ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2016 року
Справа № 910/2031/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді
Корсака В.А.
суддів
Данилової М.В., Сибіги О.М.
розглянувши матеріали касаційних скарг
Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ"
на постанову та рішення
Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 Господарського суду м. Києва від 18.04.2016
у справі
№ 910/2031/16 Господарського суду м. Києва
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ"
до
1) Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ"
про
стягнення коштів
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивача
Міщенко М.В.
- - відповідача-1
Ткаченко С.В.
- - відповідача-2
не з'явився
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" про стягнення 10 706 143 287, 00 грн., з яких: 5 191 546 432, 65 грн. основного боргу; 2 950 336 056, 36 грн. пені; 238 128 113, 35 грн. 3 % річних; 2 326 1325 684, 73 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 в частині розрахунків за поставлений товар.
Відповідач визнав позов частково, посилаючись на те, що позивач невірно визначив суму основного боргу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 (суддя Гумега О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 (головуючий Отрюх Б.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) у справі № 910/2031/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" основний борг в сумі 5 191 526 432,65 грн., пеню в сумі 437 385 554,08 грн., 3 % річних в сумі 155 395 326,15 грн., судовий збір в сумі 111 676,11 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" основний борг в сумі 20 000, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись частково з рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції (з урахуванням заяви про уточнення касаційної скарги, яка залучена до матеріалів справи та врахована судом).
Обґрунтовуючи вимоги своєї касаційної скарги касатор, серед іншого, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили період нарахування, розмір та базу нарахування пені та 3 % річних в контррозрахунку відповідача-1 та помилково обмежили період нарахування пені 6 місяцями.
Також до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського", в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить їх скасувати в частині стягнення 5 191 546 432, 65 грн. основного боргу та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 2 565 675 769, 84 грн. основного боргу, в іншій частині - залишити без змін.
Обґрунтовуючи вимоги своєї касаційної скарги касатор посилається на те, що суди попередніх інстанцій невірно визначили суму основного боргу, оскільки не врахували, що остаточна сума гривневого зобов'язання визначається відповідно до офіційного курсу НБУ на дату здійснення платежу, а не на дату вимоги позивача про сплату відповідної суми.
01.11.2016 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" надійшли додаткові пояснення, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.
04.11.2016 на адресу суду від Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" надійшли додаткові пояснення, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.
09.11.2016 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" надійшла заява про визнання касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" з урахуванням змін від 09.11.2016, яка залучена до матеріалів справи та врахована судом.
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" про відкладення розгляду справи, які надійшли на адресу суду 09.11.2016, колегією суддів залишено без задоволення, оскільки статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд розглядає справу в межах строків, встановлених статтями 69, 1118 цього Кодексу, і розгляд справи може бути відкладено, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Проте, заявниками не доведено наявність підстав для відкладення розгляду справи, а їх доводи та заперечення викладені у наявних в матеріалах справи документах. До того ж, розгляд справи вже неодноразово відкладався і у заявників було достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав.
Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" підлягає задоволенню, а касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ"(позивачем у справі), як постачальником, та Відкритим акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (яке перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського") (відповідачем-1 у справі), як покупцем, укладено договір поставки № ГРД-01/10-5000, за умовами якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупця залізорудний концентрат, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором та специфікаціями до нього.
В забезпечення належного виконання зобов'язань за договором поставки, 29.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" укладено договір поруки № ПР 001-29.04.11, за умовами якого, останній зобов'язався солідарно відповідати за зобов'язаннями боржника перед кредитором належним йому майном, у т.ч. коштами. При цьому, відповідальність поручителя обмежено 20 000, 00 грн. (п. 2.3. договору поруки).
Специфікаціями №№ 8 - 18 до договору поставки сторони визначили зміст, ціну, загальну вартість, кількість товару, що підлягав поставці в спірні контрактні періоди (з 01.10.2012 по 30.06.2015), умови та строки його поставки.
