Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 752/5281/20
Провадження № 2/752/1075/22
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
06 липня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко Ольги Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк Ірина Олексіївна, про визнання правочинів недійсними та витребування майна-
В С Т А Н О В И В:
у березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О.Л., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк І.О., про визнання правочинів недійсними та витребування майна, в якому просив суд:
-визнати незаконними дії державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О.Л. щодо посвідчення довіреності від 20.09.2018 року за реєстровим № 3-1001;
-визнати недійсною довіреність, посвідчену 20.09.2018 року державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О.Л. за реєстровим № 3-1001;
--визнати недійсною довіреність, посвідчену 23.09.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І.О. за реєстровим № 10607;
-визнати недійсним договір купівлі-продажу 8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018 року, який оформлено та підписано в сервісному центрі № 8046 РСЦ МВС в м. Києві за № 8046/2018/1118314;
-витребувати транспортний засіб марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску, коричневого кольору від ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 );
-вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування своїх вимог зазначив про те, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 23.09.2009 року йому на праві власності належав автомобіль марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску, коричневого кольору, який був придбаний ним у 2009 році в автосалоні, ним здійснювалось його страхування та обслуговування.
Вказав, що автомобіль зберігався у його гаражі, був в ідеальному стані й майже ним не використовувався, так як у його розпорядженні знаходився інший транспортний засіб, а даним авто іноді користувався його батько.
Зазначив, що на прохання знайомого ОСОБА_7 та за усною домовленістю із ним без підпису будь-яких документів 18.08.2018 року надав йому у користування автомобіль марки Honda моделі CR-V, реєстраційний номер НОМЕР_5 терміном на місяць-півтора. Після спливу двох місяців автомобіль йому повернуто не було, ОСОБА_7 на зв`язок не виходив, так само як й на момент звернення до суду, і на даний час знаходиться у розшуку.
Оскільки автомобіль йому повернуто не було, місце знаходження останнього йому також не було відомо, так само як і місце знаходження ОСОБА_7 , 29.10.2018 року він звернувся із заявою про вчинення злочину до Голосіївського УП ГУНП в місті Києві з приводу незаконного заволодіння транспортним засобом, внаслідок чого до ЄРДР було внесено запис № 12018100010009985 про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 289 КК України, в якому його визнано потерпілим.
За результатами ознайомлення з матеріалами кримінального провадження йому стало відомо, що 25.09.2018 року працівниками ТСЦ № 8046 в м. Києві було здійснено перереєстрацію ТЗ марки Honda моделі CR-V, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску, коричневого кольору, на нового власника - ОСОБА_3 .
Підставою для перереєстрації належного йому автомобіля став договір купівлі-продажу 8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018 року, укладений начебто між продавцем - ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_4 та покупцем - ОСОБА_3 .
Представництво продавця при оформленні даного договору здійснювалось на підставі довіреності, яка посвідчена 23.09.2018 року ПН КМНО Котюк І.О. за реєстровим № 10607 і була видана в порядку передоручення Медведєвим О.Ю.
В свою чергу, ОСОБА_2 представляв начебто його інтереси на підставі довіреності щодо представництва інтересів власника транспортного засобу, яка начебто була видана ним та посвідчена державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О.Л. за реєстровим № 3-1001.
02.10.2018 року працівниками сервісного центру № 3249 в Київській області була здійснена перереєстрація ТЗ за договором купівлі-продажу на нового власника - ОСОБА_6 , який отримав нове свідоцтво реєстрації ТЗ НОМЕР_6 та на ТЗ встановлений новий реєстраційний номер НОМЕР_7 .
Зазначив, що його автомобіль було відчужено без його відома та всупереч його волі за договорами, які він не підписував. Тому, змушений звернутись до суду із вказаним позовом.
Ухвалою від 18.05.2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання (т. 1 а.с. 65).
Ухвалою від 06.08.2020 року, залишеною постановою Київського апеляційного суду від 14.01.2021 року без мін в частині накладення арешту, частково задоволено заяву ОСОБА_1 та накладено арешт на майно, а саме: автомобіль марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 .
Ухвалою від 25.05.2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд справи на 28.10.2021 року (т. 1 .с. 232).
