ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.2020 року м.Дніпро Справа № 904/7905/16
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Чередка А.Є., Мороза В.Ф.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 (повний текст ухвали складено 19.06.2020, суддя Мартинюк С.В.) у справі
за заявою ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р.І., м.Дніпро
до товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс", м.Дніпро
за участю державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський", м.Київ
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги
в межах справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна"
ВСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2019, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2019, відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора Гапоненко Р.І. № 02-16/1247 від 26.04.2018 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 02.10.2014, укладеного між ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна" та ТОВ "Автопорт "Південний-Плюс".
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.03.2020 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2019 скасовано. Справу в скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у даній справі заяву ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р.І. про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 02.10.2014, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний -Плюс".
Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована посиланням на те, що станом на дату укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги від 02.10.2014 порука за вказаним договором не припинилася. У даному випадку судом встановлено обставини, які у сукупності дають підстави для висновку про фіктивність спірного договору, оскільки безоплатне відступлення права вимоги на користь третьої особа, яка навіть не була контрагентом банкрута, порушує інтереси кредиторів, а відтак має ознаки фраудаторного правочину. Зважаючи на те, що новий розгляд даної заяви здійснюється після набрання чинності Кодексу України з питань банкрутства, господарським судом застосовано положення ст.42 цього Кодексу.
ІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи
2.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс", не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненко Р.І. про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014, що був укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний -Плюс".
Скаржник вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали по даній справі судом не з`ясовано, а заявником не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, які мають значення для справи та з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним: наявність спільного умислу у всіх сторін, неправомірність їх дій, відсутність наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочини, а також того, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано встановлених у статті 203 Цивільного кодексу України вимог, враховуючи положення статті 204 цього Кодексу щодо презумпції правомірності правочину.
За твердженням заявника апеляційної скарги встановлення факту чинності договору поруки № 4/11-В-П-1 від 05.03.2011 на момент укладення спірного договору про відступлення права вимоги, жодним чином не доводить факту наявності зобов`язань та заборгованості перед ПАТ «ВТБ Банк», оскільки умовами договору поруки передбачено, що у разі виникнення порушення кредитного договору у банка виникає тільки право звернутися до поручителя, а зобов`язання поручителя щодо оплати заборгованості виникає у поручителя тільки після отримання письмової вимоги.
На момент укладання спірного договору про відступлення права вимоги боржник не мав заборгованості перед ПАТ «ВТБ Банк», зобов`язання по оплаті заборгованості у ТОВ «ЗМПУ» як поручителя не виникло, про невиконання ТОВ «Металобази Комекс» зобов`язання перед банком міг довідатися лише після отримання листа направленого лише 31.10.2014 (вже після укладення договору про відступлення права вимоги) і лише після цього у боржника, як поручителя виникло зобов`язання сплатити борг за ТОВ «Металобази Комекс».
Вказані вище обставини, на думку скаржника, виключають наявність умислу у сторін правочину та виключають зловживання правами на шкоду заявника.
Скаржник вважає, що заявником не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявності заборгованості та зобов`язань ТОВ «ЗМПУ» за договором поруки від 05.03.2011 на момент вчинення договору про відступлення права вимоги, а отже й не доведено порушення прав ПАТ «ВТБ Банк» як кредитора у зв`язку із укладенням договору про відступлення права саме в момент його вчинення.
Заявник апеляційної інстанції не погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що безоплатне відступлення права вимоги на користь третьої особи, яка навіть не була контрагентом банкрута, порушує інтереси кредиторів, а відтак має ознаки фраудаторного правочину, оскільки на момент укладення спірного договору про відступлення права вимоги ПАТ "ВТБ Банк" кредитором не був.
Скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовано норми пп.14.1.159 ст.14 Податкового Кодексу України та зроблено висновок про формальну пов`язаність осіб правочину яка полягає в спільній реалізації ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду інший особі.
Судом неправильно застосовано ч.2 ст.42 та п.4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з питань банкрутства, оскільки вказані норми (ст.42 КУзПБ) суттєвим чином погіршують становище боржника та не є обставинами що пом`якшують або скасовують відповідальність особи, а отже не мають зворотної дії у часі та не підлягають застосуванню.
Крім того, з заява про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 подана ліквідатором 02.05.2018, тобто з пропуском строків давності, що відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові.
2.2 Доводи інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу господарського суду без змін.
Ліквідатор вважає, що договір про відступлення права вимоги від 02.04.2014 повинен бути визнаний недійсним господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство з огляду на те, що зазначений договір було укладено в межах строку, визначеному ч.2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства (3 роки) та боржник безоплатно відступив право вимоги до ДП "НСК "Олімпійській".
