У лютому 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до Господарського суду Київської області із позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Козинської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом», у якому просив:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельних ділянок в кварталі 38 виділі 24 Козинського лісництва;

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.07.2000 № 6/4 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників»;

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 № 5/3 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельних ділянок в кварталі 38 виділах 22 та 24 Козинського лісництва;

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель ТІЗ «Сосновий бір» в частині передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір» ОСОБА_1 площею 0,5762 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 площею 0,4500 га (ділянка № НОМЕР_2 );

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» земельну ділянку площею 1,0527 га з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 вартістю 27574,52 грн., яка знаходиться на території Козинської селищної ради Обухівського району.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на порушення органом місцевого самоврядування положень статей 13, 14, частини 2 статті 19 Конституції України, статей 24, 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 3, 4, 6, 11, 16, 42 Лісового кодексу України, статей 1, 2, 9, 17, 19 Земельного кодексу України під час розпорядження спірними земельними ділянками, оскільки Виконавчим комітетом Козинської селищної ради, з перевищенням наданих законом повноважень, було вилучено землі лісогосподарського призначення, які знаходилися поза межами населеного пункту та без зміни цільового призначення, всупереч вимог ст. 42 Лісового кодексу України, надано їх для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд і для ведення особистого підсобного господарства.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.03.2018 позовну заяву повернуто у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019, ухвалу Господарського суду Київської області від 05.03.2018 скасовано, позовні матеріали були передані для розгляду до господарського суду Київської області.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у даній справі, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що:

- виходячи з положень ЗК України від 25.10.2001, який набув чинності 01.01.2002, та ЛК України повноваження Кабінету Міністрів України щодо розпорядження лісовими земельними ділянками з 01.01.2002 поширюються лише на землі, що перебувають у державній власності, проте спірні правовідносини щодо вилучення земельних ділянок зі складу земель лісового фонду, а також їх передачі у власність, виникли до набрання чинності діючим ЗК України, а саме у 2000-2001 роках, тобто до отримання Кабінетом Міністрів України відповідних повноважень у сфері розпорядження землями лісового фонду, в той час як станом на 01.01.2002 спірні земельні ділянки перебували у приватній власності третіх осіб у даній справі;

- відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, проте копії схем та планшета лісовпорядкування 1993 року, надані прокурором, складено без прив`язування до місцевості та визначення координат, і вказані матеріали не доводять перебування спірних земельних ділянок у складі земель лісового фонду як на час їх вилучення, так і на час розгляду справи, та, відповідно, не обґрунтовують незаконність вилучення виконавчим комітетом Козинської селищної ради спірних земельних ділянок зі складу земель лісового фонду;

- виконавчий комітет Козинської селищної ради, приймаючи оскаржувані у даній справі рішення, діяв на виконання делегованих повноважень Козинської селищної ради відповідно до вимог статті 3 ЗК України, чинного як на момент прийняття рішення про делегування зазначених повноважень, так і на момент прийняття спірних рішень;

- судами відхилено доводи Київської міської прокуратури щодо відсутності у виконавчого комітету Козинської селищної ради повноважень з розпорядження лісовими землями кварталу 38 Козинського лісництва на момент прийняття оскаржуваних рішень, оскільки Козинська селищна рада в особі виконавчого комітету розпоряджалася землями, які на той час були включені в межі селища Козин, що не було спростовано належними та допустимими доказами під час розгляду справи.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2021 у даній справі постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі № 911/414/18 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у цій справі № 911/414/18 судом касаційної інстанції зазначено про те, що у цьому позові позовні вимоги до фізичних осіб першим заступником прокурора Київської області не заявлялися, а та обставина, що одна із позовних вимог прокурора хоча і стосується визнання недійсними рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель Товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір», на підставі якого у фізичних осіб виникли цивільні права на зазначені в цьому рішенні земельні ділянки, але у подальшому були припинені через відчуження ними цих земельних ділянок, не відносить позов в цій частині до юрисдикції загальних судів, оскільки метою її пред`явлення у сукупності з іншими вимогами є витребування земельної ділянки у юридичної особи - ТОВ «Трейдом», яка є її власником і володільцем на час пред`явлення позову;

- водночас у своїй постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду:

1) зауважила, що вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов`язки, безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України. Наведене відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 361/3009/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 485/1472/17, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 15.05.2019 у справі № 469/1346/18, від 26.06.2019 у справі № 911/2258/18, відступати від яких немає правових підстав (пункт 36);

2) з метою забезпечення єдності судової практики відступила від своїх висновків, висловлених у постановах від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 та від 12.06.2019 у справі № 911/848/18, згідно з якими визнання недійсним рішення суб`єкта владних повноважень про надання земельної ділянки у власність фізичній особі, безпосередньо не впливає на права і обов`язки такої фізичної особи, якщо вона не є власником земельної ділянки на момент пред`явлення позову, і якщо жодні позовні вимоги до такої фізичної особи позивачем не заявлені. Відступ є необхідним через те, що зазначені висновки суперечать висновкам, переліченим у пункті 36 цієї постанови;

3) звернула увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 38);

- у справі, яка переглядається, заявлено, зокрема, вимогу про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель Товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір» в частині передачі безкоштовно у приватну власність фізичних осіб земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства, яка з огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у справі № 911/3681/17, не може розглядатися в межах господарського провадження;

- суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка належала до земель лісового фонду та перебувала у постійному користуванні КДЛО «Київліс», однак, визначаючи правовий режим спірної земельної ділянки, суди не взяли до уваги та не оцінили інші матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме: лист Державного агентства лісових ресурсів України від 01.11.2017 № 02-33/8132-17, в якому надавалася інформація щодо погодження переведення до інших категорій лісових земель, вилучених у 2000 році; фрагмент з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталів 37, 38 Козинського лісництва; копію планшета № 2 (лісовпорядкування 1993 року) кварталу 38; копію геодезичних даних планшета № 2; копію листів погоджень на вилучення у кварталі 38; копію плану лісонасаджень; копію таксаційного опису із проекту організації та розвитку лісового господарства Козинського лісництва кварталу 38; тексту самих рішень Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1, від 26.10.2000 № 5/3, якими вилучалися із землекористування Київського лісогосподарського об`єднання Козинського лісництва квартали 33, 38;

- правові підстави набуття права власності на земельну ділянку до 1 січня 2002 року визначалися ЗК України 1990 року, згідно з положеннями якого землею в межах населених пунктів земельними ділянками розпоряджалися Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх;

- в свою чергу межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункту не були встановлені/змінені в іншому порядку, передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови та/або зміни меж;

- судами попередніх інстанцій зазначено, що встановлення меж селищ міського типу до 01.01.2002 здійснювалося за проектами встановлення меж селищ міського типу, які розглядалися і погоджувалися селищною і районною Радою народних депутатів та затверджувались обласною Радою народних депутатів, проте, перерахувавши відповідні рішення Рад, суди не зробили висновок щодо того, якими межі селища були на момент прийняття оскаржуваних рішень та, відповідно, чи знаходилася спірна земельна ділянка у цих межах.

