Єдиний державний реєстр судових рішень
Ухвала
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 752/5281/20
провадження № 61-1371св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , державний нотаріус Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко Ольга Леонідівна,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк Ірина Олексіївна,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6 , підписану адвокатом Капустіним Віталієм Володимировичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року в складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання дій незаконними, визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 належав автомобіль марки HONDA моделі CR-V, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 18 серпня 2018 року на прохання свого знайомого ОСОБА_7 позивач надав вказаний автомобіль йому у користування за усною домовленістю шляхом передання ключів від автомобіля та свідоцтва про його державну реєстрацію.
Вказував, що після спливу двох місяців ОСОБА_7 автомобіль йому не повернув, на зв`язок не виходив, у зв`язку з чим 29 жовтня 2018 року позивач звернувся до Голосіївського УП ГУНП в м. Києві з приводу незаконного заволодіння транспортним засобом, внаслідок чого уповноважена особа внесла до ЄРДР запис за №12018100010009985 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 289 КК України. В указаному кримінальному провадженні позивач має статус потерпілого.
В результаті проведених слідчих дій позивач дізнався, що 25 вересня 2018 року працівники територіального сервісного центру №8046 в місті Києві здійснили перереєстрацію належного позивачу транспортного засобу на нового власника ОСОБА_3 . Підставою перереєстрації став договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/1118314 від 25 вересня 2018, укладений нібито між продавцем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_3 . У подальшому ОСОБА_3 відчужив спірний автомобіль на користь ОСОБА_6 .
Позивач указував, що за отриманими в ході досудового слідства документами представництво його інтересів як продавця при оформленні договору купівлі-продажу здійснювалося на підставі довіреності, яка посвідчена 23 вересня 2018 року на нотаріальному бланку серії ННВ №797154 приватним нотаріусом КМНО Котюк І. О. і була видана в порядку передоручення ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . В свою чергу, ОСОБА_2 представляв інтереси ОСОБА_1 на підставі довіреності, яка 20 вересня 2018 року нібито видана самим позивачем та посвідчена на нотаріальному бланку серії ННІ №601567 державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л.
Тому позивач зазначив, що належний йому транспортний засіб відчужений без його відома та всупереч його волі, оскільки як договір купівлі-продажу, так і довіреності, на підставі яких він був укладений, позивач не підписував. Указував, що не мав наміру продавати свій автомобіль, не надавав таких повноважень ОСОБА_2 , якого ніколи в своєму житті не бачив; нотаріуса Восьмої державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. ніколи не відвідував та документи для вчинення нотаріальних дій не надавав. Зокрема, в день посвідчення довіреності позивач знаходився в м. Києві та фізично не міг знаходитись у м. Селидовому Донецької області. Вважає, що державний нотаріус вчинила нотаріальні дії за відсутності позивача, що є порушенням вимог законодавства у сфері надання нотаріальних послуг, а особа ОСОБА_1 як довірителя встановлена нотаріусом за паспортом « НОМЕР_2 , виданим Голосіївським РУГУ МВС України в м. Києві 30 лютого 2003 року», у той час як в лютому в 2003 році було 28 днів.
Вказував, що факт підроблення його підпису в довіреності на ім`я ОСОБА_2 підтверджений і висновком почеркознавчої експертизи, проведеної в межах кримінального провадження.
ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким:
визнати незаконними дії державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. щодо посвідчення довіреності від 20 вересня 2018 року за реєстровим № 3-1001;
визнати недійсною довіреність, посвідчену 20 вересня 2018 року державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. за реєстровим номером №3-1001;
визнати недійсною довіреність, посвідчену 23 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк І. 0. за реєстровим № 10607;
визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/1118314 від 25 вересня 2018 року;
витребувати транспортний засіб марки HONDA моделі CR-V, номер кузова НОМЕР_3 , 2008 року випуску, від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 06 липня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва позов задовольнив частково:
визнав недійсною довіреність, посвідчену 20 вересня 2018 року державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. за реєстровим номером № 3-1001;
визнав недійсною довіреність, посвідчену 23 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І. О. за реєстровим номером № 10607;
визнав недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/1118314 від 25 вересня 2018 року;
витребував транспортний засіб марки Honda модель CR-V, номер кузова НОМЕР_3 , 2008 року випуску, від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 ;
у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив;
стягнув з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 848,69 грн в рівних частинах з кожного.
Своє рішення суд мотивував тим, що позивач не мав волі на укладення правочину з відчуження належного йому автомобіля та не бажав настання наслідків у вигляді переходу права власності на транспортний засіб до третіх осіб. Тому суд зробив висновок, що при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/1118314 від 25 вересня 2018 року відповідачі порушили вимоги частин третьої, п`ятої статті 203 ЦК України.
Довіреності № 3-1001 від 20 вересня 2018 року та № 10607 від 23 вересня 2018 року за висновком суду також є такими, що не відповідають волевиявленню позивача як такі, що ним не видавались. Тобто, договір купівлі-продажу транспортного засобу вчинений на підставі довіреностей, які є недійсними, що свідчить про порушення форми правочину.
