КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа № 752/5281/20
провадження № 22-ц/824/9395/2022
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Кошель К. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко Ольги Леонідівни, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк Ірина Олексіївна, про визнання правочинів недійсними та витребування майна, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - адвоката Капустіна Віталія Володимировича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року в складі судді Хоменко В. С.,
встановив:
11.03.2020 представник ОСОБА_1 - адвокат Гречко Д. В. звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті підстави, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_1 від 23.09.2009, виданого ВРЕВ №1 УДАІ в м. Києві, належав автомобіль марки HONDA моделі CR-V, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , 2008 року випуску, коричневого кольору.
На прохання ОСОБА_7 , з яким позивач був знайомий, останній 18.08.2018 надав у користування ОСОБА_7 за усною домовленістю без підпису будь-яких документів вказаний автомобіль терміном на місяць-півтора. Разом з авто позивач передав ОСОБА_7 ключі від автомобіля, свідоцтво про державну реєстрацію даного авто.
Після спливу майже двох місяців автомобіль ОСОБА_7 не повернув, на зв`язок не виходив, на сьогоднішній день позивачу не відомо його місцезнаходження. Останній на теперішній час перебуває у розшуку.
29.10.2018 позивач звернувся до працівників поліції Голосіївського УП ГУНП в м. Києві з приводу незаконного заволодіння транспортним засобом, внаслідок чого до ЄРДР внесено запис за №12018100010009985 про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 289 КК України. В даному кримінальному провадженні позивача визнано потерпілим.
В результаті проведених слідчих дій позивачу стало відомо, що 25.09.2018 працівниками територіального сервісного центру №8046 в місті Києві було здійснено перереєстрацію належного позивачу транспортного засобу на нового власника ОСОБА_3 . Підставою перереєстрації став договір купівлі-продажу 8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018, який укладено начебто між продавцем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_3 .
Представництво покупця при оформленні договору купівлі-продажу здійснювалося на підставі довіреності, яка посвідчена 23.09.2018 на нотаріальному бланку серії ННВ №797154 приватним нотаріусом КМНО Котюк І. О., зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №10607 і була видана в порядку передоручення ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
В свою чергу ОСОБА_2 представляв інтереси ОСОБА_1 на підставі довіреності щодо представництва інтересів власника транспортного засобу, яка 20.09.2018 начебто була видана самим позивачем та посвідчена на нотаріальному бланку серії ННІ №601567 державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л., зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №3-1001.
В подальшому було виявлено, що 02.10.2018 працівниками територіального сервісного центру №3249 в Київській області було здійснено перереєстрацію транспортного засобу на нового власника ОСОБА_6 .
Так позивач дізнався, що його транспортний засіб без його відома та всупереч його волі було відчужено ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018, який позивач не підписував.
Позивач не мав наміру продавати свій автомобіль, не надавав таких повноважень ОСОБА_2 , не підписував довіреність від 20.09.2018, ніколи не бачив ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , жодного документа їм не передавав, у державного нотаріуса Восьмої державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. ніколи не був, свій паспорт та картку фізичної особи платника податків для вчинення нотаріальної дії не передавав, підпис позивача на вказаній довіреності від 20.09.2018 підроблений.
Про те, що довіреність була складена поза волею позивача, свідчить висновок почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження.
В день посвідчення вказаної довіреності позивач знаходився в м. Києві та фізично не міг знаходитись в цей день в м. Селидове Донецької області.
Державний нотаріус Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. вчинила нотаріальні дії за відсутності позивача, що є грубим порушенням вимог законодавства у сфері надання нотаріальних послуг. Особа ОСОБА_1 для посвідчення довіреності була встановлена нотаріусом за паспортом НОМЕР_4 , виданим Голосіївським РУГУ МВС України в м. Києві 30 лютого 2003 року, при цьому нотаріусом не було взято до уваги, що в лютому місяці ніколи не було 30 днів. За відсутності оригіналу паспорту та картки платника податків позивача нотаріус не могла засвідчити їх копії шляхом вчинення напису «згідно з оригіналом», проте неправомірно вчинила вказані дії. Наявна в матеріалах нотаріальної справи картка платника податків не відповідає вимогам закону. Таким чином державним нотаріусом грубо порушено процедуру вчинення 20.09.2018 нотаріальної дії.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд:
- визнати незаконними дії державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. щодо посвідчення довіреності від 20 вересня 2018 року за реєстровим № 3-1001;
- визнати недійсною довіреність, посвідчену 20.09.2018 державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О.Л. за реєстровим номером №3-1001;
- визнати недійсною довіреність, посвідчену 23.09.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк І. 0. за реєстровим № 10607;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018, який оформлено та підписано в сервісному центрі № 8046 РСЦ МВС в м. Києві за №8046/2018/1118314;
- витребувати транспортний засіб марки HONDA моделі CR-V, номер кузова НОМЕР_3 ,2008 року випуску, коричневого кольору від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 .
Вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано недійсною довіреність, посвідчену 20.09.2018 державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. за реєстровим номером № 3-1001.
Визнано недійсною довіреність, посвідчену 23.09.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І. О. за реєстровим номером № 10607.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 8046/2018/1118314 транспортного засобу від 25.09.2018, оформлений та підписаний в сервісному центрі № 8046 РСЦ МВС в м. Києві.
Витребувано транспортний засіб марки Honda модель CR-V, номер кузова НОМЕР_3 , 2008 року випуску, коричневого кольору, від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 .
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 848, 69 грн в рівних частках.
20.07.2022 представник ОСОБА_6 - адвокат Капустін В. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині вимог про витребування транспортного засобу « Honda CR-V», д.н.з. НОМЕР_5 , 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 . Судові витрати по справі покласти на позивача.
Свої доводи обґрунтовує тим, що спірний автомобіль фактично знаходиться у позивача. Володіючи автомобілем з метою його збереження і недопущення пошкодження законним власником ОСОБА_6 , позивач звернувся з віндикаційним позовом.
При цьому предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).
Зазначив, що позовні вимоги було обґрунтовано ч. 1 ст. 388 ЦК України з зазначенням, що транспортний засіб вибув з його володіння не з його волі, а вже в судовому засіданні представник позивача конкретизувала, що позов подано у зв`язку з викраденням майна у його власника. Суд першої інстанції не дослідив та не визначив, чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин п. 2 ч.1 ст. 388 ЦК України.
Вважає, що позовні вимоги про витребування транспортного засобу від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 не підлягали задоволенню, оскільки з пояснень представника позивача вбачається, що позивач добровільно передав належний йому транспортний засіб своєму знайомому ОСОБА_7 у користування на строк місяць-півтора, після закінчення якого останній автомобіль не повернув.
За таких обставин у позивача відсутні підстави для витребування автомобіля у добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України, а належним способом захисту прав та інтересів позивача буде пред`явлення позову про витребування майна чи відшкодування його вартості до ОСОБА_7 , який після закінчення строку, на який йому було передано у володіння транспортний засіб, його не повернув і набув у зв`язку з цим статусу недобросовісного набувача.
Свої доводи обґрунтовує з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27.06.2018 у справі №742/3315/16-ц, від 02.06.2021 у справі №761/44057/19.
Доводи позивача про незаконність вибуття автомобіля з його володіння жодним чином не підтверджені. Посилання позивача на результати почеркознавчої експертизи, проведеної під час кримінального провадження №12018100010009985 від 29.10.2018, якою нібито встановлено, що автомобіль вибув із власності на підставі підробленої довіреності, взагалі не мають значення для правильного вирішення даної справи відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 02.06.2021 в справі №742/3315/16-ц.
Результати почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12018100010009985 від 29.10.2018 не є належним доказом у цій справі, оскільки вказана експертиза у даній справі не проводилась, вирок у кримінальній справі стосовно винних осіб не постановлювався. Відповідно до постанови Верховного Суду від 11.08.2020 у справі №225/1649/17, результати експертизи в кримінальному провадженні, в якому розслідування не закінчено (а в даному випадку закрито), не може бути доказом по справі.
Вважає, що ОСОБА_6 не може нести відповідальність за незаконні дії інших осіб та бездіяльність органу досудового розслідування, за неналежне виконання державним нотаріусом своїх обов`язків при вчиненні нотаріальної дії за рішення ОСОБА_1 передати у володіння малознайомій особі автомобіль.
Окремо звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат, а саме судового збору.