На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору та на підставі специфікацій постачальник відвантажив покупцю товар (концентрат залізорудний) кількістю 7 309 520, 70 тонн загальною вартістю 717 208 627, 39 USD, який отримано останнім без зауважень, що підтверджено залученими до матеріалів справи залізничними накладними та актами приймання - передачі кожної партії товару, які відповідають ознакам первинних документів та оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Факт поставки та прийняття товару сторонами не заперечується.
На сплату вартості поставленого товару постачальником були виставлені відповідачу-1 рахунки-фактури, копії яких наявні в матеріалах справи.
Товар, відвантажений протягом періоду з 01.10.2012 по 22.07.2013, покупець оплатив у повному обсязі, але з порушенням встановлених строків оплати, а товар, поставлений протягом 23.07.2013 по 16.05.2015, оплатив лише частково. Так, станом на дату звернення позивача з позовом до суду, сплачено за поставлений позивачем в спірний період товар 514 522 725, 37USD.
В подальшому, покупець сплатив на користь постачальника 3 312 116, 17 грн. заборгованості за поставлений товар по рахунку-фактурі СФ-178728 від 02.10.2013, що підтверджується платіжним дорученням № 834 від 23.03.2016. Наведена сума оплати в гривнях, відповідно до умов пункту 6.2.4 договору, була зарахована позивачем як частина вартості товару, поставленого по акту приймання-передачі продукції № 178728 від 02.10.2013, а саме як оплата поставки 1168,6511 тонн товару, доларова ціна якого на день оплати склала 126 880,44 USD.
За даними обліку позивача станом на час розгляду спору в суді першої інстанції обліковується основний борг відповідача-1 в сумі 202 558 991,20 USD, яка еквівалентна 5 191 546 432,65 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2016 (25.6298 грн. за 1 USD). Вказана сума визначена позивачем як основний борг, на який нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.
Таким чином, предметом даного судового спору є вимога позивача про стягнення 10 706 143 287, 00 грн., з яких: 5 191 546 432, 65 грн. основного боргу; 2 950 336 056, 36 грн. пені; 238 128 113, 35 грн. 3 % річних; 2 326 1325 684, 73 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).
Задовольняючи позов в частині основного боргу в зазначеній сумі, суди попередніх інстанцій виходили з того, позивач належними засобами доказування довів наявність у відповідача-1 обов'язку сплатити вартість поставленого товару у гривнях з урахуванням доларового еквіваленту та офіційного курсу НБУ UAН/USD на дату, яка визначена позивачем в заяві про зменшення позовних вимог в сумі 5 191 546 432, 65 грн. та 20 000,00 грн., які має сплатити відповідач-2, як поручитель, на підставі договору поруки № ПР 001-29.04.11 від 29.04.2011.
Однак , колегія вважає, що суди неправильно визначили суму основного боргу в гривнях, враховуючи наступне.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порядок розрахунків за договором визначений пунктами 6.1 - 6.6 договору поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010.
Згідно з пунктом 6.2.1 договору партія товару вважається повністю оплаченою, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за цю конкретну партію товару, перерахована з гривень в доларовий еквівалент за офіційним курсом НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, дорівнює еквівалентній доларовій вартості цієї партії товару, розрахованої виходячи з еквівалентних доларових цін та еквівалентних доларових приплат/знижок, фактичної ваги та фактичних якісних характеристик цієї партії товару.
Пунктом 6.2.2 договору визначено, що рахунки-фактури виставляються в день поставки партії товару в національній валюті України - гривні, виходячи з перерахунку в гривні ціни товару в доларовому еквіваленті, яка діяла в поточному контрактному періоді поставки (з базовим вмістом заліза та базовим вмістом вологи), а також приплат/знижок до ціни товару в доларовому еквіваленті, які діяли в поточному контрактному періоді поставки за зміну якісних характеристик товару (вміст заліза, вміст вологи). При виставленні рахунку-фактури, для мети перерахунку, ціна товару в доларовому еквіваленті та приплат/знижок в доларовому еквіваленті перемножуються на офіційний курс НБУ UAH/USD, встановлений на дату поставки партії товару. Для виставлення рахунку-фактури приймається вага партії товару, зазначена в залізничній накладній та фактичні якісні характеристики товару (вміст заліза, вміст вологи), зазначені в сертифікаті якості виробника.
Відповідно до п. 6.2.3. договору, у випадку, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (у гривнях) за конкретну партію товару, перерахована із гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії, перевищує еквівалентну доларову вартість цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару, то різниця в доларовому еквіваленті між доларовою величиною фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за конкретну партію товару, перерахованою з гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару та еквівалентну доларовій вартості цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару, враховується як часткова оплата в доларовому еквіваленті наступної партії товару. Коригування ціни товару в гривні оформлюється коригувальними рахунками і податковими накладними на дату оплати партії товару.
Згідно п. 6.2.4 договору, у випадку, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (у гривнях) за конкретну партію товару, перерахована із гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії, менше еквівалентної доларової вартості цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару, то різниця в доларовому еквіваленті між еквівалентною доларовою вартістю цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару і доларової величини фактично здійснених покупцем платежів (у гривнях) за конкретну партію товару, перерахованої із гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, повинна бути доплачена покупцем гривнями у той же день, по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату оплати. Коригування ціни товару в гривні оформлюється коригувальними рахунками і податковими накладними на дату оплати партії товару.
Датою оплати згідно договору вважається дата фактичного надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 6.2.6 договору).
Таким чином, за умовами договору позивач виставляє рахунки-фактури по курсу на дату поставки товару (6.2.2 договору). Після цього у відповідача-1 виникає обов'язок сплатити суму, вказану у рахунках-фактурах протягом 21 календарного дня. Після фактичної оплати рахунку-фактури, під якою слід розуміти дату надходження коштів на рахунок позивача (згідно з п. 6.2.6 договору), у випадку зміни курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати в порівнянні з датою виставлення рахунку, позивач корегує ціну товару і виставляє корегувальний рахунок, який відповідач-1 зобов'язаний сплатити (п. 6.2.4 договору).
Незважаючи на наведені умови договору, позивач визначив гривневу суму основного боргу за курсом долара США на дату його вимоги та на власний розсуд, що не відповідає договору, оскільки остаточна сума гривневого зобов'язання відповідача-1 визначається відповідно до офіційного курсу НБУ не на дату вимоги позивача про сплату відповідної суми, а на дату здійснення платежу, про що зазначено у п. 6.2.1 договору поставки.
Цивільним кодексом України також передбачено загальний порядок перерахування доларового еквіваленту ціни, що підлягає сплаті, а саме відповідно до ч.2 ст. 533 цього Кодексу, а саме, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, відповідно до цивільного законодавства сума в гривнях, що підлягає сплаті, встановлюється за курсом НБУ на дату сплати. Сторони в договорі закріпили (зокрема, в п. 6.2.1 договору), що остаточна сума до сплати в гривнях визначається за курсом НБУ на дату сплати, а датою сплати згідно з п. 6.2.6 цього ж договору вважається дата фактичного надходження грошових коштів на поточних рахунок позивача.
Отже , заслуговують на увагу відповідні посилання відповідача-1 стосовно того, що перерахунок доларового еквіваленту ціни здійснюється на дату оплати, як визначено договором, а саме після надходження коштів на рахунок позивача. Ці посилання судами були відхилені без зазначення відповідних мотивів.
Крім того, визначивши обов'язкову до сплати відповідачем-1 гривневу суму за курсом НБУ на дату вимоги позивача суди не врахували, що умови укладеного сторонами договору поставки передбачають інший порядок визначення ціни товару і ці умови не визнані недійсними та є обов'язковими для виконання сторонами згідно вимог ст. 629 ЦК України. Відступ однією із сторін договору від визначених та погоджених його умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, без достатніх правових підстав, може мати наслідком порушення прав та інтересів іншої сторони такого договору.
Щодо коригування гривневого еквіваленту, слід зазначити наступне.
