ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/7905/16

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В., Жукова С. В., Огородніка К. М., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., Ткаченко Н. Г.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс": Ковріги О. І.,

ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна": Безроди Р. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020

у складі колегії суддів: Кузнецова В. О. - головуючого, Мороза В. Ф., Чередка А. Є.

та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020

у складі судді Мартинюка С. В.

у справі за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс"

за участю Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги

в межах справи № 904/7905/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгтехніка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна"

про банкрутство

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог та заперечень відповідача

1. Господарським судом Дніпропетровської області здійснюється провадження у справі № 904/7905/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгтехніка" (далі - ТзОВ "Торгтехніка") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" (далі - ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна", боржник) про банкрутство, порушене ухвалою від 27.09.2016.

2. 27.04.2018 ліквідатор ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" - арбітражний керуючий Гапоненко Роман Іванович (далі - ліквідатор ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненко Р. І.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в межах справи № 904/7905/16 про банкрутство ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" із заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" (далі - ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс", скаржник) від 26.04.2018 вих. № 02-16/1247 про визнання недійсним договору про відступлення (передачу) права вимоги від 02.10.2014 (далі - Договір про відступлення права вимоги від 02.10.2014), укладеного між ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" та ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс", згідно яким боржником було відступлено на користь ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" право вимоги до Національного спортивного комплексу "Олімпійський" щодо виконання зобов`язання з оплати договірного забезпечення в розмірі 27 807 938,11 грн.

3. Заява ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. мотивована вчиненням оспорюваного правочину боржником з метою умисного ухилення від сплати кредиторської заборгованості у майбутньому, оскільки договір не містить жодних положень щодо його ціни (зустрічних вимог чи грошової компенсації за передачу такого права), а право вимоги повністю безоплатно передано на користь третьої особи - ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс", яке ані до, ані після такої операції не було контрагентом ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна", що порушує інтереси всіх кредиторів і суперечить суті господарської діяльності та є підставою для визнання цього договору недійсним.

4. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої заяви визначено приписи статей 203, 215, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 3, 180, 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

5. ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" щодо вимог заяви ліквідатора боржника заперечує, зазначаючи, що заявником не доведено відсутності наміру у сторін спірного договору створення правових наслідків на момент його вчинення, а статтями 512, 514, 516 ЦК України не встановлено вимог щодо платності відступлення права вимоги. До того ж спірний договір укладено майже за два роки до порушення 27.09.2016 Господарським судом Дніпропетровської області справи про банкрутство ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна", тоді як статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) визначено чітко строк, в межах якого договір може бути визнаним боржником недійсним, - протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство. Окрім того, заяву ліквідатором подано зі спливом позовної давності.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

6. 16.10.2009 між Акціонерним товариством Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - АТХК "Київміськбуд") та ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" було укладено договір підряду на виконання робіт по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах реконструкції НСК "Олімпійський" по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі міста Києва, згідно з пунктом 2.1 якого визначено ціну робіт у сумі 727 249 831,00 грн (далі - договір підряду від 16.10.2009).

7. 17.06.2010 між АТХК "Київміськбуд", ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" та Державним підприємством Національний спортивний комплекс "Олімпійський" укладено договір про заміну сторони у договорі підряду від 16.10.2009, відповідно до якого відбулася заміна генерального підрядника АТХК "Київміськбуд" на ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна", який в подальшому виконав зазначені роботи.

8. 25.03.2011 з метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк", банк) та ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" укладено договір поруки № 4/11-В-П-1 (далі - договір поруки від 25.03.2011), відповідно до пункту 1.1 якого (з урахуванням договору № 5 про внесення змін до договору поруки від 23.09.2011) ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" поручається перед банком за виконання/належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс" (далі - ТзОВ "Металобази Комекс") зобов`язань визначених в пункті 1.2 договору, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому.

9. За договором позичальник (ТзОВ "Металобази Комекс") зобов`язався належним чином використати та повернути банку кредит на умовах та в строк визначені договором, але не пізніше 31.08.2014, а також сплатити плату та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни договором.

10. Унаслідок невиконання своїх зобов`язань у позичальника утворилася заборгованість перед ПАТ "ВТБ Банк" у розмірі 4 572 680,35 доларів США, в тому числі, прострочена заборгованість за кредитом - 3 390 249,47 доларів США.