Так, позов містив 4 вимоги немайнового характеру і одну вимогу майнового. При зверненні до суду позивач сплатив 5 848, 69 грн судового збору. Оскаржуваним рішенням задоволено 3 немайнові вимоги і одну майнову. Тобто, сплачений позивачем судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, у задоволенні якої відмовлено, повинен бути покладений на позивача. Натомість суд першої інстанції стягнув з усіх відповідачів, окрім державного нотаріуса Кучеренко О. Л., судовий збір у повному розмірі, тобто в сумі 5 848,69 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Головачева О. М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що правовою підставою звернення ОСОБА_1 з позовом є право власника на витребування майна, передбачене ст. 388 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №757/40111/19 прийшов до висновку, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Твердження апеляційної скарги про те, що висновок почеркознавчої експертизи є неналежним доказом, є безпідставним. Відповідачем не надано доказів, які б спростували достовірність висновків експертизи.
ОСОБА_1 не мав наміру відчужувати транспортний засіб, а майно вибуло з його володіння проти волі.
Отже, аргументи про неправильний спосіб захисту позивача є необґрунтованими.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Головачева О. М. просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 23.09.2009 набув у власність автомобіль Honda CR-V (2008), коричневий, номер двигуна - НОМЕР_6 , номер кузова - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 (а.с.24 т.1).
20.09.2018 державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори посвідчено довіреність, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 експлуатувати та розпоряджатися вказаним автомобілем (а.с.29 т.1).
25.09.2018 здійснено перереєстрацію вказаного автомобіля на нового власника - ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу 8046/2018/1118314, укладеного в спеціалізованому торгівельному закладі (а.с.23 т.1).
Представництво продавця при оформленні вказаного договору здійснювалось на підставі довіреності, яка посвідчена 23.09.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І.О. за реєстровим №10607 (а.с.26, 29 т.1).
02.10.2018 здійснено перереєстрацію вказаного автомобіля на нового власника - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2018 року, укладеного в спеціалізованому торгівельному закладі.
ОСОБА_6 є останнім набувачем спірного транспортного засобу.
Постановою начальника відділення №3 слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГК НП в м. Києві майора поліції Комендант М.Ю. від 17 березня 2020 року про визнання вилучених предметів речовими доказами та передачу їх на відповідальне зберігання, автомобіль марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , свідоцтво про його реєстрацію та ключ від нього передані на відповідальне зберігання ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що позивач не підписував довіреність від 20.09.2018, а тому вона є недійсною. Як наслідок, є недійсною довіреність, посвідчена 23.09.2018. Договір купівлі-продажу транспортного засобу від 25.09.2018 вчинено за довіреностями, які є недійсними, а тому форма договору на відчуження транспортного засобу не дотримана, як наслідок цей договір також є недійсним. У визнанні незаконними дій державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О.Л. щодо посвідчення довіреності від 20.09.2018 суд відмовив з підстав недоведеності.
Рішення суду першої інстанції у вказаній частині не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного розгляду.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині витребування транспортного засобу марки Honda, модель CR-V, номер кузова - НОМЕР_3 , 2008 року випуску, коричневого кольору, від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що останній вибув з володіння власника ОСОБА_1 без його волевиявлення.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
За правилами статей 317, 319, 658 ЦК України виключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу.
Продавцем майна за договором купівлі-продажу згідно зі статтею 658 ЦК України має бути лише власник або належним чином уповноважений на укладення такого договору представник.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майна не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння ( ст. 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження №6-2407 цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України право власника на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).
Судом встановлено, що воля власника транспортного засобу ОСОБА_1 не була спрямована на укладення договору відчуження цього майна, він не надавав будь-кому права на розпорядження належним йому майном.
Визнання судом недійсним договору купівлі-продажу на підставі на підставі ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України в силу укладення цього правочину за відсутності волевиявлення щодо відчуження майна, свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника поза його волею та з порушенням законодавства.
Установивши, що спірний транспортний засіб вибув з володіння власника поза його волею на підставі договору купівлі-продажу, який визнано недійсним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування цього рухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , який є останнім набувачем майна за наступним правочином щодо його відчуження.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що незаконне заволодіння спірним майном належним чином не підтверджено, оскільки вирок у кримінальному провадженні стосовно винних осіб не постановлювався, а тому результати почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12018100010009985 від 29.10.2018 не є належним доказом у справі.
Пункт третій частини першої статті 388 ЦК України ( вибуття з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом) не потребує в обов`язковому порядку встановлення таких обставин, як пункт другий частини першої статті 388 ЦК України ( викрадення майна у власника або особи, якій він передав майно у володіння), що не застосовується до правовідносин сторін з огляду на обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги.