Боржник ТОВ "Завод Майстер - Профі Україна", будучи обізнаним про наявність зобов`язань перед АТ "ВТБ Банк", уклав договір безоплатного відступлення права вимоги, чим безпідставно зменшив розмір своїх активів та не врахував інтереси кредиторів, зловживаючи своїми правами щодо розпорядження майном як власника, при цьому відчуження майна призвело до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
ІІІ. Апеляційне провадження
3.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді
Розпорядженням керівника апарату суду від 06.07.2020, у зв`язку з задоволенням заяви суддів Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б., Березкіної О.В. про самовідвід, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Мороз В.Ф., Білецька Л.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2020 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 залишено без руху; надано товариству з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів доплати судового збору в розмірі 3 184,00 грн та доказів надіслання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів кредиторам ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна" листом з описом вкладення, тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Розпорядженням керівника апарату суду від 23.07.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з відпусткою судді-доповідача Кузнецова В.О.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23.07.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Кузнецової І.Л., суддів Мороза В.Ф., Білецької Л.М.
Розпорядженням керівника апарату суду від 28.07.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з відпусткою судді Мороза В.Ф.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 28.07.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Кузнецової І.Л., суддів Кощеєва І.М., Білецької Л.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2020 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 11.08.2020, у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу, а саме, вихід на роботу судді-доповідача Кузнецова В.О., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Білецька Л.М., Кощеєв І.М.
Розпорядженням керівника апарату суду від 17.08.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили зміну судді Мороза В.Ф.
Відповідно до протоколу передачі судової справи від 17.08.2020, для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Мороз В.Ф., Білецька Л.М.
Розпорядженням керівника апарату суду від 17.08.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з відпусткою судді Білецької Л.М.
Відповідно до Витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, для розгляд цієї справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Мороз В.Ф., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 прийнято до свого провадження справу №904/7905/16 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020; призначено справу до розгляду на 07.09.2020.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.09.2020 постановлено провести судове засідання у справі з ліквідатором Гапоненко Р.І. призначене на 07.09.2020 на 11:10 в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засіданні №415а) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку «EasyCon» (https://vkz.court.gov.ua/).
07.09.2020 у судове засідання з`явилися ліквідатор та представник скаржника, які надали відповідні пояснення.
Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів вважає, що неявка інших учасників справи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
07.09.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
3.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Торгтехніка" порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер - Профі Україна" за загальною процедурою, призначено розпорядника майна, визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Торгтехніка" до боржника на суму 2 147 780,40 грн.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2017 у даній справі товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер - Профі Україна" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатора.
02.05.2018 ліквідатор звернувся до господарського суду з заявою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 02.10.2014, укладеного між ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна" та ТОВ "Автопорт "Південний-Плюс".
02.10.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" було укладено договір про відступлення права вимоги.
За умовами п. 1 вказаного договору ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна" відступає (передає) ТОВ "Автопорт "Південний-Плюс", а ТОВ "Автопорт "Південний-Плюс" набуває право замість ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна" вимагати від Національного спортивного комплексу "Олімпійський" виконання зобов`язання по оплаті договірного забезпечення в розмірі 27 807 938,11 грн за договором підряду на виконання робіт по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах реконструкції НСК "Олімпійський" по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі м. Києва від 16.10.2009.
25.03.2011, з метою забезпечення виконання Позичальником кредитних зобов`язань, між публічним акціонерним товариством "ВТБ банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Завод майстер-профі Україна" укладено договір поруки №4/11-В-П-1.
Відповідно до п. 1.1. договору поруки з урахуванням договору №5 про внесення змін до договору поруки від 23.09.2011, товариство з обмеженою відповідальністю "Завод майстер-профі Україна" поручається перед банком за виконання/належне виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс" зобов`язань в п.1.2. договору, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому.
За договором позичальник (ТОВ "Металобази Комекс") зобов`язався належним чином використати та повернути банку кредит на умовах та в строк визначені договором, але не пізніше 31 серпня 2014 року, а також сплатити плату з та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни договором.
Станом на 31.08.2014 ТОВ "Металобази Комекс" не виконало зобов`язання перед ПАТ "ВТБ банк".
Внаслідок невиконання своїх зобов`язань у позичальника утворилася заборгованість перед ПАТ "ВТБ банк" у розмірі 4 572 680,35 доларів США, в тому числі, прострочена заборгованість по кредиту - 3 390 249,47 доларів США.
