Ухвала
Іменем України
08 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 490/1087/21
провадження № 61-12589ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Якименком Миколою Миколайовичем, на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2023 року та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в справі за скаргою ОСОБА_2 на рішення головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про повернення виконавчого документу стягувачу,
ВСТАНОВИВ :
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд зі скаргою, в якій просила:
визнати постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мороз В. А. від 04 жовтня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу неправомірною та скасувати її;
зобов`язати головного державного виконавця Мороз В. А. невідкладно здійснити заходи примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа № 490/1087/21, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва.
Скаргу обґрунтовує тим, що постановою головного державного виконавця Мороз В. А. повернуто виконавчий лист № 490/1087/21 стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» через перешкоджання ОСОБА_2 виконанню рішення суду. Скаржник вважає вказану постанову незаконною, оскільки перешкоджання виконанню рішення відбувалось саме боржником, який ухилявся від виконання рішення суду, не з`являвся в призначений час для побачень ОСОБА_2 з сином, при цьому скаржник приймала активну участь у виконанні рішення суду, з`являлась в призначені дні та час для зустрічі з сином. Зазначає, що державний виконавець жодним чином не попереджала ОСОБА_2 про майбутнє повернення виконавчого листа, більш того вона не була попереджена державним виконавцем про необхідність з`явитись о 10 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1 , а в період з 28 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року будь-яких телефонних дзвінків про явку на вказаний час не отримувала.
Центральний районний суд м. Миколаєва ухвалою від 27 березня 2023 року скаргу задовольнив. Постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мороз В. А. від 04 жовтня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу - виконавчого листа № 490/1087/21 у виконавчому провадженні № 66420824 скасував та зобов`язав головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мороз В. А. відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 490/1087/21, виданого 04 серпня 2021 року Центральним районним судом м. Миколаєва.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 19 липня 2023 року вказану ухвалу залишив без змін.
Суди виходили з того, що стягувач постійно з`являлась на місце зустрічі з дитиною, проте такі не відбувались через неявку боржника. Згідно акту державного виконавця від 02 жовтня 2022 року стягувач не з`явилась на зустріч з дитиною 02 жовтня 2022 року, проте державним виконавцем не надано доказів, що стягувач повідомлялась ним про необхідність з`явитись в цей день для зустрічі з дитиною. Зокрема не надано доказів відправки на адресу стягувача викликів державного виконавця, а також отримання останньою таких. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що державний виконавець попереджав стягувача про повернення виконавчого документа.
Посилання ОСОБА_1 на те, що стягувачу відомо про місце проживання боржника з дитиною, а тому вона сама не вчиняла активних дій, направлених на виконання рішення суду, потребувала постійного нагадування державним виконавцем про зустріч з сином, що свідчить про її фактичне перешкоджання виконанню рішення, апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки в виконавчому листі не зазначено місце спілкування, побачення та спільного проведення часу стягувача з малолітнім сином, а зазначено тільки день тижня та час спілкування. Тому державним виконавцем кожен раз узгоджувалося зі сторонами місце, де буде відбуватися спілкування стягувача з малолітнім сином у присутності батька, що відповідає положенням пункту 5 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Апеляційний суд вважав безпідставним посилання ОСОБА_1 на не застосування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 924/316/21, від 08 липня 2021 року в справі № 640/11833/19, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин справи, а саме у вказаних справах оскаржується постанова про накладення штрафу на боржника через невиконання рішення суду, яким зобов`язано матір дитини не чинити батькові перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та визначення того, чи є небажання дитини спілкуватися з батьком поважною причиною невиконання рішення суду.
21 серпня 2023 року ОСОБА_1 через представника засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу та просить скасувати вказані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Зазначає, що з виконавчого листа зрозуміло, що зустрічі з дитиною мають відбуватися щосуботи, а тому стягувач та виконавець мали узгоджувати місце зустрічі. Ураховуючи короткий період між зустрічами 18, 25 вересня 2021 року та 02 жовтня 2021 року, виклик стягувача державний виконавець здійснювала з використанням мобільного зв`язку, проте ОСОБА_2 не прибула на виклики виконавця. ОСОБА_2 зацікавлена у виконанні судового рішення та знала про необхідність погодження місця зустрічі з державним виконавцем, однак з відомих їй причин, вона не вчинила жодних дій з метою погодити місце зустрічі та зустрітися з дитиною. Такою бездіяльністю ОСОБА_2 перешкоджала виконавцю у виконанні судового рішення. Крім цього, суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 924/316/21, від 08 липня 2021 року в справі № 640/11833/19.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеними у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Суди встановили, що постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві від 09 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження № 66420824 з виконання виконавчого листа № 490/1087/21, який виданий 04 серпня 2021 року Центральним районним судом м. Миколаєва про зобов`язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливості безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи місяця з 10 год 00 хв до 13 год 00 хв у присутності батька.
