Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" (відповідач-2) про стягнення 10 550 185 455,20 грн. на підставі Договору поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010, з яких:

- 5 035 588 600,78 грн. основного боргу;

- 2 950 336 056,36 грн. пені;

- 238 128 113,35 грн. три відсотки річних;

- 2 326 1325 684,73 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов Договору поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 позивач передав у власність відповідача-1 товар, тоді як відповідач-1, в порушення умов наведеного договору, оплатив поставлений товар лише частково, у зв'язку з чим, за даними позивача, станом на 21.01.2016 загальна сума заборгованості відповідача-1 за поставлений товар склала еквівалент 202 685 871,64 доларів США, тобто 5 035 588 600,78 грн. (основний борг) за офіційним курсом НБУ станом на 21.01.2016 року (24,8443 грн. за 1 долар США). Крім того, з огляду на порушення відповідачем-1 строків оплати, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань. При цьому, оскільки в забезпечення виконання зобов'язань за Договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 позивач уклав із відповідачем-2 Договір поруки № МК-26/08/14 від 04.08.2014, згідно умов якого останній поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010, то вищевказані суми основного боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, заявлені позивачем до стягнення з відповідача-1 та з відповідача-2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2016 порушено провадження у справі № 910/2031/16 та призначено розгляд справи на 29.02.2016 о 10:00 год.

26.02.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

26.02.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про колегіальний розгляд справи.

26.02.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю більш тривалого часу для обробки відповідачем-1 первинних документів, які подані позивачем до позовної заяви та перевірки розрахунку позовних вимог на відповідність умовам договору та приписам чинного законодавства.

В судове засідання, призначене на 29.02.2016, представники позивача та відповідача-1 з'явилися.

Представник відповідача-2 в судове засідання 29.02.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 12.02.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 29.02.2016 здійснювався розгляд клопотання відповідача-1, поданого 26.02.2016 через відділ діловодства суду, про призначення колегіального розгляду справи.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 29.02.2016 підтримали зазначене клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 910/2031/16.

Представник позивача в судовому засіданні 29.02.2016 заперечував проти клопотання відповідача-1 про призначення колегіального розгляду справи № 910/2031/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 клопотання відповідача-1 про призначення колегіального розгляду справи № 910/2031/16 залишено без задоволення.

В судовому засіданні, призначеному на 29.02.2016, представник позивача подав довідку про відсутність аналогічного спору.

В судовому засіданні, призначеному на 29.02.2016, представник позивача подав клопотання, яким повідомив суд про те, що 26.02.2016 на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2016 позивачем було підготовлено та направлено на адресу відповідача-1 акт звірки взаєморозрахунків за договором. На підтвердження зазначеного позивач надав суду докази надсилання акту звірки на адресу відповідача-1. Довідка та клопотання позивача залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 29.02.2016 подали заперечення щодо клопотання позивача, поданого 09.02.2016 через відділ діловодства суду, про вжиття заходів забезпечення позову. Заперечення залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 29.02.2016 подали відзив на позовну заяву. Відзив залучено до матеріалів справи та передано до відділу діловодства суду для реєстрації.

Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач-1:

- підтвердив договірні відносини з позивачем відповідно до Договору поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 (далі - Договір) та здійснення позивачем численних поставок товару на адресу відповідача-1;

- підтвердив наявність заборгованості (основний борг) за поставлений товар, розмір якої має бути точно встановлений за результатами розгляду справи;

- згідно акту звірки розрахунків станом на 01.12.2015 заборгованість відповідача-1 за поставлений товар згідно Договору складає 2 568 987 885,01 грн.;

- вказав, що розрахунок пені має бути додатково обґрунтований позивачем щодо її суми, формули розрахунку та бази нарахування, при цьому пеня може бути нарахована лише за 6 місяців, як це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України;

- керуючись ст.ст. 258, 261, 267 ЦК України, заявив про сплив позовної давності за вимогами про нарахування пені за період 2012, 2013 та 2014 рік, а також за частину 2015 року, яка не входить в один рік до дати подання позову, просив відмовити в задоволенні цих позовних вимог;

- виходячи з умов п.п. 6.2, 6.2.2, 8.3 Договору, вважає, що пеня має нараховуватися на суму, вказану в рахунку-фактурі в гривні, оскільки саме сплата цієї сумі є простроченим грошовим зобов'язанням покупця, у зв'язку з яким нараховується пеня, та має розраховуватися у грошовій одиниці України - гривні;

- керуючись ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України заявив про сплив позовної давності за вимогами про сплату 3% річних за період з жовтня 2012 року по 12 лютого 2013 року, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині;

- вважає, що позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції не підлягають задоволенню, оскільки згідно п. 6.2.4 Договору сума боргу за Договором встановлюється в іноземній валюті та сплачується у гривневому еквіваленті з урахуванням коливання офіційного курсу долара США, встановленого НБУ. Натомість, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги. При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні). Відповідна правова позиція міститься, зокрема, у п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

В судовому засіданні, призначеному на 29.02.2016, представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача-1 та відповідача-2:

- 5 516 467 232,43 грн. - основного боргу;

- 2 950 336 056,36 грн. пені;

- 238 128 113,35 грн. трьох відсотків річних;

- 2 326 132 684,73 грн. інфляційних нарахувань.

Збільшення позовних вимог в частині основного боргу позивач обґрунтував тим, що під час звернення з позовною заявою до Господарського суду міста Києва ним було використано курс НБУ UAN/USD станом на 21.01.2016. Враховуючи п. 6.2.4 Договору, позивач здійснив перерахунок вартості поставлених товарів відповідно до курсу НБУ станом на 25.02.2016. Позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості залишив без змін.

Заява позивача про збільшення розміру позовних вимог залучена судом до матеріалів справи та передана до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 29.02.2016 подали клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з невиконанням позивачем вимог ухвали суду від 12.02.2016 щодо ініціювання процесу складання та підписання акту звірки розрахунків щодо сум, про стягнення яких позивач заявляє у своїй позовній заяві, в т.ч. пені та 3% річних. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, нез'явлення представника відповідача-2 в судове засідання, необхідність проведення взаєморозрахунків та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 29.02.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 відкладено розгляд справи на 14.03.2016 о 14:00 год.

11.03.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли додаткові пояснення щодо звірки розрахунків між сторонами. Зокрема, відповідач-1 вказав, що отримав акт звірки, проте здійснення звірки за ним не є можливим, у зв'язку з невказанням позивачем номерів рахунків, за якими здійснюється звірка та неможливістю ідентифікувати конкретні рахунки, вказані в цьому акті.