Станом на 31.08.2014 ТОВ "Металобази Комекс" кредитні зобов`язання перед ПАТ "ВТБ Банк", з 01.09.2014 дані зобов`язання покладені на ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна".
3.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, перевіривши встановлені на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Спір по справі стосується наявності підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги.
За змістом статей 15,16 Цивільного кодексу України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними частиною другою статті 16 цього Кодексу.
Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписами частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частинами 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідку вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.
У даному випадку важливим є врахування, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.
Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Недійсність договору, як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Апеляційний господарський суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 Господарського процесуального України).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Колегія суддів враховує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 та статті 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів звертає увагу, що умовами договору відступлення права вимоги від 02.10.2014 товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" (цедент) відступив (передав), а товариство з обмеженою відповідальністю "Автопорт ""Південний-Плюс" (цесіонарій) набуло право замість цедента вимагати від Національного спортивного комплексу "Олімпійський" виконання зобов`язання по оплаті договірного забезпечення в розмірі 27 807 938,11 грн за договором підряду на виконання робіт по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах реконструкції НСК "Олімпійський" по вул.Червоноармійській, 55 у Печерському районі м.Києва від 16.10.2009.
При цьому зміст спірного правочину свідчить про те, що боржник безоплатно здійснив відчуження майна, відмовився від власних майнових вимог.
За приписами ч.5 ст.310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2020 зазначено, що судами не досліджено умови договору поруки від 05.03.2011 №4/11-В-П-1 та не встановлено чи припинилася порука за вказаним договором станом на дату укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги від 02.10.2014.
Крім того, Верховним Судом зазначено, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку доводам ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р.І. щодо пов`язаності осіб, зокрема щодо виведення, в результаті укладенння оспорюваного договору відступлення права вимоги від 02.10.2014.
Також Верховним Судом вказано, що судами не було досліджено чи оспорюваний правочин укладено на шкоду боржнику чи іншим особам, в тому рахунку кредиторам боржника.
Під час повторного перегляду судами встановлено, що 25.03.2011, з метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань, між ПАТ "ВТБ банк" та ТОВ "Завод майстер-профі Україна" укладено договір поруки №4/11-В-П-1.
Відповідно до п.1.1. договору поруки з урахуванням договору №5 про внесення змін до договору поруки від 23.09.2011, ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна" поручається перед банком за виконання/належне виконання ТОВ "Металобази Комекс" зобов`язань в п.1.2. договору, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому.
Згідно п.1.2. договору поруки, з урахування договору №5 про внесення змін, відповідно до умов основного договору банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, що складає 4 785 249, 47 доларів США, а Позичальник зобов`язаний погасити боргові зобов`язання, а саме: повернути Банку кредит не пізніше 31 серпня 2014 року або в інший термін відповідно до умов основного договору.
Станом на 31.08.2014 ТОВ "Металобази Комекс" не виконало зобов`язання перед ПАТ "ВТБ Банк".
Внаслідок невиконання своїх зобов`язань у позичальника утворилася заборгованість перед ПАТ "ВТБ Банк" у розмірі 4 572 680,35 доларів США, в тому числі, прострочена заборгованість по кредиту - 3 390 249,47 доларів США.
Наведені обставини були встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2015 у справі №904/75/15.
Частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Статтею 554 Цивільного кодексу встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до положень ч.1 ст.543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Станом на 31.08.2014 ТОВ "Металобази Комекс" не виконані кредитні зобов`язання перед ПАТ "ВТБ Банк", а тому з 01.09.2014 зазначені зобов`язання покладені на ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна".
Наявність боргових зобов`язань поручителя (ТОВ "Завод Майстер-Профі України") перед АТ "ВТБ Банк" з 01.09.2014 підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2015 у справі №904/75/15, тобто грошові зобов`язання ТОВ "Завод Майстер-Профі України" перед ПАТ "ВТБ Банк" за договором поруки №4/11-В-П-1 виникли з моменту невиконання боржником своїх основних зобов`язань (з 01.09.2014) та зберігаються протягом шести місяців від такого дня.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що станом на дату укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги від 02.10.2014 порука за вказаним договором не припинилася.
Колегія суддів враховує, що ухвалою господарського суду від 13.04.2017 затверджено реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі України" з вимогами, зокрема, публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на суму 2 756,00 грн - 1 черга задоволення, на суму 114228809,07 грн - 4 черга задоволення, 2709934,20 - 6 черга задоволення. Наведені грошові вимоги обґрунтовані посиланням на договір поруки №4/11В-П-1.