За зазначених обставин висновок судового експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 29.05.2019 №17-3/771, зроблений на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 14 травня 2019 року (справа №752/25136/18) про задоволення клопотання слідчого СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві Кузьменка В. А. про призначення судово-почеркознавчої експертизи, за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100010009985 від 29.10.2018, є належним та допустимим доказом по справі, якому суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Доводи апеляційної скарги про те, що представник позивача змінила підстави позову, а суд першої інстанції не дослідив та не визначив, чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин п. 2 ч.1 ст.388 ЦК України є необґрунтованими.
Письмової заяви про зміну підстав позову, як це передбачено ч.3 ст. 49 ЦПК України, позивачем подано не було, а у відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Доводи апеляційної скарги про неналежність обраного позивачем способу захисту своїх прав шляхом пред`явлення позову до добросовісного набувача, який не володіє цим майном є необґрунтованими.
Передання спірного транспортного засобу, свідоцтва про його реєстрацію та ключа від нього ОСОБА_1 на підставі постанови начальника відділення №3 слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГК НП в м. Києві майора поліції Комендант М.Ю. від 17 березня 2020 року про визнання вилучених предметів речовими доказами та передачу їх на відповідальне зберігання, не може слугувати підставою для висновку, що вказане майно було передано ОСОБА_1 у володіння.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для витребування майна відповідно до статті 388 ЦК України з огляду на наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі, а саме знайомому ОСОБА_7 , що унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача також підлягають відхиленню.
У справі, яка переглядається, установлено факт вибуття спірного майна з володіння саме власника - позивача на підставі договору купівлі-продажу, укладеного за відсутності його волі, недійсність якого встановлена судом.
За встановлених у справі обставин надання у тимчасове користування ОСОБА_7 спірного автомобіля не може розцінюватись як передача майна іншій особі у володіння, що мало б значення для застосування застереження, обумовленого у пункті 3 частини першої статті 388 ЦК України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові віл 19 січня 2022 року (справа №243/2281/10).
У разі вибуття майна з володіння власника не з його волі законодавець надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про витребування спірного рухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , який є його останнім набувачем.
При цьому ОСОБА_6 , як добросовісний набувач, не позбавлений можливості захистити своє право у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного майна щодо відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, зокрема з вимогою про стягнення витрачених ним коштів на придбання спірного автомобіля з особи, яка не мала відповідних повноважень на укладення договору купівлі-продажу.
Правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 (справа №742/3315/16-ц), зроблені у справі про визнання права власності на автомобіль (ст.392 ЦК України), який вибув з власності позивача на підставі підробленої довіреності. Підстави позову в даній справі є іншими.
У постанові Верховного Суду від 02.06.2021 (справа №761/44057/19) спірні правовідносини виникли з підстав добровільної передачі спірного автомобіля власником у користування та володіння іншої особи на підставі нотаріально посвідченої довіреності, після закінчення строку дії якої без укладення будь-яких договорів та довіреностей власник залишив спірний автомобіль у цієї особи. Тобто у цій справі не було встановлено незаконного вибуття майна з власності.
В даній справі суд встановив відсутність у позивача волі на відчуження належного йому майна та недійсність укладеного від його імені договору з цих підстав, а отже наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими.
Проаналізувавши зміст судового рішення в оскаржуваній частині, колегія суддів дійшла висновку, що суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалив рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині порушення норм процесуального права в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позовні вимоги, заявлені до відповідача ОСОБА_6 , стосувались лише однієї вимоги майнового характеру, покладення на нього відповідальності в рівних частках разом з іншими відповідачами, до яких заявлено вимоги немайнового характеру, є помилковим.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми судового збору підлягає зміні, шляхом зменшення розміру розмір судового збору, який в рівних частинах стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , з 5 848,69 грн до 3 363,21 грн. ( 840,80 х4).
З огляду на ціну позову по вимогам майнового характеру - 248 548,86 грн, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 485 грн 48 коп.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Капустіна Віталія Володимировича задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року в частині стягнення судового збору зміни.
Зменшити розмір судового збору, який в рівних частинах стягнуто з ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , з 5 848,69 грн до 3 363,21 грн.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 485 грн 48 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 грудня 2022 року.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк
