Справа № 463/3792/17 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.
Провадження № 22-ц/811/3917/19 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:76
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.І.
з участю: ОСОБА_2., його представника ОСОБА_1 , представника Вільної профспілки інженерно-технічних
працівників ДАП «Львівські авіалінії» Сміщука С.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року,-
ВСТАНОВИВ:
у липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до з позовом до Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: Вільна професійна спілка інженерно-технічних працівників Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням компенсації.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 1969 року працював на Державному авіапідприємстві «Львівські авіалінії», наказом № 95/к від 21.03.2012 року його в черговий раз звільнено з посади техніка з ТО ПС (АіРЕО) категорії «С» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією ДАП «Львівській авіалінії» без погодження з профспілкою, в якій він обіймає виборну посаду, та без погодження з вищестоящою профспілковою організацією - Конфедерацією вільних профспілок України. До того його тричі звільняли з роботи і тричі поновляли на роботі, в тому числі і двічі за рішеннями судів від 07 листопада 2007 року та 01 грудня 2011 року. Стверджує, що 29 вересня 2010 року наказом № 298/к від 29.09.2010 року його було поновлено на посаді техніка з ТО ПС (АіРЕО) категорії «С», однак, незважаючи на те, що з 01.10.2010 року ОСОБА_2 приступив до роботи, заробітна плата йому не виплачувалася. Рішенням Личаківського районного суду від 01.12.2011 року на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.04.2011 року по 11.11.2011 року у розмірі 6832.18 грн. та 2000 грн. моральної шкоди. Рішенням Личаківського районного суду від 11.06.2012 року на його користь стягнуто заборгованість по заробітній платі у розмірі 16 841,11 грн. Рішенням Личаківського районного суду від 09.10.2012 року на його користь стягнуто заборгованість по заробітній платі з врахуванням індексації та компенсації за час вимушеного прогулу у розмірі 129 901 грн. Зазначає, що на момент подання позову рішення судів не виконані, що не звільняє роботодавця від обов`язку виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки виплат належних звільненому працівникові сум. З наведених підстав просить стягнути з ДАП «Львівські авіалінії» на його користь середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, який йому належить та всіх виплат на які він має право згідно з умовами трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством з врахуванням компенсації і корегування в розмірі 2 152 499 грн. 17 коп., що підлягає перерахунку по день фактичного розрахунку.
Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з врахуванням компенсації та корегування в сумі 2 284 097,37 грн.
Стягнуто з Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» на користь держави судовий збір в розмірі 8000 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в розмірі середньомісячного платежу - 3200 грн.
Заочне рішення суду оскаржило Державне авіапідприємство «Львівські авіалінії», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не враховано періоду нарахування середнього заробітку, не встановлено розміру заробітної плати, виплаченої позивачу за останні два календарні місяці роботи, що передували дню, коли було порушено права позивача, для розрахунку середнього заробітку, не досліджено правильності проведених позивачем розрахунків середнього заробітку. Зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу та не входить до структури заробітної плати, тому не підлягає компенсації. Вважає, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Оскільки з оскаржуваного рішення суду випливає, що днем, коли ОСОБА_2 дізнався або повинен був дізнатися про те, що ДАП «Львівські авіалінії» фактично з ним розрахувалося є його останній робочий день - 21 березня 2012 року, то позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду із заявленими позовними вимогами. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення ОСОБА_2., його представника ОСОБА_1 , представника Вільної профспілки інженерно - технічних працівників ДАП «Львівські авіалінії» Сміщука С.Л. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.( ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позов та стягуючи з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_2 2284097.73 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та його компенсації, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звільнення ДАП «Львівські авіалінії» не провело повний розрахунок зі звільненим працівником, ОСОБА_2 , що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до ст. 117 КЗпП України та його компенсації.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 було звільнено з роботи наказами керівника Державного авіаційного підприємства «Львівські авіалінії» від 29.09.2010 року №298/к, від 04.07.2011 року №172/к.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01.12.2011 року №2-4369/11 позов ОСОБА_2 задоволено частково, наказ №172/К від 04.07.2011 року державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», ОСОБА_2 поновлено на посаді техніка ТО ПС (АіРЕО) кат. С АТБ державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» з 4 липня 2011 року, стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.07.2011 року по 11.11.2011 року в розмірі 6832,18 грн. та 2000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11.06.2012 року №2/1312/1533/12 позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» заборгованість по заробітній платі на суму 16 841,11 грн.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09.12.2012 року у справі №2/1312/650/2012 позов ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» заборгованість по заробітній платі з врахуванням індексації та компенсації за час вимушеного прогулу в розмірі 129 901 грн.
