29.09.21
22-ц/812/1823/21
МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 490/1087/21
Провадження № 22-ц/812/1823/21
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
за участі ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,
представника позивачки ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , підписану його представником - адвокатом Каменською Ніною Петрівною на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2021 року в частині відмови у прийнятті до розгляду позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , постановлену під головуванням судді Шолох Л.М. в приміщенні того ж суду, у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини, -
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2021 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради (далі - Служба), в якому просила:
визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2021 року залучено до участі у справі в якості особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування. Зобов`язано Виконавчий комітет Миколаївської міської ради надати висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 .
У підготовчому засіданні 26 липня 2021 року представник позивача - адвокат Маркін С.І. заявив клопотання про визнання обов`язковою явку представників третіх осіб та повторне зобов`язання Виконавчого комітету Миколаївської міської ради надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.
ОСОБА_1 та його представник заявили клопотання про прийняття до спільного розгляду з первісним позовом зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини, який надійшов до суду 24 червня 2021 року.
Крім того, ОСОБА_1 та його представник просили прийняти до розгляду позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 .
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2021 року визнано явку представників Служби у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради як органу опіки та піклування обов`язковою.
Прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_5 зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .
У прийнятті до розгляду позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду в частині відмови у прийнятті до розгляду позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що ухвала суду від 26 липня 2021 року в оскаржуваній частині є незаконною та необґрунтованою, винесеною з порушенням низки норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, невідповідності висновків суду, а тому просить скасувати вказану ухвалу в частині відмови у прийнятті до розгляду позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, та винести нове рішення, яким прийняти позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ст. 154 СК України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.
Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
Апелянт вказує, що суд помилково вважав, що право батька на подачу зустрічного позову може замінити право дитини на подачу власного позову через свого законного представника, у даному випадку, батька.
Такі обставини обумовлюють необхідність врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17.
Апелянт зазначав, що малолітня дитина ОСОБА_6 є людиною, фізичною особою, якій Конституцією України гарантоване право на звернення до суду, яке не може бути обмежене в силу дії положень Конституції України.
Однак, суд, постановляючи ухвалу безпідставно та незаконно обмежив право дитини ОСОБА_6 на звернення до суду, у даному випадку, з позовом третьої особи з самостійними вимогами.
Малолітній ОСОБА_6 враховуючи власне бажання на реалізацію власного волевиявлення через позовну заяву виявив бажання вступити у справу у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. З огляду на викладене, ОСОБА_6 уповноважив свого батька як законного представника подати позов як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, з вимогами, що відповідають його особистому волевиявленню.
Відповідач ОСОБА_1 , подаючи позов до ОСОБА_5 , виклав свою власну позицію на предмет спору, як позивач за зустрічним позовом у справі, погодивши її з малолітнім сином ОСОБА_6 як можливе компромісне закінчення судового розгляду даної справи.
Натомість, малолітній ОСОБА_6 впевнений, що характер негативних дій, що вживається позивачкою по відношенню до малолітнього ОСОБА_6 не зміниться у разі задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 і виявив бажання викласти власну самостійну позицію, що стосується предмету спору v даній справі, його прав і законних інтересів, а також потенційно набуваних обов`язків, як результат ухвалення відповідного рішення суду.
У даному випадку самостійність вимог апелянта, полягає в тому, що він вважає, що в матеріальних правовідносинах із позивачем перебуває саме він і саме його право порушено позивачем. Апелянт як третя особа із самостійними вимогами заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь, у такий спосіб протиставляючи себе процесуально сторонам справи.
Тому малолітній ОСОБА_6 на виконання свого законного волевиявлення виявив намір вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет даного спору та реалізовує відповідне своє право через законного представника батька ОСОБА_1 .
В судовому засіданні ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, просила її задовільнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.
Представник позивачки ОСОБА_3 не визнав доводи апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу сулу в оскаржуваній частині без змін.
Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Відмовляючи у прийнятті до розгляду позову малолітнього ОСОБА_4 , в інтересах якого діє його батько ОСОБА_1 (відповідач у справі), суд виходив з того, що предметом спору між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у цій справі є місце проживання їх спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (6 років).
Тобто у даному випадку існує спір між батьками стосовно місця проживання їх спільної дитини.
Згідно із приписами частини першої статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (частина перша статті 157 Сімейного кодексу України).
Частиною першою та другою статті 160 Сімейного кодексу України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (частина третя статті 160 Сімейного кодексу України).
Зважаючи на наведені норми Сімейного кодексу України та враховуючи вік дитини (6 років), суд дійшов висновку що ОСОБА_4 у даному випадку не є третьою особою із самостійними вимогами.
Місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке є предметом спору у цій справі, має бути вирішено між його батьками. Також суд звернув увагу, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду із зустрічним позовом.