11. Станом на 31.08.2014 ТзОВ "Металобази Комекс" не виконало зобов`язань перед ПАТ "ВТБ Банк", які з 01.09.2014 були покладені на ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна".

12. Наявність боргових зобов`язань поручителя (ТзОВ "Завод Майстер-Профі України") перед АТ "ВТБ Банк" з 01.09.2014 підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2015 у справі № 904/75/15.

13. 02.10.2014 між ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" та ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1 якого ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" відступає (передає) ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс", а ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" набуває право замість ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" вимагати від НСК "Олімпійський" виконання зобов`язання з оплати договірного забезпечення в розмірі 27 807 938,11 грн за договором підряду на виконання робіт по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах реконструкції НСК "Олімпійський" по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі м. Києва від 16.10.2009.

14. Ухвалою від 27.09.2016 Господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі № 904/7905/16 про банкрутство ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна"; призначив розпорядника майна; визнав грошові вимоги ініціюючого кредитора - ТзОВ "Торгтехніка" до боржника на суму 2 147 780,40 грн.

15. Ухвалою від 13.04.2017 Господарський суд Дніпропетровської області затвердив реєстр вимог кредиторів ТзОВ "Завод Майстер-Профі України" з вимогами, зокрема, ПАТ "ВТБ Банк": 2 756,00 грн - перша черга задоволення, 114 228 809,07 грн - четверта черга задоволення, 2 709 934,20 грн - шоста черга задоволення. Наведені грошові вимоги обґрунтовані посиланням на договір поруки № 4/11В-П-1.

16. 11.05.2017 Господарський суд Дніпропетровської області прийняв постанову у справі № 904/7905/16, якою ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" визнав банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначив арбітражного керуючого Гапоненка Р. І.

17. Згодом, 27.04.2018, ліквідатор звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 02.10.2014, яка є предметом цього судового розгляду.

Короткий зміст рішень суду, ухвалених під час первинного розгляду справи

18. 19.03.2018 Господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу у справі № 904/7905/16, якою відмовив у задоволенні заяви ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 02.10.2014 з мотивів ненадання ліквідатором доказів вчинення банкрутом умисних дій щодо ухилення від сплати кредиторської заборгованості у майбутньому з урахуванням того, що оскаржуваний договір був укладений 02.10.2014, а провадження у справі № 904/7905/16 про банкрутство ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" порушено - 27.09.2016.

19. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 27.11.2019 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2019 у справі № 904/7905/16 залишив без змін.

20. Постановою від 30.03.2020 Верховний Суд скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2019 у справі № 904/7905/16; справу № 904/7905/16 в скасованій частині направив на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили умов договору поруки від 05.03.2011 № 4/11-В-П-1, не встановили чи припинилася порука за цим договором на дату укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги від 02.10.2014, та не надали оцінки доводам ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. щодо пов`язаності осіб, зокрема щодо виведення в результаті укладення оспорюваного договору активів боржника на іншу юридичну особу, яка є пов`язаною з кінцевим бенефіціаром банкрута.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій за результатами нового розгляду справи

21. Ухвалою від 15.06.2020 Господарський суд Дніпропетровської області задовольнив заяву ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. у справі № 904/7905/16 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014. Визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 02.10.2014, укладений між ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" та ТзОВ "Автопорт "Південний -Плюс".

22. Ухвала суду першої інстанції мотивована з посиланням на приписи статей 13, 202, 203, 215, 234, 512, 514, 553, 554, 543 ЦК України фіктивністю спірного договору, оскільки безоплатне відступлення права вимоги на користь третьої особа, яка навіть не була контрагентом банкрута, порушує інтереси кредиторів, а отже має ознаки фраудаторного правочину, позаяк на момент укладення договору про відступлення права вимоги діяв договір поруки, згідно з яким ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" виступало поручителем. Крім того, враховуючи, що новий розгляд справи за заявою ліквідатора здійснювався після набрання чинності Кодексом України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), місцевий господарський суд самостійно застосував також до спірних правовідносин положення статті 42 цього Кодексу.

23. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 07.09.2020 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16 залишив без змін.

24. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення заяви ліквідатора з огляду на фіктивність оспорюваного правочину, а також визнав правомірним застосування місцевим господарським судом статті 42 КУзПБ, зазначивши, що оскільки заява ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" - арбітражного керуючого Гапоненка Р. І. надійшла до господарського суду для повторного розгляду 31.03.2020, розгляд заявлених ліквідатором вимог здійснювався з урахуванням введеного в дію КУзПБ, у зв`язку із чим відхилив доводи скаржника про безпідставне застосування судом першої інстанції приписів статті 42 КУзПБ.

25. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропущення ліквідатором позовної давності при зверненні із заявою до суду, зауваживши, що наведені ним у відповіді на відзив на заяву про визнання недійсним договору відступлення права обставини є такими, що утруднили своєчасне пред`явлення ним позову утрудненим та свідчать про об`єктивність перешкод для ліквідатора звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності.

Надходження касаційної скарги та її рух у Верховному Суді

26. 24.09.2020 ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" поштовим відправленням через Центральний апеляційний господарський суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16.

27. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/7905/16 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями.

28. Ухвалою від 22.12.2020 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 904/7905/16 за касаційною скаргою ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" та призначив її до розгляду в судовому засіданні.

29. 15.01.2021 на електронну адресу Верховного Суду надійшов відзив ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. на касаційну скаргу ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс".

Передача справи на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство

30. 18.02.2021 Верховний Суд постановив ухвалу, якою передав справу № 904/7905/16 на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

31. Підставою для передачі зазначено необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ.

32. 03.03.2021 до Верховного Суду від ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" надійшло клопотання про зупинення виконання (дії) постанови Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16.

33. Ухвалою від 17.03.2021 судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла до провадження справу № 904/7905/16 за касаційною ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" на оскаржувані судові рішення; призначила її до розгляду в судовому засіданні на 15.04.2021; задовольнила клопотання ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" та зупинила дію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

34. 23.03.2021 суддя-доповідач у справі на підставі частини сьомої статті 303 ГПК України направив на адресу Науково-консультативної ради при Верховному Суді лист від 23.03.2021 з проханням підготувати науковий висновок щодо застосування статті 42 КУзПБ.

35. 13.04.2021 на електронну адресу Верховного Суду від ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. надійшли пояснення б/н від 06.04.2021.

36. Ухвалою від 15.04.2021 Верховний Суд відклав розгляд касаційної скарги ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" на 20.05.2021, а ухвалою від 20.05.2021 - на 02.06.2021.

37. На запит судді-доповідача від 23.03.2021 до Верховного Суду в період з 14.04.2021 по 19.04.2021 надійшли наукові висновки доктора юридичних наук Шкляра С. В., доктора юридичних наук, професора Яроцького В. Л., доктора юридичних наук, професора Харитонова Є. О., доктора юридичних наук, професора Заіки Ю. О. та кандидата юридичних наук Нагнибіди В. І., кандидата юридичних наук Сібільова Д. М., кандидата юридичних наук Мици Ю. В.

38. У судове засідання 02.06.2021 з`явилися представники ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" та ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна", які надали пояснення у справі.

39. Інші учасники справи явки в судове засідання не забезпечили. Будь-яких заяв, клопотань від учасників справи щодо неможливості ними забезпечити участь у судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надходило.

40. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

41. Участь представників сторін у судовому засіданні, призначеному ухвалою від 20.05.2021 на 02.06.2021, обов`язковою не визнавалася.

42. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності решти представників учасників справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження судових рішень та узагальнені доводи ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс"

43. У касаційній скарзі ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014.

44. Підставами касаційного оскарження судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" визначено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 234, частини п`ятої статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 42 КУзПБ, тобто приписи пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

45. Обгрунтовуючи доводи касаційної скарги, ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" зазначив, зокрема, таке:

- помилковим є висновок апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин положень статті 234 ЦК України та фіктивність спірного договору через безоплатне відчуження права вимоги;

- докази наявності у ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" умислу на укладення фіктивного правочину в матеріалах справи відсутні;

- суди попередніх інстанцій всупереч правозастосовчій практиці не встановили основних ознак фіктивного правочину;

- застосування статті 267 ЦК України про поважність причин пропущення позовної давності не відповідає правозастосовчій практиці, згідно з якою призначення ліквідатора не є поважною причиною пропущення позовної давності, а її початком є день, коли арбітражний дізнався про оспорюваний правочин;

- апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин приписи частини другої статті 42 КУзПБ для оцінки спірного договору, укладеного до набрання чинності та введення в дію зазначеного Кодексу, тоді як висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини другої статті 42 КУзПБ у подібних правовідносинах наразі немає.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І.