11.03.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли додаткові пояснення щодо суми заборгованості. Зокрема, посилаючись на підписаний сторонами акт звірки розрахунків станом на 01.02.2015, відповідач-1 вказав, що позивач підтвердив заборгованість відповідача-1 в сумі 2 568 987 885,01 грн., яка є меншою за суму основного боргу, заявлену позивачем у позовній заяві.

14.03.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли додаткові пояснення щодо суми заборгованості, а саме:

- стосовно суми основного боргу за Договором відповідач-1 вказав, що підписані сторонами акти звірки взаєморозрахунків за червень, липень, жовтень та листопад 2015, січень 2016 підтверджують розмір заборгованості відповідача-1 у сумі 2 568 987 885,01 грн. При цьому підписуючи вказані акти позивач не ставив питання про індексацію суми заборгованості відповідно до курсу долара США, оскільки для здійснення відповідної індексації, на його думку, необхідне дотримання процедури, передбаченої Договором;

- відповідач-1, вважає, що у позивача відсутні підстави для стягнення заборгованості за Договором за курсом, розрахованим станом на дату вимоги позивача, оскільки умови Договору та положення ЦК України визначають суми до сплати за курсом станом на дату здійснення платежу, крім того, коригувальні рахунки, передбачені п. 6.2.4 Договору, позивачем відповідачу-1 не виставлялись.

В судове засідання, призначене на 14.03.2016, представники позивача та відповідача-1 з'явилися.

Представник відповідача-2 в судове засідання 14.03.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 12.02.2016 та від 29.02.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 14.03.2016, здійснювався розгляд заяви позивача, поданої 29.02.2016 в судовому засіданні, про збільшення розміру позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 14.03.2016, підтримав заяву про збільшення розміру позовних вимог, подану в судовому засіданні 29.02.2016.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Судом встановлено, що відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач збільшив позовні вимоги в частині розміру основного боргу, з огляду на здійснений ним перерахунок вартості поставлених товарів відповідно до курсу НБУ станом на 25.02.2016, враховуючи умови п. 6.2.4 Договору. Позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості залишив без змін.

При цьому судом встановлено, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству, не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а тому суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, подану в судовому засіданні, призначеному на 29.02.2016.

В судовому засіданні, призначеному на 14.03.2016, здійснювався розгляд клопотання позивача, поданого 09.02.2016 через відділ діловодства суду разом із позовною заявою, про забезпечення позовної заяви.

Відповідно до клопотання про забезпечення позовної заяви № б/н від 09.02.2016 позивач просив суд забезпечити позовну заяву в межах позовних вимог шляхом накладення арешту на всі банківські рахунки Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського".

Керуючись приписами ст.ст. 66, 67 ГПК України, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про забезпечення позовної заяви, у зв'язку з чим відмовив в його задоволенні.

В судовому засіданні, призначеному на 14.03.2016, представник позивача надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої 29.02.2016 в судовому засіданні.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 14.03.2016 заперечували проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, поданому в судовому засіданні 29.02.2016, та у додаткових поясненнях, поданих 11.03.2016 та 14.03.2016 через відділ діловодства суду.

Враховуючи необхідність проведення звірки взаєморозрахунків та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 14.03.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 відкладено розгляд справи на 28.03.2016 о 12:00 год.

16.03.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

22.03.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач зазначив про таке:

- доводи відповідача-1 про те, що у нього існує обов'язок сплатити вартість поставленого товару відповідно до вартості, зафіксованої у рахунках та вираженій у гривні, без фактичної прив'язки до курсу долару США на дату платежу, не відповідають умовам Договору (п.п. 5.1, 5.4, 6.2, 6.2.2, 6.2.4) в частині визначення вартості поставленого товару та її прив'язки до курсу долару США;

- згідно Договору сторони передбачили, що оформленню коригуючого рахунку і відкоригованої податкової накладної передує фактичне здійснення відповідачем-1 платежів (у гривнях), фактично коригуючий рахунок оформлюється позивачем лише після отримання грошових коштів (повної сплати первинного рахунку-фактури), крім того, покупець зобов'язаний провести доплату "курсової різниці" у той же день (тобто у день проведення платежу за рахунком-фактурою) по офіційному курсу НБУ UAN/USD станом на дату оплати. Отже, відповідач-1 зобов'язаний сплатити повну доларову вартість поставленого товару у гривнях по офіційному курсу НБУ UAN/USD на дату оплати;

- позивач не погодився з доводами відповідача-1 про існування обов'язку останнього сплатити пеню, нараховану лише за 6 місяців, як це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України. При цьому позивач виходив з того, що умовами п. 8.3 Договору сторони збільшили тривалість періоду нарахування пені ("пеня нараховується за весь період прострочення аж до фактичного моменту оплати"), а тому пеня за порушення відповідачем-1 строків оплати в період з жовтня 2012 року може нараховуватись до фактичного моменту оплати;

- щодо розрахунку пені, то позивач вказав, що пеня розрахована ним за кожен день прострочення платежу у грошовій одиниці України - гривні, при цьому проводився складний розрахунок з врахуванням зміни офіційного курсу НБУ UAN/USD на кожен день прострочення - вираховувався борг по кожному окремому рахунку-фактурі на кожен день і на вказану суму боргу нараховувалась пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ;

- щодо твердження відповідача-1 про неможливість застосування індексу інфляції до зобов'язання, вираженого в іноземній валюті, то позивач вважає, що відповідач-1 такими запереченнями фактично визнає, що грошове зобов'язання має бути виконане ним з урахуванням офіційного курсу НБУ UAN/USD на день оплати (сплачений гривневий еквівалент ціни, що визначена у іноземній валюті).

В судове засідання, призначене на 28.03.2016, представники позивача та відповідача-1 з'явилися.

Представник відповідача-2 в судове засідання 28.03.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 12.02.2016, від 29.02.2016 та від 14.03.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 28.03.2016 представники відповідача-1 подали пояснення до розрахунку заборгованості, пені та 3% річних. Пояснення залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

У наведених поясненнях відповідач-1:

- повідомив суд про здійснення ним часткової оплати за Договором в сумі 3 312 116,17 грн., на підтвердження чого надав копію платіжного доручення № 834 від 23.03.2016;

- наполягав, що вимога позивача стягнути суму заборгованості відповідача-1 за курсом НБУ станом на дату вимоги позивача не ґрунтується на Договорі та ЦК України, а відповідно, не підлягає задоволенню;

- звернув увагу, що 3% річних має розраховуватись від суми заборгованості в гривнях, яку відповідач-1 обгрунтовує у даних поясненнях, а не скоригованої суми в гривнях за курсом НБУ станом на дату вимоги позивача та не доларового еквіваленту ціни продукції. За розрахунком відповідача-1, доданим до даних пояснень, сума 3% річних від прострочених сум із урахуванням позовної давності, складає 155 395 326,15 грн.;

- за розрахунком відповідача-1, доданим до даних пояснень, сума пені з урахуванням позовної давності, складає 437 385 554,08 грн.

