ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/414/18
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Першого заступника прокурора Київської області (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2)
до Козинської селищної ради (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Партизанська, 2),
та до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙДОМ (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-Б),
треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:
1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),
2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),
3. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ),
4. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ),
5. Приватне акціонерне товариство Київська пересувна механізована колона-2 (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-Б),
про визнання недійсними рішень виконавчого комітету селищної ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,
секретар судового засідання: Демідова А.А.
Представники сторін:
прокурор: Івашин О.Є. (посвідчення № 031867);
від позивача: не з`явився;
від відповідача 1: не з`явився;
від відповідача 2: Карпухін Я.В. (свідоцтво адвоката № 4522 від 31.05.2011 р.; довіреність б/н від 02.04.2019 р.)
від третіх осіб 1-5: не з`явились.
Обставини справи:
Перший заступника прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) до Козинської селищної ради (далі відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙДОМ (далі відповідач 2) про визнання недійсними рішень виконавчого комітету селищної ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
За змістом позову Першим заступником прокурора Київської області заявлені вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 р. № 9/1 Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання Київліс земельних ділянок в кварталі 38 виділі 24 Козинського лісництва; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.07.2000 р. № 6/4 Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 р. № 5/3 Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання Київліс земельних ділянок в кварталі 38 виділах 22 та 24 Козинського лісництва; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 р. № 6/1 Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель ТІЗ Сосновий бір в частині передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель товариства індивідуальних забудовників Сосновий бір ОСОБА_1 площею 0,5762 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 площею 0,4500 га (ділянка № 61); витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙДОМ земельну ділянку площею 1,0527 га з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 вартістю 27574,52 грн., яка знаходиться на території Козинської селищної ради Обухівського району.
Обґрунтовуючи підстави подання прокурором такого позову, останній наголошує, що звернувся до суду з метою захисту інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який є розпорядником земель державної власності лісогосподарського призначення, з підстав порушення органом місцевого самоврядування положень ст.ст. 13, 14, ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 24, 26, 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст.ст. 3, 4. 6, 11, 16, 42 Лісового кодексу України, ст.ст. 1, 2, 9, 17, 19 Земельного кодексу України під час розпорядження спірними земельними ділянками.
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.03.2018 р. вказану позовну заяву прокурора було повернуто у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 р. ухвалу господарського суду Київської області від 05.03.2018 р. було скасовано, позовні матеріали були передані для розгляду до господарського суду Київської області.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 р. у даній справі було залишено без задоволення.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.03.2019 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2019 р. Окрім того, вказаною ухвалою було залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Приватне акціонерне товариство Київська пересувна механізована колона-2.
Підготовче засідання відкладалось.
29.03.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшов відзив б/н від 25.03.2019 р. (вх. № 6284/19 від 29.03.2019 р.) на позов, за змістом якого ТОВ ТРЕЙДОМ просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, а також застосувати до даних відносин позовну давність. В обґрунтування своєї позиції відповідач 2 зазначає, що твердження прокурора про те, що спірною земельною ділянкою мала право розпоряджатися лише Верховна Рада України, на думку ТОВ ТРЕЙДОМ, не відповідає приписам законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин, адже право надання в постійне користування та вилучення земельних ділянок лісового фонду в межах селища Козин мала Козинська селищна рада, а відтак, прийняття останньою рішення про вилучення земельних ділянок з постійного користування Київського державного лісогосподарського об`єднання є таким, що прийняте виключно у межах її повноважень. Поряд з цим, відповідач 2, посилаючись на статтю 57 Лісового кодексу України, вказує, що оскільки ні на момент прийняття оспорюваних рішень, ні на даний час Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України не мають права розпорядження земельними ділянками лісового фонду в межах населеного пункту селища Козин, то, відповідно, Кабінет Міністрів України є неналежною стороною у даній справі.
Окрім того, ТОВ ТРЕЙДОМ наголошує, що оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.1995 р. № 767 Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), після 01.10.2001 р. відомості, зокрема, з рішень про надання в користування земель лісового фонду або їх вилучення, були подані Міністерством лісового господарства України до Кабінету Міністрів України, то останній був обізнаний і мав змогу звернутися до суду за захистом порушених державних інтересів ще з жовтня 2002 року, з чого слідує, що строк позовної давності у даній справі вже сплив.
Водночас, як вважає відповідач 2, підстави, визначені позивачем для позбавлення ТОВ ТРЕЙДОМ права власності на спірну земельну ділянку, не підпадають під дію статей 387, 388 Цивільного кодексу України, оскільки не належать до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, та повернення його колишньому власнику.
01.04.2019 р. представником відповідача 2 було подане клопотання б/н, б/д (вх. № 6466/19 від 01.04.2019 р.), за змістом якого ТОВ ТРЕЙДОМ просило суд залишити позовну заяву у даній справі без руху, мотивуючи вказане клопотання тим, що прокурором при поданні позову було невірно, на думку відповідача 2, встановлено вартість спірних земельних ділянок, а отже, судовий збір було також розраховано та сплачено неправильно. Окрім того, ТОВ ТРЕЙДОМ вказувало, що ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна.