46. Ліквідатор ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненко Р. І. у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" та просить суд оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ліквідатора без задоволення, зазначаючи про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо фіктивності спірного правочину та наявності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 42 КУзПБ, оскільки боржник, будучи обізнаним про наявність у нього зобов`язань перед АТ "ВТБ Банк", зловживаючи своїми правами, безпідставно уклав договір безоплатного відступлення права вимоги, чим зменшив розмір своїх активів, що призвело до збільшення обсягу неплатоспроможності боржника та заподіяння шкоди інтересам кредиторів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

47. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

48. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

50. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

51. Предметом судового розгляду у цій справі є заява ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, яка обґрунтована вчиненням боржником, до порушення провадження у справі про його банкрутство, оспорюваного правочину з метою ухилення від сплати кредиторської заборгованості у майбутньому.

52. За результатом розгляду заявлених ліквідатором вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку з посиланням, зокрема, на приписи статей 13, 202, 203, 215, 234 ЦК України та статті 42 КУзПБ про фіктивність оспорюваного правочину, оскільки безоплатне відступлення права вимоги на користь третьої особа порушує інтереси кредиторів, а отже має ознаки фраудаторного правочину, тоді як скаржник вважає цей висновок судів помилковим та зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 42 КУзПБ.

53. Справу на підставі статті 302 ГПК України передано на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

54. Підставою для передачі та розгляду справи судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ.

55. З огляду на зміст предмета судового розгляду, доводів скаржника, заперечень ліквідатора ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. та висновків судів попередніх інстанцій, під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення необхідним є вирішення питань щодо:

а) дії закону (інших нормативно-правових актів) у часі;

б) застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ;

в) захисту порушених прав кредиторів та боржника у правовідносинах, до яких не підлягають застосуванню приписи статті 42 КУзПБ при укладенні договору боржника поза межами підозрілого періоду, визначеного статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

56. Вирішуючи зазначені питання, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.

Щодо дії закону (інших нормативно-правових актів) у часі

57. За частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

58. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

59. Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

60. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

61. Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (див. висновок щодо застосування частини першої статті 58 Конституції України, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).

62. Статтею "Дія актів цивільного законодавства у часі" 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

63. У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

64. Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

65. Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

66. Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

67. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).

68. Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

69. Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).

70. Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.

71. Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.

Щодо застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ

72. Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

73. Зазначена норма кореспондується із частиною першою статті 2 КУзПБ (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень), якою передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Такі самі положення містила частина перша статті 2 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент звернення ліквідатора боржника із заявою до суду).

74. У справі, що переглядається, спірний договір про відступлення права вимоги було укладено сторонами 02.10.2014, а заяву ліквідатора боржника про визнання недійсним зазначеного договору подано до суду в квітні 2018 року, тобто у період дії Закону банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

75. За змістом частини першої статті 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

76. У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов`язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу (частини друга - четверта статті 20 Закону про банкрутство).

77. 21.10.2019 введено в дію КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

78. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

79. Відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

80. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

81. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини третя, четверта статті 42 КУзПБ).

82. Отже, на час розгляду заяви ліквідатора боржника про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 умови та підстави визнання недійсними правочинів боржника визначалися статтею 42 КУзПБ, яку судами попередніх інстанцій застосовано до спірних правовідносин, з чим не погоджується скаржник.

83. Порівняльний аналіз приписів статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону про банкрутство свідчить, що відповідні статті містять аналогічні за цільовою спрямованістю норми направлені унеможливити вчинення боржником фраудаторних дій у "підозрілий період".

84. Відмінності приписів цих норм не зачіпають суті підстав визнання правочинів боржника недійсними та зводяться, зокрема, до такого:

1) КУзПБ відмовився від конструкції "спростування майнових дій боржника";

2) КУзПБ незначно, але розширив підстави визнання недійсними правочинів боржника за рахунок укладення договору із заінтересованою особою та укладення договору дарування;

3) КУзПБ запровадив двочленну класифікацію підстав недійсності правочинів деякі правочини можуть бути визнані недійсними лише будучи вчиненими як після відкриття провадження у справі про банкрутство, так і протягом трьох років до цього, а деякі - лише у разі їх вчинення протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство;

4) КУзПБ істотно розширив часові межі "підозрілого періоду": з одного року до трьох років.

