Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 523/3138/16-ц
Провадження №2/523/1523/24
У Х В А Л А
"03" червня 2024 р. м. Одеса
Суворовський районний суд м. Одеса у складі:
головуючого судді Далеко К.О.,
секретаря судового засідання Дмітрієвої В.О.,
розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі №523/3138/16ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитором спадкодавця та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні суду перебуває цивільна справа №523/3138/16ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитором спадкодавця та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг.
Ухвалою судді Суворовського районного суду м.Одеси Далеко К.О. від 26 лютого 2021 року було прийнято до свого провадження цивільну справу № 523/3138/16-ц та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 11 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
30.05.2024 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, якою просив:
1. Накласти арешт на земельні ділянки за кадастровими номерами:
- № 5122782600:04:001:0620, площею 0,0677га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарськи будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить громадянину ОСОБА_3 (пункт 16.23);
- № 5122782600:04:001:0621, площею 0,0678га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить громадянці ОСОБА_4 (пункт 16.22).
2. Заборонити власникам земельних ділянок, вказаних у пункті 1 прохальної частини, та пунктах 16.22, 16.23 даної заяви, здійснювати їх об`єднання чи поділ, що призведе до зміни кадастрового номеру (номерів) знов сформованої (них) ділянки (ділянок).
3. Заборонити будь-яким власникам земельних ділянок, кадастрові номери: №5122782600:04:001:0620, площею 0,0677га. та № 5122782600:04:001:0621, площею 0,0678га. вчиняти будь-які дії щодо гаражу, що знаходиться на цих земельних ділянках, на яких ухвалою суду накладено арешт.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що під-час розгляду справи по суті йому стало відомо, що земельна ділянка, яка згідно державного акта серія II-ОД №003032 на право постійного користування площею 0,5615га. знаходиться у постійному користуванні Фермерського господарства «Сікорський, Сікорський і син» для розміщення і організації господарського двору за адресою: АДРЕСА_1 , (у подальшому юридична адреса була змінена на АДРЕСА_1 ), розташована на території Красносільської сільської ради Одеської області, незважаючи на накладений на неї, та на гаражу що на ній розташований арешт, була розформована. На базі цієї земельної ділянки дружині відповідача ОСОБА_5 рішенням сесії VIII скликання №249-VIII від 30 серпня 2021 року, була передана у власність земельна ділянка, площею 0,1355га., кадастровий номер 5122782600:04:001:0587. На цій земельній ділянці розташована гаражу, на який ухвалою суду накладено відповідне обтяження. У подальшому, ОСОБА_5 провела поділ вказаної ділянки на дві ділянки, та здійснила їх продаж, а саме: земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0678га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер ділянки №5122782600:04:001:0621, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить громадянці ОСОБА_4 ; земельна ділянка № НОМЕР_2 , площею 0,0677га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер ділянки № 5122782600:04:001:0620, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить громадянину ОСОБА_3 . Вказане підтверджується відповіддю Сектору №2 відділу №5 від 18.03.2024 на запит на інформацію позивача від 14.03.2024. На цих обох ділянках знаходиться гаражу, який входить до складу спадкової маси, та на який накладено арешт. Разом із тим, власники земельних ділянок у будь-який момент вправі ними розпорядитися, зокрема шляхом їх відчуження, оскільки цільове призначення цих земельних ділянок: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Крім того, існуючі, або наступні власники цих земельних ділянок можуть здійснити руйнування (знос, розборку тощо) гаражу, що знаходиться під арештом, та вартість якого дотепер судом не встановлена, у зв`язку з необхідністю їх використання за призначенням. Таким чином, нерухоме майно, що входить до спадкової маси, наразі знаходиться у користуванні та володінні осіб, які є власниками земельних ділянок, на яких де факто розташована гаражу, які не мають жодного юридичного відношення до цього спадкового майна. У подальшому, в обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач ОСОБА_1 