Окрім того, 01.04.2019 р. представником відповідача 2 було подане клопотання б/н, б/д (вх. № 6467/19 від 01.04.2019 р.), за змістом якого ТОВ "ТРЕЙДОМ" просило суд повернути позовну заяву у даній справі прокурору з огляду на те, що прокурором не вказано, на переконання відповідача 2, причин, з яких Кабінет Міністрів України, маючи повну процесуальну правоздатність та дієздатність, не може реалізувати самостійно своє право на судовий захист. Також, як вважає ТОВ "ТРЕЙДОМ", прокурором не надані докази, які б підтверджували наявність підстав для представництва останнім позивача у даній справі, відповідно до приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
11.04.2019 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло пояснення б/н від 10.04.2019 р. (вх. № 7205/19 від 11.04.2019 р.), яке за змістом є відповіддю на відзив відповідача 2. За змістом вказаних пояснень Кабінет Міністрів України просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі з огляду на те, що оскільки рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради № 5/3 від 26.10.2000 р. та № 9/1 від 28.04.2000 р., якими було вилучено земельні ділянки із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання Київліс та у подальшому передано у власність окремих громадян, на думку позивача, були прийняті Козинською селищною радою без відповідних на те повноважень, то вказані рішення повинні бути визнані недійсними.
Окрім того, у поясненні б/н від 10.04.2019 р. Кабінет Міністрів України, у разі відсутності представника останнього, просив суд розглядати дану справу № 911/414/18 без його участі.
15.04.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання № 11-04/19 від 11.04.2019 р. (вх. № 7490/19 від 15.04.2019 р.), за змістом якого ТОВ ТРЕЙДОМ просить суд долучити до матеріалів справи отримані на адвокатські запити документи, а саме копію листа Державного підприємства Київське лісове господарство № 02-03/291 від 04.04.2019 р., копію листа Козинської селищної ради № 307 від 03.04.2019 р., копію листа Державного підприємства Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст Діпромісто № 3-781 від 02.04.2019 р., який містить інформацію щодо меж смт. Козин.
02.05.2019 р. до господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь б/н, б/д (вх. № 8469/19 від 02.05.2019 р.) на відзив відповідача 2, за змістом якої прокурор зазначає, зокрема, що на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі діючими межами населеного пункту смт. Козин Обухівського району являлися саме межі, встановлені Проектом формування території та встановлення меж Козинської селищної ради народних депутатів 1995 року, згідно якого спірні земельні ділянки знаходились поза межами населеного пункту, з чого, на переконання прокурора, випливає, що рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради №№ 9/1 від 28.04.2000 р., 5/3 від 26.10.2000 р., 6/4 від 27.07.2000 р. та 6/1 від 29.11.2001 р. прийняті останнім без відповідних повноважень. Також прокурор, посилаючись на ст.ст. 3, 4, 6, 11, 16 Лісового кодексу України, ст.ст. 1, 4, 32, 34 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), ст. 33 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні, наполягає, що рішення про вилучення спірних лісових ділянок - лісів першої групи, зміну їх категорії, а також подальшу передачу у приватну власність у даних правовідносинах мала право приймати лише Верховна Рада України.
Щодо застосування у даній справі № 911/414/18 наслідків спливу строку позовної давності прокурор наголошує, що оскільки прокуратурі стало відомо про допущені порушення під час прийняття оскаржуваних рішень та наявність підстав для подання даного позову лише у 2017 році, за результатами комплексного аналізу інформації ВО Укрдержліспроект № 461 від 18.09.2017 р., листів Головного управління Держгеокадастру у Київській області №№ 0-10-0.11-15310/2-17 від 29.09.2017 р., 21-10-0.11-18188/2-17 від 30.11.2017 р. та 10-10-0.222-16664/2-17 від 07.11.2017 р., листа Козинської селищної ради № 45 від 16.01.2018 р., а також на підставі інформації, наданої ДП Київське лісове господарство, а Кабінету Міністрів України лише з моменту отримання позову прокурора і відкриття провадження у даній справі, через відсутність у позивача повноважень самостійно проводити перевірки щодо дотримання вимог законодавства, то підстави для застосування позовної давності у даній справі є відсутніми.
02.05.2019 р. до господарського суду Київської області від прокурора надійшло заперечення б/н, б/д (вх. № 8597/19 від 02.05.2019 р.) на клопотання відповідача 2 про повернення позовної заяви, за змістом якого прокурор зазначає, що вказане клопотання, на його думку, є безпідставним і таким, що за приписами ст.ст. 43, 176, 195 Господарського процесуального кодексу України містить ознаки зловживання процесуальними правами та направлене на затягування визначеного процесуальним законом строку розгляду справи. Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор наголошує, що звернувся до суду з метою захисту інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який є розпорядником земель державної власності лісогосподарського призначення, з підстав порушення органом місцевого самоврядування положень ст.ст. 13, 14, ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 24, 26, 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст.ст. 3, 4. 6, 11, 16, 42 Лісового кодексу України, ст.ст. 1, 2, 9, 17, 19 Земельного кодексу України під час розпорядження оспорюваними земельними ділянками.