В судовому засіданні, призначеному на 28.03.2016, представники позивача надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої 29.02.2016 в судовому засіданні, та з урахуванням додаткових пояснень, поданих 22.03.2016 через відділ діловодства суду.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 28.03.2016 заперечували проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, поданому 29.02.2016 в судовому засіданні, у додаткових поясненнях, поданих 11.03.2016 та 14.03.2016 через відділ діловодства суду, та у пояснення до розрахунку заборгованості, пені та 3% річних, поданих 28.03.2016 в судовому засіданні.

Враховуючи положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 28.03.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 відкладено розгляд справи на 04.04.2016 о 14:00 год.

01.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору.

04.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи, відповідно до якого відповідач-1 просив суд призначити бухгалтерську експертизу та доручити її проведення Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, запропонував питання на вирішення експерта, погодився провести оплату судової експертизи.

04.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли пояснення стосовно формування ціни за прикладом конкретного рахунку, а саме рахунку-фактури № 202975 від 16.05.2015. У наведених поясненнях відповідач-1 зазначив, що остаточну ціну до сплати визначає позивач і відповідна ціна не відома відповідачу-1 до отримання рахунку-фактури; коригування суми в гривнях до сплати можливе лише позивачем шляхом виставлення коригувальних рахунків.

04.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли пояснення стосовно розрахунку стягуваних сум та відсутності підстав стягувати інфляційні нарахування. У наведених поясненнях відповідач-1:

- не заперечив проти свого обов'язку сплатити ціну товару в повному розмірі в еквіваленті до іноземної валюти (долару США), водночас звернув увагу, що Договором передбачений порядок визначення та оплати ціни товару (cт.ст. 5, 6 Договору);

- визнав заборгованість, підтверджену актом звірки розрахунків за Договором станом на 01.03.2016, підписаним сторонами, у сумі всіх виставлених позивачем та не сплачених покупцем рахунків-фактури, а саме 2 565 675 769,84 грн. (з урахуванням сплаченого відповідачем-1 23.03.2016 рахунку-фактури фактури СФ-178728 від 02.10.2013), та зазначив, що різниця, яка виникла у зв'язку із коригуванням ціни, пов'язаним із зміною курсу НБУ UAN/USD, може бути сплачена лише після виставлення позивачем коригувальних рахунків-фактур;

- просив відмовити позивачу у стягненні суми основного боргу, заявленого позивачем, оскільки вимога позивача стягнути з відповідача суму за курсом НБУ станом на дату вимоги позивача суперечить Договору та Цивільному кодексу України;

- просив відмовити позивачу в частині пені, яка розрахована з перевищенням строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України та без врахування річного строку позовної давності. Також, на думку відповідача-1, при розрахунку пені позивач мав керуватися сумою в гривні, зазначеною в рахунку-фактурі та нараховувати пеню за несвоєчасну сплату саме цієї суми. Згідно з розрахунком відповідача-1, який наявний в матеріалах справи, сума пеня з урахуванням позовної давності, складає 437 385 554,08 грн.;

- просив відмовити позивачу в частині 3% річних, які розраховані з перевищенням строку позовної давності про сплату основної суми боргу. Також, на думку відповідача-1, 3% річних мають розраховуватись від суми заборгованості в гривнях, розмір якої обґрунтовує відповідач-1, а не скоригованої ціни товару в гривнях за курсом НБУ станом на дату вимоги позивача та не доларового еквіваленту цієї ціни товару. Згідно з розрахунком відповідача-1, який наявний в матеріалах справи, 3% річних від прострочених сум із урахуванням позовної давності, складає 155 395 326,15 грн.

- послався на позицію Верховного Суду України, зокрема, стосовно поширення норм ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції лише на випадки простроченого зобов'язання, визначеного у гривнях. Враховуючи також умови Договору, відповідач-1 просив відмовити позивачу в задоволенні вимог про стягнення інфляційного збільшення заборгованості.

04.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, зразку розрахунку по рахунку-фактурі № 202975 від 16.05.2015.

В судове засідання, призначене на 04.04.2016, представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 з'явилися.

В судовому засіданні, призначеному на 04.04.2016, судом розглянуте та задоволене клопотання відповідача-1, подане 01.04.2016 через відділ діловодства суду, про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні, призначеному на 04.04.2016, судом залучене до матеріалів справи клопотання відповідача-1, подане 04.04.2016 через відділ діловодства суду, про призначення судової економічної експертизи.

В судовому засіданні, призначеному на 04.04.2016, представник позивача надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої 29.02.2016 в судовому засіданні, та з урахуванням додаткових пояснень, поданих 22.03.2016 через відділ діловодства суду.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 04.04.2016 заперечували проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві, поданому 29.02.2016 в судовому засіданні; у додаткових поясненнях, поданих 11.03.2016 та 14.03.2016 через відділ діловодства суду; у поясненнях до розрахунку заборгованості, пені та 3% річних, поданих 28.03.2016 в судовому засіданні; у поясненнях стосовно формування ціни за прикладом конкретного рахунку та у поясненнях стосовно розрахунку стягуваних сум та відсутності підстав стягувати інфляційні нарахування, поданих 04.04.2016 через відділ діловодства суду.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 04.04.2016 надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Враховуючи клопотання відповідача-1 про продовження строку вирішення спору та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 04.04.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 11.04.16 о 16:00 год.

11.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 повністю погодився з позовними вимогами позивача та просив їх задовольнити в повному обсязі. Враховуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору, відповідач-2 вважає, що відповідач-1 зобов'язаний сплатити повну доларову вартість поставленого товару у гривнях по офіційному курсу НБУ UAN/USD на дату оплати. Враховуючи п. 2.3 договору поруки № МК-26/08/14 від 04.08.2014, укладеного між позивачем та відповідачем-2, відповідальність останнього перед позивачем, за виконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором, обмежена сумою 20 000,00 грн.