фактично наводить доводи своєї не згоди з ухвалою суду від 22.03.2024 року про відмову у застосуванні заходів забезпечення позову. Додатково позивач ОСОБА_1 зазначає, що зі змісту копії акта від 23.11.1999 року чітко вбачається, що земельна ділянка 0,5615га. передана у постійне користування фермерському господарству «Сікорський, Сікорський і син», та що саме на цій земельній ділянці знаходиться гараж та підвал, що належать спадкодавцю. Згідно опису меж ділянки, від Г до А зазначений приватний підприємець ОСОБА_6 , який є суміжним землевласником та власником іншої частини єдиного гаражу. Вказане, на думку позивача ОСОБА_1 , є підтвердженням того що гаражу, що належить спадкодавцю, розташована на земельній ділянці площею 0,1355га., кадастровий номер 5122782600:04:001:0587, що буда передана у власність дружині відповідача ОСОБА_5 , а не дружині спадкодавця. З метою надання доказів розміщення гаражу, що належить спадкодавцю, позивач отримав від ГУ Держгеокадастру в Одеській області технічну документацію 2021МФ13ОДКМ0001840 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5 , загальною площею 0,1355га., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно додатку 5,6 (опис меж) на яких зазначено Б до В землі гр. ОСОБА_6 , тобто повністю співпадає з описом меж (додаток 3) від Г до А приватний підприємець ОСОБА_6 , що є додатковим підтвердженням того, що саме на земельній ділянці кадастровий номер 5122782600:04:001:0587, власником якої була дружина відповідача ОСОБА_5 , розташована гаражу, належного спадкодавцю. Крім того, з додатку 7 чітко вбачається розташування частини гаражу спадкодавця на земельній ділянці гр. ОСОБА_5 , а інша гаражу, що належить гр. ОСОБА_6 , розташована на його суміжній земельній ділянці за описом меж від Б до В. Вказаний гараж, зокрема його частина спадкодавця, позначається у додатках 5, 7 тонкою лінією, що визначає нежитлові побудови, та розташована на відведеній ділянці ОСОБА_5 . У подальшому, ОСОБА_5 провела поділ вказаної ділянки на дві ділянки, та здійснила їх продаж, а саме: земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0678га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер ділянки №5122782600:04:001:0621, яка належить громадянці ОСОБА_4 ; земельна ділянка № НОМЕР_2 , площею 0,0677га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер ділянки № 5122782600:04:001:0620, яка належить громадянину ОСОБА_3 . З плану поділу земельної ділянки вбачається, що за описом меж Б до В землі гр. ОСОБА_6 З ситуаційної схеми також тонкою лінією позначена частина гаражу спадкодавця, що знаходиться на двох знов сформованих земельних ділянках, вказаних у пунктах 16.22 та 16.23, шляхом поділу земельної ділянки ОСОБА_5 . Крім того, як зазначає позивач ОСОБА_1 , вказані знов сформовані земельні ділянки кадастрові номери №5122782600:04:001:0621 та № 5122782600:04:001:0620 вже виставлені на продаж через OLX, що підтверджується фотографіями виставленими на OLX та наявними у звіті директора ТОВ «Інститут експертизи та управління власністю».
Сторони до суду не викликались, в порядкуст. 153 ЦПК Українизаява про забезпечення позову розглядається судом, в провадженні якого перебуває справа, без виклику учасників справи.
Вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання тощо.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції дотримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне вчинення таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).
Під - час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім того, ст. 150 ЦПК України імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.
Здійснивши аналіз доводів заяви про забезпечення позову від 30.05.2024 року, суд зазначає, що здебільшого вона містить мотиви не згоди позивача ОСОБА_1 з висновками ухвали суду від 22.03.2024 року.
З цього приводу суд зазначає, що в ухвалі суду від 22.03.2024 року було роз`яснено право на її оскарження до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня складання повного тексту ухвали.
Не згода позивача ОСОБА_1 з висновками ухвали суду від 22.03.2024 року про відмову у забезпеченні позову, не може бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, що подана до суду 30.05.2024 року.
Додатково, в обґрунтування поданої ним заяви про забезпечення позову, позивач ОСОБА_1 надав суду нові докази, які і будуть предметом оцінки суду при розгляді даної заяви, разом із доказами, які містяться в матеріалах справи.
