ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" березня 2016 р. Справа № 913/518/13-г
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Потапенко В.І.
при секретарі Бєлкіній О.М.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 138/16 від 01.02.2016 р.
відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 05/33 від 07.12.2015 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", м. Сєвєродонецьк Луганської області (вх. №785Х/3) на рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2014р. у справі №913/518/13-г
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,
до ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", м. Сєвєродонецьк Луганської області,
про стягнення 47206502,88 грн.
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2013 р. Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (позивач у справі) звернулась до господарського суду Луганської області з позовною заявою про стягнення з приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (відповідач у справі) інфляційних нарахувань у розмірі 16 629 105,41 грн., 3% річних у розмірі 30 577 394,47 грн. за договором №06/09-1984 від 22.12.2009 поставки природного газу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно договору №06/09-1984 від 22.12.2009, позивач зобов'язався передати відповідачу протягом січня - грудня 2010 року природний газ, а відповідач повинен був прийняти та оплатити поставлений природний газ.
Позивач свої зобов'язання згідно договору виконав, передав відповідачу протягом січня - грудня 2010 року природний газ, на загальну суму 2 760 978 285,25 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу. Відповідач свої зобов'язання по договору виконав не в повному обсязі.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання з оплати поставленого газу, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення боргу та штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням умов спірного договору, в тому числі інфляційних за грудень 2010 року, 3% річних за період з 11.12.2010 по 27.01.2011 (справа №3/5014/866/2012 (9/11/2011).
У зв'язку з тим, що на момент звернення з даним позовом до суду, сума основного боргу відповідача перед позивачем не погашена та становить 503 912 285,25 грн. позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні нарахування у розмірі 16 629 105,41 грн. та 3% річних у розмірі 30 577 394,47 грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 01.07.2014р. (колегія суддів у складі: головуючого судді Секірського А.В., судді Віннікова С.В., судді Голенко І.П.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні витрати в розмірі 16629105,41 грн., 3% річних в розмірі 30577394,47 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 68820,00 грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач взяті на себе зобов’язання за укладеним договором належним чином не виконав, тому вимоги позивача щодо стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем зобов’язань за укладеним договором є обґрунтованим та законними, та таким, що підлягають частковому задоволенню.
ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (з урахуванням уточнень до апеляційної скарги (вх. 13903 від 07.10.2015р.), в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2014р. по справі №913/518/13-г в частині стягнення 3% річних у розмірі 27516645,07 грн. та інфляційних витрат у розмірі 14966194,92 грн., що загалом становить суму у розмірі 42482839,99 грн. грн., а в іншій частині рішення господарського суду Луганської області залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що позивач в порушення умов п. 6.1 договору поставки на свій ризик без отримання попередньої оплати поставив відповідачу товар. Конкретний строк проведення розрахунків за фактично поставлений товар сторонами в договорі не встановлено, то відповідач повинен виконати обов’язок по оплаті поставленого товару у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, оскільки жодної вимоги по оплаті не було, строк виконання грошового зобов’язання не настав.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 р. у даній справі апеляційну скаргу ПрАТ "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2014р. у справі №913/518/13-г залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2016 р. касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 зі справи № 913/518/13-г скасовано. Справу передано на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції у постанові зазначив про те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову від 21.10.2015, не взяв до уваги, що між сторонами укладено мирову угоду від 16.09.2015 щодо основного боргу за Договором у сумі 503 912 285,25 грн., у той же час, як вказав Вищий господарський суд України, зазначена мирова угода не була предметом дослідження у розгляді даної справи судом апеляційної інстанції, судом апеляційної інстанції не надавалася оцінка умовам відповідної угоди, не досліджувалося питання, чи укладеною між сторонами угодою було врегульовано питання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, чи залишилися між сторонами після підписання даної угоди додаткові претензії. Крім того, приймаючи оскаржувану постанову, як зазначив суд касаційної інстанції, суд апеляційної інстанцій не дослідив та не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи документам, зокрема, висновку експертного економічного дослідження від 08.09.2015 № 1-08/09, на який посилався скаржник.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.03.2016 р.
24.03.2016 р. за вх. № позивачем надані письмові пояснення в обгрунтування позовних вимог, в яких він просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 22.12.2009 між дочірньою компанією "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (покупець) було укладено договір поставки природного газу №06/09-1984. В подальшому сторонами укладались додаткові угоди до нього, а саме: №1 від 10.03.2010, №3 від 31.05.2010, №4 від 01.06.2010, №9 від 06.07.2010 та №6 від 06.08.2010 (а.с. 8-23).
Згідно з п. 1.1 договору Постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність Покупцю (відповідач), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі зазначеному у ст. 2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб.
Відповідно до п. 5.1 договору, ціна за 1000 куб.м. газу становить 1584,40 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%.
Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 92.30 грн., крім того ПДВ - 20%.
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1708,39 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2050,07 грн.
Відповідно до додаткової угоди №3 від 31.05.2010 п. 5.1 викладено в наступній редакції:
Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить:
З 01.04.2010 - 2020,25 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%.
Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 92,30 грн., крім того ПДВ - 20%.
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2152,96 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2583,55 грн.
З 01.05.2010 - 1992,80 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%.
Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 92,30 грн., крім того ПДВ - 20%.
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2124,96 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2549,95 грн.
З 13.05.2010 - ціна за 1000 куб.м. природного газу, що використовується покупцем для технологічних потреб становить 1633,30 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%.
Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 92.30 грн., крім того ПДВ - 20%.
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1758,27 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2109,92 грн.
Додатковою угодою № 4 від 01.06.2010 було внесено зміни у п. 5.1 договору, у зв'язку з чим п. 5.1 договору викладено в наступній редакції:
З 01 червня по 30 червня 2010 року ціна за 1000 куб.м. природного газу становить:
5.1.1 для технологічних потреб - 1633,30 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%.
Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 92,30 грн., крім того ПДВ - 20%.
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1758,27 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2109,92 грн.;
5.1.2 для інших власних потреб - 1992,80 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%.
Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 92,30 грн., крім того ПДВ - 20%.
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2549,95 грн.
Додатковою угодою №9 від 06.07.2010 було внесено зміни у п. 5.1 договору, у зв'язку з чим п. 5.1 договору викладено в наступній редакції:
З 01.07.2010 ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1992,80 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%.
Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 113,60 грн., крім того ПДВ - 20%.
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2146,26 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2575,51 грн.
Додатковою угодою №6 від 06.08.2010 було внесено зміни у п. 5.1 договору, у зв'язку з чим п. 5.1 договору викладено в наступній редакції:
З 01.08.2010 ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2187,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%.
Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 194,90 грн., крім того ПДВ - 20%.
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2425,84 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2911,01 грн.
На виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач протягом січня-грудня 2010 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2 760 978 285,25 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу:
від 31.01.2010 на суму 158 239 174,79 грн.
від 28.02.2010 на суму 156 888 723,25 грн.
від 31.03.2010 на суму 202 138 705,66 грн.
від 30.11.2010 на суму 169 551 857,45 грн.
від 30.11.2010 на суму 168 673 869,55 грн.
від 30.06.2010 на суму 132 370 664,90 грн.
від 31.07.2010 на суму 98 066 719,61 грн.
від 31.08.2010 на суму 243 733 256,26 грн.
від 30.09.2010 на суму 361 553 466,83 грн.
від 31.10.2010 на суму 331 251 526,99 грн.
від 30.11.2010 на суму 320 491 303,22 грн.
від 31.12.2010 на суму 418 019 016,74 грн. (а.с. 24-35).
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення зобов'язань за договором.
Згідно п. 6.1 договору оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки.
Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.
Як свідчать матеріали справи, відповідач свої обов'язки за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу виконав не в повному обсязі у зв'язку з чим на момент звернення з даним позовом до суду, сума основного боргу відповідача перед позивачем, становить 503 912 285,25 грн.
На підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні нарахування на суму боргу за період з лютого 2011 року по грудень 2012 року у сумі 16 629 105,41 грн. та 3% річних за період з 28.01.2011 по 06.02.2013 у сумі 30 577 394,47 грн., що підтверджено відповідними розрахунками позивача в позовній заяві.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав вимог і заперечень колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
За приписами п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, п.2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Фактичні обставини свідчать, що позивач на виконання умов договору постачав відповідачу природний газ, претензій щодо постачання природного газу у відповідача немає.
Обсяги поставленого газу за січень-грудень 2010 року позивач підтверджує відповідними актами приймання-передачі природного газу.
Втім, відповідач в порушення умов договору не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений природний газ за період з січня по грудень 2010 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість по сплаті поставленого природного газу в сумі 503 912 285,25 грн.
На момент звернення з даним позовом до суду, сума основного боргу відповідача перед позивачем, становить 503 912 285,25 грн.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні нарахування на суму боргу за період з лютого 2011 року по грудень 2012 року у сумі 16 629 105,41 грн. та 3% річних за період з 28.01.2011 по 06.02.2013 у сумі 30 577 394,47 грн., що підтверджено відповідними розрахунками позивача в позовній заяві.
Перевіркою наданого позивачем розрахунку встановлено, що він здійснений у відповідності до вимог чинного законодавства та фактичних обставин справи.
З урахуванням фактичних обставин справи та вищезазначених положень статей цивільного та господарського кодексів України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у сумі 16 629 105,41 грн. та 3% річних у сумі 30 577 394,47 грн.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зміст і значення обставин, зазначених у постанові ВГСУ від 01.03.2016 р. не змінюють і не скасовують висновків суду.
Так, щодо висновку експертного дослідження від 08.09.2015 № 1-08/09 колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Зі змісту даної норми вбачається, що причинами, які впливають на неможливість подання доказів у суді першої інстанції є такі, що створюють нездоланні перешкоди для можливості подання учасником господарського процесу таких доказів на зазначеній стадії судового розгляду.
Доказів неможливості такого звернення та нездоланних перешкод щодо отримання відповідного висновку судового експерта до моменту ухвалення оскаржуваного рішення з урахуванням положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України, до матеріалів справи не надано. З урахуванням викладеного, вбачається, що неподання ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» відповідного висновку судового експерта до суду першої інстанції стало наслідком причин, які залежали від відповідача.
В силу чого суд висновок експерта позбавлений допустимості і в силу положень ст. 34 ГПК України не може бути врахованим при винесенні судового рішення.
Отже, у апеляційного господарського суду відсутні правові підстави для юридичного залучення зазначеного висновку ТОВ «Український центр судових експертиз» № 1-08/09 від 08.09.2015 до матеріалів справи, як додаткового доказу.
Крім того, цей доказ не є і належним стосовно даного спору.
Так, як вбачається зі змісту висновку судового експерта, останній посилається на наявність дії з 16.04.2014 форс-мажорних обставин стосовно виконання відповідачем зобов'язань за договором № 06/09-1984 від 22.12.2009.
Як вбачається з даного висновку, нарахування експертом інфляційних втрат та 3 % річних у справі здійснено за період:
- інфляційні втрати у сумі 16 629 105,41 грн.: лютий 2011 - грудень 2012;
- 3 % річних у сумі 30 577 394,47 грн.: 28.01.2011 - 06.02.2013.
Колегія суддів зазначає, що у період здійснених у даній справі нарахувань обставини, які б впливали на виконання відповідачем зобов'язань за договором № 06/09-1984 від 22.12.2009 та відповідальність відповідача, які з урахуванням умов договору та положень чинного законодавства можна визначити як форс-мажорні, були відсутні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що вирішення у судовому спорі питання правильності розрахунків інфляційних втрат та 3% річних потребує правової оцінки певних положень цивільного законодавства, що відноситься виключно до компетенції суду, в той час як до завдань судового експерта, передбачених розділом III «Економічна експертиза» Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1950/5 від 26.12.2012) та до його компетенції при здійсненні економічної експертизи, не входить вирішення питання правильності здійснення вказаних розрахунків.
З наведеного вбачається, що такий висновок судового експерта не може мати правову природу належного та допустимого доказу в розумінні положень статті 34 ГПК України.
