент 1 923 090,05 грн) заборгованість по процентам; 33 030,86 доларів США (еквівалент 443 604,45 грн) заборгованість по комісії; 149 947,18 доларів США (еквівалент 2 013 790,63 грн) пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором,
- шляхом продажу АТ КБ "Приватбанк" будь-якій особі з правом укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом, в т.ч. з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також надання АТ КБ "Приватбанк" інших повноважень, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки; за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації у сумі 6 138 864,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що правомірним є включення до складу заборгованості за кредитним договором №HAG7GA00000006 сум, які стягнуті заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08.06.2012 у справі №2018/2-4154/11 та рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27.04.2015 у справі №640/17746/14-ц, інша частина сум включена Позивачем до складу заборгованості за кредитним договором безпідставно. Крім того, з метою визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки, суд погодився зі звітом про оцінку вартості п`ятикімнатної квартири, який наданий Позивачем і з якого вбачається, що ринкова вартість нерухомого майна, становить 6 138 864,00 грн, про що і зазначено в резолютивній частині постанови.
Постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус-Трейд" задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 та рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2018 у справі №922/2416/17 скасовано та вказану справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, зокрема зазначено: "судами не надано належної оцінки заяві Позивача щодо його кредиторських вимог, заявлених в межах справи про банкрутство №5023/5991/11, з точки зору наявності у Позивача на момент вирішення спору у даній справі прав заставодержателя, оскільки за відсутності прав заставодержателя виключається кореспондуючий цьому обов`язок іпотекодавця задовольнити вимоги за рахунок заставного майна в межах даної справи (п.40 постанови).
41. Враховуючи, що у процедурі банкрутства, яка здійснюється відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимоги іпотекодержателя охоплюються поняттям заставного майна, а, отже, застосовуються норми, які регулюють заставу майна, і відповідно до вказаного вище законодавства право застави припиняється у разі реалізації предмета застави, тому суди, пославшись лише на обставини зняття обтяження щодо заставного майна, звернення Позивача в межах справи про банкрутство з кредиторськими вимогами та укладення за результатами аукціону договору купівлі-продажу предмета іпотеки, належним чином не дослідили ці докази в контексті правових наслідків вчинення цих дій, а також наявності чи відсутності у Позивача, за результатами провадження у справі про банкрутство ФОП Шпак М.О., реалізації права заставодержателя; не надали оцінку чи є дійсними на час вирішення даного спору результати аукціону і договір купівлі-продажу з точки зору презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Отже, суди не з`ясували наявності у Позивача права заставодержателя на час вирішення даної справи. При цьому, при з`ясуванні обставин дійсності аукціону, як правочину (постанова Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі №6-370цс16), судам слід врахувати практику Верховного Суду щодо ефективного способу захисту прав іпотекодержателя (постанова від 17.10.2018 у справі №904/8745/15).
Суди не застосували норми матеріального права, які регулюють питання припинення застави (іпотеки,) враховуючи обставини в контексті правовідносин, які склались в межах справи про банкрутство Третьої особи-2, проте для застосування таких норм права першочергово необхідно встановити обставини, що стосуються реалізації Позивачем права заставодержателя (кредитора) у справі про банкрутство і проведення аукціону щодо відчуження цього майна в межах справи про банкрутство шляхом дослідження та надання належної оцінки цим документам, оскільки в межах даної справи Позивачем пред`явлені вимоги як заставодержателем майна, реалізація якого відбувалась в межах справи про банкрутство.
42. Посилання судів на те, що обтяження майна іпотекою за договором іпотеки від 19.04.2007 зберігається та має першочерговість, внаслідок скасування постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2012 постанови Господарського суду Харківської області від 17.08.2011 у справі № 5023/5991/11 про визнання Третьої особи-2 банкрутом як незаконної, є передчасним, оскільки, як зазначалось вище, судам слід дослідити та врахувати обставини, які пов`язані з реалізацією заставного майна на аукціоні з точки зору презумпції правомірності цього правочину, оскільки скасування судових рішень у справі про банкрутство не спростовує правомірності правочину (аукціону), вчиненого на виконання скасованого рішення суду.
43. Отже, висновки суду першої інстанції, що обтяження майна іпотекою за договором іпотеки від 19.04.2007 зберігається та є першочерговим, так само і висновки суду апеляційної інстанції, що до Відповідача відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" за договором від 02.12.2011 перейшли обов`язки іпотекодавця, є передчасними, оскільки належним чином не було досліджено всі зібрані докази у справі.
44. При цьому, колегія суддів враховує, що Верховним Судом України у справах №6-1382цс16, №6-202цс15, №6-332цс15, №6-11цс15, №6-63цс15, №6-53цс15) викладалась правова позиція щодо механізму реалізації права кредитора на іпотечне майно, передбачене нормами статей 23, 33, 39 Закону України "Про іпотеку". Проте, в межах даної справи, для правильного застосування статті 23 Закону України "Про іпотеку" має значення першочергово встановлення обставин та відповідних правових наслідків, пов`язаних з дослідженням та наданням належної оцінки документам, що стосуються реалізації Позивачем права заставодержателя (кредитора) у справі про банкрутство і проведення аукціону про відчуження цього майна в межах справи про банкрутство.
45. Щодо застосування до спірних правовідносин норм права про позовну давність, то зазначене підлягає застосуванню в залежності від встановлених судом обставин відносно переходу до Відповідача прав та обов`язків іпотекодавця, оскільки належним чином не було досліджено всі зібрані докази у справі, не надано їм відповідної оцінки з точки зору наявності у Позивача на момент вирішення спору прав заставодержателя. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги, викладені в пунктах 10, 11, 12 постанови, є передчасними, що виключає можливість надання їм оцінки судом касаційної інстанції.
45.1. За наявності підстав для застосування до цих правовідносин положень закону щодо позовної давності, слід враховувати практику Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, в постанові від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц.".
