УХВАЛА
19 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 913/518/13-г
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М., Краснова Є.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства ?Сєвєродонецьке об`єднання Азот?
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.08.2020
за скаргою Приватного акціонерного товариства ?Сєвєродонецьке об`єднання Азот?
на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова Ігоря Миколайовича
за позовом Дочірньої компанії ?Газ України? Національної акціонерної компанії ?Нафтогаз України?
до Приватного акціонерного товариства ?Сєвєродонецьке об`єднання Азот?
про стягнення 47 206 499,88 грн
ВСТАНОВИВ:
22.10.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Приватне акціонерне товариство ?"Сєвєродонецьке об`єднання Азот? звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.08.2020.
Розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства ?Сєвєродонецьке об`єднання Азот?, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, виходячи з такого.
Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Луганської області від 04.10.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 17.01.2017, позов задоволено повністю.
07.12.2016 Господарським судом Луганської області видано наказ про примусове виконання рішення зі строком пред`явлення до виконання до 22.11.2019.
19.03.2019 позивач звернувся до державного виконавця з заявою про відкриття виконавчого провадження, що свідчить про дотримання стягувачем строків, встановлених частиною 1 статті 12 Закону України ?Про виконавче провадження?, для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
У межах виконавчого провадження №58667869 державним виконавцем винесено постанову від 19.03.2019 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Луганської області від 07.12.2016 на підставі заяви стягувача.
16.07.2020 позивачем подано заяву про повернення виконавчого провадження стягувачу, в порядку частини 1 статті 37 Закону України ?Про виконавче провадження? і в цей же день державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. При цьому встановлено, що виконавчий документ може бути пред`явлений для виконання в строк до 16.07.2023.
Як установлено господарськими судами, 16.07.2020 Дочірня компанія ?Газ України? Національної акціонерної компанії ?Нафтогаз України? звернулася до приватного виконавця Щербакова І.М. із заявою про відкриття виконавчого провадження в якій просила прийняти наказ Господарського суду Луганської області від 07.12.2016 у справі №913/518/13-г до виконання та відкрити виконавче провадження не пізніше наступного для з дня надходження цієї заяви.
16.07.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим І.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62597777 з виконання наказу Господарського суду Луганської області від 07.12.2016 про примусове виконання рішення.
29.07.2020 Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об`єднання ?Азот" звернулося до господарського суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова Ігоря Миколайовича, в якій просило визнати неправомірною постанову про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова Ігоря Миколайовича від 16.07.2020 №62597777 і зобов`язати приватного виконавця скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2020 ВП № 62597777.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 07.08.2020, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.10.2020, у задоволенні скарги відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що повторне пред`явлення наказу до виконання було здійснено у межах строку, встановленого статтею 12 Закону України ?Про виконавче провадження?, що свідчить про відсутність підстав для задоволення скарги.
Звертаючись з касаційною скаргою скаржник вказує на те, що при ухваленні судових рішень, господарськими судами було неправильно застосовано норми матеріального права (стаття 12 Закону України ?Про виконавче провадження?) та порушено норми процесуального права (стаття 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з приписами статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до статті 1 Закону України ?Про виконавче провадження? (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини п`ятої статті 37 Закону, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Частинами першою і другою статті 12 Закону встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, в силу пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.
З огляду на викладене, господарські суди дійшли висновку про те, що, зважаючи на пред`явлення стягувачем наказу до виконання, трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання перервався. Після переривання перебіг строку поновлюється.
При цьому, згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Зазначені положення законодавства визначають момент, з якого встановлюється строк пред`явлення виконавчого документу до виконання у двох визначених законом випадках.
Разом з тим, зазначеною нормою не виключається та не обмежується можливість переривання строку пред`явлення виконавчого документу до виконання у разі повернення його стягувачу з інших підстав.
За приписами пункту 1 частини першої статті 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо зокрема стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Частиною п`ятою статті 37 Закону встановлено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статті 12 цього Закону.
До того ж, як установлено господарськими судами, рішення суду на час подання стягувачем відповідної заяви та повернення виконавчого документу боржником не виконувалося.
З огляду на те, що позивачем у межах строку, встановленого статтею 12 Закону, пред`явлено виконавчий документ до виконання (19.03.2019) та враховуючи переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, господарські суди дійшли правомірного висновку про те, що стягувачем, який повторно звернувся з виконавчим листом 16.07.2020 до приватного виконавця, не пропущений строк пред`явлення наказу Господарського суду Луганської області про примусове виконання рішення від 07.12.2016 №913/518/13-г до виконання.
Зважаючи на викладене, правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваних судових рішень.
Право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими ЄСПЛ у справах "Levages Prestations Services v. France" ("Леваж Престасьон Сервіс проти Франції") та "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" ("Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії"), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства ?Сєвєродонецьке об`єднання Азот? на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.08.2020 на підставі частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у даній справі правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 234, 235, 287 - 292, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 913/518/13-г за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства ?Сєвєродонецьке об`єднання Азот? на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.08.2020.
2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді К.М. Пільков
Є.В. Краснов