Також , стосовно того, що апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови не було взято до уваги факт укладання між сторонами мирової угоди від 16.09.2015 та зміст останньої, колегія суддів зазначає таке.
18.02.2016 ухвалою господарського суду Луганської області у справі 3/5014/866/2012(9/11/2011) затверджено мирову угоду від 16.09.2015 у даній справі.
Згідно з п. 1, 2 мирової угоди сторони домовились про наступне: рішенням господарського суду Луганської області 17.06.2014 року у справі №3/5014/866/2012(9/11/2011) стягнуто з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заборгованість за договором поставки природного газу № 06/09-1984 від 22.12.2009 року в розмірі 503912285,25 грн., пеню в розмірі 1027127,04 грн., інфляційні втрати в розмірі 2813306,15 грн., 3% річних в розмірі 1154553,27 грн., витрати зі сплати держмита в розмірі 25500,00 грн. та інформаційно-технічні витрати в розмірі 236,00 грн.
Враховуючи подання ПрАТ «Сєвєродонецьким об'єднанням Азот» апеляційної скарги на рішення господарського суду Луганської області від 17.06.2014 року у справі № 3/5014/866/2012(9/11/2011), протокольне рішення Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 94, сторони дійшли згоди про укладення цієї мирової угоди в частині суми основного боргу та судових витрат.
Відповідно до п. 4 мирової угоди відповідач зобов'язується сплатити на користь ДК «Газ України» заборгованість по сплаті основного боргу за Договором поставки природного газу №06/09-1984 від 22.12.2009 року в сумі 503912285,25 грн., витрат зі сплати держмита в розмірі 25500,00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн., рівними частинами щомісячно впродовж двадцяти трьох місяців по 20997417,55 грн., а в двадцять четвертому місяці - 20997417,60 грн., починаючи з місяця, що слідує за місяцем закінчення антитерористичної операції, що проводиться у зв'язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей.
Абзацем 2 п. 2 мирової угоди обумовлено, що її сторони підтверджують та однаково розуміють, що предметом цієї мирової угоди не є пеня, 3% річних та інфляційні втрати, тобто ДК «Газ України» не відмовляється від позовних вимог у справі № 3/5014/866/2012(9/11/2011) стосовно стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, зазначена мирова угода не є домовленістю про передачу ДК «Газ України» відступного (ст.600 ЦК України) та/або прощенням пені, 3% річних, та інфляційних втрат (ст.605 ЦК України).
Відповідно до частин 2, 4 статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація); новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Отже, внаслідок новації між сторонами виникає нове зобов'язання, яке повинно містити умови про інший предмет або інший спосіб виконання.
Так, дана мирова угода не є новацією зобов'язань за договором поставки природного газу від 22.12.2009 № 06/09-1984 за зобов'язаннями з поставки природного газу за період січень-грудень 2010 року, оскільки її предметом визначено лише порядок виконання судового рішення у справ № 3/5014/866/2012(9/11/2011) в частині вимог про стягнення основної заборгованості та витрат зі сплати судового збору без зміни предмета зобов'язання та способу його виконання.
Оскільки така мирова угода не є за своєю правовою природою новацією в розумінні статті 604 ЦК України, не припиняються й додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним. При цьому, додатково слід обов'язково враховувати положення абз. 2 п. 2 мирової угоди.
Крім того, положеннями ч. 4 ст. 121 ГПК України передбачено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.
Зазначена правова норма міститься у структурі статті «Відстрочка або розстрочка виконання рішення, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови» у розділі «Виконання рішення, ухвали, постанови».
Відповідно до положень п. 7.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» судом може бути затверджено мирову угоду на підставі статті 121 ГПК України лише за умови наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення згідно з ЗУ «Про виконавче провадження». Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження». У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.
