ОКРЕМА ДУМКА
02 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/7905/16
судді Білоуса В.В. до постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
02.06.2021 судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Банаська О.О. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В., Жукова С.В., Огородніка К.М., Пєскова В.Г., Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г. прийнято постанову у справі № 904/7905/16. Цією постановою касаційного суду частково задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс", постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16 змінено і викладено їх мотивувальні частини в редакції вказаної постанови касаційного суду.
Із вказаною постановою Верховного Суду в частині зміни мотивувальної частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій, яка полягає у виключенні посилання і застосування при прийнятті оскаржуваних судових рішень статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ) не погоджуюсь із наступних підстав.
Судова палата при прийнятті постанови виходила з того, що оскільки оспорюваний договір про відступлення права вимоги був укладеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" (боржник у справі про банкрутство) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" 02.10.2014, то не підлягала до застосування при прийнятті оскаржуваних рішень стаття 42 КУзПБ, який набрав чинності 21.10.2019.
Вважаю такий підхід помилковим, оскільки постановою Верховного Суду від 30.03.2020 було скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2019 у цій справі - № 904/7905/16 і справу у скасованій частині - щодо розгляду заяви ліквідатора про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 02.10.2014, направлено на новий розгляд.
При новому судовому розгляді, який відбувався після набрання чинності 21.10.2019 КУзПБ вважаю, що оскільки розгляд заяви ліквідатора про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги розпочався заново, суди мали також застосувати норми чинного на той час закону - КУзПБ, і зокрема статтю 42 КУзПБ з огляду на приписи пунктів 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (згідно яких з дня введення вказаного в дію Кодексу втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ (надалі - Закон про банкрутство) і з дня введення Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Пункт 4 Прикінцевих і перехідних положень КУзПБ тлумачу, як пряму вказівку закону щодо застосування його норм, а відтак і трирічного строку передбаченого статтею 42 КУзПБ, при подальшому розгляді справ про банкрутство після набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі, предметом судового розгляду була заява ліквідатора про визнання недійсним договору відступлення боржником безоплатно Товариству з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс": права вимоги в НСК "Олімпійський" виконання зобов`язання з оплати договірного забезпечення в розмірі 27 807 938,11 грн за договором підряду. Судовий розгляд такої заяви згідно приписів статті 7 КУзПБ здійснювався в межах справи про банкрутство № 904/905/16 під час дії КУзПБ. Тому "розгляд справи" визначений в пункті 4 Прикінцевих і перехідних положень КУзПБ охоплює застосування статті 42 КУзПБ.
Положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними), переліку підстав за наявності яких можна визнавати правочини недійсними, передбачені в статті 20 Закону про банкрутство і статті 42 КУзПБ є спеціальними, додатковими по відношенню до вказаних в Цивільному кодексі України.
В цій справі про визнання недійсним договору уступки вимог ліквідатор вказав, окрім спеціальної норми, також загальні норми цивільного законодавства (статтю 3 ЦК України - справедливість, добросовісність та розумність, статтю 13 ЦК України - недопущення при здійсненні своїх прав - дій, що б порушили права інших осіб; статтю 234 ЦК України - фіктивний правочин, статтю 203 ЦК України).
Стаття 20 Закону про банкрутство і стаття 42 КУзПБ за своїм напрямком регулювання мають легітимну мету - запобігти вчиненню боржником правочинів, які будуть спрямовані на уникнення від виконання зобов`язань перед кредиторами. Разом з тим, мають певні незначні відмінності в змісті - стаття 20 Закону про банкрутство передбачає строк в один рік, який передував порушенню справи про банкрутство для визнання правочинів, вчинених боржником, недійсними, а стаття 42 КУзПБ - три роки; суб`єктів які можуть звернутися і заявою про визнання правочинів недійсними - стаття 20 Закону про банкротство: конкурсний кредитор, арбітражний керуючий; стаття 42 КУзПБ - арбітражний керуючий, кредитор; КУзПБ - незначно розширив підстави визнання недійсним правочинів - укладення договору із заінтересованою особою та укладення договору дарування.
Відповідно до фактичних обставин у справі № 904/7905/16 Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" (боржник у справі про банкрутство) 02.10.2014 уклавши договір про відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" своїх вимог, які надавали право стягнення 27 807 938,11 грн за договором підряду, фактично безоплатно здійснив відчуження майна (згідно частини 1 статті 190 ЦК України майном вважаються і майнові права) з метою уникнення розрахунків з кредиторами.
Безоплатне відчуження боржником свого майна передбачено як підстава визнання правочинів недійсними: і в статті 20 Закону про банкрутство, і в статті 42 КУзПБ.
В постанові судової палати необґрунтовано ототожнюються строки і підстави в порівнюваних нормах законодавства - статті 20 Закону про банкрутство і статті 42 КУзПБ. Строки передбачені в статті 20 Закону про банкрутство - один рік і статті 42 КУзПБ - три роки не є підставами з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, а є строками які визначають "підозрілий період часу" протягом якого, вчинені правочини боржником, можуть бути визнані недійсними з підстав визначених законом.
Не вважаю строк, передбачений статтею 42 КУзПБ - три роки, підставою і збільшенням відповідальності для боржників по відношенню до раніше встановленого строку в статі 20 Закону про банкрутство - одного року, а відтак, відсутністю підстав вважати, що застосування передбаченого статтею 42 КУзПБ - трирічного строку до правочинів, які були вчинені до набрання чинності КУзПБ (21.10.2019), призведе до порушення статті 58 Конституції України.
Окрім того, вважаю помилковим висновок судової палати про те, що трирічний строк, передбачений статтею 42 КУзПБ може повноцінно діяти тільки у разі відкриття відповідного провадження у справі після 21.10.2022. Цей висновок суперечить своєму висновку судової палати про те, що критерієм для застосування цього строку, до заяв - поданих після набрання чинності Кодексом, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Висловивши таку правову позицію (щодо повноцінного застосування трирічного строку, передбаченого статтею 42 КУзПБ тільки з 21.10.2022 - п. 111, 193 постанови) Суд діє з недотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України), статті 75 Конституції України (єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України).
Судова палата Верховного Суду, висловивши правову позицію, яка в подальшому має враховуватися при вирішенні спорів, за відсутності повноважень на це, фактично створила нову норму закону, яка передбачає перехідний період, що відтерміновує до 21.10.2022 застосування трирічного строку, передбаченого статтею 42 КУзПБ на три роки від дати набрання чинності КУзПБ (21.10.2019) і суперечить пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ.
В зв`язку з наведеним, вважаю що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" підлягає залишенню без задоволення, а постанова Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 та ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16 без змін.
02.06.2021
Суддя Касаційного господарського суду Білоус В. В.
у складі Верховного Суду