Таким чином, укладення ТОВ "Завод Майстер-Профі України" договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, та також спрямовано на завдання шкоди кредитору АТ "ВТБ Банк".
Щодо доводів ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер - Профі Україна" Гапоненка Р.І. про пов`язаність сторін спірного договору, господарський суд зазначає наступне.
За твердженням ліквідатора, відомості, які вказують на пов`язаність осіб представників товариства з обмеженою відповідальністю "Завод майстер-профі Україна", товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-плюс", бенефеціарів товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер - Профі Україна" з керівником товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" та іншою юридичною особою, яка має кредиторську заборгованість перед банкрутом - ТОВ "Юніком Сіті". Одним із таких відомостей, за твердженням ліквідатора, є представництво відповідача ТОВ "Автопорт"Південний -Плюс" ОСОБА_1, який був представником банкрута ТОВ "Завод майстер-профі Україна" при стягненні заборгованості з НСК "Олімпійський". Після укладання договору про відступлення права вимоги ОСОБА_1 представляв інтереси стягувача - ТОВ "Автопорт "Південний-Плюс". У кредиторських вимогах Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області вказано, що засновник "Завод майстер-профі Україна" є ТОВ "Юніком капітал" та ЗАТ "Світязь". Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефеціаром ТОВ "Юніком капітал" та ЗАТ "Світязь" є ОСОБА_2 . Керівником юридичної особи, якому банкрут відступив право вимоги - ТОВ "Автопорт "Південний-Плюс" є ОСОБА_3 , який є керівником іншої юридичної особи - ТОВ "Юніком Сіті" де кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_2 . В той же час, місцезнаходженням ТОВ "Автопорт "Південний-Плюс", якому банкрут відступив право вимоги є: м. Дніпро, вул. Криворізька, 1. За такою ж адресою значиться місцезнаходження іншої юридичної особи, кінцевим бенефіціаром якої є ОСОБА_2 - ТОВ "Атлас-Південний-Плюс".
Враховуючи викладене, на думку ліквідатора, ОСОБА_2 , як бенефеціарний власник, мав можливість впливати на прийняті керівником ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна" рішення щодо договорів, зокрема і щодо відступлення права вимоги за дебіторською заборгованістю ТОВ "Автопорт "Південний-Плюс", керівником якої є ОСОБА_3 .
Згідно із пп.14.1.159 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням критеріїв вказаних в зазначеному пункті ст.14, а саме:а) для юридичних осіб: одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 20 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи; одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи; принаймні 50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи; одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу); юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа; повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа; сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від однієї юридичної особи та/або кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших юридичних осіб, гарантованих однією юридичною особою, стосовно іншої юридичної особи перевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду). Положення цього абзацу не поширюються на суму кредитів (позик), залучених під державні гарантії.
Формально сторони даного правочину не підпадають під визначення "пов`язані особи" в розумінні положень пп.14.1.159 ст.14 Податкового кодексу України.
При цьому, в контексті фіктивності пов`язаність осіб правочину полягає в спільній реалізації ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду інший особі. У той же час сама по собі формальна пов`язаність осіб правочину, зокрема в розумінні норм Податкового кодексу України, автоматично не свідчить про фіктивність правочину.
У даному випадку судом першої інстанції встановлено обставини, які у сукупності дають підстави для висновку про фіктивність спірного договору, оскільки безоплатне відступлення права вимоги на користь третьої особа, яка навіть не була контрагентом банкрута, порушує інтереси кредиторів, а відтак має ознаки фраудаторного правочину.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватись з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
З урахуванням наведеного, заява ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р.І. про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 підлягає задоволенню.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про безпідставне застосування судом першої інстанції приписів ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства №2597-VIII від 18.10.2018, який вступив в дію 21.10.2019, визнано такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 №2343-XII з наступними змінами; постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство" від 14.05.1992 №2344-XII.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Тобто, перехід від регулювання передбаченого Законом до регулювання передбаченого Кодексом здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справи про банкрутство відповідно до положень Кодексу.
Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010).
Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення ЄСПЛ у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Заява ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" арбітражного керуючого Гапоненка Р.І. надійшла до господарського суду для повторного розгляду 31.03.2020.
Таким чином, повторний розгляд заявлених ліквідатором вимог має здійснюватися з урахуванням введеного в дію Кодексу України з процедур банкрутства.
Спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах справи про банкрутство за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з особливостями, визначеними статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
Відповідно до ч.1,2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
За змістом ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства подавати заяви про визнання недійсними правочинів боржника може арбітражний керуючий, який діє незалежно від стадії, а саме розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор.
У частині першій ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що ліквідатор здійснює свої повноваження, а саме подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника.
Відповідно до частини третьої ст.12 Кодексу України з процедур банкрутства під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).
Відтак, арбітражний керуючий, проаналізувавши документи та фактичні обставини у справі про банкрутство, самостійно визначає наявність підстав для визнання недійсними правочинів боржника та спроможність подання такої заяви впливати на наповнення ліквідаційної маси, відновлення порушених прав кредиторів і погашення їх вимог.
Особливістю у реалізації повноважень арбітражного керуючого у ліквідаційній процедурі є обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямовану на виявленні та повернення активів боржника (частина перша статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства). Цей обов`язок ліквідатора кореспондується з принципом правової презумпції сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника.
Поняття правової презумпції сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника розкрито у правових висновках Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/6178/17). Воно передбачає, що будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна, вчинений у підозрілий період, є сумнівним і може бути визнаний недійсним на підставі спеціальної норми закону. Ліквідатор зобов`язаний перевірити наявність підстав для визнання недійсним сумнівного правочину відповідно до статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства або норм Цивільного та Господарського кодексів України. Слід звернути увагу, що недійсними можуть бути визнані не всі без винятку правочини боржника, укладені у підозрілий період, а лише ті, підставність визнання недійсними яких передбачено частиною першою, другою ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Колегія суддів враховує, що подання заяв про визнання недійсними правочинів боржника, у разі встановлення арбітражним керуючим наявності фраудаторних правочинів боржника вчинених у підозрілий період, це обов`язок арбітражного керуючого, який спрямований на виявлення та повернення майна боржника у справі про банкрутство. Невиконання зазначеного обов`язку є підставою для відмови господарським судом у майбутньому у затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, що узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 65 Кодекс України з процедур банкрутства.
Встановлений ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства підозрілий період правочинів становить три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство та після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер - Профі Україна" порушено ухвалою господарського суду від 27.09.2016, із заявою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги ліквідатор звернувся 02.05.2020, тобто в межах трирічного строку, передбаченого ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, колегія суддів приймає до уваги наступне.
Відповідно до частини першої статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
За приписами ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 2, 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
З матеріалів справи вбачається, що товариством з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" було подано заяву про застосування строків позовної давності з посиланням те, що заява про визнання про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 подана ліквідатором 02.05.2018 тобто з пропуском строків позовної давності.
За змістом норм в частинах третій, четвертій та п`ятій статті 267 Цивільного кодексу України, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.
Суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності таких умов: особа (позивач) навела поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надала суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України); суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановив їх існування та дійшов висновку про їх об`єктивний характер і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.
За відсутності будь-якої з наведених умов суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі у справі про банкрутство, стороною якого є боржник, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення статті 13 Цивільного кодексу України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом усього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.
Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв`язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.
Обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виняток, та свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку.
У відповіді на відзив на заяву про визнання недійсним договору відступлення права вимоги ліквідатор зазначає про наявність підстав вважати, що до початку процедури банкрутства товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі України" його керівництвом проводилися дії направлені на виведення активів з підприємства та невиплати в подальшому кредитних зобов`язань. Це підтверджується звітом про результати проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі України", в якому арбітражний керуючий дійшов висновку, що банкрут перебуває в стані поточної неплатоспроможності вже понад 4 роки, а посадовими особами та власниками боржника не проводилося жодних дій, спрямованих на уникнення критичного фінансового стану підприємства. Керівництвом банкрута приховувалась інформація щодо наявності дебіторської заборгованості у розмірі 21 780 000,00 грн, документи щодо договірних відносин, на підставі яких виникла дана заборгованість арбітражному керуючому передана не була.
Колегія суддів викладені ліквідатором обставини є такими, що робили своєчасне пред`явлення позову утрудненим та свідчать про об`єктивність перешкоди для ліквідатора звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважними причинами пропуску цього строку.
Крім того, слід зазначити, що за практикою Європейського Суду з прав людини при застосуванні строків позовної давності йдеться про задавненість позовів і неповноту доказів, через сплив часу. Натомість, у справі, що розгадається, у правовідносинах між сторонами відсутні події "далекого минулого", що могло б спричинити перешкоду для визнання договору недійсним і захисту порушеного права заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
3.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки вони спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи. Неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи не призвело до прийняття неправильного рішення.
3.5 Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" відмовити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі №904/7905/16 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Постанова складена у повному обсязі 17.09.2020.
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Судді А.Є.Чередко
В.Ф.Мороз