В договорі поставки передбачений порядок визначення ціни. А саме, згідно з розділом 5 договору ціна на товар складається із "ціни на конкретний період" за кожен процент або частку процента зниження або підвищення фактичного вмісту якісних показників товару від базових значень якісних показників товару.
Ціна на контрактний період та порядок розрахунку доплат та знижок визначається у специфікаціях до договору. Якісні показники товару визначаються в сертифікаті якості, який відповідно до п.7.3 договору видається окремо щодо кожної партії товару.
Таким чином, конкретна ціна за конкретну партію товару визначається позивачем самостійно відповідно до специфікації, на підставі якої постачається товар, та з огляду на якісні характеристики конкретної партії товару, визначені в сертифікаті якості, який супроводжує партію товару та зазначається в рахунку-фактурі в гривнях. Відповідач-1 повідомляється про відповідну ціну до сплати шляхом надання позивачем рахунків-фактур. Відповідно, щоб виконати своє платіжне (грошове) зобов'язання відповідачу-1 потрібно мати рахунок-фактуру на сплату ціни за конкретну партію товару.
Разом з тим, договір встановлює порядок коригування ціни в результаті зміни курсу долара шляхом виставлення позивачем коригувальних рахунків після отримання оплати від відповідача-1 згідно з рахунками, виставленими на дату поставки, що передбачено п. 6.2.4 договору.
Отже, постачальник (позивач) після надходження коштів на його рахунок, у випадку, якщо фактично зарахована сума коштів виявиться меншою у еквіваленті до долара США, має право відповідно до п.6.2.4 договору відкоригувати ціну та виставити покупцю корегувальний рахунок. Тільки після отримання корегувального рахунку у покупця виникає обов'язок сплатити різницю, яка виникла у зв'язку із зростанням офіційного курсу НБУ UAH/USD. Всі платежі покупцем здійснюються на підставі рахунків постачальника.
Можливість здійснення коригування суми в гривнях лише після оплати рахунку, виставленого в дату поставки, підтверджується також положенням п. 6.2.1 договору, відповідно до якого, сума до сплати в гривнях визначається за курсом НБУ на дату платежу.
Таким чином, різниця, яка виникла у зв'язку із коригуванням ціни, пов'язаним зі зміною курсу НБУ UAH/USD, може бути сплачена лише після виставлення позивачем коригувальних рахунків-фактур, що передбачено п.6.2.4 договору. В той же час, доказів виставлення позивачем коригувальних рахунків-фактур до справи не надано.
З умов укладеного сторонами договору (п.п. 6.2., 6.2.2 договору) випливає, що рахунки-фактури виставляються в день поставки партії товару (включаючи день поставки). Протягом 21 календарного дня, починаючи з дати поставки партії товару, відповідач-1 здійснює оплату партії товару на підставі рахунку, тобто здійснює оплату суми, вказаної позивачем в рахунку.
У зв'язку із зазначеним, заборгованість в сумі усіх виставлених рахунків-фактур, з урахуванням сплаченого відповідачем-1 рахунку 23.03.2016, складає 2 565 675 769, 84 грн., що обґрунтовано визнається останнім.
Слід також зазначити, що підписанням актів звірки взаємних розрахунків за договором станом на 01.02.2016, 01.03.2016 та 01.04.2016 сам позивач підтвердив правильність підходу відповідача-1 в розрахунку суми основного боргу у вказаному розмірі.
Суди попередніх інстанцій правильно визначили правову природу договору № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 як договору поставки, умови якого та відповідні положення статей параграфів 1, 3 Глави 54 ЦК України та параграфа 1 Глави 30 ГК України визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.
Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і у статті 265 ГК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
В частині першій статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частин першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили факт порушення відповідачем-1 договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленого товару, однак, при цьому не врахували, що остаточна сума гривневого зобов'язання останнього визначається відповідно до офіційного курсу НБУ не на дату вимоги позивача про сплату відповідної суми, а на дату здійснення платежу, у зв'язку з чим невірно визначили розмір заборгованості.