08.02.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий адвокатом Капустіним В.В. в інтересах ОСОБА_6 , в якому останній проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що його довіритель є добросовісним набувачем спірного автомобіля, оскільки реєструючи договір в сервісному центрі МВС, ОСОБА_6 повністю дотримувався процедур, спеціально призначених державою для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з майном, відповідно, він не допустив і не міг допустити жодного порушення вимог законодавства, не знав, не міг і не повинен був знати, що транспортний засіб відчужується особою, яка не має на це право.
Також, вказав про відсутність підстав для витребування автомобіля в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки позивачем не доведено в установленому порядку вибуття майна з його володіння та й поза його волею з огляду на те, що ОСОБА_7 , якому позивач передав автомобіль, зареєстрований як ФОП, серед видів діяльності є надання в оренду автомобілів, торгівля автомобілями, адже вирішальним для застосування положень вказаної статті є саме вибуття з володіння, а не з власності.
До того ж зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту прав є неналежним, оскільки позов мав бути пред`явлений до ОСОБА_7 про витребування майна чи відшкодування його вартості.
Також, зауважив, що наданий позивачем висновок почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження, яке було закрито, не може бути доказом у справі, про що також зазначено у постанові ВСУ від 11.08.2020 року у справі № 225/1649/17 (т. 1 а.с. 195-203).
Відповідь на відзив не надходила.
В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_8 позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_9 в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Інші учасники справи, які в установленому порядку повідомлялись про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, заяв по суті спору та з процесуальних питань не надали.
Заслухавши представників учасників справи, які з`явились та не заперечувати проти розгляду за відсутності інших осіб, які не з`явились за викликом суду, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно свідоцтва по реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ОСОБА_1 належав автомобіль марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску.
За усною домовленістю без підпису будь-яких документів 18.08.2018 року позивач надав ОСОБА_7 у користування автомобіль марки Honda моделі CR-V, реєстраційний номер НОМЕР_5 , який останній не повернув.
29.10.2018 року позивач звернувся із заявою про вчинення злочину до Голосіївського УП ГУНП в місті Києві з приводу незаконного заволодіння транспортним засобом, внаслідок чого до ЄРДР було внесено запис № 12018100010009985 про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 289 КК України, в якому його визнано потерпілим (т. 1 а.с. 17, 18).
Судом також встановлено, що 25.09.2018 року ТСЦ № 8046 в м. Києві було здійснено перереєстрацію ТЗ марки Honda моделі CR-V, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску, коричневого кольору, на нового власника - ОСОБА_3
25.09.2018 року між продавцем - ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_4 та покупцем - ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 8046/2018/1118314 транспортного засобу марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску (т. 1 а.с. 23-25).
Представництво продавця при оформленні даного договору здійснювалось на підставі довіреності, яка посвідчена 23.09.2018 року ПН КМНО Котюк І.О. за реєстровим № 10607 і була видана в порядку передоручення ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 26, 29-32).
20.09.2018 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 щодо представництва інтересів власника транспортного засобу марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску, довіреністю, посвідченою державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О.Л. за реєстровим № 3-1001.
02.10.2018 року працівниками сервісного центру № 3249 в Київській області була здійснена перереєстрація ТЗ за договором купівлі-продажу на нового власника - ОСОБА_6 , який отримав нове свідоцтво реєстрації ТЗ НОМЕР_6 та на ТЗ встановлений новий реєстраційний номер НОМЕР_7 .
Згідно висновку експерта від 29.05.2019 року № 17-3/771 підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» в Довіреності із серійним номером ННІ 601567 від 20.09.2018 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Підпис» в Довіреності від імені ОСОБА_1 із серійним номером ННІ 601567 від 20.09.2018 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1 а.с. 33-42).
Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Звертаючись із цим позовом до суду, позивач стверджував, що його волевиявлення на відчуження спірного автомобіля не було, довіреності на продаж автомобіля він не видавав, тому ця довіреність, видана на її підставі інша довіреність в порядку передоручення й вчинений на підставі неї договір та наступні договори купівлі-продажу є недійсними, автомобіль підлягає витребуванню в останнього набувача із вчиненням необхідних реєстраційних дій.
За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є правочином.
Водночас за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Презумпція правомірності правочину встановлена законодавцем у ст. 204 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов`язані повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Укладення представником правочинів на підставі довіреності є свідченням існування між ним та особою, яку представляють, домовленості на вчинення юридичних дій, тобто, договірних відносин.