Як вважає прокурор, Кабінет Міністрів України фактично позбавлений можливості належним чином здійснювати захист інтересів держави, в тому числі в силу відсутності законодавчо визначеної можливості та процедури проведення відповідних перевірок дотримання вимог законодавства, а тому приписи ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру зобов`язують саме прокуратуру вживати заходи щодо представництва інтересів держави в суді.
02.05.2019 р. до господарського суду Київської області від прокурора надійшло заперечення б/н, б/д (вх. № 8598/19 від 02.05.2019 р.) на клопотання відповідача 2 про залишення позовної заяви без руху, за змістом якого прокурор зазначає, що, на його думку, законодавець надає позивачу право самостійно визначати ціну позову і, відповідно, розмір судових витрат, які він має понести за розгляд ініційованого ним позову судом. Також, як вважає прокурор, жоден законодавчий акт України не зобов`язує позивача використовувати при визначенні ціни позову і суми судового збору положення Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні, згідно ст. 1 якого сфера його дії поширюється виключно на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, а відтак, судовий збір при поданні даної позовної заяви сплачений прокуратурою у повному обсязі.
У судовому засіданні 06.05.2019 р., дослідивши зазначене вище клопотання відповідача 2 б/н, б/д (вх. № 6467/19 від 01.04.2019 р.) про повернення позовної заяви прокурора у даній справі з мотивів недоведеності наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, про що, без виходу до нарадчої кімнати, судом постановлено протокольну ухвалу від 06.05.2019 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.05.2019 р. було зупинено провадження у справі № 911/414/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.10.2019 р. провадження у справі № 911/414/18 було поновлено, підготовче судове засідання призначено на 14.11.2019 р.
14.11.2019 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшла заява б/н, б/д (вх. № 21762/19 від 14.11.2019 р.) про долучення документів до матеріалів справи, а саме копій рішення Обухівського районного суду Київської області та постанови Київського апеляційного суду у справі № 372/681/18.
Дослідивши у судовому засіданні 14.11.2019 р. зазначене вище подане раніше клопотання відповідача 2 про залишення позовної заяви прокурора без руху з підстав неправильного визначення розміру судового збору, заслухавши позиції прокурора і представника відповідача 2, суд дійшов висновку щодо залишення вказаного клопотання ТОВ «ТРЕЙДОМ» без задоволення, про що, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено протокольну ухвалу.
05.12.2019 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшла заява б/н, б/д (вх. № 24220/19 від 05.12.2019 р.) про долучення до матеріалів справи постанови Київського апеляційного суду у справі № 372/128/17 для врахування при винесені рішення у даній справі.
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.12.2019 р. було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 26.12.2019 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.12.2019 р. провадження у даній справі № 911/414/18 було зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.
03.08.2020 р. до господарського суду Київської області від прокуратури Київської області надійшло клопотання б/н, б/д (вх. № 16236/20 від 03.08.2020 р.) про поновлення провадження у даній справі № 911/414/18, мотивоване тим, що 26.05.2020 р. Великою Палатою Верховного Суду було винесено постанову у справі № 912/2385/18, яку оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, обставина, яка стала підставою для зупинення провадження у справі № 911/414/18, на даний час усунута.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.08.2020 р. провадження у даній справі № 911/414/18 було поновлено та призначено судове засідання з розгляду даної справи по суті на 03.09.2020 р.
19.08.2020 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшла заява б/н від 07.08.2020 р. (вх. № 17271/20 від 19.08.2020 р.) про поновлення провадження у даній справі № 911/414/18, мотивована тим, що 26.05.2020 р. Великою Палатою Верховного Суду було винесено постанову у справі № 912/2385/18, яку оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, обставина, яка стала підставою для зупинення провадження у справі № 911/414/18, усунута.
Також 19.08.2020 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшло клопотання б/н від 10.08.2020 р. (вх. № 18621/20 від 19.08.2020 р.), за змістом якого ТОВ ТРЕЙДОМ просить суд залишити позов у даній справі без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України з огляду на те, що прокурором не вказано, на переконання відповідача 2, причин, з яких Кабінет Міністрів України, маючи повну процесуальну правоздатність та дієздатність, не може реалізувати самостійно своє право на судовий захист.
Окрім того, відповідач 2 зазначає, що прокурором не надано доказів звернення до Кабінету Міністрів України в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, з метою надання останньому можливості вчинення дій, спрямованих на захист законних інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокуратурою та вчинення відповідних дій за наслідками такої перевірки.