Слід зазначити, що визначення ціни товару повинно відбуватися чітко в передбаченому договором порядку. Умовами укладеного сторонами договору передбачена можливість коригування суми в гривнях лише після оплати рахунку, виставленого в дату поставки (як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення), в залежності від настання конкретних обставин (зміна курсу НБУ UAH/USD на дату платежу). Судами попередніх інстанцій, при розгляді цього спору, відповідних обставин не встановлено і в текстах судових рішень не зазначено норми матеріального права, яка надає право відступити від умов договору щодо визначення ціни. В той же час, ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Факт припинення дії договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до настання цього факту, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань з урахуванням умов договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.12.2011 у справі № 7/114/10.
Що стосується висновків судів в частині позовних вимог про стягнення 2 950 336 056,36 грн. пені, 238 128 113,35 грн. 3 % річних, 2 326 132 684,73 грн. інфляційних нарахувань за період з 22.10.2012 по 19.01.2016, то колегія вважає їх обґрунтованими, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 546, 548, 549 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до закону або умов договору неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідачем -1 заявлено про сплив позовної давності за вимогами про нарахування пені за період 2012, 2013 та 2014 рік, а також за частину 2015 року, яка не входить в один рік до дати подання позову, з огляду на скорочений строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені,п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
В абз. 7 п.п. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
В абз. 1 п.п. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність згідно статті 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.
Спеціальна позовна давність в один рік, застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
З загальним правилом початку перебігу позовної давності, яке міститься у ч. 1 ст. 261 ЦК України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В пп. 4.3 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 роз'яснено, що в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Згідно з пунктом 8.3 договору визначено, що у разі порушення покупцем (відповідачем-1) строків оплати, передбачених п. 6.2 цього договору, останній зобов'язується сплатити постачальнику (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення аж до фактичного моменту оплати.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України).
У відповідності ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 ЦК України).
Таким чином, беручи до уваги наведені норми ЦК України та проаналізувавши зміст пункту 8.3 договору, колегія вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що передбачена цим пунктом договору умова про нарахування пені за весь період прострочення аж до фактичного моменту не є встановленням сторонами іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховується пеня. Такі висновки судів відповідають роз'ясненням, наданим господарським судам у п. 2.5 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно яких умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватись як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до пункту 6.2 договору, відповідач-1 був зобов'язаний здійснити оплату кожної спірної поставки товару протягом 21 календарного дня, починаючи з дати поставки цієї партії товару (включаючи день поставки). Таким чином, на 22 календарний день, починаючи з дати поставки відповідної партії товару (включаючи день поставки), у разі якщо її не було оплачено відповідачем-1, наступає прострочення з оплати відповідної партії товару та саме з цієї дати слід вважати, що позивач довідався про порушення його права, а рівно, саме з цієї дати, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, позивач мав право нарахувати пеню за прострочення виконання відповідного зобов'язання за шість місяців від дня, коли це зобов'язання мало бути виконано.
Водночас , з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, приписів вищенаведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10, позовна давність в спірному випадку обчислюється щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду першої інстанції 09.02.2016, що підтверджується відтиском штампу Господарського суду міста Києва про одержання позовної заяви 09.02.2016, тобто з пропуском встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності, який встановлено для вимог про стягнення пені, тому, за обґрунтованими висновками судів, до стягнення в спірному випадку підлягає пеня, розрахована за всіма спірними поставками товару, починаючи з 20.07.2014, шестимісячний строк нарахування пені за якими включає дати з 10.02.2015.
Статтею 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Проте , у відповідності до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позивачем не наведено суду поважних причин пропуску строку позовної давності (тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову), що могли б бути підставою для захисту порушеного права позивача.
Також , позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про зупинення перебігу позовної давності, відповідно до статті 263 ЦК України, або про переривання перебігу позовної давності,відповідно до статті 264 ЦК України.
