У Х В А Л А
15 червня 2020 року
м. Київ
справа № 522/12782/15-ц
провадження № 61-6869ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності,
В С Т А Н О В И В :
22 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення.
Позов обґрунтований тим, що вона набула право власності на вищевказану квартиру на підставі договору про інвестування будівництва від 21 листопада 2005 року № Фб-22-ф та додаткової угоди до цього договору від 24 грудня 2010 року і свідоцтва про право власності на квартиру, на підставі якого за нею було зареєстровано право власності на спірну квартиру. Також зазначила, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2012 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності, за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , але ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2012 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2012 року скасовано.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2013 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності залишено без розгляду.
На підставі вищевказаного заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2011 року, ОСОБА_4 зареєстрував право власності на спірну квартиру, після чого відчужив цю квартиру на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль Трансконт», що згодом було відчужено на користь ОСОБА_2 .
Під час судового розгляду цієї справи ОСОБА_2 пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що ця квартира вибула з володіння ОСОБА_1 за її волею, оскільки після ухвалення Приморським районним судом м. Одеси ухвали від 10 грудня 2012 року про скасування заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2011 року у справі № 1522/17093/12 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності і до постановлення ухвали Приморского районного суду м. Одеси від 22 липня 2013 року про залишення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності - без розгляду, ОСОБА_1 не здійснила жодних дій для скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру та відновлення реєстрації права власності на цю квартиру на своє ім`я.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено, у зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.
Витребувано квартиру під АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках судові витрати у розмірі 519,21 грн, а саме з кожного по 259,61 грн, на користь ОСОБА_1 .
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_1 не з її волі, а на підставі заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 серпня 2012 року, яке скасоване ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2012 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_5 , та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах малолітньої особи ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення скасовано. Ухвалено нове рішення, про відмову в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Визнано нечинними постанову апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року та постанову Верховного Суду від 02 квітня 2018 року.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що при виселенні батьків із спірної квартири були порушені житлові та майнові права малолітньої ОСОБА_5 і вона може бути позбавлена єдиного житла, тому при розгляді справи, суд першої інстанції обов`язково повинен був залучити до участі у справі Службу у справах дітей Одеської міської ради та Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у цьому випадку вважається, що ухвалене судове рішення завдає малолітній ОСОБА_5 шкоди, що виражається у порушенні її права користування житлом та позбавлення її єдиного житла, не залучення малолітньої ОСОБА_5 , Служби у справах дітей Одеської міської ради та Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до участі у справі суттєво порушує її право на доступ до суду, тому суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки малолітньої ОСОБА_5 та у неї та у її законного представника ОСОБА_2 , а також у Служби у справах дітей Одеської міської ради є право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.
Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сім`я відповідачів з дитиною набули право на спірне житло у встановленому законом порядку, на підставі правомірного правочину, тривалий час, біля семи років, зареєстровані та проживають у спірній квартирі, тому таке втручання у право відповідачів та у подальшому їх малолітньої дочки на житло та на повагу до житла не можна визнати виправданим, пропорційним переслідуваній легітимній меті і необхідним для захисту прав позивача, та покладає надмірний тягар на сім`ю відповідачів. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки вона не могла та не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено у зв`язку з бездіяльністю держави та самого позивача, яка не вживала жодних дій після скасування за її заявою рішення суду з метою поновлення державної реєстрації за собою права власності, вступу у фактичне володіння цим нерухомим майном, допоки право власності не було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 .
Колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні не доведено належним чином те, що відповідачі порушують її право власності на спірну квартиру, тому порушене право позивача не підлягає захисту судом.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 04 березня 2020 року.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 травня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, а заявнику надано строк для усунення її недоліків. Зокрема, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати уточнену редакцію касаційної скарги, копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи; запропоновано доплатити судовий збір у розмірі 423,10 грн.
На виконання ухвали суду ОСОБА_1 сплатила судовий збір та надіслала уточнену касаційну скаргу, в якій, як на підставу касаційного оскарження послалася на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Також, як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на частину третю статті 411 ЦПК України, а саме, судом апеляційної інстанції не правильно визначено предмет доказування, неправильно застосовано пункт 3 частини першої статті 388 ЦПК України, не надано оцінку доказам наявності права власності ОСОБА_1 на спірне житло, не надано оцінку доводам позивача про витребування спірного нерухомого майна на її користь; справа розглянута без урахування всіх обставин у справі, чим порушено принцип змагальності сторін.
Касаційна скарга подана у передбачений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, судовий збір сплачено.
Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Якщо разом з касаційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає за необхідне відкрити провадження в частині оскарження рішення судів з підстав, викладених у пункті 1 частини другої статті 389, частини третьої статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Касаційну скаргу подано з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У Х В А Л И В:
Відкрити касаційне провадження у вказаній справі.
Витребувати із Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу № 522/12782/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності.
Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 15 липня 2020 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
