ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 922/2416/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,
представників учасників справи:
позивача - публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - Банк) - не з'явився,
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус-Трейд" (далі - Товариство) - не з'явився,
третьої особи 1 - ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.) - не з'явився,
третьої особи 2 - ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5.) - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Банку
на рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017 (суддя Добреля Н.С.),
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (колегія суддів: Пуль О.А. (головуючий), судді Здоровко Л.М., Лакіз В.В.)
за позовом Банку до Товариства,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4,
ОСОБА_5
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
Банк звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 271,6 кв. м, житловою площею - 96,6 кв. м, яка належить на праві власності Товариству та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 19.04.2007 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18.04.2007 № HAG7GA00000006 в розмірі 2 176 801,21 доларів США шляхом продажу Банком будь-якій особі з правом на укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також надання Банку всіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.
Позовна заява з посиланням на приписи статей 589, 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) мотивована неналежним виконанням позичальником (ОСОБА_5.) своїх зобов'язань за кредитним договором від 18.04.2007 № HAG7GA00000006, внаслідок чого в неї існує непогашена заборгованість, яка станом на момент звернення з цим позовом складає 2 176 801,21 доларів США, що за курсом НБУ становить 58 820 967,21 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язань за наведеним кредитним договором, Банком та ОСОБА_5 19.04.2007 укладено договір іпотеки спірного майна, однак у подальшому це майно було неодноразово відчужено на користь інших осіб та 15.12.2014 зареєстровано право приватної власності на нього за Товариством з одночасною передачею його в іпотеку ОСОБА_4 Оскільки Банк не надавав згоди на передачу в наступну іпотеку предмета іпотеки (спірної квартири) й обтяження предмета іпотеки, накладене за договором іпотеки від 19.04.2007, має вищий пріоритет над наступними іпотеками, Банк має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.09.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017, у задоволені позову відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що право Банку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у зв'язку з неналежним виконанням позичальником договірних зобов'язань щодо повернення кредиту за кредитним договором від 18.04.2007 № HAG7GA00000006 передбачено законодавством України, однак позивачем помилково обраний спосіб звернення стягнення на майно шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на підставі договору купівлі-продажу, оскільки вимоги заявлені з посиланням на статтю 38 Закону, яка передбачає наявність застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку. При цьому, за висновками судів, зверненню стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку має передувати дотримання позасудового порядку, погодженого сторонами у договорі іпотеки.
У касаційній скарзі Банк просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Касаційну скаргу обґрунтовано посиланнями на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, встановлених статтями 3, 23, 33, 35, 36, 38, 39 Закону та статтею 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також на невідповідність висновків судів встановленим обставинам справи та судовій практиці Верховного Суду України з розгляду аналогічних спорів. За твердженнями скаржника суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, не врахували, зокрема, обставин того, що:
- обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону, є саме судовим способом захисту та відповідає приписам статті 39 Закону;
- реалізація позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує;
- до Товариства перейшли всі права та обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, які існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, в тому числі в частині застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Відзив подано з порушенням строку, встановленого судом на його подання, однак Товариством до відзиву долучено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, яке Касаційний господарський суд вважає за можливе задовольнити на підставі статті 119 ГПК України, у зв'язку з чим доводи Товариства враховані Судом під час перегляду справи в касаційному порядку.