Державний виконавець неодноразово визначав місце побаченням стягувача ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 .
Актами державного виконавця встановлено невиконання рішення суду 14 серпня 2021 року (дитина відмовилася спілкуватися з матір`ю), 11 вересня 2021 року та 20 вересня 2021 року через неявку боржника ОСОБА_4 з дитиною на місце побачення в установлені дату і час.
Згідно листа відділення поліції № 2 Миколаївського районного управління поліції від 25 серпня 2021 року під час перевірки встановлено, що 21 серпня 2021 року ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , не виконував рішення суду щодо надання безперешкодного спілкування з сином ОСОБА_3 .
Містять матеріали справи також заяви ОСОБА_2 від 28 серпня 2021 року та від 04 вересня 2021 року до Миколаївського районного управління поліції в Миколаївській області про кримінальне правопорушення, передбачене статті 382 КК України, вчинене ОСОБА_1 , яке полягає у невиконанні останнім ухвали Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2021 року про зобов`язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливості безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 кожної суботи місяця у присутності батька.
Суд першої інстанції встановив, що стягувач постійно з`являлась у зазначені дні на місце зустрічі з дитиною, проте такі не відбувались через неявку боржника або небажання дитини спілкуватися зі стягувачем.
За викликом державного виконавця від 13 вересня 2021 року ні стягувач, ні боржник не з`явилися до державного виконавця 20 вересня 2021 року для визначення місця проведення побачення стягувача із сином ОСОБА_3 у суботу 25 вересня 2021 року.
Місце побачення державним виконавцем встановлено з урахування побажань стягувача 25 вересня 2021 року о 10 год 00 хв за адресою: м. Миколаїв, вул. Леонтовича, буд. 1 (Миколаївський зоопарк, біля каси). Проте, боржник у встановлені виконавцем дату та час побачення не з`явився, рішення суду не виконав, у строк, достатній для перенесення виконавчих дій, виконавця не попередив.
Згідно акта головного державного виконавця від 27 вересня 2021 року, в ході телефонної розмови, виконавцем було повідомлено про необхідність стягувачу прибути до виконавця 29 вересня 2021 року о 15 год 30 хв з метою визначення місця побачення стягувача з сином 02 жовтня 2021 року о 10 год. 00 хв. Проте, матеріали справи не містять доказів, що стягувач повідомлялась державним виконавцем про необхідність з`явитись в цей день для зустрічі з дитиною. Зокрема не надано доказів відправки на адресу стягувача викликів державного виконавця, а також отримання останньою таких.
Згідно акту державного виконавця від 02 жовтня 2021 року стягувач за адресою місця проживання дитини, з якою встановлено побачення: АДРЕСА_1 , у призначений рішенням суду час 10 год 00 хв не з`явилась. У телефонній розмові повідомила, що виклики не отримувала. На телефонні дзвінки державного виконавця 28 вересня 2021 року - 04 жовтня 2021 року не відповідала, чим перешкоджала виконанню рішення суду.
Постановою головного державного виконавця Мороз В. А. від 04 жовтня 2021 року виконавчий документ № 490/1087/21 повернуто стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (перешкоджання стягувачем виконанню рішення суду).
Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи всупереч положення пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не містять доказів, що державний виконавець попереджав стягувача про повернення виконавчого документа у разі перешкоджання проведенню виконавчих дій та отримання нею такого попередження.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пунктів 1, 14, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Права і обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження регламентовано статтею 19 указаного Закону, у частині восьмій якої вказано, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного виконання рішення.
Суди повно та всебічно встановили обставини справи, врахували та надали правову оцінку доказам та наведеним доводам, дійшли правильного висновку про задоволення скарги ОСОБА_2 .
Доводи, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки їм було надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Ураховуючи викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ :
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Якименком Миколою Миколайовичем, на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2023 року та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 липня 2023 року відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