- зважаючи на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у позові є передчасним, оскільки суди не дослідили усіх обставин справи з наданням оцінки наявних у ній доказів, з якими пов`язане законне вирішення спору, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції:

- відповідач 2 звернувся з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду, з підстав того, що прокурором не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність в нього підстав у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва інтересів держави в даній справі, позаяк прокурором не надано жодних доказів звернення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Кабінету Міністрів України з наданням йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, та як наслідок подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Навпаки матеріали справи містять докази, що таке звернення прокуратури до КМУ відбулось після подання позовної заяви.

У задоволенні вказаного клопотання відмовлено, постановленою в судовому засіданні 19.10.2021 протокольною ухвалою, яка обґрунтована тим, що прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі КМУ та дотримався порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»;

- прокурор звернувся з клопотанням про заміну у справі № 911/414/18 Кабінету Міністрів України на його процесуального правонаступника - Київську обласну державну адміністрацію. Замінено позивача Кабінет Міністрів України на його процесуального правонаступника Київську обласну державну адміністрацію.

Вказане клопотання задоволено ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2021;

- Кабінет Міністрів України звернувся з клопотанням про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

У задоволенні вказаного клопотання відмовлено, постановленою в судовому засіданні 07.06.2022 протокольною ухвалою, яка обґрунтована тим, що рішення у даній справі не вплине на права та обов`язки КМУ щодо однієї із сторін у даній справі, а відтак відсутні підстави для задоволення поданого клопотання та залучення КМУ до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача;

- від прокуратури надійшов лист про зміну найменування органу прокуратури, який звернувся з позовною заявою до суду у даній справі з Прокуратури Київської області на Київську обласну прокуратуру;

- від відповідача 2 клопотання про залучення ГО товариство індивідуальних забудовників «Сосновий бір» до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

У задоволенні вказаного клопотання відмовлено, постановленою в судовому засіданні 25.10.2022 протокольною ухвалою, яка обґрунтована тим, що рішення у даній справі не вплине на права та обов`язки ГО товариство індивідуальних забудовників «Сосновий бір» щодо однієї із сторін у даній справі.

Також, від прокуратури: надійшли

- заява від 10.02.2022 № 15/1-153вих22 (вх. № суду 3446/22 від 16.02.2022) про зміну предмета позову, відповідно до якої прокурор просить суд п. 4 прохальної частини позовної заяви розглядати в наступній редакції: «Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» земельну ділянку з кадастровими номерами 3223155400:05:003:0058 площею 0,5863 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0059 площею 0,4664 га, які знаходяться на території Козинської селищної ради Обухівського району». Вказана заява мотивована тим, що в ході розгляду судом даної справи ТОВ «Трейдом» здійснено поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 площею 1,0527 га на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:003:0058 площею 0,5863 та 3223155400:05:003:0059 площею 0,4664 га;

- доповнення від 15.07.2022 № 15/1-573вих22 (вх. № суду 9748/22 від 03.08.2022) до заяви про зміну предмета позову, в яких прокурор, зокрема, зазначає, що в заяві про зміну предмета позову допущено помилку, вказано п. 4 прохальної частини позовної заяви, замість п. 8 прохальної частини позовної заяви, у зв`язку з чим прокурор просив суд врахувати, що зміст заяви про зміну предмета позову стосується виключно уточнення позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки.

Відповідач 2 проти прийняття до розгляду заяви прокурора про зміну предмета позову та доповнень до вказаної заяви заперечив, просив залишити їх без розгляду, з огляду на те, що прокурором не додано доказів про доплату судового збору за подання заяви про зміну предмету позову, виходячи з вартості земельних ділянок.

У задоволенні заяви відповідача 2 про залишення без розгляду заяви прокурора від 10.02.2022 № 15/1-53вих22 (із уточненнями) про зміну предмета позову відмовлено, постановленою в судовому засіданні 25.10.2022 протокольною ухвалою, яка обґрунтована відсутністю підстав для залишення позову без розгляду, з мотивів наведених другим відповідачем.

Вказані вище заява про зміну предмета позову та доповнення судом першої інстанції прийняті до розгляду, з урахуванням чого даному провадженні остаточними вимогами прокурора є вимоги про:

- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельних ділянок в кварталі 38 виділі 24 Козинського лісництва;

- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.07.2000 № 6/4 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників»;

- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 № 5/3 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельних ділянок в кварталі 38 виділах 22 та 24 Козинського лісництва;

- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель ТІЗ «Сосновий бір» в частині передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір» ОСОБА_1 площею 0,5762 га (ділянка № 50 ) та ОСОБА_4 площею 0,4500 га (ділянка № НОМЕР_2 );

- витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0058 площею 0,5863 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0059 площею 0,4664 га, які знаходяться на території Козинської селищної ради Обухівського району.

Крім того, відповідач 2 звернувся до суду першої інстанції з заявою в якій просив закрити провадження у справі (щодо всіх вимог - примітка суду), яка обґрунтована тим, що позовна вимога про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель Товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір» в частині передачі безкоштовно у приватну власність фізичних осіб земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2022 у даній справі:

- частково задоволено заяву відповідача 2 про закриття провадження у справі;

- закрито провадження у справі № 911/414/18 в частині позовних вимог прокурора про визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель ТІЗ «Сосновий бір» в частині передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір» ОСОБА_1 площею 0,5762 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 площею 0,4500 га (ділянка № НОМЕР_2 );

- в решті вимог заяви про закриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог прокурора відмовлено.

Після закриття провадження у даній справі в частині вищезазначених позовних вимог прокурора, на розгляді суду лишились вимоги прокурора про:

Узагальнені доводи прокуратури наступні.

Прокурор, вказуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 площею 1,0527 га, яка в ході розгляду судом даної справи, на підставі заяви ТОВ «Трейдом» від 06.02.2020 поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:003:0058 площею 0,5863 га та 3223155400:05:003:0059 площею 0,4664 га (далі спірна земельна ділянка), є землею державної власності лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду, на час її вилучення знаходилася поза межами населеного пункту, вибула з власності держави на підставі рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради, який приймаючи оскаржувані рішення розпорядився цією земельною ділянкою з перевищенням наданих законом повноважень, з порушенням норм земельного та лісового законодавства України, оскільки рішення про вилучення спірної земельної ділянки лісів першої групи, зміну її категорії, а також подальшу передачу у приватну власність мала право приймати лише Верховна Рада України.

Київська обласна державна адміністрація у письмових пояснення, щодо предмета спору просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Відповідач 1 під час першого розгляду справи проти задоволення позову заперечив пославшись на наявність у нього повноважень на прийняття оскаржуваних рішень та на обізнаність (можливість бути обізнаними) органів прокуратури з 2014 року про оскаржувані рішення.