03.09.2020 р. засобами електронного зв`язку до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 03.09.2020 р. (вх. № 18569/20 від 03.09.2020 р.), відповідно до якого позивач просить суд провести судове засідання, призначене у даній справі на 03.09.2020 р., без участі представника останнього. Поряд з цим, Кабінет Міністрів України зазначає, що підтримує позовні вимоги прокурора у повному обсязі та просить задовольнити їх.
У судовому засіданні 03.09.2020 р. представник відповідача 2 підтримував подане клопотання б/н від 10.08.2020 р. (вх. № 18621/20 від 19.08.2020 р.) про залишення позову без розгляду з мотивів ненадання прокурором доказів, які б підтверджували наявність підстав для представництва останнім позивача у даній справі відповідно до приписів статті 23 Закону України Про прокуратуру; прокурор проти задоволення вказаного клопотання відповідача 2 заперечувала. Представники позивача, відповідача 1 та третіх осіб 1-5 у судове засідання не з`явились. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.09.2020 р. було відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 17.09.2020 р.
17.09.2020 р. до господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшли пояснення б/н, б/д (вх. № 19837/20 від 17.09.2020 р.), відповідно до яких прокурор вважає, що клопотання ТОВ ТРЕЙДОМ про залишення позову без розгляду є безпідставним і таким, що за приписами ст.ст. 43, 176, 195 Господарського процесуального кодексу України містить ознаки зловживання процесуальними правами та направлене на затягування визначеного процесуальним законом строку розгляду справи, оскільки з аналогічних міркувань відповідачем 2 подавалось клопотання про повернення позовної заяви, яке ухвалою суду від 06.05.2019 р. залишено без задоволення. Прокурор зазначав, що з моменту прийняття оскаржуваних у даній справі рішень і до моменту подання позовної заяви прокурором у 2018 році, Кабінетом Міністрів України не здійснено дій щодо захисту інтересів держави шляхом самостійного оскарження незаконних рішень селищної ради до суду чи вирішення даного суспільно-важливого питання в інший спосіб. Крім того, у даній справі Кабінетом Міністрів України неодноразово у наданих суду поясненнях висловлювалась позиція про підтримання поданого прокурором позову в повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Київської області від 17.09.2020 р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙДОМ б/н від 10.08.2020 р. (вх. № 18621/20 від 19.08.2020 р.) про залишення позовної заяви у даній справі без розгляду було залишено без задоволення.
У судовому засіданні 17.09.2020 р. прокурор позовні вимоги підтримував у повному обсязі; представник відповідача 2 проти позову заперечував.
Представники позивача, відповідача 1 та третіх осіб у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.
У судовому засіданні 17.09.2020 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 р. № 9/1 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» було вилучено із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельні ділянки в кварталі 38, виділах 2, 3, 5, 8, 9, 11 та 24 Козинського лісництва загальною площею 6,5 га та зараховано вилучені ділянки до земель запасу селищної ради.
Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради № 6/4 від 27.07.2000 р. «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників» за рахунок вказаних вище земель ЗАТ «Київська пересувна механізована колона-2» (правонаступник - ПАТ «Київська пересувна механізована колона-2») було надано земельну ділянку площею 22,5 га під розміщення Товариства індивідуальних забудовників «Сосновий Бір».
Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 р. № 5/3 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» було вилучено із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельні ділянки в кварталі 38, виділах 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 та 24 Козинського лісництва загальною площею 16 га та зараховано вилучені ділянки до земель запасу селищної ради.
У подальшому, частину цих земель рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради № 6/1 від 29.11.2001 р. було безкоштовно передано у приватну власність членам товариства для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства, зокрема, ОСОБА_1 площею 0,5762 га (ділянка № НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 площею 3,4764 га (ділянка № НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 площею 3,4500 га (ділянка АДРЕСА_5 ).
13.12.2001 р. на підставі договорів купівлі-продажу №№ 4646, НОМЕР_3 і 4638 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 було відчужено ділянки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 і № НОМЕР_4 , у зв`язку з чим остання отримала державний акт на право власності на вказані земельні ділянки серії ІV-КВ № 027271, а в подальшому на підставі заяви № 1649 здійснила її поділ на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:003:0040 площею 0,4500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку (яка складається з ділянки № 60) і 3223155400:05:003:0041 площею 1,0527 га для ведення особистого селянського господарства (яка складається з ділянок АДРЕСА_5 і № 50).
У подальшому, 26.01.2012 р. управлінням Держкомзему в Обухівському районі ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 площею 1,0527 га серії ЯМ № 400346.
24.12.2015 р. на підставі договору міни № 3251 ОСОБА_2 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 на користь ТОВ «ТРЕЙДОМ».
З урахуванням зазначеного, на даний час власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 (ділянки № 50 і № НОМЕР_4 ) згідно договору міни № 3251 від 24.12.2015 р. є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДОМ».
Прокурор у позові зазначав, що вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 відносилась до земель державної власності та перебувала у постійному користуванні Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» на підставі матеріалів лісовпорядкування, що підтверджується інформацією Виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 461 від 18.09.2017 р., фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 38, виділів 2, 3, 5, 8, 9, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 та 24 Козинського лісництва та межами спірних земельних ділянок, інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07.11.2017 р. № 10-10-0.222-16664/2-17, а також інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 07.09.2017 р. № 02-712.
Поряд з цим, у 1995 році Інститутом землеустрою Української Академії Аграрних наук розроблено Проект формування території та встановлення меж Козинської селищної ради народних депутатів (смт. Козин і с. Рудики Обухівського району). Загальна площа смт. Козин за вказаним проектом становила 426,3 га, а площа с. Рудики - 18,7 га.
Обухівською районною радою 21.12.2001 р. було прийнято рішення № 206.16.ХХІІІ «Про зміну меж селища Козин», яким затверджено нову площу та межі смт. Козин - 3071 га.
Рішеннями Київської обласної ради XXIV скликання від 18.09.2003 р. та від 27.05.2004 р. № 117-09-ХХІV і № 183-14-ХХІV «Про встановлення меж населених пунктів Київської області» затверджено нові межі смт. Козин - площею 3943,7 га та 3808,3 га, відповідно.
На підставі протесту прокуратури Київської області від 26.10.2005 р. Київською обласною радою було скасовано вказані вище рішення «Про встановлення меж населених пунктів Київської області».
Водночас, згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області (лист від 30.11.2017 р. № 21-10-0.11-18188/2-17) документація із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж смт. Козин Обухівського району, що затверджена рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 р. № 206.16.ХХІІІ «Про зміну меж селища Козин», до вказаного Управління та його територіальних органів не передавалась, в місцевому фонді документації із землеустрою не обліковується, а відомості про межі адміністративно-територіальної одиниці смт. Козин до Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру не внесено.
Відповідно до інформації Козинської селищної ради (лист № 45 від 16.01.2018 р.) будь-якою інформацією щодо закріплення меж території межовими знаками селищна рада не володіє. Так само інформація щодо технічної документації із землеустрою щодо встановлення і зміни меж селища Козин та рішення ради, яким така документація затверджена, в Козинській селищній раді відсутня.
Як зазначено в позові, з урахуванням правових висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 27.09.2017 р. у справі № 6-2686цс16, межі смт. Козин Обухівського району, затверджені рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 р. № 206.16.ХХІІІ «Про зміну меж селища Козин», вважаються невстановленими. Отже, на думку прокурора, виконавчим комітетом Козинської селищної ради на підставі рішень від 28.04.2000 р. № 9/1, від 26.10.2000 р. № 5/3, від 27.07.2000 р. за № 6/4, від 29.11.2001 р. № 6/1, всупереч наданих законом повноважень, вилучено та у подальшому передано безкоштовно у власність вказаних вище громадян земельні ділянки, які знаходилися поза межами населеного пункту.
Поряд з цим, за твердженням прокурора, Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаних земельних ділянок, погодження Держкомлісгоспом в порядку, передбаченому ст. 42 Лісового кодексу України (в редакції станом на 2000 рік) щодо переведення вищевказаних лісових земель до інших категорій, не надавались, та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб не приймались. Відтак, рішеннями виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 р. № 5/3 та від 28.04.2000 р. № 9/1, з перевищенням наданих законом повноважень, було вилучено землі лісогосподарського призначення та без зміни цільового призначення, всупереч вимог ст. 42 Лісового кодексу України, надано їх для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд і для ведення особистого підсобного господарства.
Таким чином, як зазначав прокурор, рішення від 26.10.2000 р. № 5/3 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» і від 28.04.2000 р. № 9/1 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради», якими вилучено із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельні ділянки в кварталі 38, виділах 2, 3, 5, 8, 9, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 та 24 Козинського лісництва загальною площею понад 23 га та зараховано вилучені ділянки до земель запасу селищної ради, рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.07.2000 р. № 6/4 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників», яким за рахунок вказаних вище земель запасу надано земельну ділянку ЗАТ «Київська ПМК № 2» під розміщення товариства індивідуальних забудовників, а також від 29.11.2001 р. № 6/1, яким передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства, були прийняті без наданих на те законом повноважень, всупереч передбаченого законодавством порядку зміни цільового призначення, в порушення ст.ст. 13, 14, ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 24, 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 3, 4, 6, 11, 16, 42 Лісового кодексу України, ст.ст. 1, 9, 17, 19 Земельного кодексу України 1990 року, а тому підлягають визнанню недійсними в порядку, визначеному п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України.
Отже, звертаючись з даним позовом до суду та обґрунтовуючи наявність порушення прав держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваних рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради належала до земель лісового фонду та перебувала поза межами населеного пункту смт. Козин.
Окрім того, прокурором у даній справі було заявлено позовну вимогу про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙДОМ земельної ділянки площею 1,0527 га з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 вартістю 27574,52 грн., яка знаходиться на території Козинської селищної ради Обухівського району.