19 вересня 2019 року матеріали справи №922/2416/17 повернуто до господарського суду Харківської області.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2019 для розгляду справи № 922/2416/17 визначено суддю Чистякову І.О.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.09.2019 справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на "16" жовтня 2019 р. о 10:00. Також, вказаною ухвалою встановлено позивачу строк для подання пояснень щодо питань, про які зазначено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 та які мають бути з`ясовані судом під час нового розгляду справи - протягом 5 днів з дня отримання цієї ухвали. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з урахуванням постанови Верховного Суду від 21.08.2019 у даній справі. Встановлено третім особам ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) строк на подання пояснення щодо позову з урахуванням постанови Верховного Суду від 21.08.2019 у даній справі - 10 днів з дня отримання даної ухвали.
30.09.2019 представником третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , до господарського суду Харківської області через канцелярію надані письмові пояснення на позовну заяву АТ КБ "Приватбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки за вх.№23337. У поданих письмових поясненнях третя особа у справі проти позову заперечує та просить у його задоволенні відмовити з наступних підстав:
1) позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, розпочався через 30 днів з дати направлення позивачем позичальнику (третій особі - ОСОБА_2 ) вимоги від 31.08.2011 за вих. № 20.0.02/14-1507, тобто з 03.10.2011, отже на час звернення до суду із даним позовом 20.07.2017 такий строк сплив. Твердження позивача про переривання строку позовної давності шляхом пред`явлення ним позовів до боржника ОСОБА_2 на думку третьої особи є безпідставними з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц.
На думку третьої особи до даних правовідносин не можна застосовувати положення ст. 264 ЦК України, оскільки позивач пред`явивши 14.10.2011 та 13.10.2014 позови до Київського районного суду м. Харкова тільки з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором до боржника ОСОБА_2 , не перервав перебіг строку позовної давності щодо вимог іпотекодавця, оскільки вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не охоплювалися пред`явленими позовами та не заявлялися до ТОВ "Бонус - Трейд".
2) Законодавець пов`язує існування зобов`язання за договором іпотеки саме із фактом державної реєстрації у відповідному реєстрі і наявністю запису про обтяження у відповідному Державному реєстрі.
На підставі судового рішення господарського суду Харківської області від 01 вересня 2011 року у справі про банкрутство № 5023/5991/11 з Державного реєстру іпотек було вилучено запис про іпотеку квартири АДРЕСА_1 , яку передано в іпотеку в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № НАG7GА00000006 від 19.04.2011. Отже, саме на підставі цього судового рішення, було вилучено з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку.
З іпотечного майна (квартири АДРЕСА_1 ) була знята заборона на відчуження, воно увійшло до складу ліквідаційної маси та було реалізовано з аукціону в процедурі банкрутства, про що було відомо ПАТ «КБ «ПриватБанк», як заставному кредитору у справі про банкрутство. Обставини обізнаності Позивача про вилучення з Державного реєстру іпотек записів про іпотеку встановлені рішенням суду, а саме рішенням від 19 грудня 2012 року у справі № 6-42794св12 Колегією Суддів Судової палати у Цивільних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ встановлено, що Позивач (ПАТ «КБ «Приват Банк») листом від 12 жовтня 2011 року був повідомлений про судове рішення та вилучення з Державного реєстру іпотек записів про іпотеку за вказаними договорами.
В подальшому все майно банкрута ОСОБА_2 було реалізовано з аукціону у справі про банкрутство № 5023/5991/11. За результатами публічних торгів, що відбулись 10.10.2011 року (Протокол № 1 проведення публічних торгів (аукціону) переможцем аукціону визначено підприємство ТОВ «Бабаївськ - Інвест», яке придбало вказану квартиру з аукціону за 797 700,00 грн.
Після проведення розрахунків за придбане майно, а саме 13.10.2011 року між арбітражним керуючим Тоцькою К.М. - ліквідатором ФОП Шпак М.О. та переможцем аукціону - ТОВ «Бабаївськ - Інвест» було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.10.2011 (реєстр. № 1189).
В подальшому провадження у справі про банкрутство № 5023/5991/11 було припинено на підставі постанови Вищого Господарського Суду України від 10.04.2012 року, але на дату ухвалення рішення Вищим Господарським Судом України, майно банкрута було реалізовано і кошти зараховані на депозитний рахунок нотаріуса.
Третя особа зазначила, що відчуження предмета іпотеки було здійснено відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (який був чинний на той час), а аукціон з реалізації майна боржника ФОП Шпак М.О. за результатами якого складено Протокол № 1 від 10.10.2011 року та в подальшому укладено договір купівлі-продажу, не було визнано недійсним, то відчуження і набуття права власності на нерухоме майно є правомірними та захищені презумпцією правомірності правочину, передбаченою ст. 204 ЦК України.
3) Під час банкрутства ОСОБА_2 в межах справи про банкрутство з аукціону було продано все майно банкрута ОСОБА_2 . Позивач звертався з тотожними вимогами в тотожних правовідносинах у той самий спосіб захисту права (справа з тим самим предметом позову: про звернення стягнення на предмет іпотеки на майно розташоване по АДРЕСА_2 , яке також раніше належало ОСОБА_2 ).
Так, у справі № 642/2506/17 Позивач ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся в суд з вимогою до ОСОБА_3 , який також є набувачем майна, що у 2011 році увійшло до ліквідаційної маси ФОП Шпак М.О. Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року у вказаній справі судом касаційної інстанції позивач відмовлено у задоволенні позову. Отже у тотожній справі за позовом щодо спірного майна, яке було у складі ліквідаційної маси ФОП ОСОБА_2 було предметом іпотеки, позивачу було відмовлено, оскільки останній обрав неналежний спосіб захисту його прав.