Відповідач 2 проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- спірна земельна ділянка як станом 1997 рік, так і станом на 2000 рік знаходилась в межах селища Козин, право надання в постійне користування та вилучення земельних ділянок лісового фонду в межах селища Козин належало Козинській сільській раді, а тому прийняття оскаржуваних рішень про вилучення земельних ділянок з постійного користування Київського державного лісогосподарського об`єднання є такими, що прийняті виключно у межах наданих законодавством повноважень;

- підстави, визначені прокурором для позбавлення відповідача 2 права власності на спірну земельну ділянку, не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не належать до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача та повернення земельної ділянки державі;

- позовні вимоги заявлені з пропуском позовної давності.

Треті особи правом на надання пояснень/заперечень не скористались.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.03.2023 у справі №911/418/18:

- позов задоволено частково;

- витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0058 площею 0,5863 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0059 площею 0,4664 га, які знаходяться на території Козинської селищної ради Обухівського району;

- в решті позовних вимог відмовлено;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» на користь Київської обласної прокуратури 1 762 грн. витрат по сплаті судового збору.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка є землею державної власності лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду та на момент прийняття оскаржуваних рішень знаходилася поза межами населеного пункту, так як:

- межі території населеного пункту смт Козин на момент прийняття оскаржуваних рішень були затверджені Обухівською районною радою народних депутатів рішенням від 28.11.1997 № 106.10.ХХІІ, яким було визначено площу Козинської селищної ради у розмірі 6862,6 га та смт. Козин площею 426,3 га;

- спірна земельна ділянка не входила до складу земельних угідь населеного пункту смт Козин, площа якого відповідно до рішення Обухівської районної радо народних депутатів рішенням від 28.11.1997 № 106.10.ХХІІ становила 426,3 га;

- виходячи з наявних в матеріалах справи доказів в сукупності вбачається, що зміна меж селища Козин згідно рішення Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ відбулась, зокрема, за рахунок, спірної землі, яка до її вилучення із землекористування Київського лісогосподарського об`єднання на підставі оскаржуваних рішень знаходилася поза межами населеного пункту.

З огляду на вказані висновки, суд першої інстанції зазначив про те, що:

- відповідно до положень діючого на момент прийняття оскаржуваних рішень законодавства, на час виникнення спірних правовідносин рішення про вилучення спірної землі лісогосподарського призначення лісів першої групи, переведення лісових земель до інших категорій, а також подальшу передачу у приватну власність у даних правовідносинах мала право приймати Верховна Рада України, а селищні ради та їх виконавчі комітети не наділялись повноваженнями щодо вилучення та надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту;

- викладене свідчить про те, що виконавчий комітет Козинської селищної ради приймаючи рішення в оскаржуваних частинах розпорядився спірною земельною ділянкою з перевищенням наданих законом повноважень, з порушенням норм земельного та лісового законодавства України, що призвело до незаконного вибуття спірної земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення поза волею її власника. Доказів протилежного суду не надано.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- вимоги прокурора про визнання недійсним оскаржуваних рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1, від 27.07.2000 № 6/4, від 26.10.2000 № 5/3 не є ефективним способом захисту, адже задоволення таких вимог не призвело б до відновлення володіння відповідними земельними ділянками, що є підставою для відмови в їх задоволенні, а відтак у задоволенні позовних вимог про: визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельних ділянок в кварталі 38 виділі 24 Козинського лісництва; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.07.2000 № 6/4 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників»; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 № 5/3 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельних ділянок в кварталі 38 виділах 22 та 24 Козинського лісництва, слід відмовити у зв`язку з тим, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав;

- у даному випадку належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, який заявлений у даній справі першим заступником прокурора Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації;

- враховуючи те, що спірна земельна ділянка є землею державної власності лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду, на час її незаконного вибуття знаходилася поза межами населеного пункту, вибула з власності держави на підставі рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради, який приймаючи оскаржувані рішення розпорядився спірною земельною ділянкою з перевищенням наданих законом повноважень, з порушенням норм земельного та лісового законодавства України, і набута у власність відповідачем від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею, наявні правові підстави для її витребування з незаконного володіння товариства на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Суд першої інстанції не знайшов підстав для застосуванні позовної давності до доведених вимог прокурора, пославшись на те, що:

- в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган;

- прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі КМУ 28.02.2018, про що свідчить відмітка суду на позовній заяві;

- позов у даній справі було подано у 2018 році прокурором в інтересах держави в особі КМУ, позаяк відповідно до положень ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 ЗК України в редакціях чинним на момент пред`явлення позову повноваження щодо вилучення і розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб належали до виключної компетенції КМУ;

- відповідач 2, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.1995 № 767 «Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) щодо порядку ведення документації державного лісового кадастру, зазначає, що оскільки оспорюванні рішення були прийняті в 2000 році, то на 1 січня 2001 року відомості щодо змін, які відбулися у структурі земель лісового фонду були внесені в матеріали первинного обліку лісів, зведені дані державного лісового кадастру були передачн до Мінлісгоспу, а після 01.10.2001 були подані Мінлісгоспом до КМУ, а тому КМУ був обізнаний і мав змогу звернутися за захистом порушених державних інтересів ще з жовтня 2002 року;

- разом з тим, відповідач 2, посилаючись на зазначену вище постанову КМУ та зазначаючи, що КМУ був обізнаний і мав змогу звернутися за захистом порушених державних інтересів ще з жовтня 2002 року, не надає суду доказів, які б підтверджувати вказані обстави, зокрема, що на 1 січня 2001 року відомості щодо змін, які відбулися у структурі земель лісового фонду були внесені в матеріали первинного обліку лісів, зведені дані державного лісового кадастру були передані до Мінлісгоспу, а після 01.10.2001 були подані Мінлісгоспом до КМУ, та з таких відомостей вбачається порушення земельного та лісового законодавства щодо вилучення та в подальшому надання у приватну власність спірної земельної ділянки;

- в той же час, прокурор в позовній заяві зазначає, що йому стало відомо про порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку у 2017 році (том 1 а.с. 78), у відповіді на відзив (том 4 а.с. 37) прокурор зазначає, що КМУ про виявлені порушення стало відомо лише з моменту отримання позову прокурора і відкриття провадження у справі;

- в матеріалах справи наявний лист Прокуратури Київської області від 19.02.2018 № 05/1-4/5вих18 (том 1 а.с. 143), яким прокуратурою повідомлено КМУ про виявлені порушення та подачу прокуратурою даного позову в інтересах держави в особі КМУ;

- доказів того, що Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України могли та довідались про виявлені прокуратурою порушення земельного та лісового законодавства України при прийнятті оскаржуваних рішень раніше лютого 2018 року, матеріали справи не містять;

- з наведеного слідує, що прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі КМУ у 28.02.2018, в межах строку, встановленого ст. 257 ЦК України;