11.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, згідно яких:

- з посиланням на пункти 5.1, 5.4, 6.2, 6.2.2, 6.2.4 Договору позивач стверджував, що сторони Договору передбачили, що оформленню коригуючого рахунку і відкоригованої податкової накладної передує фактичне здійснення покупцем платежів (у гривнях). Фактично коригуючий рахунок оформлюється позивачем лише після отримання грошових коштів (повної сплати первинного рахунку-фактури). Покупець зобов'язаний провести доплату "курсової різниці" у той же день (тобто у день проведення платежу за рахунком-фактурою), по офіційному курсу НБУ UAN/USD на дату оплати;

- позивач повідомив, що з урахуванням здійсненої відповідачем-1 оплати 3 312 116,17 грн. заборгованості по Договору (по рахунку-фактурі СФ-178728 від 02.10.2013), направив відповідачу-1 коригувальний рахунок СФ-209855 від 23.03.2016 в сумі 2 297 885,95 грн. вартості 2647,7489 т товару на дату поставки (неоплачена частина рахунку-фактури СФ-178728 від 02.10.2013);

- позивач зазначив, що до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), який може бути збільшений за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК України).

11.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача-1 та відповідача-2:

- 5 191 546 432,65 грн. - основного боргу;

- 2 950 336 056,36 грн. пені;

- 238 128 113,35 грн. трьох відсотків річних;

- 2 326 132 684,73 грн. інфляційних нарахувань.

11.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, Специфікацій №№ 8, 9, 10, 11, 12 до Договору за період з жовтня 2012 - вересень 2013 року.

В судове засідання, призначене на 11.04.2016, представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 з'явилися.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 11.04.2016 подали два клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволені та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні 11.04.2016 судом залучена до матеріалів справи заява позивача, подана 11.04.2016 через відділ діловодства суду, про зменшення розміру позовних вимог.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Судом встановлено, що відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач зменшив позовні вимоги в частині розміру основного боргу, з огляду на здійснену відповідачем-1 23.03.2016 оплату за поставлений товар в сумі 3 312 116,17 грн. (по рахунку-фактурі СФ-178728 від 02.10.2013), з урахуванням якої сума основного боргу зменшилась на 126 880,44 USD та станом на 11.04.2016 за розрахунком позивача склала 202 558 991,20 USD, тобто еквівалент 5 191 546 432,65 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2016 (25.6298 грн. за 1 USD). Позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості залишив без змін.

Зазначена заява прийнята судом до розгляду та передана до відділу діловодства суду для реєстрації.

Отже, нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір, становить 10 706 143 287,00 грн., з яких: 5 5 191 546 432,65 грн. - основний борг, 2 950 336 056,36 грн. - пеня, 238 128 113,35 грн. - 3% річних, 2 326 132 684,73 грн. - інфляційне збільшення заборгованості.

В судовому засіданні 11.04.2016 представники позивача надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої 11.04.2016 через відділ діловодства суду, та з урахуванням додаткових пояснень, поданих 22.03.2016 та 11.04.2016 через відділ діловодства суду.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 11.04.2016 заперечували проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві, поданому 29.02.2016 в судовому засіданні; у додаткових поясненнях, поданих 11.03.2016 та 14.03.2016 через відділ діловодства суду; у поясненнях до розрахунку заборгованості, пені та 3% річних, поданих 28.03.2016 в судовому засіданні; у поясненнях стосовно формування ціни за прикладом конкретного рахунку та у поясненнях стосовно розрахунку стягуваних сум та відсутності підстав стягувати інфляційні нарахування, поданих 04.04.2016 через відділ діловодства суду.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 11.04.2016 надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог та просив суд задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у відзиві, поданому 11.04.2016 через відділ діловодства суду.

На думку відповідача-2, відповідач-1 зобов'язаний сплатити повну доларову вартість поставленого товару у гривнях по офіційному курсу НБУ UAN/USD на дату оплати. Відповідач-2 звернув увагу на умови п. 2.3 Договору поруки № МК-26/08/14 від 04.08.2014, укладеного між ним та позивачем, згідно яких відповідальність відповідача-2 перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором поставки № ГРД -01/10-5000 від 29.12.2010 обмежена сумою 20 000,00 грн.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд оголосив перерву в судовому засіданні 11.04.2016 до 18.04.2016 об 11:00 год.

14.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо визначення періоду, за який нараховується заборгованість з оплати продукції по Договору (з 23.06.2013 по 06.06.2015), та періодів, за які позивачем нараховані пеня, 3% річних та інфляційні нарахування санкції та щодо алгоритму їх нарахування (формули).

14.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи детального і уточненого розрахунку позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості, а також вказаний розрахунок в електронному вигляді на електронному носії. Згідно поданого розрахунку, позивачем розраховані суми пені (2 950 336 056,36 грн.), 3% річних (238 128 113,35 грн.) та інфляційного збільшення заборгованості (2 326 132 684,73 грн.), які відповідають сумам, вказаним у прохальній частині позовної заяви та які позивач підтвердив до стягнення згідно заяви про зменшення позовних вимог, поданої 11.04.2016 через відділ діловодства суду.

15.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли пояснення щодо коригування ціни та коригувальних рахунків.

15.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про долучення акту звірки станом на 01.04.2016 до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 18.04.2016, представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 з'явилися.

В судовому засіданні представник позивача подав додаткові пояснення, які фактично відповідають додатковим поясненням позивача, поданим 14.04.2016 через відділ діловодства суду, з урахуванням виправлення допущених описок.

В судовому засіданні 18.04.2016 представник позивача підтримав заяву про зменшення розміру позовних вимог, подану в судовому засіданні 11.04.2016, клопотання про долучення до матеріалів справи детального і уточненого розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості, поданого через відділ діловодства суду 14.04.2016, та додаткові пояснення, подані в судовому засіданні 18.04.2016.

Судом встановлено, що згідно детального і уточненого розрахунку позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості, доданого до клопотання, яке подане через відділ діловодства суду 14.04.2016, позивачем розраховані суми пені (2 950 336 056,36 грн.), 3% річних (238 128 113,35 грн.) та інфляційного збільшення заборгованості (2 326 132 684,73 грн.), які повністю відповідають сумам, вказаним у прохальній частині позовної заяви та які позивач підтвердив до стягнення згідно поданої ним заяви про зменшення позовних вимог.

Суд залучив до матеріалів справи детальний і уточнений розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості, поданий через відділ діловодства суду 14.04.2016, та додаткові пояснення, подані позивачем в судовому засіданні 18.04.2016.

Судом відхилено клопотання відповідача-1 про призначення у справі судової експертизи.

Представники сторін в судовому засіданні 18.04.2016 надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням всіх заяв, відзивів, пояснень, доданих до матеріалів справи під час розгляду даного спору.

Представники позивача та відповідача-2 підтримали позовні вимоги в редакції заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, представники відповідача-1 проти позовних вимог заперечували частково.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 18.04.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

29.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест холдинг" (постачальник, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (покупець) укладено Договір поставки № ГРД-01/10-5000 (далі - Договір або Договір поставки).

В період дії Договору Відкрите акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" змінило найменування в частині організаційно-правової форми на Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (відповідач-1) відповідно до приписів Закону України "Про акціонерні товариства".

Згідно з п. 1.1 Договору постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача-1) залізорудний концентрат з базовим вмістом заліза 63,70% та базовим вмістом вологи 10,50% виробництва ВАТ "Центральний ГЗК", ВАТ "Північний ГЗК", ВАТ "Інгулецький ГЗК", ВАТ "Південний ГЗК" (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах, передбачених Договором та Специфікаціями до нього. Товар може поставлятись з ВАТ "Центральний ГЗК", ВАТ "Північний ГЗК", ВАТ "Інгулецький ГЗК", ВАТ "Південний ГЗК" на вибір постачальника.

Вищенаведені умови Договору № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 ЦК України та параграфа 1 глави 30 ГК України визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного Договору поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 у позивача виник обов'язок поставити товар, а у відповідача-1 - прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п. 13.7 Договору даний договір вступає в силу з 01.01.2011 та діє до 31.12.2015.

Специфікаціями №№ 8 - 18 до Договору сторони визначили зміст, ціну, загальну вартість, кількість товару, що підлягав поставці в спірні контрактні періоди (з 01.10.2012 по 30.06.2015), умови та строки його поставки.

Поставка товару здійснюється протягом відповідних контрактних періодів (п. 4.1 Договором).

За визначенням п. 2.2 Договору, контрактним періодом є період, протягом якого ціна товару в доларовому еквіваленті, встановлена у відповідності з п. 5.3 Договору, залишається незмінною. Контрактний період за даним договором складає 1 (один ) квартал. Перелік контрактних періодів за даним Договором наведений у п. 2.2 Договору.

Строки, обсяги та графіки поставок погоджені сторонами у п. 4.1 Договору.

Згідно з п. 4.2 Договору поставка товару за даним Договором здійснюється на умовах:

FCA - станція Грековата, Придніпровської залізниці (Інкотермс 2000) - для товару виробництва ВАТ "ЦГЗК";

FCA - станція Терни чи Рядова, Придніпровської залізниці (Інкотермс 2000) - для товару виробництва ВАТ "ПівГЗК";

FCA - станція Інгулець, Придніпровської залізниці (Інкотермс 2000) - для товару виробництва ВАТ "ІнГЗК";

FCA - станція Кривий Ріг, Придніпровської залізниці (Інкотермс 2000) - для товару виробництва ВАТ "ПГЗК".

Згідно з п. 4.3 Договору поставка товару здійснюється партіями (які складають маршрутну норму 55-60 вагонів) протягом строку дії Договору.

Датою поставки відповідно до п. 4.7 Договору вважається дата календарного штемпеля станції відправлення на залізничній квитанції (квитанції про приймання вантажу на маршрут чи групу вагонів).

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) і вказується у Специфікаціях.

Згідно з п. 5.3 Договору ціна на товар формується по індексному методу ціноутворення, на підставі публічної та прозорої інформації. Ціна на товар включає в себе "ціну на контрактний період" та доплати або знижки до "ціни на контрактний період" за кожний відсоток або частку відсотка зниження або підвищення фактичного вмісту якісних показників товару (залізо, волога) від базових показників якісних показників товару (залізо, волога).

Загальна вартість Договору відповідно до п. 5.4 Договору визначається як сума всіх Специфікацій, за якими поставляється товар.

Порядок розрахунків за Договором визначений пунктами 6.1 - 6.6 Договору.

Згідно з п. 6.1 Договору розрахунки за товар за цим Договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів покупцем (відповідачем-1) на поточний рахунок постачальника (позивача), зазначений в цьому Договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до умов Договору та Специфікацій №№ 8 - 18 до нього в період з 01.10.2012 по 16.05.2015 (включно) відвантажив на адресу відповідача-1 товар (концентрат залізорудний) кількістю 7 309 520,70 тонн загальною вартістю 717 208 627,39 USD.

Факт отримання спірного товару відповідачем-1 підтверджується залізничними накладними та актами приймання - передачі кожної партії товару, відповідні докази наявні в матеріалах справи доказами. Зокрема, акти приймання-передачі кожної партії товару містять підпис уповноваженої особи та відбиток печатки відповідача-1, чим останній надав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною у певний контрактний період.

Згідно з п. 7.3 Договору постачальник надає покупцю (його представнику) на товар, який поставляється згідно з цим Договором, такі документи: рахунок-фактуру; коригувальний рахунок (за наявності); копію залізничної накладної (квитанції про приймання вантажу на маршрут чи групу вагонів); сертифікат якості; податкову накладну.

Товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем:

по кількості: згідно кількості, вказаній в залізничній накладній;

по якості: згідно якості, вказаної у сертифікаті якості у відповідності з п. 2.4 Договору.

Отже, при отриманні спірного товару відповідач-1 не надав жодних заперечень щодо неналежності виконання позивачем прийнятих за Договором зобов'язань щодо поставки спірного товару.

Під час розгляду спору по суті відповідач-1 підтвердив здійснення позивачем в період з 01.10.2012 по 16.05.2015 (включно) поставок товару кількістю 7 309 520,70 тонн.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання за Договором позивач виконав відповідно до умов цього Договору, в той же час відповідач -1 не надав суду доказів які б свідчили про виконання ним своїх зобов'язань за Договором щодо оплати спірного товару повно та своєчасно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, згідно якого та з урахування заяви про зменшення розміру позовних вимог просив стягнути 10 706 143 287,00 грн. з відповідача-1 та відповідача-2, з яких:

- 5 191 546 432,65 грн. - основного боргу;

- 2 950 336 056,36 грн. пені;

- 238 128 113,35 грн. трьох відсотків річних;

- 2 326 132 684,73 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.2 Договору сторони встановили, що оплата за товар здійснюється протягом 21 календарного дня, починаючи з дати поставки партії товару (включаючи день поставки). Якщо двадцять перший календарний день (починаючи з дати поставки) припадає на вихідний чи святковий, оплата відповідної партії Товару повинна бути здійснена не пізніше останнього робочого дня, що передує вихідному чи святковому дню.

При цьому згідно пункту 6.2.1 Договору партія товару вважається повністю оплаченою, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за цю конкретну партію товару, перерахована з гривень в доларовий еквівалент за офіційним курсом НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, дорівнює еквівалентній доларовій вартості цієї партії товару, розрахованої виходячи з еквівалентних доларових цін та еквівалентних доларових приплат/знижок, фактичної ваги та фактичних якісних характеристик цієї партії товару.

Відповідно до п. 6.2.2 Договору, рахунки-фактури виставляються в день поставки партії товару в національній валюті України - гривні, виходячи з перерахунку в гривні ціни товару в доларовому еквіваленті, яка діяла в поточному контрактному періоді поставки (з базовим вмістом заліза та базовим вмістом вологи), а також приплат/знижок до ціни товару в доларовому еквіваленті, які діяли в поточному контрактному періоді поставки за зміну якісних характеристик товару (вміст заліза, вміст вологи). При виставленні рахунку-фактури, для мети перерахунку, ціна товару в доларовому еквіваленті та приплат/знижок в доларовому еквіваленті перемножуються на офіційний курс НБУ UAH/USD, встановлений на дату поставки партії товару. Для виставлення рахунку-фактури приймається вага партії товару, зазначена в залізничній накладній та фактичні якісні характеристики товару (вміст заліза, вміст вологи), зазначені в сертифікаті якості виробника.

Згідно п. 6.2.3. Договору, у випадку, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (у гривнях) за конкретну партію товару, перерахована із гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії, перевищує еквівалентну доларову вартість цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару, то різниця в доларовому еквіваленті між доларовою величиною фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за конкретну партію товару, перерахованою з гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару та еквівалентну доларовій вартості цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару, враховується як часткова оплата в доларовому еквіваленті наступної партії товару. Коригування ціни товару в гривні оформлюється коригувальними рахунками і податковими накладними на дату оплати партії товару.

Згідно п. 6.2.4 Договору, у випадку, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (у гривнях) за конкретну партію товару, перерахована із гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії, менше еквівалентної доларової вартості цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару, то різниця в доларовому еквіваленті між еквівалентною доларовою вартістю цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару і доларової величини фактично здійснених покупцем платежів (у гривнях) за конкретну партію товару, перерахованої із гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, повинна бути доплачена покупцем гривнями у той же день, по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату оплати. Коригування ціни товару в гривні оформлюється коригувальними рахунками і податковими накладними на дату оплати партії товару.

Датою оплати згідно п. 6.2.6 Договору вважається дата фактичного надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За приписами ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. За приписами статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 5.1 Договору узгоджено, що ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) та зазначається в Специфікаціях.

Згідно з частиною 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

На сплату вартості поставленого товару позивачем були виставлені відповідачу-1 рахунки-фактури, належними чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи. Виставлення позивачем рахунків-фактур на оплату спірного товару та вказана в них ціна товару (відповідно до умов п. 6.2.2 Договору) відповідачем-1 не заперечувались.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідач-1 неналежним чином виконував свої зобов'язання за Договором стосовно своєчасної оплати отриманого товару, зокрема, товар, відвантажений протягом періоду з 01.10.2012 по 22.07.2013, оплатив у повному обсязі, але з порушенням встановлених строків оплати, а товар, поставлений протягом 23.07.2013 по 16.05.2015, оплатив лише частково.

Так, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем-1, що станом дату звернення позивача з позовом до суду, відповідач-1 сплатив за поставлений позивачем в спірний період товар 514 522 725,37 USD.

В подальшому, відповідач-1 сплатив на користь позивача 3 312 116,17 грн. заборгованості за поставлений товар по рахунку-фактурі СФ-178728 від 02.10.2013, що підтверджується платіжним дорученням № 834 від 23.03.2016. Наведена сума оплати в гривнях, відповідно до умов пункту 6.2.4 Договору, була зарахована позивачем як частина вартості товару, поставленого по акту приймання-передачі продукції № 178728 від 02.10.2013, а саме як оплата поставки 1168,6511 тонн товару, доларова ціна якого на день оплати склала 126 880,44 USD.

Отже, враховуючи здійснену відповідачем-1 23.03.2016 часткову оплату за спірний товар та наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що заборгованість (основний борг) відповідача-1 за поставлений позивачем товар, яка виникла за період з 23.06.2013 по 16.05.2015, станом на час розгляду спору по суті становить 202 559 021,58 USD (717 208 627,39 USD - 514 522 725,37 USD = 202 685 902,02 USD - 126 880,44 USD = 202 559 021,58 USD).

Натомість, за даними обліку позивача станом на час розгляду спору по суті обліковується основний борг відповідача-1 в меншій сумі, а саме в сумі 202 558 991,20 USD, яка еквівалентна 5 191 546 432,65 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2016 (25.6298 грн. за 1 USD) та саме в наведеній сумі позивач заявив позовні вимоги про стягнення суми основного боргу. Основний борг відповідача-1 розрахований позивачем з урахуванням положень розділу 6 Договору. Судом враховано, що клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не додано позивачем до позову та не подано в судовому засіданні, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині основного боргу.

Водночас, відповідач-1 визнав наявність у нього заборгованості за поставлений в спірний період товар лише в сумі 2 565 675 769,84 грн. Заборгованість в іншій частині заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу відповідач-1 не визнає, оскільки вважає, що у нього існує обов'язок сплатити вартість поставленого товару відповідно до вартості, зафіксованої у рахунках-фактурах та вираженій у гривні, без фактичної прив'язки до курсу долару США на дату платежу.

Наразі суд критично оцінює такі доводи відповідача-1 про те, що у нього існує обов'язок сплатити вартість поставленого товару відповідно до вартості, зафіксованої у рахунках-фактурах та вираженій у гривні, без фактичної прив'язки до курсу долару США на дату платежу.

Відповідно до положень ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору, тобто, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз положень укладеного між позивачем та відповідачем Договору свідчить що сторони передбачили необхідність встановлення ціни на товар в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) (п. 5.1. Договору), а також передбачили особливий порядок розрахунків по Договору, в основу якого покладено обов'язок відповідача-1 здійснювати остаточний розрахунок за поставлений товар в еквіваленті до офіційного курсу НБУ долара США до гривні (ст. 6 Договору).

Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Як було зазначено, до договорів поставки застосовуються загальні положення про купівлю -продаж (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Стаття 691 ЦК України встановлює обов'язок покупця оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання.

Отже, укладаючи договір, сторони мають всі підстави розраховувати на добросовісне виконання всіх умов такого договору зобов'язаною стороною.

Як було встановлено судом під час розгляду справи по суті, відповідач -1 виконав свої зобов'язання за Договором частково. Таке часткове виконання відповідачем-1 його зобов'язання по оплаті за поставлений товар позбавляє позивача його права отримати ціну за поставлений товар в установлені Договором строки та за ціною, порядок визначення якої передбачено в ст. 6 Договору. З огляду на порушення відповідачем-1 права позивача на отримання оплати за поставлений товар по Договору (ціни, яка за домовленістю сторін мала розраховуватися з урахуванням офіційного курсу НБУ долара США до гривні), позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи відповідача-1 про існування у нього обов'язку сплатити вартість поставленого товару відповідно до вартості, зафіксованої у рахунках-фактурах та вираженій у гривні, без фактичної прив'язки до курсу долару США на дату платежу, оскільки такі доводи суперечать умовам Договору (п.п. 5.1, 5.4, 6.2, 6.2.2, 6.2.4) в частині визначення вартості поставленого товару та її прив'язки до курсу долару США на дату платежу.

Суд наголошує, що підписання сторонами Актів звірки взаємних розрахунків за Договором не може свідчити про відсутність зобов'язання у відповідача-1 сплатити ціну за поставлений товар в розмірі, визначеному умовами Договору.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що застосування порядку коригування ціни товару в гривні шляхом оформлення коригувальних рахунків і податкових накладних на дату оплати партії товару було можливо лише у разі своєчасної сплати відповідачем-1 за поставлений товар.

Оцінивши всі наявні у справі докази в сукупності, суд дійшов висновку що позивач належними засобами доказування довів наявність у відповідача-1 обов'язку сплатити вартість поставленого товару у гривнях з урахуванням доларового еквіваленту та офіційного курсу НБУ UAN/USD на дату, визначену позивачем в заяві про зменшення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що станом на час вирішення спору по суті відповідач-1, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 ГПК України, не надав суду належних та допустимих доказів своєчасної та повної оплати позивачу заборгованості за поставлений в період з 23.07.2013 по 16.05.2015 товар, суд дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем-1 його договірних зобов'язань всупереч вимогам статей 525, 526, 530 ЦК України та умовам Договору, а отже про наявність у відповідача-1 заборгованості перед позивачем на підставі Договору в сумі 5 191 546 432,65 грн. (основний борг), яку визначив позивач.

Судом встановлено, що виконання відповідачем-1 зобов'язань за вищезазначеним Договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 було забезпечено порукою шляхом укладення між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест холдинг" (кредитор) та відповідачем-2 - Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" (поручитель) Договору поруки № ПР 001-29.04.11 від 29.04.2011 (далі - Договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки поручитель (відповідач-2) зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором (позивачем) за своєчасне та повне виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (боржник, відповідач-1) за Договором поставки № ГРД -01/10-5000 від 29.12.2010, укладеним між кредитором та боржником (далі - Договір поставки), включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором поставки. Поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором в тому ж обсязі на тих же умовах та в ті ж строки, що і боржник (п. 1.3 Договору поруки).

Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За приписами ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 1.1 наведеного договору поруки відповідач-2 зобов'язався солідарно відповідати перед позивачем за своєчасне та повне виконання зобов'язань відповідача-1 (боржника) за Договором поставки, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну сплату коштів, сплату процентів та штрафу, передбачених Договором поставки.

Пунктом 2.3 Договору поруки сторони узгодили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань в повному обсязі належним йому на праві власності майном, у тому числі коштами. Однак, відповідальність поручителя обмежується 20 000 грн. за зобов'язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором поставки, та у будь-якому випадку не може перевищувати зазначену суму.

Відповідач-2 не заперечував неналежне виконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором поставки щодо оплати товару, у зв'язку з чим визнав заявлені до нього вимоги в сумі 20 000,00 грн., як це передбачено п. 2.3 Договору поруки.

За таких обставин, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 5 191 546 432,65 грн. основного боргу визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю шляхом стягнення з відповідача-1 основного боргу в сумі 5 191 526 432,65 грн. та з відповідача-2 - основного боргу в сумі 20 000,00 грн.

З огляду на прострочення відповідачем-1 оплати за товар, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 - 2 950 336 056,36 грн. пені, 238 128 113,35 грн. трьох відсотків річних, 2 326 132 684,73 грн. інфляційних нарахувань за період з 22.10.2012 по 19.01.2016.

Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до закону або умов договору неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховано, що у наданому в судовому засіданні 29.02.2016 (а.с. 235-240 т. 46) відзиві на позовну заяву (а.с. 235-240 т. 46) відповідач-1 заявив про сплив позовної давності за вимогами про нарахування пені за період 2012, 2013 та 2014 рік, а також за частину 2015 року, яка не входить в один рік до дати подання позову, з огляду на скорочений строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до абз. 7 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (надалі - постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10) визначено, що оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Таким чином, вищенаведена заява відповідача-1 за первісним позовом, викладена у відзиві на позовну заяву, розцінюється судом у якості заяви сторони у спорі про застосування позовної давності, зробленої до винесення судом рішення.

Відповідно до абз. 1 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність згідно статті 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено спеціальну позовну давність в один рік, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Загальне правило початку перебігу позовної давності міститься у ч. 1 ст. 261 ЦК України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.п. 4.3 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 визначено, що в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідно до п. 8.3 Договору визначено, що у разі порушення покупцем (відповідачем-1) строків оплати, передбачених п. 6.2 цього Договору, останній зобов'язується сплатити постачальнику (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення аж до фактичного моменту оплати.

Частиною 1 статті 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Взявши до уваги наведені норми ЦК України та проаналізувавши зміст пункту 8.3 Договору, суд дійшов висновку, що передбачена цим пунктом Договору умова про нарахування пені за весь період прострочення аж до фактичного моменту не є встановленням сторонами іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховується пеня. Відповідний висновок суду відповідає роз'ясненням, наданим господарським судам у п. 2.5 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно яких умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватись як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені в сумі 2 950 336 056,36 грн. за період з 22.10.2012 по 19.01.2016.

Судом встановлено, що з урахуванням п. 6.2 Договору, відповідач-1 був зобов'язаний здійснити оплату кожної спірної поставки товару протягом 21 календарного дня, починаючи з дати поставки цієї партії товару (включаючи день поставки). Таким чином, на 22 календарний день, починаючи з дати поставки відповідної партії товару (включаючи день поставки), у разі якщо її не було оплачено відповідачем-1, наступає прострочення з оплати відповідної партії товару та саме з цієї дати слід вважати, що позивач довідався про порушення його права, а рівно, саме з цієї дати, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, позивач мав право нарахувати пеню за прострочення виконання відповідного зобов'язання за шість місяців від дня, коли це зобов'язання мало бути виконано.

Водночас, враховуючи спеціальну позовну давність до вимог про стягнення пені, з вимогою про стягнення пені в спірному випадку позивач міг звернутись до суду за період не більше шести місяців та протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання. При цьому з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, приписів вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10, позовна давність в спірному випадку обчислюється щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову.

З даною позовною заявою, які містять вимоги, зокрема, про стягнення пені за період з 22.10.2012 по 19.01.2016, позивач звернувся до суду 09.02.2016 (підтверджується відтиском штампу Господарського суду міста Києва про одержання позовної заяви 09.02.2016), т.т. з пропуском встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності, який встановлено для вимог про стягнення пені. За висновком суду, до стягнення в спірному випадку підлягає пеня, розрахована за всіма спірними поставками товару, починаючи з 20.07.2014, шестимісячний строк нарахування пені за якими включає дати з 10.02.2015 року.

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, позивач не навів суду поважних причин пропуску строку позовної давності (тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову), що могли б бути підставою для захисту порушеного права позивача.

Крім того, позивач за первісним позовом не надав суду також доказів, які б свідчили про зупинення перебігу позовної давності, відповідно до статті 263 ЦК України, або про переривання перебігу позовної давності,відповідно до статті 264 ЦК України.

Судом також враховані роз'яснення, надані господарським судам в п. 2.2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10, а саме: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В ході розгляду справи по суті судом встановлено порушення прав позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 зобов'язань по оплаті товару за Договором. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пені) (ст. ст. 546, 549, 611 ЦК України).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені в сумі 2 950 336 056,36 грн. за період з 22.10.2012 по 19.01.2016, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню в частині суми 437 385 554,08 грн. за розрахунком пені відповідача-1, наявним в матеріалах справи (а.с. 70-115 т. 47). Тоді як в іншій частині в сумі 2 512 950 502,28 грн. (2 950 336 056,36 грн. - 437 385 554,08 грн. = 2 512 950 502,28 грн.) позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому суд відзначає, що сума пені в розмірі 437 385 554,08 грн. підлягає стягненню з відповідача-1, враховуючи вищевстановлені судом обставини щодо обмеження сумою в розмірі 20 000 грн. відповідальності відповідача-2 за зобов'язаннями відповідача-1, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених Договором поставки (п. 2.3 Договору поруки).

Судом також розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 трьох відсотків річних в сумі 238 128 113,35 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 2 326 132 684,73 грн. за період з 22.10.2012 по 19.01.2016.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що дії відповідача-1 є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, судом враховано, що у наданому в судовому засіданні 29.02.2016 (а.с. 235-240 т. 46) відзиві на позовну заяву (а.с. 235-240 т. 46) відповідач-1 заявив про сплив позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних за період, який не входить в три роки загального строку позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 266 ЦК України визначено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідні роз'яснення щодо спливу позовної давності до додаткової вимоги містяться у пункті 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10, а саме зазначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань), оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу.

Таким чином, до рахунків-фактур, за якими не сплинув строк позовної давності про сплату основної суми боргу, застосовується трирічна позовна давність до вимог позивача про сплату 3 % річних.

При цьому судом встановлено, що умовами укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору сторонами не збільшено позовну давність, встановлену законом, зокрема, до вимог про стягнення 3 % річних.

Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлені судом обставини даної справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 3% річних підлягають задоволенню в частині суми 155 395 326,15 грн. за розрахунком 3% річних відповідача-1, наявним в матеріалах справи (а.с. 115 - 164 т. 47). Тоді як в іншій частині в сумі 82 732 787,20 грн. (238 128 113,35 грн. - 155 395 326,15 грн. = 82 732 787,20 грн.) позовні вимоги про стягнення 3% річних задоволенню не підлягають з огляду на пропуск позивачем загального строку позовної давності до цих вимог, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому суд відзначає, що сума 3% в розмірі 155 395 326,15 грн. підлягає стягненню з відповідача-1, враховуючи вищевстановлені судом обставини щодо обмеження сумою в розмірі 20 000 грн. відповідальності відповідача-2 за зобов'язаннями відповідача-1, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених Договором поставки (п. 2.3 Договору поруки).

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення 2 326 132 684,73 грн. інфляційних нарахувань за період з 22.10.2012 по 19.01.2016, то в цій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки умовами Договору (п. 5.1) ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) і вказується у Специфікаціях, тоді як норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15 і цей висновок за приписами ст. 111-28 ГПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 2 наведеної статті передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача-1, судовий збір у сумі грн. покладається на відповідача-1 в сумі 111 676,11 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116, 111-28 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" (51925, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, буд. 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" (87534, Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Нахімова, будинок 116-А, ідентифікаційний код 34093721) основний борг в сумі 5 191 526 432,65 грн. (п'ять мільярдів сто дев'яносто один мільйон п'ятсот двадцять шість тисяч чотириста тридцять дві гривні 65 коп.), пеню в сумі 437 385 554,08 грн. (чотириста тридцять сім мільйонів триста вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири гривні 08 коп.), 3% річних в сумі 155 395 326,15 грн. (сто п'ятдесят п'ять мільйонів триста дев'яносто п'ять тисяч триста двадцять шість гривень 15 коп.), судовий збір в сумі 111 676,11 грн. (сто одинадцять тисяч шістсот сімдесят шість гривень 11 коп.).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15-Б; ідентифікаційний код 32036829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" (87534, Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Нахімова, будинок 116-А, ідентифікаційний код 34093721) основний борг в сумі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 коп.).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.04.2016

Суддя Гумега О.В.

Джерело:ЄДРСР 57308702

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 18.04.2016 по справі № 910/2031/16 Господарський суд м. Києва

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

120 286 718

24 912

2 807

530 304

23 530 532

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 18.04.2016 по справі № 910/2031/16 Господарський суд м. Києва

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!