4) На думку третьої особи позивачем неправомірно визначено ціну даного позову, а саме незаконно нараховані відсотки, комісію та пеню за кредитним договором станом 03.07.2017 року, на загальну суму 2 176 801,21 доларів США і яка за курсом НБУ на 03.07.2017 року складала 58 820 967,21 грн. не зважаючи на те, що кредитний договір припинив свою дію 31.08.2011 з моменту направлення позивачем на адресу ОСОБА_2 вимоги від 31.08.2011 за вих. № 20.0.02/14-1507 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором. Вказана позиція третьої особи узгоджується з судовою практикою, зокрема Постановою Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 564/2199/15-ц, в якій Верховний Суд зазначив, що після направлення письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припиняє свою дію.
Вказані письмові пояснення третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , подані у процесуальні строки визначені в ухвалі господарського суду у даній справі від 23.09.2019 із наданням доказів направлення на адресу сторін у справі згідно вимог ст. 168 ГПК України, а отже судом прийняті та долучені до матеріалів справи.
30.09.2019 відповідачем у справі до господарського суду Харківської області через канцелярію наданий відзив на позовну заяву за вх. №23328. У поданому відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що за умовами договору іпотеки, а саме п.22 договору передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках передбачених п.16.7.1, 16.7.2 договору, згідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься у цьому договорі. Також, відповідач зазначив, що згідно п.27 договору визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, проте позивачем не реалізовано позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься у договорі іпотеки. Отже відповідач зазначив, про судову практику, зокрема викладену у постанові від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, зокрема: "Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту (п. 35. п. 61 Постанови).".
На думку відповідача вищевказана позиція Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі має бути застосована і при розгляді даної справи, оскільки спори в цих справах є тотожними.
Щодо наявності у позивача права заставодержателя на час вирішення даної справи, відповідач зазначив, що позивач звертався до господарського суду Харківської області з вимогами кредитора у межах розгляду справи про банкрутство ФОП Шпак М.О. №5023/5991/11. Отже, з іпотечного майна (квартири АДРЕСА_1 ) була знята заборона на відчуження, воно увійшло до складу ліквідаційної маси, було реалізовано з аукціону в процедурі банкрутства і поза волею Іпотекодавця (банкрута - Шпак М. О.) вибуло з його володіння, що було відомо ПАТ «КБ «ПриватБанк» як заставному кредитору у справі про банкрутство.
Обставини обізнаності Позивача про вилучення з Державного реєстру іпотек записів про іпотеку встановлені судом, а саме Колегією суддів судової палати у цивільних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішення від 19.12.2012 року у справі № 6-42794св12 встановлено, що Позивач (ПАТ «КБ «ПриватБанк») листом від 12.10.2011 року був повідомлений про Судове рішення та вилучення з Державного реєстру іпотек записів про іпотеку за вказаними договорами.
Крім того, Листом ліквідатора ФОП Шпак М.О. - арбітражного керуючого Тоцької К.М. від 05.04.2012 року ПАТ «КБ «ПриватБанк», як кредитора у справі про банкрутство, було додатково повідомлено про здійснення ліквідаційних заходів та звернено увагу банку на те, що здійснення заходів у ліквідаційній процедурі спрямовані на задоволення вимог кредиторів. Вказаний лист було втримано банком 09.04.2012 року.
Листом ліквідатора ФО-П Шпак М. О. - арбітражного керуючого Тоцької К. М. від 07.05.2012 за вих. № 291 ПАТ «КБ «ПриватБанк», як кредитора у справі про банкрутство, було повідомлено про зарахування коштів, отриманих від продажу майна банкрута, на депозитний рахунок нотаріуса Ємця І. О. Вказаний лист було отримано банком 10.05.2012 року.
Відповідач зазначив, що провадження у справі №5023/5991/11 було припинено згідно постанови Вищого господарського суду України від 10.04.2012, але на дату ухвалення цього рішення судом майно банкрута вже було реалізовано, покупцями були сплачені грошові кошти за придбане з аукціону майно та в повному обсязі сплачені кошти - які були зараховані на депозитний рахунок нотаріуса у відповідності до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що діяв на той час.
Проведений аукціон з реалізації майна боржника ФОП Шпак М. О., за результатами якого було складено Протокол № 1 та укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.10.2011 року за реєстровим № 1189, в установленому законом порядку не були визнані не дійсними, - вони захищені презумпцією правомірності правочину, передбаченою ст. 204 ЦК України.
Застава нерухомого майна була припинена, у зв`язку з реалізацією предмета застави в межах процедури банкрутства боржника ФОП Шпак М. О., Договір купівлі-продажу цього майна є дійсним, отже у Позивача на момент вирішення спору у даній справі відсутні права заставодержателя.
Щодо пропущення позивачем строку позовної давності відповідач зазначив, що звертався до суду із заявами про застосування строку позовної давності 30.08.2017 за вх.№ 27778 та 01.08.2018 за вх.№ 22323. На думку відповідача позивач пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання, отже через 30 днів після отримання вимоги почався перебіг строку позовної давності, у тому числі щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме з 03.10.2011.
14 жовтня 2011 року, Позивач звернувся до Київського районного суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки; але в подальшому свої вимоги уточнив та просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором та судові витрати.
08 червня 2012 року заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова стягнуто з позичальника ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором НАG7GА00000006 від 19.04.2011 на загальну суму 4992 276,81 грн.
10 жовтня 2011 року в процедурі банкрутства арбітражним керуючим на виконання постанови господарського суду у справі про банкрутство іпотечне майно, квартиру АДРЕСА_3 , було реалізовано з аукціону. Переможцем аукціону став ТОВ «БАБАЇВСЬК-ІНВЕСТ».
13 жовтня 2011 року арбітражним керуючим з переможцем аукціону укладено договір купівлі-продажу іпотечного майна. Власником іпотечного майна став ТОВ «БАБАЇВСЬК-ІНВЕСТ».
