ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 752/5281/20
провадження № 61-1371 сво 23
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , державний нотаріус Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко Ольга Леонідівна,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк Ірина Олексіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Капустіна Віталія Володимировича, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 06 липня 2022 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 , державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори (далі - державний нотаріус) Кучеренко О. Л., третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Котюк І. О., про визнання дій незаконними, визнання правочинів недійсними
та витребування майна із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому належав автомобіль марки HONDA моделі CR-V, номерний знак НОМЕР_1 . 18 серпня 2018 року на прохання свого знайомого ОСОБА_7 він надав указаний автомобіль йому
у користування за усною домовленістю шляхом передання ключів від автомобіля та свідоцтва про його державну реєстрацію.
Вказував, що після спливу двох місяців ОСОБА_7 автомобіль йому
не повернув, на зв`язок не виходив, у зв`язку з чим 29 жовтня 2018 року він звернувся до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві (далі - Голосіївське УП ГУНП в м. Києві) з приводу незаконного заволодіння транспортним засобом, внаслідок чого уповноважена особа внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) запис
за № 12018100010009985 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом). В указаному кримінальному провадженні він має статус потерпілого.
У результаті проведених слідчих дій він дізнався, що 25 вересня 2018 року працівники територіального сервісного центру № 8046 в місті Києві здійснили перереєстрацію належного йому транспортного засобу на нового власника - ОСОБА_3 . Підставою перереєстрації став договір купівлі-продажу транспортного засобу від 25 вересня 2018 року № 8046/2018/1118314,
укладений нібито між ним (продавець), в особі представника ОСОБА_4 ,
та ОСОБА_3 (покупець). Згодом ОСОБА_3 відчужив спірний автомобіль на користь ОСОБА_6 .
Позивач указував, що за отриманими в ході досудового розслідування документами представництво його інтересів як продавця при оформленні договору купівлі-продажу здійснювалося на підставі довіреності, яка посвідчена
23 вересня 2018 року на нотаріальному бланку серії ННВ № 797154 приватним нотаріусом Котюк І. О. та була видана в порядку передоручення ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . У свою чергу, ОСОБА_2 представляв інтереси ОСОБА_1 на підставі довіреності, яка 20 вересня
2018 року нібито видана ним самим та посвідчена на нотаріальному бланку
серії ННІ № 601567 державним нотаріусом Кучеренко О. Л.
Вказане вище свідчить про те, що належний йому транспортний засіб відчужений без його відома та всупереч його волі, оскільки як договір купівлі-продажу,
так і довіреності, на підставі яких договір був укладений, він не підписував. Він не мав наміру продавати свій автомобіль, не надавав таких повноважень
ОСОБА_2 , якого ніколи в своєму житті не бачив; державного нотаріуса Кучеренко О. Л. ніколи не відвідував та документи для вчинення нотаріальних дій не надавав. Зокрема, у день посвідчення довіреності він знаходився у місті Києві та фізично не міг знаходитись у місті Селидовому Донецької області.
Позивач уважав, що державний нотаріус вчинила нотаріальні дії за його відсутності, що є порушенням вимог законодавства у сфері надання нотаріальних послуг, його особа встановлена нотаріусом за паспортом « НОМЕР_2 , виданим Голосіївським РУГУ МВС України в м. Києві 30 лютого 2003 року», тоді як у лютому 2003 року було 28 днів.
Факт підроблення його підпису в довіреності на ім`я ОСОБА_2 підтверджений і висновком експерта № 17-3/771, складеним 29 травня 2019 року Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС
на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва
від 14 травня 2019 року (справа № 752/25136/18) про призначення судово-почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження (далі - висновок почеркознавчої експертизи від 29 травня 2019 року № 17-3/771).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконними дії державного нотаріуса Кучеренко О. Л. щодо посвідчення довіреності від 20 вересня 2018 року за реєстровим № 3-1001;
- визнати недійсною довіреність, посвідчену 20 вересня 2018 року державним нотаріусом Кучеренко О. Л. за реєстровим номером № 3-1001;
- визнати недійсною довіреність, посвідчену 23 вересня 2018 року приватним нотаріусом Костюк І. 0. за реєстровим № 10607;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 25 вересня 2018 року № 8046/2018/1118314, укладений нібито між ним, в особі представника ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 ;
- витребувати транспортний засіб марки HONDA моделі CR-V, номерний знак
НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , 2008 року випуску,
від ОСОБА_6 на його користь.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсною довіреність, посвідчену 20 вересня 2018 року державним нотаріусом Кучеренко О. Л. за реєстровим номером № 3-1001.
