Ухвала
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 463/3792/17
провадження № 61-17896ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», третя особа - Вільна професійна спілка інженерно-технічних працівників Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», про стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року у вищевказаній справі.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв`язку з відсутністю коштів, яке обґрунтовує тим, що сума його пенсійних виплат за період з 01 листопада 2019 року по 30 жовтня 2020 року становить 43 234,06 грн, що підтверджується довідкою Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області від 16 листопада 2020 року.
Згідно із частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (§ 44 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; § 63, 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (§ 111 рішення Європейського суду з прав людини від 20 лютого 2014 року у справі «Shishkov v. Russia»).
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Наведені заявником обставини не можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки надані відомості пенсійного фонду про отримання пенсії за віком свідчать лише про отримання ОСОБА_1 пенсії, такі докази не характеризують реальний майновий стан заявника та не підтверджують з достовірністю тієї обставини, що він не має інших, крім вказаних доходів, та відповідно не може сплатити судовий збір.
У зв`язку з наведеним, заявнику необхідно надати належні та допустимі докази на підтвердження майнового стану, зокрема докази, які свідчать про відсутність інших джерел доходів за попередній календарний рік (такими документами, наприклад, можуть бути: банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про доходи або їх відсутність, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, довідка про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, тощо) або сплатити судовий збір у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про судовий збір».
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що з 01 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 1 600,00 грн.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на час подання позовної заяви) ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за подання касаційної скарги судовий збір становить 16 000,00 грн (1 600,00 грн х 5) х 200 %).
Судовий збір має бути перераховано або внесено за такими реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н; код отримувача (за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»; символ звітності банку - 207.
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Крім того, касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки така подана з порушенням вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Так, пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України зобов`язано заявників зазначати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав).
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Диспозиція статті 389 ЦПК України вимагає чіткого зазначення підстав касаційного оскарження, натомість зазначені в касаційній скарзі доводи зводяться до формальної незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції та до переоцінки вказаних обставин.
Оскільки посилань випадки, передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить, заявнику пропонується подати до Верховного Суду нову редакцію касаційної скарги, в якій навести конкретні обов`язкові підстави для касаційного оскарження із відповідним обґрунтуванням.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків.
Керуючись статтями 136, 185, 392, 393 ЦПК України, статтею 8 Закону України «Про судовий збір»
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року залишити без руху до 11 січня 2021 року, але не більше десяти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. Ю. Гулейков