Дослідивши наявні у справі матеріали, оцінивши подані докази в їх сукупності, вивчивши позиції учасників процесу та заслухавши пояснення їх представників, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Згідно приписів ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 статті 17 Лісового кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
При цьому, використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини 1 статті 164 ЗК України).
Водночас, оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.
Також слід зазначити, що основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що, за змістом ст. 63 Лісового кодексу України, полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно зі ст. 7 Лісового кодексу України ліси, розташовані в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.
Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається й реалізується державою в особі Кабінету Міністрів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.
Згідно зі ст. 13 Земельного кодексу України, який набув чинності 01.01.2002 р., до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом.
За приписами статті 27 ЛК України передання у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 га, що перебувають у державній власності, з 01.01.2002 р. належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин.
Таким чином, повноваження Кабінету Міністрів України по розпорядженню лісовими земельними ділянками розповсюджуються з 01.01.2002 р. лише на землі, що перебувають у державній власності.
Суд констатує, що спірні правовідносини щодо вилучення земельних ділянок зі складу земель лісового фонду, а також їх передачі у власність, виникли до набрання чинності діючим Земельним кодексом України, а саме у 2000-2001 роках, тобто до отримання Кабінетом Міністрів України відповідних повноважень у сфері розпорядження землями лісового фонду, в той час як станом на 01.01.2002 р. спірні земельні ділянки перебували у приватній власності третіх осіб у даній справі.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986 р., планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Згідно зі ст. 48 Лісового кодексу України матеріали лісовпорядкування мають бути затверджені в установленому порядку територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Прокурором в якості доказів, що підтверджують віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» надано лист виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18.09.2017 р. № 461 з фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталів 37, 38 Козинського лісництва, лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07.11.2017 р. № 10-10-0.222-16664/2-17, а також лист ДП «Київське лісове господарство» від 07.09.2017 р. № 02-712.
За текстом вказаних документів, копії схем та планшету лісовпорядкування 1993 року складено без прив`язування до місцевості та визначення координат, і вказані матеріали не доводять перебування спірних земельних ділянок у складі земель лісового фонду як на час їх вилучення, так і на даний час, та, відповідно, не обґрунтовують незаконність вилучення виконавчим комітетом Козинської селищної ради спірних земельних ділянок зі складу земель лісового фонду.
Відтак, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка належала до земель лісового фонду та перебувала у постійному користуванні Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс».
Поряд з цим, слід зазначити, що згідно з приписами ст. ст. 181, 184, 202, 204 Земельного кодексу України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Закону України «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі й землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну та якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Суд враховує положення Закону України "Про державний земельний кадастр", Земельного Кодексу України та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17.10.2012 р. № 1051, згідно якого начальники районних відділів (управління) Держземагентства та їх заступники не наділені компетенцією надавати відомості з Державного земельного кадастру у формі інформаційного листа та не мають права надавати висновки щодо наявності чи відсутності певних юридичних фактів, встановлювати чи спростовувати обставини та самостійно визначати, де знаходиться та чи інша земельна ділянка, чи має місце накладання земельних ділянок одна на іншу без підтвердження таких висновків конкретними документами, експертизами та/або інформаційними даними.
Натомість, Законом України "Про державний земельний кадастр" передбачено порядок отримання відомостей з Державного земельного кадастру. Так, відповідно до ст. 38 Закону України "Про державний земельний кадастр", відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.
При цьому, надання інформаційних листів з відомостями Державного земельного кадастру за підписом начальника районного управління Держземагентства чи його заступника законом не передбачено. Сама ж інформація у наданих до матеріалів справи листах є не конкретизованою, оскільки в них не вказано, на підставі яких конкретно планово-картографічних матеріалів були підготовлені листи та які дані Державного земельного кадастру та/або інші облікові дані управління використані.
Таким чином, посилання прокурора у позові на інформаційні листи Головного управління Держгеокадастру у Київській області та виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» як на дані з Державного земельного кадастру та як на належні письмові докази у справі не можна вважати обґрунтованим.
Відтак, суд дійшов висновку, що прокурором не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що спірні земельні ділянки на момент їх вилучення та відведення у власність перебували у державній власності та були віднесені до категорії лісів.
Окрім того, слід зазначити, що правові підстави набуття права власності на земельну ділянку до 1 січня 2002 року визначалися Земельним кодексом України 1990 року.
Відповідно до вимог ст. 3 ЗК України 1990 року (тут і надалі - в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) місцеві Ради народних депутатів розпоряджаються землею Ради народних депутатів та в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати, відповідно, органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Як зазначалося вище, 27.07.2000 р. виконавчий комітет Козинської селищної ради Обухівського району Київської області прийняв рішення № 6/4 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників» під розміщення товариства індивідуальних забудовників «Сосновий Бір». 29.11.2001 р. рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель ТІЗ «Сосновий бір» було затверджено надання та передано у власність, серед інших, громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства, із земель товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір».
