Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Гриціва М. І.
справа № 922/2416/17 (провадження № 12-44 гс 20)
15 червня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в судовому засіданнісправу за позовомПублічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус-трейд», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року і постановою від 15 червня 2021 рокукасаційну скаргу частково задовольнила, змінивши рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 рокувиклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, у решті рішення залишенні без змін.
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можемо погодитися з огляду на таке.
Мотиви Великої Палати Верховного Суду
1. Розглянувши зазначену справу Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що постанова суду про визнання боржника банкрутом є за своєю правовою природою судовим рішенням, якою вводиться одна із судових процедур у справі про банкрутство (ліквідаційна), призначається ліквідатор боржника, до якого переходять повноваження органу управління майном боржника, за необхідності визначаються інші організаційно-розпорядчі процедури щодо майна боржника.
2. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у редакції, чинній на час введення ліквідаційної процедури підприємця ОСОБА_1, (далі - Закон № 2343-ХІІ) до складу ліквідаційної маси включаються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
3. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2343-ХІІ майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
4. Отже, в межах ліквідаційної процедури підлягає продажу все майно банкрута (за винятками, встановленими законом), включаючи майно, яке є предметом застави.
5. Відповідно до частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Отже, іпотека є різновидом застави.
6. За частиною першою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою, реалізації предмета застави.
7. Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон про іпотеку), у редакції станом на час виникнення спірних відносин, іпотека припиняється у разі, зокрема, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону.
8. Водночас Законом про іпотеку, зокрема його розділом V «Задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки», регулюється лише звернення стягнення на предмет іпотеки за ініціативою іпотекодержателя. Так, статтею 39 указаного Закону регулюється реалізація предмета іпотеки у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
9. При цьому постанова суду про визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури не є судовим рішенням про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Така постанова не визначає порядку та особливостей продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі. Вони визначаються положеннями Закону № 2343-ХІІ.
10. Отже, Законом № 2343-ХІІ передбачена реалізація предмета іпотеки незалежно від наявності чи відсутності судового рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому в межах ліквідаційної процедури застосовуються правила, передбачені зазначеним законом, а не Законом про іпотеку.
11. За загальним правилом продаж предмета застави (іпотеки) припиняє заставу (іпотеку) відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України. Законом № 2343-ХІІ не передбачено інших наслідків щодо продажу предмета застави (іпотеки) у ліквідаційній процедурі у провадженні у справі про банкрутство. Відтак у випадку продажу предметів застави (іпотеки) відповідно до законодавства про банкрутство застосовуються загальні наслідки припинення застави (іпотеки) згідно з пунктом 3 частини першої статті 593 ЦК України.
12. Скаржник також звертає увагу на те, що він не одержав задоволення своїх вимог у процедурі банкрутства фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, та вважає, що відсутні встановлені законом підстави припинення іпотеки. На думку скаржника, якщо відсутні докази погашення вимог кредиторів у межах вартості предмета іпотеки та зарахування коштів від реалізації предмету іпотеки на рахунок позивача, реалізація предмета іпотеки є незавершеною та іпотека не припиняється, оскільки основна мета забезпечення не досягнута, а відтак і не настають правові наслідки, визначені статтею 17 Закону про іпотеку, а саме припинення іпотеки та припинення прав заставодержателя.
13. Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Близькі за змістом висновки сформульовані у пунктах 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12?127гс19).
14. Отже, реалізація майна є завершеною з моменту виконання сторонами договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах. З цього моменту відповідно до пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України іпотека проданого майна припиняється. Розрахунки з кредиторами, заставодержателями, іпотекодержателями, які здійснюються з виручки за продане на прилюдних торгах майно, проводяться після завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах. Тому момент одержання чи факт неодержання кредитором (заставодержателем), іпотекодержателем задоволення своїх вимог не впливає ані на момент завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах, ані на момент припинення іпотеки цього майна.
15. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою реалізації майна, зокрема предмета іпотеки, на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців. Саме з цією метою законом передбачене припинення іпотеки в разі реалізації предмета іпотеки, бо за відсутності такого правила одержати дійсну вартість майна на прилюдних торгах неможливо через непривабливість обтяженого майна для покупців. Для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені у тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб. Тому подальша доля виручки, отриманої на прилюдних торгах за продане майно, не може впливати на момент припинення іпотеки, бо покупці не впливають на такі розрахунки.
16. Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право іпотеки припиняється у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, крім випадків придбання предмета іпотеки з порушенням установленого порядку реалізації недобросовісним набувачем.
17. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).
19. Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 постанови від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц дійшла висновків, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону про іпотеку, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 цього Закону, є неналежним способом захисту.
20. Як установили суди попередніх інстанцій, у пункті 27 договору іпотеки від 19 квітня 2007 року сторони передбачили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя в позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону про іпотеку, для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
21. За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав іпотекодержателя та про відмову позивачеві в позові з цієї підстави.
22. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки.
Мотиви окремої думки
Щодо належного способу припинення іпотеки
23. Згідно з частиною першою статті 1 Закону про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
24. Відповідно до частини першої статті 17 Закону про іпотеку іпотека припиняється у разі: 1) припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; 2) реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; 3) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; 4) визнання іпотечного договору недійсним; 5) знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; 6) з інших підстав, передбачених цим Законом.
25. Згідно з пунктом другим Розділу IV Прикінцеві положення Закону про іпотеку законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
26. Частинами першою, третьою статті 575 ЦК України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
27. Відповідно до частини першої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
28. Норми ЦК України виділяють іпотеку, як окремий вид застави, та визначають, що правила про іпотеку встановлюються законом. Саме норми статті 17 Закону про іпотеку визначають підстави припинення іпотеки, серед яких реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону.
29. Згідно з частинами другою, третьою статті 33 Закону про іпотеку у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
30. Більш того згідно з Кодексом України з процедур банкрутства статтю 33 доповнено новою частиною третьою, яка передбачає, що навіть у разі схвалення судом відповідно до законодавства про банкрутство плану санації чи реструктуризації боргів боржника за основним зобов`язанням, якщо він відмінний від іпотекодавця, іпотекодержатель, який голосував проти схвалення плану санації юридичної особи чи плану реструктуризації боргів боржника - фізичної особи, набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою.
31. Таким чином процедура банкрутства не повинна жодним чином перешкоджати іпотекодержателю задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки саме відповідно до приписів Закону про іпотеку.
32. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
33. Та4ким чином відповідно до зазначених вище норм іпотека припиняється у разі звернення стягнення та реалізації предмета іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
34. Висновки Великої Палати Верховного Суду про припинення іпотеки на підставі пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України та незастосування до спірних відносин указаних норм статей 17, 33 Закону про іпотеку вважаємо помилковими, оскільки норма пункту 2 частини першої статті 17 Закону про іпотеку є спеціальною відносно норми пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України, тому саме спеціальна норма підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Крім того норма пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України була прийнята раніше набрання чинності нормою пункту 2 частини першої статті 17 Закону про іпотеку, отже мала бути застосована остання за часом прийняття норма.
35. Загальна норма пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України про припинення застави у разі реалізації предмета застави не передбачає будь-яких виключень з цього правила. Застосування цієї норми до відносин припинення іпотеки значно розширить кількість випадків припинення іпотеки всупереч приписам Закону про іпотеку та, як наслідок, зловживань, спрямованих на уникнення повернення кредитних коштів за рахунок іпотечного майна, що навряд чи сприятиме стабільності кредитних відносин у країні.
Щодо недобросовісного набувача майна
36. При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
37. Вважаємо, що при вирішенні такого спору у справі суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні.
38. Відповідно до доказів, що містяться в матеріалах справи та були надані сторонами, засновником та керівником ТОВ «Бонус-Трейд» є ОСОБА_3 , який проживає за тією ж адресою, що і ОСОБА_1 та пов`язаний із нею родинними зв`язками. Зазначене може свідчити про шахрайські дії, вчинені божницею та набувачем іпотечного майна. На зазначене суди попередніх інстанцій уваги не звернули, не дослідили належним чином та не надали правової оцінки.
39. Позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки.
40. Вважаємо, що ігнорування судами подібних шахрайських дії боржників значно збільшить кількість випадків зловживань спрямованих на уникнення повернення кредитних коштів.
Таким чином, висновки зроблені у цій справі Великою Палатою Верховного Суду вважаємо помилковими.
Судді В. В. Пророк М. І. Гриців