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:
- 18.04.2007 закритим акціонерним товариством Комерційний Банк "ПриватБанк" (правонаступником якого є Банк) та ОСОБА_5 (позичальник) укладено кредитний договір № HAG7GA00000006 (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 Кредитного договору. Строк, вид, цілі та розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за Кредитним договором визначені у розділі 7 договору;
- відповідно до пункту 7.1 Кредитного договору Банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки на строк з 19.04.2007 по 18.04.2017 включно, у вигляді поновлюваної кредитної лінії (кредит) в розмірі 399 650,00 доларів США на такі цілі: 360 000,00 доларів США - на будівництво житлового будинку, а також у розмірі 39 650,00 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 Кредитного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, 1,5% від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 Кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з його пунктом 6.2 Періодом сплати сторони погодили вважати 15-21 число кожного місяця;
- факт одержання зазначених кредитних коштів та виникнення зобов'язань за Кредитним договором ОСОБА_5 та Товариством не заперечуються. Проте, в порушення взятих на себе договірних зобов'язань, позичальник - ОСОБА_5 належним чином умов Кредитного договору не виконувала, що встановлено в судовому порядку заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 08.06.2012 зі справи № 2018/4154/12 та рішенням Київського районного суду міста Харкова від 27.04.2015 зі справи № 640/17746/14-ц;
- 31.08.2011 Банк направив ОСОБА_5 досудову вимогу (отримана 02.09.2011) про необхідність погашення всієї суми кредиту в повному обсязі у тридцятиденний строк з дати отримання цієї вимоги, а також сплати відсотків, заборгованості з комісії та пені;
- станом на 03.07.2016 заборгованість ОСОБА_5 за Кредитним договором складає 2 176 801,21 доларів США, що за курсом НБУ становить 58 820 967,21 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 362 658,45 доларів США; заборгованість по процентах за користування кредитом - 512 851,83 доларів США; заборгованість з комісії - 82 117,75 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 1 219 173,18 доларів США;
- водночас з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань на виконання пункту 7.3 Кредитного договору закритим акціонерним товариством Комерційний Банк "ПриватБанк" (правонаступником якого є Банк; іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець) 19.04.2007 було укладено договір іпотеки квартири (далі - Договір іпотеки), який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстровано в реєстрі за № 1856;
- згідно з пунктом 33.3 Договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки) - п'ятикімнатну квартиру № 8 загальною площею 271,60 кв. м, житловою площею 96,6 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення Київського районного суду міста Харкова від 27.12.2006 зі справи № 7149/06/04. Право власності зареєстровано у комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим 18.01.2007 за № 13265140. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
- за приписами пункту 22 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами договору, відповідно до розділу V Закону на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодерджателя, що містяться в договорі;
- звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону, для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця (пункт 27 Договору іпотеки);
- у пункті 28 Договору іпотеки сторони погодили термін його дії - до повного виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього;
- 13.10.2011 арбітражним керуючим Тоцькою К.М., яка діяла від імені ОСОБА_5 у процедурі банкрутства зі справи № 5023/5991/11 господарського суду Харківської області, та товариством з обмеженою відповідальністю "Бабаївськ-Інвест" за результатами проведеного аукціону з продажу спірного майна укладено договір купівлі-продажу предмета іпотеки. В подальшому новий власник предмета іпотеки відчужив його Товариству за договором купівлі-продажу від 02.12.2011 № 1667. Товариство зареєструвало право власності на квартиру АДРЕСА_1 та 15.12.2014 передало її в іпотеку ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки № 4875, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Причиною спору у справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, що знаходиться у власності відповідача на підставі рішення суду із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону за наслідками неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
За приписами статті 1 Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про заставу" передбачено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону).
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, невиконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за Кредитним договором перед Банком дає останньому як кредитору та іпотекодержателю право здійснити задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який належить Товариству як новому іпотекодавцю на праві власності.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частинами першою та другою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
За приписами статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Отже, аналіз положень статей 33, 36-39 Закону дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту для задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у Договорі іпотеки (пункт 22) узгодили три способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодерджателя, яке містяться в договорі, що узгоджується з вимогами Закону.
При цьому обрання певного способу правового захисту, у тому числі й позасудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 05.04.2017 зі справи № 6-3034цс16.
З огляду на наведене Касаційний господарський суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що зверненню стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку має обов'язково передувати дотримання позасудового порядку, погодженого сторонами у Договорі іпотеки.
Правовий аналіз приписів статей 38, 39 Закону свідчить про те, що законодавець передбачив два способи звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду: шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів або шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону.
Так, частиною першою статті 38 Закону передбачено право іпотекодержателя на підставі рішення суду або відповідного застереження в іпотечному договорі здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу будь-якій особі-покупцеві.
У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (частина перша статті 39 Закону).
Звертаючись до суду з даним позовом Банк обрав саме судовий спосіб захисту - шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону, що відповідає приписам статті 39 Закону.
Однак суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про обрання позивачем помилкового способу звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови, у зв'язку з цим у позові. Порушення попередніми судовими інстанціями відповідних норм матеріального та процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, у тому числі передбачених частиною першою статті 39 Закону, які мають значення для правильного вирішення даної справи.
Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п'ята).
Водночас суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного та відповідно до статті 310 ГПК України рішення і постанова з даної справи підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду. У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результати нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.
Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 зі справи № 922/2416/17 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Б. Львов
Суддя І. Булгакова
Суддя В. Селіваненко