З метою виконання судових рішень на їх підставі Личаківським районним судом м. Львова видавались виконавчі листи, які залишились невиконаними.
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість по заробітній платі на день ухвалення рішення суду ОСОБА_2 не виплачена, у зв`язку із чим позивачем розраховано заборгованість по заробітній платі за весь час затримки виплати заробітної плати з урахуванням коригування та компенсації і ця сума становить 2 284 097,37 грн., яку суд стягнув з ЛАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_2 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з долученого позивачем розрахунку заборгованості, який суду першої інстанції врахував, як доказ наявності 2 284 097,37 грн. заборгованості, який, на думку колегії суддів судом першої інстанції взагалі не досліджувався, правильність такого розрахунку судом першої інстанції взагалі не перевірялася, не надавалася його оцінка, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (зі змінами).
Положеннями статей 47, 116 Кодексу законів про працю України передбачено обов`язок роботодавця в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку і виплатити всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиконання такого обов`язку для роботодавця наступають негативні наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відтак, для стягнення з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку визначальним є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Як вбачається з рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01.12.2011 року з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.07.2011 року по 11.11.2011 року в розмірі 6832,18 грн. та 2000 грн. моральної шкоди. Цим рішенням заборгованість по заробітній платі з ДАП «Львівські авіалінії» не стягувалася, позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по виплаті йому заробітної плати за цей період часу.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11.06.2012 року встановлено, що станом на 21.03.2012 року позивача звільнено з посади та підтверджено наявність у ДАП «Львівські авіалінії» перед ним позивачем станом на день звільнення заборгованості по належних йому виплатах, в тому числі і заробітної плати.
Оскільки матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості ДАП «Львівські авіалінії» по виплаті заробітної плати ОСОБА_2 до 21.03.2012 року, наявність такої заборгованості станом на 21.03.2012 року встановлена рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11.06.2012 року, а тому з врахуванням положень ст. ст.116, 117 КЗпП України, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який слід рахувати починаючи з 21.03.2012 року, з дня звільнення позивача, оскільки саме в цей день ДАП «Львівські авіалінії» повинно було виплатити звільненому працівникові належні йому до виплати суми.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (в редакції від 07.08.2015), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац 3 пункту 2).
Пунктом 8 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять інформації про заробітну плату позивача за два останні місяці, які передували його звільненню, а інформація ДАП «Львівські авіалінії» про те, що згідно бухгалтерського обліку ДАП «Львівські авіалінії» заробітна плата позивача становила за січень 2012 року - 2657,69 грн., а за лютий 2012 року - 3622.76 грн., про що відповідач зазначив у заяві про перегляд заочного рішення суду, не підтверджена належними та допустимими доказами, які, як вважає колегія суддів повинен був надати відповідач, оскільки така інформація повинна зберігатися в бухгалтерії ДАП «Львівські авіалінії», позивач не має доступу до такої інформації, а тому не міг надати її суду.
А відтак, колегія суддів, розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 бере до уваги розмір середньоденної заробітної плати, зазначений позивачем в розмірі 158.00 грн. на день, і враховуючи те, що цей розмір середньоденного заробітку відповідачем не спростований.