- в матеріалах справи наявний лист Козинської селищної ради від 26.08.2014 вих. № 684 адресований Прокурору Обухівського району, яким на вимогу прокурора надано, зокрема, рішення ВК Козинської селищної ради від 23.11.2001 № 6/1 (том 3 арк.с 121), проте вказаний лист адресований прокурору Обухівського району при вирішенні застосування строку позовної давності у даній справі не приймається судом до уваги та відхиляється, з огляду на те, що у даній справі рішення ВК Козинської селищної ради за № 6/1 датоване 29.11.2001, а не 23.11.2001, яке надсилалось прокурору Обухівського району. Крім того, навіть отримання прокуратурою лише одного рішення ВК Козинської селищної ради від 23.11.2001 № 6/1, яким безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, без інших рішень ВК Козинської селищної ради, якими вилучалися із землекористування Київського лісогосподарського об`єднання Козинського лісництва квартали 33, 38, матеріалів лісовпорядкування та інших необхідних відомостей щодо спірної земельної ділянки, встановити вищевстановлені порушення земельного та лісового законодавства неможливо.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдом» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на подачу апеляційної скарги, прийняти апеляційну скаргу; рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 у справі №911/414/18 скасувати повністю, в позові відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення не відповідає положенням законодавства.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що:

- наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду, з підстав того, що прокурором не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність в нього підстав у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва інтересів держави в даній справі, позаяк прокурором не надано жодних доказів звернення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Кабінету Міністрів України з наданням йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, та як наслідок подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Навпаки матеріали справи містять докази, що таке звернення прокуратури до КМУ відбулось після подання позовної заяви;

- наявні підстави для закриття провадження у справі (щодо всіх вимог - примітка суду), так як позовна вимога про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель Товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір» в частині передачі безкоштовно у приватну власність фізичних осіб земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;

- спірна земельна ділянка станом як 1997 рік, так і станом на 2000 рік знаходилась в межах селища Козин, право надання в постійне користування та вилучення земельних ділянок лісового фонду в межах селища Козин належало Козинській сільській раді, а тому прийняття оскаржуваних рішень про вилучення земельних ділянок з постійного користування Київського державного лісогосподарського об`єднання є такими, що прийняті виключно у межах наданих законодавством повноважень;

- прокурором порушено строки позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» у справі №911/414/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 вирішено відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/414/18.

01.06.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/414/18.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2016/23 від 06.06.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/414/18, у зв`язку із перебування судді Шаптали Є.Ю., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023 справу №911/414/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Разіна Т.І., судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 у справі №911/414/18 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В., задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 у справі №911/414/18, відкрито апеляційне провадження у справі №911/414/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.07.2023 на 11 год. 15 хв.

28.06.2023 до суду від апелянта надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких апелянт зауважив на тому, що факт перебування спірної земельної ділянки станом на дату прийняття оскаржуваних рішень в межах селища Козин підтверджується актом перевірки правовірності відведення та використання земель лісового фонду для потреб житлового будівництва на території Конча-Заспи від 27.11.2002. До доповнень апелянтом додано копію вказаного акту, проте, так як копія такого акту вже наявна у матеріалах справи, він не може вважатися додатковим доказом по справі.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 18.07.2023 суддю Північного апеляційного господарського суду Разіну Т.І. звільнено у відставку, у зв`язку з чим розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-07/522/23 від 20.07.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/414/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Кравчук Г.А., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 по справі № 911/414/18 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Кравчук Г.А., Гончаров С.А., розгляд апеляційної скарги призначено на 13.09.2023 о 14:00 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 по справі № 911/414/18 відкладено на 18.10.2023 о 14:30.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею, у відрядженні розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4174/23 від 12.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/414/18.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 по справі № 911/414/18 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Кравчук Г.А.

Станом на 18.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивачі та третя особи представників в судове засіданні не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивачів та третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, з наступних підстав.

Козинська селищна рада рішенням від 28.04.1998 делегувала виконавчому комітету Козинської селищної ради повноваження щодо виділення земельних ділянок у власність, користування та їх приватизації.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» від 28.04.2000 № 9/1, за результатами розгляду листа Київського державного лісогосподарського об`єднання № 01-258/2 від 18.04.2000, вилучено із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання земельну ділянку (33, 38 квартали Козинського лісництва) загальною площею 22,0 га та зараховано вилучену земельну ділянку до земель запасу Козинської селищної ради (резервні території під розширення меж населеного пункту) (том 1 арк.с. 84).

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників» від 27.07.2000 № 6/4, за результатами розгляду клопотання ЗАТ «Київська ПМК № 2» про надання земельної ділянки в постійне користування під розміщення товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір» в смт Козин та розробленого Обухівським бюро ДЗК проекту відведення земельної ділянки, затверджено розроблений Обухівським бюро ДЗК проект відведення земельної ділянки ЗАТ «Київська ПМК № 2» та надано за рахунок земель запасу Козинської селищної ради земельну ділянку площею 22,5 га ЗАТ «Київська ПМК № 2» під розміщення товариства індивідуальних забудовників «Сосновий Бір» (том 1 арк.с. 85).

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» від 26.10.2000 № 5/3, за результатами розгляду листів Київського державного лісогосподарського об`єднання № 01/394 від 14.06.2000, № 01/417-2 від 25.06.2000, № 01-417-1 від 25.06.2000, № 01-591 від 28.09.2000, № 01/629 від 19.10.2000, вилучено із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання Козинського лісництва квартал 38 виділ 12 площею 0,5 га, квартал 38 виділ 6 площею 0,4 га, квартал 38 виділ 20 площею 1,4 га, квартал 38 виділ 25 площею 0,8 га, квартал 38 виділ 10 площею 2,9 га, квартал 33 виділ 1 площею 1,5 га, квартал 17 виділ 24 площею 1,5 га, квартал 17 виділ 25 площею 0,6 га, квартал 32 виділ 9, 10, 16, 19 площею 5,72 га, квартал 38 виділ 12, 13, 14, 15-22, 24 площею 14,1 га, зараховано вилучену земельну ділянку до земель запасу Козинської селищної ради (резервні території під розширення населеного пункту) (том 1 арк.с. 86).

В матеріалах справи (том 3 арк.с. 182-187) містяться наступні листи Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс»:

- від 18.04.2000 № 01-258/2, в якому КДЛО «Київліс» не заперечувало проти вилучення земельної ділянки з держлісфонду Козинського лісництва в кв. 33, 38 площею 22 га згідно діючого законодавства для розвитку інфраструктури селища за умови, що дана земельна ділянка включена в генеральний план розвитку селища;

- від 14.06.2000 № 01/394, в якому КДЛО «Київліс» не заперечувало проти вилучення із складу держлісфонду Козинського лісництва в кварталі 33 виділ 1, земельної ділянки 1,5 га (вкрита лісом), яку просить передати до земель запасу Козинської селищної ради;

- від 25.06.2000 № 01/417-1, в якому КДЛО «Київліс» зазначало, що враховуючи, що земельні ділянки держлісфонду Козинського лісництва в кварталі 17 виділ 24 площею 1,5 га, виділ 25 площею 0,6 га включені в генеральний план розвитку селища Козин, КДЛО «Київліс» не заперечує проти вилучення їх із складу держлісфонду Козинського лісництва і передачі до земель запасу Козинської селищної ради;

- від 25.06.2000 № 01/417-2, в якому КДЛО «Київліс» зазначало, що враховуючи, що земельні ділянки держлісфонду Козинського лісництва в кварталі 38 виділ 12 площею 0,5 га, виділ 6 площею 0,4 га, виділ 20 площею 1,4 га, виділ 25 площею 0,8 га, виділ 10 площею 2,9 га включені в генеральний план розвитку селища Козин, КДЛО «Київліс» не заперечує проти вилучення їх із складу держлісфонду Козинського лісництва і передачі до земель запасу Козинської селищної ради;

- від 28.09.2000 № 01-591, в якому КДЛО «Київліс» не заперечувало проти вилучення із складу держлісфонду Козинського лісництва в кварталі 32 виділ 9, 10, 16, 19 земельної ділянки площею 5,72 га (вкрита лісом), яку просить передати до земель запасу Козинська селищна рада, так, як дана земельна ділянка включена в генеральний план забудови смт Козин.

- від 19.10.2000 № 01-629, в якому КДЛО «Київліс» не заперечувало проти вилучення із складу держлісфонду Козинського лісництва в кв. 38 виділ 12, 13, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 24 земельної ділянки загальною площею 14,1 га яку просить передати до земель запасу Козинської селищної ради.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель ТІЗ «Сосновий бір» від 29.11.2001 № 6/1 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства, із земель товариства індивідуальних забудовників, зокрема: ОСОБА_1 площею 0,5762 га (ділянка № 50), ОСОБА_3 площею 0,4764 га (ділянка № НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 площею 0,4500 га (ділянка № НОМЕР_2 ) (том 1 арк.с. 87-89).

За договорами купівлі-продажу від 13.12.2001 №№ 4646, 4642, 4638 (т. 1 арк.с. 105-110) ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відчужено ділянки № 50, 60, 61 на користь ОСОБА_2 , у зв`язку з чим остання отримала державний акт на право власності на землю від 15.02.2002 серії ІV-КВ № 027271 (т. 1 арк.с. 112-114) на вказані земельні ділянки, які об`єднала в одну земельну ділянку площею 1,5026 га та в подальшому на підставі заяви № 1649 здійснила поділ вказаної земельної ділянки на дві земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0040 площею 0,4500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 площею 1,0526 га для ведення особистого селянського господарства.

Управлінням Держкомзему в Обухівському районі Київської області 26.01.2012 ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:003:0041, площею 1,0527 га серії ЯМ № 400346.

На підставі договору міни від 24.12.2015 № 3251 ОСОБА_2 відчужила належну їй земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:003:0041, ТОВ «Трейдом».

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.02.2018 № 113806605, право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 1,0527 га, кадастровий номер 3223155400:05:003:0041 на підставі договору міни від 24.12.2015 № 3251 зареєстровано за ТОВ «Трейдом».

Вказані факти учасниками судового процесу не заперечуються.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор послався на те, що:

- земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а саме: інформацією Виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 461 від 18.09.2017, фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 38, виділів 2, 3, 5, 8, 9, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 та 24 Козинського лісництва та межами спірної земельної ділянки, інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07.11.2017 № 10-10-0.222-16664/2-17, а також інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 07.09.2017 № 02-712. Згідно Проекту організації і розвитку лісового господарства Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» (таксаційний опис, поквартальні суми плоз та загальних запасів насаджень, Том ІІ, Книга І, Ірпінь 1994, Інвентаризаційний № 340, Примірник № 2) Козинського лісництва, спірна земельна ділянка відносилась до категорії лісу лісогосподарська частина лісів земельних зон;

- виконавчим комітетом Козинської селищної ради на підставі рішень від 28.04.2000 № 9/1, від 26.10.2000 № 5/3, від 27.07.2000 за № 6/4, від 29.11.2001 № 6/1, всупереч наданих законом повноважень, вилучено та у подальшому передано безкоштовно у власність вказаних вище громадян земельні ділянки, які знаходилися поза межами населеного пункту;

- при цьому, рішення про вилучення спірної земельної ділянки лісів першої групи, зміну її категорії, а також подальшу передачу у приватну власність мала право приймати лише Верховна Рада України, а селищні ради та їх виконавчі комітети взагалі не наділялись повноваженнями щодо надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту;

- переведення лісових земель до інших категорій мало проводитися за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Разом з тим, Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, погодження Держкомлісгоспом в порядку, передбаченому ст. 42 Лісового кодексу України (в редакції станом на 2000 рік) не приймались.

В якості доказів, які підтверджують заявлені позовні вимоги прокурор посилається зокрема, на документи, які надає до позовної заяви:

- лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.09.2017 0-10-0.11-15310/2-17, в якому зазначено, що за інформацією Відділу в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до проекту формування території та встановлення меж Козинської селищної ради народних депутатів, смт Козин і с. Рудики Обухівського району Київської області, станом на 1995 рік, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 була розташована за межами смт Козин та с. Рудики, в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівскього району Київської області (том 1 арк.с. 116);

- лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07.11.2017 № 10-10-0.222-16664/2-17, в якому зазначено, що за інформацією Відділу в Обухівському районі Головного управління Держтеокадастру у Київській області (лист від 07.11.2017 № 610/402-17-0.222), відповідно до даних державної статистичної звітності з кількісного обліку земель по формі 6-зем та наявних планово-картографічних матеріалів (проекту формування та встановлення меж Козинської селищної ради, народних депутатів смт Козин і с. Рудики Обухівського району Київської області, що розроблена інститутом землеустрою УДАРІ 1995) зазначені в запиті земельні ділянки, які до 28.04.2000 знаходились в кварталі 38 виділах 2,3, 5, 8, 9, 11 Козинського лісництва, загальною площею 6,5 га та ті, що до 26.10.2000 знаходились у виділах 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18. 19, 20, 21, 22, 24 Козинського лісництва, загальною площею 16 га, відносились до земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», землі лісогосподарських підприємств (шифр рядка 88), лісові землі - землі вкриті лісовою (деревною та чагарниковою рослинністю) (графа 23) (том 1 арк.с. 117);

- лист Державного агентства лісових ресурсів України від 01.11.2017 № 02-33/8132-17, в якому зазначено, що розглянувши лист прокуратури щодо погодження переведення до інших категорій лісових земель, вилучених у 2000 році рішенням Козинської селищної ради, із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» (Козинське лісництво: кв. 38 вид. 2, 3.5,8, 9, II, 12, 13, 15, 16, 17, 18, 20, 21, 22, 24), загальною площею понад 19 га та зарахованих до земель запасу Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, Держлісагенство повідомляє, що ним не погоджувалося переведення до інших категорій, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 (том 1 арк.с.118);

- лист ВО «Укрдержліспроект» від 18.09.2017 № 461 до якого надано фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 37, 38 та межами їх таксаційних виділів Козинського лісництва «Київський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993 року та межами земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 (том 1 арк.с. 121-122);

- лист ДП «Київське лісове господарство» від 07.09.2017 № 02-712, до якого підприємство додає: копію планшету № 2 (лісовпорядкування 1993 року) кварталу 38, копію геодезичних даних планшету № 2, копію плану лісонасаджень, копію таксаційного опису із проекту організації та розвитку лісового господарства Козинського лісництва кварталу 38 (том 1 арк.с. 124-137).