Згідно з пп. 2.2 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10, а саме: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, а матеріалами справи підтверджено порушення прав позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 зобов'язань по оплаті товару за договором. Статтями 546, 549, 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пені).
Таким чином, з урахуванням наявного в матеріалах справи розрахунку пені в сумі 2 950 336 056,36 грн. за період з 22.10.2012 по 19.01.2016, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню в частині суми 437 385 554,08 грн. Тоді як, в частині в сумі 2 512 950 502, 28 грн. (2 950 336 056,36 грн. - 437 385 554,08 грн. = 2 512 950 502,28 грн.) позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають з огляду на сплив позовної давності, оскільки згідно з приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Сума пені в розмірі 437 385 554,08 грн. підлягає стягненню з відповідача-1, з урахуванням обмеження сумою в розмірі 20 000,00 грн. відповідальності відповідача-2 за зобов'язаннями відповідача-1, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором поставки (п. 2.3 договору поруки).
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 3 % річних в сумі 238 128 113,35 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 2 326 132 684,73 грн. за період з 22.10.2012 по 19.01.2016, то колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В пункті 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 зазначено, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Частиною 1 статті 266 ЦК України визначено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Роз 'яснення щодо спливу позовної давності до додаткової вимоги викладені у пункті 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10. Зазначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань), оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що вимоги позивача про стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 155 395 326,15 грн., тоді як в сумі 82 732 787,20 грн. (238 128 113,35 грн. - 155 395 326, 15 грн. = 82 732 787, 20 грн.) позовні вимоги про стягнення 3 % річних задоволенню не підлягають з огляду на сплив загальної позовної давності до цих вимог, оскільки згідно з приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, сума 3 % в розмірі 155 395 326, 15 грн. підлягає стягненню з відповідача-1, з урахуванням обставини щодо обмеження сумою в розмірі 20 000,00 грн. відповідальності відповідача-2 за зобов'язаннями відповідача-1, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором поставки (п. 2.3 договору поруки).
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у стягненні 2 326 132 684,73 грн. інфляційних нарахувань за період з 22.10.2012 по 19.01.2016, оскільки умовами договору (п. 5.1) ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) і вказується у специфікаціях, тоді як норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях, про що вірно вказали суди попередніх інстанцій в своїх рішеннях.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15 і цей висновок за приписами ст. 11128 ГПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили період нарахування, розмір та базу нарахування пені та 3 % річних в контррозрахунку відповідача-1 та помилково обмежили період нарахування пені 6 місяцями.
Колегія вважає такі посилання не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій перевірені відповідні розрахунки на предмет їх обґрунтованості і судами зроблені відповідні висновки, а касаційна інстанція в силу своїх процесуальних повноважень (ст. 1117 ГПК України) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
Таким чином, зазначені позивачем у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до п.5 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.
Зважаючи на вищенаведене та враховуючи те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору не врахували, що остаточна сума гривневого зобов'язання відповідача-1 визначається відповідно до офіційного курсу НБУ не на дату вимоги позивача про сплату відповідної суми, а на дату здійснення платежу, у зв'язку з чим невірно визначили розмір заборгованості, колегія вбачає необхідність змінити судові рішення в частині стягнення основного боргу, в іншій частині - залишити без змін.
З урахуванням вимог статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/2031/16 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
"Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" (51925, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, буд. 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" (87534, Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Нахімова, будинок 116-А, ідентифікаційний код 34093721) основний борг в сумі 2 565 675 769, 84 грн., пеню в сумі 437 385 554,08 грн., 3 % річних в сумі 155 395 326, 15 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15-Б; ідентифікаційний код 32036829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" основний борг в сумі 20 000,00 грн.
В іншій частині позову відмовити."
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" (87534, Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Нахімова, будинок 116-А, ідентифікаційний код 34093721) на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" (51925, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, буд. 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) судові витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги в сумі 248 040 грн. 00 грн.
Головуючий суддя В. А. Корсак
С у д д і М. В. Данилова
О.М. Сибіга