Разом з тим, звертаючись до суду, позивач вказав на те, що довіреностей на представництво його інтересів не видавав, наміру відчужувати належний йому автомобіль не мав. Вказав, що не підписував довіреності № 3-1001 від 20.09.2018 року, більш того, це підтверджується висновком експерта від 29.05.2019 року № 17-3/771.
Суд не вбачає підстав для неприйняття вказаних тверджень до уваги, адже, в ході судового розгляду справи останні знайшли своє підтвердження.
При цьому суд вважає за можливе покласти в основу судового рішення дані висновку експерта від 29.05.2019 року № 17-3/771, і критично оцінює твердження сторони відповідача на те, що остання не може бути доказом у справі, оскільки проведена в рамках кримінального провадження, яке було закрито, висловлені з посиланням на постанову ВСУ від 11.08.2020 року у справі № 225/1649/17, з огляду на наступне.
У постановах Верховного Суду від 10.07.2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25.03.2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено висновок про те, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.
Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Отже, експерти повинні бути обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Такий висновок, узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).
У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі № 461/3675/17 зазначено, що ст. 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
15.04.2021 року в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 759/15556/18 (провадження № 61-15236св20) зазначено, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.
Отже, можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз,підтверджено Верховним Судом при розгляді справ № 678/364/15-ц (постанова від 17.10.2019 року), № 461/3675/17 (постанова від 05.02.2020 року) та № 9901/740/18 (постанова від 10.03.2020 року), але з дотриманням певних особливостей, вказаних вище.
Отже, висновок експерта, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням цивільного процесуального закону, якщо експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, навіть незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений, використовувати можна.
Так, згідно висновку експерта від 29.05.2019 року № 17-3/771 підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» в Довіреності із серійним номером ННІ 601567 від 20.09.2018 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Підпис» в Довіреності від імені ОСОБА_1 із серійним номером ННІ 601567 від 20.09.2018 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1 а.с. 33-42).
Як вбачається, останній проведено головним судовим експертом лабораторії криміналістичних видів досліджень КНДЕКЦ МВС України Кулінською О.І., яка має вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертиз за експертними спеціальностями 1.1. (дослідження почерку і підписів), 2.1. (дослідження реквізитів документів) (свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта № 5584, видане ЕКК МВС України 22.05.2002, свідоцтво на підтвердження кваліфікації судового експерта № 660 від 15.10.2010, видане ЕКК МВС України, свідоцтво на підтвердження кваліфікації судового експерта № 1242 від 11.12.2015, видане ЕКК МВС України), стаж експертної роботи з 2002 року.
Експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.
Отже, вказаний висновок судового експерта має доказове значення згідно з положеннями ЦПК України. Зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи, містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі,висновок складений експертом, якого попереджено про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.
Даний висновок є належним доказом, а тому він може бути покладений в основу судового рішення. Позивачем не спростовано висновки судової експертизи належними та допустимими доказами.
В ході розгляду справи стороною відповідача клопотань про призначення експертизи з викладенням підстав незгоди з висновком від 29.05.2019 року № 17-3/771 та зазначенням вимог до повторної експертизи, заявлено не було, так само як і будь-яких інших клопотань з процесуальних питань задля встановлення обставин, необхідних для обґрунтування відповідачем своєї позиції.
Доведеність своєї позиції відповідачем посиланням на постанову ВСУ від 11.08.2020 року у справі № 225/1649/17 вказаних висновків суду не спростовує, адже згідно висновків останньої дійсно результати почеркознавчої експертизи проведеної під час кримінального провадження, не прийняті до уваги, оскільки вказана експертиза у даній справі не проводилась, вирок у кримінальній справі не постановлювався. Тому факти та обставини, на які посилався позивач, не є преюдиційними, оскільки не встановлено рішення суду, що набрало законної сили.
Разом з тим, з даної постанови вбачається, що до вказаних висновків суд надійшов виходячи з поняття преюдіційності обставин, вказавши, що преюдиційність - прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні процедурно іншим судом в іншій справі. Обов`язок суду, який розглядає справу, визнати такими, що не потребують доказування, обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили.
Преюдиціальність дає привілей стороні у справі повторно не доказувати такі факти для обґрунтування своїх позовних вимог, а іншій стороні не дає права спростовувати ці факти іншими засобами доказування.