85. Наведені у цих нормах темпоральні межі "підозрілого періоду" є органічною частиною конструкції відповідних підстав визнання недійсними правочинів боржника. Тобто строк встановлений у статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ, становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

86. Відповідний строк не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту статті 256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права. Тож позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком зазначеним у статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ, адже строк встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Закон про банкрутство та КУзПБ не визначають.

87. Утім, наведене правове регулювання, з урахуванням розширення із введенням в дію 21.10.2019 КУзПБ підстав визнання правочинів боржника недійсними, досить часто на практиці зумовлює виникнення неоднакового застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення такої категорії спорів. Зокрема:

І - судами застосовується стаття 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ;

ІІ - судами застосовується стаття 20 Закону про банкрутство під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ.

88. Тож у справі, що переглядається, перед судом касаційної інстанції постало питання про формування єдиного підходу до застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ.

89. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України").

90. Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення ЄСПЛ від 28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини").

91. Одним із завдань Верховного Суду є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.

92. Порядок набрання чинності та вступу в дію КУзПБ урегульовано Прикінцевими та перехідними положеннями цього Кодексу.

93. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

94. Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14).

95. Тобто у цій нормі визначено два варіанти темпорального правила її дії щодо подальшого розгляду справ про банкрутство: принцип прямої дії норми (подальший розгляд справ про банкрутство на підставі норм КУзПБ з дня введення його в дію) та ультраактивна (переживаюча) дія норми (здійснення провадження у справі щодо боржників, які перебувають на стадії процедури санації, згідно з нормами Закону про банкрутство).

96. Слід зауважити, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

97. КУзПБ, як і раніше до його вступу в дію Закон про банкрутство, за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об`єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі:

- норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство, вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, до яких належить: відкриття провадження у справі, забезпечення вимог кредиторів, введення процедури розпорядження майном, проведення попереднього засідання суду, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закриття провадження у справі про банкрутство тощо);

- норми матеріального права до яких відносяться приписи статті 42 КУзПБ, в якій закріплено перелік спеціальних, додаткових до викладених у ЦК України, підстав, на яких відповідні правочини можуть бути визнані судом недійсними.

98. Зважаючи на наведене, КУзПБ у відповідних частинах є актом цивільного законодавства, а тому підпорядковується загальному приватноправовому режиму, закріпленому в ЦК України.

99. Така особливість КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність з`ясувати природу дійсного змісту вжитого законодавцем у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу поняття, яке вміщує в собі "розгляд справи".

100. Аналіз змісту КУзПБ свідчить, що в ньому так чи інакше текстуально використовується поняття "розгляд заяви, спору, справи" для позначення процесуальних дій суду з їх вирішення.

101. Аналогічне розуміння цього поняття міститься у ГПК України, частиною шостою статті 12 якого унормовано, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей Закону про банкрутство, яким є КУзПБ.

102. Таке розуміння поняття "розгляд справи" відповідає змісту слова "розгляд", яким Словник української мови визначає: 1) дію за значенням розглядати; 2) розбір, аналіз чого-небудь; 3) юр. розбір судової справи (Словник української мови: в 11 томах. Том 8, 1977. 648).

103. ЄCПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України").

104. Отже, аналіз наведеного свідчить, що під розглядом справи слід розуміти сукупність процесуальних дій суду спрямованих, на вирішення справи.

105. Тож очевидно, що поняття "розгляд справи", яке вжите законодавцем у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, не може розумітися надто широким для тлумачення, тобто таким, що охоплює собою застосування всіх норм, закріплених в КУзПБ.

106. Оскільки пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ урегульовано лише фактично подальший розгляд справ про банкрутство, відповідні приписи за своєю галузевою приналежністю є нормою процесуального права, яка не стосується жодним чином норм матеріального права, що містяться у цьому нормативно-правовому акті.

107. І це цілком узгоджується з нормами статті 3 ГПК України, яка передбачає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, а також відповідає практиці ЄСПЛ, відповідно до якої: сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства; суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21.10.2020 у справі "Дія 97 проти України" та від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain").

108. Що ж до застосування у часі приписів статті 42 КУзПБ як такої, що містить норми матеріального права, пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ не визначає правил дії в часі цієї норми та не встановлює темпоральних критеріїв її застосування. Так само не визначає таких правил наведений пункт Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ щодо положень статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

109. Не узалежнюють застосування цих приписів від певних умов, зокрема приведення у відповідність до КУзПБ підзаконних нормативно-правових актів, й інші положення цього Кодексу.