Визнано недійсною довіреність, посвідчену 23 вересня 2018 року приватним нотаріусом Котюк І. О. за реєстровим номером № 10607.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 25 вересня 2018 року № 8046/2018/1118314.
Витребувано транспортний засіб марки Honda модель CR-V, номер кузова НОМЕР_3 , 2008 року випуску, від ОСОБА_6 на користь
ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 848,69 грн
у рівних частинах.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не мав волі
на укладення правочину з відчуження належного йому автомобіля та не бажав настання наслідків у вигляді переходу права власності на транспортний засіб
до третіх осіб. Суд зробив висновок, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу відповідачі порушили вимоги частин третьої, п`ятої статті 203 ЦК України. Довіреності від 20 вересня 2018 року
№ 3-1001 та від 23 вересня 2018 року № 10607 також є такими, що не відповідають волевиявленню позивача, оскільки такі ним не видавались. Тобто, договір купівлі-продажу транспортного засобу вчинений на підставі довіреностей,
які є недійсними, що свідчить про порушення форми правочину.
При цьому суд прийняв як доказ висновок почеркознавчої експертизи
від 29 травня 2019 року № 17-3/771, виконаний у рамках кримінального провадження, та зазначив, що висновок експерта, підготовлений у рамках кримінального провадження, має доказове значення згідно з положеннями
ЦПК України як такий, що містить відповіді на порушені питання, та інформацію щодо предмета доказування у цій справі. Висновок складений експертом, якого попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.
У цій частині послався на відповідні постанови Великої Палати Верховного Суду
та на постанови Верховного Суду у складі колегій різних палат Касаційного цивільного суду, у тому числі, щодо використання окремих матеріалів кримінального провадження в якості письмових доказів у цивільних справах, зокрема висновку експерта.
Районний суд погодився із доводами ОСОБА_6 про те, що висновок не має преюдиціального значення, оскільки досудове розслідування завершене не було, проте зазначив, що такий висновок підлягає оцінці судом разом із іншими доказами. ОСОБА_6 клопотань про призначення експертизи з викладенням підстав незгоди з висновком почеркознавчої експертизи, як і будь-яких інших клопотань з процесуальних питань задля встановлення обставин, необхідних
для обґрунтування своєї позиції, не заявляв.
Оскільки спірний автомобіль вибув з володіння позивача не з його волі, суд першої інстанції вважав, що наявні правові підстави для його витребування
від ОСОБА_6 . При цьому суд урахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 181/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18).
Позовні вимоги про визнання незаконними дій державного нотаріуса
Кучеренко О. Л. щодо посвідчення довіреності від 20 вересня 2018 року
за реєстровим № 3-1001 суд відхилив як такі, що не підтверджені належними
й допустимими доказами у розумінні статей 76-81 ЦПК України.
11 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Головачова О. М., подала до суду першої інстанції заяву про стягнення витрат на правову допомогу,
в якій просила стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 129 392,15 грн.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року заяву представника позивача задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рівних частинах витрати на правничу допомогу в розмірі 15 525,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 11 475,00 грн.
Пославшись на відповідні норми ЦПК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, врахувавши надані докази, суд першої інстанції виходив із того, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000,00 грн є документально підтвердженими, розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним зі складністю справи. Тому суд уважав за необхідне стягнути вказані витрати у відповідному розмірі. Разом із цим, районний суд відмовив у стягненні 3 500,00 доларів США, що еквівалентно
102 392,15 грн, оскільки позивачем не надано доказів обґрунтованості перевищення суми витрат на правничу допомогу, визначеної у попередньому розрахунку на час подання позовної заяви.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Капустіна В. В., задоволено частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року
в частині стягнення судового збору змінено.
Зменшено розмір судового збору, який в рівних частинах стягнуто
з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з 5 848,69 грн
до 3 363,21 грн. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 485,48 грн.
В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що воля власника транспортного засобу ОСОБА_1 не була спрямована на укладення договору відчуження цього майна, він не надавав будь-кому права на розпорядження належним йому майном. При цьому визнання судом недійсним договору купівлі-продажу свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника поза його волею та з порушенням законодавства. Апеляційний суд погодився
із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки транспортний засіб вибув
з володіння власника поза його волею на підставі договору купівлі-продажу, який визнано недійсним, то наявні підстави для його витребування від останнього набувача ( ОСОБА_6 ). Суд урахував правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах: від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.
Колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги про неналежність обраного позивачем способу захисту своїх прав шляхом пред`явлення позову
до добросовісного набувача, який не володіє цим майном, так як передання спірного транспортного засобу, свідоцтва про його реєстрацію та ключа від нього ОСОБА_1 на підставі постанови начальника відділення № 3 слідчого відділу Голосіївського УП ГУНП у м. Києві від 17 березня 2020 року про визнання вилучених предметів речовими доказами та передачу їх на відповідальне зберігання не може слугувати підставою для висновку про те, що транспортний засіб переданий ОСОБА_1 у володіння.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для витребування майна відповідно до статті 388 ЦК України з огляду на наявність у діях власника волі
на передання майна іншій особі, а саме знайомому ОСОБА_7 ,
суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки надання у тимчасове користування ОСОБА_7 спірного автомобіля не може розцінюватись як передання майна іншій особі у володіння, що мало б значення для застосування застереження, обумовленого у пункті 3 частини першої статті 388 ЦК України. У цій частині
суд послався на правовий висновок, викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21).
При цьому апеляційний суд відхилив посилання заявника в апеляційній скарзі
на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 742/3315/16-ц (провадження № 61-18544св18), так як підстави позову у цій справі є іншими (визнання права власності на автомобіль, який вибув на підставі підробленої довіреності) та на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі
№ 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20), оскільки в цій справі не було встановлено незаконного вибуття майна з власності.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_6 як добросовісний набувач
не позбавлений можливості захистити своє право у спосіб звернення до суду
з позовом до продавця спірного майна щодо відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції погодився із доводами апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права в частині розподілу судових витрат. Оскільки до ОСОБА_6 пред`явлена лише одна вимога майнового характеру, покладення на нього відповідальності в рівних частках разом із іншими відповідачами, до яких заявлені вимоги немайнового характеру, є помилковим.
Рішення районного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1
про визнання недійсними довіреностей та договору купівлі-продажу, а також
у частині відмови у визнанні незаконними дій державного нотаріуса
ОСОБА_6 в апеляційному порядку не оскаржив і в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_6 - адвокат Капустін В. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в частині задоволення позовної вимоги про витребування транспортного засобу та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, апеляційним судом належним чином не повідомлено ОСОБА_6 про дату, час і місце розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судові рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреностей та договору купівлі-продажу, а також у частині відмови у визнанні незаконними дій державного нотаріуса не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України
в касаційному порядку не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року прийнято до розгляду вказану справу та призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_6 - адвоката Капустіна В. В., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18);
- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 742/3315/16-ц (провадження
№ 61-18544св18);
- Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження
№ 61-397св19);
- Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 755/9002/17 (провадження
№ 61-19405св20).
У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судами висновків, викладених у постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2020 року у справі
№ 225/1649/17, провадження № 61-26314св18 (щодо висновку судового експерта, виконаного в межах закритого кримінального провадження) та Верховного Суду
у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16, провадження № 61-19921св18 та від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16, провадження № 61-22378св19 (щодо можливості витребування майна в добросовісного набувача).
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Проте, у даній справі ще до пред`явлення позову спірний транспортний засіб був переданий позивачу на відповідальне зберігання, тому позов фактично пред`явлений володіючим невласником до неволодіючого майном власника.
Вказує, що кримінальне провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України закрито 07 липня 2020 року в зв`язку з закінченням строку досудового розслідування
без повідомлення будь-якій особі про підозру. Тому вважає, що висновок експерта, виконаний у межах такого кримінального провадження, не міг бути взятий судами при встановленні обставини наявності або відсутності у позивача волі
на відчуження належного йому автомобіля.
Наполягає на тому, що, передавши автомобіль своєму знайомому
ОСОБА_7 , позивач тим самим виразив волю на передачу майна іншій особі, що унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
Вважає, що недопустимою є конструкція, за якою добросовісний набувач транспортного засобу сам вимушений був шукати способи компенсації своїх втрат.