Судом встановлено, що предметом первісного позову між сторонами є стягнення кредитором спадкодавця ОСОБА_1 суми боргу зі спадкоємця ОСОБА_2 у розмірі 1 203 632 грн. 32 коп., а також судових витрат.
Ухвалою суддіСуворовського районного суду м. Одеси Гудіної Н.І. від 09.03.2016 року, зокрема:
- накладено арешт на частину гаражу та земельну ділянку, яка знаходиться під ним, загальною площею 0,56 га., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 22.03.2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі №523/3138/16ц, зокрема шляхом:
1) накладення арешту на земельні ділянки за кадастровими номерами:
- № 5122782600:04:001:0620, площею 0,0677га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарськи будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить громадянину ОСОБА_3 ;
- № 5122782600:04:001:0621, площею 0,0678га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить громадянці ОСОБА_4 .
2) заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснювати їх об`єднання чи поділ, що призведе до зміни кадастрового номеру знов сформованої земельної ділянки;
3) заборони будь-яким власникам земельних ділянок, кадастрові номери 5122782600:04:001:0620, площею 0,0677га. та 5122782600:04:001:0621, площею 0,0678га., вчиняти будь-які дії щодо гаражу, що знаходиться на цих земельних ділянках, та на який ухвалою суду накладений арешт.
Матеріалами справи підтверджується, що до обсягу спадкового майна увійшла у тому числі частина гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності НОМЕР_3 від 11.01.2010 року, видане виконкомом Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, на підставі рішення №323 від 24.12.2009 року.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.01.2010 року, виданого виконавчим комітетом Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, ОСОБА_7 належить на праві спільної часткової власності частка гаражу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та яка в цілому складається з: літ «А» - гараж (загальна площа 33,8 кв.м.), літ «А1» - прибудови (загальна площа 53,5 кв.м.); літ «Б» - комори, літ «В» - погребу; №1 огорожі. Підстава: рішення виконавчого комітету Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області №323 від 24 грудня 2009 року:
Згідно Акту передачі-прийому земельної ділянки наданої в постійне користування фермерському господарству «Сікорський, Сікорський і син» від 23.11.1999 року, комісія склала акт про те, що КСП «Одеське» передало, відповідно до рішення Красносільської сільської ради №52 від 13.11.1999 року та плану землекористування, земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, площею 0,5615, заняту під виробничими будівлями та дворами. На момент передачі-прийому на земельній ділянці знаходиться гараж і підвал, що належать фермерському господарству «Сікорський, Сікорський і син» на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 1999 року, зареєстрованого Комінтернівською державною нотаріальною конторою за №1073. Фермерське господарство «Сікорський, Сікорський і син» прийняло у постійне користування вищезгадану земельну ділянку для розміщення і організації господарського двору фермерського господарства.
Копія рішення виконавчого комітету Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 24.12.2009 року №323 містить посилання на те, що 14.02.2000 року фермерському господарству «Сікорський, Сікорський і син» було видано державний акт на право постійного користування землею за вищевказаною адресою: АДРЕСА_1 .
Суд зазначає, що земельна ділянка, яка згідно державного акта серія II-ОД №003032 на право постійного користування площею 0,5615га. знаходилась у постійному користуванні Фермерського господарства «Сікорський, Сікорський і син», не увійшла до складу спадщини, після смерті ОСОБА_2 .
До речі, у п. 16.17 заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 проти цього не заперечує, зазначаючи про те, що ані підстави, ані предмет позову жодним чином не стосуються питання отримання у спадщину земельної ділянки площею 0,5615га., що надавалася у постійне користування для розміщення і організації господарського двору Фермерському господарству, а не фізичній особі, яка є його членом.
Суд зауважує, що ОСОБА_1 по даній справі заявив позовні вимоги про стягнення суми боргу зі спадкоємців спадкодавця, предметом доказування по даній справі є зокрема вартість спадкового майна, з огляду на викладене заявлені позивачем до застосування заходи забезпечення позову щодо арешту земельних ділянок, які не входять до складу спадщини, взагалі не є співмірними предмету позову.