Прокурор, вказуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:003:0041 площею 1,0527 га, яка в ході розгляду судом даної справи, на підставі заяви ТОВ «Трейдом» від 06.02.2020 поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:003:0058 площею 0,5863 га та 3223155400:05:003:0059 площею 0,4664 га (далі спірна земельна ділянка) є землею державної власності лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду, на час її вилучення знаходилася поза межами населеного пункту, вибула з власності держави на підставі рішень виконавчого комитету Козинської селищної ради, який приймаючи оскаржувані рішення розпорядився спірними земельними з перевищенням наданих законом повноважень, з порушенням норм земельного та лісового законодавства України, оскільки рішення про вилучення спірної земельної ділянки лісів першої групи, зміну її категорії, а також подальшу передачу у приватну власність мала право приймати лише Верховна Рада України, просить суд визнати недійними в оскаржуваній частині рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1, від 26.10.2000 № 5/3, від 27.07.2000 № 6/4 та на підставі ст. 388 ЦК України витребувати на користь держави в особі позивача земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:003:0058 площею 0,5863 га та 3223155400:05:003:0059 площею 0,4664 га.

ТОВ «Трейдом» заперечує проти позовних вимог з підстав, які зводяться до того, що спірна земельна ділянка як станом 1997 рік, так і станом на 2000 рік знаходилась в межах селища Козин, право надання в постійне користування та вилучення земельних ділянок лісового фонду в межах селища Козин належало Козинській сільській раді, а тому прийняття оскаржуваних рішень про вилучення земельних ділянок з постійного користування Київського державного лісогосподарського об`єднання є такими, що прийняті виключно у межах наданих законодавством повноважень. Також відповідач 2 зазначив про те, що підстави, визначені прокурором для позбавлення його права власності на спірну земельну ділянку, не підпадають під дію ст.ст. 387, 388 ЦК України, оскільки не належать до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача та повернення земельної ділянки державі та про те, що позовні вимоги заявлені з пропуском позовної даності.

На підтвердження своїх заперечень відповідач 2 подав суду, зокрема, такі докази:

- акт перевірки правомірності відведення та використання земель лісового фонду для потреб житлового будівництва на території Конча-Заспи від 27.11.2002 (том 3 арк.с. 198-199);

- лист ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» від 02.04.2019 № 3-781, до якого додано фрагмент викопіювання з Генерального плану смт Козин, фрагмент викопіювання з містобудівного обґрунтування зміни меж смт Козин Київської області в ймовірних межах розміщення спірної земельної ділянки та фрагмент ортофотоплану з Публічної кадастрової карти з кадастровим поділом, в межах смт Козин Київської обл. (том 4 арк.с. 8-11).

Направляючи дану справу на новий розгляд суд касаційної інстанції у своїй постанові від 14.06.2021, зокрема, зазначив, що визначаючи правовий режим спірної земельної ділянки, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги та не оцінили матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме: лист Державного агентства лісових ресурсів України від 01.11.2017 № 02-33/8132-17, в якому надавалася інформація щодо погодження переведення до інших категорій лісових земель, вилучених у 2000 році; фрагмент з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталів 37, 38 Козинського лісництва; копію планшета № 2 (лісовпорядкування 1993 року) кварталу 38; копію геодезичних даних планшета № 2; копію листів погоджень на вилучення у кварталі 38; копію плану лісонасаджень; копію таксаційного опису із проекту організації та розвитку лісового господарства Козинського лісництва кварталу 38; тексту самих рішень Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1, від 26.10.2000 № 5/3, якими вилучалися із землекористування Київського лісогосподарського об`єднання Козинського лісництва квартали 33, 38. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що встановлення меж селищ міського типу до 01.01.2002 здійснювалося за проектами встановлення меж селищ міського типу, які розглядалися і погоджувалися селищною і районною Радою народних депутатів та затверджувались обласною Радою народних депутатів. Проте, перерахувавши відповідні рішення Рад щодо змін меж території населеного пункту смт Козин, суди не зробили висновок щодо того, якими межі селища були на момент прийняття оскаржуваних рішень та, відповідно, чи знаходилася спірна земельна ділянка у цих межах.

З огляду на вказані вище підстави позовних вимог та заперечень, виходячи з висновків та вказівок суду касаційної інстанції, суд першої інстанції цілком вірно встановив наступне.

Інститутом землеустрою Української академії аграрних наук в 1995 році було розроблено проект формування території та встановлення меж Козинської селищної ради народних депутатів, смт Козин і с. Рудики Обухівського району Київської області, що був затверджений Обухівською районною радою народних депутатів рішенням від 28.11.1997 № 106.10.ХХІІ, яким було визначено площу Козинської селищної ради у розмірі 6862,6 га та смт. Козин площею 426,3 га (том 3 арк.с. 134-175).

Згідно складу земельних угідь території населених пунктів (том 3 а.с. 152) до складу земельних угідь смт Козин площею 426,3 га входило: 198,4 га особисті підсобні господарства, 0,3 га адмінбудинок-сільрада, 3,0 га школа райВНО, 0,1 га магазин Обухівське ССТ, 0,2 га Церква Упарвління у справах релігії, 0,2 га лікарня Обухівськиц райзраввідділ, 62,0 га землі загального користування, 162,1 га резервна територія.

Згідно листа ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» від 13.06.2018 № Д-1391, в 1997 році інститутом було виконано проекту роботу щодо розроблення Генерального плату смт Козин. В 2000 році виконувалася робота «Містобудівне обґрунтування зміни меж смт Козин Київської області». До листа додано фрагмент викопіювання з Генерального плану смт Козин (опорний план, що розроблявся у 1997 році), фрагмент викопіювання з містобудівного обґрунтування зміни меж смт Козин Київської області та фрагмент ортофотоплану з Публічної кадастрової карти з кадастровим поділом, в межах смт Козин Київської обл.) (том 3 арк.с. 177-180).

Протоколом робочої наради при голові селищної ради смт Козин від 27.10.2000, заслухавши та обговоривши інформацію головного архітектора проектів інституту «Діпромісто» про обґрунтування змін меж смт Козин, вирішено погодити пропозиції інституту про перспективні межі селища з включенням додаткових ділянок в північній частині за рахунок земель Обухівського району та в південній частині за рахунок територій Козинського лісгоспзагу (том 3 арк.с. 126).

Рішенням Обухівської районної ради «Про зміну меж селища міського типу Козин Обухівського району Київської області» від 09.02.2001 № 151.13ХХІІІ, розглянувши представлений проект обґрунтування зміни меж території населеного пункту селища міського типу Козин, розроблений державним інститутом проектування міст «Діпромісто», на підставі рішення Київської обласної ради від 17.02.2000 № 174-10-ХХІІІ, затверджено проект обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт Козин, Обухівського району Київської області, встановлено загальну площу смт Козин 2740,0 га в межах, передбачених проектом обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт Козин (том 3 арк.с. 122).

Рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ «Про зміну меж селища Козин» затверджено проект обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт. Козин, встановлено загальну площу смт. Козин - 3071,0 га, визнано таким, що втратило чинність рішення від 09.02.2001 № 151.13.XXIII (том 3 арк.с. 131).