Посилається також на те, що апеляційний суд не повідомив ОСОБА_6
про розгляд справи, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсними довіреностей, договору купівлі-продажу
та визнання незаконними дій державного нотаріуса не оскаржуються, а тому
в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Головачової О. М., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Посилається на те, що метою віндикаційного позову є не тільки повернення певного майна власнику у його фактичне володіння, а й у власність, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Вказує, що передання позивачу транспортного засобу на відповідальне зберігання не свідчить
про передання майна йому у володіння, адже позивач без судового рішення
про витребування майна в останнього набувача не набуває право на зняття автомобіля з обліку та проведення його державної реєстрації за собою. Тому вважає, що аргументи касаційної скарги про обрання позивачем неефективного способу захисту не заслуговують на увагу. Суди зробили правильний висновок
про вибуття автомобіля з власності позивача поза його волею та наявність правових підстав для його витребування з незаконного володіння ОСОБА_6 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 23 вересня 2009 року набув у власність автомобіль Honda CR-V (2008), колір - коричневий, номер двигуна - НОМЕР_4 , номер кузова - НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 24, т. 1).
18 серпня 2018 року ОСОБА_1 на підставі усної домовленості передав ОСОБА_7 у користування належний йому транспортний засіб - Honda CR-V, номерний знак НОМЕР_1 , ключі від автомобіля та свідоцтво про його державну реєстрацію. Вказаний автомобіль ОСОБА_7 не повернуто.
20 вересня 2018 року державний нотаріус Воської донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. посвідчила довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 експлуатувати та розпоряджатися з правом використання транспортного засобу за межами України, переміщення
на автомобільному транспортному засобі по території України, в тому числі
на неконтрольовані території України, в зоні проведення операції Об`єднаних сил,
у тому числі зняти з обліку в органах ДАІ та поставити на облік в органах ДАІ, продати, обміняти, здати в оренду, закласти, належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , виданого 23 вересня
2009 року ВРЕР № 1 УДАІ в м. Києві, автомобілем марки Honda CR-V (2008), колір - коричневий, номер двигуна - НОМЕР_4 , номер кузова - НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 . Довіреність зареєстровано в реєстрі за № 3-1001
(а. с. 44-45, т. 1).
23 вересня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк І. О. посвідчила довіреність, за умовами якої ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , на підставі усного безоплатного договору, укладеного між ними, уповноважив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 бути уповноваженими представниками в усіх організаціях, підприємствах, установах, незалежно від підпорядкування та форм власності, в тому числі у територіальних сервісних центрах України, з усіх питань щодо володіння, користування, зняття
з обліку та розпорядження належним ОСОБА_1 автомобілем марки
Honda CR-V (2008), колір - коричневий, номер двигуна - НОМЕР_4 , номер кузова - НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 . Довіреність зареєстровано в реєстрі за № 10607 (а. с. 26, т. 1).
25 вересня 2018 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв
ОСОБА_4 (продавець), та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/1118314, на підставі якого здійснена перереєстрація спірного автомобіля на нового власника - ОСОБА_3
(а. с. 23, 25, т. 1).
29 вересня 2018 року ОСОБА_3 відчужив указаний транспортний засіб
на користь ОСОБА_6 , у зв`язку з чим 02 жовтня 2018 року здійснена перереєстрація вказаного автомобіля на нового власника - ОСОБА_6
із зміною номерного знака автомобіля ( НОМЕР_6 ).
29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського УП ГУНП
в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення
щодо незаконного заволодіння транспортним засобом, унаслідок чого до ЄРДР внесено відомості за № 12018100010009985 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом). В указаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 має статус потерпілого (а. с. 18, 19, т. 1).
Згідно з висновком експерта № 17-3/771, складеного 29 травня 2019 року Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2019 року у справі № 752/25136/18
про призначення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12018100010009985 встановлено, що: 1. підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис:» в довіреності із серійним номером ННІ 601567 від 20 вересня 2018 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. 2. Рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Підпис:» в довіреності від імені ОСОБА_1
із серійним номером ННІ 601567 від 20 вересня 2018 року виконаний
не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 33-42, т. 1).
Постановою начальника відділення № 3 слідчого відділу Голосіївського УП ГУ НП
в м. Києві майора поліції Комендант М. Ю. від 17 березня 2020 року визнано вилучені предмети речовими доказами та передано їх на відповідальне зберігання ОСОБА_1 , а саме автомобіль марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , свідоцтво про його державну реєстрацію та ключ від нього (а. с. 72-73, контрольне провадження).
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15 травня 2020 року у справі № 752/25136/18 зобов`язано уповноваженого слідчого
СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві у межах кримінального провадження
№ 12018100010009985 від 29 жовтня 2018 року повернути ОСОБА_6
в користування автомобіль марки HONDA моделі CR-V, номер кузова НОМЕР_3 , 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 , свідоцтво
про його реєстрацію та ключ від нього.
Указаний транспортний засіб ОСОБА_6 не повернуто.
На звернення ОСОБА_6 ГУ НП у м. Києві листом від 17 липня 2020 року
№ 15921/125/23/1-20, серед іншого, повідомила, що за результатами розслідування кримінального провадження № 12018100010009985, слідчим відділом ГУ НП 06 липня 2020 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі абзацу 14 частини першої статті 284 КПК України
(строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру) (а. с. 208, т. 1).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 січня
2021 року у справі № 752/5281/20 заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Накладено арешт на автомобіль марки HONDA моделі CR-V, номер кузова НОМЕР_3 , 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 , та заборонено користуватися ним.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Капустіна В. В., задоволено частково. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року
та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2021 року в частині заборони будь-яким особам користуватися та розпоряджатися транспортним засобом скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про заборону будь-яким особам користуватися та розпоряджатися транспортним засобом відмовлено. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року
та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2021 року в частині задоволених вимог ОСОБА_1 про накладення арешту на транспортний засіб залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (провадження № 61-2219св21).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу
на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду
у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження
№ 61-14197св21) щодо застосування положень статті 388 ЦК України в подібних правовідносинах і зробити висновок про те, що «передання власником
в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно
у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України».
Така необхідність викликана існуванням різного підходу між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
до розуміння та тлумачення норм щодо можливості застосування положень
пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України в разі добровільного передання автомобіля в користування іншій особі та його подальшого відчуження без згоди первісного власника.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі
№ 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20) зроблено висновок, що: «норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника
або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, спірний автомобіль вибув з володіння власника - ОСОБА_1 за його волею, що не спростовано відповідними доказами, а тому таке майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, якій він передав річ, у даній справі автомобіль по довіреності посвідченій нотаріально передано позивачем ОСОБА_4 у володіння та користування, він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача,
але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи,
яка не повернула річ. Власник майна ОСОБА_1 має право звернутися з відповідним позовом до особи, якій добровільно передав транспортний засіб. У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно».
Аналогічний за змістом висновок міститься й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).
Натомість, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21) зазначено, що: «надання у тимчасове користування ОСОБА_6 спірного автомобіля не може розцінюватись як передача майна іншій особі у володіння, що мало б значення для застосування застереження, обумовленого у пункті 3 частини першої статті 388 ЦК України».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Щодо обраного позивачем способу судового захисту
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження
№ 12-158гс18).
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив
на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,
та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені
у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися
до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,
що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,
за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом
у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором
та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу
не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову
в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі
№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі
№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій
не з`ясували, чи призведе до відновлення порушеного права позивача, його звернення з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння,
з огляду на встановлені у цій справі обставини, а саме - добровільної передачі спірного автомобіля у користування іншій особі. Як наслідок, суди помилково задовольнили позов ОСОБА_1 у частині витребування спірного автомобіля від ОСОБА_6 на його користь.
Щодо вирішення спору по суті
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається
в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно
від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного
з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається
у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право
на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища,
що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності
у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач
за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише
в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно
у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те,
що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити
про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову
про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути
і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав,
а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків
для власника.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав,
за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку
між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна,
а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися
як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже,
у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила
з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані
в добросовісного набувача.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388
ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Подібні висновки щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 388
ЦК України, у випадку добровільної передачі автомобіля у тимчасове користування, тобто за наявності відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі також було висловлено Верховним Судом:
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження
№ 61-19405св20) та у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).
Із указаними правовими висновками погоджується Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Підстав для відступу від цих висновків не встановлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 у частині витребування майна із чужого незаконного володіння, суди виходили з того, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача поза його волею на підставі договору купівлі-продажу, який визнано судом недійсним, а тому він підлягає витребуванню від ОСОБА_6 , як останнього набувача.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині витребування майна із чужого незаконного володіння, представник
ОСОБА_6 - адвокат Капустін В. В., подав касаційну скаргу, в якій, серед іншого, вказував, що передавши спірний автомобіль своєму знайомому ОСОБА_7 , позивач тим самим виразив волю на передання майна іншій особі, що унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
Аналізуючи вказані доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає їх обґрунтованими.
У даній справі встановлено, що 18 серпня 2018 року ОСОБА_1 на підставі усної домовленості передав ОСОБА_7 у користування належний йому транспортний засіб - Honda CR-V, номерний знак НОМЕР_1 , ключі від автомобіля та свідоцтво про його державну реєстрацію. Автомобіль ОСОБА_7
не повернуто.