Системний аналіз положень чинного законодавства дає підстави стверджувати, що мирова угода затверджена на стадії виконання судового рішення має правову природу розстрочення або відстрочення виконання останнього; зазначене також підтверджується положеннями ч. 1 ст. 77 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Мирова угода затверджена судом на підставі положень ст. 121 ГПК України на стадії виконання судового рішення, окрім того, що не створює нового зобов'язання та спрямована виключно на зміну способу виконання судового рішення, не може вважатись правочином у цивільно-правовому розумінні, як наслідок, це є додатковим доводом про те, що мирова угода не є підставою для новації, про яку іде мова у ст. 604 ЦК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить до висновку про те, що мирова угода від 16.09.2015 у даній справі не є підставою для новації, не припиняє зобов'язання зі сплати, зокрема, інфляційних втрат та 3 % річних, та не скасовує факт прострочення відповідача зі сплати основного боргу у розмірі 503912285,25 грн.
Крім того, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що незалежно від правової природи мирової угоди у справі № 3/5014/866/2012(9/11/2011), сторони у п. 2 чітко виразили волю про те, що факт прострочення відповідача, як єдина умова для застосування наслідків передбачених у ч. 2 ст. 625 ЦК України, що встановлений за період до набрання чинності цією мировою угодою, не скасовується.
Щодо правових підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у даній справі у взаємовідношенні із умовами мирової угоди колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Нормою статті 625 ЦК України передбачено, що єдиними підставою та умовою для застосування наслідків передбачених ч. 2 цієї статті, є лише встановлений факт прострочення боржника та вимога кредитора.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.11.2015 у справі № 913/498/13-г: «відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.»
Крім того, суд касаційної інстанції у даній постанові зазначає про те, що: «за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11)».
У п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» також іде мова про те, що інфляційні втрати та 3 % річних є складовою сумою основного боргу.
Таким чином, наявність встановленого факту прострочення боржника зі сплати грошового зобов'язання у вигляді основного боргу, дає правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Так, рішення господарського суду Луганської області від 17.06.2014 у справі № 3/5014/866/2012(9/11/2011) та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 у справі № 3/5014/866/2012(9/11/2011) в частині стягнення основного боргу у сумі 503, 912 285,25 грн. у зв'язку із неналежним виконанням умов договору № 06/09-1984 від 22.12.2009, набрали законної сили, не оскаржувались до Вищого господарського суду України та не скасовувались в цій частині, а отже саме станом на, та у період до 21.09.2015 судами встановлено факт прострочення відповідача зі сплати зазначеної суми боргу як підстави для застосування наслідків передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, існують преюдиціальні обставини, якими підтверджено станом на, та у період до 21.09.2015, факт прострочення боржника зі сплати основного боргу у сумі 503 912 285,25 грн., інфляційні втрати та 3 % річних у даній справі були нараховані до 21.09.2015. Отже, правова позиція про ненастання прострочення боржника, як підстави відповідальності та нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, у період встановленого судовим рішенням, яке набрало законної сили, факту прострочення боржника, не має будь-яких правових наслідків, суперечить суті судового рішення у справі № 3/5014/866/2012(9/11/2011) та порушує вимоги ст. 35 ГПК України, а також конституційного принципу обов'язковості судового рішення.
Також, обставини щодо наявності прострочення відповідача зі сплати 503 912 285,25 грн. основного боргу у період нарахування інфляційних втрат (лютий 2011 - грудень 2012) та 3 % річних (28.01.2011 - 06.02.2013) у даній справі, були встановлені у рішенні від 16.11.2015 у справі № 913/869/14, яке набрало законної сили 16.02.2016.
Таким чином, враховуючи встановлений судовими рішеннями, які набрали законної сили, факт прострочення відповідача у період нарахування інфляційних втрат та 3 % річних зі сплати основного боргу у розмірі 503 912 285,25 грн. у даній справі, враховуючи викладені вище доводи щодо правової природи мирової угоди, застосування її умов у відношенні до позовних вимог, колегія суддів вважає у позивача наявні всі передбачені чинним законодавством правові підстави для стягнення з відповідача заявлених сум інфляційних втрат та 3 % річних.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності з матеріалами справи, фактичними обставинами та чинним законодавством.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, п.1 ч. 1 ст. 103, ст.105 ГПК України судова колегія, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", м. Сєвєродонецьк Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2014р. у справі №913/518/13-г залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2014р. у справі №913/518/13-г залишити без змін.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гребенюк Н. В.
Суддя Потапенко В.І.