За вищенаведеного, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з ДАП «Львівські авіалінії», починаючи з 21.03.2012 року до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції становить, 341596.00 грн. (158 грн./день х 2162 дні).
Свій висновок про стягнення з ДАП «Львівські авіалінії» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів обґрунтовує і позицією відповідача, зазначену ним у заяві про перегляд заочного рішення, з якою звертався до Личаківського районного суду м. Львова 29.07.2018 року, у якій відповідач визнав ту обставину, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні мав би проводитись починаючи з 21.03.2012 року.
Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження виплати звільненому працівнику ОСОБА_2 всіх належних йому на день звільнення сум під час ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції, такі відповідачем до матеріалів справи не долучалися, колегія суддів дійшла висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням положень ч.1 ст. 117 КЗпП України, підлягає стягненню по день ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст.1 вказаного Закону). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші (ст.2 вказаного Закону). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 вказаного Закону).
Відповідно до п.4 вищевказаного Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати: сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянам компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, заробітної плати. При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення, - що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного суду України №6-131цс12 від 07 листопада 2012 року.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 264 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке виплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунку при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року справа №761/9584/15-ц, провадження №14-623 цс18).
У постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) Верховний Суд, погодившись з висновком Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №226/168/15-ц (провадження №6-1121цс16), ще раз підтвердив відмінність вимог про стягнення заробітної плати та вимог про стягнення з роботодавця відшкодування, виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На думку колегії суддів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є доходами щодо яких може бути застосовано Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушеннями строків їх виплати», оскільки така виплата носить разовий характер.
Позивачем і в позовній заяві, і в долученому до справи розрахунку боргу до позовної заяви від 27.07.2017 року станом на 30.10.2017 року, розраховано суму компенсації, яка, на думку позивача, підлягає стягненню з відповідача, аналізуючи які, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем нараховано компенсацію не на заробітну плату, а на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивач і в позовній заяві, і в розрахунку боргу до позовної заяви від 27.07.2017 року станом на 30.10.2017 року зазначив, що заборгованість по заробітній платі за весь період затримки становить 280134.00 грн., однак ця сума не є заробітною платою, а є середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні, який позивач розрахував виходячи з середньоденного заробітку та кількості днів затримки розрахунку при звільненні, яким вважав день подачі позову.
І оскільки зазначена позивачем сума 280134.00 грн. не є заробітною платою, а є середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 , який є одноразовою виплатою, яка відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації не підлягає, безпідставним та необґрунтованим є нарахування позивачем компенсації на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який позивачем визначено в розмірі 280134.00 грн., виходячи з розміру якого позивач розрахував середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, що з врахуванням компенсації і корегування, на думку позивача, становить 2306023.46 грн. і враховуючи те, що рішеннями судів з відповідача стягнуто 153574.29 грн., просив стягнути з ДАП «Львівські авіалінії» 2152449.00 грн.
З огляду на те, що на час ухвалення апеляційним судом судового рішення у даній справі ДАП «Львівські авіалінії» не виплатили ОСОБА_2 належні йому на день звільнення суми, неодноразові звернення ОСОБА_2 до суду із заявами про виплату належних сум та ухвалення судами рішень про стягнення належних ОСОБА_2 сум, невиконання протягом тривалого часу виконавчих листів, виданих на виконання судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_2 .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_2 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 341596.00 грн., а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
У пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року справа №761/9584/15-ц, провадження №14-623 цс18, зазначено, що згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначене вище відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується , виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Водночас Велика Палата Верховного Суду враховує, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Вищенаведене спростовує доводи апелянта про застосування наслідків спливу строку для звернення до суду за захистом порушеного права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381- 384 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» - задовольнити частково.
Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року - скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 341 596 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути з Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» в дохід держави судовий збір у розмірі 5123 грн. 94 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 23.11.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н. О.
Судді: Крайник Н. П.
Цяцяк Р.П.