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.
Статтями 17, 18 Земельного кодексу України 1990 року визначались певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і надалі - в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) сільські, селищні, міські ради були правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Стаття 26 цього Закону визначала виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Зокрема, до виключної компетенції селищних рад відносяться повноваження щодо регулювання земельних правовідносин (пункт 34).
Разом з тим, за наведеною вище статтею 3 ЗК України 1990 року повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів могли передавати, відповідно, органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
За системним аналізом зазначених норм, беручи до уваги наявність прямої вказівки у статті 3 ЗК України 1990 року, станом на квітень-жовтень 2000 року та листопад 2001 року селищні ради мали повноваження для делегування частини своїх функцій у сфері регулювання земельних відносин, зокрема, щодо надання, передачі та вилучення земельних ділянок виконкомам.
З матеріалів справи вбачається, що Козинська селищна рада своїм рішенням від 28 квітня 1998 року делегувала виконавчому комітету Козинської селищної ради повноваження щодо виділення земельних ділянок у власність та користування та їх приватизацію.
Таким чином, виконавчий комітет Козинської селищної ради, приймаючи оскаржувані у даній справі рішення, діяв на виконання делегованих повноважень Козинської селищної ради, відповідно до вимог ст. 3 ЗК України 1990 року, чинного як на момент прийняття рішення про делегування зазначених повноважень, так і на момент прийняття рішень про вилучення та виділення земельних ділянок.
Дана обставина встановлена постановою Верховного Суду у справі № 372/3402/14ц від 04.04.2018 р.
Відповідно до вимог ст. 3 ЗК України 1990 року, чинного на момент прийняття оскаржуваних рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 р. № 9/1, від 26.10.2000 р. № 5/3, від 27.07.2000 р. № 6/4 та від 29.11.2001 р. № 6/1, землею в межах населених пунктів розпоряджаються Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Мотивуючи вимоги позовної заяви, прокурор посилався на те, що виконавчий комітет Козинської селищної ради здійснив розпорядження земельними ділянками за межами населеного пункту смт. Козин, які на даний час не встановлені, оскільки, зокрема, документація із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж смт. Козин Обухівського району, затверджена рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 р. № 206.16.XXIII «Про зміну меж селища Козин», до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та його територіальних органів не передавалася, в місцевому фонді документації із землеустрою не обліковується, відомостей про межі адміністративно-територіальної одиниці смт. Козин до Національної кадастрової системи Державного кадастру не внесено (лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.09.2017 р. № 0-10-0.11-15310/2-17), а на підставі протесту прокуратури Київської області від 26.10.2005 р. Київською обласною радою було скасовано рішення від 18.09.2003 р. та від 27.05.2004 р. «Про встановлення меж населених пунктів Київської області».
Як слідує з матеріалів справи, Інститутом землеустрою Української академії аграрних наук в 1995 році було розроблено Проект формування території та встановлення меж Козинської селищної ради народних депутатів, смт. Козин і с. Рудики Обухівського району Київської області, який був затверджений Обухівською районною радою народних депутатів рішенням № 106.10.ХХІІ від 28.11.1997 р., яким було визначено площу Козинської селищної ради у розмірі 6862,6 га та смт. Козин площею 426,3 га.
Рішенням Київської обласної ради № 174-10-ХХІІІ від 17.02.2000 р. повторно було доручено Обухівській районній раді встановити межі смт. Козин; рекомендовано обласному управлінню земельних ресурсів взяти на контроль розробку проекту встановлення меж смт. Козин. Рішенням Обухівської районної ради № 151.13.XXIII від 09.02.2001 р. затверджено проект обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт. Козин, встановлено загальну площу смт. Козин 2740,0 га.
Рішенням Обухівської районної ради № 206.16.ХХІІІ від 21.12.2001 р. затверджено проект обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт. Козин, встановлено загальну площу смт. Козин - 3071,0 га, визнано таким, що втратило чинність рішення № 151.13.XXIII від 09.02.2001 р.
Слід відзначити, що встановлення меж селищ міського типу до 01.01.2002 р. здійснювалось за Проектами встановлення меж селищ міського типу, які розглядались і погоджувались селищною і районною Радою народних депутатів та затверджувались за дорученням обласної Ради народних депутатів районною Радою народних депутатів.
Так, згідно зі ст. 64 ЗК України 1990 року, до земель селища міського типу належать усі землі в межах селища. Землі селища міського типу перебувають у віданні селищної ради народних депутатів. Межі селищ міського типу встановлюються і змінюються обласною Радою народних депутатів або за її дорученням відповідною районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів. Включення земельних ділянок до межі селища міського типу не тягне за собою припинення права власності та права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викупу) відповідно до статті 31 цього Кодексу. Використання земель селища міського типу здійснюється відповідно до проектів планування та забудови селища міського типу і планів земельно-господарського устрою території.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць, які були встановлені до набрання чинності Законом України «Про землеустрій», вносились до Державного земельного кадастру на підставі проектів формування території і встановлення меж сільських, селищних рад.