При цьому суд прийняв як доказ висновок експерта № 17-3/771 від 29 травня 2019 року, виконаний у межах кримінального провадження, та зазначив, що такий висновок має доказове значення згідно з положеннями ЦПК України як такий, що містить відповіді на порушені питання, та інформацію щодо предмета доказування у цій справі. При цьому висновок складений експертом, якого попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Суд погодився з доводами відповідача про те, що обставини, встановлені у висновку, не є преюдиційними, оскільки досудове розслідування завершене не було, проте зазначив, що такий висновок підлягає оцінці судом разом з іншими доказами. Суд урахував, що в ході розгляду справи сторона відповідача клопотань про призначення експертизи з викладенням підстав незгоди з висновком експерта № 17-3/771 не заявляла, так само як і будь-яких інших клопотань з процесуальних питань задля встановлення обставин, необхідних для обґрунтування своєї позиції.
Оскільки автомобіль марки Honda моделі CR-V, номер кузова НОМЕР_3 , 2008 року випуску, вибув з володіння позивача не з його волі, тому суд уважав наявними правові підстави для його витребування від ОСОБА_6 .
Позовні вимоги про визнання незаконними дій державного нотаріуса Восьмої донецької державної нотаріальної контори Кучеренко О. Л. щодо посвідчення довіреності від 20 вересня 2018 року за реєстровим № 3-1001 суд відхилив як такі, що не підтверджені належними й допустимими доказами у розумінні статей 76-81 ЦПК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою від 20 грудня 2022 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Капустіна В. В. задовольнив частково:
рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року в частині стягнення судового збору змінив;
зменшив розмір судового збору, який в рівних частинах стягнуто з відповідачів, з 5 848,69 грн до 3 363,21 грн;
стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 485,48 грн;
в іншій частині рішення місцевого суду залишив без змін.
Свою постанову мотивував тим, що воля власника транспортного засобу ОСОБА_1 не була спрямована на укладення договору відчуження цього майна, він не надавав будь-кому права на розпорядження належним йому майном. При цьому визнання судом недійсним договору купівлі-продажу свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника поза його волею та з порушенням законодавства. Тому колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки транспортний засіб вибув з володіння власника поза його волею на підставі договору купівлі-продажу, який визнано недійсним, то наявні підстави для його витребування від останнього набувача.
Колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги про неналежність обраного позивачем способу захисту своїх прав шляхом пред`явлення позову до добросовісного набувача, який не володіє цим майном, адже передання спірного транспортного засобу, свідоцтва про його реєстрацію та ключа від нього ОСОБА_1 на підставі постанови начальника відділення №3 слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГК НП в м. Києві від 17 березня 2020 року про визнання вилучених предметів речовими доказами та передачу їх на відповідальне зберігання не може слугувати підставою для висновку про те, що транспортний засіб переданий ОСОБА_1 у володіння.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для витребування майна відповідно до статті 388 ЦК України з огляду на наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі, а саме знайомому ОСОБА_7 , колегія суддів відхилила, адже надання у тимчасове користування ОСОБА_7 спірного автомобіля не може розцінюватись як передача майна іншій особі у володіння, що мало б значення для застосування застереження, обумовленого у пункті 3 частини першої статті 388 ЦК України.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_6 як добросовісний набувач не позбавлений можливості захистити своє право у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного майна щодо відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Разом із тим колегія суддів погодилася з доводами апеляційної скарги про порушення норм процесуального права в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Оскільки до ОСОБА_6 пред`явлена лише одна вимога майнового характеру, то суд уважав, що з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 485,48 грн.
Аргументи учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати в частині задоволення позовної вимоги про витребування транспортного засобу як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Проте в справі, яка переглядається, ще до пред`явлення позову спірний транспортний засіб був переданий позивачу на відповідальне зберігання, тому позов фактично пред`явлений володіючим невласником до неволодіючого майном власника. Вказує, що кримінальне провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, закрите 07 липня 2020 року в зв`язку з закінченням строку досудового розслідування без повідомлення будь-якій особі про підозру. Тому вважає, що висновок експерта, виконаний у межах такого кримінального провадження, не міг бути взятий судами за основу при встановленні обставини наявності або відсутності у позивача волі на відчуження належного йому автомобіля. Наполягає на тому, що передавши автомобіль своєму знайомому ОСОБА_7 , позивач тим самим виразив волю на передачу майна іншій особі, що унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Вважає, що недопустимою є конструкція, за якою добросовісний набувач транспортного засобу сам вимушений був шукати способи компенсації своїх втрат. Посилається також на те, що апеляційний суд не повідомив ОСОБА_6 про розгляд справи.