За такого суд дійшов висновку, що у прийнятті позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4 , в інтересах якого діє відповідач у справі - ОСОБА_1 , до розгляду слід відмовити.
Переглядаючи ухвалу суду в оскаржуваній частині, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому ухвала суду в іншій частині апеляційним судом не переглядається взагалі.
Переглядаючи ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги в оскаржуваній частині, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для прийняття до розгляду позову ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє його батько ОСОБА_1 , як позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, виходячи з наступного.
За приписами статті 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача. При цьому позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред`явлення позову.
Отже, у процесі розгляду судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень статті 52 ЦПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі, що вже виник між сторонами.
Як убачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання їх малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підлягає вирішенню за правилами Сімейного кодексу України з урахуванням якнайкращих інтересів дитини.
Тобто предметом спору у даній справі з юридичної точки зору є взаємовідносини батьків (їх взаємні права та обов`язки) щодо участі у вихованні спільної дитини, в тому числі і визначенні її місця проживання.
Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. А якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Отже, даною нормою права визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Думка дитини в такому випадку обов`язково враховується органами, на які покладено обов`язок вирішення спору між батьками щодо місця проживання дитини, у разі його виникнення.
Позов малолітнього ОСОБА_4 , якому виповнилося тільки 6 років, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, стосується визначення його місця проживання за його волевиявленням. При цьому в апеляційній скарзі зазначено, що апелянт як третя особа із самостійними вимогами заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь, у такий спосіб протиставляючи себе процесуально сторонам справи.
Тобто предмет спору, який він заявляє з юридичної точки зору є іншим, ніж предмет спору, який виник між сторонами у даній справі, так як не стосується взаємовідносин саме між батьками щодо участі у вихованні спільної дитини.
За такого суд правомірно дійшов висновку, що у прийнятті позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4 , в інтересах якого діє відповідач у справі - ОСОБА_1 , до розгляду слід відмовити.
Крім того, приймаючи рішення у справі колегія суддів враховує також те, що для особистої участі в цивільній справі недостатньо володіти тільки правоздатністю, необхідна ще й цивільна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, що знайшло своє відображення в положеннях ст. 47 ЦПК України.
Загальна декларації прав людини передбачає, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Преамбула Декларації прав дитини передбачає належний правовий захист дитини як до, так і після народження. Стаття 7 Сімейного кодексу України передбачає, що кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Цивільний процесуальний кодекс України у свою чергу у статті 4 встановлює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно зі статтею 152 Сімейного кодексу України дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
Безпосередньо до суду згідно ч. 4 ст. 152 СК України дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Згідно ч.1 ст. 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
На доповнення до загальних прав, що належать кожному учаснику справи і встановлені у статті 43 Цивільного процесуального кодексу України, цей Кодекс у статті 45 передбачає для малолітніх та неповнолітніх осіб такі спеціальні процесуальні права: 1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; 2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; 3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд роз`яснює малолітній та неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення. Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою та неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Коли це необхідно для захисту малолітніх і неповнолітніх осіб, суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Отже, права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до 14 років захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. За клопотанням малолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам, суд може призначити або замінити законного представника.
Аналіз зазначених норм права свідчить, що з позовом до суду має право звернутися не безпосередньо малолітня особа віком до 14 років від свого імені, а визначені законом особи, яким надано право на захист інтересів малолітньої дитини, від свого імені з зазначенням того, що позов заявлено в інтересах малолітньої особи.
В даному випадку суду був поданий позов від імені малолітнього ОСОБА_4 через його законного представника ОСОБА_1 , що не відповідає зазначеним нормам права, а отже без дотриманням загальних правил пред`явлення позову.
З викладених вище підстав, не заперечуючи наявність у малолітнього ОСОБА_4 цивільної правоздатності з народження та права на захист його інтересів судом, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, як такими, що містять суб`єктивне тлумачення норм матеріального та процесуального права щодо реалізації цих прав малолітньою особою у суді з урахуванням процесуальної дієздатності такої особи та можливості захисту своїх прав через законних представників та інших осіб, яким законом надано право захищати інтереси малолітніх осіб шляхом звернення до суду з позовами на захист малолітніх осіб. Саме у такий спосіб забезпечується доступ малолітніх осіб до правосуддя.
Крім того, право на захист інтересів дитини у будь-якому спорі, що розглядається судом та стосується інтересів дитини, забезпечується судом під час його розгляду, оскільки будь-який сімейний спір стосовно дитини вирішується з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини, з урахуванням статей 3, 18 Конвенції про права дитини, відповідно до яких в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також статей 12-15 Конвенції, якими визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а також враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , підписану його представником - адвокатом Каменською Ніною Петрівною залишити без задоволення.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2021 року в частині відмови у прийнятті до розгляду позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 30 вересня 2021 року