Поряд з цим, у матеріалах справи міститься Акт перевірки правомірності відведення та використання земель лісового фонду для потреб житлового будівництва на території Конча-Заспи від 27.11.2002 р., зі змісту якого вбачається, що землі лісового фонду Козинського лісництва в кв. 1, 2, 3, 8, 12, 17, 22, 27, 28, 32, 33, 37, 38, 42, 43, 46, 47 площею 373 га рішенням Обухівської районної ради № 135 від 18.06.1998 р. включені в межі селища Козин згідно з генеральним планом розширення та забудови селища. Даний акт був підписаний начальником Управління державної охорони лісів і безпеки праці, головним лісничим ДЛГО «Київліс», заст. ген. директора ДЛГО «Київліс» та лісничим Козинського лісництва,
Враховуючи вищевикладене, твердження прокурора щодо відсутності повноважень у виконавчого комітету Козинської селищної ради з розпорядження лісовими землями кварталу 38 Козинського лісництва, на момент прийняття оскаржуваних селищною радою рішень, є необґрунтованим, оскільки Козинська селищна рада в особі виконавчого комітету розпоряджалася землями, які на той час були включені в межі селища Козин.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Також суд вважає необґрунтованими доводи прокурора щодо відсутності повноважень у Козинської селищної ради по зміні категорії земель лісового фонду, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України (ст. 21 Лісового кодексу України).
Статтею 42 Лісового кодексу України передбачалось, що переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Відповідно до ст. 2 ЗК України 1990 року за цільовим призначенням всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу. Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Отже, переведення лісових земель до нелісових, тобто зміна цільового призначення земельних ділянок, та переведення їх з категорії «землі лісового фонду» до категорії «землі запасу», мала право здійснювати за своїм рішенням Козинська селищна рада як орган, уповноважений надавати ці землі у користування, за погодженням державного органу лісового господарства Київської області, повноваження якого на час виникнення спірних правовідносин здійснювались Київським державним лісогосподарським об`єднанням, яке своїми листами № 01-258/2 від 18.04.2000 р., № 01/629 від 19.10.2000 р. надало такі погодження.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 р. № 9/1 Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання Київліс земельних ділянок в кварталі 38 виділі 24 Козинського лісництва; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.07.2000 р. № 6/4 Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 р. № 5/3 Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання Київліс земельних ділянок в кварталі 38 виділах 22 та 24 Козинського лісництва, є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.
Окрім того, прокурором було заявлено вимогу про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙДОМ земельної ділянки площею 1,0527 га з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 вартістю 27574,52 грн., яка знаходиться на території Козинської селищної ради Обухівського району.
Слід відзначити, що згідно зі статтями 317, 319 Цивільного кодексу України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.
Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема, в добросовісного набувача.
При цьому, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Згідно з ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Згідно приписів ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як встановлено судом, відповідачем 2 у даній справі спірна земельна ділянка була набута за договором міни від 24.12.2015 р., який був укладений у відповідності з нормами чинного законодавства, не був оспорений та визнаний недійсним. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Суд відзначає, що одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України). За положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
При цьому, заявлена у даній справі прокурором позовна вимога про витребування земельної ділянки від відповідача 2 випливає з вимог про визнання недійсними оскаржуваних рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради і залежить від їх вирішення. У даному випадку, при відмові у задоволенні вимог про визнання недійсними оскаржуваних рішень позовна вимога про витребування спірної земельної ділянки також не може бути задоволена.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що до спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач 2 набув спірну земельну ділянку від третьої особи на підставі чинного правочину та у передбачений законом спосіб.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших - рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Слід зазначити, що Перший протокол Конвенції був ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і, з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІV "Про міжнародні договори України", застосовується національними судами України як частина національного законодавства.
При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
У рішеннях ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» вказується про необхідність додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном. Також у рішенні ЄСПЛ від 01 червня 2006 року в справі «Федоренко проти України» зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. При цьому у рішенні ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті першої Першого протоколу до Конвенції.
З урахуванням усього вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.
Поряд з цим, відповідачем 2 було заявлено про застосування до вимог прокурора у даній справі наслідків спливу строку позовної давності.
Слід зазначити, що згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).
Водночас, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
З урахуванням зазначеного, у даній справі позовна давність не може бути застосована, оскільки судом було встановлено відсутність підстав для задоволення позову.
Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Отже, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у даній справі залишаються за прокурором.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) до Козинської селищної ради (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Партизанська, 2) та до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙДОМ (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-Б), треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Приватне акціонерне товариство Київська пересувна механізована колона-2, про визнання недійсними рішень виконавчого комітету селищної ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, відмовити повністю.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписане 15.10.2020 р.
Суддя В.М. Бабкіна