У березні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Відзив мотивував тим, що метою віндикаційного позову є не тільки повернення певного майна власнику у його фактичне володіння, а й у власність, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Вказує, що передання позивачу транспортного засобу на відповідальне зберігання не свідчить про передання майна йому у володіння, адже позивач без судового рішення про витребування майна в останнього набувача не набуває право на зняття автомобіля з обліку та проведення його державної реєстрації за собою. Тому вважає, що аргументи касаційної скарги про обрання позивачем неефективного способу захисту не заслуговують на увагу. Вказує, що суди зробили правильний висновок про вибуття автомобіля з власності позивача поза його волею та наявність правових підстав для його витребування з володіння ОСОБА_6 .
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою від 16 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження в справі та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі від 16 лютого 2023 року Верховний Суд указав, що: відповідач посилається на те, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 28 жовтня 2020 року в справі № 755/9002/17, від 02 червня 2021 року в справі № 761/44057/19, від 27 червня 2018 року в справі № 742/3315/16-ц та на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, адже суд апеляційної інстанції не повідомив ОСОБА_6 належним чином про дату та час судового засідання.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається також на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року в справі № 225/1649/17 (щодо висновку судового експерта, виконаного в межах закритого кримінального провадження) та від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16, від 27 травня 2020 року в справі № 641/9904/16 (щодо можливості витребування майна в добросовісного набувача).
У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку в частині задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 23 вересня 2009 року набув у власність автомобіль Honda CR-V (2008), коричневий, номер двигуна - НОМЕР_4 , номер кузова - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .
20 вересня 2018 року державний нотаріус Восьмої донецької державної нотаріальної контори посвідчив довіреність, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 експлуатувати та розпоряджатися вказаним автомобілем.
23 вересня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Котюк І. О. посвідчила довіреність, за умовами якої ОСОБА_2 в порядку передоручення уповноважив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на розпорядження вказаним автомобілем.
25 вересня 2018 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/1118314, на підставі якого здійснена перереєстрація автомобіля Honda CR-V (2008), номер двигуна - НОМЕР_4 , номер кузова - НОМЕР_3 , на нового власника - ОСОБА_3
29 вересня 2018 року ОСОБА_3 відчужив указаний транспортний засіб на користь ОСОБА_6 , у зв`язку з чим 02 жовтня 2018 року здійснена перереєстрація вказаного автомобіля на нового власника - ОСОБА_6 .
Згідно з висновком експерта № 17-3/771 від 29 травня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» в довіреності із серійним номером ННІ 601567 від 20 вересня 2018 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Підпис» в довіреності від імені ОСОБА_1 із серійним номером ННІ 601567 від 20 вересня 2018 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Постановою начальника відділення №3 слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГК НП в м. Києві майора поліції Комендант М. Ю. від 17 березня 2020 року про визнання вилучених предметів речовими доказами та передачу їх на відповідальне зберігання автомобіль марки Honda моделі CR-V, номер кузова - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , свідоцтво про його державну реєстрацію та ключ від нього передані на відповідальне зберігання ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК Украхни майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння, тобто, позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з володіння власника. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
Тлумачення частини першої статті 388 ЦК України свідчить, що законодавець допускає витребування власником свого майна від добросовісного набувача, який придбав таке майно за відплатним договором, лише тоді, коли спірне майно вибуло з володіння власника не з його волі. Якщо ж така воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача. Власник такої речі може лише позиватися про відшкодування йому збитків особою, якій він передав річ («Wo man seinen Glauben gelassen hat, da muss man ihn suchen» - «у того, кому ввірено, у того й треба шукати»).
Критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна, є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26 квітня 2023 року у справі 569/20334/21 (провадження № 61-474св23).
Колегія суддів уважає, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
Касаційний суд підкреслює, що не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо власник передав рухому річ іншій особі в користування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, спірний автомобіль вибув з володіння власника - ОСОБА_1 за його волею, що не спростовано відповідними доказами, а тому таке майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, якій він передав річ, у даній справі автомобіль по довіреності посвідченій нотаріально передано позивачем ОСОБА_4 у володіння та користування, він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ. Власник майна ОСОБА_1 має право звернутися з відповідним позовом до особи, якій добровільно передав транспортний засіб. У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно».
Аналогічний за змістом висновок міститься й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року в справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).
За встановлених судами в цій справі обставин добровільної передачі позивачем належного йому автомобіля ОСОБА_7 за усною домовленістю з ним шляхом надання ключів та свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу, а також з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, наявні підстави для висновку, що автомобіль вибув з володіння ОСОБА_1 з його волі та не підлягає витребуванню у добросовісного набувача.
Разом із тим, у практиці суду касаційної інстанції існує протилежний висновок щодо можливості застосування положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України в разі добровільного передання автомобіля в користування іншій особі та його подальшого відчуження без згоди первісного власника.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21) зазначено, що: «надання у тимчасове користування ОСОБА_6 спірного автомобіля не може розцінюватись як передача майна іншій особі у володіння, що мало б значення для застосування застереження, обумовленого у пункті 3 частини першої статті 388 ЦК України».
У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду
Касаційний суд вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування положень статті 388 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21),
та зробити висновок про те, що: «передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування)поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати справу № 752/5281/20 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