02 грудня 2011 року квартиру АДРЕСА_3 , було реалізовано на виконання судового рішення. Власником вказаного майна став відповідач по справі ТОВ «Бонус-Трейд».
10 жовтня 2014 року Позивач повторно звернувся до Київського районного суду Харкова з позовом до позичальника ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним говором № НА070А00000006 на загальну суму 4621873,39 грн. (достягнення).
27 квітня 2015 року рішенням Київського районного суду стягнуто з позичальника ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором НАG7GА00000006 від 19.04.2011 на загальну суму 4 470 123,53 грн.
На дату звернення до Київського районного суду Харкова (13 жовтня 2014 року) позичальник (боржник за основним зобов`язанням) ОСОБА_2 не була іпотекодавцем, оскільки предмет іпотеки вибув із її власності. Власником квартири (предмета іпотеки) був ТОВ «Бонус-Трейд».
На момент подання повторного позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 від 10 жовтня 2014 року про стягнення боргу за кредитним договором НАG7GА00000006 від 19.04.2011, Позивачу вже було відомо про те, що новим власником квартири АДРЕСА_1 (яка була предметом іпотеки) є ТОВ «Бонус-Трейд». Вказане твердження підтверджується позовною заявою ПАТ КБ «Приватбанк» від 10 жовтня 2014 року до арбітражного керуючого Тоцької К. М., «Бабаївськ-Інвест», ПАТ «Астра Банк», треті особи: ТОВ «Бонус-Трейд», ТОВ «Соло-Трейд», ТОВ «Конекс-Трейд», ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу та іпотечних договорів недійсними. Незважаючи на те, що ТОВ «Бонус- Тред», було власником зазначеної квартири, позивачем не було залучено його до участі у справі у якості третьої особи.
Відповідач зазначив, що відповідач - іпотекодавець не є боржником разом із основним позичальником в розумінні ст. 264 ЦК України (на відміну від положень ст. 554 ЦК України), оскільки інститут іпотеки є особливим окремим способом забезпечення виконання зобов`язання.
Позичальник (третя особа - 1) та іпотекодавець (відповідач) не є солідарними та/або субсидіарними боржниками, отже пред`явлення позову до позичальника не може перервати строк позовної давності за договором іпотеки.
Судом встановлено, що відзив на позовну заяву поданий відповідачем у процесуальні строки визначені в ухвалі господарського суду у даній справі від 23.09.2019 із наданням доказів направлення на адресу сторін у справі згідно вимог ст. 166 ГПК України, а отже судом прийнятий та долучений до матеріалів справи.
15.10.2019 відповідачем у справі надана заява про застосування строків позовної давності за вх.№24621, яка судом прийнята.
В підготовчому засіданні 16.10.2019р. без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 16.10.2019р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 05 листопада 2019 року о 12:00 год.
Присутній представник позивача у судовому засіданні 05.11.2019 позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.
Присутній представник відповідача у судовому засіданні 05.11.2019 проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, з підстав викладених ним у відзиві на позовну заяву, що було подано 30.09.2019 за вх. №23328 та просив застосувати позовну давність до вимог позивача.
Присутній представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ( ОСОБА_1 ) у судовому засіданні 05.11.2019 проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, з підстав викладених ним у письмових поясненнях, що були подані 30.09.2019 за вх. №23337.
Представник третьої особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ( ОСОБА_2 ) правом на участь у розгляді справи не скористалась, письмових пояснень щодо своєї правової позиці по справі не надала. Про дату та час підготовчого засідання, що відбулося 16.10.2019 о 10:00 була повідомлена належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, що надійшло до господарського суду Харківської області поштовим відділенням. З вказаного поштового повідомлення вбачається, що ухвалу суду від 23.09.2019 було вручено зазначеній третій особі - 27.09.2019.
До господарського суду Харківської області 29.10.2019 повернулась ухвала про повідомлення від 16.10.2019, яка була направлена на адресу третьої особи - ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 , з відміткою пошти: за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до змісту ч. 3 ст. 242 ГПК України, рішення суду надсилаються учасникам справи в електронній формі, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.
За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 № 270 (далі Правила), поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв`язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об`єкті поштового зв`язку.
Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставки до дому (п. 92. Правил).
Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 Правил).
У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 Правил).
Виходячи зі змісту наведених вище норм Правил, рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", які не вручені адресату під час доставки з причин відсутності адресата, не пізніше п`яти календарних днів підлягають поверненню на адресу суду з відповідною відміткою про відсутність особи за адресою.
Отже, третя особа є повідомленою про дату та час судового засідання належним чином.
Також, ухвалу про повідомлення господарського суду Харківської області від16.10.2019 р. внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).
Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представника 3-ї особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 .
З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Між Позивачем (Банк) та Третьою особою-2 (Позичальник) 18.04.2007 укладено кредитний договір № HAG7GA00000006 (далі по тексту - договір), за умовами якого Банк зобов`язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 7 договору.
Пунктом 7.3 договору встановлено, що забезпеченням виконання Позичальником зобов`язань за даним договором виступає договір іпотеки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , порука ТОВ "Регіон-Стандарт", а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані Банку з метою забезпечення зобов`язань за даним договором.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №HAG7GA00000006, між Позивачем (Іпотекодержатель) та Третьою особою-2 (Іпотекодавець) 19.04.2007 укладено договір іпотеки квартири (далі по тексту - договір іпотеки). Предметом цього договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 33.3 цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань Іпотекодавця перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця.
За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань Іпотекодавця за кредитним договором №HAG7GA00000006 від 18.04.2007 (пункт 33.2 договору).
Відповідно до пункту 33.3 договору іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно п`ятикімнатну квартиру №8 АДРЕСА_6 м2, АДРЕСА_7 . Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 27.12.2006 у справі №7149/06/04.
Сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 2732186,00 грн (пункт 33.4 договору).
Згідно з пунктом 22 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 16.7.1, 16.7.2. 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. В разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах Іпотекодержатель відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" здійснює реалізацію предмета іпотеки в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів №1448 від 22.12.1997, якщо інше не передбачено законодавством в день реалізації предмету іпотеки.
За умовами п.27 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом: переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця; продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця.
Термін дії договору іпотеки - до повного виконання Позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього (пункт 28 договору).
Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 08.06.2012 у справі № 2018/2-4154/11 стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №HAG7GA00000006 від 18.04.2007, станом на 18.08.2011 в сумі 4 992 276,81 грн.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 27.04.2015 у справі №640/17746/14-ц стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" загальну заборгованість (за період з 19.08.2011 по 19.09.2014) за кредитним договором №HAG7GA00000006 від 18.04.2007 в сумі 332 846,13 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ (13,43 грн) станом на 19.09.2014 становить 4 470 123,53 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2011 порушено провадження у справі №5023/5991/11 про банкрутство ФОП Шпак М.О., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою Господарського суду Харківської області від 17.08.2011 у згаданій справі №5023/5991/11, яку залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2011, ФОП Шпак М.О. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Тоцьку К.М.; скасовано арешти, що накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, у тому числі податкові застави.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.09.2011 заяву ліквідатора задоволено; зобов`язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І.О. зняти заборону на належне ОСОБА_2 майно шляхом вилучення наступних записів, зокрема: в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна: запис 1 (тип обтяження - заборона на нерухоме майно, зареєстровано: 19.04.2007 15:12 за № 4835064 реєстратором: Приватний нотаріус Широкова В.А., контрольна сума запису 5837Д675БД, підстава обтяження: договір іпотеки, р. № 1856, 19.04.2007, Приватний нотаріус Широкова В.А., об`єкт обтяження: квартира, 5-ти кімнатна, номер за РПВН: 17529790; в державному реєстрі іпотек - запис 1 № 4835282 (контрольна сума 5ГА2А5В18А) щодо квартири номер АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 знаходиться за адресою АДРЕСА_10 , яка належить ОСОБА_2 .
Позивач 12.09.2011 звертався до Господарського суду Харківської області із заявою про визнання вимог кредитора в справі про банкрутство №5023/5991/11.
Між арбітражним керуючим Тоцькою К.М., яка була ліквідатором у процедурі банкрутства ФОП Шпак М.О., та ТОВ "Бабаївськ-Інвест" за результатами проведеного аукціону, 13.10.2011 укладено договір купівлі-продажу п`ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 96,6 м2, загальною площею 271,6 м2.
02.12.2011 на підставі договору купівлі-продажу ТОВ "Бабаївськ-Інвест" відчужило вказане нерухоме майно на користь Відповідача і 04.12.2011 Відповідачем зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 10731604 від 02.12.2011, витягом про державну реєстрацію прав КП "Харківське БТІ" № 32314815 від 04.12.2011, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 83961611 від 31.03.2017.
15.12.2014 р. ТОВ "Бонус-Трейд" зареєструвало право власності на вказаний об`єкт нерухомості та передало його в іпотеку ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки № 4875 від 15.12.2014 р., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2012 у справі №5023/5991/11 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 та постанову Господарського суду Харківської області від 17.08.2011 скасовано, провадження у справі №5023/5991/11 припинено. Постановлено державному реєстратору за місцезнаходженням ФОП Шпак М. ОСОБА_4 відмінити державну реєстрацію її припинення.
Отже, позивач посилаючись на неналежне виконання позичальником - третьою особою 2 ( ОСОБА_2 ) кредитного договору в частині повернення кредитних коштів, та наявності заборгованості перед позивачем, яка станом на момент пред`явлення позовної заяви становить 2 176 801,21 доларів США, що за курсом НБУ становить 58 820 967,21 грн. просить звернути стягнення на нерухоме майно, що передане в іпотеку за договором іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань третьою особою - 2 за кредитним договором, а саме: п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 271,6 м2, житловою площею 96,6 м2 шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» будь-якій особі з правом укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом, в тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також, надання ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки.
Також, позивач зазначає про неодноразове відчудження предмету іпотеки на користь інших осіб та 15.12.2014 зареєстровано право приватної власності за відповідачем з одночасною передачею третій особі - 1 ( ОСОБА_1 ). Отже позивач вважає, що оскільки він згоди на передачу в наступну іпотеку предмета іпотеки (спірної квартири) не надавав й обтяження предмету іпотеки, накладене за договором іпотеки, має вищий пріоритет над наступними іпотеками, отже позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду із застосуванням процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку" з урахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц є неналежним способом захисту. Після проведення ліквідаційної процедури та реалізації нерухомого майна на аукціоні в межах розгляду справи про банкрутство №5023/5991/11 застава нерухомого майна припинена, договір купівлі - продажу є дійсним, а права заставодержателя у позивач не має. Також, відповідачем заявлено про пропущення позивачем строку позовної давності та безпідставність твердження позивача про переривання строку позовної давності в порядку ст. 264 ЦК України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, з урахуванням вказівок Верховного Суду, що містяться у його постанові від 21.08.2019р. у даній справі, які є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи в силу вимог ст. 316 ГПК України, суд виходить з наступного.
Верховний Суд при розгляді касаційної скарги у даній справі у постанові від 21 серпня 2019 року зазначив про те, що судами не надано належної оцінки заяві Позивача щодо його кредиторських вимог, заявлених в межах справи про банкрутство №5023/5991/11, з точки зору наявності у Позивача на момент вирішення спору у даній справі прав заставодержателя, оскільки за відсутності прав заставодержателя виключається кореспондуючий цьому обов`язок іпотекодавця задовольнити вимоги за рахунок заставного майна в межах даної справи (п.40 постанови).
У п. 41 постанови Верховного Суду від 21.08.2019р. у даній справі суд касаційної інстанції також звернув увагу, що враховуючи те, що у процедурі банкрутства, яка здійснюється відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимоги іпотекодержателя охоплюються поняттям заставного майна, а, отже, застосовуються норми, які регулюють заставу майна, і відповідно до вказаного вище законодавства право застави припиняється у разі реалізації предмета застави, тому суди, пославшись лише на обставини зняття обтяження щодо заставного майна, звернення Позивача в межах справи про банкрутство з кредиторськими вимогами та укладення за результатами аукціону договору купівлі-продажу предмета іпотеки, належним чином не дослідили ці докази в контексті правових наслідків вчинення цих дій, а також наявності чи відсутності у Позивача, за результатами провадження у справі про банкрутство ФОП Шпак М.О., реалізації права заставодержателя; не надали оцінку чи є дійсними на час вирішення даного спору результати аукціону і договір купівлі-продажу з точки зору презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Отже, суди не з`ясували наявності у Позивача права заставодержателя на час вирішення даної справи. При цьому, при з`ясуванні обставин дійсності аукціону, як правочину (постанова Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі №6-370цс16), судам слід врахувати практику Верховного Суду щодо ефективного способу захисту прав іпотекодержателя (постанова від 17.10.2018 у справі №904/8745/15).".
Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно частини 2 статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на час проведення дій щодо нерухомого майна Третьої особи-2 у ліквідаційній процедурі) майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
Отже, згідно приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" процедура ліквідації банкрута передбачає задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. При цьому, відповідно до приписів статті 23 Закону, скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.
Частина 3 статті 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" надає право кредиторам заявити кредиторські вимоги до боржника, які після визнання вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів, задовольняються відповідно до приписів зазначеного Закону.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, як, зокрема, реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів у порядку, передбаченому цим Законом, а частиною 1 статті 31 Закону визначено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею, зокрема, у першу чергу задовольняються, в т.ч., вимоги, забезпечені заставою.
Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
У разі примусової реалізації (продажу) предмета застави (іпотеки) у зв`язку зі зверненням на нього стягнення відповідне забезпечувальне зобов`язання припиняється (абзац 5 статті 28 Закону України "Про заставу", абзац 3 частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку").
У разі реалізації предмета застави (іпотеки) з дотриманням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застава та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета досягнута.
За рахунок майна банкрута, що є предметом застави, здійснюється погашення вимог кредиторів, які забезпечені заставою, у порядку задоволення вимог кредиторів громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, з коштів, внесених на депозит нотаріальної контори або приватного нотаріуса (статті 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції, чинній на час провадження у справі про банкрутство).
Отже, аналізуючи зміст наведених норм права, можна дійти висновку, що заставний кредитор, звертаючись з відповідною заявою про визнання його вимог кредиторськими та включення такого кредитора до реєстру кредиторів, а також подальша реалізація заставного майна свідчить про те, що кредитор в межах справи про банкрутство реалізував своє право саме як заставний кредитор і реалізація предмета застави є дією, яка направлена на задоволення вимог цього кредитора. Тобто, кредитор, в такому випадку, реалізує своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна шляхом заявлення кредиторських вимог та, як наслідок, реалізації цього заставного майна. Внаслідок реалізації предмета застави та задоволення вимог кредитора право застави (іпотеки) у заставодержателя (кредитора) припиняється.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 38 постанови Верховного Суду від 21.08.2019р. у даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи і не оспорюється Позивачем, ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2011 року було порушено провадження у справі № 5023/5991/11 про банкрутство фізичної особи-підприємця Шпак М. О.
Постановою Господарського суду Харківської області від 17.08.2011 року у справі № 5023/5991/11, залишеною без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 року, фізичну особу-підприємця Шпак М. О. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Тоцьку К. М.; скасовано арешти, що накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, у тому числі податкові застави.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що ПАТ КБ «Приватбанк» звертався до господарського суду Харківської області (вх.№ 30396 від 12.09.2011року) з Вимогами кредитора у справі про банкрутство №5023/5991/11 (аркуші справи №107-108 у томі №1). Отже у вказаній справі про банкрутство ФОП Шпак М.О. позивач є заставний кредитором.
Як зазначалось вище, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
Під час ліквідаційної процедури, ліквідатором ФОП Шпак М. О. - арбітражним керуючим Тоцькою К. М. були здійснені, передбачені ст. ст. 29, 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», заходи щодо реалізації майна банкрута для задоволення вимог кредиторів, у тому числі - майна, яке було передано в іпотеку ПАТ КБ «Приватбанк».
Зокрема, 10.10.2011 року відбулись публічні торги з продажу належного ФОП Шпак М.О. нерухомого майна, розташованого по за адресою: АДРЕСА_5 , про що свідчить Протокол № 1 проведення публічних торгів (аукціону) ( аркуш справи №52 у томі №5).
Згідно вказаного протоколу вказано, що п`ятикімнатна квартира АДРЕСА_8 загальною АДРЕСА_11 , придбано ТОВ "Бабаївськ - Інвест" за ціною 797 700,00 грн. При цьому зазначено, що грошові кошти в розмірі 79 770,00 грн. без ПДВ внесені покупцем, як гарантійний внесок на п/р Товарної біржі "Правопорядок № НОМЕР_1 в Полтавське АКБ "Приватбанк", МФО 331401, код 36133158, зараховуються в рахунок сплати вартості придбаного майна і є винагородою біржі за організацію та проведення аукціону. Також, у протоколі вказано, що кошти в розмірі 717 930,00 грн. без ПДВ сплачуються переможцем на депозитний рахунок нотаріуса Ємця І.О. № НОМЕР_2 в ПАТ "ВТБ Банк", на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання даного протоколу.
Проте грошові кошти в розмірі 717 930,00 грн., що сплачені переможцем аукціону на депозитний рахунок нотаріуса Ємця І.О. розподілені не були, у зв`язку із скасуванням Вищим господарським судом України постановою від 10.04.2012 у справі №5023/5991/11 постанови Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 та постанови Господарського суду Харківської області від 17.08.2011. Провадження у справі №5023/5991/11 припинено.
Але на дату ухвалення рішення суду касаційної інстанції у справі №5023/5991/11 все майно банкрута в тому числі й предмет іпотеки за договором іпотеки було реалізовано, покупцями сплачені грошові кошти за придбане з аукціону майно.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 593 Цивільного кодексу України, право застави припиняється у разі: реалізації предмета застави.
У разі примусової реалізації (продажу) предмета застави (іпотеки) у зв`язку зі зверненням на нього стягнення відповідне забезпечувальне зобов`язання припиняється (абзац 5 статті 28 Закону України "Про заставу", абзац 3 частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку").
У разі реалізації предмета застави (іпотеки) з дотриманням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застава та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета досягнута.
За рахунок майна банкрута, що є предметом застави, здійснюється погашення вимог кредиторів, які забезпечені заставою, у порядку задоволення вимог кредиторів громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, з коштів, внесених на депозит нотаріальної контори або приватного нотаріуса (статті 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції, чинній на час провадження у справі про банкрутство).
Отже, з огляду на вищенаведене, заставний кредитор, яким був позивач у справі №5023/5991/11 звертаючись з відповідною заявою про визнання його вимог кредиторськими та включення такого кредитора до реєстру кредиторів, а також подальша реалізація заставного майна свідчить про те, що кредитор в межах справи про банкрутство реалізував своє право саме як заставний кредитор і реалізація предмета застави є дією, яка направлена на задоволення вимог цього кредитора. Тобто, кредитор, в такому випадку, реалізує своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна шляхом заявлення кредиторських вимог та, як наслідок, реалізації цього заставного майна. Внаслідок реалізації предмета застави та задоволення вимог кредитора право застави (іпотеки) у заставодержателя (кредитора) припиняється.
Таким, чином, позивач який звернувся до господарського суду Харківської області (вх.№ 30396 від 12.09.2011року) з Вимогами кредитора до справи про банкрутство №5023/5991/11 та якого включено до реєстру кредиторів, реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство.
Про вищенаведене зазначив Верховний Суд у постанові від 21.08.2019 у даній справі, також у вказаній постанові у пункті 42, зокрема надано таку вказівку суду першої інстанції при новому розгляді справи: "судам слід дослідити та врахувати обставини, які пов`язані з реалізацією заставного майна на аукціоні з точки зору презумпції правомірності цього правочину, оскільки скасування судових рішень у справі про банкрутство не спростовує правомірності правочину (аукціону), вчиненого на виконання скасованого рішення суду"."
Згідно ст. 48 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, що була чинною станом на проведення публічних торгів (аукціону), а саме 07.07.2011), іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна.
Матеріали справи свідчать, що результати публічних торгів з продажу належного ФОП Шпак М.О. нерухомого майна оформлені протоколом №1 проведення аукціону від 10.10.2011 позивачем, як іпотекодержателем не оскаржувались. Отже результати вказаного аукціону є дійсними.
За результатами публічних торгів, що відбулись 10.10.2011 року між арбітражним керуючим Тоцькою К. М. - ліквідатором ФОП Шпак П О. та переможцем аукціону - ТОВ «Бабаївськ-Інвест» було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.10.2011 року (реєстр. № 1189) (аркуш справи №51 у томі №5).
02.12.2011 між ТОВ "Бабаївськ-Інвест" та відповідачем у справі укладено договір купівлі-продажу вказаного нерухоме майно та відповідачем зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
З матеріалів справи вбачається, що результати публічних торгів з продажу належного ФОП Шпак М.О. нерухомого майна оформлені протоколом №1 проведення аукціону від 10.10.2011; договір купівлі - продажу нерухомого майна від 13.10.2011 року (реєстр. № 1189); договір купівлі - продажу від 02.12.2011 на час вирішення даного спору не визнані судом недійсними. Отже, набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки є правомірним в силу ст. 204 ЦК України.
Таким чином, оскільки відчудження предмету іпотеки було здійснено відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", результати публічних торгів (аукціону) з реалізації майна боржника ФОП Шпак М ОСОБА_5 за результатами яких складено протокол №1 від 10.10.2011 та в подальшому укладено договори купівлі - продажу від: 13.10.2011, що укладений між арбітражним керуючим Тоцькою К.М. та ТОВ "Бабаївськ-Інвест", та від 02.12.2011, що укладений між ТОВ "Бабаївськ-Інвест" та ТОВ "Бонус - Трейд" недійсними судом не визнані, отже діє презумпція правомірності вказаних правочинів.
Отож, позивач реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство, а застава нерухомого майна була припинена у зв`язку із реалізацією предмета застави в межах процедури банкрутства боржника ФОП Шпак М.О., та результати публічних торгів (аукціону) зокрема протокол №1 від 10.10.2011 та договори купівлі - продажу від: 13.10.2011 та від 02.12.2011 є дійсними, у позивача на момент вирішення спору у даній справі відсутні права заставодержателя, за відсутності якого виключається кореспондуючий цьому обов`язок іпотекодавця задовольнити вимоги за рахунок заставного майна, а отже у позивача відсутнє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Щодо вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 21 серпня 2019 року про врахування під час вирішення цього спору практики Верховного Суду щодо ефективного способу захисту прав іпотекодержателя, зокрема постанови від 17.10.2018 у справі №904/8745/15, суд зазначає наступне.
У вищевказаній постанові Верховного Суду у справі №904/8745/15, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшла висновку про обрання позивачем у вказаній справі способу захисту цивільних прав шляхом визнання недійсним аукціону таким, що відповідає положенням ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Закон про банкрутство прямо передбачає спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним результатів аукціону, як самостійного правочину.
Також, Касаційний господарський суд у своїй постанові від 17.10.2018 у справі №904/8745/15 зазначає, що враховує припинення провадження у справі № 38/5005/5057/2012 про банкрутство ФОП Лук`янчука О.С., як порушеного безпідставно, що виключає розгляд спору про визнання недійсним спірного аукціону в межах відповідної справи про банкрутство, а тому розгляд даного спору в позовному провадженні не суперечить нормам матеріального та процесуального права.
Отож, суд вважає, що доводи позивача стосовно неможливості оскаржити результати аукціону, у зв`язку з припиненням провадження у справі про банкрутство ФОП Шпак М.О. є безпідставними.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються зі ст. 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Крім того, згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 Рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).
Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 у постанові від 30.01.2019 року зазначила: «що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц відступила від попередньої практики Верховного Суду та Верховного Суду України у питанні порядку звернення стягнення на предмет іпотеки та встановила пріоритет іпотечного застереження, як позасудового способу стягнення на підставі договору, над зверненням стягнення на предмет іпотеки у спосіб його продажу на підставі рішення суду.
Так в п. 47 вказаної Постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила:
"З огляду на наведені висновки щодо застосування приписів статей 35, 36, 38 і 39 Закону, враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), які встановили у ньому іпотечне застереження, реалізувавши принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду для забезпечення передбачуваності правозастосовної практики й ефективного захисту прав сторін договору іпотеки відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 квітня 2017 року у справі N 6-3034цс16, за змістом якого іпотекодержатель має можливість задовольнити свої вимоги на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його продажу іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві згідно зі статтею 38 Закону, незважаючи на те, що сторони в іпотечному застереженні погодили як позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя його право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.".
Згідно п.61. вказаної Постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.".
За умовами договору іпотеки, а саме у п. 27 визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:
- переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця;
- продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було реалізовано право позасудового регулювання, а саме: письмового повідомлення іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу, всупереч умовам договору іпотеки, а отже з урахуванням позиції викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року по справі № 310/11024/15-ц позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя.
Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Під час розгляду справи відповідач подавав до суду заяву про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.
Позивач зазначав про переривання позовної давності шляхом подання позовів до Київського районного суду до боржника за кредитним договором ОСОБА_2 14.10.2011 та 13.10.2014.
Поняття позовної давності міститься встатті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно дост. 257 ЦК України,загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 253 ЦК Українивизначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Частинами 4 та 5ст.267 ЦК Українипередбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо ж суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як роз`яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1ст.261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи вищенаведене та те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, у суду відсутні підстави застосовувати позовну давність, а тому заяви про застосування спливу позовної давності не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій були скасовані, а справа передана на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційних та касаційних скарг у справі, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені наступні судові витрати по сплаті судового збору:
- за подання даної позовної заяви до суду у розмірі 42 582,79 грн, гідно платіжних доручень: № PROM0BVX5W від 10.05.2017 на суму 1600,00 грн; № PROM0BVWК4 від 10.05.2017 на суму 1600,00 грн; № PROM7B3РIV від 17.07.2017 на суму 39382,79 грн (арк. справи №16-18 у томі №1);
- за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 19.09.2017 у розмірі 45 081,07 грн згідно платіжного доручення: № PROM8B7D35 від 28.09.2017 на суму 45 081,07 грн (аркуш справи №24 у томі №2);
- за подання касаційної скарги на рішення суду першої інстанції від 19.09.2017 та апеляційної інстанції від 14.12.2017 у розмірі 81 965,58 грн згідно платіжного доручення: № PROM8BDХТЗ від 28.09.2017 на суму 81 965,58 грн (аркуш справи №7 у томі №3);
відповідачем у справі понесені наступні судові витрати:
- за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 18.10.2018 у розмірі 61474,19 грн., згідно квитанції №143 від 07.12.2018 на суму 61474,19 грн (аркуш справи № 181 у томі №4);
- за подання касаційної скарги на рішення суду першої інстанції від 18.10.2018 та суду апеляційної інстанції від 10.04.2019 у розмірі 81 965,59 грн, згідно квитанції №109 від 26.04.2019 на суму 81965,59 грн (аркуш справи № 181 у томі №4).
Приймаючи до уваги те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України, за подання позивачем даної позовної заяви до суду в розмірі 42582,79 грн., за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 19.09.2017 у розмірі 45 081,07 грн, за подання касаційної скарги на рішення суду першої інстанції від 19.09.2017 та апеляційної інстанції від 14.12.2017 у розмірі 81 965,58 грн покладаються на позивача у справі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк". Також, враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 18.10.2018 у розмірі 61474,19 грн.; за подання касаційної скарги на рішення суду першої інстанції від 18.10.2018 та суду апеляційної інстанції від 10.04.2019 у розмірі 81 965,59 грн також покладаються на позивача, отже підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позову повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору у справі за подання позивачем позову до суду в розмірі 42582,79 грн. покласти на позивача.
Судові витрати по сплаті судового збору у справі за подання відповідачем апеляційної скарги в розмірі 61474,19 грн. та касаційної скарги в розмірі 81965,59 грн. покласти на позивача.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус-Трейд" (61166, м. Харків, вул. Кримська, буд. 8, квартира 1, ідентифікаційний код 37877686) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 61474,19 грн. та касаційної скарги в розмірі 81965,59 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Позивач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського 1Д, ідентифікаційний код 14360570).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бонус-Трейд" (61166, м. Харків, вул. Кримська, буд. 8, квартира 1, ідентифікаційний код 37877686).
Треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_12 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 );
2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "15" листопада 2019 р.
СуддяІ.О. Чистякова