У подальшому спірний транспортний засіб було відчужено на підставі довіреностей та договору купівлі-продажу, які визнано судом недійсними, і в цій частині судові рішення не оскаржуються.
Останнім набувачем став ОСОБА_6 .
З огляду на встановлені судами в цій справі обставини добровільного передання позивачем належного йому автомобіля ОСОБА_7 разом із ключами
та свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу на підставі усної домовленості, а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що спірний автомобіль вибув
із володіння ОСОБА_1 з його волі, а тому не підлягає витребуванню
у добросовісного набувача.
Крім цього, колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховує й те, що на підставі постанови начальника відділення
№ 3 слідчого відділу Голосіївського УП ГУ НП в м. Києві від 17 березня 2020 року автомобіль марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , свідоцтво про його державну реєстрацію та ключ від нього передано на відповідальне зберігання ОСОБА_1 (а. с. 72-73, контрольне провадження), що саме по собі не дає позивачеві право
на застосування правового механізму, передбаченого вимогами статті 388
ЦК України.
Тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції
в частині вирішення позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Указане узгоджується з правовими висновками в подібних справах, викладеними Верховним Судом: у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 липня 2023 року у справі
№ 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).
З урахуванням цих висновків, підлягає також скасуванню постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь
ОСОБА_1 судового збору в сумі 2 485,48 грн, так як у задоволенні відповідних вимог, заявлених до ОСОБА_6 , слід відмовити.
Щодо відступлення від правового висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 11 жовтня 2023 року про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування положень
статті 388 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21), а також про необхідність зробити висновок
про те, що «передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21) зазначено, що: «надання у тимчасове користування ОСОБА_6 спірного автомобіля не може розцінюватись як передача майна іншій особі у володіння, що мало б значення для застосування застереження, обумовленого у пункті 3 частини першої статті 388 ЦК України».
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння, послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у вказаній вище постанові.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Задля гарантування юридичної визначеності Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної правової підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері
або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня
2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня
2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року
у справі № 2-836/11 (пункт 24)).
У справі, яка переглядається, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду вказала про те, що судова практика Верховного Суду щодо застосування положень статті 388 ЦК України, зокрема неможливості витребування майна у добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, у випадку добровільної передачі автомобіля у тимчасове користування, є сталою та сформованою.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі
№ 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20) зроблено висновок, що: «норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника
або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке
було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, спірний автомобіль вибув з володіння власника - ОСОБА_1 за його волею, що не спростовано відповідними доказами,
а тому таке майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача
на підставі віндикаційного позову. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, якій він передав річ, у даній справі автомобіль по довіреності посвідченій нотаріально передано позивачем ОСОБА_4 у володіння
та користування, він позбавляється права вимагати повернення речей
від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ. Власник майна ОСОБА_1 має право звернутися з відповідним позовом до особи, якій добровільно передав транспортний засіб. У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно».
Аналогічний за змістом висновок міститься й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).
Правовідносини у цих справах, та у справі, яка переглядається Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є подібними.
Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 січня 2022 року у справі
№ 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21) застосував норми права у подібних правовідносинах без урахування вищевказаного підходу щодо вирішення аналогічних справ, сформованого раніше.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень статті 388 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня
2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21) із зазначенням правового висновку про те, що «передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею
в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України».
Висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права
Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині
або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині.
Такі висновки узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.
При цьому підлягає також скасуванню постанова суду апеляційної інстанції
в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судового збору
в сумі 2 485,48 грн, так як у задоволенні відповідних вимог, заявлених
до ОСОБА_6 , відмовлено.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_6
й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову
ОСОБА_1 , тому, з урахуванням сплаченого заявником касаційної скарги судового збору за подання апеляційної й касаційної скарг, судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 971,00 грн (а. с. 15, т. 5), за подання апеляційної скарги у розмірі 3 728,25 грн (а. с. 154 зворот, т. 4), а всього - 8 699,25 грн, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 .
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Капустіна Віталія Володимировича, задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року
та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, якою змінено рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року,
в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 2 485,48 грн скасувати. Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у суді першої інстанції зі сплати судового збору за позовну вимогу майнового характеру (витребування майна із чужого незаконного володіння)
в сумі 2 485,48 грн покласти на позивача.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судовий збір за подання апеляційної й касаційної скарг
у загальному розмірі 8 699 (вісім тисяч шістсот дев`яносто дев`ять) гривень
25 (двадцять п`ять) копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
В. І. Крат
С. О. Погрібний
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