Додатково суд зазначає, що згідно Опису меж, доданого до наведеного Акту передачі-прийому земельної ділянки від 23.11.1999 року, земельна ділянка площею 0,5615 га. дійсно межує із землями приватного підприємця ОСОБА_6 , від Г до А (22,50).
Згідно титульного аркушу проекту ПП «УКРГЕОЕКСПЕРТ», договір № 118/П від 19.03.2021 року (додаток №4 до заяви про забезпечення позову) розроблювався проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянки ОСОБА_5 , загальною площею 0,1355га., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно копії ситуаційної схеми (Додаток №5 до заяви про забезпечення), вона містить схему меж земельної ділянки громадянки ОСОБА_5 , загальною площею 0,1355га., в описі меж зазначено, зокрема, Б до В землі гр. ОСОБА_6 (30,29).
Суд акцентує увагу на тому, що наданими позивачем матеріалами підтверджується різниця між параметрами земельних ділянок ОСОБА_6 22,50 відносно земельної ділянки площею 0,5615 га., переданої у постійне користування ФГ «Сікорський, Сікорський і син» та 30,29 відносно земельної ділянки 0,1355га., яка належала ОСОБА_5 .
Також суд зауважує на тому, що в копії Експлікації земельних угідь (Додаток №6 до заяви про забезпечення), кадастровий номер земельної ділянки 5122782600:04:001:0587, зазначено що земельна ділянка площею 0,1355га. надана за рахунок земель запасу комунальної власності, які знаходяться на території Красносільської сільської ради не надані у власність і користування.
Зазначені розбіжності: у параметрах земельної ділянки ОСОБА_6 , у адресах земельної ділянки ОСОБА_5 та частини гаражу, а також обставини надання земельної ділянки площею 0,1355га. за рахунок земель запасу комунальної власності, які знаходяться на території Красносільської сільської ради, які не надані у власність і користування, викликають усуду сумнівистосовно обґрунтованостівисновків ОСОБА_1 щодо того,що земельнаділянка кадастровий№ 5122782600:04:001:0587, площею 0,1355га., яка належала ОСОБА_5 , створена за рахунок земельної ділянки площею 0,5615, переданої у постійне користування фермерському господарству «Сікорський, Сікорський і син», та на якій розташована частка гаражу, за адресою: АДРЕСА_1 .
В свою чергу, відповіддю Сектору №2 відділу №5 від 18.03.2024 на запит на інформацію позивача від 14.03.2024 підтверджується утворення на базі земельної ділянки кадастровий номер: 5122782600:04:001:0587 - двох земельних ділянок за кадастровими номерами: № 5122782600:04:001:0621 та № 5122782600:04:001:0620, які наразі належать ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Суд повторно зауважує на тому, що наведені дві земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , в свою чергу частина гаражу розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, суд дійшов висновків що позивачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами обставини того, що частина гаражу за адресою: АДРЕСА_1 , розташована на земельних ділянках за кадастровими номерами: № 5122782600:04:001:0621 та № 5122782600:04:001:0620, які наразі належать ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_2 .
В свою чергу, надані позивачем ОСОБА_1 суду роздруківки оголошень з сайту OLX містять посилання на продаж Агентством нерухомості ділянки 14 соток на АДРЕСА_3 , стосовно яких він просить вжити заходи забезпечення позову.
Суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Відтак, при обранні заходів забезпечення позову, суд повинен також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.
Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18 (провадження № 61-38051св18), які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин.
Відповідно ст. ст.76,77,78 ЦПК України- доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно зістаттею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьоюстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Враховуючи вищевикладене, а також принципи здійснення цивільного судочинства, вимоги співмірності заходів забезпечення позову предмету позову, вимоги адекватності заходів забезпечення позову, пропорційності, суд приходить до висновку щодо залишення заяви про забезпечення позову без задоволення, з підстав її необґрунтованості та недоведеності зазначених в ній обставин.
На підставі викладеного та керуючись: ст. ст.149-153,260,261,353ЦПК Українисуд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі №523/3138/16ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитором спадкодавця та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня складання повного тексту ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала складена 03.06.2024 р.
Суддя: К.О. Далеко