У 2011 році прокурор Обухівського району вніс протест на рішення Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.Ш, який був відхилений рішенням Обухівської районної ради від 12.04.2011 № 68.5.УІ.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15.06.2011 у справі № 2-а-4237/11 адміністративний позовом прокурора Обухівського району Київської області про визнання незаконним і скасування рішення Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ «Про зміну меж селища Козин» залишено без розгляду.

Колегія суддів вважає вірними наступні висновки суду першої інстанції:

- з викладеного вбачається, що межі території населеного пункту смт Козин на момент прийняття оскаржуваних рішень були затверджені Обухівською районною радою народних депутатів рішенням від 28.11.1997 № 106.10.ХХІІ, яким було визначено площу Козинської селищної ради у розмірі 6862,6 га та смт. Козин площею 426,3 га;

- відповідно до наявної у справі таблиці складу земельних угідь території населених пунктів (том 3 а.с. 152) спірна земельна ділянка не входила до складу земельних угідь населеного пункту смт Козин, площа якого відповідно до рішення Обухівської районної радо народних депутатів рішенням від 28.11.1997 № 106.10.ХХІІ становила 426,3 га;

- відповідно до наданого ВО «Укрдержліспроект» фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 37, 38 та межами їх таксаційних виділів Козинського лісництва «Київський лісгосп» спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993 року знаходилась до прийняття оскаржуваних рішень про її вилучення під розширення меж смт Козин в кварталі 38 Козинського лісництва, що також підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07.11.2017 № 10-10-0.222-16664/2-17;

- як слідує з тексту самих рішень виконавчого комитету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1, від 26.10.2000 № 5/3, якими вилучалися із землекористування Київського лісогосподарського об`єднання Козинського лісництва квартали 33, 38 та тексту перелічених вище листів Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс», якими останнє не заперечувало про вилучення з держлісфонду кварталів 33, 38 Козинського лісництва, спірна земельна ділянка вилучалася оскаржуваними рішення для розширення меж населеного пункту Козин;

- після вилучення із землекористування Київського лісогосподарського об`єднання Козинського лісництва квартали 33, 38, в межах яких, знаходилась, зокрема, спірна земельна ділянка, відбулось розширення меж населеного пункту Козин згідно з рішенням Обухівської районної ради «Про зміну меж селища міського типу Козин Обухівського району Київської області» від 09.02.2001 № 151.13ХХІІІ, яке в подальшому визнано таким, що втратило чинність на підставі рішення Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ «Про зміну меж селища Козин», яким затверджено проект обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт. Козин та встановлено загальну площу смт. Козин - 3071,0 га;

- отже виходячи з наявних в матеріалах справи доказів в сукупності вбачається, що зміна меж селища Козин згідно рішення Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ відбулась, зокрема, за рахунок, спірної землі, яка до її вилучення із землекористування Київського лісогосподарського об`єднання на підставі оскаржуваних рішень знаходилася поза межами населеного пункту.

В матеріалах справи міститься Акт перевірки правомірності відведення та використання земель лісового фонду для потреб житлового будівництва на території Конча-Заспи від 27.11.2002 (том 3 арк. с. 198-199), зі змісту якого вбачається, що землі лісового фонду Козинського лісництва в кв. 1, 2, 3, 8, 12, 17, 22, 27, 28, 32, 33, 37, 38, 42, 43, 46, 47 площею 373 га рішенням Обухівської районної ради № 135 від 18.06.1998 включені в межі селища Козин згідно з генеральним планом розширення та забудови селища. Перевіркою не встановлено порушень вимог чинного законодавства при погодженні передачі вищезазначених земель об`єднанням «Київліс» для потреб житлового будівництва в межах території Конча-Заспи. Даний акт був підписаний начальником Управління державної охорони лісів і безпеки праці, головним лісничим ДЛГО «Київліс», заст. ген. директора ДЛГО «Київліс» та лісничим Козинського лісництва.

Колегія суддів зазначає про те, що вказаний доказ не може бути прийнятий як доказ на підтвердження тверджень відповідача 2 про те, що спірна земельна ділянка як станом 1997 рік, так і станом на 2000 рік знаходилась в межах селища Козин, так як даний акт не встановлює того чи знаходилась спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваних рішень в межах чи за межами населеного пункту, містить лише посилання на те, що землі лісового фонду Козинського лісництва в перелічених вище кварталах включені в межі селища Козин згідно з генеральним планом розширення та забудови селища, в той же час, не зазначено коли генеральний план розширення та забудови селища був затверджений, яким рішенням та в якій площі були затверджені межі селища Козин.

В матеріалах справи міститься лист ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» від 02.04.2019 № 3-781 (том 4 арк.с. 8-11), до якого додано фрагмент викопіювання з Генерального плану смт Козин, фрагмент викопіювання з містобудівного обґрунтування зміни меж смт Козин Київської області в ймовірних межах розміщення спірної земельної ділянки та фрагмент ортофотоплану з Публічної кадастрової карти з кадастровим поділом, в межах смт Козин Київської обл., які надані відповідачем в підтвердження того, що спірна земельна ділянка станом як 1997 рік так і станом на 2000 рік знаходилась в межах селища Козин.

Вказаний лист та додані до нього документи також не можуть бути прийняті як доказ на підтвердження тверджень відповідача 2 про те, що спірна земельна ділянка як станом 1997 рік, так і станом на 2000 рік знаходилась в межах селища Козин, так як вони не свідчать про те, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваних рішень була в межах населеного пункту, є лише фрагментами викопіюваннями з генерального плану смт. Козин, що розроблявся у 1997 році ДП «Діпромісто». При цьому, надані фрагменти викопіювання з генерального плану смт. Козин не містять доказів, які свідчать, що генеральний план смт. Козин, що розроблявся у 1997 році ДП «Діпромісто» був затверджений в установленому законодавством порядку на час прийняття оскаржуваних рішень, та до таких затверджених меж населеного пункту смт Козин згідно генерального плану смт. Козин, що розроблявся у 1997 році ДП «Діпромісто була включена спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваних рішень. Крім того наданий лист ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» від 02.04.2019 № 3-781 та додані до нього фрагменти викопіювання з Генерального плану смт Козин не спростовують вищевстановлені судом обставини.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що станом на дату прийняття оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка знаходилася поза межами населеного пункту, була землею державної власності лісогосподарського призначення, відносилась до лісового фонду.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу.

