ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24), прийнятої за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна та зобов`язання утриматися від певних дій
Коротка історія справи
Позивач обґрунтовував пред`явлені позовні вимоги тим, що він є власником автомобіля марки Toyota Land Cruiser, 2014 року випуску, який придбав в автосалоні за 1 132 020,00 грн та зареєстрував на своє ім`я.
Згідно з довідкою-рахунком ТОВ «Автопровайдер» від 23 липня 2015 року серії ААЕ № 293358 спірний автомобіль переоформлений на ОСОБА_3 , а згодом відповідно до довідки-рахунка ФОП ОСОБА_4 від 15 вересня 2015 року серії НОМЕР_1 право власності на цей транспортний засіб переоформлене на ОСОБА_1 . Остання підтвердила фіктивне оформлення спірного автомобіля на її ім`я на прохання її сина.
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16 витребував з незаконного володіння ОСОБА_1 зазначений транспортний засіб та зобов`язав її передати цей автомобіль ОСОБА_2 .
На виконання зазначеного рішення видано виконавчий лист № 201/12569/16, який з 02 квітня 2018 року до 13 травня 2021 року перебував на примусовому виконанні. 15 травня 2021 року приватний виконавець Приходько А. А. повернула виконавчий лист № 201/12569/16 стягувачу без виконання на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку.
Оскільки рішення суду про витребування транспортного засобу від відповідачки не виконано, то позивач відповідно до статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заявив позов про стягнення з відповідачки 1 796 120,00 грн, що складає середню ринкову вартість указаного автомобіля та зобов`язання ОСОБА_1 утриматися від дій, які можуть порушити його права.
Рішенням від 21 листопада 2022 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська позов ОСОБА_2 задовольнив частково, стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 796 120,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог позову відмовив.
Постановою від 15 лютого 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року - без змін.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у частині задоволення вимоги позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 змінено шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
При цьому, мотивуючи вказане рішення Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки.
Обставина неможливості повернення позивачу належного йому транспортного засобу настала вже після розгляду справи про його повернення і пов`язана з тим, що автомобіль не було розшукано протягом року з моменту подання його в розшук, а загалом позивач з лютого 2020 року (моменту набрання законної сили рішенням у справі № 201/12569/16) не в змозі повернути належне йому майно (пункт 113). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі (пункт 114).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що застосування правил, передбачених частиною другою статті 1213 ЦК України, у цій справі є безпосереднім наслідком обставин неможливості виконання судового рішення про витребування автомобіля з володіння ОСОБА_1 , нею ж створених (пункт 117).
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина третя статті 435 ЦПК України) (пункт 119). На переконання Великої Палати Верховного Суду, застосування на підставі частини третьої статті 1212 ЦК України правового механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у зв`язку з неможливістю повернення відповідачкою майна в натурі на виконання судового рішення у зв`язку з обставинами, які виникли після ухвалення цього рішення, не є зміною способу захисту (пункт 121). Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна дійсно могло бути реалізовано через зміну способу та/або порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16 (пункт 122).
Водночас згідно з відомостями, наявними у Єдиному державному реєстрі судових рішень, ОСОБА_2 ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, вже відмовлено у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16 (пункт 123). Оскільки з урахуванням наведених вище обставин ОСОБА_2 вже позбавлений можливості отримати відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна через подання заяви, передбаченої статтею 435 ЦПК України, то пред`явлення ним у цій справі окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна у зв`язку з неможливістю його повернення в натурі є єдиним можливим передбаченим законом способом відновлення його порушених прав (пункт 124).
Відшкодування вартості безпідставно збереженого майна є тим заходом, який вживається замість повернення такого майна в натурі, а не разом із ним (пункт 127). У разі відшкодування вартості безпідставно збереженого майна позивачу ОСОБА_1 набуває права на звернення до суду із заявою про визнання виконавчого листа у справі № 201/12569/16 таким, що не підлягає виконанню, тому посилання відповідачки на подвійне притягнення її до цивільно-правової відповідальності суд касаційної інстанції відхиляє (пункт 129).
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Я не погоджуюся з позицією Великої Палати Верховного Суду, що відповідає закону та підлягає задоволенню позовна вимога про відшкодування вартості безпідставно збереженого рухомого майна, яке за судовим рішенням в іншій справі, що набрало законної сили, вже було витребувано на користь позивача.
Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Згідно з частинами першою, третьою статті 435 ЦПК України за заявою стягувача чи виконавця суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З наведених норм права вбачається, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі добровільно. У разі невиконання цього зобов`язання потерпілий може звернутись до суду з позовом про вирішення з набувачем спору щодо зобов`язання останнього повернути таке безпідставно набуте майно. У випадку вирішення судом зазначеного спору та задоволення позову відповідне майно повертається потерпілому в примусовому порядку за рішенням суду. Якщо повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно неможливо, то відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Це питання вирішує суд, який розглядав справу про повернення майна, в порядку зміни способу виконання свого рішення про зобов`язання набувача повернути безпідставно набуте майно, яке неможливо виконати.
При цьому, ніяких нових прав позивача не порушується, ніякого нового спору (крім того, що вже був вирішений судом) між сторонами не виникає, відповідно у позивача не виникає права на новий позов та вирішення нового спору з відповідачем. У свою чергу, порушене відповідачкою право позивача на належне йому майно вже було захищене судом у справі про повернення цього безпідставно набутого майна.
Отже, у разі неможливості виконання рішення суду про зобов`язання набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодування його вартості здійснюється шляхом зміни цим судом способу виконання свого рішення із зобов`язання відповідача повернути позивачу безпідставно набуте майно на стягнення з відповідача вартості цього майна, визначеної на момент розгляду судом справи про повернення такого майна.
Висновок Великої Палати Верховного Суду, що позивач може подати окремий позов про стягнення вартості безпідставно набутого майна у разі неможливості виконання рішення суду про його повернення вважаю помилковим, оскільки це призводить до повторного вирішення спору судом та, як наслідок, існування двох судових рішень з одного спору, які обидва є обов`язковими до виконання, та покладають на відповідача подвійний обов`язок повернути безпідставно набуте майно та відшкодувати його вартість.
Також не можу погодитись з позицією Великої Палати Верховного Суду, що відмова суду у задоволенні заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення про повернення безпідставно набутого майна надає йому право на подання окремого позову про стягнення вартості такого майна.
Поставлення Великою Палатою Верховного Суду наявності або відсутності права позивача на подання окремого позову про стягнення вартості безпідставно набутого майна у залежність від задоволення (відмови у задоволенні) його заяви про зміну способу виконання судового рішення про зобов`язання повернути йому таке майно не відповідає нормам статті 4 ЦПК України, які регулюють відносини виникнення права на позов, оскільки порушене право позивача на належне йому майно вже було захищене судом та відповідний спір з відповідачем вже був судом вирішений. Тому, відмова суду в задоволенні заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення надає останньому право апеляційного оскарження відповідної ухвали суду, а не виникнення права на подання нового позову про повторний розгляд вже вирішеного судом спору.
Висновки
Виходячи з наведеного, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення у справі та відмовити у позові з наведених вище підстав.
Суддя Ю. Л. Власов