110. Тому при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

111. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування статті 42 КУзПБ дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.

112. На підтвердження такого розуміння застосування статті 42 КУзПБ свідчить також усталений в судовій практиці підхід щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

113. Зазначений підхід підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 у справі № 592/1809/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 704/1284/16-ц, від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16, від 06.11.2019 у справі № 552/3744/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 522/23617/17-ц, від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 626/1063/17, від 25.11.2020 у справі № 162/471/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 911/3023/15, від 15.01.2019 у справі № 904/10887/16, від 08.10.2019 у справі № 925/1288/18, від 19.11.2019 у справі № 904/3935/18, від 17.12.2019 у справі № 910/2114/19, від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 тощо.

114. Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

115. Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

116. Таке правозастосування відповідає практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

117. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.

118. Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією з важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, учасницею якої є держава Україна.

119. Наведене узгоджується з підходами ЄСПЛ, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.05.2012 у справі "Scoppola v. Italy").

120. Ураховуючи викладене, оскільки провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" та вчинення спірного правочину від 02.10.2014 мали місце (провадження було порушено, а правочин вчинено боржником) до введення в дію КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень статті 42 КУзПБ.

Щодо захисту порушених прав кредиторів та боржника у правовідносинах до яких не підлягають застосуванню приписи статті 42 КУзПБ при укладенні договору боржника поза межами підозрілого періоду, визначеного статтею 20 Закону про банкрутство

121. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

122. Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

123. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

124. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

125. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

126. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так самовстановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

127. Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

128. У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

129. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

130. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

131. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

132. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

133. Тож розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.

134. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

135. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

136. Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

137. Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

138. Водночас укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

139. КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

140. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

141. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

142. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

143. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

144. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

145. Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

146. Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

147. У застосуванні приписів статті 234 ЦК України при вирішенні питання щодо того, чи наявні наміри сторін договору поруки щодо створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, несуттєве, часткове виконання (порівняно з розміром основного зобов`язання) поручителем своїх обов`язків за договором поруки не завжди свідчить про те, що оспорюваний правочин не є фіктивним. Цей факт потрібно оцінювати у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, на які посилається заінтересована особа (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

148. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

149. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

150. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

151. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

152. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

153. Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

154. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

155. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

156. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

157. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

158. Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

159. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

160. Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

161. Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

162. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

163. За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

164. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку, що укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

165. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Щодо суті касаційної скарги

166. У справі, що переглядається, ліквідатор боржника, звертаючись із заявою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, правовою підставою заявлених вимог визначив положення статей 203, 215, 638 ЦК України, статей 3, 180, 189 ГК України.

167. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.03.2011 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" укладено договір поруки № 4/11-В-П-1 відповідно до пункту 1.1 якого (з урахуванням договору № 5 про внесення змін до договору поруки від 23.09.2011) ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" поручається перед банком за виконання/належне виконання ТзОВ "Металобази Комекс" зобов`язань в пункті 1.2 договору, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому.

168. Із встановлених обставин справи убачається, що внаслідок невиконання своїх зобов`язань у позичальника утворилася заборгованість перед ПАТ "ВТБ Банк" у розмірі 4 572 680,35 доларів США, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 3 390 249,47 доларів США.

169. Наявність боргових зобов`язань поручителя (ТзОВ "Завод Майстер-Профі України") перед АТ "ВТБ Банк" з 01.09.2014 підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2015 у справі № 904/75/15.

170. Водночас, 02.10.2014 між ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" та ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" було укладено оспорюваний договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" відступило (передало) ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс", а ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" набуває право замість ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна" вимагати від НСК "Олімпійський" виконання зобов`язання з оплати договірного забезпечення в розмірі 27 807 938,11 грн за договором підряду на виконання робіт по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах реконструкції НСК "Олімпійський".

171. Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, зміст спірного правочину свідчить про те, що боржник безоплатно здійснив відчуження майна, тобто відмовився від власних майнових вимог.

172. Крім того, судами попередніх інстанцій враховано, що ухвалою від 13.04.2017 Господарський суд Дніпропетровської області у цій справі затвердив реєстр вимог кредиторів ТзОВ "Завод Майстер-Профі України" з вимогами, зокрема ПАТ "ВТБ Банк", обґрунтованими посиланням на договір поруки від 25.03.2011 № 4/11В-П-1, в сумі: 2 756,00 грн - перша черга задоволення, 114 228 809,07 грн - четверта черга задоволення, 2 709 934,20 грн - шоста черга задоволення.

173. Суд звертає увагу, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.

174. Оскільки оспорюваний договір про відступлення права вимоги, як встановлено судами, є безоплатним, тобто таким, що не має очевидної економічної мети, при вирішенні питання щодо фіктивності цього договору належить враховувати дійсні мотиви, через які боржником вчинено правочин з відчуження наявної у нього майнової вимоги безоплатно і чи є такі мотиви добросовісними.

175. У цій справі сукупність встановлених обставин свідчить, що укладення ТзОВ "Завод Майстер-Профі України" договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредитору АТ "ВТБ Банк".

176. З урахуванням наведеного суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про фіктивність оспрюваного договору, оскільки безоплатне відступлення права вимоги на користь третьої особа, яка навіть не була контрагентом ТзОВ "Завод Майстер-Профі Україна", порушує інтереси кредиторів, а отже має ознаки фраудаторного правочину.

177. Доводи скаржника щодо відсутності підстав для визнання правочину фіктивним з посиланням на відсутність у боржника умислу на укладення фіктивного правочину та вчинення ТзОВ "Завод Майстер-Профі України" дій з виконання його умов, зокрема щодо передачі документів (договору підряду, первинних документів, права вимоги тощо), прийняття їх новим кредитором та повідомлення ним боржника про відступлення права вимоги не спростовують встановлених судами обставин справи щодо вчинення оспорюваного правочину без очевидної економічної мети задля зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності. Такі дії боржника не можуть розцінюватися як добросовісні щодо кредиторів, тому не можуть бути підставою для висновку, навіть за умови вчинення певних дій на виконання цього правочину, що оспорюваний договір не є фіктивним. До того ж цей факт оцінюється судом у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, які в цьому разі не свідчать про легітимну мету укладеного договору.

Щодо поважності причин пропуску позовної давності

178. Так само безпідставними є аргументи скаржника щодо помилкового висновку суду апеляційної інстанції щодо поважності причин пропущення позовної давності, мотивовані з посиланням на те, що призначення ліквідатора не є поважною причиною пропущення позовної давності, а її початком є день, коли арбітражний дізнався про такий правочин, оскільки, як свідчать встановлені обставини справи, апеляційним господарським судом при вирішенні цього питання було враховано обставини, наведені ліквідатором у відповіді на відзиві на заяву про визнання недійсним оспрюваного правочину щодо непроведення посадовими особами та власниками боржника жодних дій, спрямованих на уникнення критичного фінансового стану підприємства; приховування керівництвом банкрута інформації щодо наявності дебіторської заборгованості у розмірі 21 780 000,00 грн, непередачі арбітражному керуючому документів щодо договірних відносин, на підставі яких виникла ця заборгованість.

179. Водночас на відміну від визначення дати початку перебігу позовної давності, що є юридичним фактом, який встановлюється шляхом надання юридичної оцінки (кваліфікації) встановленим фактичним обставинам справи, визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки за змістом наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин (стаття 300 ГПК України), касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам (близьких за змістом висновків дотримується Касаційний господарський Суд у складі Верховного Суду у постановах від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 04.02.2020 у справі № 910/65/14).

180. Зазначені доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується Верховний Суд.

181. Решта аргументів ТзОВ "Автопорт "Південний-Плюс" в цілому зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, які за твердження скаржника не підтверджують наявність підстав для визнання договору недійсним, що відповідно до статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

182. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви ліквідатора та визнання оспорюваного договору про відступлення права вимоги недійсним. Однак, незважаючи на правильність вирішення спору по суті, суди виходили з інших мотивів, аніж викладені в цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

183. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

184. Частинами першою, третьою, четвертою статті 311 ГПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

185. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 та ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16 підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

186. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

187. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

188. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин щодо задоволення заявлених вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника (аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі № 908/299/18).

Висновки щодо застосування норм права

189. Відповідно до частини другої статті 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

190. На підставі викладеного Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висловлює такий висновок про застосування норм права.

191. До події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

192. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

193. Стаття 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений цією статтею КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.

194. Приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

195. Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16 залишити без змін.

4. Поновити дію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі № 904/7905/16.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. В. Білоус

О. В. Васьковський

С. В. Жуков

К. М. Огороднік

В. Г. Пєсков

В. Я. Погребняк

Н. Г. Ткаченко