ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2019 року
Київ
справа №814/218/14
адміністративне провадження №К/9901/25199/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Данилевич Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2018 року (суддя Турецька І.О.) за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра-Юг» до Головного управління юстиції в Миколаївської області, Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва, Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Корабельного відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанов, актів,
установив:
У провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра-Юг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-інгрес» до Головного управління юстиції в Миколаївської області, Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва, Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Корабельного відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанов, актів.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-інгрес», у зв'язку із припиненням діяльності вказаної юридичної особи.
11 грудня 2017 року ОСОБА_2 оскаржила зазначене судове рішення в апеляційному порядку.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року повернуто апелянту.
Не погодившись із зазначеною ухвалою апеляційного суду позивач звернулась із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу. Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про зловживання позивачем процесуальними правами, оскільки після прийняття даної адміністративної справи до провадження судді Гордієнко Т.В. остання систематично порушувала права позивачів, здійснювала розгляд справи упереджено, в інтересах суб'єкта владних повноважень.
Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судове рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з того, що така подана ОСОБА_2 з метою зловживання своїми процесуальними правами задля затягування розгляду справи по суті.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла на час вирішення судом апеляційної інстанції питання про прийнятність апеляційної скарги; далі - КАС) неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 45 КАС визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини другої статті 45 КАС з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 45 КАС якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.
Зловживання правом на подання скарги становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого вся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, відміною від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання сутяжницьких, завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів або скарг.
Колегія суддів зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.
Слід враховувати, що наведений у частині другій статті 45 КАС перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Варто також зазначити, що Європейський суд з прав людини, практика якого в силу вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов'язковою до застосування, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «право на суд» та «право на доступ до суду» не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (пункт 59 рішення «Де Жуфр де ла Прадель проти Франції», пункт 28 рішення «Станєв проти Болгарії»). Тобто, реалізація права на суд однією зі сторін спору має відбуватись таким чином, щоб не порушувати права іншої сторони».
Крім того, у статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під назвою «Заборона зловживання правами» передбачено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції».
Як видно з матеріалів справи, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року ОСОБА_2 отримала того ж дня, натомість, з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення вона звернулася лише 11 грудня 2017 року, тобто за спливом більш, ніж два роки після постановлення ухвали.
Тут варто зауважити, що відповідно до статті 124 Конституції України (у редакції, яка діяла до 2 червня 2016 року) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов'язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення правомочного суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що протягом тривалого розгляду даної справи (з січня 2014 року) ОСОБА_2 неодноразово оскаржувала процесуальні ухвали суду першої інстанції, навіть ті, які не оскаржуються окремо від рішення суду. Так, суд установив, що апелянтом було подано 22 апеляційні скарги на процесуальні ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду, більшість з яких було повернуто апелянту або відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнав, що подаючи численні апеляційні скарги, в тому числі і на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року, ОСОБА_2 вчиняє дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зловживаючи своїми процесуальними правами.
Суд також урахував, що про обставини зловживання апелянтом своїми процесуальними правами свідчить також і численна кількість клопотань, які подаються нею до суду першої інстанції, та є ідентичними. З огляду на затягування ОСОБА_2 розгляду справи, суд першої інстанції з 2014 року позбавлений можливості розглянути справу по суті спору.
За такої невиправданої тяганини нагальні питання, що дійсно потребують судового розгляду, залишаються невирішеними протягом тривалого періоду часу.
Враховуючи, що ОСОБА_2 подає безліч клопотань, апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, що правильно кваліфіковано судом апеляційної інстанції як зловживання учасником справи своїми процесуальними правами задля затягування розгляду справи по суті спору, колегія суддів КАС ВС вважає обґрунтованим висновок цього суду про необхідність повернення позивачу її апеляційної скарги.
Доводи, якими позивач обґрунтовує касаційну скаргу, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
постановив:
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
Н.А. Данилевич