Якщо суд дійде висновку, що обставини спору протилежні чи колізійні визначеним під час слухання іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу слід вирішити відповідно до тих обставин, які безпосередньо встановлені судом, котрий її розглядає. Сторона у справі може заперечувати преюдиціальні факти належними та допустимим доказами й суд повинен ці заперечення розглядати й оцінювати.
Відповідно, результати експертизи в кримінальному провадженні, по якому розслідування не закінчено, не може бути доказом по даній справі. Судом не було надано оцінки зазначеним доказам, не вирішено питання про їх допустимість та достовірність.
В той же час, у рамках даної справи судом надана оцінка висновку експерта від 29.05.2019 року № 17-3/771 як письмовому доказу у справі з точки зору його допустимості та достовірності.
Отже, довіреність № 3-1001 від 20.09.2018 року є такою, що не відповідає волевиявленню позивача, адже не видавалась ним, зокрема не підписувалась, тому є недійсною.
Як наслідок, довіреність, посвідчена 23.09.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І.О. за реєстровим № 10607, вчинена за довіреністю, яка підлягає визнанню недійсною, також є недійсною.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ч.1ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно доч.1ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч.1ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Суд приймає до уваги Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» в п. 8 якої зазначено, що суд встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але підтверджено, що одна зі сторін його не підписувала, визнає цей договір недійсним за нормами ст. ст.203,215 Цивільного кодексу України (підписання договору особою, яка не має на це повноваження та відсутність волевиявлення).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не мав жодного відношення до самого правочину, жодним чином не бажав настання наслідків у вигляді переходу права власності на транспортний засіб до третіх осіб та не мав волі на його укладання, хоча був власником транспортного засобу, і не отримав вартості майна.
Таким чином, суд приходить до висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу 8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018 року, який оформлено та підписано в сервісному центрі № 8046 РСЦ МВС в м. Києві за № 8046/2018/1118314, було порушено вимоги ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України.
Довіреності № 3-1001 від 20.09.2018 року та № 10607від 23.09.2018 року є такими, що не відповідають волевиявленню позивача, адже не видавались ним, як наслідок, договір купівлі-продажу 8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018 року, який оформлено та підписано в сервісному центрі № 8046 РСЦ МВС в м. Києві за № 8046/2018/1118314, вчинено за довіреностями, які є недійсними, а тому форма договору на відчуження транспортного засобу не дотримана, тож цей договір також є недійсним.
-З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсною довіреності, посвідченої 20.09.2018 року державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О.Л. за реєстровим № 3-1001; визнання недійсною довіреності, посвідченої 23.09.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І.О. за реєстровим № 10607; визнання недійсним договору купівлі-продажу 8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018 року, який оформлено та підписано в сервісному центрі № 8046 РСЦ МВС в м. Києві за № 8046/2018/1118314.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Суд приймає до уваги Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» в п. 10 якої зазначено, норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
В Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», в п. 26 зазначено, що відповідно до положень ч. 1ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Згідно зі ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України.
До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).
Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010, провадження № 14-308цс18, зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що створює, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16-ц, провадження № 14-208цс18, зроблено висновок, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст. ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
В судовому засіданні встановлений факт вибуття автомобіля марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску, з володіння позивача не з його волі, фактичне користування автомобілем ОСОБА_6 на підставі свідоцтво реєстрації ТЗ НОМЕР_6 , виданого на його ім`я, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння від ОСОБА_6 транспортного марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_1 , 2008 року випуску.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги і в цій частині є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визнання незаконними дії державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О.Л. щодо посвідчення довіреності від 20.09.2018 року за реєстровим № 3-1001, то останні задоволенню не підлягають з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76-81 ЦПК України.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст.. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12-13, 76-82, 141, 169, 259, 263 - 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко Ольги Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк Ірина Олексіївна, про визнання правочинів недійсними та витребування майна - задовольнити частково.
Визнати недійсною довіреність, посвідчену 20.09.2018 року державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко Ольгою Леонідівною за реєстровим номером № 3-1001.
Визнати недійсною довіреність, посвідчену 23.09.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк Іриною Олексіївною за реєстровим номером № 10607.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018 року, оформлений та підписаний в сервісному центрі № 8046 РСЦ МВС в м. Києві.
Витребувати транспортний засіб марки Honda модель CR-V, номер кузова НОМЕР_1 , 2008 року випуску, коричневого кольору від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 .
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5848,69 грн. (п`ять тисяч вісімсот сорок вісім гривень 69 копійок) в рівних частинах.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Хоменко