Лісові відносини в Україні регулюються Лісовим кодексом України, Законом України про охорону навколишнього природного середовища, іншими актами законодавства України. Земельні, водні та гірничі відносини, а також відносини щодо охорони, використання і відтворення рослинного і тваринного світу в частині, не врегульованій Лісовим кодексом України, регулюються відповідним законодавством України (ст. 1 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов`язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд (ст. 3, 4 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним кодексом України та цим кодексами (ст. 6 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 2, 4 ст. 9 Лісового кодексу України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

До відання Верховної Ради України у галузі регулювання лісових відносин належить розпорядження лісовим фондом (п. 2 ч. 1 ст. 11 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ст. 32 Земельного кодексу України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об`єктів (частина п`ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

До земель селища міського типу належать усі землі в межах селища. Землі селища міського типу перебувають у віданні селищної Ради народних депутатів. Межі селищ міського типу встановлюються і змінюються обласною Радою народних депутатів або за її дорученням відповідною районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів. Включення земельних ділянок до межі селища міського типу не тягне за собою припинення права власності та права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викупу) відповідно до статті 31 цього Кодексу (ст. 64 Земельного кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з положеннями ст. 42 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ч. 2, 3 ст. 3 Земельного кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Земельного кодексу України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу.

До відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: 1) надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками (п. 1, 2 ч. 1 ст. 16 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, з наведених вище положень законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин, слідує, що землею в межах населених пунктів розпоряджалися на час виникнення спірних правовідносин Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх, проте, враховуючи те, що спірна земельна ділянка перебувала за межами селища Козин, рішення щодо вилучення та надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту мала право приймати на час виникнення спірних правовідносин Верховна Рада України.

Водночас колегія суддів зауважує на наступному.

Як встановлено вище, з огляду на зміну меж селища Козин згідно рішення Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ, з вказаної дати спірна земельна ділянка перебуває в межах селища Козин, а відтак, саме з цієї дати право на розпорядження такою земельною ділянкою, включаючи право переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а також право на передачу земельних ділянок у власність, надано відповідним органам місцевого самоврядування.

Слід зазначити і про те, що твердження першого заступника прокурора Київської області та Київської обласної державної адміністрації щодо належності на даний час спірної земельної ділянки до земель державної власності, тобто перебування такої земельної ділянки на даний час поза межами селища Козин, не підтверджено жодним наявним у матеріалах справи доказом. Вказані твердження спростовуються і тим, що спірній земельній ділянці присвоєно поштову адресу у селищі Козин.

Колегія суддів зауважує на тому, що прокурором при зверненні до суду з цим позовом вказане не враховано, а позовні вимоги заявлені в інтересах особи, права якої як на дату звернення до суду з цим позовом, так і на даний час, ані оскаржуваними рішеннями, ані перебуванням спірної земельної ділянки у власності відповідача 2 порушені бути не можуть.

Вказане є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зауважити і на наступному.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Необхідно також зауважити, що власник майна, з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Верховний Суд України у постанові від 02.11.2016 у справі №522/10652/15-ц вказав, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця стаття передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом ст. 388 ЦК України можливості витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, потрібно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи вибуло це майно з володіння власника з його волі.

Стаття 388 ЦК України передбачає не тільки втрату чи розкрадання як підставу для захисту інтересів власника шляхом віндикації, але й інші випадки, хоча закон їх не перелічує. Головне, щоб майно вибуло з володіння власника не з його волі (пожежа, повінь і інші стихійні явища, у зв`язку з якими річ вибуває з володіння власника фактично поза його волею).

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Тож факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника).

Відповідно до правил ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та інші.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Колегія суддів зазначає про те, що договір міни за яким відповідач 2 придбав спірну земельну ділянку, відповідає усім ознакам дійсності правочину і його правомірність не ставиться під сумнів.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Наприклад, добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано за відчужувачем такого майна або в цьому Реєстрі речових прав був запис про судовий спір щодо цього майна.

Щоб запобігти ризикам набуття статусу добросовісного набувача в розумінні ст. 388 ЦК України, щонайменше необхідно перевіряти документи контрагента, що підтверджують його право власності на майно і відповідні державні реєстри (Єдиний державний реєстр судових рішень, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Автоматизовану систему виконавчого провадження, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (у разі купівлі нерухомості).

Матеріалами справи підтверджується, що на момент придбання відповідачем 2 спірного майна, за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за ОСОБА_2 , щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження, а відтак відповідач 2 відповідає критеріям добросовісного набувача вказаного майна.

Слід окремо зауважити і на тому, що на момент придбання відповідачем 2 спірної земельної ділянки, така земельна ділянка майже п`ятнадцять років перебувала в межах селища Козин, що, навіть за умови більш повного дослідження відповідачем 2 обставин набуття попередніми власниками такої земельної ділянки, давало йому підстави для висновку щодо правомірності набуття його контрагентом та контрагентом його контрагента права власності на таку земельну ділянку.

Колегія суддів зазначає і про те, що станом на дату набуття відповідачем 2 у власність спірної земельної ділянки з моменту набуття її у власність ОСОБА_2 минуло більш ніж чотирнадцять років, що, за відсутності судових спорів щодо такого майна, також давало відповідачу 2 підстави для висновку щодо правомірності набуття його контрагентом права власності на таку земельну ділянку.

Щодо обставин, пов`язаних з волевиявленням власника (відповідача 1) волі на передання спірних земельних ділянок третім особам, то наявним у матеріалах справи доказами підтверджується те, що відповідач 1 заперечує проти позову та зазначає про наявність у нього повноважень на прийняття оскаржуваних рішень тобто фактично підтверджує власне волевиявлення на передання спірних земельних ділянок у приватну власність.

Вказане свідчить про те, що відповідно до положень ст. 388 ЦК України спірне майно не може бути витребувано у відповідача 2 як добросовісного набувача.

Також колегія суддів зауважує і на наступному.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно ч. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання державою.

Водночас відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі «Меллахер та Інші проти Австрії» (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини до спірних правовідносин колегія суддів вважає, що самі по собі порушення у 2000 році процедури передачі спірних земельних ділянок у власність третім особам, які були допущені саме органами місцевого самоврядування, а саме передання цих земельних ділянок до зміни меж селища Козин, згідно рішення Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ, не можуть бути безумовною підставою для визнання недійними відповідних рішень та позбавлення відповідача 2 права на спірну земельну ділянку, набуту ним у законний спосіб, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки, що не може бути наслідком позбавлення майна добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього, не поновить будь-яких порушених прав громади.

При цьому, відповідач 1, як особа, яка фактично допустила відповідні порушення заявлені позовні вимоги не підтримує.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає, що:

- за змістом положень чинного законодавства, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги;

- перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду;

- якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість, а лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем;

- враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, відсутні і правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

За таких обставин колегія суддів вважає, що правові підстави для:

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права, тому рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 у справі №911/414/18 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовляється у повному обсязі.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» задовольняється у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом, з апеляційною та касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Київської області від 05.03.2018, з апеляційною та касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020, а також за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на Київську обласну прокуратуру.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 у справі №911/414/18 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 у справі №911/414/18 скасувати та прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, ідентифікаційний код 02909996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського 67-Б, ідентифікаційний код 24101390) витрати по сплаті судового збору в сумі 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи №911/414/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 18.10.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

Г.А. Кравчук

Джерело:ЄДРСР 114304151

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова від 18.10.2023 по справі № 911/414/18 Північний апеляційний господарський суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

121 030 121

25 173

2 914

531 105

24 022 696

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова від 18.10.2023 по справі № 911/414/18 Північний апеляційний господарський суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!